Ч. 8. Львів. Второк дня 12 (24) січня 1899. Річник III.
т --- .► • -«•--- »► • -і
: Передплата ;
на >РУ СЛАНА» виносить:
в Австри :
І на цілий рік . . . 12 р. ав.
; на пів року . . . 6 р. ав.
І на чверть року . . З р . ав.
на місяць . . . . 1 р . ав. ;
За границею:
ва цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків
’ Поодиноке число по 8 кр. ав. 1
>Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш мидости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в п х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і рускпх сьвят о год. 6-ій пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і експедицня «Руслана» під ч. 5 ул. Л ї н д о г о. — Експедицня місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки.
--- --- • -
Наші ренеґати.
(X) Під копець грудня м. р. звернули ми бачність наших читателїв на поклик
»Ґалїчанїна«, щоби кацапствуюча Русь радше приймала урядові дописи в поль- скім язиці, як ненависною сій клїцї фоне
тикою. Поклик сей зовсім для нас зрозу
мілий із становища тих, що вирекли ся своєї народности і рідної мови, а вважають себе частиною великого племени москов- ского. Годї їх силувати до того, щоби сї кацапствуючі були і признавали себе Русинами — щаслива їм дорога, куди на
ставились і тут хиба з літописцем треба їм сказати: «іди в свой Суздаль!* Коли-ж они признають себе яко >адін народ* з мо- сковским, то не мають они права промо
вляти в імени Русинів, в імени руского народа, котрий дорожить своєю рідного мовою як найбільшим скарбом, в імени того народа, у котрого єго мова є найго- ловнїйшою прикметою рускої народности.
Коли наші кацапи нідцурали ся своєї мови, то перестали бути Русинами так само, як і ті, щ о а т а к о ї чи нммтцчн+нукм-«|<имили польску мову яко свою і стали Поляками, хоч деякі з них бодай по смерти кажуть себе похоронити рускому сьвшценикови.
Се отже ренеґати, відступники рускої на
родности, що перейшли дійсно до москов- скої народности.
Але можна стрітити ся нераз з замі- том — нї, се не Москалі, они лише про
тивники фонетики. Се непорозумінє треба вияснити. Писав і печатав свого часу ети- мольоґічною правописию Могильницкий, Яків Головацкий, Микола Устиянович, Оме
лян Огоновский і ин., але они писали тою самою мовою, якій промостив дорогу в ру- скім письменьстві Маркіян Шашкевич, тво
рець нової доби рускої літератури в Гали
чині. Хоч М. Шашкевич, а спершу і Яків
що они писані фонетикою — бо онн їх і длятого не приймають, позаяк они писа
ні рускою мовою а не московщиною, а бо
дай з б л и ж е н о ю «до обіцерусского лі
тературного язика*; они не признають рус
кої мови яко самостійної і тому волять писати і говорити радше по нольски, прий
мати письма урядові польскі саме тоді, ко
ли вся руска суспільність піднесла рішуче домаганє, щоби урядові власти відносили ся до неї в рускій мові.
Аґітация кацаиска ведена «Ґалїчанї- ном« еі соїар. під плащиком опору против фонетики почала вже й давнїйше вводити в руску суспільність ту деморалїзацию, н- кої чіпають ся яко вигідного для себе средства деякі неохотні рускому язиковії і письму урядові орґани, не тямлячи, що тим пособляють посередно москвофільству.
Ось коли перед кількома літами ц. к. на- містництво порозсилало до руских сьвяще- ників інструкцию до виказів про рух людно- сти напечатану руским язиком і письмом, але фонетичною правописию, почали ка
цапствуючі ириходішки звертати сї інструк
цій' староствам, а один «маститий патріот з Самбірщіїни» написав від себе до старо
ства самбірского таку відозву (розуміє ся по польски з великої твердости), котру го
дить ся тут іп аегегааш геі гпетогіат до- словно подати: «Хе вігопу 8\у. с. к. 8іаго- вгна паїіевіапа іпвігиксуе 6 а гезіам’іепіа іуукаги о тиски Іийповеі ]евІ росірівапу ртгутивгопу (акомта )ако ,)'егуки сііа росі- рівап §<>(?) і п а го сіи г и з к і е § о ( ! ) іу са- і е і в а 1 і с у і п і е и і у м' а її у т ! а х а- і е т п і е г г о х и т і а і у т гмттбсіс і гагахет с. к. Зїаговім-о рговіс о 1авка\уе паїіевіа- піе іакіез іпзігикеуі, кібга Ьу куіа \у іив- к іт іегуки ро (іхів скіеії об піератіеіпусії сгав6мг(?!) ргхег Іибгі и іуіуап ут парівапа, аІЬо )еге1і с. к. 81аговІ\уо Іакоууе) піе ро- віаба, Іо \у Іегуки роївкігааІЬо п іетіе ек іт;
піетпіеі с. к. бїаговім’о гаегу с. к.
Головацкий уживали фонетичної правописи, однак і більша часть пізнїйших творів Я.
Головацкого і М. Устияновича була писана рускою мовою, хоч етимольоґічною право
писию. Аж під конець житя Я. Головацкий і М. Устиянович стали в своїх писаних намагати на московіцину, хоч до смерти не вивчили сн нею поправно писати, а тим меньше говорити. Язик сих творів Я. Го
ловацкого і М. Устияновича еі ІиНі циапіі
— се вже не руский язик, а »язичіє«, або як московский учений Пипін склясифікував
— >асобиіі русский язик*, котрим нині послугують ся Петрушевич, Гушалевич і т. ин., на котрім виходять «Ґалїчанїн*,
«Страхопуд*, «Живоє Слово*, «Русскоє Слово*, ізданія общества Качковского, Гал.
Рус. Матиці, Временник Ставронигійского Інститута, Вістник Народного Дома і т. и.
Скаже нам на се знов хто-небудь, се-ж не московский язик! Правда, але се є місток до з’асимільованя нашої україньско-рускої мови з московщиною. А що таке є зма- ганє наших кацапів, се висловлено дуже і ясно і виразно не вперший раз вже в »Ґа-[
лїчанїнє* в статі бувшого перемиского ка- техити Ю іітина Ж е л е х ів с к о го про з ’ ї з д р у с к и х у ч е н и х в 1848 р. в ч. 272 і з 4/16 грудня м. р. «Созидати зданіє ли- тературьі того же язика (руского) на про- стонародномь нарГ.чіи, значило би — со- зидати на неску, и длятого ріднили (то- дїшна вже кацаиска кліка Поґодиньскої кольонїї. Ред.) созидати на т в е р д о м ь о с н о в а н ій б о г а т о г о д р е к н я г о цер- ко в но - с л а в я н ьс к о го я з и к а и тйм 'ьі с б л и з и т и г а л и ц к о - р у с к о е н а р і ч і є | кь общерусскому литературному язьїку (он куди стежка в горох! Ред.).
Нехай же нам ніхто не говорить, що наші кацапи не москалі, що они лише про
тивники фонетики і т. д., нехай ніхто не виправдує їх , що они руских урядових письм не хотять приймати длятого лише,
З
житяі гадок.
Мій клопіт з малярем; ще більший з Басилияни- мом; Лорданьске сьвято в церкві Василиянок; „Хри
стові пера“; юдофільство в рускім театрі.
Сказав би я собі, щом наварив кваші, коби не моя віра, що нема такого лиха, щоби на до
бре не вийшло. Скортіло мене піти на виставу Товариства для розвою рускої штуки та і на
писати де-то про неї так, як зміг я оцінити єї на підставі того, що бачив і читав в тій галу- зи штуки ще перед виставою згаданого Това
риства. Моїми увагами обидив ся п. І. Труш, хотяй про єго образи я сказав був богато ко- ристного і зачавши від них у своїх фейлетонах
«Дїла», по цілій сериї своїх оцінок скінчив та
ки на тих моїх увагах. Видко, що глубоко за
стрягла стріла критики у его артистичну душу,
— хоть се не було моїм наміром. Але на поті
ху я кажу собі, що коли-б не та стріла, ми-б не були може читали єго інтересних фейлето
нів, котрі може розбудять більший інтерес на
шої нублики для питомої малярскої штуки — а сего бажаю обом сторонам з цілого серця.
Коби так був о. Філяс пішов путем п. І.
'Груша, то я з приятностию був би дав ему та
ку саму сатисфакцию. Але він прийшов «сва
рити ся до редакциї за напасти на Василиян».
Прошу сідати — не хоче, питаю: чи хоче спро
стувати — нї, не хоче; хоче сварити ся, тай годї. «У нас, — каже — нема нї одного грубо
го, а ви пишете, що ми випасаємо животики, шарпаєте нашу честь, — то ми і вам потрафи
мо приставити стільця».
Думаю собі: ми вже вивертали нераз стіль
чики одним копненє.м ноги, які нам підставляли ріжні людці — але не можна таки ігнорувати чоловіка, котрого нині ставлять кандидатом на високого, церковного достойника... треба переко
натись. На Богоявленіє пішов я до церкви Ва
силиянок.
Надїяв ся там застати великолїпне водо- сьвятіє, асисту, хор виховаяиць інститута, брац- тва з хоругвами, товпи народу— але яке-ж бу
ло моє розчароване. Анї о. Філяса, анї жадного иньшого Василияна не догляділи мої очи. Один з катихитів народних шкіл правив шкільне во- досьвятіє для гурточка панночок, а за ними стояло кілька десяток львівских зарібників зі збанками на сьвячену воду.
— Чи отці Василияни не будуть нині пра
вити? — питаю якогось ніби сторожа каме- ничного.
— 0, они рідко мають відправу, бо їм дале
ко ходити аж з Жулкєвскєґо.
— А чому брацтво не асистує?
— Брацтва церковного тепер вже вема.
— А то від коли?
— Як законїкі настали. За ксьондза 1’уза- ра то і було брацтво, тримали фореньґви і мали сьвічки. Е, тоді то була нарада і звідси ходи- лисьми на ринок. А законїкі знесли вшястко.
— А чому знесли, не знаєте?
— Га, чому, може їм закоп не позваляє.
Але перше було ліпше иабоженьство.
Ну, може ті слова львівского пролєтария потребують ще потверджена або вияснена?
Приймемо єго радо, тілько просимо наперед о.
Філяса, щоби не відказував на другий рав на
шій просьбі «усісти», бо сидячи можна ліпше порозумітись.
От так, сидячи вигідно, може би ми одер
жали з автентичного жерела пояснене справи, яка нас дуже зацікавила: Чому о. Василяни зрі- кають ся школи народної в Дрогобичі!, яку до тепер утримували? Се-ж иослїдне поприще на на
родно-шкільнім поли, на якім працювали наші монахи! Як зачуваємо, дотичне прошене чина оо. Василиян відійшло вжедовлаетий шкільних.
Наведені там певно і мотиви, які склонюють чин звинути школу в Дрогобичу а ті мотиви І раді би ми знати не лише для себе, але і для
цілого руского, читаючого загалу.
В звязп з церковними справами стоїть до-
2 Пхай сепігаїпу ознчесіс о Іет, ге іи Іакіт
Зегукіет г ргхутіевгка мгугахо^ з а к і с її 8 ЬагЬагяуйвкісЬ Еизіпі піе тохуіа апі рі- 8ха, ге іакі іехук і р із о х у п іа тохе <11а сЬіпзкісЬ(!) пагойб’л7 і іо Іуїко їу росх^і касЬ сухуіііхасуі хуузіагехус, аіе піе 61а Ки-
зіпоїу, кібгусії .Іехук па бууогге кгоіоуу роїзкіск ЬуІ иху^апу і гергегепіоууапу.
Т у т зрозоЬет рокаге XV. с. к. Кхасі, ге піе ро тасозхегпи пагоб гизкі ігакіиіе і х ісії ,)’ехука зоЬіе сігууіп піе гоЬі, а зкагЬ рагїзілуо'л’у об піероігхеЬпусЬ \уу6аікб\у па іакіе луу6а\упіс(\уа т о п £ о 1 з к і е т і ( ! ) ууу- гахаші парізапе і хиреіпіе бо ихуїки піе- рггубаіпе иеЬуІі*.
Від недавного часу поніс ся був по часописах оклик: т іл ь к о по р у с к и ! Сво
го часу звернено в нашій часописи увагу на те, звідки стануть тим змаганям рускої суспільности о свої прача кидати колоди під ноги. Наведена недавно в »Русланї«
стати »Ґалїчанїна», як і подане тут письмо стають певним доказом, що наші домород- ні ренеґати все є перші, котрі не дають рускій суспільности осягнути запоручених їй прав, щоби відтак росло невдоволень, а сим підготовляла ся дорога сїверному Месиї! Заріепіі заї!
Парламентарні клопоти.
З Відня пишуть нам під днем 21-го січня.
Вчера з полудня, від 4—8 години засідав екзекутивний комітет правиці. В нарадах взяв участь ґр. Тун. Урядовнії комунїкат про вислїд сих нарад дуже короткий і мало говорячий.
Сказано іменно, що в комітеті обговорено полі
тичне положене і що комітет виявляє свій жаль, що по причині обструкциї парламент не може нічого позитивного зділати.
Однакож по нашій гадці в тім комунїкатї містить ся. б о г а т о і все. Містить ся іменно те, що правительство і правиця вірять в д а л ь ш е т р и в а не о б с т р у к ц и ї та що при т е п е р іш н ім ре ґ у л я мі ні палати неможливо буде, взяти ся за яку-небудь позитивну роботу. З другої сторони годі припустити, щоби прави
тельство вже тепер, при перших виявах обструк
циї, відрочило або закрило парламент. Треба якийсь час в и т р и в а т и , треба мати д о к а з в ставлений нам оказ .Христового пера», які про
дають жиди шкільній молодїжи. На пері пред
ставлене розпятіє Христове па крестї, над тим виписані латиньскі букви І.Н. 8., а ще висше уно
сить ся Дух ськятий в виді голуба. Тамтого ро
ку шкільна рада краєва заказала уживати >ю- вилейні радирки», на яких був з'ображений пор
трет цісаря, тож повинна звернути свою увагу на ті пера, як соблазняючий вибрик жидівскої реклями і заказати уживаня тих пер в школах.
Троха більше антисемітизму норучили бм ми і нашому театрови, що тепер зачинає наби
рати юдофільских тенденций. Свого часу двічи відкинув виділ «Бесіди» переведену стихом, клясичну траґедию Ґуцбова «Уриель Акоста<ли ше з того взгляду, що она надто «юдофільска».
Не помогли вставлюваня ся др. Е. Олесницкого, котрий хвалив перевід і запевняв добру обса- ду — виділ не відступив від своєї антиюдей- скої постанови. А тепер находимо в репертуарі театру вже цілком козсЬег-іініівсЬ Малку Швар- ценкопф. Тота бомба зійшла вже з репертуару навіть ировінціональних, польских театрів, а да
вали єї лише для притягненя жидів до театру.
Але яку ціль мала «Бесіда» з виставою тої шту
ки в руекім театрі? Каси театр не зробить, бо за пізно нагадав ся, коли вже польскі театри обіграли сю штуку на гіровінциї, а на стало впро
ваджувати таку «перлу» до репертуару, чейже не гідне народної сцени. Взагалі в тетерішнім репертуарі подибуємо за часто такі нісенітни
ці, як «Бідна дівчина», «Подружє на пробу» і другі. До того они толковані погано, макароні
чним язичієм п. Ґембіцкого. Чи зза того кла
сичного язика пускає виділ «Бесіди» таку ли хоту на сцену, чи зза принадного усьміху п-ни 1 ембіцкоі, щоби она грала в них перворядні ро
лі все одно, але на тім тратить штука і театр.
і руках, що лише через обструкцию машина пар
ламентарна не може рушити з місця. Рівнож мусить правительство в и ж д а т и, поки не по
кінчить ся парламентарна п у т а н ії на на У гор
щ ині. Коли-ж одно і друге покінчить ся, с. є.
коли справи угорскі так або инакше будуть по
рішені і коли правительство набере повного пе- ресьвідченя, що лівиця не думає зійти з доро
ги обструкциї, — тодї п р и й д е н а п е в н о до відроченя засідань державної ради, а к о р о т к и й час відроченя буде мусїло правительство з’ужи- ти на о к т р о йо в ан є н о в о го р е ґ у л я м і н у виключаючого раз на все безглузду, механічну обструкцию. Коли-ж би і мимо нового, острій- шого реґуляміну парламент не міг стати актив
ним, тодї наступила би може д р у г а к о н е ч н іс т ь : зміна теперіш ої конституції.
Так принайменьше нам представляв ся ре
зультат вчерашних нарад екзекутивного комі
тету правиці.
Що-до відносин правиці до правительства, то сї не улягли н ія к ій з м ін і. Як тепер, так і на случай відроченя парляменту, можна надїяти ся, що ґр. Тун буде управляти справами дер
жавними лише в д у с і і п т е н ц и й п р а в и ц і.
Хоч сей кабінет є неиарляментарнин, то таки члени кабінету, поодинокі ресортові міністри, ведуть справи по мисли ґр. Туна і відпов дно до змагань правиці. Ґїмназия хорватска в Гїіз^нї;
розпорядженя язикові для шлеских судів; по- новне приречене ґр. Туна, дане руским послам, що деякі їх постуляти будуть осушені вже в найблизшім часі; познаки наміреної реформи народного шкільництва в Каринтиї і Стириї в користь давлених Словінців — все тз можна уважати за доказ, що ґр. Тун поза парламентом в и к о н у є з в і л ь н а те, о що правиця в своїм часі упімнула ся і що шеф кабінету виконати з’обовязав ся. З того виходить, що на тепер нема і доконечної потреби, реорґанїзувати ка
бінет і зміняти єго на кабінет парламентарний.
Можемо притім подати до прилюдної ВІДО
МОСТІ!, іцо всякі слухи про намірені к о м п р о м іс и правиці, хоч би лише з частиною лівиці, не мають ніякої підстави. Ані Чехи не д у м а ю т ь
миритись з своїми Німцями, авї нроча правиця не бажає инакшого уґрупованя сторонництв 1 в парламенті. Впрочім, з ким тут переговорю- ! вати, коли фактично і умірковані елементи лї- і виці стоять іце заєдно під тероризмом своїх ра
дикалів? Тихцем пробовав бар. Дінавлї, яко душа нїмецкого католицкого клюбу, зблизити ся до антисемітів, але проба ся не повела ся. [ Антисеміти поставили вимінки не до иринятя.
Але спитаєте, що буде з у г о р с к о ю у г о- д о ю ? Комісия угодова зібралась; радить над крамною статистикою (ХУаагепвсиіікіік). На угор- і ско-австрийскій граници мала би вести ся кон-І троля, що і скілько Угорщина ввозить до Ав- стриї, а що і скілько ввозить Австрия в границі Угорщини? Доси лише Угорщина вела таку статистику і дізналась через те, о скілько она ; зависить від австрийскої фабричної індустриї. | Доки не приступлено до нарад над угорскою угодою, то всі торговельні палати австрийскі кричали: Пробі! з’орудуйте і австрийску ста
тистику! Тепер, коли угодова комісия розпра
вляє над такою статистикою, крикнули Лєхер (б. секретар берненьскої, торговельної палати) і Мавтнер (президент віденьскої палати проми
слово-торговельної): Не треба нам такої ста
тистики, се проста шикана для австрийских купців! Ось льоґіка! А щоби все унеможливити, лівиця почала і в угодовій комісиї обструкцию балаканкою і не хоче допустити до парламен
тарної злагоди угорскої угоди. Тількож мабуть ся обструкция не наполохає ґр. Туна. Як лише уложать ся відносини на Угорщині, то австрий- ске правительство, доведене до крайноети ліви
цею, ужиє хоч би і §-фу 14-го на те, щоби тую — як кажуть — 81 іайзпоіЬ«генді^кеїТ до
вершити.
На днях наступить іменоване еп. Куілов- ского галицким м и т р о п о л и т о м (гл. телє- ґрами— Ред.) З фактом сим треба вже числити ся. Рівночасно буде іменований імовірно і о Шептицкий єпископом станиславівским. Ми би вже нині могли прояснити всі обставини, які вилинули на іменоване сих двох личностий. Не робимо однакож сего. Можемо лише сказати, що к р а є в і в л а с т и с а м і не сп о д ів а л и с ь
т а к о г о з в о р о т у . Сї послїдні слова акцентує- і мо. Хто буде суфраґаном митрополита? питане
| се ще не порішене остаточно.
Сучасна війна.
Ми вже згадували про брошуру «приятелів вічного мира», що особливо в Англії розвели широку аґітацию за росийским проектом роз- оруженя. Ся брошура на підставі просторого
; твору варшавского банкира Бльоха подає такий [Образець сучасної війни:
Француско-нїмецку війну в роках 1870 і 71, хотяй була дуже кровава, можна уважати невинною забавкою в прирівнаню з кождою будучою війною в Европі. Тому 28 літ жовнір носив при собі найбільше 84 набоїв, коли тепер при 5-мілїметровім калібрі може їх мати 270, а при 4-мілїметровім 380; надто сконструовано тепер 3-мілїметрові карабіни і они певно увій
дуть в уживане, а таких набоїв може жовнір забрати в патронташі 575. Професор Ґеблєр обчислив, що під боевим взглядом теперішний карабіп ліпший 40 разів від тих, що були в ужи- ваню 1870 року. Тодішні карабіни несли на 1600 кроків, але на таке віддалене не могли зже перебити людскої кости. Теперішний кара
бін несе на 3і/, кільометра т. є. 4600 кроків і
ще там в силі розторощити не лише людску, але і кіньску кість. Шрапнелі перед 28 роками нукали на 37 куснів, які розприскуючись, заси- нували колесо найвисше 200-метрового проміру.
А теперішні шрапнелі, наповнені піроксилїною, розтріскують ся на 1200 кавалків і спадають густим дощем в колесі 300-метрового проміру.
Очивидно, всі, що находять ся в тім крузї, ска
зані на загладу, бо кождий відривок шрапнеля може перебити наскрізь девять побіч себе сто
ячих коний або пятнайцять людий.
Ті убийчі знаряди з такою незмірною си
лою і далекосяглостию, і при незвичайній точності! і улегченю в міреню, зараз в пер
шій битві достарчать тілько ранених і прорідять полки гак немилосерно, що на другу битву оба противники не рішать ся скоро. Витязь не буде в лучшім положешо від побідженого. Тож вза
галі битви стануть рідкими, війна буде пере
важно полягати на маневрах і під’їздових за
чіпках форпочт і иередних сторожий. Але що війна мусить скінчити ся цілковитим розбитєм одної сторони, тому кампанії будуть дуже довгі, особливо, що армії досягнуть мілїонів, а за ни
ми будуть тягнути мілїонові резерви, а жадна з воюючих стор її не буде щадити жовніра, бо війна в будучпости може вибухнути лише зза дуже важних справ.
Припускаючи, що кампанія потреває тілько один рік, то вже і тоді єї економічні наслідки показують ся дуже страшними. Німеччина і Італія мають що року власного збіжа на 9 мі
сяців, Франция на 10 */і, Анґлїя на 5 місяців.
Австрия і Росин можуть вправдї виживити себе через цілий рік, але зате не можуть обійти ся без ріжних заграничних товарів, які мусять спроваджувати віД иньших держав. Отже-ж взагалі більша часть европейских держав відчує голод ще перед покінченем однорічної кампанії'.
Ся евентуальність припаде навіть богато скорше, чим виходить з обчислень скількости збіжа, бо гріш начне так дуже дорожіти, що бохонець хліба треба буде купувати за вагу золота, тож міске населене не буде в силї купувати їди. По- дороженє гроша наступить через кольосальні кошти війни. Бльох обчисляє, що кождий день війни буде коштувати Німеччину 251/2 мілїонів франків, Австрию 13,040.000, Італію 12.810.000, Францию 25,540.000, а Росию 28 мілїонів фран
ків. Після сего обчисленя тридержавний союз видавав би на один день 51 а дводержавний союз 532/3 мілїонів франків, а европейска війна коштувала би континентальну Европу разом за кождий день 104.890.000 франків.
Вдруге тілько само винесуть щоденні стра
ти Еврони через застій промислу і торговлї, ві- дорване молодого, мужеского населеня від про
дуктивних занять, через знищене міст і сел, доріг, зелїзниць, иристаний і т. д. Легко ви- образити собі, яке економічне нещастє навістить тоді воюючі держави. Ще буде тревати війна, а вже по містах настане анархія, борба на ножі за кождий бохонець хліба, за топку соли. Не
