Ч. 57. Львів, четвер дня II (2 4 .) марця 1904. Річний VIII.
Передплата
в» « Р У С Л А Н А * виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 20 кор на пів року . . . . 10 кор на чверть року . . о кор на місяць . . . . 1-70 кор
За границею.
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
«Вирвеш ми очи і душ у ми вирвеш : а не возьм еш милости і віри не возьмбш , бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в п х псальмів М. Ш аш кевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о б'І2 год, пополуднії.
Редакдия, адмінїетрация і експедпцпя «Руслана» під ч. 1.
пл.Домбровского(Хорунщини).Екс- педнцпя місцева в Лґепциї Со- коловского в пасажі Гавсмаиа.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Реклпмаціїї неонечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 20 с. під стрічки, а в «Наді
сланім* 40 с. від стрічки. По
дяки і приватні донссеия по 31 с. від стрічки.
Гроза и «стрімкої пиів.ії товару.
(X) Недавно вказали ми на грозу для економічних справ з боку нинїшних еконо
мічних відносин, викликаних нарлнментар- ним розладом. Нїмецка «ГдСподарска Рада»
в Берлині ухвалила на своїх загальних зборах (від 9— 12 лютого) таку постанову
>На основі вислїду спису населеня і това
ру за останнпх ЗО літ е се річию певною, що н ї м е ц к а г о с п о д а р к а м’а є с п р о м о г у п о к р и т и з а п о т р е б о в а н є н а с е л е н я щ о - д о т о в а р у і м я с а б е з з а- г р а н и ч н о г о п р и в о з у . Мимо значних пікід заподіяних нашій годівлі товару за
несеними з загранпцї поніестямн в тім часі, мимо значної конкуренциї, викликуваної аж до минулого року заграничним при
возом мяса супроти краєвого мяса, на останку наслідком збільшеного привозу то
вару, мимо зовсім недостаточної охорони цлової можна не лише числово виказати значний зріст всіх родів товару з виїмкою овець, але зріст ішов в парі із значним зростом населеня в Німеччині. Вислїд о-
• станнього спису товару’ з 1902 р. щ о д о зменшена числа товару треба приписати лише тій припадковій обставині, що над
звичайний спис сей зроблено по вельми посушних роках 1900 і 1901, котрі прине
волили Німеччину до тимчасового значного обмежена засобу товару. Нїмецка «Госпо- дарска Рада* поручає вибраною раз доро гою дальше помножувати засіб товару і висловлює надію, що нїмецка господарка і дальше буде дбати про сильний розвиток нїмецкої годівлі товару, щоби могла вла
сними засобами вповні покрити запотребо
ванє мяса в Німеччині. А ту задачу можна буде тривко сповняти, наколи згадані в го
рі нїмецкій годівлі товару заподіяні важкі шкоди будуть тривко усунені відповідною охороною нїмецкої продукциї товару. Щоби нїмецка господарка могла сповнити свої задачі що-до годівлі товару, треба, щоби:
1) цла що-до товару в нових торгових до
говорах були відповідно вимірені а іменно, щоби а) підвисшено цла щб-до ваги рівно
мірно високо для всіх родів товару б) до відповідної висоти, 2) щоби не злагоджено ветеринарийної охорони на границі, а про
тивно заострити, а особливо щоби знов не заключено такої конвенциї в справі товаря
чої пошести, яка тепер обовязує з Австро- Угорщиною. 3) Закон про оглядини різно
го товару і мяса і про привіз принравлю- ваного мяса мав бути так змінений, щоби вудженини і смалець були виключені від ввозу*.
Сі постанови нїмецкої «Госнодарскої Ради* не потребують близшого поясненя, щоби зрозуміти, яка незезпечність грозить з сего боку нашій годівлі товару. А гроза та ще тим більшою стає, коли подумаємо, що нові договори торгові, як се вже тепер зовсім недвозначно голосять, мають бути переведені без державної ради на основі
§ 14-го.
Промисл, яко головний дорадник пра- вительства, на тім лише скористає, а іите-
- «
респ аграрників б у ;А о тепер ніс і давнш- ше видані на п о тал у * користь промислов
ців. Тим то всі круги хлїборобскі повинні тепер звернути пильну бачність ще в о- станній рішучій хвилїЛна енерґічну оборону хлїборобских інтересів, щоби приневолити до усуненя всіх тих перепон при заключе- ніо торгових договорів.
При сій нагоді зщ рнемо ще також ба
чність наших хліборобів на замітку, яку недавно подала БеиІ&сЬе А^гагкоггевроп- сіеіія: «Нам здає ся, пише она, що ав стрийскі хлібороби не конче тим пособля- ють своїм оправданим інтересам, що онн головно добивають ся о можливі пільги для вивозу товару і мйса до Німеччини, замість передовсім подбати про замкнене своєї годівлі товару перед сусїдними кра
ями із Сходу. На основі австрийскої ста
тистики се є річ певна, що. за вивезений товар з Австрії! на захід до Німеччини мають они відповідний привіз товару до Австриї із східних країв. Отже наколи ав- стрийским хліборобам поведе ся замкнути для східних країв сен привіз товару, то через те осягнуть онп далеко більше иід- внсшенє ціп свої о ю в ар і, як колибисерб- скі і румуньскі ціни товару мали впливати через Акстрию аж на Німеччину і тим спо
собом нам усім псували ціну. Тоді ніхто не буде мати корнети, бо й Австриї се не на руку, як она приневолена вивозити то
вар по низьких цінах Отже й для Австриї се кориснїйше, наколи она, замість розш и
ряти вивозовий отвір, ліпше зачинить вво- зовий отвір, бо сим останним більше вве
зуть, як першим вивезуть. Всяке змаганє, щоби вивіз до Німеччини улекшитй низь
кими товарячими цлами, уживає нїмецке правительство і єго противники яко «цінний материял*, щоби поборювати домаганє ав- стрийских хліборобів о високі австрийскі цла від товару. Може би австрийскі хлібо
роби приглянули ся раз відворотній сторо
ні медалю*.
Ся замітка має ту ціль, поставити Ав
стриї ясно і рішучо услівє, щоби Австрия зачинила тісно границю проти всякого вво
зу товару і мяса з Росиї і Балканьских держав, наколи Австрия хоче рефлєктувати на удержанє ввозу товару до Німеччини.
Се домаганє видає ся нам зовсім оправда
ним, нозаак вивозова спромога і вивозове запотребованє Австро Угорщини що-до то
вару зовсім не є небезпечне для Німеччи
ни так з огляду на ветеринарийні справи як і ціни. Але можна повоювати ся обни- женя цін худоби і в Німеччині і в Австро- Угорщині, наколи убуток наслідком вивозу товару до Німеччини будуть поповнювати привозом з Росиї, Румунії і Сербії. Для того наші хлїборобскі політики повинні пильно дбати, щоби зачинити всякі отвори для ввозу товару до нас, щоби ми мали свобіднип вивіз до Німеччини запоручений.
З судової салі.
((Конець). •
Ще про одно справді ренеґатске виступле
не п. Вєрґуна позволю собі згадати тут. В осе-
ни 1904 р. мав відбути ся конгрес славістів в Петербурзі. Приготовлюючий комітет відбував заеїданя ще минулого року на веснї і ухвалив щоби при рефератах і дискусвї допустити всі славяньскі мови. Отже орґан в. Вергуна, в обаві, щоб на згаданім конгресі не загомоніла і укра- їньска мова, якою говорить трийцять мілїонів росийского на еленя, написав (гл. Кн.УІ. Літ. наук.
Віст, з 1903.):
«Ми позволимо собі з тої причини вислови
ти побоюване оправдане зрештою достаточно .сумним досьвідом деяких попередніх подібних підприємств, прим, при нагоді XI а р х е о л к е р і в н о г о з 'ї з д у в К и ї в і, що такою доволі не
ясною стилїзациєю сеї постанови відкриваєть ся нригідна ф і р т о ч к а д л я н е д о с т о й н и х в і д с т у п і в (єіс!) р і ж н и х с л а в я н ь с к и х
»об л а с т в ьіх ч>* с е п а р а т и з м і в. Так прим, уважаючи на деякі признаки і недоговірки в прес'Ц?), вже тепер можна нредвидїти, що пред- стаьптелї львівського « Т о в а р и с т в а і м. Ш е в ч е н к а * , нараз забудуть цілковито сю мову і користуючись відкритою діркою, може знов по
пробують перевести нею свій «отд’Ьльньїй ру- сько-украінській язьікгь«. А що найвисший нау
ковий ареопаг славянського сьвіта, яким не можна не вважати росийської Академії Наук, ніяких подібних сеиаратистичних з’усиль і під
ступів признавати і таким чином потверджати не може і не згодить ся, — в чім не може бу
ти сумніву, — то ч е р е з т е в о н и з н о в о- с я г н у т ь в і д п о в і д н у н а г о д у п р о к р и ч а т и с о т и й р а з п р о н о в у п р о я в у в а р в а р с ь к о ї с а м о в о л і н а д н и м и , н а с и л ь с т в а і т. и.<
Що-до заміту «НосЬзІаррІег-ства, то я по
минаю сю обставину, що п. Вєрґуп як син убо
гих, селявьских родичів опинив ся у Відни і тут в короткім часі зумів придбати собі средства до вигідного, а навіть засобного житя, средства удержавя з загадочних, бо не явних жерел, так що загальна онінїя висказувала ріжні сумніви і здогади в тім напрямі. Я не тикаю того, бо піднесений в «Русланї* заміт не відносив ся до материяльної сторони діяльності! в. Вєрґуна, а до єго політичного становиска і се назвав ім е нем шантажу, — НосЬзіаррІег-ством. Вже само видаване московского місячника в австрийскій державі, де нема ані московских кольонїстів, ані взагалі росийских інтересів, не почиває на ре
альних основах, а закрацує на шантаж, о скіль- ко не опирає ся на підмогах росийского прави- тельства. Бо для когож, питаю ся, видає сей місячник? Для австрийских Славян? — ось що один з них сербский учений Л. Стояво- вич пише таки в тім самім орґанї п. Вєрґуна (гл. »Л. II. В.« IV кн. 1901 р.): „Ж итє нас усіх (Славян) нахиляє нас до Заходу, особливо-ж до Австриї та Німеччини. Ціла майже наша торго
вая, ввозова і вивозова, вяжеть ся з тими обо
ма державами. Зараз по вершім кроці за гра
ницею здибуємо ся з німецькою мовою. Тим ча
сом на чім опираєть ся наша звязь із спорідне
ною, але. далекою Росиєю ? Ні торговлї, ні зно
син не маємо ніяких. Деколи впаде до Білграду якийсь росийський славіст на кілька тижнів в інтересі своєї науки, але в нутрі краю в бага
тьох місцевостях ніхто ніколи не видів ніякого
Роеиявина. Ні одному купцеви непотрібна ро-
сийська мова, а з інтелїґенциї як хто навчить
ся по росийськи, то швидко забуде. Колиж так
стоїть справа в балканьских державах, то що^р
— 2
говорити про Славян у Австриї і Німеччині, де німецька мова — державна" ?
П. Вєрґун любить їздити по с іавяньских з'їздах і там висувати са, як репрезентант — але кого — сего і він сам не може означити докладно, анї ніхто не знає з тих, що єго толе
рують на тих з'їздах. На всякий спосіб не ре
презентує нікого з Австриї, хиба тільки когось з Росиї. Але мимо того жирує ся як „червоно русский Малорос" і хоче відгривати ролю ре
презентанта Галичини. З тої причини прийшло навіть до сцисиї на зїздї славяньских журналі
стів в Дубровнику між п. Вєрґуном а редакто
ром Осташевским-Бараньским, який запротесту
вав против того, щоби Вєрґун узурпував для себе мандат з галицкої Руси з нагоди непрису- тности Русинів на зїздї. Там також виступив був п. Вєрґун против резолюциї д-ра Здзєхов- ского, противної росийскому панславізмови, а підносячої потребу основаня Союза славяньских дневникарів. Ухвалою резолюциї д-ра Здзєхов- ского з'їзд задокументував, що росийский пан
славізм п. Вєрґуна не має появи в Австриї. Але не досить на тім, п. Вєрґун їде до Любляни і там держить відчит дня 3. цьвітня 1901. р., він відвідує Білград і Софію — всюда очивидно з тою місиєю, щоби ширити ідею росийского панславізму. Хоть і се дивно, звідки у него ста
ло гроша на ті подорожи, то ще більше чудує, який інтерес має він, галицкий Русин в такій енерґічній пропаґандї росийского панславізму?
Бо не досить того, він їде до самої-ж Рчсиї і самих Москалів переконує в тім, чому они самі не вірять: що всі Славяни повинні зречи ся своєї національности в користь росийскої!
От на таку тему держав п. Вєрґун вдчити в Київі, в Москві і в Петербурзі. В Київі приви- тали єго слухачі за те нальотам и та кріслами, якими шпурали єму в голову та свистом і прі
звищами, яких певно не можна навіть рівняти з тими, що були ужиті в інкримінованій новинцї
„Руслана". Не ліпше пішло єму і в Москві, але на жаль нема у мене під рукою росийских ча- сописий, які мимо цензури досить драстично о- писали були сї події. Одним словом п. Вєрґуна принимано там як ренеґата і політичного шар- лятана. Про відчит в Петербурзі помістив в Кіафу ч. 7 .з 1. марця (16. лют.) 1901 р. др. Ваи- доиіп де Соигіепау, бувший професор на Краків скім, а відтак на петербурскім університеті (об- жалований відчитує з картки по нольски): «Я слухав гі. Вєрґуна «доктора фільософії» і поди
вляв п е в н і с т ь с е б е і в і д в а г у , з якою
«Всеславяне» з монархії Габсбурґів числять на л и ц а р с к у і к о н в е н ц і о н а л ь н у н а і в н і с т ь р о с и й с к и х ч и т а ч і в і слухачів обох полів, як сьвітских, так духовних, як цивільних, так і Війскових. Я слухав п. Вєрґуна, «доктора фільо
софії», але дармо силкував ся спіймати провідну нитку в тій з а п у т а н и н ї м и с л е в о ї т ь м и т а р е п о р т е р с к о ї н о м е н к л а т у р и . Мої думки відбігали про те. з конечности далеко і блукали в ріжних сферах, аж вкінци затримали ся на цілім ряді вмерлих і живих мислителів та публіцистів, яких науки відбили ся к а р и к а т у р н и м в і д г о л о с о м у висновках п. Вєрґуна Доси не чули ми і певно не почуємо анї про все-романьску, анї про все-ґерманьску мову. Так само правдоподібне повстане одної і одинокої всеславяньскої мови. Аби могла зявити ся поді
бна мова, як мова культури і творчости всіх Славян, м у с і л и б и з а в м е р т и т е п е р і ш н і м е н ш е а б о б і л ь ш е р о з в и т і с л а в я н ь с к і м о в и : п о л ь о к а, ч е с к а , с е р б с к а і т . д.
Н а т е о д н а ч е н е з а н о с и т ь с я я к о с ь » . Звязаний росийскою цензурою учений, на вівши фантасмаґориї про загальний один сла- вяньский язик, яким би мала стати м о е к о т к а мова, каже на пів наївно, на пів іронічно: «па Іо зіе закоз піе гапозі...» але нас нїчо прецінь не зупиняє назвати річ но імени, що така ідеє Гхе є або ідіотизмом, або політичним Носйзіарріег- ством. Коли се перше годі припустити, то тим другим не. може ся п. Вєрґун чути обидженим, бо се є річевим означенєм єго політичної «все
славяньскої» кариєри.
Коли обжалований довів до кінця свою промову, переривану частенько предсїдателем трибуналу, який цілу справу старав ся звести до тісного доказу на слова „рублехап", „плат
ний московский аґент", „росийский шпігун" —
почали ся нитаня на сю тему. Др. Заяц спитав ся обжалованого між иншим, чи знає, скілько передплатників має „Славянскій Вєк", а по за- переченю сего обжалованим, відчитує касове справозданє з видавництва, поміщене в послї- днім
Ч И С Л Імин. року. З того виходило би, що
«Славянскій Вєк» мав 1123 передплатників, з того 94 дарових, 36 за обміну, 38 для товариств безплатних. З решти далеко більша половина, бо 654 передплатників було в Росиї, в Галичині тілько 111, а решта потрохи по инших славянь
ских краях, а головно в Америці. Приходу було 9.500 К — отже навіть після власного звіту ви
давництва недостаточна сума, щ >би оно опла
чувало ся у Відпи. На дотичний заміт оборонця д-ра К. Левицкого відповів др. Заяц іменем свого клієнта, що він не потребує жити з ви
давництва, бо як кореспондент «Нового Време- ни« дістає 300 рублів місячно жалуваня за те
леграми, а від статий ще осібно по 10 копійок від стрічки. Др. Кость Левицкий приняв се при
знане в користь оборона, бо така висока платня
«за телєґрами« не є нічим иншим, як москов- скою синекурою. Дальше оборонець виказав, що акт обжалованя є хибно уложений, бо надто загально і зажадав, щоби обжаловуюча сторона с ірецизувала, якими іменно словами і фактами чує ся обиджена, бо коли пр. неґує єствоване окремої україньскої народности, то не може чу
ти ся обидженою назвою ренеґата і народного зрадника. На візванє предсїдателя трибуналу др.
Заяц вчинив се і сим покінчено переслухане першого обжалованого.
З черги приступлено до переслухана дру
гого обжалованого д-ра Евгена Левицкого. Об- жаловапий зачав від того, щ ) перечитав і розі
брав коротко інкриміновану новинку, а опісля говорив менше більше так: Приватний жало
бний скаржить мене виключно о те, що я по
дав факт, як він твердить, неправдивий а такий, що може понижити єго честь в опінїї загалу.
Після жалоби розходить ся отже виключно о те, чи факт, що п. Вєрґун подавав ся о субси- дию, правдивий чи ні. Однак річ має ся ина- кше. Я і нині не тверджу, що подане вносив Фальбійчук — чи як кажуть «Ст Пет. Вєдомо- стї: «Дальбійчук», б о ' подане о субсидию вий
шло в кождім случаю від русофільскої
К Л ІК И VВідни, а імя петента супротив того не має нія
кого значіня. Русофільска кліка робить все со
лідарно, після спільно обдуманого пляну і она є інтелектуальним автором дотичного поступку, хочби й правдою було, що формально вніс по
дане не сам г. Вєрґун, але якийсь инший пезві- сний близше чоловік. Коли отже пізн'їйше було в «Ділі» і «Русланї» занотоване імя петента Фальбійчука за С. Вєдомостями, то се було ви
ключно зареєстроване факту, з котрого жало- бник не може витягати консеквенций що-до мнимого признаня неправдивости першого нашого донесена Коли б однак п. Вєрґун — як твер
дить — справді не був тим петентом о субси
диї в раді громадскій в Петербурзі', то і тоді не міг би домагати ся покарана обжалованих за обиду чести, а то з отсих причин: Г. Вєрґун є агентом росийского правнтельства і побирає з Росиї вже в д ряду літ субсидиї на ведене ру
софільскої пропаганди, а яко такий не має пра
ва жалувати ся за одно хадатайство, коли по правді ціла єго політична екзистенция полягає виключно на материяльних субсидиях з Росиї.
А що г. Вєрґун є в дійсності! платним агентом росийскої держави, се є не тілько річ ноторично звісна, але се можна довести також всілякими материяльними доказами. Знаю г. Вєрґуна від єго часів академічних — казав обжалований — і сліджу єго кільканайцятьлїтну публичну діяль
ність, а жерела, з яких г. Вєрґун бере сред ства для своєї екзистенциї і пропаганди, не улягають в очах моїх і всіх, що політи
кою займають ся, ніякому сумнівовії. Вже в часах академічних було ііубличною тай
ною, що всякі галицко-рускі ренегати прожива ючі у Відни одержують материяльну поміч з Росиї, а що-до п. Вєрґуна стало ся се неоспори- мим і всім відомим фактом, коли по унїверси- тетских студиях повернув з своєї подорожи з Росиї. Від того часу бачимо п. Вєрґуна, котрий не мав ніяких власних гроший, в ролі незвичай
ного росийского аґента, котрий заховував ся і жив так, як би міг заховувати ся лише тисяча
ми виеквіпований тайний діяч якоїсь держави.
П. Вєрґун в тім часі їздить з відчитами по Ро
сиї, робить висококоштовну мандрівку по Б ал
кан!,
ав р. 1901 засновує часопись «Сл. Вєк», котрого видавництво вимагає найменше 10.000 зр. річно. Та часопись є видимим центральним орґаном для добре зорганізованої русофільскої агентури цї'лої Австриї, де дорогою „русофіль- ских статий" вносить ся оферти до росийско
го правнтельства, а де дебютував також зі ста- тею звісний шпіон Осолїньский, котрому др. Вєр
ґун подав дальшу адресу головного заступника тайної русофільскої пропаганди ґен. Кєреєва. Що впрочім весь політичний сьвіт знає і уважає д-ра Вєрґуна за платного аґента Росиї, се вка
зують події в часі з'їзду славяньских журналі
стів і тодішні голоси частини нерусофільскої преси — вказують слова ческого публіциста Черного, котрий в Зіоуапзк-ім РгеЬІед-ї виразно каже (в зошиті' з січня, котрого дотичний уступ обжалований відчитав), що Вєрґун зі своїм „Сл.
В.“ стоїть на службі Побєдоносцева і Комарова та „бюрократичних росийских .кругів" (отже правнтельства) — а вкінци і послїдна інтерпе- ляция в парламенті пос. Гавка і тов., де пред
ставл ен о Вєрґуна яко росийского аґента, а то з приводу єго одної заяви на иослїднім русофіль- скім вічу Славян в Відни. Супротив тих всіх но- торичних фактів є по просту сьмішне, коли п.
Вєрґун чує ся обиджених — а ціла жалоба є лише фінтою, щоб зловивши за один дрібний і нічого не говорячий факт і зискавши в той під
ступний спосіб вирок, мати опісля п а р а в а н і а р г у м е н т для цілої безлїчи инших і без су
мніву п о г а н и х в ч и н к і в
Що-ж до другого мотиву, задля якого п.
Вєрґун не може домагати ся покарана обжало
ваних, то він лежить в натурі правній єго жало
би. Тут бесідник вияснив, що сам ф акт внесеня поданя о субвенцию не є ще мотивом до обиди в змислї закона, а абстрагуючи, що се взагалі' квестия політичних поглядів чи таке побиранє субвенций є негарне і понижаюче, приватний жалобник поступав собі ще тевденцийно, обме
живши ся на одну фактичну дрібницю в тій цїли, щоби не допустити доказу правди взагалі на єго платну через Росию публичну діяльність.
Проти того обжалований рішучо протестує, до- магає ся допущена доказу правди, а в кождім случаю звільнена єго супротив дійсного стану річи від всякої вини.
Відтак оборонець др. К. Левицкий заняв слово і зазначив, що з огляду на недокладне уло- женє акту обжалованя, обвиненій стороні не було можливо вести оборони і подавати сьвід- ків перед розправою. Колиж аж тепер наступи
ло усталенє закидів, то в виду того оборона хоче вести доказ правди на ось які факти. 1) що ґаспадін Вєрґун за академічних часів удер
жував ся з росийских субвенций (1889— 1894 р.), 2) що 1895. р. їздив до Росиї по запомоги та вернув ся з синекурою кореспондента „Нового Времени", де мав доносити про рух Русинів в Австриї і поступи панросийскі, 3) що з тих ро
сийских фондів відбував в рр. 1896. і 1897. по
дорож по Балкан!, 4) що в 1901. р. їздив з від
читами до Київа, Петербурга і Москви, аби по- величати ся успіхами своєї політичної акциї на річ панрусизму, 5) що за росийскі Гроші видає у Відни від 1901. р. „Славянскій Вєк" в дусі панросийскім і ренеґатскім, 6) що 1902/1903 до Союза журналістів в Австриї не приступили ру- скі і часть иольских журналістів з тої причини, що там приняли московского аґента Вєрґуна і 7) що перед двома тижнями на русофільских зборах у Відни, и. Вєрґун, як неофіціальний відпоручник росийского иравительства запевняв Чехів, що Росия допоможе їм в кожду пору
Вїх борбі з Германізмом, як се і зазначено в ін- терпеляциї пос. Гавка і тов., внесеній в держав
ній раді, 8) що „Славяньскій Вєк" є прибіжи-
щем для всіх темних духів, які потайно і явно
трудять ся на шкоду нашої держави і. україпь-
ского народу, хотячи підготовити тут появу для
панрусизму — як се виявило ся в процесі Оссо-
лїньского. Для переведеня доказу правди цитує
оборонець сьвідків в числі шістьох і жадає від-
роченя розправи. Трибунал по нараді відкидає
внесеня оборони що-до взиваня сьвідків і за м
кнувши доказове поступованє, відрочує розправу
до год. пополуднії.
з Перед остаточними виводами сторін попо
лудня, заняв слово др. Заяц і в довшій промові
«тарав ся подати немов щось в роді резіме ці
лої розправи. Предсїдатель перериває єму кіль
ка разів, толкуючи, що се належить до остаточ
них виводів, але др. Заяц замічує, що се єго остатний вивід і говорить дальше. Вкінци, коли предсїдатель загрозив в'добранєм голосу, засту
пник обвинителя заявляє, що в виду того, що з перебігу розправи др. Вєрґун одержав повну сатисфакцию, він відступає від дальшої розпра
ви. Предсїдатель оголосив увільняючий вирок і замкнув розправу. Ось як виглядає сатисфакция ренеґата!...
Н о в и н к и .
Д о п и с ь.
З Гуцульщини.
{Справа М ихайла Бодорєка і Лейби Морхен- штерна).
— Календар. В ч е т в е р : руско-кат. Софронїя патр. єрус.; рим.-кат. Гавриїла Арханг. — В п я т - н и ц ю: руско-кат. Теофана, Йосафата; рим.-кат Благовіщене.
— Протекторат над Руским Тозариством Пе- даґоґічним ззолив ласкаво обняти Єго ц к. Вели чество Архикнязь Фездинанд Кароль, брат На слїдника Престола, проживаючий під пору на Градчин'і в Празі'.
—
З львівского університету. В зимовім семе стрі числив львівский університет 2747 слухачів і в тім числі слухачів звичайних 2392, а надзви- I чайних 169 і слухачок 28 звичайних, 116 над
і
звичайних, госпітанток 19 і фармацевтів 23. Пі- 1 сля віроісповіданя числив львівский університет:
римо-католиків 1369, грз'Ио-католиків 813, право ' славних 3, вірменьского обряду 6, евангеликів 8, І мемонїтів 1, Ж идів 543, безісповідних 4. Після
народности було на львівскім університеті': По
ляків (враз з Ж идами) І '33, Русинів 797. Бол-
; гарів 3, Німців 8, Американів 3, Мадярів 2, без 'народності! 1. На правничім впдїлї було вниса Гуцули звикли просити мене до с інсаня пих |3 ]д слухачів (з того звичайних 1292, над- завіїцаня, а коли до сего нема сьвідків відиові- звичайних 22), між якими Р у с и н і в 267; на бо- дних, так „принаймні, аби татко послухали, щб гословскім 418 слухачів (з тбго 308 звичайних му казати". До такого слухана запросив мене ' 90 надзвичайних) між ними Р у с и н і в 305;
,,, п г> її на ф льозофічнім 913 (звичайних 682). між ними 4/ 1898 Проць Бодорєк, гуцул з Перехресного ,, ’ Т ,,.
',А .
.. пл.
' 1 ' г ’ - - тт І . ’ Р у с и н і в 216; па медичнім 102 (звичайних 90), при чім оповів, що винен жидови Леибі Морґен- 3 яких Р у с и н і в 9. Коли від загального числа штернови в Косові 264 зр. 50 кр.—Проць Бодорєк Русинів 797 відтягнемо 305 богословів, то на номер 17/2 1898. сьвітских виділах було Русичів 492. Число Руои-
В мартї 1902
чуюя, що жид „полагодив1' иів взагалі так велике, як ще жадного року не п ' ,, . було і оно сьвідчить паикрасше про жизненнісгь сива покійного Ііроця Бодорєка на 390 зр. і ; потребу окремого, р у с к о г університету. Вже
ТІЛЬКО
З доброго серця,
КОЛИгуцул почав дуже нянї
ЧИСЛОстудентів Русинів на львівскім унї- чіхатись, бідкатись, спустив на 316 зр.: „Я тобі верситетї є майже о 200 голов більше, як число дарую 74 леви" (зр.) Кличу я гуцула до себе всіх студентів, вписаних на університет в Чер- і переконуюсь, що він жидови віддав а сопіо І,ІВЧях- . . . . того довгу. 1) на Спаса («.0/в 98) • зр., _) на чд|м ВИД1Л( професори Русини такі виклади:
„Спаса" (8/6 1899) 100 зр., 3) па «бичкову" (10/4 Проф. М. Г р у ш е в с к и й: «Істория України- 19О0) 20 зр., 4) на „козмєна" 4/11 1901) 50 зр., Руси XI - XII в.» (2 год. тижнево), «Суспільно- тож віддав разом 200 зр. „Спас" (Вознесеніє), політичний устрій вел. кн. Литовского в XV —
„бичкова" і „козмєна" то дни ярмаркові, в ко- Х Г ? «* 0 ,о д )> 'Вибрані пнтаня з істориї Схі
дної Европи» (1 год.), «Історичні вправи» (1 год.) то. гуцули звикли довга сплачувати. ( Проф. О л. К о л е с с а: «Старинний роман
Роблю карне донесене. Суд в Кутах зі вся ; повість на Руси» (2 год.), «Історична граматика кою щиростию переслухує мене, покривдженого україньско рускої мови» (дальш е—2 год.), «Пра- і сьвідка при „полагодї" на З і 6 зр. зглядно 390 ктичні вправи з обсягу українсько-руського пи зр. Ж ид в страху. Приїздить по кілька разів з ’ сьменьства і мови» (1 год.) «Семінар для укра
„ „ іньско-руської фільольоґп» (2 год.)
Косова до Перехресного, просить гуцула, щоби, п ^ ф К. С т у д и н ь с к и й : «Оригінальне відступив ВІД процесу „бо
Я ПОМИЛИЛО СІ, ВИруске иисьменьство до половини XIII в.» (докін (уже ви- а не ти-кає) мені тілько не винно", ченє — 2 год.), «Складня церковно-славяньскої Гуцул підтримуваний мною не подаєсь, тож жид мови, з поглядом на руску граматику» (докінче- благає війта ідоугих гуцулів аби єго полагодили 116 — І0Д )’ «Літературні вправи» (1. год.) з гуцулом. — Так жид, як і я з гуцулом надїєм ІТ0Рске представлене у Львові. Заходом
„ драматичного товариства їм. Івана Котляревеко-
ся акту обжалованя, а ту щ к. прокуратори., дер. го відбуде ся в ВРЛИКІЙ салї товариетва „Ґняз з дати Коїошуіа 8 ’6 1902 8і. 829/2 п е гпаїахіа ро- д а“ дня 26. с. м. аматорске представлене >Л о міоби <1о зсі^апіа «дсіомю-кагпейо БеіЬу М ігдепзіег-! в и н а м у ж а » , комедия в двох актах А. Фре па о гЬгобпіе 2 § 197 и. к.
—Се рішене мус-ло 1 ДРИ- Представлене попередить часть м у з и ч н о - зачудувати самого судию слідчого. - На таке ! » ° к а л ь н а з ч ек ан о ю співучастию п-пи А
. : • „ • . і Крушельницкої, п. М. Волошина і скрипкара п
рішене „полагодивсь і\ц ул з жидом, котрий, Панькова: Програма: Шевченко Лисенко «Як би єму дозичив 20 зр., на 180 зр., бо жид тепер
„великий" і чуєсь щасливим „бо хто годен пра
ва дійти з жидом?* І ще ласка, що жид не с тя
гнув 390 зр. з гуцула!
Донесень карних про кривди гуцулів вношу я дуже богато і дуже часто стрічаюсь з поді
бним рішенєм прокуратори?, як иовисше. Звіду
вав ся про причину і у судовиків і у прокурато
рів. Обяснювано мене на двоякий лад: судовики казали, що такі доходженя застановлюють ся зі згляду на обтяженє скарбу держ. коштами (для сьвідків) і що на се мають пракуратори \Уіпк,
а прокуратори знову казали, що много з судиїв слідчих є мало — або й цілком не вправних в лихварских справах і тому такі справи упадають.
На перше відповім: чому не щадять, коли йде о дрібні справи ніби політичні?! На се даю до
каз: Перед кількома лігами читав я зібраному в церкві народови паїтирский лист австрийского єпископату. Ж андарм СушЬаІізІа (потеп — отеп ) зробив донесене до староства, що справа іде о вибори — і мені виточено слідство. До того злїдства покликано кількадесять сьвідків і то до суду в Косові, елімінуючи суд, до котрого я приналежний і в окрузі котрого „сподіяв ся зло
чин". Через делєґованє иншого суду прибільше но знатно кошти слідства, о т ж е - ж не щ а д ж е но. — На друге відповідаю, що є щось в тім.
Маю досьвід за собою, що малі виноватцї були покарані, а великі виходили безкарно, бо, як ка
же гуцул, муха зловить ся в павутинє, а биндєк (чміль) нробє си“.
Іван Попель, парох Довгопола.
мені мамо намисто» відсьпіває п-на А. Кру шельчицка; Д. Січиньский «Як почуєш в ночи», відсьпіває п М. Волошин; Ф. В. Ернет «Елегія», Вєнявский «Лєґенда», в дограє н. ІІаньків.
Ціни місць: 1-рядні крісла 2'40 К, И-рядні Г60 К, ІІІ-рядні Г20 К, партер 80 с, для п. п. учеників 50 с. Білети можна набувати перед представле нем у п. Сушка, урядника «Дністра», Ринок ч.
10. В дни представлена від 6. год. вечером при касі. Початок точно о 7 ’/2 год. вечером.
—
Тарасове сьвято у Львові. В пятницю дня 25. с. м. о 5 ’/2 год. вечером відбуде ся в вели
кій сали «Народного Дому» заходом ученикіз рускої ґімназиї концерт в честь Тараса Ш ев
ченка. Проґрама: Часть І. 1) Січиньский: „Над гори до хмар", хор муж. при акомп. форт. 2) Вахнянин: 3 опери „Купало": а) Дума, 0) Арня Максима, бас. соля при акомп. форт. 3) Шев- ченко-Сїчиньский: „Лічу в неволі", хор міш. 4) Шевченко: „На Вкраїну", декл. 5) Оигіїїі: Тгіо 1—2. 6) а) Вахнянин: Молоді сни. б) ВееіЬоУсп:
Пісня вечірня, хор. муж. Часть II. 1) Шевченко- Лисенко: Квартет сольовий з хором з ораторні:
„Радуй ся ниво". 2) а) Ф. Колесса': „Ой умер старий батько", б) АЬі: „Добраніч", хор. муж.
3) Ш евченко: „ГІосланіє", декл. 4) Е. Сгіе^:
З „Реег Супі": «Смерть Ази» і «Танець Апїтри», відограє орхестра. 5) Шевченко-Лисенко: Канта
та на вічну память Котляревскому, хор міні. — Хори під артистичною управою Вп. проф. Віто- шиньского. Добровільні датки на товариство «Ру- слан» приймає ся з подякою. Рано того дня бу
де такий самий концерт виключно для учеників.
—
