Ч. 162 Львів. Четвер дня 22 липня (3 серпня) 1899. Річник III.
Передплата на «Р У СЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . в р. ав.
• на чверть року . . З р. ав.
і на місяць . . . . 1 р. ав. • За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . Ю рублів
або 20 франків . Поодиноке число по 8 кр. ав. І
>Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: аневозьм еш милости і віри не возьмеш.
бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Т --- — --- ... т
Виходить у Львові що дня ;
■ крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і експедиция »Руслава» під ч. 5 ул. Л ї н д о г о. — Експедиция місцева в Аґенцнї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертаь ся лише і і на попереднє застережене. —
І Реклямациї неопечатані вільні і і від порта. — Оголошенії зви-
ічайні приймають ся по ціні І 10 кр. від стрічки, а в «Наді- і сланім» 20 кр. від стрічки. По- і дяки і приватні донесенн по
’ 15 кр. від стрічки. і
і і
Листи з України.
і.
(А р х ео ло гіч н и й з гад в Кинві; Обрусатсльні змаьа- І ня; Нові зелїзницї).
Мінїстер осьвіти д. Боголїпов пе до
зволив таки на зборах археольоґічного з'їзду у Києві (від 1—20 серпня ст. ст.) чи
тати галицьким Русинам учені реферати писані мовою українською... Росийські ча
сописи мазані миром »Нового Вр.« »Киє- влннина* і т. инч. аж в долоні бють на радощах. Тимчасом колиб у таких людий були усї клепки в голові, мусїли-б вони тямити, що отсн заборона, навіть з погля
ду чисто-державного, не тілько пляма на урндованю д. Боґолїпова, а просто вели
чезна шкода взагалі' задля Росийської ім
периї і не виправдної її навіть такою без
глуздою дурницею, як пильнованя довести окраїни імпериї до того, що й вони н ї ч и м не відріоняли ся від центральних Губерній Росиї (Орловської, Рязанської і инч. семи ґуб.) Сьміх і сором бере коли нагадаєш собі, що уряд росийський, маючи більш мілїона раз-по-раз зазброєного війська і цілу армію »соглядатаїв« боїть ся, щоб держава його не перекинулась до горн но
гами єдине через те, що на ученому з’їзді кілька учених чужинців вичитають кілька учених рефератів з археольоіїї, написаних тією мовою, якою говорять в Росиї 25 міі лїонів нідданків Росиї і якої уживати в Ро
сиї заборонено!... З тужливим прапором темноти виступає д. Боґолїпон в XX вік!...
Бути керманичем осьвіти і разом воювати проти осьвіти і культури — чудно!
Треба додати, що в отсїй сумній справі найбільш працювали проти дозволу нашої мови професори Київського унїверзитету Фортинський (ректор) та Фльоринський...
Не скажу, кому саме і чому прислу
жить ся отся дивозвижна заборона, тільки
певне не тим, хто повинні-б дбати про ду
хово-моральний добробит росийських окраїн і і про симпатиї усіх народів, які входять
в склад Росиї.
Колись, не що давно, чули ся в Росиї і і такі голоси, що задля корнстнїйшого і їшвидчого обрусенія України треба, щоб
■зелїзницї з півночі на південь минали Київ..-
! Оттаку клясично-чудорняцьку нораду-обру- сителї України виводили з заповіту Кате
рини II., висловленному єго в листі її до князя Вяземського, де вона написала про І Україну так: »Сіи провінцій нужно приве
сти кш тому, что бьі онн обрусьіли, что бьі на яЬкт» і имн гетьманова изчезло*. — Правда, що такий заповіт відповідав задан- ню. що червоною ниткою приходить через всю історик) відносин Росиї до своїх окраїн:
культурні голови на окраїнах стинати, а маси людности не випуеькати з темноти.
Правда, що сего заповіту не відцурали ся, не покинули і досі докази тому плодять ся що дня; одначе можна спостерегти інколи вже і инче прямовання де-коли з висших урядників Росиї. Можна помітити, хоч ще й вельми невеличку течію протнволежпу.
ту де о б р у с є н і є м починають розуміти з а г а л ь н и й д о б р о б и т у с іх ч а с т и н Р о с и ї, досягаючи т а к о г о обрусєнія за
ходами культури та осьвіти. Такий зразок я добачаю саме в будованю на Україні зе- лїзниць, колись — як ще проектовано зе- лїзницю до Одеси, радили, кажу я »вгь ви
дах!» обрусінія* повести сю дорогу на Харків, а не на Київ. Бачте була думка спинити просьвітно- культурний розріст Кіє- ва. Хоча сего проекту тоді не принято, але довгий час зелїзниць по Україні було вельми скупо; лишень за останні 5—6 літ трохи схаменули ся і тепер будують вже дві вельми важних з погляду економічного нових зелїзницї:• з Петербурга і з Полтави до Кіева; небавом будувати мають ще й трету з Кієва до Ковеля; але вага сієї до-
Іроги, — коли не єдине тілько, так пере
важно військова, стратегічна.
Лишимо до инчого разу говорити про причини, з яких наші політики виводять потребу отсїєї зелїзницї. В усякому разі, кожна нова зелїзниця становить культурне придбана для краю, а найпаче тепер при
дасть ся будована нової дороги, коли не
дорід і сподіваний голод приневолять народ шукати заробітків. Семен Жук.
11.
(Голод в Росиї; Розпорядок міністра осьвіти в. справі унгверситетскої молодїжи).
Почавши від р. 1891 голод в Росиї не переводить ся; розумію я, не просте голо- довання-недоїдання, шо давно вже у нас річ звичайна, навіть підчас найлучшого у- роджаю; ні, я кажу про го л о д такий справній. Не минуло й шістьох років з то
го часу, коли страшенний г о л о д постиг був людність кількох східних Губерній (пе
реважно гіриволожськнх) і коли уряд му
сів на заіюмогу голодним видати з скар
бу державного більш 150 мілїонів карбо
ванців. аби ось в тих самих Губерніях (пе
реважно Казанська, Уфимська та »житни
ця Росії* Сумарська) через торішній недо
рід — знов повстав страшенний голод і ви
кликав знов незвичайну запомогу і від у- ряду і від приватних людей. В сему разі Україна показала дуже виразно свою чу
тливість до чужого лиха і свою гуманність.
Приватні люде з України не тільки видали на запомогу голодним кількасот тпсячів карбованців, але не мала сила і людей о- сьвічених рушила з України в голодні кра
їни, щоб по спромозі помагати голодним і хорим. Досі невідома п е в н а цифра гро
шей і людей, що пішли на голодні краї, одначе досить сказати, що сам тільки »Кі- евлянинт»* зібрав більш 6 тисяч карб. Річ певна, що жертви з України були-б геть більшими, колп-б адміністратори голодних
4
Омелько Цуциня.
Оповідане Олександра Катренка.
(1897 р.).
(Далі).
II.
Помандрував.
В цей саме скрутний час Омелькового ж иття ми і заглянемо у ту крейдяночку его матері Хіврі. Заглянемо туди і подивимо ся, що там робить ся. Не весело там всім. З а ма
ленькім столом, на якому лежить шматок на
віть і не черствого хліба, а сухаря, над дере- вляною невеличкою мисочкою за холодним, пі
сним борщем, аж синім, — сирівець та лобода, та й більш нічого, — сидить Омелько. Це мати посадила єго вечеряти. Сама-ж вона не схо
тіла, кажучи, що від недужоети їй ніяка страва, хоч би й яка, і в пельку не йде, а одно все лежати хочеть ся. І лягла вона собі на своєму невеличкому полові. У хаті темно, бо і на дворі налягли вже густі вечірні сумерки. Омелько сидить за столом, але не вечеряє, не їсть того борщу, ще і до ложки він не нриторкував ся.
Він схилив свою голову на стіл, поклав її на згорнені руки і видко дуже сумує. Стара, єго
маненька матір Хівря, крекче, зітхає, охає, ча
сто повертаючи ся на голому, твердому, хоч би і не задля єї старечих кістяк, полові. Як би не ті єї несамохітні згуки, то в темряві хатній мертва-б тиша панувала. Коли ось важко, на всю хату голосно зітхнув і Омелько. Те єго зітханє видко гостро замінило Хіврю і вона обізвала ся:
— Омелько! сину!
— Г а?
Обізвав ся він і підвівши голову, обернув ся нею у бік матери, хоч про те у темряві він єї і не бачив зовсім.
— А у нас, сину, на завтра і хліба вже не має, анї шматочка-ж не буде. От той сухарик, що на столі, чи з ’їв ти єго, чи ні, послїднїй.
— Ні, не їв єго і не їстиму... Ну, так що-ж робити мемо?
— Я-ж не знаю.
— І я не знаю.
— А що-ж, сину, їсти м емо? Чим ж иво
тіти мемо?
Омелько мовчав; відповіді від його ніякої не було зовсім. Проминула довгенька така хви
лина.
— Омелько!
— А чого ?
— Та ти подав ся-б таки куди небудь, та заробив би таки що небудь, де небудь.
— А куди саме піти і де саме заробляти?
— Та куди хоч іди! Тепер же лїтко Боже, тепер же робітника усюди треба, тепер же по
денної тиєї роботи задля всіх настаче, богацько є єї, куди не кинь ся. Піди бо сину!
— Нікуди я не піду! Так і знайте, що не піду я тут нікуди на заробітки.
— Господи-ж, Бож е-ж мій! І що бо з то
бою зробило ся, що бо з тобою подіяло ся!?
Чи ґедзь на тебе напав, чи хто єго зна й що!?
Бач! Нікуди іти не хоче, нічого робити не ба
жає! Тільки-ж одно, тільки-ж одно, коли не снить, то лежить, та и годі, та й край! Слава Господеві три-ж тижні вже минуло, як панів твоїх не стало, а ти ж і досі ще не очумав ся, і досі ще і за холодну воду не взяв ся. Одно лежні, та лежні все справляєш, та нудиш ся хто єго знає й об чім. Чисто збожеволів, та й край. До якого ж іце часу таке з тобою буде?
Час би вже її годі, час би вже й одумати ся, оханути ся, та і до розуму побрати ся. Пани-ж панами, а ми-ж самі по собі. Пани задля нас тепер однаково, що поховані, а ми з тобою лю
ди живі, то про живе треба нам і гадати, а не зо дня у день, день і ніч все по мертвому вби
вати ся, та сумувати. Адже-ж все однаково па-
країн дали були більшу волю приватній інїциятиві і не так вже, часом зовсім не до речи, звертали увагу на так звану »не- благомЬренность». Хиба не все одно, хто би не нагодував голодного? При чому тут
»нолїтика« і »благомйренность« все одно, що ияте колесо до воза.
Запевне, що не знати: чи урожайї се- го року заспокоять голодні Губернії на сході; але запевне знати, що страшна хма
ра отсего самого лиха-голоду насуваєть ся на нашу Україну; і в нанлуччому разі, з повного року, найпаче на весні, голод по
чне лютовати на Україні.
Весна сего року скрізь по Україні бу
ла доволі холодна і незвичайно суха, до
щів майже зовсім не було. Через що на
турально трави зовсім не було, а озимина інде так попропадала, що люде мусїли, як то в Херсонщині, покосити її на годівлю худоби. Була надія на добрий урожай жи
та і пшениці на Волині, да потроху в Чер
нигівщинї, алеж з половини червня скрізь на Україні полили великі дощі а інде і град. Дощі, правда, поправили потроху де- не-де ярину, зате попсували і ту озимину, на яку були сякі-такі надії. Град наробив всякої шкоди в північній Чернигівщинї і на Кубані. В самій тільки Бруховецькій станиці град і цикльон виложив до остан
ку кільки т и с я ч і в десятин. Якого вели
кого лиха треба сподївати ся Україні — знати з того, що вже тепер земство Тав- риї вдало ся до уряду, просячи о позичку д в а м і л ї о н и карб, задля запомоги селя
нам купити насїня.
Разом з голодом материнльним суне на Україну і друге лихо: голоднеча духо
ва. якої і так було у нас вдоста.
Студентські »забастовки« примусили міністра осьвіти скликати в столиці усіх кураторів шкільних округ і ректорів з унї- верзитетів і иньчих висших шкіл. Комісия отся, зібравшись після 8/20 червня, по
винна була порадити ся і прирадити ті за
ходи, яких треба-б ужити, що-б не було вдруге »забастовок«. Невідаю достеменно усіх подробиць, які нриміркувала комісия, але добутки її порад, почали вже потроху показуватись. Мінїстер осьвіти видав 5/17 червня ч. 15773 циркуляр, який в істориї осьвіти росийскої займе видатне місце. — Ота комісия під проводом міністра зверну
ла увагу на те, що кількість студентів по унїверзитетах не скрізь однакова: інде їх
»чрезмЬрно перенолнено«, інде зовсім ма
ло. Річ, коли хочте, зовсім натуральна.
В Одессї. н. пр. усіх студентів щось не-
на правнич. математ. природним. лїкарс.
Ф а к у л ь т е т и:
У Києві 300 150 100 200
» Харкові 200 100 75 175
» Одесі 120 60 100 —
Разом: 620 310 275 375
Виходить, з ц і л о ї У к р а ї н и, себ то З 25 МІЛЇОНІВ ЛЮДНОСТІ! що року може йти на три унїверзитети тільки 15 90 чоловіка молодіжні... Частинно воно виходить ще гірше, ще сумнїйше. Людність київського шкільного округа становить більш 7‘/я мі- лїонік чоловіка-мужчин, отже з них тільки задля 0,001 °/0 відчинені двері унїверзитету.
Шкільна округа київська має, (здаєть ся, певної цифри не маю під рукою) 20 кла
сичних ґімназий; кожна ґімназия пересічно випускає річно не менш 40 хлопців, зна
чить, з них що року не менш 50 чоловіка мусять лишитися за дверми унїверзитету...
Куди-ж їм іти?
Таким чином, на мою думку, заходи наказані міністром нетільки обскурантні, а занадто шкідливі і ледві чи не на руку
ВОНИ » З а б аС Т О В К аМ 'Ь « ?... Семен Ж ук.
і більш 600, а в Києві трохи що не 3000.
Причина очевидна: раз що в Одессї досі нема лікарського факультету, а друге те, що в київській шкільній окрузі ЛЮДНОСТІ!
геть більше ніж в одеській. А до столич
них унїверзитетів молодїж вабить то, що там взагалі професура лучша і в столи
цях більш духового і культурного руху.
Отже комісия доміркувалася, що »перепол- неніе« шкодить »правильному росгіредЬленію учебньїх'ь занятій«, дак щоб спекати ся такого лиха, мінїстер наказує, щоб почав
ши з сего шкільного року, до унїверзите
тів приймали тільки ту молодїж, що скін
чила ґімназиї в своїм шкільнім окрузі;
себ то: Гімназистам з Київських, Полтав
ських, Чернигівських, Волинських і Гіо- дільских ґімназий можна йти т іл ь к и на київський унїверзитет... Проти сего можна-б ще не вельми змагати ся і на мою думку можна здобути користі! з такого терито- рияльного ладу; але-ж от питаня: Куди йти тим Гімназистам київского округа в та
кому разі, коли в київському університеті про їх не стане вже місця? А се легко може стати ся, бо той самий циркуляр мі
ністра загороджує до унїверзитету дорогу заводячи такий лад, який панував по унї
верзитетах за царя Миколи І. Мінїстер на
казує, с к і л ь к и на який унїверзитет і на який саме факультет можна приняти сту
дентів!
З політичного поля.
З Праги доносять, що між молодоческими послами велике незадоволенє з правительства Гр. Туна, з причини несповненя ще до тепер їх жадань поставлених в своїм часі в раді держа
вній. Збирають навіть уповажненя від мужів до- віря, щоби їх голосованє над потвердженєм ро
зпоряджень на основі §. 14. зависїло від здїй- стненя або нездїйстненя їх постулятів. бели сї вісти суть правдиві, то маємо типовий обяв мо- лодоческої політики. За угоду з Уграми діста
ли Чехи язикові роспорядженя, котрі тілько за- мішанини наробили в цілій Австриї. Наслідки сих роспоряджень відчуває ціла монархия ще й дотепер. Чехез Черів іменно тілько клопоту має держава, через них терпять і всі народи, че
рез них бо головно господарює тепер §. 14.
Тепер знова грозять Молодочехи правн- тельству, що опустять єго в хвили рішучій то є при голосованю над потвердженєм роспоря
джень виданих на основі §. 14. — єсли прави- тельство не заспокоїть їх жадань. Постулятів тих має бути 27. Кажуть отже иравительству вибирати або — або.
Щож варта отже та більшість в раді дер
жавній — та правиця, коли свій крждий крок мусить окупити сповненєм ческих постулятів.
Парламент має бути скликаний зараз в о- сени. Цікаво знати нащо иравительству власти
во парламенту, коли §. 14. вже все зробив. У- года з Уграми — о що найбільше ходило — вже є готова, зробив єї також §. 14. Парламент отже з’їде ся хиба лише на тоє, щоби вибрати спільні делєґациї. Вправдї деякі потішають ся і видумують ріжні програми праць парламен
тарних. І так кажуть, що ґр. Тун має предло- жити австрийскому иарляментови зараз по єго скликаню державний закон о охороні нацио- нальних меншостий в Австриї. В сім законі ма
ли би бути в загальних нарисах означені права сих меньшостий. На се вже заздалегідь обурили ся, Поляки боячи ся о своє нанованє в Галичині.
— Всі сї однак програми праць парламентарних
— се здає ся чисті видумки і чисті балакачка.
Н О В И Н К II
— Всіх П. Т. предплатників просимо вирівнати залеглости, аби адмінїстрация не була примушена здержати дальшу висилку нашої часописи.
— Осторожно з грибами. В Полтві під Льво
вом в добрах п. Торосєвича спроваджені на жни
ва робітники отроїли ся грибами і девять осіб вже вмерло. Гриби споживало 14 осіб — пять отже боре ся зі смертию. Як сильною була о- труя в грибах доводить сего це, що жінка, ко- тра збирала і варила гриби, зїла лише одну лижку і від того так сильно захорувала, що ни
ні вже боре ся зі смертию.
нам ти рук своїх не підложиш, але сам, як от так, то і пропадеш, з голоду одубієш. Омелько!
сину! послухай бо мене старої, мене неньки своєї, піди найми ся бо де небудь, у кого небудь!
— І чого ви, мамо, ирисїкали ся-бо до ме
не? Скромадите, та скромадите, та й скрома
дите, що дня скромадите мене, наче моркву ту, аж обридло вже міні слухати, аж у печінках міні вже те скромадження сидить. Піди, та й піди, коли не на поденну, то і зовсім у найми.
Вам, що хоч, а ви все своє, іди, та й годї. Чи
сто, мовляв, як коржа то й коржа, та й сількісь вам. Покиньте-ж бо і ви турбувати ся, піклу- вати ся, та вогнем от так мене до живого під
пікати. Адже-ж сказав я вам, не раз сказав, що не піду я тут нікуди! Не піду! Хоч ви що, а не піду!
— Та чому-ж, Бога ради скажи, ти не підеш ?
— Чому? Тому, щоб ви знали, що не хочу!
Не хочу, та й годі, та й край, та й все!
-- Та чому-ж ти не хочеш? Через віщо упер ся так?
— Через людей не хочу!
— Через яких людей? Що тобі люди?
— А! Не знаєте ви! Через усіх людей не хочу! Та хиба вони всі тут люде є?! Люди!
Ідоли, а не люди! Всї до одного вони мене меньч ніж за чарзна що лїчуть! Куди-ж пак!
На вулицю і те міні’ наказати ся, висунути ся не можна. Так і липнуть, як ріпяхи, так і на
сідають, як на проклятого якого. Нїкого-ж і не рушиш, всіх обходиш, оббігаєш, стережеш ся
Іиуще вогню кождого, а вони все всі мене зачі
пають. Безштанько який небудь і той, звичайно і за старшими, до образи тебе береть ся. Кепку
ють, всї кепкують, насьміхають ся надо мною!
Що не ступню по селу зроблю, то від усюди лайку тільки і чую. Не можу, чуєте? Не мо
жу вже більш я того стернлювати і через те нікуди не піду! Коли-ж і піду, то туди піду, відкіля швидко чи нешвидко повернувши ся, всіх примушу собі поклонити ся, та ще і ни
зенько ноклонити ся! Більш того ще, незмірно більш: руки, ноги вони всі у мене цілуватимуть, а я з ними тоді буду так робити, як тепер во
ни зо мною, прокляті, коють! От що! Пропаду хиба, здохну хиба, а свого, замисленого свого досягну, досягну, або це не я буду тоді!
— Не знаю і не втямлю, і не розберу тебе, хлопче, об чому такому ти там і балакаєш!?
Знаю я одно тільки, що поки до чого, поки ти там чогось такого досягатимеш, що всі люди руки твої тобі буцім то цілуватимуть, — чи по
півства мабуть, чи що, тимчасом з боку на бік перевертаючи ся, то певно ми з тобою з голоду опухнемо. Хлїба, сухого хліба немає і взяти єго нігде, а він он, бач, про що! Ти мінї скажи поки що до чого, то що зараз ми будемо ро
бити? Що їстимемо ми?
— Та не турбуйте ся-ж бо, кажу-ж, мамо, про те! Я добре знаю, що мінї робити і роби
тиму те.
— То скажи-ж і мінї, які в тебе думки, щоб і я знала, бо я-ж не яка небудь, хто, але-ж твоя мати, здаєть ся.
— А от що, коли вам хочеть ся вже так знати, піднімайте ся, та і збірайте мерщій все, що у мене там ан'ї є: сорочки, штани, то що, все. Миттю збірайте, бо я зараз піду.
— Куди-ж тебе понесе?
•*- А куди схочу, куди очи дивлять ся.
Понесе мене туди, де кождому по всяк час і місце і діло є. Піду шукати собі долі такої, якої бажаєть ся мінї. Помандрую туди, де лю
ди головою живуть, нею працюють, а не горбом тільки одним скотинячим. 6 на сьвітї кутки, по яких над людьми розум панує, а не темрява, міць, як тут. З хистом і мозком там можно зробити ся всім і доскочити усього, чого душа твоя тільки не захоче і — побачимо! Побачимо!
— Та де-ж це ти назнав такий край, де буцім чим захочеш, тим і станеш ?
— А годі, годі вже розпитувати по дурно
му! Все однаково нічого ви не втямете. Зби- райте-ж мене, коли приказую, збирайте, кажу вам, зараз збирайте!
— Та що це ти, Господь з тобою, немов загоріло ся там в тобі де. Зараз, та й зараз...
— Еге-ж, зараз!...
— Та куди ж там зараз? Куди там проти ночі ?
— Мінї все однаково, що в день, що в ночі.
— Омелько!
— А що ще?!
— Що-ж я тут без тебе робитиму ? Я-ж
хора. Що-ж я їстиму? Подумай-бо, погадай і
про мене! На кого-ж ти мене покинеш? Сха-
мени ся-бо з твоїм тим попівством!
з
— Самоубийство Вистрілом з револьвера ві
добрав собі житє вчера в Перемишлянах інжі-;
нєр повітової ради Іван Бет. Причиною була не- ’ щаслива любов.
— Календар в Росиї. В міністерстві нросьвіти в Петербурзі задумують ввести в Росиї григо-' ряньский календар. Настановлено вибрати осіб-;
ну раду зложену в иредставителя духовної вла
сті! як також відпоручників міністерства про- сьвітн, фінансів, спраредливости і справ впутрі-
іпнііх , щоби застановила ся, в який спосіб мо- жна би зрівнати оба календарі. Ся коміеия має також докладно розслїдити наслідки, які би по
тягнуло за собою скорочене року о 12 днів для промислу і рільництва..
— Рік шкільний в львівскім унїверзитетї за- кінчив ся вчера урочистим богослуженем в цер
кві св. Николая. На службі явили ся всі профе
сори університету в тоґах з ректором на чолі, слухачі університету і численна публіка.
— Історичні документи. Підчас порядкованя міненого архіву в Кієві, найдено дуже цінні і цікаві акти. Відносять ся они до істориї Кієва:
з кінця XVII. і початку XVIII. в. В найдених до- і кументах знаходять ся між «нашими гетьмань-;
скі письма. Папері сі зберегли ся в . добрім і стані.
Льомброзо про поцїлуї Професор Льомброзо ) оголосив в послїднім числі »Ва11 МаІІ Ма§агіпе«
студию про поцїлуї. Студия починає ся знаним | фактом про поручника Гобзона, котрого 10.000 Американок нублично поцілувало з вдячности за єго сьмілї подвиги в остатній іспаньско-аме-' риканьскій війні. В виду того, що анґльосак- соньска раса не є дуже скора до того рода сер
дечності! уважає він той обяв за якийсь фено- і мен. Для приміру відрази до поцілунків у Ан- гличан наводить він ось які приклади: два сер- ; дечні приятелі такі як Станлєй і Лївінґстон' коли по довгім небаченю спіткали ся ніколи не ' цілували ся. Дуже інтересним є історичний по
гляд на розвій поцілунків взагалі. Поцілуй, що щей дотепер у чорної раси не приняв ся в фор
мі дотиканя ся устами — істнував в давну, да
внину лише між родичами і дітьми приклади на тое маємо у Гомера і в санскрицких пое
мах. Доперва иізнійше на знак сердечности по
чав цїлювати ся муж з женою а ще иізнійше і особи добре знайомі. Поцілуй не є лише вира
зом любови, але також виразом великого пошанована. Льомброзо наводить на се при-:
міри з старинної істориї та з старого і * 1 нового завіту. Передовсім у католиків є поці
луй символом великого иошанованя. Образи святих і ипьші святі мощі цілують католики.
Передовсім у женщин велика пошана оказує ся в формі поцілунку. І так Мария дочка Людвіка XI. цілувала нераз снячого монаха Шаршієра, славного бесідника. «Я цілую не сего чоловіка
—говорила она нераз усправидливляючи ся—але уста, котрі ви голу шують чудові річі. На кінци го
ворить автор, що 1’обзон в кождім разі надзви
чайний чоловік — удостоїв ся отже заслужено так великої пошани від Американок. А женщи- ни все обожали вениких войовників. Ціла сту
дия зміряє до того, щоби показати читачеви, що факт иовизший з Гобзоном не є обявом па- тольоґічним.
— ДеФравдация в уряді. Як виказало слідство радник скарбовий на Угорщині Ґуґіч, що через
— З яким там попівством!? Сказано темна людина з вас, нічого невтямуща!
— Та ти-ж кажеш руки тобі цілуватимуть і кланятимуть ся тобі.
— А годі «же розпатякувати! Вам діло кажи, а ви все по своєму розумові розмажете.
Годі! Ось нате краще поки що!
І Омелько викинув з кишені на стіл кар
бованця.
— Ось тут на столі рубля вам лишаю.
Купіть собі хліба, борошна, та й обходьте ся як небудь, поки я вам ще опісля, як зароблю, грошей пришлю на пошті. Вставайте-ж, та від
находьте все, що треба, не гайте мене.
— А пашпорт же? про нашпорт і забув?
Чи хиба у той край, що кажеш, то пашпорта й не треба?
— Є вже у мене він давно, нашпорт той.
— Підожди-бо, синку, до ранку хоч. Кожде добре діло Господь звелів но видному починати.
Адже-ж не злодійкуватії, борони Боже, йдеш ?
— От, горенько міні з вами! Відпустїть-бо мене по людському, а то зніму ся, та й от так, от так, як сидю, без нічого піду. — Аж кри
кнув Омелько сердито вже. Стара, крестячп й охаючи і від немочі старечої і від сколачення, підвела ся таки потихеньку і потюпала у те
мряві хатній помацки до невеличкої скриньки, яка стояла біля покутя на лаві, укрита плахтою.
(Далі буде).
довгі літа побирав на підроблені квіти платню
іза небіщиків, вибрав з державної каси 100.000 зр.
— Злодій в кошику. В селі С. до учителя, що недавно відобрав посаг свої жінки в сумі 1000 зр. приїхало одного вечера двох людий і проси
ли єго, щоби позволив принести до свого поме- шканя великий кошик з річами, по котрий на другий день мала приїхати фіра. Коли лише в несли кошик до хати почав єго пес брехати і дерти ся до коша. Учитель закликав сторожа, казав отворитп кіш і о диво замість річий знай
шов злодія заосмотреного в револьвер і два ножі.
— Дрібні вісти. При улици Шеитицких у Льво
ві збожеволів каменичний сторож Теофіль Чер- ник з страху, що один випущений з криміналу злодій, до котрого увязненя Черник причинив ся, тепер по відсидженю 5 літної вязницї загро- зив єму местию. — В Александриї вибухли оно
дї розрухи: товпа кинулась на аптики і почала кричати »проч з лікарями, они видумали чуму.»
При помочи сикавок удало ся полїциї розігнати товну і увязннти проводирів. — В однім з кієв- ских банків відкрито спроневіренє на 160.840 рублів; виновпик утік. — В ставі на Клєнарові утопив ся онодї якийсь пяний робітник. — Бче- ра при будові готелю Француского у Львові у- пало двох робітників з руштованя і страшпо по
товкли ся. — В Підволочисках заслабло кілька осіб на шкарлятину.
Т е л є ґ р а м и.
Відень, 2. серпня. На вчорашнім заеїданю мійского Виділу ухвалено одноголосно резолю
ції ю з протестом против податку від горівки і цукру. В згаданій резолюцій взиває Виділ, пра- вительство, щоби скликало раду державну і предложило єї всі розпорядженя, котрі видано на основі §. 14.
Відень, 2. серпня. В многих гіровінциональ- них містах пороскидувано социялїстичні відозви против §. 14. і податку від цукру.
Відень, 2. серпня. Умер ту посол до сойму Фердинанд Ьочиаі член христіяньско социяльної нартиї.
Відень, 2. серпня. З провінций наспіли віс
ти о великих демонстрациях против §. 14. і про
тив податку від цукру іменно з Берна, Праги, Кракова і т. д.
Будацешт, 2. серпня. Мінїстер справ внут- рішних розвязав словацке товариство «Маіїса Зіоуеизка* а майно товариства сконфіскував.
Брукселя, 2. серпня. На вчорашнім заеїда
ню палати послів повідомив президент міністрів, що цілий кабінет подав ся до димісиї.
Білгород, 2. серпня. Редакторів радикальної часописи «Ппеїпі Ідеї* Реґноровіча і Янковича засуджено, одного на три, другого на два роки вязницї.
Малий Фейлетон.
З т е к и с а м о у б и й ц я
Психольоіїчнпн образок.
(Далі.)
11. марта.
„„Раїег, зі ііз. ІгаизГег са іісе т ізіиш аш е!“
Бис. XXII. 42.
І доки-ж ще мені страдати!
Як довго ще тревать ме бій ? О Боже! чи не мож відняти
Гіркої чари, — Боже мій!
Скуй грудь мою в ґранїтну масу, Як ту Нїобу бог змінив.
Щоб став титаном, Чімборассом, Й Тебе хвалив, тебе славив.
Нехай розплинусь вдаль, широко, — Праліси німфам рву, — гремлю!
Нехай шумлю мов Оріноко...
О зглянь ся мій, Тебе молю.
13. марта.
Цілу ніч не могу спати. Так тужно, так гірко, так важко! Думка страшна мучить мене, стає що раз яснїйше виринати: зроби конець своїм мукам... Ні, — сего не буде ніколи!
Над раном хватив я за перо, написавши кілька стрічок і повалив ся втомлений, мов пя
ний. Ось вони:
Душею рвусь, летчу в фантоми Щоб окритись ген, за сьвіта рій;
Щоб там спалить страшні симптоми:
Любов, тугу, — душевний бій.
Немов об скелі плещуть фалі, Стогнають, плачуть, водять сум, Так в серцп ллють ся гірч-иечалї, Гірким акордом вічних дум.
Прокляте серце! цить плаксиве, А то встромлю страшний кинджал!
Застогнеш смертну піснь, тужливу.
То буде дум твоїх фінал.
15. марта.
Вона їздила на баль... — Вона бавить ся, раює... —
Мчить пара за паров, филює, буяє, А музика грає, до вальця гуде.
Дивлю ся тай тужу. Там 3... гуляє, А я... О, погане житє се моє!
Скінчили. —
Акорди. Козачка зачинають.
О знаю ті звуки — нові мої муки...
Танцюють, а тони за серце хапають;
Гремить грімке тріо, сумне до розпуки.
Дивлю ся: в сальонї вовнує, мов море Кільце, що гадюков звиваєеь. филює.
Дивлю ся — проклятий! О лихо! о горе!
Вона у обнятях чужих там воркує!...
Танцюють мов няні, румяні, щасливі!
Акорди лунають, мольові, тужливі.
В тім струна урвалась, мельодия сконала....
Чи може в тій хвилі на мене згадала?
Ох ні, і не надійсь! Танцюй, — не спиняю, А я на дні серця тугу заховаю.
Нехай там гуляє, нутро роздирає. —
Ось снов козачка тнуть, танцюй аж до краю!
16. марта.
Я їздив до свого рідного села. Якась гнї- туча порожня мене огорнула, коли я станув на рідній земли. І перше всього, пішов до саду під грушею вилляти свій гіркий біль.
Сумно, тужно, пусто всюди.
А колись там любо було, Таке ясне і голубе Було небо... Ох минуло!
Там лягло гадє, де цвили Незабудьки, фялки, рожі;
Люди, що колись любили, — Злющі, дикі і ворожі! ..
Всьо минуло, всьо змінилось, Люте горе всьо приспалої А так любо перше жилось...
Чом воно інакше склалось?
20. марта.
Я не можу дати собі ради; бігаю по всіх усюдах, мов божевільний. Єй богу не видержу лютої муки! Де не гляну, — порожня.
Днесь зважив ся я знова написати до неї довгий, предовгий лист. Що вона зробить, — не знаю. Думаю, що камінь зворушив би ся на мої благання, не то чоловік! Всьо, що накипіло від давна на дні мого серця, старив ся я тепер нею виявити. Чи зрозуміє мене? Повинна!
21. марта.
Я вернув до II. і зараз першу стрітив єї.
Дивна судьбя!
А вона глянула на мене, зарумянилась та очи спустила. Так невинно, так соромливо! — А однак перейшла мимо, ледви відклонила ся на моє несьміле привитанє.
22. марта.
Сумно ллють ся звуки цитри, Дріжачи сгасають,
Стогнуть, плачуть і тугою Серце обгортають.
Тії звуки пресумнії Так вона любила!...
Прийди, прийди, послухай, Верни моя мила!
Сумно, сумно вигравають Струни шовковії:
Прощавай моя надіє, Прощавайте мрії!
Ох, як тяжко коло серця Від тяжкої муки!
Ох, заграй же, моя цитро, Сумні, сумні звуки.
23. марта.
Відповіла на мій лист коротко, просто, від
важно: «Лишіть мене в спокою*.
О чому она радше отруї не подала мені — жостока! Лишіть мене в спокою!...
Так скаже тобі Господь на страшному су
ді... Нещасна! О Боже! Боже! що зі мною діє ся!
Кінчіть траґедію вже кінчіть!
До волі трех вже дій.
В одній пускавсь в широкий сьвіт, А в двох лишивсь надій!
Вже знають всі що там прийде, Що станесь з ними тепер, Домучить дайте вже житє, Щоб він чим скорше вмер.
_________ (Далі буде).
4
ІІО Ї8 Д ПОСП.
І особ.
приходить
О ГОДИНІ
1-30 1-50
2-20 2-35
6-10 6- 50 7- 10 7- 40 7’55 744 8- 05 8- 15 9- 00 1115 1155 1-ОЇ Г40 5 15 5-40 5’55 Ніч 8-45 6-Ю
6-20
Розклад поїздів зелїзничих обовязуючий від 1-го мая 1899.
(Приїзд і від'їзд поданий після часу’ середио-европенского).
Поїзд
до Львова посп.! особ.
відходить
О ГОДИНІ
ЗІ Львова
Контора виміни
з Чернівців (Іцкан, Галацу), Стаииславова з Брухович, від 7. мая до 10. вер. включно
з Зимної-води » » »
з Янова
з Лавочного (Пешту) Калуша, Стрия з Тернополя, Бродів на дв. Підзамче
» > на дв. головний
з Сокаля, Рави рускої
з Кракова, Відня, Варшави, Пешту ч. Пер.
з Ярослава і Любачова
з Іцкан, Черніцїв і Стаииславова , з Янова
зі Сколього, Стрия, а з Лавочного тілько від 7. вер. до 15. пад. включно з Підволочиск (Київа) Бродів на дв. Підз.
’ » » на дв. голов.
з Сокаля, Белвця і Любачова
6-20 155 6'15 2-08 6-30 2'45 6-30 8 30 845 9-Ю 925 9-35 9-53 1010 12-50 215 9-45
255 —
305 О Ю 3-20 3-26 525
Н і ч
до Лавочного (Мункача, Пешту) Борислава до Підволочиск (Київа) Бродів дв. головний
» » » дв. Підзамче
до Іцкан (Галацу, Ясс, Букарешту) Сучави до Кракова (Відня, Варшави), Стружа до Сколього, до Лавочного (1. лип. до 12.вер.) до Янова
до Підволочиск, Бродів, Гусятина дв. Підз.
» » » дв. гол.
до Белвця, Рави рускої, Сокаля і Любачова до Янова від 1. липня до 15. вересня вкл.
тілько в неділі' і сьвята
до Брухович тілько від 1. липня до 10. ве
ресня включно в неділі і сьвята до Іцкан (Ясс, Букарешту)
до Кракова (Відня) Хабівкн ч. Ряшів до Стрня.'Тколього від 1. мая до 30. вер.
до Янова від 1. мая до ЗО. вересня вкл.
до Зимної води тілько від 7. мая до 10. вер.
до Брухович » •» » >
до Ярослава
ц. к. унр. гал. акц.
Б ан ку Гіпотечного
2 купує і продає
ВСЯКІ
з Кракова (Відня) Самбора, Хирова з Іцкан, Сучави
з Янова від 1. до 31. мая і від 16. до 30.
вересня щоденно, а від 1. червня до 15. вересня тілько в неділі і сьвята 8 Брухович від 7. мая до 30. червня і від 16.
серпня до 10. вересня вкл. щоденно 8 Брухович від 1. липня до 15. вересня щод.
з Янова тілько від 1. черв, до 15. вер. вкл.
з Кракова (Відня, Берлина), Сянока, Пешту в Чернівців, Іцкан (Букарешту), Сучави з Підволочиск (Київа), Бродів на дв. Піде.
» > > на дв. голов.
з Лавочного (Пешту) Хирова зі Сколього, Калуша
з Підволочиск на дворець Підзамче
» на дворець головний 8 Кракова (Відня), Самбора, Сянока
6-21 до Іцкан, Радовець, Кімполюнґа, Сучави 12-50 640 до Кракова (Відня) від 1. черв, до 15, вер.
6- 50 до Янова від 1. чер. до 15. вер. т. в дні б.
7- 00 до Лавочного (Мункача, Пешту) Калуша 7-Ю до Сокаля і Рави рускої
7-20 до Тернополя дворець головний 7-42 » дворець Підзамче
7-47 до Янова від 1. жовтня до 30. мая 1900 8‘35 » » » 1. до 31.мая і 16. до30. ж. щод.
910 » » > 1. чер. до ЗО. жов. в нед. і сьв.
2-36 10-40 до Іцкан (Ясс, Галацу), Сучави 1050 до Кракова (Відня, Варшави), Сянока 111-10 до Підволочиск, Бродів дв. головний
. . 1Г32 » » дв. Підзамче
2-16 600 8 Кракова (Відня), Самбора, Сянока 410 до Кракова (Відня, Берлина)
5.50 до Брухович від 7. мая до 10. вересня
„ . ся від 6 години вечером до 5 години 59 м інут рано.
