Ч. 123. Львів. Четвер дня 4 (16) червня 1898. Річник II.
Передплата
■а »РУСЛАНА< виносить:
в Австриї:
на цїлий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
на чверть року . . 3 р. ав.
на місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
иа цідив рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові щ о д н я
крім неділь і руских сьвят З ГОД. 5-ій пополудни.
Реданция, адмінїстрация і експедиция >Руслана» під ч. 9 ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Лнндопского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямацнї иеопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по цїнї 10 кр. від стрічки, <а в «Наді
сланім. 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 16 кр. від стрічки.
__ _______ —---
І
З недавної бувальщини.
Було се в першій половині 1894 р., в часі коалїцийного кабінету. Рускі посли державної ради поділились тоді вже на два табори. Романчук і Телишевский відскочи
ли від руского клюбу і прилягли до не- скристалїзованої ще в тім часі антикоалї- циї славянскої, прочі посли держались проґрами так званої »нової ери«.
В тім часі і велась між рускими по
слами державної ради оживлена дискусия про хосенність або безхосенність одного або другого напряму політичного. З дис- кусиї сеї пригадуємо собі докладно один висказ пос. Телишевского, котрий уявив собі, що с п о л у к о ю в с і х р у с к и х сто- р о н н и ц т в в краю, не в и к л ю ч а ю ч и м о с к в о ф і л ь с к о г о , галицка Русь зможе найскорше і найпевнїйше добити ся своїх прав. Телишевский сказав тоді одному з руских послів як найвиразнїйше, що на
родовці, сполучившись в одну фалянґу з москвофілами, сих послїдних не лише з а п р я ж у т ь до с в о г о в о з а , але в ко
роткім часі з н и щ а т ь ї х навіть до нако- рінка. Телишевский мав іменно надію, для справи народовецкої позискати провінціо- нальну руску інтелїґенцию, через те з ’ізо- лювати штаб львівских москвофілів, а від
так вже з всякою легкостию посісти їх за- Сорола і розсадники, як »Народний Дім«,
*Ставропіґію« і т. д.
Посли-новоеристи не псували Телишев- скому сего н а п о л е о н ь с к о г о плину і звязаних з сим пляном надій на пурифі- кацию галицкої Руси. Телишевский вірив так сильно в свій стратегічний талант, що не розумів навіть ніяких контраргументів.
Перепившись тим пляном, Телишевский ки
нув небавом цілу раду державну до коша, не являв ся вже на засїданях і здагалось
— звернув всі свої труди і заходи на »кон- з
Т а к а єї доля.
Оповідане Ю. Варчина.
(Дальше.)
Я радила ся людий: казали, що зле роблю, що скривджу сироту. Я сказала се Степанові!, а він троха обрушив ся, та й каже:
— Або то твоє господарство таке, що двох зятів не помістить ся? Приймай другого зятя і до Юстини!
Я зраділа. Нехай буде і так. А на другий день прийшов Івась, запили справу та пі
шли до протоколу. Я тимчасом втихомирювала людий, що мені просторікали за Юстину, що приймемо і другого зятя до неї та казала, що справимо два весїля в купі. Дочув ся про се і чоловік, бо зараз парубки до него посилали питати ся, чи приходити. А він зараз до мене -— але лагідно:
— Якжеж то, жінко, буде з тим весїльом подвійним: чи пожичиш в сусіди другу діжу,
чи ждати буде одна, аж злізе з неї друга?
— Як то? — питаю.
_ Ну, та як то ? Чи одній будуть сьпівати сиротиньскої, а другій веселої?
солїдацию« всіх руских і неруских фрак- ций в краю.
Небавом відтак почалась акция в тім на
прямі. Слідувало проголошене »принципіяль- ної« політики вБібрцї, а за сим пішли вся
кі збори політичних товариств і віча в краю, поки аж чи не весь загал інтелїґенциї Ру
си не переняв ся рускою СгегаеіпЬиег^йсЬаГі, подібно як нині всі нїмецкі фракцій пере
нили ся ідеєю нїмецкої солідарності! під проводом Шенерера і Вольфа.
Ми були би не згадували сих подій з недавної нашої сумної бувальщини полі
тичної, як би не обставина, що наполеонь- ский плян Телишевского виконаний дуже старанно Романчуком, не тілько не приніс галицкій Руси сподіваного добра, але зро
бив цілковите ф ія с к о ! Галицка Русь не одержала з рук сконсолідованих політиків ні одної дрібки своїх прав, ні одної рускої інституцій, а москвофільска фракция не ли
ше жиє дальше посеред нас, не лише то
чить здорові соки руского організму але
— о н а с к р іп и л а с ь н а в іт ь і в е р х о в о д и ть ц іл о ю к о н с о л ід а ц іїє ю .
Кінці великого політичного рахунку не зійшли ся! Теля вовка не піймало, — отрута нас не уздоровила, але розвельмож- нила сн в цілім народнім організмі.
І здавалось би. щ о;по такій наглядній невдачи сконсолідовані народовці отвере
зять і отямлять с я ; що они зрозуміють не лише безхосенність але і шкодливість своїх заходів; що побачать виразно, що не »ко- гак Таіаггупа а Таіагжуп га ІеЬ іггута*, тим більше, що в тих трех літах »ери кон- солідацийної* могли пересьвідчити сн, що Марков від своїх принципів не в ід с т у п и в ні на о д н у й о т у , коли противно прапор народовецкий похилив ся дуже низенько, а на нїм народовці в л а с н о р у ч з а т е р л и сьвяту свою клич: самостійність народу руского від московского.
Сталось однакож инакше. Сконсолідо
вані народовці не стямились і по сих трех Я вже нічого не сказала, лиш сплакала, бо вже знала, що з таких двох весіль, де одна молода — сирота а друга, що має батька і ма
тір — то вийшла би баламутна, та ще люди взяли би нас на язики. От ми відложили вида
не Юстини на опісля, а Галуні справили весїля таки зараз. Се було в осени. Прийшли зимні мясницї, та були якось такі короткі, що ніхто і не женив ся. Минули Великодні сьвята: знову люди почали трафляти ся до Юстини. Я все говорила, що прийму другого зятя до неї. Я за
чепила про се чоловіка. Як не розсипле ся:
— А я тобі де возьму грошин на весїля ? Хіба не знаєш, що за тамте трунки ще не за
плачені? Певно’ ? На переднівку тобі весїля за- багає ся! Чи то ми такі богачі, щоби нам хліба збувало, та годували голоту на иередновинку!
А дівка тобі постаріла ся чи... -— Тай ще наго
ворив мені таке, що й встид згадувати. А Юсти- на чула се, та хоч би вам словом за собою об
стала! Ані не відозвала ся.
Я спаленіла на сю єго бесіду і дала спо
кій. Нехай опісля — дасть Бог осени — будемо видїти, бо мені моєї Юстинкн таки жаль. От сирота! Як би небіщик жив, не дозволив би він на такий встид своєї сирітці.
Прийшла осінь — прислали люди знову старостів. А мій за шапку тай за двері. Ані собі
роках тяжкої служби в наймитів москов- ских. ГІослїдне віче у Львові дало нам повний доказ, що значна частина народов
ців ходить ще заєдно мовчки в ярмі мос- ковскім та що грубо помиляють ся ті, що хоч би і в »Ру слані« просьпівали вічну гіамять нашій консолїдациї.
Ось недавно мали ми нагоду говорити з пос. Окуневским, тою видимою главою політики консолїдацийної в державній раді.
Ми поставили єму перед очи послїдні при
годи з львівского віча і відчитали єму ста
ті »Ґалїчанїна« під заголовком »Борба двох ідей«, де Марков просто г л у з у є с о б і з цілого движеня рускої гіисьменности, порівнюючи розвій рускої письменності!
з розвоєм провансальского нарічія і вмо
вляючи в своїх читателїв, що ціле змаганє літературне Русинів є лише » ін т р и ґо ю « польскою, видуманою на розбите великої Руси від Карпат по Манджурию. А що по
чули ми з уст пос. Окуневского? Ми по
чули знов утопію Телишевского, що:
»Пождіть лише, а побачите, ще, як Марков і всі єго асеклї будуть нам служити«.
Розмову сю з пос. Окуневским ми рі
шили ся подати до прилюдної відомости, щоби дати доказ, що з очий сконсолідо
ваних народовців з л у д а щ е не з л із л а і що сконсолідовані посли заєдно ще мая
чать про якесь перехитрене москвофілів.
Дарма, що консолїдацня веліла батьковії консолїдациї упасти в пятьох округах ви
борчих; дарма, що консолїдацня ся так веде справи, що приміром в Тернопільщині при тегіерішних виборах за натовпом вся
ких руских кандидатів готов вийти послом н. Заґурский — консолїдация бреде даль
ше, побита сліпотою і — по нашій думці
— нема надії, щоби сконсолідовані наро
довці вимотали ся так скоро з сего неводу, в котрий їх затягнув одинокий хитрий Ма
лорос на галицкій Руси — Богдан Ан- дриєвич. Не поможе п. Романчукови і ра
д и к а л ь н а течійка, котрою він пробує говорити не дав. Тілько єго бесіди: »Дайте мені чисту годину! Я не маю звідки весїля справляти, я ще з тамтого не виплатив ся!<
Якжеж мені бабі було самій орудувати.
А то був би встид на ціле село, і мені і Стеиа- нови, що ось баба ним орудує. Пійшли люди, та вже виділи, що Степан не хоче зятя до неї
— себ то Юстини — приймати, а хоче єї ви
дати з дому. Зараз таки сеї осени прислав за нею вдовець Луць Канюка.
Мав пятеро дїтий; одна дочка вже доросла таки в рівних літах з Юстиною.
Заплакала бідна Юстина на таку сватьбу.
Тоді я вперше від неї почула, що она обізвала ся за собою.
— Махіуню, — каже — чи то я вам хліба переїм, щоби ви мене за такого старого вида
вали. Єму і жінки не треба, а трумни!
Жаль мені стало бідної і я не дала єї за Луця.
Пішла иньша — та живе і доси за ним щаслива; діти повінчали на бік, а она собі го
сподиня, аж любо.
Опісля знову трафляли ся люди. Раз она не хотіла, раз я, а найбільше мін чоловік. Все перебирав: сей такий, а в того нема на чім жи
ти, у тамтого дїтий шмат...
Тягнуло ся таке зо два роки, а тимчасом і друга Кася доросла. От до сеї живо люди тра-
*
— 2 — оживити згниличений в нутрі орґанїзм, та
висилає в Тернопільске против Франка — Будзиновского! І найхитрійші Окуневскі, Олійники, Будзиновскі (уіуаі зедиепз) нія
кими штучками не оживлять гнилого т р у па, а безхарактерність і лінь нічого не збудують.
По нашій думці, упливе ще дуже ба
гато води в Дністрі, заким рускі народовці відріжуть поли від руских ренеґатів. Таж недавно в »Д'Ьлї« довело ся нам читати, що о. Давидяк, хоч єго сам »Галичанин«
наивиразнїйше в сьвітї назвав москвофі
лом — чистий як хрусталь народовець!
Таким народовцем є і колишний палом
ник петербурский з Жовкви, таким на
родовцем буде небавом і о. Курдидик, що плював на Шевченка. Нам передстоїть ще тяжка робота, заким з табору нашого зможемо вимести гниль кацапску. Тому не подаваймось фантазиї, мов то львівске віче було смертоносним ударом для москвофі
лів, а радше даймо віру »ДЬлови«, котре в тім вічи побачило т р и ю м ф консолїда- циї. З’умів Шенерер прусофільским своїм тероризмом обмотати австрийских Німців, то з’уміє москвофільский тероризм Мар
кова ще довго водити за ніс наших »прин- ципяльних« політиків. Сумна се правда, але — правда...
З социяльної економії.
Найновійший закон промисловий в Вікториї.
(Конець.)
Друга, ще більшої досяглости, користь, яку законодатною дорогою в Вікториї осягнено, е про
ба обмежена довільности контрактів робітни
чих через примусове означене тіиітига платні.
Примушуване працьодавцїв до тіпішиш платні, згідною з вимогами справедливости, бу
ло почитане досить загально за річ зарівно по
жадану, як і неможливу до переведеня серед нинїшних обставин. В виду сего сьміливий крок наперед, який супротив всяким недовірам 1 сум нівам поставлено » В ікториї, стіт покаж е ся практичним, може набрати перворядного зна- чіня. Пригляньмо ся дотичним параграфам ново
го вікторияньского закона. В §. 16. постановлено, що в фабриках або якихнебудь заводах ніхто цілковито не може бути затруднений за низшу платню, як за 2 ні. і 6 пенсів (1 злр. 50 кр.) тижнево. Що правда е се платня дуже низка;
але не в високости означеного т іп іт и т платні лежить значінє закона; лежить оно в тім, що закон робить перший перелом в засаді, що за
конодавство не може вдиратися в сферу догово
ру платні і приватного контракту. Попри се має сей закон і практичне значінє. Лучає ся пре
цінь, що молоді робітники, ученики і т. п. або не одержують ніякої надгороди в грошах, або низшу від сего т іп іт п т , яку закон у Вікто
риї означив.
фили ся, а мій чоловік від разу згодив ся. Пі
шла — добре єї. А тимчасом моя Юстина ста
ріла ся, от вже єї і двайцять шеетий скінчив ся.
Якось люди дізнали ся, що она скаржить ся на свій бік, але я не знала, з чого то. А то єї Степан таке зробив, як опісля признала ся.
Та вже і перестали люди питати про ню. А нам знова доросла Мотря — знова ми видали. Оста
лась при мені лиш наймолодша Марися — та і Юстина. Гапуньку віддїлилисьмо, бо зять ча
сто сварив ся, та все нарікав, що буцім то на нас робить. Хай єго! не хоче в купі — думаю
— нехай дорабляє ся на своїм. Лиха там доро
бить ся, коли старий дав їм лиш два кусники поля, а она — хирна — ледво може утримати одну ялівку. Та доки ми живемо, то їм загину
ти не дамо. В нас конї є, то він і не питає, чи єму позволимо, чи нї; запряже і виоре собі і за
сіє, і дров привезе, і обірник вивезе, а часом возьме коні на фірманку та і крайцара за за- рібне не віддасть. А старий буцім то не знає, тай нїчо не каже.
(Дальше буде.)
Впрочім законодавці не обмежили ея лиш ство, котре до послїдної хвилі не тратило надії, що до сеї одної подрібноети, йдуть они значно даль- бодай деякі уміреннїйші сторонництва опамята- ше. В §. 15. постановлено, що ніякий підприє- ють ся і висвободять ся з від тероризму Ше- мець, що займає ся продукциєю одежи, обувя,! нерерів, пресьвідчило ся в кінци, що парлямент печива і меблів не може давати робітникам за-
нятим в варстатах і фабриках, як і поза ними, низшої платні від такої, яку визначить осібна комісия, зложена з представителїв підприємців і робітників. Таку комісию кождого часу покли
кати може до житя Губернатор. Має она скла
дати ся найменьше з чотирох, найбільше з де
сяти членів і предсїдателя. Половину членів ви
бирають властителі фабрик і варстатів, полови
ну робітники. Коли заходили би які перепони або оиізненя у виборі, тоді само правительство іме
нує членів комісиї. Тоті члени мають вибрати предсїдателя, не належачого до ніякої нартиї, а правительство єго затверджує. Наколиб до 14 днів не вибрано предсїдателя, іменує єго прави
тельство. Ся комісия по розслїдженю обставин установляє тівігаиш заплати для всіх катеґорий людий, занятих в дотичній продукциї. Ухвали єї мають бути списані четними буквами латинь- скої азбуки і вивішені в льокалях на отвертім і доступнім місци. Окрім сего примірник сих у- хвал має бути оказаний через підприємця кож- дій людинї, працюючій для него поза фабри
кою. Для тих має комісия означити платню від штуки, а для людий затруднених в фабриці може означити після власного осуду і'потреби платню так від штуки як і від часу.
Постанови комісиї обовязуюхь обі сторони від дня комісиєю означеного, одвакож ве скор
ше, а в 14 днів після порішеня ухвали. А обо- вязуюто так довго, доки їх не відкличе нова комісия.
Також має комісия рішати, скілько учени- ків нисше 18 піт може бути занятих в дотич
них підприємствах і якою має бути найнизша платня.
Переступлене сеї постанови має бути кара
не: перша кара може сягати до висоти 10 ф.
штерл., друга до 25 ф. штерл., третя і дальші від 50—100 ф. піт.: по третім переступленю у- станови віеф інспектората має назвиско дотич
ного підприємця вичеркнути з реєстра уря
дового.
З початку, колі,( сей закон мав увійти в житє, було чимало галасу і крику. Балакано з страхом о реакцій, о обмежуванні вільности, о загроженю інднвідуалїзма і т. п. річах — фрази се добре відомі від сотки лїт. Но мимо сего ко
місиї впроваджено. На разі мають они ировізо- ричний характер, є се наче проба. Однаковож доси приносить ся проба добрі наслідки. Неда
вно тому установлено т іп іт и т платні' для ро
бітників обоєго пола в віддїлї одежи. Ро
бітники за 8 годинну ирацю мають одержувати 7 і иів шилінгів (4 зр. 50 кр.) дневно, а робіт
ниці старші над 18 лїт 3 ш. 4 „. (2 зр.) денно.
У віддїлї обувя визначено для мущин платню денну 4 зр. 50 кр. — а для женщин платню 20 шилінгів (12 зр.) за 48 годин тижневої праці.
Перший мінїетер Турнер висказав до кореспон
дента Баііу Хеіув, що розвиток обставин, які витворюють ся в Вікториї на підставі послїд- ного закона промислового, є дуже інтересний.
Що найцїкавійше: за новою методою заявляють ся властителі великих фірм.
>Ви на добрій дорозі — сказав один з них до міністра—ми зі свого боку не маємо нічого против того щоби наші робітники одержували добру платню; але нехай би всі фірми без ви
їмки були до такої платні з’обовязані, а через се втратилиб можність шкодженя нам коштом робітників, що в них затруднені».
В ІС Т И політичні.
Найвисше заряджене, котрим розвязано ав- стрийский парлямент, достаточно оправдує послїдні події парламентарні. По відкиненю вне- сеня п. Мілєвского показало ся, що парлямент є неспосібний до праці і що обструкция заво
лодіє в нїм. Хід послїдного засїданя доказав на
глядно, що обструкция та прибрала революций- ний характер і що під охороною ненарушимо- сти посольскої в парламенті підюджує людність вже не против правительства але против дина- стиї і держави. В таких услівях дальші засїда
ня не принесли би ніякої користи. Правитель-
не перестане бути місцем безкарної пропаганди антидержавних струй і для того рішило ся іми- ти одинокого средства, т. є. відроченя пала
ти. Відрочено палату, а не замкнено мабуть тілько для того, щоби квотова депутация не втратила своїх мандатів і могла дальше вести свої переговори. Як довго потреває відроченє, годі на певко означити; загально уважають, що парлямент збере ся в оеени. Однак нам здає ся, що сли відроченє парламенту наступило по причині єго неспосібности до позитивної робо
ти, то нове скликане того самого парламенту, хотьби аж в осени, ве дає ніякої поруки, що то
ді буде він вже спосібний до такої роботи.
Розуміє ся, що правительство буде за тон час робити всякі можливі стараня, чи не уда
ло би ся дійти до якого порозуміня з сторон- ництвами. Від вислїдку тих старань буде зави- сіти безперечно не тілько речинець скликана пар
ляменту, єго судьба, але імовірно і правильний розвій конституцийногв житя в Австрії!'. Певних гороскопів на будучність нив'ї ніхто не може ставити, а також не можна дивувати ся і ріж- ним голосам в гірасї вераз просто суперечним.
В так замотаній ситуації! годі предвидїти, який буде з неї вихід. Впрочім тепер справи так стоять, що ніхто навіть не намагає ся глянути в даль
шу будучність. На разі вся гіраса і всі політи
чні круги застанавляють ся виключно над докона
ним фактом відроченя парляменту і всякий ста- рає ся єго пояснити но свому. Праса, що сто
яла но стороні правиці і правительства припи
сує вину за відроченє опозициі а опознцнпна правиці. Деякі визначнійші голоси ми тут наве
демо. »Ргегш1ецЬ1аЦ« доказує, що позаяк послї- дна нарада предсідателів клюбів доказала, що яка небудь пожиточна праця в иарляментї є не
можливою і що про вибір язикової комісиї не
ма що її думати, правительство мусїло відро- чити парлямент. Будучність парламенту лежить і предовсїм в тім, чи настане здоровий нолїтнч- іний розсудок та чи побідить поважне чувство
і
патріотичного обовязку ті безваставні юдженя і радикальні. По конференцій' предсідателів ключ ів парламент зголоеив сам своє банкоотство.
Заволодів в нїм радикалізм і здавив всї ав- стрийско-державні ночування. А хоть п. Крамарж в ііослїдній своїй бесіді засьнівав парляментови
«вічную память», то не належить все ще трати
ти надії, що парлямент таки відживе. Відроче- вєм парляменту правительство ве робить ніко
му уступств ані не виступає против нікого. Пра
вительство зробило тілько ее, що в даній хви
ля було доконечне.
«И. 1г. 1’ге88е« видить в відроченю парля
менту велике убожество кабінету і називає сю роботу політикою морфини. Лікар дає хорому морфину, коли не може вилічити хороби а хоче втихомирити болі. Так само ґр. Тун відрочує парлямент, щоби не чути крику, але не заста- навляє ся над хоробою. Парлямент замкнути втне леда Ній/, і Киїїг, котрий має фрак з зо
лотим ковнїром. Австриї треба таких міністрів, що уміли би отвирати але не замикати парля
мент. Тепер всі пересьвідчили ся, що ґр. Тун не має ніякого гіляну і питане заходить, по що він ще стоїть на чолі кабінету. Правительство не зробило нічого для уснокоєня Німців, а так довше не може бути. Не парлямент, але Гр. Тун стоїть перед послїдним речинцем. До осени му
сить все вияснити ся, полишить ся тілько гань
ба, що правиця хотіла повести правительство на дорогу насильства. Сли се правда, що Гр. Тун хоче знова переговорювати з Німцями, то пови
нен скоро брати ся до діла, бо невдовзі буде запізно.
N. \¥. ТааЬІаЦ старає ся доказати на осно
ві ревеляциї якогось визначнїйшого парлямен- тариста, що правительство відрочило парлямент для того, бо католицке сторонництво і деякі инь- ші воважнійші сторонництва домагали ся, щоби правительство иовздержало парламентарні спо
ри, котрі до нічого доброго не доводять а тіль
ко роз’ярують пристрасти і ненавість. За тим поглядом пішло правительство, бож єго післан- ництвом є мирене. Правительство не могло обо- ятно приглядати ся тим парламентарним судо-
з
рогам. Длятого відроченє парламенту довжні вибору виділу, в склад котрого війшли: о. де- всї радо повитати.
О«ІсІ. КипНвеЬаи каже, що ґр. Тун немав при
чини розвязувати парламенту і що він попро
сту утік, бо бояв ся гососованя над язиковими внесеними і хоче дальше управляти против Нім
ців. Для нас Німців, кличе Озій. КишізсЬаи не ма нікого більше в державі і нічого більше, т іл ь к о н ї м е ц к и й н а р ід , котрому пожер
твуємо всі наші сили. Удамо ся до виборців.
Уаіегіапіі думає, що відроченє є средством котре стремить до успокоєня роз’ярених умів а нньші дальші цїли уважає за виключені. — БеиІзсЬеє УоІквЬІаП підносить, що одиноким ви
ходом з тенерішного багна є заміна централі
стичного ладу на народно-федеративний. N.
XV. Лонгиаіі домагає ся знова запроваджена за
гального права голосованя, котре скріпить сили парляменту і правительства.
Наведенєм голосів праси, ми ще зовсім не вичерпали всіх здогадів про причини, про ціль відроченя парляменту, про наміри правительства або взаімні підозрівала сторонництв про їх ма- хїнациї на будучність. А є сего ціла безліч. Між иньшими є політики, що в відроченю парламен
ту добачають нобіду прихильного Німцям на
пряму в кабінеті; є також і такі, що раді би в відроченю парляменту видїти вже перший крок правительства до прпміненя насильних або нереворотових средств. Лівиця підозріває, що правиця тисне на правительство, щоби октрою- вало новин реґулямін палати, а правиця лякає
ся, що Німці своїм поступованєм ведуть до а б -|стеР судівництва розпорядженє, на підставі ко- солютизму. Хто має слушність в тій цілій спра
ві, не стоїть великої ваги тепер над тим заста- навляти ся. Найважнїйшою справою на тепер повинно бути: не хто що зробив, але що випа
дає зробити. І на се повинні використати час відроченя парляменту так сторонництва як правительство.
В англїйскім парламенті, як звісно появи- вили ся ріжні проекти союза Англії то з Аме
рикою, то з Німеччиною а навіть з Росиєю. От
же на виводи про союз Англії з Росиєю прига
дує »повоє Времж що союз з Росиєю міг би тілько тоді наступити, наколи Англія не заба
жає посувати ся до північних Хін і коли полі
тика АнГлії в Хінах не буде ніколи агресивною, в противнім разі Росия виступить енерґічно.
В Парижа розпочала ся вчера велика дис- куспя політична, котра порішить о судьбі кабі
нету Мелїиа. Предложено три інтерпеляциї: Мі- лєранда о загальній політиці і дві в справі Драй- фуса. При розправі над першою інтерпеляцию робили оиозицпйні посли закиди Мелїнови, що під єго управою настала політика концетрациї, але не знати чи в ліво чи в право і що ре- публицї грозить небезпеченьство. Дебати над сею справою ще не покінчено.
Н о в и н к її.
— Вибори. В Тернополі! відбуло ся в неділю засїданє мужів довіря для кандидатури (иоль- скої) з IV. куриї; ухвалено попирати кандида
туру проф. Пляцида Дзївиньского. Позаяк др.
Гладишовский — як доносять польскі часописи
— свою кандидатуру відкликав, проте виборча борба відбуде ся межи проф. Дзївиньским а д-ром Франком і, як оповідають, сотрудником
»Д-Ьла« Вячеславом Будзиновским, котрого фор
сує тепер к о н с о л їд а ц и й н и й к о м іт е т . Пану Романчукови вже надоїло вічне паданє, тож в тім случаю зрезнГнував з заспокоєня своєї ненаситної амбіцнї, уступаючи місце нїби-ради- калови, що забажав слави Окуневского. В кож- дім разі два радикали против Поляка, се у нас новина, тож після всякої імовірности вийде — Дзївиньский.
— Рух в товариствах. Заходом товмацкої фі
лії »Просьвіти< відбудесь в Петрилові дня 19-го червня г о с п о д а р с к е в і ч е о 3-ій годині по вечірнії. На вічу будуть бесіди: про причину упадку наших хліборобів, про школи і читальні і про товариства. — Дня 5-го червня відбули ся в Сколім селі перші загальні збори новооснова- ної читальні »Просьвіти«. По довшій промові п.
Губчака про значінє читальні приступлено до
' трого суди апеляцийні задля недостатку сил можуть приймати на практику окінчених прав- ників з другим іспитом правничим, але під услі- вєм, що зложать третий державний іспит в часі 6-місячної практики.
— Скритоубийство. Перед краківским трибу
налом судиїв присяжних відбула ся онодї роз
права против Щегіана Ґоленця, 35-лїтного заріб- ника з Чхова, обжалованого о злочин убийства, сповненого на особі Марияпни Ройковскої, і про
тив 80-лїтного старика Станислава Ґрабковско- го, обжалованого о співучасть в тім злочині. Як акт обжалованя виказує, то дня 4-го марта вий
шла Ройковска з Чхова до сусїдпого місточка Бжеска, для полагодженя своїх правпих справ у адвоката, і більше до дому не вернула. Підо
зрі нє жандармериї упало відразу на Ґоленця, бо він процесу вав ся вічно 3. погибшою о Грунт і нераз грозив їй словами: тобі смерть, а мені кримінал! Судове слідство виказало дальше, що Ґоленець напав підступом на Ройковску в лісі, коли она вертала з Бжеска, перевернув на зем
лю і окрутив хусткою єї шию, а відтак приду- сивши колінами зломив 11 ребер, грудну кість і позбавив єї житя. По доконанім злочині пішов до коршми па горівку, а відтак до дому, де доніс Ґрабковскому, що »вже стало ся«- і ви
тягнув єго до лїса, щоби трупа в корчах зако
пати. — По переведеню розправи засудив три
бунал Щепана Ґоленця на кару смерти через повішене а Станислава Ґрабковского на 5 міся
ців вязницї.
— Др. Савчак, член Виділу краєвого, їздив в справі кас Райфайзенівских до Чехії, Нижної Австриї і на Моравію, де істнують такі каси вже від давна. Повернувши в понеділок з своєї інформацийної подорожи, др. Савчак зложив краєвому маршалкови просторий мемориял в згаданій справі.
— Дрібні вісти. Концерт панни Крушельниц- кої в Стрию відбуде ся дня 19. червня. — Раду громадску в Глинянах розвязано дня 13. черв
ня. Правительственним комісарем установлено п. Роєка. — Дня 5. червня згоріло в Крехівцях під Станиславовом десять загород, причім 5- лїтна дочка господаря Гаврила Жилюка втра
тила житє в огни.— У Львові має небавом по
встати міска каса щаднича і банк заставничий, щоби станути в поміч убогому населеню Львова і хоронити єго від жидівскої лихви. — В мі
сточку Біот, в Франциї, завалив ся онодї дім і під румонищем найшло смерть ЗО осіб. — Не
далеко стациї Амбростієвск на шляху зелїзницї служевско-ростовскої в полудневій Росиї, зій
шов ся поїзд особовий з товаровим, наслідком чого льокомотива і 8 вагонів є поторощені, три подорожні убиті і кількох ранених.
— Померла: Анна з Васильковских Княги- ницка, вдова по пок. иароху, дня 11-го червня в Плавю, в домі о. Ю. Лучаковского.
кан Мартинків яко голова, господар Федь За яць яко заступник голови. Членів вписало ся на разі звпж 60. — Загальні збори членів ре
місничого товариства >3оря« в Коломиї відбу
дуть ся дня 19-го червня о 8 год. вечером у власнім льокали в домі Тиндля при ул. Со- біского.
— Стан засівів в Галичині' — як пише госпо- дарска ґазета Коїпік — представляє ся взагалі у всхідній части краю досить відрадно. Лише виїмково в деяких околицях Покутя і 1ІО Д ІЛ Я
та на північ від Львова жалують ся вже на по
суху, що спинює ріст ростин. Озимі засіви до
брі. Пшениці ліпші як жита. Вчаснїйше жито вже відцвило. Взагалі вчасні засіви як жита так і пшениці значно ліпші, пізні доси ще не поправили ся мимо сприяючої пори. Дуже кра
сно розвивають ся засіви ярі, особливо ячмена і вівси, а також і ярі жита, котрі місцями ліп
ше виглядають як озимі. Бобик і горох ростуть доси добре — так само конюшини і мішанки.
Особливо на Підгірю і в горах конюшина дуже красна. Що-до шкідників то доносять о мишах в озимині і в конюшинах зпід Козової з Ходо- рівщини, хоч як здаєсь ся, їх не богато. В Рав- щинї і Золочівщинї роблять значні шкоди мед- ведюхи і борознякн. Бараболі покінчено всюди садити і они сходять вже цілком добре. Пашні бураки посходили токож красно.
— Фестин і Фантова льотерия на дохід Бурси св. 0. Николая в Перемишли відбуде ся дня 19-го червня о годині 3. по полудни на Замко
вій горі в Перемишли. (На случай непогоди від
буде ся аж 3. липня с. р.) — Від Виділу Бурси св. 0. Николая в Перемишли. Г. Цеглиньский предеїдатель, Т. Кормоіи секретар.
В справі судових практикантів видав мінї-
Т е л є ґ р а м и .
Прага, 15. червня. >РоІііік« доносить, що правительство на основі §. 14. оголосить будже- тову провізорию і закон о податку від продажи ЧУкРУі 3 котрим стисло вяже ся управильнене платні урядникам. — »НІаз Хагойа* доносить, що правительство перед осіяною сесиєю оголо
сить н о в и й р е ґ у л я м ін палати на основі §.
14. »Магос1пі Ьієіу» є певні, що ґр. Тун запро
сить в літі нїмецких і ческих мужів довіря на нараду.
Відень, 15. червня. Ґр. Ґляйспах на власне бажане має бути відкликаний з становиска пре
зидента апеляциїв Градци, а стане президентом апеляциї в Інсбруку або президентом сенату при найвисшім трибуналі.
Відень, 15. червня. Всі сторонництва пар
ламентарні оголосили вже свої комунїкати, в ко
трих зазначують своє иоступованє, свої дома- ганя і услівя під якими хотять працювати в парламенті. Сторонництва парламентарної біль
шості! оголосили один спільний комунїкат, сто
ронництва опозицій' видали осібні комунїкати, але годять ся всі на нїмецку »СгетеіпЬйг£8сЬаК«
і признають потребу безнастанного контакту навіть в часі відроченя парляменту в цїли спіль
ної тактики поступова'ня і однодушність опози
ц ії!' при жадашо відкликана язикових розпоря
джень. Екзекутивний комітет правиці мав два проекти маніфесту, один Крамажа в острійшім тоні а Яворского в лагіднїйшім. Згоджено ся на сей послїдний начерк. Маніфест більшості!
оповіщує свої жертви і змаганя в цїли допро
ваджена парляменту до позитивної роботи; ви- сказує жаль, що меньшість не давала ніяких виглядів на полагоджене навіть найбільше пе
кучих законів, а навіть можна було сподївати ся, що завдяки реґулямінови оиозиция не до
пустить до ніякої роботи, а палата стане видо
вищем бурливих сцеп. Вина за теперішний не- відрадпий стан не паде на більшість. Вкінци за
являє, що правиця і дальше є готового понести для правительства всяку жертву о стільки, о скілько не буде перечила єї становищу ви- сказанім в начерку адреси з 1897. року.
Будапешт, 15. Помер тут президент палати панів Тот, в 66 році житя.
Петербург, 15. липня. Цар в товаристві ґр.
Муравєва приїде до Відня на ювилей цїсарский.
Париж, 15. липня. Мелїн при розправі над політикою кабінету одержав більшість лиш 12 голосів. Говорять, що кабінет подасть ся до ди
місиї. Новим президентом став би Рібо.
Царгород, 15. червня. Чорногорці допусти
ли ся насильств і переступили турецку грани
цю. — Росийский корабель »Цар< переїхав че
рез Дарданелї з 500 вояками на Крету. —• Вір- меньский патріярх подав ся до димісиї.
Мадрит, 16. червня. Правительство запере
чує поголоски, що американьскі кораблі нахо
дять ся вже в заливі Сантхаґо, а про висаджене амерпканьских войск на Кубі і про занятє Аме
риканцями Марияньских островів не ма ніяких відомостий. — Мінїстер заграничних справ зая
вив перед дневникарями, що о мирних перего
ворах не може бути бесіди, а положене Манілі не є так зовсім зле, бо Губернатор Авґустін роз- поряджує 20.000 вояками і 199 пушками. З Га
ванці! доносять тут, що Ген. Пандо зарядив на много точках полудневих берегів Куби всякі средства осторожности, щоби можна було лекше иовздержати висаджуване американьских війск на Кубу. Іспанці мають на Кубі 114.000 вояків.
— Сподіють ся, що в коротцї приїде до Мадри
ду Д о н К а р л ь о с.
Ню-Йорк, 15. червня. В Сан Антоніо, в про- вінциї Тексас Зорганізовано кінний полк з 1055 людий, котрий виїздить до табору в Тампа.
Два кораблі достарчили повстанцям на полу
дневих берегах Куби амунїциї, оружя і живности.
Гаванна, 15. червня. Послїдними днями дійшло між Іспанцями а повстанцями до кіль
кох меньших битв. Повстанці всюди уступали.
Вино Папайтинове Вино з оріхів Коли.
при недугах жолудка, на травлене.
Цїна 4 корони.
Средство підбуджуюче і покріпляюче.
Цїна 2 корони.
Головний склад в аптицї
161 163—?
Жигм. Рукера
під „Срібним Орлом'1 у Львові.
