Ч. 144
Львів. Четвер дня І (ІЗ) липня 1899. Річник
! і
- • —...---
Передплата на «РУСЛАН А« виносить:
в Австрії:
на цілий рік . . . 12 р. ав.
. на пів року . . . в р. ав.
І па чверть року . . З р . ав.
на місяць . . . . 1 р . ав. •
За границею:
на цілий рік . 2 0 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків
• Поодиноке число по 8 кр. ав. '
»
РУСЛАН
• Вирвеш ми очп і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і вірп не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. ІІІашкевича.Виходить у Львові ІЦО дня І крім неділь і руеких сьвят І о год. 6-ій пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і і експедиция «Руслана» під ч. 5 і ул. Л їн д о г о — Експедицигі
! місцева в Аґенциї Соколовского І в пасажі Гавсмана.
? Рукописи зверта». ся лише і на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в •Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по
і 15 кр. від стрічки.
Справа руского університету.
Нині, 13-го липня, збирає ся у Львові в Народнім Домі руска унїверситетска мо
лодїж, щоби упімнути ся о р у с к і кате- д р и на львівскім університеті.
До зборів сих відносимо ся з повного симпатиєю. Руска молодїж хоче сказати правительству, що час подбати о засноване руеких катедр на львівскім університеті, іменно на трех сьвітских єго факультетах, нозаяк означене викладового язика на бо- гословскім факультеті зависить виключно від епіскопских ординариятів.
Не сумніваємо ся, що збори рускої унїверситетскоі молодежи відбудуть ся з повного повагою і обєктивностию. Руска молодїж не зводить ніякої борби, не оспо
рює нічиїх прав на сім університеті, а до- магає ся лише осущеня того, що вж е на п о ч а т к у с е г о в ік а б у л о п о ч а с т и в п р а к т и ц і, що усунула з часом центра- лїстнчно-нїмецка система управи в Австриї, що однакож нїкол и не п е р е д а в н и л о с ь, ані н і к и м не було оспорюване і що при
знавало нравительство в часі копституций- ної ери, с. є. що львівский університет має послужити для висіпого образованя моло
дежи як польскої т а к і р у с к о ї в своїм ріднім язиці.
Те право п р и зн а н е цїсарским розпо- рядженєм рускому народові! В ХВИЛІ!, коли львівский університет перестав бути нїмец- ким, а мав послужити до висшого образо
ваня обох народів, поселених в Галичині, в їх рідній мові.
Руска унїверситетска молодїж не по
т р е б у є проте доперва упоминатись о ру- ский університет, а л и ш е о о с у щ е н є д а в н о п р и з н а н о г о р у с к о м у н а р о д о в і! п р а в а до к а т е д р з р уск и м ви- к л а д о в и м я зи к о м .
При сій нагоді мусимо сказати, що на основі сего істнуючого права засновано
ерским« послам придбати для рускої уні- верситетскої молодежи катедру »рускої істориї«, а в найновійших часах згодилось правительство від шкільного року 1899/1900 засновати катедру для науки церковного язика і літератури.
Культурні потреби народу руского в Галичині зросли нині значно. Нині відчу
ває весь народ потребу заснованя відпо
відного числа руеких катедр на львівскім університеті. Галицка Русь м у с и т ь п і д г о т о в и т и значнїйше число професорів для своїх чотирох руеких ґімназий в краю (і для пятої в Чернівцях), також число професорів для утраквістичних учительских семінарий, а нова процедура цивільна в и- м а г а є , щоби судні всхідної Галичини бу
ли в сироможности вести розправи і вида
вати судові зрішеня в рускім язиці.
Сі культурні потреби, як і судейске діловодство о п р а в д у ю т ь в п о в н і акцию рускої унїверситетскоі молодежи. Тількож з другої сторони руска молодїж повинна на своїх зборах не спустити з уваги і се
го, щоби с а м а п о д б а л а о н а у к о в і си ли, що могли би обняти рускі катедри на львівскім унївеситетї. Се сопбіііо зіпе циа поп. Для руеких унїверситетских катедр треба докторів прав і фільозофії, треба га- білїтованих доцентів, треба взагалі науко
вого витревалого труду. Наколи проте віче наших унїверситетских студентів поставить р е з о л ю ц и ю до п р а в и т е л ь с т в а , щоби оно в найблизшім часі засновало відпові
дне число руеких катедр на львівскім уні
верситеті, то рівночасно мусить наша мо
лодїж ухвалити і р е з о л ю ц п ю до с е б е с а м о ї, в котрій на талановитших товари
шів вложено би обовязок як найскорпіе кваліфікувати ся до руеких катедр. ІІнак- ше намірене віче буде соломянпм огнем, недостойним рускої реально думаючої мо
лодежи. Деякі наукові сили найшлись би на других австрийских університетах готові, колись катедру для істориї руского язика
і словесности, як і деякі катедри на прав
ничім виділі.
Коли 23. жовтня 1869 року віцемар- шалок краєвого сонму пок. Юлїян Лаврів- ский поставив в соймі своє внесене на управильненє язикових відносин в Гали
чині і коли в слід за тим в 1870 році зі
брала ся так звана »угодова« анкета, зло
жена з 7 Русинів і 7 Поляків під прово
дом пок. Владислава ґр. Баденього, то одноголосна ухвала анкети гласила: »На л ь в і в с к ім у н і в е р с и т е т і в ід б у в а ю т ь ся в и к л а д и в я з и к а х н о л ь с к ім і р у с к і м«.
Рускі члени анкети: Ільницкий, Лаврів- ский, Павликів, Петрушевич, Вахнянин, Шараневич і Сушкевич поставили з своєї сторони в сиравозданю анкети внесене до краєвого сойму такого змісту:
1. На тепер (в 1870 р.) мають бути засновані такі катедри з викладовим рус
ким язиком:
а) На правничім виділі для в с іх пред
метів, що належать до державного іспиту судейского.
б) На фільософічнім виділі для руского язика і літератури, фільософії, клясичної фільософіїї, всееьвітної істориї, істориї кра- євої, математики, фізики і істориї приро- доиисної. Професори, іменовані на ті ка- тедрн, одержують ранґи і платні звичайних професорів після обовязуючих взагалі в тім взглядї постанов і приписів.
Як звісно, то над ухвалами »угодової«
анкети перейшов в 1871 р. краєвий сойм до дневноі’о порядку. Поляки увійшли в 1868 році в союз з нїмецкими лібералами посіли весь університет при їх помочи, а Русинам не дано ні одної катедри крім тих які они одержали ще яко »ігеие Тігоіег без Озіепз« в часах перед кабінетом Аверс- берґа-Ляссера.
Аж значно пізнїйше удало ся »ново-
12
Е Л Ї З А О Р Ж Е Ш К О В А .
Недосьпівана пісня.
(Дальше.)
Коли брав книжку дуже знищену, видно пе
речитувану дуже часто, затримав хвилину її руку в своїй та прошептав:
— Дякую за оборону мого приятеля... Дя
кую, що ви жиєте на землі...
Вернули зараз до малого сальону. ІІшиєм- ский станув перед господарем, що встав з к а напки. Руку, в якій тримав капелюх, опер на столі і здавало ся, хотів щось сказати, однак вагав са та надумував ся. ІІо хвилі почав го
ворити:
— Хочу вас пане про щось поспитати, про щось просити та з гори перепрашаю, як буде в мойому питаню чи прозьбі якась мала не- дискреция...
— Алеж прошу, прошу — поклонив ся Ви- ґрич, — не уважайте добродію на ніщо. Ми є сусіди, та коли можу чим небудь прислужи
ти ся...
Пшиємський перебив:
— Як раз ні, се я хотів вас поспитати, чи не позволили би ви, аби я вам зробив прислугу.
Опер ся мїцнїйше об стіл, говорив дуже мягким голосом, майже аксамітним:
— Річ маеть ся так: Ваше здоровля сла
бе, маєте двоє дїтий, що потрібують іще богато, умови ж итя троха... троха тісні. З другого боку я маю впливи, великі впливи на князя Оскара, що є дуже маючий чоловік... дуже маючий...
Знаю рішучо, що коли представлю йому цілу справу, князь буде дуже вдовол... дуже щасли
вий, як зможе вам зробити яку прислугу. Може сьому малому хлопчиковії улекшити образованє, а відтак становиско... може також у своїх май- нах найти занятє, що було би меньше прикре та користнїйше... Коли позволите міні поговори
ти про те з князем...
Похнюпив голову та ждав. Виґрич слухав зразу цікаво, відтак похнюпив зір у землю. К о ли Пшиємський перестав говорити, відкашляв та відповів:
— Дякую вам дуже добродію за добру во
лю, але користати ся княжою ласкою не хотів би я... ні, не хотів би...
— Чому ? — поспитав Пшиємський.
Виґрич відповів:
— Бо аби мочи користати ся ласками па
не добродію, треба до сього навикнути... Я не
навик. В тісних, чи не тісних умовах був я со
бі, пане добродію, ціле жнтє робітником та паном!...
Пшиємський підвів голову, з його шафіро- вих зіниць стрілила блискавка гніву. Коли по
чав говорити, ділив букви більше, як коли іноді.
— Бачите... та бачите... Закидаєте князю, що не є пожиточний для людий, а коли має на
году показати ся пожиточним, виходить, що не принято би його прислуги...
— Та-так, пане добродію, та-так — відпо
вів Виґрич також із блискавкою в очех, — бо коли би я знав, що князь зробить міні прислу
гу як брат братови, як чоловік більше звінова- ний Богом, меньше звінованому, але рівному,
іт приняв би, чому-ж ні! Приняв би та був би вдячний... Але князь кинув би міні добродій
ство, як кістку собаці, але я, хоч не богатий, кістки зі землї не піднесу...
ІІшиємському блідий румянець закрасив лиця.
— Се упереджене — сказав — фанатизм...
Князь не є такий, яким ви його бачите...
Виґрич знова розложив руки.
Не знаю, пане добродію, не знаю! І ніхто тут про се не може знати... бо ніхто не знає князя...
— Бачите, в сьохму ціла річ — сказав Піші-
2 деякі найшлись би і на Україні, але пере
довсім мусить галицка Русь з посеред се
бе видати мужів праці і науки.
--- І
З політичного поля.
В понеділок вечером від’їхав ґр. Тун д о ; Пешту, куди має удатись небавом і бар. Діпавлї, а може і др. Кайцль для нарад над формальною стороною угоди, як і в деяких справах спіль
ного буджету. Що до угоди, то она прийшла 12-го липня на дневний порядок палати магна
тів, де буде принята без зміни. Здає ся, що коло 20. с. м. наступить часткова санкция уго
ди, ухваленої угорским сонмом, а рівночасно буде з австрийскої сторони проголошена єї п р е в і з о р и ч н а п р а в о с и л ь н і с т ь на основі § 14. Справа банкова і реґуляциї валюти буде пізнїйше піднесена до закона, позаяк ще має зібрати ся Генеральна рада австро-угорско/о банку для одобреня подекуди змінених поста
нов. Коли в осени збере ся державна рада, то ґр. Тун поставить угоду на першім місци днев- ного порядку парламенту. Коли би однакож лі
виця обструкциєю не допустила до того, щоби цілу справу переказати угодовій комісиї, то пра- вительство зажадає як найскорше вибору спіль
них делєґаций і вибору квотової комісиї і за
криє парляментарну сесию, а справа угоди буде на дальше иравосильною провізорично яко цї- сарске рознорядженє.
Після найновійших. однакож ще не прові- рених вістий з Відня, мав би ґр. Тун иредло- жити австрийскому парляментови зараз по єго скликаню в вересни д е р ж а в н и й з а к о н о!
о х о р о н і н а ц і о н а л ь н и х м е н ь ш о с т и й в) А в с т р и ї. В сім законі' були би в загальних нарисах означені права сих меньшостий. Наколи би державна рада приняла такий закон, то ґр.
Тун вніс би відтак в поодиноких краєвих сей
мах предложеня, котрі би точнїйше означували права національних меньшостий в поодиноких коронних краях.
11ро евентуальні переговори правительства з лівицею годі на разі' думати. Оправдує ся на кождім кроці те, що ми иредсказували, іменно, що лівиця не має н ї н а й м е н ь ш о ї о х о т и увійти з правительством в переговори, доки істпують язикові розиорядженя і правиця в ці- лости. Недавно донесли орґани обструкциї нї- мецкої, що лівиця рішучо відкидає посередниц
тво католицких людовцїв. Нині оповістив 8а1х- Ьиг§ег Та^ЬІаМ відозву німецких націоналів, в котрій лівиця протестує проти §. 14-го та угорскої угоди, а виборців взиває до дальшої борби проти правительства. Зм іст відозви, яку розіслав пос. Кайзер до членів клюбу німецких націоналів, такий: «Не можемо заступати прав і інтересів нїмецкого народу в Австриї, бо нема парламенту. Не можемо сего всего зробити на ємський та простягнув до канцелїста білу свою руку.
— Прошу вас, позвольте міні тут іще ко
ли заглянути...
— Прошу, прошу — згодив ся Виґрич че
мно, — а чи князь та ви добродію довго іще і тут забавите?
— Досить коротко. Від'їдемо відси до ту
тешнього майна князя... але може бути, що вер
немо ся та пересидимо тут цілу зиму...
При останніх словах дивив ся на Кляру, що урадованими очима дивила ся не на його, але на батька.
Коли лише двері замклн ся за гостем, ки
нула ся вона батьковії на шию.
— Таточку мій любий, мій дорогий, мій золотий, як таточко добре зробив!
Цілувала його в руки та лице. Виґрич кру
тив головою та кривив ся.
— Но, досить вже сього... дай міні шляф- рок та пантофлі'. Ляжу спати... змучила мене сеся гостина...
Кляра скочила по жадані річи та в дверех почула гострий язик сестри:
— Знають тато! Той пан Пшиємський лю бить ся у Клярі. Запримітили тато, як він се сказав: «Бо панна Кляра є ангел*. І так дивив ся на її.
— Та тобі не час іще говорити про такі річи, — насварив на її батько.
Франя відрубала зараз:
Бурґініона і підготовляв союз буковиньских Нім
ців та Румунів проти Русинів. Б угодовій комі
сиї державної ради грав Поповічі дуже неви
разну ролю, відтягаючись правильно від голо- сованя. Нині рад би він обняти керму політики Румунів на Буковині. Дехто посуджує єго навіть о ґравітацию до Букарешту. Лупул видаєсь єму за мало рішучим. Наразі обняв провід політики Румунів буковиньских триюмвірат, зложений з послів Гормузакото, Фльондора і Мустаци.
До віденьскої АгЬеііег 2і§. телеграфують з Черновець, що митрополит Чуперкович вернув 8. липня з купелїв та що радикали Румуньскі хотіли єму опять устроїти демонстрацию за те, що він — сказано виразно — іменував двох ирофесорів-Русинів на теольоґічнім ф акультеті в Чернівцях. Полїция перешкодила однакож де
монстрациї'.
Увязнений Юрко Кнезевич зізнав в слідстві, що подробности атентату на Міляна уложив з ним полковник Нїколич, приятель Пасіча. Сава Ґруіч, посол сербский в Петербурзі, котрого ко
роль відкликав з свого становища, скомпромі- тований о стілько в цілій афері, що при реві- зиї у бувшого міністра просьвіти Меленка Веснїча, (також увязненого) найдено єго письма. Сава Ґруіч має бути також увязнений.
Президент болгарскоко кабінету, 1 реков, зборах виборців та вічах, бо збори та віча вла
сті! розвязують (?!). Не можемо сего зробити посредсгвом праси, бо прокуратори конфіску
ють (?!). А тут видано Австрию в руки Угор
щини, правительство накладає висші податки (від цукру о 50%), славяньство росте, а нам Німцям діє ся кривда до неба о пімсту вопі- юча. Лучіть ся, виборці, з нами і піддержуйте сей наш протест проти самоволі правительства і гнобленя нїмецкого народу в Австриї* (!!).
Ми доносили вже, що архиепіскоп з Бріксе- ну, Айхнер, видав иастирский лист проти про- тестантскої аностазиї і зневаги католицкої віри через німецких націоналів в часі купального обходу в деяких містах їиролю . Лист сей спа
лили Ш енерериянцї в Інсбруку прилюдно на сьвіжо зааранжованім купальнім обході при на
годі відданя чести старенькому поетови тироль- скому Адольфовн Піхлєрови. Вольфяни пішли вже дорогою Лютра, що колись спалив папску булю о відпустах. В відповідь на сю демонстра
цию вислали католики тирольскі адресу довіря до архнеп. Айхнера, в котрій заявляю ть предан- ність ерою католицкій церкві і цїсареви.
Відень протестує ще заєдно проти вибор
чої реформи Люеґера. На 10. липня скликав в тій цїли Адлєр кілька зборів робітників. Збо
ри ті заборонила однакож полїция. Нове велике
віче заповіджено на 12. липня, а предметом | відповідаючи на інтерпеляцию, заявив, що Бол- дискусиї має бути: «Положене Відня*. До а к ц и їігарИЯ не піддержує і не буде піддержувати ре- проти Люеґера подали собі руку нїмецкі посту- * 1 * * волюцийного движеня в Македонії, а реформи повцї, націонали і социяльні демократи. Провід в Болгариї мусить заводити при помочи (гро- зложено в руки жида Адлєра, редактора АгЬеііег і шах) евроиейских держав. 10. липня закрито
Ми вже давно иредсказували, що лівиця за- «Собраніє*.
правляє робітників до борби з правительством Справа Драйфуса розвиває ся спокійно. На тим, що велить їм на разі демонструвати проти днях оповістив навіть кп. Геприк Орлеаньский, виборчої реформи Люеґера. Робітники стали щ0 він радо підчипить ся зрішеню воєнного су- орудєм в руках жидів та лібералів. Чого не до- Ду в р ен. Франциї треба спокою, щоби надоло- казала обструкция в парламенті', Іоз уоп Кеш, !жити свої виправи в Мароку, Нов. Фавиляндиї всякі збори і програма, се мають доконати улич- та в Індо-Китаю.
ні демонстрациї. Сі уличні демонстрацій повали-, Па днях, майже в річницю нещасливого ли колись кабінет кн. Віндішґреца, а відтак ґр. і бою іспаиьскої фльоти на К убі(3. липня 1898 р.), Баденього, то чогож би не стрібувати їх і проти увільнив воєнний суд в Мадритї адмірала Цер- кабінету гр. Туна? Бельгія і Іспанія подала нї-
мецкій лївици також добрий примір до наслїдо- бою з Америкою занапастив ісианьску ваня. НіІГ, и-ая ІіеІКи капи! Тількож недавні ф льоту.
увязненя провідників социяльної д е м о к р а тії у І Тітен доносить, що Анґлїя мабуть вдово- Бідни сьвідчать, що ґр. Тун не думає відчинити)лить ся устунствами, які зробив Кріґер в ко- ся тероризмові! улицї. )ристь Йітлєндерів. До Уоікзгаай-у має війти 4 З Буковини надійшли вісти про розлад ПОслів з посеред Йітлєндерів, а виборче право в румуньскім таборі. Дотенерішний провідник буде дане всім чужинцям, що 9, взглядно 7 літ румуньского клюбу в раді' державній, др. Лупул, засиділи землю в Трансвалю.
заявив, що він виступає з клюбу в виду того, і що румуньскі посли заповіли своє виступлене 1 -з правицї(?) Ми вже давш ії ше зазначили, щ о '
пос Поповічі став тепер душею політики буко- і
о • п • • / „ , дня 15. н. ст. липня устроює в льокали руского
виньских Румунів. Поповічі (гєсіг Попович на- м 1 п
1 ■ 4 . касина Стринскии Боян концерт з слідуючою
лежить до сторонництва румуньских радикалів проґрамою: к ф Колесса: «Там у поли* (піснь і національних шовіністів. Б часі сеймової сесиі нар.) хор мішаний. 2. Сольо скрипкове відограє
| виступав він дуже остро проти президента краю н. Н. І. 3. М. Лисенко: «На ирю* хор муж. 4.
веру від заміту, мовто він легкодушно в згаданім воєнну
Н О В и н к II
Концерт в Стрию. Пишуть нам: В суботу
— Я вже не дитина, та коли Клярка мо
же мати женихів, то я можу бодай знати, що вона має їх...
Кляра подавала батькови іпляфрок трем
тючими руками. Виґрич обернув ся до молод
шої доньки:
— Прикуси язичок та перестань кусати сестру, але проси радше Бога, аби ти була по
дібна до неї. Як той пан говорив, що вона є ан
гел, то говорив правду...
Вийшов до своєї кімнати в шляфроку, кла- паючи пантофлями.
Франя закинула на голову хустину та ви
бігла до маґазину. Кляра закликала брата.
— Принеси зошит, повторимо аритме- тику...
Пузатий, гарний хлопчик, із бистрими очи
ма, обняв її та почав говорити з ж ал ьом :
— Та Франя така лиха! Вічно дорікає то
бі, вічно хоче сварити ся з тобою!...
Кляра гладила чоло та волосе хлопця та відповіла:
— Не треба говорити що Франя лиха; во
на має добре серце та любить нас всіх. Лише троха загониста, треба їй се простити...
Хлопчик обіймав її все та з піднесеними до гори очима говорив:
— Ти ліпша, ліпша, ліпша... ти є моєю м а
мою і Франї і тата...
Кляра засьміяла ся, похилила ся та голо
сно поцілувала двічі пузаті уста мальчика.
IV.
Другої днини по обіді, коли Виґрич ляг спати в шляфроцї та пантофлях, Франя пішла до магазину та Кляра сіла враз із малим брат
чиком над зошитом та книжкою, до дверий ма
лого сальону хтось легко занукав. Стасько схо
пив ся з крісла та миттю відчинив двері; Кля
ра піднесла лице з над зошиту брата та спале
ніла румянцем.
— Хочби я мав бути в'їдливий, а сеся ро- ля є дуже прикра, бо сьмішна — почав Пши- ємський говорити вже в дверех, — все-ж таки приходжу до вас з одною просьбою. Але напе
ред: добрий-день! чи добрий-вечір! і... чому ви не були нині в своїй любій альтанці?
— Не мала коли. Я ходила до пані Дутке- вичевої по нові очіпки до ґарнїрованя і по од
ну Господарську пораду...
— Ах, та пані Дуткевичева!... Кілько вона коштує вас часу, а мене жури!...
І— Вас? жури?
— А так; вже другий раз ізза неї заж у
рив ся я, що не найшов вас у своїм часі в аль
танці.
Коли говорили сесї слова, дивили ся собі у вочі, якби їхні погляди нї за що в сьвітї не могли розістати ся.
(Далі буде).
І
ї,
