Ч. 54. Львів, неділя дня 7 (20.) марця 1904. Річник VIII.
Передплата
иа »РУСЛАНА« виносить:
в Австриї:
на цїлий рік . . '2 0 кор.
на пів року . . . . 10 кор]
на чверть року . . 5 кор.
на місяць . . . 1-70 кор.
За границею.
я а цілий рік . . 16 рублів або 36 франків иа пів року . . 8 рублів
або 18 ф ранків Поодиноке число по 10 сот.
• Вирвеш ми очи і душ у ми вирвеш : а не возьм еш мнлостн і віри не возьмеш , бо руске ми серце і вір а руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. И іаш кевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о о 1|, год. пополудни,
Редакция, адмінїстрация і експеднция »Руслана< під ч. 1.
пл.Домбровского(Хорушцини).Екс- цедицня місцева в А ґенциї Со-.
колонского в пасаж і Гавсмана.
Рукописи зв ер тає ся лише па попереднє застереж ене. — Реклям ациї неопечатані вільні від норта. — Оголош ена зви чайні приймають ся по ціні
20 с. від стрічки, а в «Наді
сланім» 40 с, від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ЗО с. від стрічки.
Станиславівский владика.
Після трех літ непевности та безладу в станиславівскій єпархії, дочекали ся на
решті Русини номінациї нового єпископа в Сганиславові. Час того вакансу був тяж кий для нашої народно-церковної справи, а завданя, які чекають нового владику, також не легкі. Однак особа нового єпи
скопа о. Гр. Хомишина подає надію, що ті справи уладять ся на добро Церкви і народа.
Молодий ще наш новий владика і ви
ріс сказати-б, наче зпід землі — так скоро перебіг єрархічну драбину, осягнувши ви
соке церковне достоїньство. З молоденько
го катехита і сотрудника в СтаннсЛавові, яким був заледви ще перед чотирма рока
ми, став на короткий час адміністратором коломийскої парохії, щоби заняти відтак відвічальне і почетне станокиско ректора семинариї у Львові. В тім часі ми висту
пали нераз навіть з острою критикою єго дїяльности і ще тепер з жалем згадуємо сю подію, що коломпйска бурса перейшла в кацаискі руки підчас єго адщнїстрациї.
Однак ми мали нагоду пересьвідчити ся, що він дїлав завсїгди в найліпшій вірі, а наражував ся хиба браком досьвіду та надмірною, сказати-б, ревностию в прямо- ваню до завдань свого званя. Небавом о.
Хомишин виявив, що уміє знаменито ори- єнтуватн ся серед людий і обставин, а своїм повним такту і рішучости поведенєм підчас сецесиї руских академиків що-до становиска богословів, зискав собі симпа- тию цілого руского народу.
Тож витаємо Тебе о. Григорию щи
рим серцем на високім, але і тяжкім ста- новиску, а хотяй Тобі владича мітра може і неодну тернину втисне в скрань, подумай тоді, що сей біль зносиш для блага соток тисячнії вірних, повірених Твоїй духовній опіці, для добра всего руского народу, який вміє оцінити і віддячити кождий, у тяжкім єго лнхолїтю висьвідчений єму до
брий вчинок. Твоя праця і Твої високі прикмети серця та душі найшли скоро оцінку і високе відзначене, але ми віримо, що не се було цїлию Твого жити, а тільки хосенна діяльність на славу Божу і добро народа. Тож певно і тепер не устанеш в ній, а противно пошириш в міру збіль
шеного виднокруга Свого високого стано
виска. Щасти Боже до дальшого труду! ’ О. др. Пригорий Хомишин є сином селянина з Гадинковець коло Теребовлї і має 37 літ. Ходив до ґімназиї в Тернопо
лі!, а богословскі студиї відбув на львів- скім а опісля на тпденьскім університеті.
ГІо ординациї в 1893. р. був кілька літ сотрудником при катедральній церкві в Станиславові і катехитом в дівочій школі ім. кор. Софії. Опісля був адміністратором
коломийскої парохії, а від двох літ є ре
ктором духовної семинариї у- Льшші.
Про діяльність о. Д-ра Хомишина якб катедрального сотрудника в Станиславові була в нашій часописи діпись із Стани- славова в ч. 224. з 17. жовтня 1901. р., з якої наведемо деякі місца. . Допись зву
чала :
»Нашу катедральну парохію і місто о- пускає о. др. Хомишин. перший китедраль- ний сотрудник і переносить ся до Львова на префекта наук в духовній семинариї, завізваннй на ту посаду ВПреосьв. Митро
политом, резиґнуїочи заразом з сталої поса
ди катехита видїлової шкоду жіночої і з суплєнтури катехитурп при юльскій ґімна- знї в Коломиї, куда мав вже в сім місяцн
•відійти. О. Хомишин займав два рази по
саду катедрального сотрудника, перед зло- женєм докторату св. Богословія в Віцни і но зложеню єго. Своєю оборазовою дїяль- ностию він відзначив ся в незвичайній мірі головно ревним і частим проиовіданєм, че
рез що в церкві на раннім і вечірнім бо- гослужешо в неділі і сьвята участь вірних зросла до небувалих розмірів. — Другу єго велику заслугу становить розбуджене жер- твол.юбноети иа укращенє :аі. дрн, котру під ту пору реставровано, так що через єго заохоту і принуку, кромі звичайних датків до скарбовії і жертв впрост до кон
систорії!' впливаючих, виключно на єго ру
ки надійшло жертв: на престол Пр. Діви Мариї 4 8 6 6 К, на престол Розняти я 986 К, а на прибори до престолів, як обруси, подушки, ліхтарі і цьвіти 921 К, т. є в ча
сі від 1. січня 1900 до 30. вересня 1901.
він зібрав разом на ту ціль 6.73 . К.
>Третим ділом єго дїяльности було з а сноване брацтва св. ЇІосифа Милостивого (23. падолиста 1899), котре має на цїли спомагати парохіян дійсно убогих, грошем або жнвностию, закупованою в християнь- ских руских торі'овлях, зближати особисто заможнїйших до убогих і двигати морально упавших або упадаючих* і т. д.
»3а два роки послїдні призбирав о. др.
Хомишин 10.258 К 64 с на украшенє кате- дри і на бідних.
»Сї числа стверджені і провірені ста- ниславівскою Консисториєю найліпше сьвід- чать, кілько заслуг полишає но собі о др.
Хомишин, та яку страту тутеніна катедраль- на парохія понесе!' через відїзд сего вели
кого добродія людскости*.
З яким жалем нращано тоді о. д-ра Хомишина яко сотрудника при виїзді із Станиславова, так з тим більшою радостию привитають єго там нині як єпископа
Підвисшене конгруи.
(X) Сими днями явилась була в пар- ляментї депутатів з Чех, нїмецких і че- ских сьвящеників, котра іменем австрий-
ского клиру передала правительству і пред- сїдателям нарляментарних клюбів а також на цї'сарскій авдиєнциї п е т и ц и ю в справі п ід в и .с ш е й я к о н ґ р у и В петициї вка
зано на те, що материяльне положене душ- пастирів значно останними часами погірши
ло ся і є прямо сумне та переймає більшу часть тривогою о дальшу будуччину. Без завистн слідило духовеньство, від котрого вимагає ся унїверситетскої осьвіти, як під- висшувано плати урядникам, учителям, скарбовій сторожі, жандармериї, возьним, як управильнено відносини диурнїстів, в тій надії, що правительство згляне ся і на душпастирів. Однак надія завела. »Ще раз, сказано при кінци петищії, »підносить ка- толицкий клир душпастирский свій голос і кличе з призволенєм і участию єпископа
ту з пригнобленим серцем о відповідне ви
могам новочасним уиравильненє конґруи з релігійного фонду, а коли сей фонд не ви
старчає, з державних фондів, позаяк імен
но душпастирі залагоджують важні держа
вні аґенди*..
Мінїстер-президент др. К е р б е р заявив депутати , що признав вповні оправданими висказані домаганя і рад їм вволити. По
казало ся, що др. Кербер добре обзнако- млений із справою конґруи, і вважав пола- году сеї справи конечною, позаяк вимір кон
ґруи опирає ся на застарілих грошевих о- сновах а вимоги ставляні в нинїшних ча
сах духовеньству треба погодити з відпові
дною поправою матеріального положеня.
С к о р о л и ш е р а д а д е р ж а в н а п е р е й д е д о у с п і ш н о ї р о б о т и , закінчив мінї
стер-президент, предложить правительство відповідний н а ч е р к з а к о н а. (Сей начерк вже давно в міністерстві просьвітп вигото
влено. Р е д .)
Так само приобіцялн депутациї вволи
ти єї домаганям міністри др. Г а р т е л ь і др. Б е м - Б а в е р к .
В ч е т в е р була депутация у ц і с а р я , а монарх прирік поінформувати ся і все можливе зробити в сій справі. Депутация вручила цїсареви крім петициї п р о п а м я- т н е п и с ь м о п р о п о л о ж е н е к а т о л и к ів в А в с т р и ї. В тім письмі вказано та
кож на щораз більше р о з я т р у в а н є н а ц і о н а л ь н и х с у и е р е ч н о с т и й і на гро
зу сеї прояви. Одиноким способом заради сему лиху є плекане любови ближнього і терпимості!, а сі способи можна осягнути лише дорогою релїґійного вихованя. А по
заяк населене Австриї є в 90°/о католицке, то католицка релїґія є найліпшим середни
ком проти національної загорілости і най- кріпіною підвалиною монархії. Длятого по- соблюванє католицкій релігії лежить в ін
тересі держави. На останку вказує пропа- мятне письмо на розкладові намаганя со- цияльної демокрациї і инших протикатоли- цких сторонництв і просить цісаря о за
хист і нособлюванє католицкій Церкві.
Петиция в справі підвисшенй конґруи містить в собі такі домаганя: основна пла- Уже вийшли накладом українсько-руської Видавничої Сп лки у Львові ул Чарнецкого ч. 26. 86 (2—3) АНТОЛЬОҐІЯ УКРАЇНСЬКО-РУСЬКОЇ ЛІРИКИ
А К О Р Д И
Перше руське лю ксусове видане, иа роскіш нім папери, з оригінальними ілю втрацпями Ю. П анькевпча, брош уро- вапе 0 корон, в гар ній оправ; 7 о0 корон, н роскіш нпх оправах по 8, 9 і 10 корон.
Висилає ся лише з а посліплатою або з а надіслаием грош ин і порта 80 сот.
Вибрані п оезиї 88-ох українсько-руських авторів від III евчені а до ваш их час в, 20 аркуш ів великанської вісімки
— 2 та капеланів 1600 К, експозитів 2000 К,
парохів 2400 К. Душпастирі мають право на 6 пятилїтий, а іменно: капелани но 200 К, експозити по 300 К, а парохи по 400 К.
Активальний додаток має бути вимірюва
ний відповідно числу душ в приході, а іменно: за 500 душ для капелана 10 К, експозитам 15 К, парохам 20 К, а при чи
слі низшім від 500 визначує ся повна кво
та. На случай недуги капеланів, експозитів або парохів має бути покрите заступство з инших фондів, а не з їх доходів.
Пенсия душпастирів має бути так у- нравильнена, щоби они по 10 літній службі побирали 34% основної плати з пятилїтями, а та плата підносить ся з кождим роком служби о 2'2°/0 аж до скінченого 40-го ро
ку служби. При тім вимагає петиция, щоби капелан, котрий по скінченім 10-ім році служби приневолений іти на пенсию, був іменований парохом і щоби єму вимірено емеритуру після норми прислугуючої иаро- хови; в тій цїли мають від всего клиру ио- бирати ся відповідні емеритальні вкладки з конґруи. Ся гіідвисшена плата має бути вимірена на основі предложеної фасиї пі
сля норми конґруального закона з 19. ве
ресня 1898 р., а де третя особа обовязана платити душпастирови плату, має підвижку давати держава. Плата душпастирям має бути виплачувана з гори першого кождого місяця (в тій справі міністерство видало вже розпорядок, про який ми недавно зві
щали. Ред.)
Окрім того відбуло ся в парляментї під проводом огіата Б а в м ґ а р т н е р а за- сїданє всіх иослів-сьвящеників (о. Манди- чевского не було) в згаданій справі, а та
кож посол др. Ф укс, котрий є референтом буджету віроісповідного, переговорював із згаданою депутациєю.
Годило-б ся, щоби і руске духовень- ство в порозуміню і при участи владик по
думало про якийсь крок в тій справі, бож єго положене ще сумнїйше як положене безженного лагиньского духовеньства. На- лежало-б постарати ся о відпис згаданої петициї і о внесене від руского духовень
ства до компетентних чинників. Толците, а отверзет ся вам!
Під розвагу.
(Надіслана, статя).
« (Копець).
Помічним средством в придбаню своєї го
споди є як-раз склепик і каса, котрі ведені пра
вильно, чиншом за уміщене виплатять вартість закупленої реальности.
Сего не може для громад переводити чоло
вік замісцевий, тому кладемо таку вагу на пра
цю па місци осілих одиниць і доки сї одиниці рівнодушно будуть відноситись до так пекучих по
треб і змагань, доти праця і змаганя всяких ви
ділів і відпоручників видавати будуть лишень непостійні, хвилеві успіхи. Як відбиває ея не- раз некористно брак провідника, порозуміня в чисто економічних справах на кишенях пода
тників в громаді, дамо примір: Громада мурує школу. Має в місци придатну глину на цеглу, пісок, дрова, тож місто випалити цеглу в місци, привозить Єї з міста віддаленого о милю, дні а навіть і три. Цегла випалена на власну потре
бу на місци коштувала-б' тисячка 16 К, а за привезену, не вчиеляючи підводів, платять від 24—30 К. Приймім 100.000 цегол а на кождій ти
сячці страту лишень 8 К -|- 2 К привів — 10 К то маємо страту 1090 К. Колиб ми додали до сего страту зарібку місцевого робітника і при- няли висілу ціну цегли, то страта вийшла-б значнійша. Приймім знов, іцо громада будує церкву, нлвбанїіо, що може мати цеглу дешевшу для ужитку своїх гаомадян, то можемо пред ставити собі кілько ми видаємо нераз непотрі
бно гроша з власної ви н и /б о задля непорадно- стя. Се один примір, а кількож можна других навезти, при котрих виявлявсь страта, пливуча з браку просьвіти, розумного проводу і взаїмно- го порозуміня.
Бачимо наглядно, що склепики, ведені по селах, не кажу, уміло, але лише сумлінно, при
носять доходу що найменше 100 К річно і да
ють удержанє бодай одній одиниці, а не стараємо ся о єго заведене, або лишаємо без проводу, що упадає, або віднай маємо з видимою власного шкодою.
Бачимо, що позичка грошева є конче по
трібна, що селяни не знаходячи сеї помочи, не
раз невелико'1', у себе, запозичають ся по касах в місті, де і уділ і процент платитити мусять та тратять робучий час, або що гірше запози
чають ся по лихварях і тратять нераз ґаздівство, а ми дивимось з легким серцем па сю прояву і не радимо сему.
Все те не новина а як, кажесь, стара байка як сьвіт, але щож цо їй старости, коли до нині скрізь запустіле поле, роботи много, а ту всюда слів много обіцянок, а робітників мало, ледво денеде на цілий повіт виявить ся живійша робота.
Чутись дають і такі вискази: „Заложили б ми і касу і склеп, та нема кому вести". Правда і се. В тім напрямі могло-б нам товариство На
родна Торговля прийти з помочию. Розходило-б ся о інструктора, котрий би вів кількамісячний курс крамарства і веденя каси. Курс такий д о старчив би повітови се є поодиноким селам дїловодчиків, висланих громадами на курс а Торговля мала-б може і користь, бож через ню вишколені крамарі позіставали-б з нею в торго
вельних зносинах.
Думаємо, що хотяй в сім напрямі стріча
ли ми голоси підношувані в дневниках, не за- шкодило-б сю справу відновити і бодай два три такі курси на пробу устроїти, може-б як-раз они причинили ся до живійшої акциї економічної.
Не з докором приходимо, але з бажанєм, аби устала вже раз ся непорадність чи рівнодуш
ність, аби в дїйсности розпочалась реальна ро
бота. Розуміємо, що на се треба посьвятити троха часу і так милого кождому спокою, але чей при добрій волі дало-б ся зробити.
Примірів маємо много, як з малих починів і у нас двигнено неодну гарну будівлю, неодну інституцию, котрою пишаємось, тож ідім за си
ми примірами.
Підносимо сих кілька уваг під адресою Самбірщини, бож бачимо вже від давного часу змаганя одиниць, а неслїдно успіхів, яких би надіятись належало. На цілий повіт ні одної к а си, склепиків мало, а деякі поперепродувано(хо
тяй приватні) навіть жидам.
Як иншу орґанїзацию просьвітно економіч
ну бачимо по кольонїях мазурских, або нїмец-.
ких! Всюда читальні, власні хати, склепики, ка
си, а у нас трудно о се.
Япаньско-росийска війна.
Пристани на далекім Сході'.
Росияни мають дві ідеальні пристани, які тепер стануть в першій лінії цїлию япаньского напору. В Гіорт-Артур Кигайцї вложили 80 мі
лїонів, щоби вчинити єго пристанеш. Коли єго відтак Росияни заняли, докінчили вже тілько кільканайцятьма мілїонами укріплень на доохре- сних горбах. Владивосток побудований самими Росиянами коштом до сорок мілїонів, але бо тут вже сама природа сповнила найбільшу часті, роботи, бо устроїла догідний захист хотяйби для найбільшої мореної фльоти. Задля важности тих стратегічних точок, постараємо ся подати нашим читачїм мапки з них, а се пояснить ліпше за всї описи. Тут застановимо ся над виглядами дотеперішного способу веденя воєнної акциї Я- папцїв супротив сих морених твердинь. Передо
всім треба розріжнити між бомбардованєм міста, а боєм з прибережними кріпостями. Бомбардо-
венє є се к и д а н е набоїв з великого віддалена
— борба є се м і р е н є на надбережні ба- териї. При бомбардована) нападаюча фльота є зовсім безпечна, бо з.великого віддалена 15— 18 кільометрів кидає своїми далекострільними гар
матами набої на велику просторонь міста і при
стани, в надії, що чей котрийсь впаде чи на корабель, чи на магазин і нанесе неприятелеви шкоди. Але ціль цілого м іста є за велика, а ма
газини і доки зани.мають зглядно небогато мі
сця, а з другої сторони набої є дуже дорогі, то звичайно таким бомбардованєм кріиости фльота наносить собі більше шкоди чим бомбардовано
му. І так бачилисьмо, що в Порт-Артурі при бомбардованю з дня 24. м. м. ушкоджено зале- дви кілька приватних домів і убито пять осіб цивільного стану та женщин, а у Владивостоці після 200 вистрілів, які коштували грубо більше, чим 200 тисяч рубл. не було майже ніякої шкоди. До того ще і прецизия далекострільних гармат зменшає ся по кождім такім страшнім вибуху-стрілї. Тож европейскі стратеґіки дуже осуджують тактику япаньских адміралів що-до
6 Володимир Бирчан.
Урвана пісня.
(Новеля).
(Дальше).
XII.
І так минуло кілька днів. А за той час говорила ціла парохія —. розуміє ся — лиш про Меценаса одного: про його красу, пристойність, його доброту, чемність, великодуш
ність та много иньших а иньших — добрих а добрих прикмет.
Аж раз сказав пан-отець:
— Одно лише зле, що він є ка
цап! Я ту — задля Гошовського закладаю читальню «Просьвіти»,аж ту лус! — роби тепер, що хоч!
— Овва! — сказала добродійка.
— Таж чей не схочеш задля дур
них ветребенок відстрашити від ха
ти так чесної людини?! Таж тепер
один лише вихід: отвори читальню Качковського!
— Тай другого нема! — с к а зав пан-отець — Патріотизм — па
тріотизмом, Україна -у. Україною — а дитиною — дитина!...
І зараз на другий День, ЯК до всечеснїйшого прийшов церковний провізор, Іван Зарічний і сповістив, що вже затверджено статути чи
тальні, сказав пан отець, потрошки заикуючись:
, —- Та добре... добре... я з душі вам рад!., та тепер... тепер вже го
ді! Як ми лиш подавались, то «Про- сьвіта».... була ще порядна...! а т е пер... тепер — запродалась Ляхам!
То й ми би совість свою запродали, як би за нею пішли!... А Качковсько
го общество то знов що иньшого!
До нього належать самі чесні люди
— такі дверді Русини, що то лиш честь може чоловіковії принести, як запише ся між них! То й я ра
див би подаймо ще раз... — та вже до Качковського хиба!
— Та на мені' не Зіпре ся — відповів Іван Зарічний — Єґомость за всіх нас письменні! Як кажуть:
Качковський — най буде й Качков- сьций! Нам то всз одно! Ми все за
єґомостєм!
Тай не лиш читальня одна т е пер потерпіла, а ще й того самого дня завернув всечеснїйший «Діло/
назад до Львова, а запренумеровав собі вҐалїчанїна». Тай не лиш пан
отець стремів тепер так завзято до зміни давних обичаїв, але його слі
дами пішла і ціла родина. І зараз на другий день здіймила нанї-до- бродійка зі стіни Репіиа образ «За
порожці» — і вийняла навіть і той гак, на якім він висів, а «доня Укра
їни» палила знова всі числа «Діла», які де лиш найшла, щоб навіть ду
хом його і не пахло — навіть і ті, що були на воді; а крім того від
бирала що дня від сільського післап- ця «Ґалїчанїна» і розстелювала йо
го на столї, так щоб, як хто лиш
увійде, він сам йому кидав ся у вічи. А тітка найшка знова на подї якесь давне число «Галицкої зорі»
ще з 49. року — увидїла в нїм: ч>, 4 , ьі і поставила коло зеркала у спальні...
Оттак готовились усі на Меце
натові відвідини. Про Гошовського ніхто і не згадував тепер; уважаю
чи всю справу його іграшкою дї- тий. Місто того говорили всї і все лиш про Меценаса та Меценаса одного. А ті їх слова були мов вес
няний пучки веснянної рожі: з них виринав він нонравдї мов рожа: т а кий гарний, любий, молодий!
(Дальше буде).
