Ч. 154. Львів. Неділя дня 12 (2 4 ) липня 1898. Річник
Передплата
ва «РУСЛАНА» в а я о е т :
в Австриї:
ЯЖ ціляй рік . . 12 р. ав.
нж пів року . . 6 р. ав.
иж чверть року . . 8 р. ав.
нж місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
нж ціляй рік . . 20 рублів або 40 франків нж пів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
.Вирвеш ми очи 1 душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не нозьмеш, во руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят 2 ГОД. 5-ій пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиції» «Руслана» під ч. 9 ул. Копернїка. — Експрдпция місцева в Аґенцнї Лнндовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав сн лише на попереднє застережене. — Реклнмациї неоііечнтаїїі нільні від норта. -- Оголошенії зви
чайні приймають ся по цїнї 10 кр. від стрічки, а в .Наді
сланім. 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 16 кр. від стрічки.
і
Мадярский голос про в дносини м ж Австриєю а Угорщиною.
С
іімиднями иояпило ся письмо о д н о го з най в и д а т н їй ш их ч л е н ів о п о зи
ц і ї
іі ни х у г о р е к о г о сонм у, належного до перворядних родин в Угорщині, про відносний між Австриєю а Угорщиною.
Статі сего політика в нештеньских і ґер- маньских дневниках звертали на себе вже нераз увагу, тимто подаємо се письмо єго многоважне і знаменне, а коментарі до не- го злиніні. Письмо се звучить:
»В тій хвили, коли монархію (т. є. Ав- стрийске цїсарство) виперто з Німеччини наслідком прускої війни (1866), була ріше
на також розвязка угорского питаня. Як довго не була ще виключена можливість, щоби Франц-Йосиф міг бути нїмецким ці
сарем, так довго ні один угорский політик не думав про тривку угоду з Австриєю, бо між нїмецким цісарем а угорским королем не могло бути иньших відносин як п е р с о н а л ь н а у н ія . Тимчасом’ з угорского становища стало се пильною конечностшо, заключптп угоду з випертою з Німеччини Австриєю, щоби австрийско-угорска монар
хія мала удержати своє великодержавне становище в европейскім концерті. Про
»чисту* персональну унію між обидвома державами монархії не могло вже бути тепер мови. » Чиста* унія персональна бу
ла би нічим иньпіим як с о ю з о м д в о х д е р ж а в ; однак дві тим способом злучені середні держави не творять ще перворяд- ної держави. Щоби сконстатувати, який жизненний інтерес має Угорщина в угоді і на які небезпечносте булаб виставлена у-
горска держава при системі чистої унії персональної, хочу навести лише одну істо
ричну подію, потверджену з офіцияльного боку і покличу ся на повагу Ф р а н ц а Д е а к а.
»По битві під Кенїґґрецом були як ві
домо уличні демонстрант у Відни, і они впевнили, корону про потребу угоди з У- горщиною. В дворі думали, що з гоговою до війни, побідною армією в Італії архикн.
Альбрехта можливо ще дальше вести вій
ну, наколиб Угри виступили до бою против Прус з цілою силою; а се можна осягну
ти лише тоді, наколи цісар признасть Уграм все, чого они бажають, повну не- завнсимість державну з системою нерсо- 1 пальної унії. Цісар покликав до себе Деа- ка і питав о пораду, чи признане Уграм бажаної унії персональної спонукалоб їх до бою з Прусами. Деак відповів зовсім щиро, що Угри так ослаблені системою В а х а і Ш м е р л і н ґ а, що трудно булоб їх спонукати до бою з Прусами. С п р а в д е ш н я п р и ч и н а однак, задля якої Деак відклонював иредкладану персональну унію, була та, що він побоював ся в останній хвили здїйсненя персональної унії — з о- г л я д у на з а б е з п е ч е н е У г о р щ и н и в п р ед с т о я ч ім р іш е н ю о рп єн т а л ь но
го п и т а н я . Деак чув се, що скоро Угор
щина бажає забезпечити свою будуччину, то мусить іти разом з н їм е ц к о ю Австри- єю, котрої політичні інтереси ідентичні з угорскими і що заведенє персональної у- нїї на довгі часи зробилоб неможливим для обох держав, поступати разом. Се пе
реконане Деака перейшло протягом остатпих двайцять нятн літ в кров і соки всіх верств мадярскої суспільносте, так що навіть
екранна лівиця не домагає ся »чистоі« у- нїї персональної, лише н о в о ї угоди в н а п р я м і персональної унії.
»Велика більшість Угрів перенята при- н а л е ж н о с т ю до с е б е о б и д в о х д е р ж а в м о н а р х ії, але так само загальне є переконане, що переведена з австрий- екпми Німцями в 1867 р. угода не може бути удержана з на половину бодай сла- вяньскою Австриєю і мусить бути змінена в п е р с о н а л ьн о-у н їо н їс т и ч н ім н а п р я м і, б е з н а р у ш е н я в е л и к о д е р ж а в н о г о с т а н о в и щ а м о н а рх і ї.
«Передовсім мусить бути рішено, чи в будуччпнї мають а в с т р и й с к і Н ім ц і яко політична нация домінувати в Австриї, чи до керми мають прийти австрийскі Сла- вяни. До того часу не може поважно го
ворити ані про р е в із н ю п о л і т и ч н о ї 'угоди, ані про ул а джене дефінітивної е к о
н о м іч н о ї угоди. Обидві держави монар
хії мають з о в с ім с у п е р е ч н і е к о н о м іч н і інтереси. Угорщина є д е р ж а в о ю а ґ р а р н о ю , Австрия п р о м п с л о в о ю ; утворити при таких обставинах спільну область митову показує ся зовсім неможли
во, наколи о б и д в і держави не рішать сн принести ж е р т в н, щоби уможливити у- держанє спільної областе мнтової. В Ав
стриї виступають всі сторонництва з дома- ганями, на які не може згодити ся ніяке угорске нравительство, а в Угорщині знов говорять, що угоду можна заклювати лише з радою державною. Навіть мінїстер пре
зидент В а н ф і заявив в угорскім соіі.мі, що угода з Австриєю на основі §. 14 є виключена.
«•Обидва становища відділені також пропастию глубокою, що д е ф і н і т н в н а
Д З В О Н И К .
ОПОВІДАННЯ.
(Конець.)
Розвили ся садки та густі-густі як ліс.
І справді се вже не садок, а ліс густий, а під дубком сидять вони в двох: Наталія та її по
друга Оксанка... Се вови сюди заховали ся від батька Наталиного; він прийшов до дому пяний і хотів Наталю бити, а вона вирвалась і втекла, і тут вони з Оксанкою заховали ся... Вони одна одну так люблють!... Обнявши ся оповідають одна одній про своє горе і іцастя. Старша й дужча Оксапка пригортає до себе маленьку Наталю, пригортає й цілує... Ох, як гарно, як любо!... Коли се відразу як грімне щось над їми... Озирнули ся вони, — аж позад їх батько Наталин пяний... Скрикнула Наталя як несамо
вита, схопила ся й побігла...
— Стривай!... Куди ти ?... Чи вона здуріла ? Кільки рук ухопило її, держать. Вона рос- плющує очи і бачить, що нема вї лї:у, ні Оксан- ки, ні батька, — круг неї дівчата, держать її
й говорють:
— Як ісхопить ся сонна!... як побіжить!...
чого ти ?
Наталя спершу не знає, що їй казати, тоді відмовляє:
— Злякала ся... щось загреміло...
— Загреміло? От дурна! Та тож у дзво
ника вдарено, щоб ми встали.
Озирнула ся Наталя і бачить, що круг неї
| дівчата встають, убирають ся... Ще вся трем- Ітючи з переляку, вона й собі почала вбирати ся. Не встигла ще вона гаразд убрати ся, коли І се знову несподівано вдарив дзвоник і приму
сив її здрігнути ся...
Тяжко сумний був той день Наталі. Вона, ночувала всією своєю душею, що минуло ся іі щастя, що не побачить вона села рідного, лук квітчастих, гаїв зелених, не обниме її, не при
горне, не приголубить Оксанка... Сльози бризну
ли з очнії у Наталії, як вона згадала Оксанку...
Як вона житиме тут без неї? Тут і богато дів
чат, та всі вони не такі: веї чужі, нема рідних нема подруги... Вона втекла від їх, забила ся в куточок і сиділа там мовчки. Діти знайшлй її, силкувалп ся витягти звідтіля, займали п, але вона майже не ознвала ся. Деякі сьміяли ся з неї, що така дика, деякі жаліли п, але й ті, що жаліли, не були такі, як Оксанка, і Наталі вони були чужі. Вона сиділа й мовчала. Діти її кинули.
І пішли дні за днями. Серед людий жила Наталя в самотині. Жила? Ні, вона не жила.
Вона слухала ся — дзвоника. Дзвоник будив п — вона вставала, кликав снідати — вона йшла, велів учити ся — вона вчила ся, випускав з класу після лєкциї і знову наказував сідати— і вона слухала ся. І так усе: соп, їжа, гулянки, наука — все дзвоник велів, промовляючи своїм гострим, ухови дошкульним, голосом. Тепер у неї не було своєї волі — він усю забрав. А вона не звикла до сего. Вона звикла, рано вставши, ви
бігати, сьпівати, сьміяти ся, борикати ся, плю
скати ся в чистих хвилях оточеної зеленими
очеретами річки. Ото життя! А тут нема життя бо він одняв волю.
їй стало вже здавати ся, що він живий і що навіть начальниця слухаєть ся його і че
рез те вона така й є завеїгди однакова — як годинник. І її, Наталю, дзвоник знає і вмисне так вигукує, бо хоче її дошкулити. Вона,звісно, знала, що се не так, але не могла збути ся тієї думки.
І вона зненавиділа його.
Вона зненавиділа його всією своєю душею, всім серцем, усіма своїми думками. Темними ночами вона думала про те, як ного збути ся.
Розбити? Алеж він міцний і високо висить.
Утекти від його? Не було куди?
Зненависті, задавлена почала переміняти ся на одчай. Ніколи Наталя не вирветь ся з сієї тюрми, не збудеть ся свого ворога. Хиба що надзвичайне зробить ся: може хата ся, тюрма ся, згорить? Може проженуть її відціля? Може батько схоче назад її забрати? Може... богато ще де чого думало бідне дівчатко, але нічого
| того не робило ся, і воно знало, що нічого и не 'зробить ся. Безнадійність страшна обняла На- ' талю...
А життя йшло все одним ладом. Вона їла, пила, спала, вставала не з своєї волі, а з чужого наказу Незрозуміла їй шкільна наука пригнітила їй мозок, упевнила її, що вона, Наталя, дурна, нічого не може сама розуміти і повинна робити одно тільки: питати ся старших та їх слухати ся. Коли хочеш ступнути, то спершу спитай ся, а тоді вже ступни. Иньші дівчата часто дурили начальницю, робили крадькома, не питавши ся
<
— 2 —
дістати н о в у п о р у к у що до орнєнталь- ної політики, яка відповідає також інтере
сам австрийских Німців. Наколи о се неї подбає ся, тоді У г р и не м а ю т ь н ія к о г о і н т е р е с у що до у д е р ж а н я ав- стр и й с к о - у го р с к о ї м о н а р х ії. П ри н а г о д і зірве ся буря, що змете всіх Бан- фіх з урядовим парляментом. Хто тут.
прийде, не можна знати. Була-б се борба всіх проти всім при звуках будучої музики аграрного социялїзму«.
Голос сей мадярского політика вельми знаменний, ілюструє добре теперішні об
ставини і з него повинні би і наші »неза- вис.имі« політики дещо собі затямити.
угода економічна може послїдувати лише • в з в я з и з р Є
В І З И Є Ю П О Л І Т И Ч Н О Їу г о д и , позаяк Угри лише тоді були би склонні до ^прихильних уступок«, наколиб мали н о в у з а п о р у к у , що у г о р с к и й в п л и в на о р и є н т а л ь н у п о л іт и к у мо
н а р х і ї і в б у д у ч ч и н ї б у д е м ір о д ай - н и м. Наколи австрийскі Славяни здобу
дуть собі перевагу, тоді мусять бути ви
найдені н о в і ф о р м и для обезнеченя прав і сповненя обовязків, условлених праґма- тнчною санкциєю. Віденьский двір і ко
рона мабуть не добре поінформовані про предстояче нове уладженє справ в Угор
щині, позаяк сам бар. Банфі бавить ся ілюзиями і дає відповідні ним інформациї.
Бар. Банфі є щирий чоловік і практичний політик, справний в парляментарних штуч
ках. Однак він не є м уж ем д е р ж а в н и м , якого тепер потребує Угорщина, де на всіх кінцях монархії скрипить і о с н о в и угоди з 1867. р. захитані.
»Угорщина може лише тоді іти разом із славяньскою Австриєю, наколи буде, як сказано, мати п о р у к у , щ о о р и є н т а л ь - на п о л іт и к а б у д е в е д е н а в ід п о в ід н о у г о р с к и м ін т е р е с а м . Такої поруки не було потреба в 1867. р., позаяк австрийскі Німці мали яко політична національна на
ция ідентичні інтереси в ориєнтальній спра
ві з Уграми. Ми зближаємо ся до ката
строфи. хоч і на дальше підхожа віком партия ліберальна із своїм у р я д н и ч и м п а р л я м е н т о м кермує долею Угорщини.
Н о в а угода може бути переведена, наколи всі »с.посібні до правлїня« партиї з іл л ю т ь с я і наколи їх провідники будуть разом держати ся. Барон Банфі дурить ся, він думає, що зможе все перевести, що хоче, позаяк з одного боку п ід л е щ у є с я шо- в і н ї з м о в и і засипає народови очи піс
ком, а з другого боку єго б і л ь ш іс т ь у р я д н и ч а все ухвалює. — Він правий до певного степеня, але забуває, що буря му
сить тоді зірвати ся, наколи угорска нация наслідком ориєнтальних подій прийде до переконаня, що угорскі інтереси загрожені міністрами славяньскої Австриї. До того часу потрафить не лише Банфі, але кож- дий правити дрібними штучками. Але як виступить на чергу р о з в я з к а о р и є н -|
т а л ь н о г о п и т а н я , тоді і у г о р с к е пи
т а н е мусить бути дефінітивно рішене. -- Наколи С л а в я н и возьмуть керму в Ав
стриї в свої руки, тоді угода з р. 1867.
муеить бути піддана ревізиї, щоб ми могли
ВІСТИ політичні.
Президент міністрів ґр. Тун виїзджає в су
боту до Ішль зі справозданєм до цісаря о си
туациї
Ческі дневники повтаряюті. заєдно, що заносить ся в нанблисшій будуччинї на важні події. Навіть посол Пацак в своїм орґанї НЬіьу РіяігіІРка згадує о тих подіях, які мають лучити ся, але додає, що Чехи не могуть від будуччини богато падїяти ся. ГІацак вказує на-шкідливі наслідки національної борби, котра мусить за
хитати економічно навіть так богатий край як Чехи. Серед гамору борби межи Віднем а Пра
гою, пише Пацак, забуває ся о більше значучій борбі межи Віднем а Пештом.
Хиг.ніВі Ьі.чіу представляють теперішну си- туацию в сей спосіб: Конференції ґр. Тупа не довели до бажаного позитивного вислїду. Німці і по конференціях тривають так само в опози
цій', як і перед конференциями. Що-ж тепер буде? Після Маг сіп-их Ьиі-ів ґр. Тун наміряє приступити до другої сериї конференций, а пред
метом їх буде щось такого, що без участи Нім
ців, а навіть мимо їх опору має бути переведене.
Може ґр. Тун хоче собі запевнити згоду та до
звіл більшості! Ради державної і більшої части краєвих соймів на акциї політичні, котрі приго
товляє — однакож виясненя ситуациї і полаго- дженя теперішних клопотів но такім средстві не можна сиодївати ся. Пересиленє дочекає ся полагоди зовсім де инде і єсли всякі знаки не заведуть, тоді рішене наступить небавом. З ни- нїшного положеня нема виходу при помочи (трансакциї і укладів. То ясна річ. Але Ав
стрія мусить як найскорше видобути ся з того положеня, єсли має запобічи ся цілковитому розбитю держави. Длятого треба принципіяльно і рішучо заповісти, що має робити ся дальше, де іменно після нашого погляду, передовсім му
Вона так не могла: дуже вже пригнічена в неї голова була. Може ще занадто правдива вона була й занадто полохлива. І вона жила дивним життєм: життєм без своєї волі й без надії. З по
кірним, нерозумним виглядом вона слухала с я ' всього, що їй велено, не робила нічого, чого їй | не наказувано. З подругами майже не гралася,|
але часто ховала ся від усіх у саду і сиділа >
в гущавині сама нерухомо. Спершу вона ховала!
ся такп.м робом, щоб виплакати ся, а тепер рідко коли плакала, а тілько сиділа й дивила
іся: як листя зелене коливаєть ся, як жучок і лізе... їй подобало ся се: їй тоді було спокійно. 1 Подругам і начальниці вона здавала ся байдуж- і ною до всего, і дівчата вже подражнили її »сон- | ною середою» — така вона була з погляду. Хоч;
вона спала мало: в ночи більше лежала тихо,
інерухомо і згадувала як листя зелене коливало І ся, як жучок ліз... Іноді своє село згадувала... | В душі маленькій дитячій глибоко й далеко від і людського ока ховав ся тяжкий біль. І ніколи!
не переставало боліти...
У дворі в їх був глибокий, глибокий коло- дїзь. Одного разу, як витягано з його воду, На
таля перехилила ся через цямриння і дивила ся в низ. Глибоко-глибоко блищала там вода.
Як далеко!...
— Не перехиляй ся, бо впадеш та й утоп
ії еш, — сказали їй дівчата.
— То що ? — спитала ся Наталя.
— От дурна!... То жити не будеш.
Вона знову хотіла сказати: та що? та спи
нила ся й не сказала.
Але другого дня, як нікого поблизу не бу
ло, вона знову підійшла до колодїзя і почала
сить рішити ся питане: чи ґр. Тун з дотепе- рішних досьвідів і з цілої теперішної ситуациї має висновати належиті консеквенциї, які узнасть за конечні, щоби державу звести на властиву дорогу, чи ратунку треба шукати де инде? Так розумуючи припускаємо, що ґр. Тун не лише для найблисшої, але й для найдальшої будуч- ности має илян готовий. Скоро так, тоді ґр. Тун мусить постарати ся о найвисший дозвіл на той нлян і о уноважненє до єго виконана.
В хвили так рішучій постанова, яка западе що до політичної проґрами, буде заразом постано
вою о судьбі держави. Єсли не номиляємо ся, то день, що має рішити о міністерстві ґр. Туна, зближає ся з скоростю блискавки.
Німецкі радикали, Шенерерияни, не пере
стають агітувати против иньших нїмецких сто- ронництв, котрі брали участь в конференціях клюбів, особливо против нїмецких поступовців.
Віденьский виділ мужів довіря національно-нї- мецких виправив до Троса, Ііерґельта і Гоген- бурґера мемориял, в котрім дивують ся, що на конференцию не запрошено ні одного предста- вителя партиї радикальної, єдино міродайпої, бо єдиної, котра може ідентифікувати ся з волею нїмецкого народа.
По причині бесіди міністра д-ра Бернрай- тера, виголошеної на засїданю ради промисло
вої, в котрій він висказав вагу угоди з Угор
щиною, відозвала са N. Гг. Ргеаае і взиває ґр.
Туна, щоби він упорядкував відносини в Ав
стриї. Згадана ґазета доказує, що ґр. Тун не повинен вдоволити ся дотеперішними пробами, але вести переговори з партіями дальше, щоби осягнути їх взаїмне порозумінє. ІІравительство не доказало ще, що з причини відкиненя зако- на язикового виготовленого радником Штумом не має вже иншого виходу, як лиш замах дер
жавний, а так само не доказано, що з хвилею знесепя розпоряджень язикових Чехи розпочали би обструкцию подібну до тої, яку ведуть т*- пер Німці. Ґр. Тун не повинен длятого знеохо
чувати ся і уставати в акциї угодовій.
»УаІег1апі)« подає о конференциї прави- тельства з делєґатами католицкої партиї людо-
вої ком унїкат, котрогозміст
такий : К атоли цкапартия людова бажала завсїгди ческо-нїмецкої угоди а ґр. Тун в тій самій цїли розпочав ак-
цию угодову. Дух і змаганє єго проекту пред
ставлено дуже фальшиво. Цілий проект подано яко новий замах на Німців. Що-ж дивного, що ґр. Тун уважав в теперішній хвили за потрібне вислухати ради Німців, тих Німців, що завсїгди старали ся втихомиряти спір язиковий, та по
становив переконати їх, що всі тенденцийні ві- I домости о проекті правительства є видума- зазирати в його. Її чогось тягло туди. Саме в сю
мить дзенькнув дзвоник, і вона аж уся затрем
тіла. Але дивна річ: з того часу тілько почує вона дзвоника, зараз їй згадуєть ся колодізь, і і глибоко-глибоко блищить у йому вода. Що як і упаде вона в колодізь, то чи довго падатиме | поки води досягне ?
З того часу думка про колодізь не поки
дала її. Ворог її', дзвоник, шіснадцять разів на день нагадував їй про його. Як він дзвонив, їй 1 здавало ся, що він так і вимовляє; топись! то-і пись! топись! Він з’учив її до цієї думки, і ся | думка запанувала над нею цілком.
От тілько що перехиляти ся через цямри-(
ну Олександра Петровна гостро заборонила... і Алеж ся думка так її пече...
Вона мало не зовсім перестала спати за нею.
Запаморочена голова мало що стала розу
міти до пуття. Вона не працювала, в їй цілком запанувало тілько дві речи: глибокий-глибокий колодізь і заборона перехиляти ся в його...
Одного разу Наталя обібрала такий час, що Олександра Петровна сама була в своїй хаті.
Вона підійшла до її -дверий і постукала в їх.
Серце в неї замирало...
— Хто там ? — озвала ся Олександра Пе
тровна.
— Се я.
- Хто?
— Наталя...
— Чого тобі? Іди!
Вона ввійшла і стала біля порогу. Олексан
дра Петровна сиділа за столом і щось писала.
Її худе, сухе обличя виразно визначало ся про
ти вікна своїм профілем. Як і завсїгди було
спокійне, без усьміху. Наталя стояла й дивила ся на неї.
Ну, дак чогож тобі ? — і начальниця повернула голову до Наталі і, з пером } руці, дожидала ся, що та скаже.
— Олександре Ііетровно, дозвольте мені втопити ся в дворі в колодїзї, — промовила несьміло дівчина.
— Що?!
Дозвольте мені втопити ся...
Олександра Петровна встала, підійшла до неї близше й глянула на неї.
— Ти хора?
— Ні.
— Дак щож ти кажеш?
— Я кажу... Я не хочу тут жити... Я хочу втопити ся... Дозвольте мені...
— Не сьмій сего Й думати! — аж скрик
нула начальниця. (Наталя ще не чула, щоб вона коли кричала). - Бач, що вигадала! Я тобі ве
лю не думати про се ніколи! Чуєш?
» — Чую...
Я тобі забороняю се. Розумієш?
— Розумію.
— Іди!
Дівчина тихо повернула ся й вийшла.
Слідком за нею вийшла й начальниця на
казати своїй помічниці, щоб та пильнувала не
розумну дівчину.
Гогож дня колодізь накрито віком і те віко замкнено.
І тогож дня Наталя занедужала і незду
жала довго... хоч і встала...
Б. Грінченко.
ні. Отеє причинна конференциї з католицкою партиею людовою. А що в тій нартиї не засідає ніякий посол з Чехії або Моравії, то не могло ходити о формальне вотум тої партиї, о відки
нене або прянятє проекту, лиш о иредметову, спокійну і справедливу оцінку намірень прези
дента міністрів. Ціль ту осягнено вповні.
З кругів парламентарних доходить вість, що правительство покинуло вже вповні гадку скликана Ради державної в серпни. Парламент буде скликаний імовірно у вересни а перед се
відроченє, хотячи мене змусити до розправи, в котрій не можу так поставити справи, як я до того прямовав. Позволю засудити мене іп еоп-
сиєю в тім місяци відбудуть ся знову конфе-^итаїінш і бажаю, аби передтим заким стану не- жида трупом. Поручник сей від довшого часу ренциї правительства з поодинокими партиями; ред трибуналом, трибунал касацийний рішив то
ізраджував стан розстрою нервів, на що зверта- підчас перерви буде правительство вести пере- і одно питане, чіг маю право дати докази. Хочу ;ли ВС1 Уваі'У- Арештованого уміщено в шпиталю говори з угорским иравительством. і також, щоби слідство, заряджене против Естер- і Д‘™0°^^тану "єго^ма3*0^ ™ °УМНЇВ Щ° Д° ЗД0"
КИГ.ІІНІ Ьі,1у оголосили довшийлистб. ко- газого, виказало обставини, котрими я доси; _
війсковийдвФравдант. Під Штокеравом ко
роля Міляна писаний дня 12 січня 1893 з Ь а -, правію не міг послугувати ся. Передовсім од- ло Відня найдено онодї біля зелїзничого двірця йонни до королевої Наталії. В тім листі Мілян нак боїть ся правительство. Бріссон так само | цілковито змяжджене тіло капраля краєвої обо-
не хоче повної розправи, як не хотів єї Мелїн. і рони, 1 отлїба Поспішіля, родом з Моравії, котрий
»правдиво і щиро сповідає ся«, бо відбирає со
бі житє. В наслідок того листу Наталія повідо
мила двір петербурский, що Мілян носить ся з гадкою самоубийства, а цар Александер III. ка
зав тогдї виплатити Мілянови чотири мілїони рублів, під услівєм, що більше вже не вернесь до Сербії. — До оголошена того листу дістав
■повновласть білградский кореспондент Хагоб.
ІЛ 8І-ІВ .
Драйфус, Воля, Перре, Естергази і Пікарт
— то імена чи радше особи, що нині роблять найбільше заколоту в цілій Франції), а осеред
ком того заколоту є все ще Драйфус, ко
трий сидить в криміналі на Чортівскім острові
коло побережи полудневої Америки. Ба не до- процесі мусять запалити сьвітло. Коли би я при
■сить тих людий; арештоване Естергазого і Пі- няв обмежену розправу, в такім случаю всі дов- карта потягне за собою мабуть ще й богато но-( гі заходи останних шістьох місяців були би без- вух арештовань. Розійшла ся вже чутка з Па-і успішні. Я хочу дійти до цїли. В жовтни, по су- рпжа, що там арештовано полковника Ганрі’го, І дових фериях, стану перед трибуналом. Ще раз а за сим мають піти що и другі арештована
внднїйших людий, котрі грали важну ролю в про
цесі Драфуса, а котрі мали допустити ся фаль
шована депеш. Сам Естергази обжаловує їх. Су
дин слідчий переслухував вчера полковника Гапрі'го через дві години а відтак конферував довгий час з прокуратором. Після »Рі§иго« знай
дено у Естергазого підчас ревізиї дома якийсь дуже важний дукумент. Взагалі ціла ся справа викликана засудом Драйфуса єсть дуже неясна, і можна лиш то сказати, що все ще й тепер одні стоять при тім, що Драйфуса засуджено ненпнно і що правдивих виновників треба шу
кати у висших кругах війскових.
Деякі парискі дневники твердять, що в за
галі цивільні власті! судові стрічають ся при веденю слідства в справі Естергазого з ріжними пе
решкодами із сторони війскових властий. Так на пр. в нослїдних днях піднесено квестию, чи офі- цири, підлягаючі доходженю звичайних судів карних за проступки, котрі не належать до ком-
иетенцнї війскових судів, мають бути арешто
вані через судиїв слідчих цивільних. Питане се рішено з поясненє.м, ІЦО в кождім случаю слід
чий судия повинен о арештовашо повідомити міністра війни.
І.іЬге 1’агоЬ* жалує ся, що з міністерства війни видано слідчому судні Бертілї особисті акти Естергазого. Бертілї зложив ціле снггісиїиш у ще Естергазого і переслухав також співробіт
ників ЬіЬп*
1’іігоіє,підозрілих о се, що допома
гали Естергазому в фальшованю ріжних листів і телєґрам. Деякі дневники францускі домагають ся, щоби мимо виїзду Золі приговор на него вико
нано нрнбитєм на мурі єго номешканя і ирода- жніо єго меблів, щоби стягнути гривну в квоті 30|(0 франків.
Золя оголосив письмо, в котрім мотивує свій виїзд. Письмо се гласить:
Засуджений іі» гоишіпнііаіп трибуналом су
діть присяжних в Берсали, міг я цілий приговор уневажнити, положивши свій підпис. Але чо- го-ж я хотів? Викликати велику дискусию над питанєм, котре обтяжає сумлїнє, дати доказ, що сповнено страшну несправедливість, оперту на судовій ошибцї. Одинокою цїлию оборони бу
ло, осягнути льояльну розправу, котрої пред
метом був би цілий мій лист. Я не змінив
ся, хочу ще конче представити нині докази, піддати їх розслїдови і рознести сьвітло. План правительства зістав той самий: недопустити правди на верх. Жадаю того, щоби я мав пра
во доказувати всі факти, наведені в моїм об- жалованю. Не хотіли мене вислухати. Жадаю відроченя, щоби узискати о тій точці рішене
трибуналу касацийного. Не нозволяють мені на Дав звороту скрипту та поквітованя, Гопфінґер
допустивши ся дефравдациї в полковій канцеля
рій', опустив касарню.
— Загадочний випадок. В Подґужи під Крако
вом найдено онодї під мостом в сухім кориті Висли тіло єлектро-технїка Зєлїньского. Позаяк бачено Зєлїньского около 11-ої в ночи в това
ристві двох зарібників, з котрих один шарпав єго за поли і грозив ему, увязнено того робіт
ника. Сей однакож випирає ся вини. Иньші знов доводять, що виділи Зєлїньского пяного, як став на мостї нахилений через поруче. В тім самім місци і найдено єго тіло, а комісия лї- карска ствердила, що в хвили смерти був пя- ний. Заряджено слідство.
— Любовна траґедия. Місто Чернівці занимає від кількох днів трагічний випадок, яким закін
чила житє молода, прекрасна акторка. З теа
тральної трупи, котра минулої зими давала пред
ставлена в Чернівцях, лишило ся через лі
то кілька осіб. Між ними находила ся також одна акторка з Німеччини, славна так з своєї краси і знаменитої гри, як також і з прилично- сти. Молода артистка здобула собі вскорі симпа- тию у публики і була завеїгди милим гостем в до
мах тамошної інтелїґенциї. Природна річ, що за той час не один мужчина залюбив ся в ній. По
між єї обожателями найшов ся також один вис
ілий урядник, котрий в короткім часі позискав також любов артистки. Родичі єї— отець є за
можним фабрикантом в Німеччині—згодили ся на їх подружє. Але незадовго той амант зробив ся в своїх чувствах холодним, а в кінци зірвав любовні зносини. З розпуки над невірностию су
дженого нещаслива дівчина відобрала собі жй- тє. В місті панує загальне співчутє для ногибшої акторки, котра в цьвітї свого віку упала жер
твою любови.
— Собаче і котяче мясо яко пожива. Жандар- мерия з Морґенштерн, в Чехах, вислідила, що З робітники в Десендорфі і Полубах, котрі занима- ли ся виробом фальшивих перел, в протягу ко
роткого часу украли від сусідів 8 псів і 12 ко
тів, звірята ті зарізали а мясо з’їли. Всіх трех арештовано. При переслуханю заявили, що вчин
ку сего допустили ся з великої нужди.
Т е д є ґ р а м и .
Відень, 23. липня. УУіепег 2(.§. оголошує:
Цісар санкціонував ухвалений Соймом галицким проект до закона, після котрого змінено поста
нови §. 102 мійского закона громадского з дня 13. марта 1889, дальше арт. 1 і §§. 73 і 74 зако
на краєвого з 4. цьвітня 1889, дотично закона будовельного для більших иосїлостий.
Мадрид, 23. липня. Мінїстер нросьвіти Ґа- мазо осьвідчив в іпіетеда-ї, що заасистованє прав конетитуцийних пезадовго буде знесене._
Над часописами розтягнено остру цензуру. Не вільно писати проти нравительства. Кілька ре
дакторів увязнено.
Вешині'тон, 23. липня. Урядові депеші о вче- рашній битві під Манзанїльо (остров Куба) до
носять, що ескадра американьска знищила три ісианьскі кораблі торговельні, в тім числі »Рц- гіоДша» і «Сопе'ерсіоп* і 5 канонїрок. Іспанці утратили під Манзанїльо 100 людий убитих і утоплених. Страта Американців є жадна. Не ма
ють ані убитих ані ранених.
Ню-Иорк, 23. липня. Тутешні часописи до
носять, що межи полонинками іспаньским з ес
ті пішла неосторожно на глубину і пірвапа би-' кадри Сегуегу, остаючими тепер в РогізтсцЩ строю струєю найшла смерть в воді. ' і Аппароііз, панують ріжні хороби. Смертельність
— Ческе пиво постановили Німці бойкотувати є велика, дійшла доси до 5 процент.
Тактика, якої против мене ужили, е дуже про
ста: доставити мені безпроволочно вирок і зму
сити мене до повороту в протягу 14 днів до Версалю, де знов зачинено би моїм сьвідкам уста словами: »Того питаня не допускаю». Що
би той маневр унеможливити, мусів я уникну
ти особистого дорученя приговора, то значить по просту перешкодити тому, аби возьний пана Бріссон, приносячи остемпльований папір, не застав мене дома. Не ходить мені о се, щоби уникнути вязницї, бо кождиіі знає, що приговор контумацийний є тимчасовий. Ходить мені о то, що хочу примінити средства, котрі в будучім
представлю мої докази, ще раз побачить Фран- ция, як нинішні крикуни мусїлн утікати перед сьвітлом. Еміль Золя*.
Н о в її н к н.
— Іспит зрілости в семинариї учительскій у Львові, відбув ся в днях від 1—20 липня 1898.
До іспиту зголосило ся 56 учеників публичних і 20 приватистів. З учеників публичних одержа
ли сьвідоцтво зрілости: Андрохович Иосиф, Ба- бель Ґустав, Батюк Андрій, Білецкий Станислав (з відзн.), Бережаньский Войтїх, Бучма Василь, Дешберґ Ромуальд, Дибуляк Михайло, Фіцовский Станислав, Яхимович Михайло, Кончаковский Іван, Козак Володимир, Малик Бронислав, Пахо- лок Мариян (з відзн.), Плахцїньский Казимир, Подолюк Лев, Рерінґ Арнольд, Шайнер Франц, Шлярґ Артур (з відзн.), Сіяк Станислав, Сарма- тюк Станислав, Стебельский Ілия, Терлецкий Тома, Вахтель Яков, Вінцковский Антін. З при
ватистів одержали сьвідоцтво зрілости: Ґрос- копф, Ґонсьоровский, Лежогубский, Поташник, Вітковский. З учеників публичних призначено до іспиту поправного 22, з приватистів 6. Ре- пробовано на рік публ. 7, приват. 5. В часі уст- ного іспиту відступило 2 публичних а 4 прива
тистів.
— Для галицких жидів, котрі в часі недавинх забурень понесли деякі втрати, зібрала N. її, Ргеєке із складок до 21-го с. м. квоту 6358 зр.
— Троїтелька. В Празі арештовано онодї якусь Анну Ґаблєр, котра в Лошвицях мала строїти З женіцини і тількож жертв скрито убийчо замор
дувати. Арештована випирає ся всего.
— Незле платять. Сибірскі дневники подають та
кий етат головних урядників,занятих при будові зе- лїзниці в Манджуриї. Етат сей може викликати заздрість, бо головний інжинїр Юґович поби рає 50.000 рублів річно, перший помічник інжи
нїр Ігнатій 30.000, другий помічник Гіршман 20.000, начальник технічного виділу Свіяґін 15.000, головний бухгальтер Боґданов 15.000, іп- жинїри відділові: кн. Хилков, Просиньский, Гер- шов і технік Вебер по 15.000, начальники руху варстатів і т. д.: інжинїр Ваховский і Бочанов по 15.000, інжинїри Цивіньский і Машин по 7.200, інжинїр Еверст 8.000, начальник канцеляриї ін
жинїр Чайковский 7.200, а головний лікар Палє- тика 8.000 рублів.
— Утопила ся. Служниця Анна Кударевич, 20- лїтна дівчина в Тернополя, кутаючи ся в Сере-
в полудневих Чехах і купувати виключно нї- мецкі вироби.
— Убийство лихваря. В справі убийства, доко
наного офіциром Штумпфом на лихварі Гоп- фінґері в Перемишли, доходить вість, що зло
чину допустив ся офіцир доперва обиджений жидом. Сама жінка Гофрінґера оповідає, що коли Штумпф віддав лихвареви гроші і зажа- розпочав суперечку, серед котрої назвав офіци- ра »8еЬ«ип<іІег< (обманьщик). Тоді блискавичим рухом сягнув Штумпф до кишені, видобув ре
вольвер і одним вистрілом в голову положив
Сироп зелево-солодовии
Др. Зебурґера.
Знамените і випробоване средство против недуг
грудних і гортанних.
Цїна 50 кр.
Головний склад в аптицї
164 173—?
