Ч. 251. Львів, Неділя дня 7 (19) падолиста 1899. Річник
•4 — --- — --- і
; Передплата :
на »РУ СЛАНА» виносить:
в Австри :
на цілий рік . . . 12 р. ав.
. на пів року . . . в р. ав.
на чверть року . . З р. ав.
• на місяць . . . . 1 р. ав. •
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків
! Поодиноке число по 8 кр. ав. ’ _________ Н
» --- ;
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
т --- .►•-.» ---;-- • т
; Виходить у Львові що дня ;
‘ крім неділь і руских сьвнт о год. 6-ій пополуднії.
Реданция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Коперника(Лїндого ч.9.) Екс
педиції я місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана. :
Рукописи звертас ся лише ;
; на попереднє застережене. — ‘ Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20- кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по
’ 15 кр. від стрічки.
Хто нагородить?
Коли ми в 237 числі «Руслана* нане- чатали виїмки з тайного, літографованого носланя Високопреосьв. Митрополита, Ку- їловского, замітили ми, що послане доти
кає деяких дражливих справ, обходячих саме духовеньство і що лучше навіть бу
де, наколи богато уступів сего посланя лишить ся в деканальних архівах.
Коли однак «Громадский Голос* в 22.
числі подав дуже точні виїмки з сего по
сланя, так і ми уважаємо нашим обовяз- ком вернути до него ще раз і заняти ся головно справою епітрахильних поборів.
В посланю читаємо такі уступи:
«Духовенство руске по причині
е у М Н Ь ІХ 'І.вьімогбв'ь часу, попало такожь в'ь недостатокт.;
отношеня домовй, родинні), господарскй и ИНН1Й вьікликали не одну потребу, котру деякії пере
садж еними и несправедливими винадгородже- нями за душпастьірскй чинности бт'ь парохіянь заспокоити думаютт,.»
В иньшім місци читаємо:
«Дуже важньїм'ь предметом'ь в ь серци моимт. суть справи належитости епитрахильнои.
«Слушна надгорода за трудт. и працю на
л еж и ть ся парохови, але надмірні) вимоги и неусправедливлевй викликую ть для наст. всіхт, оскорблене свяіценническои должности.
«Прошу вч. томт, в зг л я д і бачити на ха
рактерна святий священика, котрий навет'ь и в'ь слушноіі належитости домагає ся милосер
дій и ум іркованя. Много вт> тбмт. в з г л я д і по
лупаю ть Консисторія ж алобь о ть парохіянь.
Св. Тайну крещенія со всею готовостію и вь кож дбмь ч а с і и в ь ц е р к в і у д іл яти належ ить;
при супружествахь бачити належ ить на пра
вильні) условія, та к ь св. Церкви, я к ь и ц. к.
Правительства; жадати надгороди за тоє, то і неум істне; обовязокь пароха що до катихизма и виєднаня розріш еня усуває всякого рода в и - надгородженя; оповіди, вінчанія, ви вод и , по
хоронні и нрочіи дїйствія душпастирскй слушно домагаю ть ся вьіпадгородженя. Во всем ь але должно бути ум іркованє и отеческа любовь для д іт е й своихь духовнихь.»
«Громадский Голос* підносить ще ви
їмки з посланя, в котрих Митрополит взи
ває, щоби сьвященики обходили ся з па- рохіянами при сповіди но людски, щоби не уживали проповідий до сьвітских справ, виборів і т. д., щоби не говорили слів обидних для чести парохіян, «много бо
В'Ь ТОМ'Ь
взгляді приходить жалобі. до Консисторія.«
До уступів з посланя Митреполита до
дає редакция «Громадского Голосу* такі замітки від себе:
«Як бачимо, сей окружник митрополита Куіловского дуже важний для радикалів. На нас від давна кричать, що ми несправедливо чіпаємо ся попів, тим часом найвищий духов
ний начальник наших попів у Галичині — ми
трополит, признає, що богато попів здирають своїх парафіян і обходять ся з ними зле, на
віть по церквах, на проповідях, що на те все є в усіх гр. кат. консисторіях богато жалоб від парафіян; митрополит наказує, аби того не було, аби попи не здирали людей і обходили ся з ни
ми по людськи, особливо, аби не надуживали до того, та до політики, сповіди і проповіди, аби сповідали ся зі своїх злих постунків і ка- яли ся. Ми за се дуже вдячні митрополитови;
ще тілько просимо єго, аби він установив: ч т о є с т ь и с т и н а ? що то значить: «слушні нале
житости попам» — кілько за що мають люде платити попам, бо так як тепер, то і ті попи, що беруть нп. і по 100 злр. за похорони, дума
ють, що се слушно їм належить ся. Не сумнї- ваємо ся, що митрополит, яко сумлінний ав
стрійський горожанин, признає істнуючий тепер закон за церковні т р е б и— Іосифінський Патент;
а вже по-просту домагаємо ся від митрополита, аби він погодив фасіонованє попів з тим, що попи дійсно беруть від парафіян; попи подають до урядів податкових, що вони беруть лише тілько, кілько написано в Патенті. Ми певні, що митрополит Куіловський не згодить ся на таке, аби попи, як доси, подавали фасиї по Патенту, а брали від парафіян кілько влізе ся. Що до сего та що до злого обходу попів з парафіяна
ми й инчих нехристиянських поступків, то ми готові в «Громадськім Голосі» служити митро
политови, і просимо наших людей, аби писали
нам за всякі попівські надужитя (розуміє ся, чисту правду). Ми вдячні митрополитови й за те, що признав, що нарід руський пристає до радикалів і ширить радикалізм.»
Хто прочитає се послане, сей призна
ти мусить, що оно дуже н е з в и ч а й н е . Митрополит признає, що «не мав ще часу пізнати архиепархияльного духовеньства*, але кілька стрічок дальше зазначує, що на духовеньство приходять до Консисториї жалоби, що оно ставить неоправдані жа- даня до народу і т. п.
0 скілько ми знаємо наше духовень
ство, можемо сьміло твердити, що лише виїмки понижають свій стан неоправдани- ми жаданями від парохіян. Против таких виїмків борють ся самі сьвященики. Пере
важна часть нашого духовеньства помагає дуже радо своїм парохіянам в часі пере- дновку, а майже кождий дім сьвященика подає в часі недуги парохіянина безплатно домові ліки, а навіть страву. А сам нарід, чи не занадто вже збіднів, щоби можна ставити до него надмірні жаданя? Тим то певно наше духовеньство з жалем і болем відчитає сї уступи посланя, тим більше, що посланє пригодило ся радикалам в їх борбі против духовеньства. Радикали ма
ють в руках документ, з котрим нині всю- да сьміло виступлять. А хто нагородить за
галові! духовеньства кривду, заподіяну ра
дикалами?...
В справі рускої катедри істориї в львівскім університеті
дістали ми отеє пояснене від посла Барвіньского:
«В «Науково-Лїтературнім Вістнику» (за мі
сяць падолист) видаваним проф. Грушевским еі сотр. подав ОЬзегдааіог в Листі знад ГІолтви звістку про руску катедру істориї в львівскім університеті зовсім незгідну з правдою.
«Катедру всесьвітньої істориї, каже ОЬзег- таіог, засновано яко о д н у з Г р а т и ф і к а ц і ї ! ! Русинам при довершеню еоюза з правитель- ством, хоч нїм она увійшла в житє, було вже й по угоді».
Позаяк я сею справою займав ся і довів
6
ҐЕРГАРТ ГАУПТМАН.
Візник Геншель.
(Далї).
ГАУФЕ
адоймае лїхтарню.Сеся здуріє незадовго, як не зловить мужа.
Виходить.
ГЕНШЛЕВА
Коби вона лише хотіла добре працювати то вилетіла би їй з голови ся сваволя
ГАННА.
Вже їй не вільно ходити до Зібенгарів, па
ні заборонила їй.
ГЕНШЛЕВА.
Добре має, я не стерпіла би сього також.
ГАННА.
Вона гонить за Зібенгаром як пес. Якась шалена!
ГЕНШЛЕВА.
Зібенгар повинен вже давно викинути сих людий. Повно там дівчат, хлопців...
ГЕНШЕЛЬ.
Ет, мамо, що ти говориш!
ГЕНШЛЕВА.
Ну, а в шинку!
ГЕНШЕЛЬ.
І вони хочуть жити, так як і ми. Чи тому мав би їх викинути на вулицю? Вермельскірх не є зрештою лихий чоловік.
ГАННА.
Але його жінка, то стара чарівниця.
ГЕНШЕЛЬ.
Що-ж, коли він точно платить чинш, — а ізза дівчини чейже не можна його викинути...
Встав та нахиляєть ся над колискою.
Ми-ж маємо тут також таку маленьку ди
тинку, а однак не вилетимо ізза неї.
ГЕНШЛЕВА.
Ну нї, ще чого!... вона спить, як забита, не хоче навіть ніколи ироснути ся.
ГЕНШЕЛЬ.
Така дрібонька.... Ну, мамо, правда, що не схочеш міні умерти!
Здіймав шапку з цьвяха.
Ганно, я здурив тебе переділе. На возі ле
жить твоя запаска.
ГАННА
швидко.Де, де?
ГЕНШЕЛЬ.
В коши; йди пошукай собі.
Виходить середніми дверми. Ганна йде в комору.
ГЕНШЛЕВА.
То — він — таки привіз їй — запаску!
ГАННА
виходить швидко з комори та йде в середні двері.
ГЕНШЛЕВА.
То — він — таки привіз їй — запаску!
2 її до здїйсненя, уважаю своїм обовязком дати
про неї прилюдне пояснене. Передовсім мушу рішучо заявити, що засноване сеї катедри не мало ніякої звязи з якою небудь угодою (сеж вже не один раз було виказано, що угоди (котру звикли звати »новою ерою<) ніякої не було нї з Поляками, нї з правительством) ан'ї з яким небудь довершеним союзом з правительством ОЬеегуаіог знад Полтви представляє засноване сеї кате
дри яко ґ р а т и ф і к а ц и ю себ то дар з л а с ки правительства, отже яко щось нонижаючого дсстоїньство і народну честь Русинів. Тимча- сом засноване такої катедри було давним до- маганем рускої академічної молодїжи львівскої, висловлене в пропамятних письмах до акаде
мічного сенату спершу в сімдесятих а відтак з початку вісімдесятих років, так як сего року молодїж поставила домаганє заснованя повного університету україньско-руского. Се домаганє оставало неполагодженим, як і деякі иньші ко
нечні потреби для успішного розвитку рускої народности в Галичині. На склонї вісімдесятих років, коли ще й чутки не було про т. зв. нову еру, чи як ОЬеегуаїог зве угоду, підняв ся я ие- реведеня сего домаганя в порозуміню з кілько
ма товаришами (з тих вже померли др. Ол. 0 - гоновский і Даміян Гладилович, а живими сьвідками є о. крил. Наиельский і проф. Т. Гру- шкевич). Думка у нас була така, що в Галичині майже зовсім не було науково-літературної ро
боти і треба було чоловіка, котрий би умів ви
кладами рідної істориї довести молодїж до на
родної сьвідомости і любови своєї минувшини з одного боку, а з другого, щоби заправив її до наукової роботи. До того мала між иньшим по
служити руска катедра істориї, на котру мав прийти проф. Володимир Антонович, а крім то
го зреформоване Товариство імени Ш евченка, яко огнище літературної і наукової роботи. Для обезпеченя материяльних засобів Товариства Ш евченка мало придбати ся печатанєвсїх шкіль
них книжок, котре дає добрий дохід а крім то
го постійні підмоги з краєвих і державних фон
дів. Отсї домаганя (окрім иньших) поставив я тодішньому намістникови ґр. Баденьому яко не
обхідні для дальшого культурного розвитку рус- кого народу в Галичині. Заявляю при тім при
людно і рішучо, що тодїшний намістник ані не вимагав від мене, ані я не приймав від него ні
я к и х з о б о в я з а н ь в політичних справах (я тоді ще й не був послом). Переведене з причин зовсім зрозумілих не наступило с е й ч а с , бо мусїли бути переведені пересирави з універси
тетом, з проф. Антоновичем (о тім я вже при иньшій нагоді писав), з міністерством і короною.
Скінчило ся на тім, що катедру основано і на ній замість проф. Антоновича засів проф. Гру- шевский (причини я пояснив вже давнїйше).
Називати се отже ґ р а т и ф і к а ц и є ю Гуси- нам, себ то відчепним даром з ласки не лицює що найменьше «Науковому Вістникови*, котрий
ЗІБЕНГАР
входить осторожно із сьвітлом та ключами як переділе і несе іще дві фляшки червоного вина.
ЗІБЕНГАГ.
Ви самі, пані Геншлева?
ГЕНШЛЕВА.
То він — запаску...
ЗІБЕНГАГ.
То я, пані Геншлева; Ви може милите ся?
ГЕНШЛЕВА.
Здаєть ся мінї — нї. ' ЗІБЕНГАГ.
Я може перешкодив вам у сні? Се я, Зі- бенгар.
ГЕНШЛЕВА.
Знаю, знаю.
ЗІБЕНГАГ.
Я принїс вам троха вина, напийте ся, воно поможе вам. Не пізнаєте мене таки?
ГЕНШЛЕВА.
Ну, нї! — А то добре! — Та-ж то ви є...
ну вже-ж! — Ви-ж є наш пан Зібенгар. Іще не є так зле зі мною. В$с хиба я знаю... Не знаю, чи міні снило ся чи щ о?
(Далі буде).
повинен би станути на становищі нредметової правди, а не оцінювати справ крізь віконце вуз- кої парТийпости і зовсім незгідно з дійсними даними. Хиба що задачею своєю вважає не о- сьвічувати, а баламутити руску суспільність.
У Відні 17. падолиста 1899.
Олександер Барвіньский.
З Державної Ради.
Дебату в справі знесеня дневникарского стемпля росночав вчера пос. С о к о л о в с к и й , яко референт проекту. Він радив приняти про
ект без змін. Социялїст Г е з е л ь закидає Мо- лодочехам, що знесене стемпля дневникарского не наступило доси з їх вини. Дальше критикує систему конфіскацийну і думає, що недобір з доходу стемпля винагородять державній касі доходи з фабрик паперу і печатень.
Пос. Д ї д у ш и ц к и й звертає увагу, що треба також змінити постанови о забороніколь- иортажі, усунути анонімність артикулів і відо
брати судям присяжним справи о обиду чести, сповнені друком. Що до судів присяжних, то они є часто, специяльно в Галичині, незрілі до сповнюваня своїх задач, як про се сьвідчить по- слідний львівский приговор, що обурив цілу опі- нїю краю. Через знесене дневникарского стем- пля великі дневники відзискають незалежність і не будуть на услугах певних фінансових кон- зорций, але будуть служити своїм пересьвідче- ням і навіть не богатим сторонництвам. Сторон- ництво бесідника буде голосувати за сим иред- I ложенєм, однак не з оглядів політичних, бо до правительства не має оно довіря. Теперішному І голосованю годі приписувати значінє політичне.
Бесідник невдоволений, що правительство від- ( і мовило в комісиї прасовій вияснень в справі
покрити недобору державного, викликаного зне- сенєм стемпля. Бесідник боїть ся, щоби сего недобору не покрито в дорозі підвисшеня зелї- зничих тариф, що діткнуло би біднїйшу людність,
іПротив такої системи повинна палата засте- ' речи ся.
Дальшим бесідником був пос. Е л ь ц. Він читав свою бесіду, впрочім дуже слабу, котру й так лівиця часто переривала ріжними до- тинками.
Опісля прийшло до сварки між социнлї- стами і антисемітами, в котрій взяв участь та
кож Ш е н е р е р. Коли III н а й д е р почав го
ворити про ритуальний морд, Д а ш и н ь с к и й крикнув: «Щоденні казки про ритуальний морд!
Алеж то нечувана дурниця!»
Пос. Б у л я т атакує Калляя за гнетенє Сер
бів в Боснії і Герцоґовинї. Стемпель служить і зо податний знаряд до гнетеня незалежного
дневникарства, головно сербского.
По промові референта С о к о л о в с к о г о у х в а л е н о п р о е к т з н е с е н я д н е в н и - І к а р с к о г о с т е м п л я в А в с т р и ї з д н е м 1. с і ч н я 1900 р о к у в д р у г і м і т р е т і м ч и т а н ю . З а з н е с е н є м г о л о с у в а л и в с і п о с л и .
Приступлено до другої точки порядку днев- I ного, с. є. до дебати над обвиненєм кабінету ґр.
! Туна за надужитє § .1 4 . П о с . В е л л є н г о ф каже, що правлене Туна було виключно пробо- ю, що мала на цїли, зробити парламент злиш- ним. Одно надужитє йшло за другим. Діяльність Туна і Кайцля представляє одну з найчорнїй- ших карт австрийскої істориї. Надуживано §. 14.
через видане розпоряджень, що постійно обтя- жали державний скарб.
П о с . Ф у н к е каже, що ґр. Тун зневажив конституцию через надужитє §. 14., стремів до засистованя і зміни конституциї. Сторонництво бесідника виступило з обвиненєм попередних міністрів в імепи нїмецкого народа, щоби задо- кументовати сьвідомість права у Німців так ав- стрийских, як і п о з а а в с т р и й с к и х . (Опле
ски на лівиці).
На тім перервано розправу. Мінїстер К е р- б е р відповів на інтерпеляцию Люеґера в спра
ві чуми в Триєстї'. Чуму сконстатовано, сред- ства осторожности заведено. Від смерти майтка минуло десять день, а нових случаїв недуги не
ма. Нема тому причин до занеиокоєня.
П о с . Ф о х л є р питає ся президента, чому доси не нредложив буджетової провізорні'. Пре
зидент відвовів, що зробить се на однім з най- близших засідань.
П ос. Щ т а й н в е н д е р протестує против приниманя до протоколів ческих петиций. Пре
зидент відповів, що акт справедливости вима
гає, щоби петенти, що не знають нїмецкої м о ви, могли вносити петициї в своїй рідній мові.
П о с . К о з а к е в и ч ставить внесене, щоби лєґітимацийна комісия відбувала засїданя явні.
Внесене відкинено серед грімких протестів л і
виці.
Найблизше засїданє у вторник.
Н о в и н к и .
— Вчерашний концерт
«Львівского Бонна* ви
пав дуже гарно. Притягаючою силою був сьпів панни Сіяківної, що своїм голосом очарувала иублику. Дуже гарно грали панни ІІрокишівні, а хори «Бояна* випали зовсім добре.
— Наша пісня а царскі слухачі. Нашу зем ляч
ку и-ну Сальомею Крушельницку, артистку сьпі- вачку варшавскої опери, візвано дия 14. с. м.
з Варшави до Скерневиць, де тепер перебуває цар з цілою родиною, щоби там взяла участь в концерті' устроєнім специяльно для царскої родини. Коли по відсьпіваню одної пісні короно
вані слухачі домагали ся від п. Крушельницкої єі повторена, она запитала, чи вільно єї замість того засьпівати свою рідну, малоруску пісню?
Діставши иозволенє,засьпівала пісню: «Ой під гаєм зелененьким, брала вдова лен дрібнень
кий...* Царскій родині' припала пісня до вподо
би і сьпівачку нагороджено голосними оплеска
ми. Сам цар підійшов до фортеняну, взяв ноти, відчитав в голос текст сеї нашої пісні народної і подякував гі-нї Крушельницкій за зроблену єму і єго родинї приємність, а цариця випиту
вала сьпівачку, де учила ся, де дебютовала і ко
ли приїде на виступи до Петербуга.
— Дня 25. с. м. (в суботу) відбуде ся при на
годі' загальних зборів «Повітового товариства політичного* віче в Городенцї, о 10. годині рано (в льокали громадскім на Курцерівцї). Предмет нарад: 1) О обовязках рад і зверхностий ри- бацких; 2) 0 законі громадскім і о ревірах риб
них; 3) О касі задатковій і внески членів. При тій нагоді відбудуть ся вибори до нового виділу
«Повітового товариства політичного*.
— З Тернополя одержали ми дві відозви.
Перша з них звучить: Братя селяне! Дня 27.
лат. сего місяця (падолиста) с. є в понеділок, відбудуть ся в Тернополи в реставрациї Ш ар- ґля (давнїйше Біра) на улицї Смиковецкій о год.
1/,11 перед полуднем «Перші загальні Збори*
новозаложеного товариства « Н а р о д н а Б і б л і о т е к а в Т е р н о п о л и * в цїли введеня в житє сего товариства. «Народна Бібліотека* за- вязує ся на те, щоби удержувати в Тернополи бібліотеку і визичати членам своїм на села книжки, устроювати відчити і збори, піддержу
вати читальні і в загалі нести сьвітло науки і просьвіги в наш народ. Тому підписані члени основателї кличуть Вас на сї збори. Явіть ся як найчисленнїйше. — В Тернополи, 15. падоли
ста 1899. Др. Северин Данилович, Володимир Загайкевич, Іван Борковский, Ізидор Голубович, Іван Матвійчук, Павло Думка, Микола Черкас, Микола Флиста, Яцко Остапчук, Дмитро Когут.
В другій відозві читаємо: Панове Громадо!
Яку раду радять наші посли у Відни? Чого нам домагатись від думи державної? Яке наше по
літичне положене? Як боротись з хлопскою бі
дою і з ворогами хліборобів? Як нам радика
лам орґанїзуватись і лучитись, щоби сильно і певно станути до бою за наші потоптані права?
О тім всім будемо говорити на великім «В ічу*
що відбуде ся в Тернополи дня 27. лат. сего місяца (падолиста) о '/, 1 (пів до першої) години з полудня в реставрациї Ш арґля (давнїйше Б і
ра) на улицї Смиковецкій. Сходіть ся Братя Селяне як найчисленнїйше, з кождого села по кількасот людий прийти повинно. Одні других кличте: На віче! На віче! На віче! — В Терно
поли дня Іб. падолиста 1899. Др. Северин Да
нилович, Стефан Гарматїй, Василь Букшований, Гриць Нановский, Гринько Пригода, Мацько Дзюбатий, Іван Левкович, Стах Полотнянка.
— «Галичанинь* плаче, що на концерт, устроє- ний «обществом ь русскихь дамт>«, під покровом митрополита Куїловского «не нрибьіл'ь Вьісоко- преосвященньїй митрополить, об'Ьщавшій ся(?) почтити концертч, своим'ї. присуствіемч»* і що
«не ирибьілч» и тотч, изч, крьілошанч», которому онч. норучил’ь себе заступити. Изгь святого Ю- ра, ЯКІ) обьїкновенно, никого не бьіло, хотя кон
церти бьіль устроень сч, благотворительною цілою , а кому якч, кому, но духовньїмч. сано
вниками нерві,імч» бьіло бьі нрилично
И Д ІЛ О М 'Ьоказати благотворительность*. Бідний «Галича
нина*! Не слухають єго в Юрі!
— Жидівска бута.
Др. Бик, яко провідник жи- дівскої віроісповідної громади у Львові вислав вчера до міністерств справ внутрішних, судів- ництва і просьвіти. протест, підписаний всїми рабівами і віроісиовідними громадами в Галичи
ні против посуджень жидів о ритуальні убий-
ства. В протесті присягають рабіни, що приписи
з не дозволяють жадній жидівскій секті уживана
людскої крови до ритуальних цілий. Рабіни за являю ть готовість, довести се перед кождим судом. Ми цікаві лише, що сказав би на сей протесть Гільзнер?... Мабуть засьміяв би ся сер
дечно...
— Торговельник дівчат з
Галичини. В Буда
пешті увязнено в сих днях Бара, торговельни
ка дівчат з Галичини. Увязнено его в хвилі, коли мав від'їхати з набором 25 дівчат до Кон
стантинополя. Бар, що мешкав постійно в Кон
стантинополі! вивозив там річно кількасот дів
чат і продавав їх в Ґаляті по 300 до 1500 м а
рок як до краси. Сі дівчата ангажував він яко покоївки або касиєрки з високою платнею, але аж за границею бачили ті бідні жертви куда і пощо їх вивезено. Бар мав численних агентів жінок і мущпн, а що найважнїйшр, мав ціле бюро, над якого дверми видніла напись: »Бар, експортер на Схід». — Чудова полїция є в Бу
дапешті, коли під її боком можна вести таку торговлю.
— Кат Зелїнґер
умер сеї ночи в Біднії. Похо
див він зі старої катівскої родини, що вела се ремесло ще в минулім віці. Зелїнґер числив до- перва 37 літ, а брав участь в 140 страчених. Сам виправив 43 людий на другий сьвіт.
З страху перед карою
утїкла дня 29. м и
нулого місяця з дому родичів 11-лїтна Естерка, дочка кранця Старка, замешкалого у Львові при Бірменьскій улицї. Тоді пущено и.,голоску, що Естерку нірвано до якогось монастиря, щоби єї вихрестити, а ту верзию кольпортували найбіль
ше самі родичі. Хоть вість та видавала ся від самого початку неправдивою, полїция вволила волі родичів і почала шукати за Естеркою по монастирях, але надармо. Малої дівчини не най
дено. Доперва вчера найшов єї сам батько в Снґнївцї під Львовом у тамошної корчмарки.
Історию тринедїльної вандрівки оповідала дів
чинка сама. Дня 29. мин. місяця післали єї ро
дичі по кашу, котрої мала купити за 10 кр. З куіша вертала дівчина до дому, коли нараз єї хтось трунув і каша посипала ся по землі. Естер
ка, боячись кари родичів, постановила не вер
нути до дому, лише піти на службу. Стрінула єї якась селянка з Оброшина і забрала з собою.
У случайної своєї нротекторкн забавила Естерка лише кілька днів, бо не мала що їсти. Естерка перенесла ся до корчми в Оброшинї, де забави
ла днів д е с я т і, опісля до молочаря, а від него на Сиґнївку, де єї найшов отець. Нелітного уті
кача забрав батько з собою до дому.
— Сьвято фінляндскої праси.
Фінляндска ира- са з’єднала собі в краю загальну симпатию і є найбільше могучим чинником в житю суспіль
ності!. Рік річно треває там цілий тиждень
»сьвято праси», в котрім устроює ся цілий ряд льотерий, вечерів, забав, відчитів навіть в най
більше глухих кутах краю, на дохід емериталь
ної каси співробітників фінляндскої праси. Го
сподарями сего »сьвята праси» є дневникарі, але гістьми єго є найширша публика, вдячна за оборону прав нещасливого краю.
— Жінка двох комендантів
по черзі на Угор
щині. Загальне заінтересоване викликала в
тихднях вість про заручини князя Рудольфа Льоб- ковіца, ґенерал-коменданта IV корпусу в Пештї з вдовою по бар. Едельсгайм-Ґюляй, попереднім , коменданті на Угорщині. Суджена має літ 58,!
суджений 60. В літах 1860—73 виступала на дошках Бурґтеатру у Відни Фридерика Кронав, з котрою повінчав ся в р. 1873 Генерал Едельс
гайм Ґюляй, опісля довголїтний комендант в Пештї, що умер в р. 1893. Аристократичне то
вариство на Угорщині бойкотовало зразу єї для- того, що була акторкою. Наглий зворот в пове- деню магнатів зглядом неї наступив по голо
сній в своїм часі сцені в часі перегонів в Пештї.
Цісар, видячи в льожі Генералову, цілком ізо
льовану від решти «сметанки» товариства, при
ступив до неї і почтив єї довшою, демонстра
ц і ї но ласкавою розмовою. То вистало, що мов би на даний знак иоявили ся в льожі всі най- визначнїйші постати з аристократичного сьвіта.
Всі аристократичні сальони стаиули нараз для баронової Едельсгайм отвором. Син з єї подру- ж я став товаришом угорскої, аристократичної молодїжи і небавом оженив ся з княгинею Одес- кальхі. Тепер по раз другий колишня акторка подасть руку до шлюбу одному з найвисших достойників монархи!’, комендантові! цїсарских війск на Угорщині. Злі язики говорять однак по тихо, що сего можна було надійти ся від давна, бо вже в р. 1890 теперішний єї судже
ний, кн. Льобковіц відбув поєдинок з єї мужом, певно з єї причини.
— Любов анґлїйскої княгині. Мабуть небавом розійде ся вість про заручини з любови. Сим разом красною, залюбленою має бути друга доч
ка Уельского князя, княгиня Вікторин, що вір
на свому горячому привязаню до сина льорда Ротшільда, до сеї хвилі опирала ся всяким за бігам численних конкурентів. Можна надїяти ся, що розлюблена в жидівскім богачи княгиня, що скінчила тепер 31. рік житя, переведе свою во
лю тим більше, що батько не противний сему подружю. Отже сеі'Р ще треба було, щоби жид в зя в за жінку княгину крови і внучку одного
'з найбільше могучих пануючих домів в Европі.
Одна з краківских Газет ставить питане, де бу
дуть молоді брати шлюб в Вестмінстері, чи в синаґозї?
— Цїсарева проти заряду Берліна.
На вчераш- нім засїданю мійского виділу відчитано лист охмістра двору цїсаревої, Августи Вікториї, в котрім она критикує деякі зарядженя і в зага
лі поведене мійского виділу і висказує своє не- вдоволенє. Між иньшим цїсарева є дуже згірше- на бесідою, виголошеною в мійскім виділі доцен
том університету, Прайсом, що травестував біб - лїйні цитати: «Ексцелєнция дав, ексцелєнция . взяв, нехай буде імя ексцеленциї славлене».
— Послїдний акт любівної траґедиї.
Минулого року найдено в однім з городів в Больонїї еле
гантну жінку, що в самоубийчім намірі перері
зала собі жили на руках і ногах. Єї занесено до місцевого шпиталю, де завдяки печаливости л і
карів повело ся удержати єї при житю. Мусїла она бути жінкою з висшого товариства, бо вла
сті! глубоким мовчанєм покрили імя самоубий- пицї. Случайно лише і то в довгий час потім дійшло до відомости загалу, ще незнайома має віллю в Больонїї, котру замеш кувала в р. 1885 і що тоді частим єї гостем був капітан італїй- скої армії, Гаккарі. Любовні зносини обоїх мо
лодих людий тревали подібно богато літ. Нараз офіцир зірвав з нею, а се привело єї до самоу- бийчого наміру. По відзисканю здоровля давна любовниця почала старатись о любов офіцира,
; котрого в тім часі власти війскові перенесли до : Риму в ранзі майора. Однак ті заходи не дове
ли до нічого. Пристрастна жінка по раз другий І старала ся покінчити з собою. Коли була раз в єго товаристві, скочила з мосту до Тибра. Офі
цир кинув ся за нею і спас єї від смерти. Р о зумівсь, що сей ф акт зміцнив ще єї любови. Она ніслала до майора- одного з своїх приятелів, що-
і
би сей намовив єго до навязаня нових любов
них зносин, але майор відмовив сему. Заведена в своїх надіях жінка видавала ся на позір спо
кійною, однак иа днях при стрічі з ним добула револьвер і влучним стрілом ранила єго смер-
! тельно в голову, почім застрілила себе.
— Напад на поїзд
Поміж стациями Медінаель ' Кампо і Аревальо, в Іспанії', узброєний розбійник І вдер ся перед кількома днями до спального ва
гону, в котрім їхав курієрским поїздом князь Альбрехт Прускнй. Розбишака мірив вже штілє- тож в голову снячого князя, коли нараз здер
жав єму руку член кортезів, Мендез-Віґо, що ї- і хав в тій самій переділці. Князь обудив ся і по
міг звязати розбишаку, котрий відгрожував ся, що в сусіднім вагоні має товаришів, що зараз влетять і всіх поубивають На ті погрози не зва- жано. Нападені мусїли їхати з напастпиком аж 1 до слідуючої стациї, бо в Іспанії нема алярмо
вих сигналів. На стациї Аревальо візвали заві- дателя і двох жандармів, але ті взяли ся до справи так незручно, шо розбійник утік і его доси не висліджено. Иньші розбишаки їхали, як здаєсь, тим самим поїздом, бо з другого сп аль
ного вагону пропала ручна торбина з дорогоцін
ними біжутериями.
— Катастрофа на мори.
Росийский корабель
„Сегез" стрінув сн вчера на Північнім мори з ко
раблем „Ра(,гіа“, що плив з Нового Норку до Гамбурга — в хвилі коли на корабли «Раїгіа»
зняла ся страшна пожежа. «Сегез» вислала сей- час свої човна, що перевезли всіх подорожних яРаІгі-ї“ в числі коло 150 осіб на єї поклад.
Подорожні розказують, що служба „Гаїті-і"1 ста
рала ся всею силою опанувати пожежу. Серед жінок і дїтий запанував великий переполох і лише зимна кров служби вспіла їх урятувати.
Всьо вже майже горіло. Подорожні перенесли ся на рибацкі човна, що були при кораблі, аж ось над’їхала „Сеге8“ і урятувала їх.
— Смерть Ульрики Лєвецов,
що, як звісно
! була остатною любовю старого Ґетого, дає на- 1 году нїмецким дневникам наводити ріжні по
дробиці знакомства поета з молодою тоді 18- лїтною Ульрикою Лєвецов, що мешкала в 1822 і 1823 рр. враз із своєю матїрю в домі свого дї- па в Марієнбадї, де мешкав і Ґете. Чуте 73-лїт- ного старця до молодої Ульрики було чисто платонічною любовю. Ґустав Лєпер, біоґраф Ґ е того перечить вістям, мовби то Ґете носив ся з гадкою про подружє. Про почуваня Ульрики до Ґетого сьвідчить найліпше єї дописка до листу, який писала єї мати на уродини Ґетого 28. серпня 1827 р.: «Ваша донька прилучує ся також іс своїми желанями до желань матері і пє вино за ваше здоровлє щклянкою, що похо
дить від вас і що є доказом вашої прихильно- сти. Ульрика». Ульрика Лєвецов умерла в ді
вочім стані в своїх добрах Трібліц в Чехах, до
живши 96 року.
— Цікаві анекдоти оповідають справоздавцї з послїдного з'їзду Географів в Берлині. Поміж 1.500 участниками сего наукового конгресу було богато знаменитих учених професорів, людий сьвітової слави. Але найшло ся там також бо
гато таких, що з любови до банкетів взяли участь в конгресі, хоть про Географію мали ду
же мале понятє. Один з Географів розказує в берлїньских часописях про кпини, які устроював собі з необразованими в Географії участниками.
Питав їх, як зове ся столиця княжества Л їхтен- штайн. Всі по черзі відповідали, що Лїхтеншгайн, не маючи понятя про Вадуз. При столі банке- товім сидів посол републики Уругвай побіч «Ге
ографа», котрого грудь красили ордерові в ід знаки, а котрий спитав посла, звідки походить.
«З Монтевідео» була відповідь. «А се гарне мі
сто, найкрасше... в Аргентині!» замітив пан з ор
дерами. Німецкі письма обурюють ся, що в кон
гресі взяло участь богато таких, що про Геогра
фію не мали понятя. А треба знати, що Німці, загально беручи, суть найліпшими Географами, з чого суть дуже зарозумілі.
— Ц
к. Дирекція зелїзниць держізнихуЛьвові оповіщує:
В о к р у з і ц. к. Д и р е к ц и ї з е л ї з н и ц ь д е р ж . в П і л ь з н ї отворено дня 6. падолиста с. р. зелїзяицю льокдльну в Елєоноренгацн-Ва- лєрн зі стациями Еієоноренгайя і Валєрн і пе- рестанком Саймербріке. Стациї злагоджено для загального руху (з виїмкою перевозу матсриялів вибухових) а перестанок тілько для руху осо
бового і обмеженого пакункового, як також для перевозу товарів в цїловозових наборах. Нале- жигість за перевіз осіб і пакунків з перестанку оплачує ся в поїзді.
Т е л е ґ р а м и .
Відень,
18. падолиста.
Пос. Яворского і Ка- трайна,щ і бавлять в Пештї,
віззано вчіра рана до цісаря на авдиєнцию.Вість ся викликала в е лике вражінє серед послів. М іжча надіятись кождої хвилі важних постанов, щ і рішать про внутрішну ситуацию держави. Кружать поголо
ски нро переселене кабінету. О щі говорять, щ>
цілий кабінет подасть ся до димісиї, другі, що Гр. Клярі уступить, а кабінет буде з р е к о н с т р у - ований. В друге вже звертає ся цісар до про
відників правиці о поміч. Кілька неділь тому монарх вислав на руку ґр. Клярого телеграму до Яворского в хвилі, коли грозила проволока в виборі делеґациї. Тепер заапелю зав цісар в друге до правиці, бо ґр. Клярі заявив, що не має надії витреваня на своїм становиску навіть до січня. Ходить тепер о поладнанє угодової провізорні і контінґенту рекрутів. Послїдний конфлікт правительства з комісиею для кон
тролі довгів держави, склонив ґр. Клярого до сего, що він звернув ся з просьбою до цісаря о вияснене критичної ситуациї.
Відень, 18. падолиста. N. \У. Та^ЬІаІІ доно
сить з Пешту, що угорска квотова депутация ставить яко ультіматум ключ квотовий 341/«, австрийска 34’/ь- Порозуміня не осягнено. Полї
ция стереже помешкань австрийских депутатів, щоби не допустити до демонстраций.
М А Л И Й Ф Е Й Л Є Т О Н .
