Ч. 161. Львів, Второк дня 21 липня (2 серпня) 1898. Річник II.
Передплата
■ж «РУС4АНА» виносити:
в Австриї:
жа цїжжж рік . . . 12 р. ав.
на ххів року . . 6 р. ав.
на чверть року . . 8 р. ав.
на місяць . . . . 1 р . ав.
За границею:
■а цїджй рік . . 20 рублїв або 40 франків на ніж року . . 10 рублїв або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
• Вирвеш ми о чи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш,
• о руске ми серпе і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в н х псальмів М. Шашкевича.
Виходити у Львові що дня
крім неділь і руских сьвят 0 ГОД. Й-ІЙ пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Лнндонского в пасажі Гансмана.
Рукописи звертав сн лише на попереднє застережене. — Реклямациї „сопечагані вільні від порта. — Оі’Олошени зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. під стрічки. По
дяки і приватні донесенн по 16 кр. від стрічки.
-І--- —---— ' і
На адресу праскої РоІІІІк-и.
Праска Роїііік з 27-го липня, обгово
рюючи замкнене XIV. сесиї ради державної і причини сего замкненя, подані в офіци- яльній Шіепег АЬепсІройі, радує ся, що ґр.
Тун всю вину за неуспіванє парламента
ризму в Австрії] звалив на лївицю в ц їл о - сти, не виключаючи і нїмецкої вірнокон- ституцийної шляхти. Тим — каже Роїііік—
ґр. Тун зірвав з системою ґр. Бадейного, що за всяку ціну намагав ся приєднати
собі нїмецку більшу посілість.
Провіривши сей факт, зазиває Роїііік ґр. Туна, щоби він, зірвавши з в с е ю лі
вицею, тим близше приляг до правиці і нрнймив ся за осущенє єї проґрами с. є.
за п е р е в е д е н е а в т о н о м н о г о п р и н ц и п у . Такий рішучий зворот в право при
чинив ся би — після Гоїіґік-и — до ц іл к о в и т о г о у з д о р о в л е н я внутрішних сумних відносин.
ГІо тім зазиві до ґр. Туна звертає ся орґан ческої шляхти до складових сторон- ництв правиці і жадає від них п о в н о ї с о л їд а р н о с т и .
Проти солідарності! правиці як-раз під теперішну хвилю ми не мали би нічого замітити, коби не одна важна обставина, кобн не той момент, що ческі дневники від якогось часу безнастанно акцептують автономний принцип і домагають сн єго осущеня, а п р а в и л ь н о п р о м о в ч у ю т ь д р у г у т о ч к у п р о ґ р а м и п р а в и ц і, с. є.
п е р е в е д е н е р ів н о п р а в п о с т и в с іх н а р о д і в а в с т р и й с к и х .
Те систематичне промовчуванє другої точки проґрами, котра була п ід с т а в о ю сполучена руских, словіньских і хорнатских послів з правицею, викликало вже давнїй- ше оправданий несмак в »Славяньскім християньеко-народнім Союзі* і спонукало д-ра Ф е р и я н ч и ч а до заяви в парламен
Красатнюки.
О повідане з народнього життя в У кр а їн і.
Україно, Україно!
Оце твої дїти
І.
Село наше лежить на шляху, що йде з 0- деси на Київ. ГІо сьому шляху колись то, було, чумак ходить, а тепер вже років може з пят- найцять залізниця бігає. Шлях йде горою, а се
ло наше як-раз у яру. Посеред яру вода про
мила глибокий яр, но обох берегах сього яру так попід горою простягайсь рядки хаток. З од
ного боку один ряд, а з другого три. Хатки бі
лі, чисті, тілько дуже бідні, абияк вкриті гни
лою соломою та буряном. Рідко, рідко яка не підперта.
Клуні нї в кого нема, малесенькі хліви та обори пороблені з гною, бо лісу в нас нема, треба верстов сто їхати, аж під Балту, А за садки, то й не питав, так де-не-де є акацийки...
Як глянеш на село, то зараз видно, що не легко живеть ся сим людям.
На горбочку стоїть камяна, невеличка, але дуже гарна церква. Вся вона так і сховалась у гу стих, прегустих липах та кріслатих волоо
ких горіхах, тілько видно єї високу білу баню.
Жовта деревяна дзвіниця стоїть окроме.
тарній комісиї правиці, що згаданий клюб рад би вже побачити якусь п о з и т и в н у а к ц и ю правиці в напрямі осущеня рівно- правности всіх австрийских народів. Те промовчуванє другої точки проґрами пра
виці було і причиною, що орґан полудне
вих Славян »Бег 5іі(1еп« в окремій і дуже виразній статі під заголовком »2ит 8рга- сЬепйігеіІ* висказав мале н е д о в і р е про- чим клюбам правиці.
Ми на діяли ся, що ті дві заяви »Слав.
христ.-нар. Союза« найдуть відгомон в че- скій і польскій прасї і що провідники Че
хів та Поляків заберуть голос, щоби роз
віяти недовіре, яке зросло межи »несити
ми* а >ситими* союзниками правиці. Одна- кож доси — на жаль — не стрінулись ми з відповідне ) на сю тему. Противно. При всякій нагоді читаємо лише зазиви до со
лідарності! правиці. а л е п р о д о д е р ж а н е у с л о в ій с е ї с о л ї д а р н о с т и м о в
ч и т ь ся.
Чи таке мовчанє на часі і чи се мов- чанє скріпить солідарність правиці? — ми дуже сумнїваємо ся. Всяке, хочби найлег
ше недовіре належало би в зародї усуну
ти. А вже на всякий случай не яло ся по
важний голос руских, словіньских та хор- ватскнх послів легковажити. Се що до зазиву РоІііік-и в справі солїдарности.
Друга справа, се висказ Гоїііік-и, ко
тра думає, що п е р е в е д е н е а в т о н о м н о г о п р и н ц и п у уздоровить цілковито сумні внутрішні відносини в Австриї. Се вже з о в с ім х и б н и й погляд, з котрим не в силі ми згодитись. Ческі посли вволять собі пригадати, що они самі колись — пе
ред язиковими розпорядженями. виданими в їх користь — уздоровленя сумних вну
трішніх відносин в Австриї надіялись ви
ключно від р ів н о п р а в н о ст и австрийских народів. Що тоді було добрим, те не може бути нині злим і нездалим средством. Чи думають наші союзники з правиці, що по
сли рускі, словіньскі та хорватскі можуть Під горою поруч із церковю паньский двір.
Посеред зеленого майдану стоїть великий, ста
рий дім, з червоним жерстяним дахом. Дикий виноград обгорнув довгий скляний ґанок, мов зеленим килимом. Великі берести та ясенї вкрили своїм гиллвм увесь дах, тілько де-не-де прогляне червона краска. Великі порозвалювані стайні та комори обгорожують нодвірн, мов сті
ною. За домом попід гору далеко, далеко, «ж до самого цвинтаря простягнув ся розкішний сад. 1 якого там дерева нема? Вишні, черешні, груші, виноград....
Через садок протікає невеличка річечка і тече яром через все село аж у ставок, що роз
лив ся по долині за селом. І ребля осунулась, тілько стирчать грубезні пні, бо верби вже давно позрубували та попродали. Молодник не росте, бо що дня череда, йдучи до дому, переходить через, греблю.
Над ставком у ряд з людскими хатами стоїть двір Мирона Івановича Красатнюка.
Велика, нова хата, з зеленими віконниця
ми, вкрита гарно очеретом. Біля хати стоіть ве
лика клуня, у ряд з нею комора, трохи далі стайня й возівня, а під горою великі обори з гарненько вкритими топами. На току рядами стоять здоровенні ожереди соломи. Видно, що господар сїєї хати дуже заможний.
вдоволитись автономією коронних країв б е з п о п е р е д н о г о п е р е в е д е н я п о в
н о ї р ів н о п р а в н о с т і! н а ц іо н а л ь н о ї?
Наколиж в них така думка не може по
встати, то до чого здав ся поклик »Т’о1і(ік-и«
на адресу ґр. Туна, щоби керманич §. 14.
з’ужин нині сей параґраф виключно в ко
ристь автономного принципу а не також в користь рівноправносте?
Роїіїїк повинна мати заєдно на памяти, що солідарність правиці може остоятнсь л и ш е на реальних підставах. А реальною підставою солїдарности правиці є не лише змаганя ческо-польскі, але і змаганя »не
ситих* ще полудневих Славян, Русинів і клюбу католицких людовцїв. Еґоїзм, що виявляє ся в орґанах ческої праси, не мо
же не витворити у союзників пересьвідче- ня, що Чехи надуживають солїдарности правиці в и к л ю ч н о для своїх цілий. Таке поведене може навіть з часом р а д и к а л ь н о р о з с т р о їт и солідарність правиці і витворити з о в с ім и н а к ш і у ґр у п о вай я сторонництв в центральнім иарля- ментї. Нинішня парляментарна більшість стоїть к о м п р о м іс о м о виразних услівях.
Тож в першій лінії мусять іитересовані дбати о точне додержанє сих условій, бо инакпіе компроміс може розпасти ся. Сіага расіа сіагоя іасіипі атісой — на сю стару правду не повинні іменно ческі посли ні на хвилинку забувати. Солідарність с л а в я н ь с к а не може статись покришкою ні
якої нещирости. Ми нринайменьше розу
міємо під с л а в я н ь с к о ю солїдарностпю щось більше як хвилеві, еґоїстнчні Пробі!
союзів.
Ми приймаємо проте зазив Роїіїїк-и до витриваня в союзі з правицею зовсім симпатично, але пригадуємо заразом орґа- нови ческої шляхти обі т о ч к и проґрами парламентарної більшосте, що нас зсолї- даризували.
Мирон Іванович чоловік ще не старий, так літ може нятьдесяти. Високий на зріст, сухор
лявий та жилавий. Вузенький лоб, довгий го
стрий і якось закорлючений ніс, ріденька, наче обтіпана русява борідка зовсім нагадують хи
жого шуляка.
Маленькі сірі очі дивлять ся лукаво спід густих брів.
Мирон тепер дуже богатий господар, а ще я зазнаю, що він був такий самий голий, як і всі наші Селяни; і звавсь тоді просто Миро- ном, то тепер вже єго звуть Мироном Іванови
чем*) А тепер гляньте но, яка хата, скілько ху
доби, скілько овець!... Оце років може з вісім, як він тримає у пана шістьсот десятин поля.
Як вийшла воля, то панові нашому не йшло господарство на руку; звик, знаєте, за паньщини, що дурно на його робили, а тепер годі, треба платити. Господарював він після во
лі років з десять; а далі як робітники подо
рожчали, бачить, що тяжко, покинув все.
Землю віддав в посесию Миронові, а сам подавсь у Одесу до дїтий, бо там дїти єго вчать ся в школі. Тепер тілько на літо приїздить з дітьми до дому.
*) У нас панів та богатнх селян звуть по
батькові.
2 —
Лихва і кредит селяньСкий.
(Реферат д-ра Леоп. Каро на кат. вічи.) (Дальше.)
6. Способи проти лихви.
Межи средетвами проти лихви і в загалї проти визиску стоїть на передовім місци заса
да, що відповідає етиці християньскій. Є се за
сада в ід н о в ід п о с т и г о д ж е н я . Як ти мені' годиш, так по силам моїм годжу я тобі.
Ту засаду треба заєдно мати на оці при оцїненю кривдженя.
Найбільшим покривдженєм є к р и в д а по
н а д п о л о в и н у вартости (Іаезіо епогтіз). Вже римский закон призволяв уневажнювати такий контракт, де одна сторона не удержувала і по
ловини того, що жертвувала другій стороні'. А мимо того обовязуючий нас кодекс призволяє зречи ся права, наставати на уневажненє кон
тракту з сего титулу. Отже купуємо рільничі машини, меблі', образи, годинники, машини до шитя на рати. Аґент предкладає нам письмен
ний контракт до підпису, в котрім зрікаємо ся сего права (уневажненя контракту), а відтак фабрикант присилає нам предмет меньше варт
ний о половину того, що ми за него з’обовя- зали ся уплатити. Але дарма. Умова заключена, платити треба. По довгих короводах виклопота
ли вкінци покривджені у правительства закон о торговлї на рати. Але се лише половинне средство, що не нищить самого зла, а лише деякі прояви. Знищити зло може лише постанова, що право: наставати на важність умови по при
чині покривджена над половиною вартости є правом характеру публичного (іиз со£епз), ко- крого не можна зречи ся власновольною зая
вою. А належало би додати до того, що засу
джений за такий рід лихви або обманьства не має вже права поселити ся на селі'.
Наколи закон маєвий пруский (з 4. мая 1875 р.) пійшов так далеко, що установив де- иортацию неслухняних католицких духовних, наколи союзна рада нїмецка (ВипііегзгаїЬ). таку саму кару задумала примінити в 1888 р. до по
літичного сторонництва социялїстів, то кара — не вже депортацій, а лише заборони селити ся на селі не видасть так дуже драконьского для так небезпечного злочинця, яким чейже є лих
вар або обманьщик. А була би така установа для сїлького люду дуже спасенна. Длятого на
лежало би в и д а т и з а к о н , силою котрого су
дні нрислугувало би право, о б м е ж и т и з а с у д ж е н о г о з а л и х в у в в и б о р і м іс ц я посе- леня по відбутій карі.
В Німеччині повстали с е л я н ь с к і с о ю зи як приміром в Тревірі, або а н ти л их в а р с к і т о в а р и с т в а , як приміром над рікою Сарою, що станули до борби проти лихварского визи
ску і вже богато доброго здїяли. Було би по- желаним, щоби і в нас заведено такі союзи або
Така вже доля, мало не всіх, україньских панів. Вони покидають господарства, та віддають землю жидам, шляхті, або й багатирям з селян ■ в аренду, котрі далеко гірше оббирають мир [ Божий ніж перше пани.
Як ми ні просили нашого пана, щоб від
дав землю в аренду цілій громаді — не хтїв.
Мирон нашептав йому:
— Не давайте, каже, бо вони не мають звідки платити; опісля будете позиватись з ни
ми, а я вам зараз і задаток дам.
Так пан йому й віддав.
Що вже ми не благали, таки віддав Ми- ронові.
А ми без землі що?
Як прийшла ото воля, то відмежували нам по три десятині. Щож з тих трох десятинок?
Толоки треба, сінокосу треба, та таки й поля треба, бо з нашого ґрунту не то що не опла
тиш ся, а й не прохарчуєш ся. І взяв Мирон тую землю в пана по три карбованці, а нам віддає по шість. Щож ти зробиш? Мусиш пла
тити, жити якось треба. Худобу теж треба десь пасти, мусиш віддавати у череду до Мирона.
А він і Бога не боїть ся, по три карбованці з го
лови дере, та по карбованцю з вівці за літо.
А як прийде зима, хліба не стане, податок платити треба, до кого підеш позичити? — до Мирона. А Миронові на руку й ковінька! Зимою дасть на десятину по три карбованці, прийде'
- товариства, коби лише поважні личности взяли се діло в свої руки, щоби відтак сі союзи не стали ареною до низької аґітациї против раси жидівскої або релігії, а лише в загалї против лихварского ремесла.
Пропоновано також в Німеччині, щоби ві
рителі, купці і др. були правно обовязані, р а х у в а т и ся що п ів р о к у з своїми довжника- ми і клієнтами а то під карою, що за час, за котрий не обрахували ся, тратять свою віри- тельність.
В кінци не треба нам забувати про небез
печність в е к с л е в и х і н т е р е с і в для селяни
на. Лібералізм побіч других добутків дуже сум- нївої вартости приніс нам і загальну спосібність векслеву. Завдяки сій загальній спосібности за- довженя себе і замотаня в павутину — кождий селянин може підписати вексель, а як лише під
писав, то і без пощади мусить єго заплатити.
Міг бути вексель кавцийний, міг єго дати селя
нин лише в депозит, а готівки не одержав; як прийшов термін, віритель переписав вексель на свою жінку або приятеля, а хлоп мусить єго викупити, бо инакще жде єго наказ заплати і екзекуция.
Можна би проте спосібність до підписува- ня векслїв відобрати селянам, як єї не посіда
ють нині офіцири в чинній службі. Трудність лежить лише в точнім означеню, хто є селяни
ном? Можна би виставлюванє векслїв обмежити лише на куиецкі круги, звідки вексель вийшов і в котрих кругах най би і полишив ся на все Імовірно повинно навіть прийти до того, хоч ни
ні тяжко буде се перевести. Лишає ся ще вне
сене нїмецких учених, щоби імена тих стягати до реєстру векслевого, котрі хотять мати право виставляти векслї. Реєстр такий був би подава
ний до прилюдної відомости. Можна би пійти за анґлїйским законом з 1777 р., котрий забо
роняє виставляти векслї на суми низиіе пяти фунтів штерлїнґів і сказати: установляє ся мі
німальна сума, приміром 50 зр., ионизше котрої виравдї можна би виставити вексель, але век
сель такий мав би лише значінє довжного скрипту, а свою силу векслеву задержав би ви
ключно в куиецких кругах.
В кінци треба би розвести аґітацию, щоби селяни в загалі не затягали довгів векслевих, пояснювати їм небезпечність такої форми з’о- бовязаня, або принанменьше законом постано
вити, що неписьменні не можуть виставляти векслїв.
Але самі закони закони не усунуть лиха.
Тут мусить вся суспільність приложити рук на велику скалю. Суспільність повинна зрозуміти грозу лихви і спільними силами старатн ся се зло викорінити. В тій цїли не обійде ся без к в е с т іо н а р а , який би треба розіслати в най- ширші круги, щоби зло докладнб і всесторонно розпізнати.
Дальше буде.
літо, люди роблять десятину но шість, по сім карбованців, а ти мусиш відробляти по тій ціні, І що при нужді згодив ся.
Тай робиш так, як за дурно, бо гроші про
їв ще зимою, або весною. Прийде пора треба своє збирати, а тут Мирон тягне са своє поле.
— Мирон Іванович, просиш, почекайте, ко
ли ваша ласка, я тільки на харчі зароблю...
— Мені яке діло! Було не брати, я тебе не силував, сам казав, що в жнива відробиш.
Попробуй не віти, то поведуть у волость та вибють добре, або засадять в холодну, тай просидиш скільки день. (Бо старшина тягне за багатирем).
А в жнива прогаяти день, що в инчу по
ру — тиждень.
Инчий аж на вколїшках просить:
— Мирон Іванович, майте Бога в серцїї в мене своє сипеть ся, діти голодні...
— Іди! мене сим не розжалобиш, знав бра
ти, знай віддавати. Я гроші не на дорозі зби
раю.
Мусить чоловік йти, своє най хоч висп
іють ся.
О такий то наш Мирон.
А назад років пятнайцять, то був бідний, бідний, а тепер гляньте но!
От слухайте, як він забагатів. Так люци тозказують, то й я за ними.
ВІСТИ політичні.
Князь Бісмарк помер 31. липня о 10. годині 45 мінут в ночп в Фрідріхсруге. Високий вік князя та вісти, які часто появляли ся о тяжкім і небезпечнім занедужаню князя, пригото
вляли сьвіт до думки, що старий, зелїзний б. канцлер нїмецкої держави наближує ся до гробу. Довгий час поборював кн. Бісмарк всі земскі сили, котрі ставали на перешкоді єго ро
боті, довгі літа був сьвіт призвичаєний видїти в особі кн. Бісмарка те все, що зве ся чолові
чою силою і знанєм, а однак і жнтє сего зе- лїзного чоловіка мусїло в кінци піддати ся правам людского істнованя. І він мусів запла
тити данину смерти! Що смертного на нїм було, епічне незадовго в землі, але полишить ся иа- мятник, котрий кн. Бісмарк зробив для величи
ни і єдности Німеччини своїми ділами. Памят
ник, котрий буде сьвідчити потомности нїмецкій о .ділах — велита духом, —■ памятник, на ко
трий і ворог покійника мусить з подивом глядіти.
На початку дїяльности кн. Бісмарка була Німеччина ґеоґрафічним понятєм без сили і впливу на всесьвітні події, був се конґльоме- рат з ріжних країв, несьвідомий в своїм почувашо і стремлїнях. Аж тут являвсь молЬ- дий юнкер, котрого зразу нисьміяно. Але сьміх уступав, наколи спостережено, якої зе- лїзної волі і знаня сей чоловік, з якою силою він стремів до заложеної цїли, се Є
ДО ЄДНОСТІ!і могучости нїмецкої держави. Він приніс при
пис, що воля і діло мужа держави становлять одну нероздільну прикмету; наради при зеле
нім столику, паперові переговори і парламен
тарні бесіди не були після єго погляду еред- ством ведучим до цїли. До цїли своєї, се є до єдности Німеччини, потребував він кіту з кро- ви зелїза. І сим средством на полях битв споїв він Німеччину і запевнив єї перворядне стано- виско в цілім сьвітї.
Та закнм довершив кн. Бісмарк сего вели
кого діла, мусів він нераз не два силою ломити противні пересьвідченя людий, м у с і в не раз не два досягнути єго гнів і сильна рука про
тивників, через що іі немало мав він завзятих ворогів.
В своїй політиці не був князь ніколи при
ятелем Австриї. Він мав на оці тілько добро своєї держави. І сего доказав, як мало який иньший муж девжавний перед ним і длятого подивляє єго сьвіт.
Бісмарк Отто Єдвард Лєопольд, князь на Лявенбурзї, родився 1. цьвітня 1815. р. в Шен- гавзеп,- Єго отець служив в нрускій армії і яко ротмайстер иенсіонував ся, щоби міг зараджу
вати своїми добрами. Мати покійного князя звалась Люіза Вільгельміна Менекен. Покійний князь Бісмарк образував ся насамперед від 1821—1827 в Пляманьскім Інституті виховавчім,
За паньщини, було, до паньского двору хо
дять люди в ночі на варту по черзі з села.
Ото одної ночі був на варті Мирон. Ходить собі він кругом з булавою, та калатає в до
щечку. Коли дцвить ся, щось вїзджає у двір, він підходить^ бачить, вїхала бричка запряжена конякою, а на бричці нікого нема. Що за диво?
Підходить близше, дивить ся, аж то бричка крамаря кацапа, що продає по селах всілякий крам. Сей крамар, як приїздов в наше село, то завше, було, ночує в пана на подвірі. Мирон по
чав оглядати крам, тай вглянув скриньку з гріш
ми. Оглядів ся навкруги; нікого нема. Він узяв ті гроші, коняку вивів за ворота, ударив буч- ком. Коняка з бричкою й побігла собі дорогою скільки духу.
Закопав Мирон гроші, тай пішов стерегти двір. Росказують люди, що там було карбован
ців з триста.
Коли так перед сьвітом прибігає кацап.
— А чи не бачив ти, чоловіче, брички з конякою. Зайшов на хвилиньку у коршму, а вона й втїкла.
— Та бачив, хтось коло нашого двору про
їхав туди наче в Курлюгівку.
— А яка коняка?
— Сива.
— Ох Боже ти мій —заголосив крамар. Про
пало все моє добро! Тай цобіг у Курлюгівку.
— з — від 1827— 1830 учив ся в ґімназиї Фридриха
Віяьгельма, від 1830— 1832 в так званім »Огаиег Кіокіег» в Берлині, а відтак в 1832 перейшов
порадою Бісмарка не явив ся. Справи не по
лагоджено, а мимо того Бісмарк так зручно вів політику, що Австрия провадила спільно з Ні
на університет в Ґетінґен. По зложеню іспитів меччиною війну в 1863 і 1864 о Ш лєзвіґ-Голь- в 1835 працював в мійскім суді в Берлині, а
слідуючого року перенесено єго до адміністра
ції!' в Аквізґранї. По другім іспиті був урядни
ком в Почдамі. В 1838 вступив до війска яко однорочний охотник. Рівночасно учив ся аґро- номії, щоби разом з братом взяти ся до адмі- нїстрациї задовженого маєтку на Поморю. По
штин і позволила використати овочі війни Прусам.
В часі польского повстаня держав з Росиєю.
Коли 1866 році настало непорозумінє з Соймом о буджетове право, тоді Австрия і середні нї- мецкі держави думали, що се ослабить і за- пряче Прусака. Однак се не пошкодило Прусам, смерти батька одержав в спадщині Кнїнгоф і а в додатку заклю чив Бісм арк союз з Італією.
Ш енгавзен. Від того часу замеш кав в Шен- Дійшло до війни, в котрій Австрия утратила Ве- гавзеи і віддав ся господарці. Звідси вибрано нецню, а Пруси забрали Гановер, Гесию, Нассав, Бісмарка послом до нровінціонального сойму і Франкфурт з кавалком Баварці і задержали саскої провінції!. В 1847 став членом спільного Ш лєзвіґ-Голвштин. Над прочими дрібними дер- соіі.му нруского і тут звернув на себе увагу бе-:ж авам и нїмецкими запевнили собі Пруси вер- сїдою, в котрій доказував против лібералів, щ о ' ховодство. Давшій лад в Німеччині упав. На війна в 1813— 15 мала на цїли висвободженє розвалинах повстав Союз північно нїмецкий з чужого ярма. Бесідою сею зазначив Бісмарк} з осібним парламентом, а з полудневими дер
евій погляд принцишяльнии на нинішні відносини Німеччини до Франції!, котра під Наполеоном І.
вложила ярмо на Німеччину. При иньших спра
вах зазначував свої консервативні погляди су- против ліберального напряму, доказуючи, що Корона має в суспільнім устройстві в і д р у б н і і н е з а в н с и м і права і що уступства на річ народу тілько дозволяють ся. В 1849 яко посол старав ся витворити сторонництво для оборони п р а в к о р о л я . Такі погляди звернули очи двору на Бісмарка. В 1851 король Фридрих Вільгельм IV. іменував єго лєґітимацийним рад
ником, а вскорі послом в Франкфурті над Ме-
жавами заключили Пруси тайний договор з огля
ду на грозячу француску війну.
Під позором кандидатури князя Гогенцо- лєрнского на іспаньский престол дійшло до війни з Франциєю в 1870 р. По побідї Прус оголошено в Версалю реорґанїзацию нїмецких держав, а на чолі сполучених нїмецких держав поставлено пруского короля з титулом нїмецкого цісаря.
Німеччина зросла о Альзацию і Льотаринґію.
Бісмарка за заслуги зробив король князем, під- висшив ему грошеву дотацию і надав широкі добра — княжество Лявенбурґ.
По війні ломив Бісмарк вплив ГІапи на ка- ном. Тут пізнав він відносини нїмецких кня ■ толиків, але з часом погодив ся з Римом зївств і кооолївств і австрийску політику, ко-і в . . . . „ „
3 1 В С 1 В І л и р и - . в 1 1 , | р> з а г р а н И Ч Н 1 ІІ П О ЛІТИ Ц І б у в П ріІЯ Т Є Л Є М Р о -
