Ч. 273. Львів, Субота дня 4 (16) грудня 1899. Річник Ііі.
♦і
Передплата
на >РУ СЛАНА» виносить:
в Аестри :
на пїлий рік . . 12 р. ав.
. чя т в року 6 р. ав.
І яа нвярть року 3 р. ав.
• на місяць . . 1 р. ав.
За границе*;:
і аа цїлио рік "О рублів або 40 Франків і ва шв року . 10 рублів
або 2 0 франків І (Іоодивоке число оо 8 кр. нк. ’
«Вирвет ми очи і душу ми вирвеш: а невовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — З Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
І ___________________ ’ Виходить у Львові що і ■ і • ' крім неділь і руских сьвчт
о год. В-ій пополуднії.
Редакция. адміністрацій екснедиция »Руслана> під ч. 9 ул. Колерника(Лїндого ч.9.) Екс
педицію місцева в Аґенциї Со- коловскоі’о в пасажі Гавсмана. і
Рукописи звертає ся лише ; і на попереднє застереженії. — ;
| Реклямациї неопечатані вільні ' від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по і 15 кр. від стрічки. і
А
Ч и димісия кабінету?
З Відня пишуть нам під днем 13-го грудня.
Я переслав вам телеграфічно вість, що кабінет ґр. Клярого подав ся 13-го грудня рано до димісиї. Вість ся не оправ
далась доси, але се певне, що кабінет сильно з а х и т а в ся. Вість про димісию кабінету вийшла в середу рано з ческих кругів. Сего дня рано покликав ґр. Клярі д-ра Енґля до себе і заявив ему, що пра
в и т ел ь к о готове дати по 1-ім січня 1900 і р. Чехам урядову ческу мову в ческих!
областях під услівєм, що Чехи залишать обструкпию проти угодових предложснь.' Др. Енґель приняв се до відомості!, жадав однакож протоколярного списаня сего при-' реченя. Ґр. Клярі обіпяв се зробити, а л е ; на се не п р и з в о л и л а л ів и ц я . Па сім розбилась умова з Чехами. О 12. годині відбула ся в нарляментї рада кабінетова, і О скілько нам звісно, то кабінет ухвалив таке: »Він подасть ся до димісиї, наколи*
Чехи розведуть обструкцию не лише проти' буджетової провізорні, але і проти угоди*.!
Клюб ческий ухвалив нині обструкцию проти угорскої угоди, а з сего виходило би, що ґр. Клярі повинен би взяти ди
місию.
Говорять тут також голосно об тім, що цісар розглядає ся за наслїдником ґр.
Клярого і що кабінет має підлягти р е к о н с т р у к ц ій . Всі міністри мали би лишити ся на своїх становищах з виїмкою ґр. Кля
рого і Кіндінґера. Гірезидию кабінету пред- кладано вже ґр. Пінїньскому, однакож да
ром. Ґр. Пінїньскнії не має охоти стати
»зимовим королем*. Говорять також про кандидатуру ґр. Мервельта (намістника Ти- ролю), ґр. ГІачого (намістника Країни), ґр.
Ґоеса (з Триєсту) та Кербера, теперішного міністра внутрішних справ.
Нині вечером покаже ся, чи Чехи по
чнуть обструкцию в угодовій комісиї? На
28
ҐЕРГАРТ ГАУПТМАН.
Візник Геншель.
(Далі).
ЮРКО до Геншля.
Майстер Геншель, лише не гнівайте ся так зараз. Бачите, що сей чоловік не уміє говорити інакше.
Відходить скоро до білярдової кімнати.
ВАЛЬТЕР.
Ба, ба, я вірю! Ти можеш се зробити! Ко
ли хто прийде та скаже тобі правду, то може ви
летіти крізь вікно. Але такий смаркач, таке стерво як Юрко, може тебе обріхувати день як ніч. Твоя жінка тай отсей на перегони! Хочеш, аби тебе обріхували, про мене, най тебе обріху- ють! Але як маєш іще очі в голові, отвори їх вже раз, глянь докола себе та придиви ся раз сьому драбови добре. Та-ж вони зводять тебе в білий день!
ГЕНШЕЛЬ
хоче кинути ся на нього, але спннюєть ся.
коли те стане ся, то .можна надіятись або уступленя ґр. Клярого, або відроченя пар- ляменту, щоби наслїдникови ґр. Клярого, може і Вельзергаймбови (?) подати спро
можність, довершити угорску угоду §. 14, тим більше, що ніхто не вірить, щоби пар лямент до 31. грудня міг упоратись з у- годовими предложеннми що-до квоти і кон- сумцийних податків. Закон о переказаню консумцийних податків від пива, цукру і на
фти Угорщині став би проте правосиль ним на основі §. 14, а високість квоти на 1 рік означив би цісар.
Нині відбулась конференция між міні
стром скарбу, др. Князьолупким, а пред- ставителем »Союза«, щоби поінформовати ся щ о-до цифрового значіня квоти і зга
даних консумцийних податків. Конференция була довірочна. »Союз« делегував на сю конференцпю послів: Барвіньского, Булята, Повіпого, Вахняннна, Беркса, Буковина, Пїуклього і Поґачніка.
В парляментї — обструкция ческа.
Форст, Сілєнї і другі заняли ціле засїданє своїми річами від 11 години рано до 6 ве
чером, почім прийшло під розправу нагле внесене Вольфа о ст/ейку робітників в Цві- каві. Парламент ухвалив одноголосно на
глість внесеня і рішив, щоби правительство посередничило межи робітниками а фабри
кантами. Ухвалу сю приняли социяльні де
мократи оплесками.
Д о п и с ь.
З Золочева.
{Шовінізм ґім назиям пого професора).
Маємо до занотована огидний примір шо
вінізму професора, що лучив ся сими днями в золочівскій ґімназиї.
Говоримо тут про поведене професора Сен- дзїміра зглядом учеників Русинів та єго крайно шовіністичні і недозріло-заслїплені вискази під адресою справ та осіб кождому Русинови най- дорозших. Позаяк поведене сего професора обиджує чутя кождого Русина, тож ми лише
Що ти сказав? Ра? Ніщо? — Добре.
Хвиля мовчаня.
ФАБІҐ.
Нині справжня цьвітнева погода. То засьві- тить сонце, то знов посипле крупами.
ГОЛОС ГАУФЕ з надвору
Я тобі дома заплачу, затям собі се! Ува
жай добре! Ми розмовимо ся іще, в суді пого
воримо зі собою.
ВАЛЬТЕР пе та встає.
Бувай здоров, вибач за добре елово.
ГЕНШЕЛЬ
кладе свою лїву руку на ного рамя.
Тут лишиш ся. Розумієш?!
ВАЛЬТЕР.
Чого-ж іще хочеш від мене?
ГЕНШЕЛЬ.
Вже дізнаєш ся. Лишиш ся, кажу лише.
До Франї.
Йди до мене, най прийде сюда моя жінка.
Франя виходить.
з крайним обуренєм подаємо се до гіубличної відомости, знаючи, що оно подібні почуваня ви
кличе в кождім не то вже Русинї, але взагалі в кождім чеснім чоловіцї, котрий має ще сяке- таке почутє справедливості! в своїм серци.
Щоби справу яснїйше зрозуміти, подам де
які конечні об’ясненя.
Відома річ, що золочівска ґімназия єсть що-до числа учеників найменьша в цілій Гали
чині; з сего браку сил випливає, що ані Поляки без Русинів, ані на відворот Русини без Поля
ків не можуть обійти ся, коли приходить ся обходити якісь народні торжества, приміром ве- черки в честь Міцкевича або Ш евченка. Тому то взяла ся там така поведінка, що одні дру
гим помагають. Додамо, що звичайно цілі поль- скі вечерки так і стоять головно на Русинах, принайменьше в двох чи трох послїдних роках.
Так само і сего року ученики-Русини причинили ся своєю активною участию не в малій мірі до звеличаня памяти Міцкевича.
Коли-ж Русини забирають ся саме що те
пер до урядженя вечерка Ш евченка, то вже річ простої взаїмности та найзвичайнїйшої чемно- сти, що Поляки повинні відвдячити ся участию в сім торжестві.
Так порішить — здає ся — сю справу кож- дий чоловік зі здоровим розумом, не зам акітре
ним низьким шовінізмом. Але цілком инакше відніс ся до сеї квестиї пан професор Сендзї- мір. Він уважав за відповідне свому учительско- му званю виступити з широкою шовіністичною тирадою перед учениками таки в шкільній кім
наті. Задля характеристики сеї промови наво
димо деякі маркантнїйші уступи дословно- „2а- руїаіі гаі? и’сгога) теазі коІеДгу, егу іпо§а «гіас ийгіаі игосгузіозсі икгаігїзкіе§о ріезпіагаа 8геіг- сгепкі — ,]а оіІроттіеЯгіаІега зіапошсго піе!...“
Вже з самого вступу можна собі виробити деякий передсмак, як то „зегбесгпіе і ро рггуіа- сіеізкп" трактує п. Сендзїмір нашого народного ґенїя, прозиваючи єго просто „икгаіпзкіт ріе- 6піаг2ет“, так, мовби говорив про Падуру, або ще про когось з тіп о ги т £еп б и т. Дальше по
дає причини свого заказу: „Згелсгепко іуодоіє
піе іезі £0<1пу сгсгепіа £0 «їесгогкаті, ге тег§1§с1и ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Але-ж милий пане Геншель, Господа ради, не робіть міні тут ніякого скандалу. Ви наведе
те на мене полїцию, я...
ГЕНШЕЛЬ
вибухає дикою лютю, синьо-червоний на лицї.
Радше побю вас всіх на смерть — !!! Або Ганна мусить прийти сюда на се м іс ц е ---
ВАЛЬТЕР непорядно збентежений.
Вільгельм, Вільгельм, не роби дурниць! Я-ж не хотів нічого такого сказати. Справді, що ні!
— Зрештою люди плетуть лише самі брехні.
ГІЛЬДЕБРАНТ.
Вільгельм, таж ти добрий чоловяга! Прий
ди вже раз знова до розуму! Як ти виглядаєш, ге? Май-же розум! Та-ж ти аж ревів. — Що се такого з тобою? — Всі мусїли се чути у цілій хаті.
ГЕНШЕЛЬ.
А може собі чути, про мене, хто хоче; але ти лишиш ся тут і Ганна прийде сюда!
ВАЛЬТЕР.
Чого я маю тут лишити ся? Я не знаю
2
па иагіозс іако роеіу-еепіизги. XV іакіш гагіе ша- зіеІіЬузту розіам’іс £-о па гоиті г Міскіеигісгет—
а £<І2Є2 Іо гаоіпа?! Баїв) Йге^сгепко піе зезі ро- еіа пагойотеу — Іо іуїко гмгукїу Іігпік когас- кі (!). Згетесгепко рораїН рггу коїїси гусіа піе т е зу а п ігт , аіе V? касегзіїто, осізгсгеріепзітео, Ьег- Ьогповс (!).
„Роїаеу піе рои-іппі Ьгас иЯгіаІи і у т теіе- сгогки і Іакі мчесгогек піе ромчпіеп Ьуе оЬсЬоііго- пу м? роїзкіеі згкоіе, Ьо Згентгепко — № к а н а тика, Ьо зі$ ІиЬіуе V ЬаИагааегугпіе!..? А чита
ли ви, пане професор, вступ до сих «Гайдама-
3 ПОЛІТИЧНОГО п о л я .
На вчерашнім засїдаию б у д .ж е т ов-®ї к о м і с и ї зложив ґр.. Клярі заяву такого зм істу:
Правительству закинено, що поступає несправе
дливо і сторонничо-, а навіть, що в: виду чесного народа займає впрост вороже становиско. Бе
сідник перечить рішучо. Правнтельотво м ає для чесного народа поважане і узнає в цїлости єго культурне і економічне значінє і становиско в державі. Знесене язикових розпоряджень було
І
загра неявних. Пос. Ріхтер звертає сяі против річн- идсаря, виголошеної в Гамбурзі, аі специяльно против заміту, немов би парлам ент- в: перших вісьмох лїтах панованя Вільгельма ІІ_консеквентне відмовляв побільшеня фльоти. Не хочемо, каеав пос-.- Р'іхтер, кабінетового правительства (камарилї'Х котрого нещасні наслідки' звісні з. давнїйшиж часів. Наслідком! побільшена' фльо- ти буде підвисшенє збіжевих мит і дорожня хліба; В міру, як ростуть фльотові плани, стає чим раз трудаїйшою річию узясканє користинх, політичною конечностию. Заходить нагляча по- торговельних трактатів. Бесідник відмовляє зна ків«« Ш евченка, саме то місце, де він висказує треба національного поєднана в Чехах і на Мо- чін» заграниічній політиці Бісмарка.
раві в дорозі подрібного управильненя всіх пи
тань цілого комплексу геі ВоЬгтісае. Без попе- свій жаль та сердечний біль з причини незгоди
бРаТНХ еТ с20епко ^узІ?ризе рггесін Роїакош, Г2и-і редного знесеня язикових розпоряджень було се са іга піезіизгпе (?) роїнагге и І^агг, рігса іш неможливою річию, головно для того, що чим и осгу (!), сізка па пісЬ Ьіоіет (зіс?!) — па Ро-
Іакоте, па зиусЬ йоЬгосгупсоуу (!). Ваіе] йгел’сгеп- ко йиго різаі ро тозкіетезки... а иі^с с г у £ І о п іе Ь а г Ь а г г у п з і и ’ О и г г а й г а с \ у і е с г о г е к ки с г с і 1 а к іе § ;о с г і о и і е к а і Іо и р о ї з к і е ) з г к о і о ? (!!!).
„Рггезгіе^о гоки сіезгуїет зЦ, ге піе Ьуіо Іе§о \уіесгогка і т у з іа іе т , іе Кизіпі рггесіег гаг рггузгіі бо зууіасіотозсі, іе гіосгомізкіе ф тпагуиш розЦріїо уеііеп кгок парггосі «' суиііігасуі... піе-
зіеіу... отуїііега зі§.“ . . . .
А ще дальше подібні ельокубрациї... Яиісе 1 Р- Клярі в.дкликує ся в тім дусі до розваги іп іпйпіїшп!... Видимо отже, якою злостию запі- «сіх сторонництв і просить, щоби ухвалено дер- нив ся «згіасйеіпу* професор, якою жовчію тр я
скає кожде єго мудре слівце, як скрегочуть єго шовіністично виострені зуби. О с ь я к и х у ч и т е л і в м а є р у с к а м о л о д іж , н а р у с к і й з е
м л і , і в ш к о л і у д е р ж у в а н і й г р і ш м и ру- як і на справі ческо-нїмецкого поєднаня.
с к о г о н а с е л е н а ! і На пита,,є п о с ' К р а м а р ж а що-до касо- Певна річ, що повисші вискази - се най- | вих записів, відповів др. Князьолуцкйи, що они документнїйше іезііш опіит раиреіШ із ап іті за- івиносять 40 мілїонів злр.
слїпленого професора, але чиж ми можемо рів- 3 черги забрав і олос
нодушно позволити на те, щоб професор с ь м і в 'К у р ц , що закінчив свою бесіду о год
нублично в школі ионевіряти в сей спосіб наші почім на внесене Перґельта дискусию замкнено найдорожші сьвятощ і? Чи можемо дальше стер-'П ос. ґр . II а л ь ф і , ческий февдал закидав і.ра-
„іти щоби такі люди виховували нашу м о л о -; вительству, що в язиковій справ, є нечинне і Діж? Чи можемо холоднокровно приглядати ся ЩО займає вороже становиско в виду чесного
як він молодечі серця недосьвідчених уче- народа, а в наслідок сего сторо.шицтво бесїдни- затроює гадючою ненавистию та народ-і «а буде голосувати лише за двомісячною а не ною розпрею?? | за чотиримісячною провізориею. І р. К л я р і
Ні' Ми мусимо кликнути так голосно, щ0- ' відпирає заміт нечинности і заявляє, що прави- би наш голос, вопіючий до неба о пімсту, п о- тельство виготовило вже проект язикового за
ч у л и ш к і л ь н і т а к р а є в і п л а с т и і з а р а - р а к о в а і наміряє предложитн єго палаті з хви- д й і и л и х о в и в у с п і ш н и й с п о с і б ! Ми м у -! нею, коли державні конечности будуть поладна- симо кликнути так голосно, щоби вся суспіль- {ні чарляментарно. По ..ромові Словінця п о с.
ність нас зачула і гідно напятнувала поведене | К р е к а , що жалив ся на винародовлювапє Сло- головно
раз то більше утревалюе ся пересьвідченє, що остаточне управильненє язикової справи може наступити лише в дорозі законодатній. Через знесене язикових розпоряджень вітворено вільне поле для законодатного управильненя язикових справ. Бесідник вказує на дотеперішні проби поєднана, що вправдї не повели ея, але все та
ки здорове зерно поєднана упало на добру рілю.
В труднім, хвилевім положеню належало би зій
ти на хвилю з партийного становиска і взнести ея до височини дійсних державних інтересів.
жавні конечности не для правительства, лише для держави. Мінїстер свертає увагу на тяжкі наслідки, які в противнім разі мусїли би відби
ти ся в рівній мірі на цілім політичнім житю.
молодоческнн з п о с .
4 на 7.,
:?
сему, ників
пана професора!... Не меньше сподіємо ся, що і наші посли не засгілють сеї болючої справи, а внесуть, куди належить відповідні запитана.
Тут згадаємо, що про поведене п. Сендзі- міра була вже два роки тому доиись в »Русла- нї* і що її. інспектор Левицкий мав єму звер
тати на се увагу, але здає ся, нроф. Сендзїмір не богато робив собі з того, коли позволив собі на повисші енунцияциї.
Старший мешканець Золочева.
вінців, засіданє замкнено,
К о м і с и я л є ґ і т и м а ц и й н а затвердила вибори послів: Потоцкого, Фохлєра, Мойси і 'Гір
ка. Справозданє про вибір Козакевича, субкомі- тет вибраний на попереднім засїданю комісиї, відкинув. В справі вибору пос. Мандичевского по- ручено референгови, пос. Меруновичеви і пос.
Окуневскому, щ оби поінформували ся у прави
тельства в справі деяких подій в часі виборів, що могли би вплинути на важність вибору і що
би про се зложили справу перед комісиєю.
На засїданю н ї м е ц к о г о п а р л а м е н т у відбувала ся вчера дискусия над етатом справ
Н о в и н к и .
— Перенесена. Львівский висший краєвюй суд переніс на власну просьбу в дотеперішнім служ
бовім характері старших канцелярийних. офіция- лів: Володислава Крушельницкого в Бучачи до Станиславова, а Франца Ксаверого Бяловожа в Печенїжинї до Коломиї; далі іменував старш и
ми канцелярийними офіциялами в IX. кллсї ран- ґи канцелярийних офіциялів: Павла Пнячка в Підволочисках для Бучача, Мєчислава Шумянь- ского в Обертинї для Печенїжина..
Товариство Ададемічна Громада* устроює, як що року, так і сего карнавалу вечерок з тан цями, котрий відбуде ся дня 20. лютого в ве
ликій сали .Народного Дому*. Хто хотів би при
їхати на сей вечерок, зволить прислати свою точну адресу на кореспондеяцийній картці до вечеркового комітету товариства .Академічна Громада* у Львові — Ринок ч. 10.
— Миколаївске сьвято длядїгий устроює Клюб Русинок в комнатах Рускої Бесіди в неділю о год. 5’/» вечером. Родичі, що заміряють дітям подати дарунки, зводять передати їх,виписавши на опаковашо виразно імя і порекло дитини, для якої дарунок призначений, перед 5. годиною ко- мітетови. В програму вечерниць входять: 1) з а бави дїточі під проводом учительок; 2) барвні образки представлені за помочию скіоптікону, між тими новість в Галичині небувала: дві бай
ки і пригоди Робінзона Крузое в барвних образ- ках; 3) поява св. Миколая і сцена з ангелом і і чортом; 4) роздача дарунків надісланих, надто ласощів закуплених на тую ціль. — Вступ від кождої особи ЗО кр. Весь дохід з вступу, а т а кож з буфету, урядженого членами Клюбу Ру
синок, призначений на підмогу для убогої шкіль
ної молодежи. Ціль сама повинна стягнути як найбільше число участників.
— Нові почтові марки війдуть в ужите від 1 січня. Всі дотеперішні марки вийдуть з ужитя найдалї ЗІ. марця 1900 р., хто однак буде мати оільшу скількість сих марок зможе виміняти їх
ще до кінця 1900 р.
— Пядесять почетних докторів роздасть кра- ківский університет в р. 1900 при нагоді свого ювилею. З сего числа припаде 20 на фільозо- фічний виділ, а по 10 на иньші факультети.
Значна часть докторатів припаде для чужинців.
Коли вже мова про докторати, то годі не зга
дати про немилу пригоду, яка лучила ся кра- ківскому університету в р. 1800. В тім році ро
здав сенат університету чотири докторати без иопередного повідомленя міністерства, лише до
ніс міністерству вже про довершений факт. Мі
ністерство веліло відкликати роздані докторати.
Не помогли представлена університету, іцо він без пониженя своєї поваги сего зробити не м о
же. Три роки тягнула ея пересправа з міністер
ством, котре в р. 1809 таки зажадало рішучо
що! Твої річи не обходять мене ні раз. Я не мішаю ся до сього і не хочу мішати ся.
ГЕНШЕЛЬ
Чому ти собі сього передче не роздумав.
ВАЛЬТЕР.
А зрештою те, що ми маємо із собою, прий
де іще перед суд; там побачимо, чия буде пра
вда! Прийду я іще до своїх грошин. А може твоя жінка роздумаєть ся, заки зважить ся криво-присягати. Иньші твої річі не обходять мене. Кажу тобі, лиши мя, бо не маю часу.
Кваплю ся до Гартау, не можу ждати.
ЗІБЕНГАР вертає.
ЗІБЕНГАР.
Щ о-ж тут стало ся?
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Та, пробі, я не знаю! Я ані раз не знаю, чого хоче пан Геншель.
ГЕНШЕЛЬ
все іще держить сильно рукою рама Вальтера.
Най прийде сюда Ганна, більше ніщо.
ПАНІ ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Люди шоть цілком спокійно своє пиво, аж тут приходить пан Геншель, та зачинає сварню, як би він був тут паном в хаті.
ЗІБЕНГАР перестерігає її.
Пст, нст, вже гаразд.
до Геншлл.
Геншель, що стало ся вам?
ГЕНШЕЛЬ.
Пане Зібенгар, не моя тут вина. Я не ви
нуватий, що воно склало ся так. Можете собі думати, що хочете. Я не винуватий, пане З і
бенгар.
ЗІБЕНГАР.
Але-ж Геншель, що-ж ви думаєте, про м е не, я знаю вас яко спокійного чоловіка
ГЕНШЕЛЬ.
Я був іще за вашого батька, а хочьби во
но виглядало так і десять тисяч разів, то таки не моя се буде вина, коли воно так станеть ся.
Сам не знаю в чім я провинив ся. Я не був ні
коли скорий до сварні. Але тепер якось воно так стало ся. Вони драпають та кусають мене
усі нараз. Сей чоловік виговорював ріжні річи на мою жінку, він мусить їх доказати, інакше' милий Боже!
ЗІБЕНГАР.
Ах, лишіть се, най собі говорють.
ГЕНШЕЛЬ.
Доказів! Докази! Інакше милий Боже!
ВАЛЬТЕР.
Я можу се доказати і таки докажу. Тут в хаті не було би богато таких, що не знали би сього так добре як і я. Твоя жінка зійшла вже на лиху дорогу. Я тут не винен, я був би сього не говорив, але маю тобі позволити плю
вати собі в лице? Я не брехач, я говорю все саму правду. Поспитай, про мене, кого хочеш!
Поспитай пана Зібенгара на сумлїнє... Та-ж во- . робцї цьвірінькають про се на усіх дахах та іще про иньші річи в додатку.
(Далі буде).
з відкликана розданих докторатів. Уоіепз, поіепв
звернув ся сенат до тих ночетних докторів з письменною просьбою о ласкавий зворот ди- пльомів і відобрав чотири рішучі відповіди, що
»титули радо звертають, але задержують собі дипльоми, за котрі в формі стемплїв і т. п. вне
сли оплати, отже купили собі папір, друк і стемплї*.
— Процес проти редактора яМопіІога“ , п. Брай- тера почав ся нині. Розправа посла Вахнянина против Брайтера і Луцика пічне ся доперва в понеділок.
— Невдячна. Мешкав разом із своєю любкою, служницею без занятя. А єго заняте було ріж- не. Без огляду однак на те, чи мав роботу чи ні, любив Ті трійко і пристрастно. Мешкали ку
том у каменичного сторожа при Зеленій улицї ч. 10. Видно, що сама любов не вистаї, бо не
добра Мария виїхала на кілька днів зі Львова по
шукати собі занятя, лишаючи Павла в жалю і тузі. Жаль по причині розлуки збільшав ся кождої хвилі; туга доходила страшних розмірів, нарешті підсунула коханцеви злочинну гадку...
Розбив куфер гарної Мариї, забрав відтам єї о- дїж і кілька шнурків коралів та продав їх по части, но части заставив. Коли нарешті Мария вернула і не найшла своїх річий, не зворушена цілком мольбами коханця зажадала інтервенції полїциї, що посадила Павла до тюрми.
— Месгь зведеної. В Загоринї коло Нового Санча приключила ся страшна пригода. Катери
на Климківна, молода сїльска дівчина, стояла у любовних відносинах з иаробком Буляндою з того самого села. Наслідки їхньої любови спо
нукали Булянду до того, що покинув Климків- ну, та найшов собі иньшу Стахонівну. Коли Климківна дізпала ся про се, рішила ся за вся
ку ціну відорвати Булянду від Стахівної і в тій цїли обілляла лице суперниці вітриольом в но- чн, в часі коли она спала. Климківну увязнено, а та, що їй порадила се, утїкла до Америки.
— При копаню піску в Тернополи засипали ся живцем два жовнірі 55 иолку піхоти. Завдяки швидкій помочи видобуто їх обох, а потім від
ставлено до шйиталя. їхньому житю не грозить
•ніяка небезпека, але настоятеля повинно ся по
тягнути до відвічальности.
— Скандальний процес. Віденьский товтовель- ний суд займав ся вчера в другім речинци жа
лобою, яку вніс париский ювілєр, Гартіґ против княгині Людвіки Кобургскої о суму 391 тисяч франків. При першій розправі рішив суд візва- ти цілий ряд сьвідків в цїли ствердженя, чи підпис княгині на векслі є правдивий. Між инь шим рішено переслухати бувшого любовника княгині Людвіки, засудженого за фалшованє векелїв поручника бар. Коблєвіча. Зізнаня Ко- блєвіча твердять рішучо, що княгиня підписала сей вексель сама в єго очах. Розходить ся ще о переслухане самої княгині, що хвилево нахо
дить ся в санаторні Лінденгоф коло Дрезна. Ку
ратор княгині, др. Файетмантель заявив однак що княгиня не є в силі зложити важних зізнань.
Тому рішив суд візватн управителя сеї санато
рні, щоби висказав гадку, чи стан здоровля княгині дозваляе на подібне переслухане. В на
слідок сего розправу відложено.
— Війна Анґлїї виглядає на фарсу. В битві над Моддер-Рівер убито, ранено і взято до не
волі 817 людий. В міністерстві війни розіграли ся вчера драматичні сцени, коли відчитувано листу забитих і ранених жовнірів в послїдних.
битвах з Боерами. З огляду, що печатані при
мірники не вистарчали, заряджено голосне від
читуване назв убитих Англичан, підчас котрого богато жінок, материн,- сестр і наречених омліва
ло. По Льондонї рознесла ся вість, що ґен. Буллєр відніс сьвітлу побіду над Боерами і взяв 10 ти
сяч людий до неволі. Розумівсь, що се видум
ка. Ген. Метуен поніс рішуче поражене. В по- слїдній битві стратив він 1100 людий, в тім чи
слі - з офіцирів. Войскам Метуена лишив ся ли
ше »побідний відворот*. Кімберлєй впаде неба
вом в руки Боерів.
— Гурко в Трансвали. Підполковника Гурка, сина бувшого варшавского сатрапа, вислано до Трансвалю враз із амбулянсом росизского Чер
воного Хреста, як росийского війскового нред- ставителя при армії Бурів.
— Засуджений лікар. Палата карна в Ґлоґові засудила на рік вязниці лікаря, дра Иосифа В.
Єго візвала повитуха до хорої поліжницї, від ко
трої відобрала вже одну дитину, а надїяла ся другої. Не могучи дати собі ради, др. В. виїхав будьто по інструмент, що забув в дома. В тім часі телеграфував до двох иньших лікарів, що
би его заступили, а коли сї відмовили, др. В.
вернув до хорої доперва по шести годинах, ко
ли она вже умерла. С^д і знатоки орекли, що обвинений легковажив собі жите, тому засудже
но єго на рік вязниці.
— Німецкий князь до набутя. Уважайте аме- риканьскі мілїонерки! — кличе віденьска »Аг- -Ьеііег 2еі(діп£*, можна набути нїмецкого князя повної крови, якого взяла, як се слідує з »Х.
1>. РіЄ88Є« одна анонсова фірма в коміс. Звер
тати ся треба до згаданої фірми під XV. 2.1196.
Близших подробиць згаданий інсераг не подає.
Фактом е лише се, що виставлений з власної волі на продаж князь належить до пануючої ро
дини в однім княжестві >КеісЬ-у« і що за кіль
ка мілїонів можна купити собі єго в кождій хви
лині. Посередників не можна уживати. Треба надїяти ся, що американьскі мілїонерки скори- стають із такої принадної нагоди, аби догодити своїй аристократичній манії'.
— Смерть любовницї Наполєона III. Опущена, далеко від сьвітового гамору, померла в сих днях та, що чарувала всіх своєю красою, як грецка богиня, а враз і відтручувала безмило- серно, не показуючи в собі анї дрібки серця.
І справді був би се страшний злочин закинути сій жінці те, що она мала серце! В 15-ім році вийшла замуж. І бідний був єї чоловік. Мучила єго, де лише могла. Навіть своєї свекрухи не хотіла відвідати, що мешкала в сусіднім замку.
Чоловік хотів покористати ся підступом. Коли раз виїхали на прохід, казав в половині дороги завернути до замку своєї матері. Дорога вела через ріку. Коли в’їхали на місток, кинула Гра
финя Кастінїон свої черевики у воду: »Чейже не схочеш, аби я твою маму відвідувала босо!*
І мусїли вертати ся домів. По смерти чоловіка не заплакала анї одною сльозою, она тішила ся навіть з сего. Але єї утіха не тревала довго.
Показало ся, що чоловік не лишив їй анї фе- ника маєтку. Тепер виринула она в парискім сьвітї і звернула своєю красою очи всіх на себе, між иньшими і Наполєона III. Покров цісаря по- зваляв їй на ріжні річи. Між иньшим явила ся раз на бали в такім одягу, крізь який просьві- чували всі блиски жіночої краси. Але она не дбала про загальне обурене. Аж коли єї літа пішли поза трицятку, не хотіла показувати людям свого упадку, заховала ся перед люд- скими очима і аж до с.мерти не бачив єї ніхто.
— В петербурскій пресі зайшли в бігу сього року досить великі зміни. Упали два нові днев- ники «Мировие Отголоски* та >Русь*. Перший дневник під редакциєю Трубнїкова, закроєний на велику скалю, мав убити »Новое Время«,але в нерівній боротьбі упав сам. »Русь* Гайдебуро ва мала два виданя, одно з иих ілюстроване.
Напрям сего дневника був поступовий. Не міг і він однак найти собі відповідального редактора і мусів перестати виходити. За те повстали но
ві дневники: «Россія* від нового року і >Север- ний Курьерь* від кількох тижнів. Редактором
♦Россії* є А. В. Амфітеатров, а »Сев. Курьера*
нроф. Арабажін знаток і прихильник україньскоі літератури. Є се Українець родом і писав де-що по україньски як ось драму »Недібрана пара*, поезиї і т. и.
— Страчене пастора Методистів У Вернон Текс в Сполучених Державах страчено на ши
бениці на початку того місяця проповідника Ме
тодистів Морісона за те, що убив свою жінку, аби оженити ся з богатою вровицею.
— Ц. к. Дирекция зелїзниць державних уЛьвові оповіщує:
В о к р у з ї ц. к. з е л ї з н и ц ь д е р ж а в н и х в П р а з і отворено дня 7. с. м. зелїзни- цю льокальну Штаркенбах-Рохлїц зі стациями Штаркенбах місто, Ррабачов, Пшівляк-Понїкла, Яблонец і Рохлїц з перестанками Сітова-Гає і Градско для загального руху (з виїмкою пере
возу матерпялів вибухових), а стацию Штар- кенбах для руху особового, пакункового і то
варового.
— З наукового Товариства ім. Шевченка. На
укова читальня при бібліотеці Товариства отво- рена що дня від год. 2—6 по полудпи і в тім часі може кождий з неї користати. До дому випозичають ся книжки лише за кавциєю. — Канцелярия Товариства отворена від год. 9—1 рано і він 3—6 по полудни. В недїлї і сьвята льокаль Товариства зачинений. Адреса: Львів, ул. Чарнецкого ч. 26.
Т е л є ґ р а м и .
Відень, 15. грудня. Делєґациї зберуть ся в найблизшім часі, в цїли ухваленя кількамісяч
ної провізорні для спільного буджету.
Рим, 15. грудня. Пана відбув вчера публи- чний консистор, на котрім вложив двом карди
налам бірети. Консистор відбув с» в ваіа гер§іа, а не в приватнім мешканю, як се з початку го- лошено. Папа виглядає знаменито. Публика при- витала папу френетичними оплесками.
МАЛИЙ Ф Е Й Л Е Т О Н .
Щтири нові.
(Далі.)
— Отже повторю ще раз — сказав Дзї- болка — най кождий слухає і вважає... писати...
»Ч. 1. Задача шкільна. Люди мають — запамя- тай собі то Левицкий, що не сім, анї штири, але... змислів пять... Отже писати по латині:
»Люди мають...*
Один з першої лавки підніс в гору два пальці.
— Чого хочеш? — запитав професор.
— Прошу пана професора! Що значить »за- памятай собі», бо »то« ще >не приходило*.
— А то дурень... та то не пиши! — сказав сусід того, що питав ся і засьміяв ся ся на ці
лу клясу.
— Бакинський, не сьмій ся, бо ти такий сам осел, як і твій сус'ід, або ще більший.
Я скористав з тої > забави цілої кляси*, бо Дзїболка не звертав на >наш кут* уваги.
— Ти! та кажи, як »нюх?< — запитав я мого сусіда з лівого боку і копнув його ногою.
Сусїд відповів минї, я дописав на кінци мойого реченя слово »о1Гас(;ипі«, відтак дописав ще на горішних лініях: »Ч. 1. Задача шкільна*
перемазав »<|иаЦцог*, написав над тим »уиіп<ціе«
і на долішній лінії вицирклював моє чесне імя.
Тоді сьміло підніс я очи на професора і слухав, що від далі диктує..
Професор скінчив »до пів* проводити за
дачу і почав питати тих, що подіставали давно двійки. Мене лишень »зарвав«, але не >питав на клясу*. Хлопці уміли по трохи, професор по
добрів і навіть розбалакав ся весело з нами, згадав щось про конференцию і про недалекі сьвята.
Скінчила ся година. Професор взяв задачі і зібрав ся виходити.
— Боднар і Тесля, ходіть сюда, — сказав вже коло дверей.
Ми вийшли. Я мимо волї затремтів від страху.
— Боднар! ти чому нині не мав зошиту?
— Прошу пана професора, я не мав за що купити.
— На маєш, купи собі.
Ученик поцілував професора в руку.
— На и тобі — сказав подаючи мінї гроші.
— Я... дякую... прошу пана професора... я...
маю гроші.
Професор трохи зчервонів ся і сховав руку назад до кишені...
. . . Остання година мала бути релігія.
Боднар закупив цілу купу булок і медів
ників.
Минї аж слинка нійшла, бо в кишках вже трохи гуділо.
— Ти, дай мінї кусничок — просив я його.
— Ади, який мудрий, було й тобі браги шістку, коли Дзїболька давав. Я сам голодеп.
Сказав і відвернув ся.
Мені соромно стало і слези виступили в о- чах з голоду, жалю .і обуреня. Від тоді я поста
новив собі — в моїм житю просити у кого що небудь.
На щастє навинув ся Стефанко з двома прецлями в руці.
Ми станули проти себе.
— Гніваєш ся, Дзюню?— запитав він мене.
— Ні, та чого?
— На! — і дав минї один.
—■ Тобі Кайцьо віддав? — питаю.
— А ти гадав, що я на вітер говорю ? Граєш?
— Граю.
— Ну то ходи...
І ми сягнули до кишені по наші пера.
(Далї буде.)
До милосердних сердець! Мария Мулик жінка приватного офіциялїста, що від двох літ не має місця, мати пяти нелітних дїтий, в край
ній нужді відзиває ся до добрих людий з прось
бою о запомогу. Адреса єї: ул. Личаківска ч. 61.
Наша редакция приймає радо всякі, хотьби най- меньші датки, тим більше, що тепер зима, а дї- егий нема чим нагодувати, анї одіти.
