Ч. 130. Львів, Субота дня 10. (23.) червня 1900. Річник IV.
І !
Г---
: Передплата
на »Р УСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . 10 зр. (20 кор.) на пів року . 5 зр. (10 кор.) 1 на чверть року 2 50 ер. (5 кор.) !
на місяць . 85 кр. (1 к. 70 с.) •
За границею:
на цілий рік . . 16 рублів або 36 франків
на пів року 8 рублів
або 16 франків І Поодиноке число по 8 кр. ав. І
А А
*.»■««---»»«'---А І
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а невовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
і і
" " --- --- -
• Виходить у Львові що дня ; і крім неділь і руских сьвят
о год. 6-ій пополуднії.
Редакция, адміністраціє) і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Коперника(ЛїндОго 4.9.) Екс
педиция місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана. . і Рукописи звергак ся лп ие 2 і на попереднє застережене. — |
Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім. 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні Донесеия по і 15 кр. від стрічки.
Р а г іи г іи п і ш о п іез...
Всі надіялись, що похвалений перед роком при нагоді посьвященя костела в Ео
цені цісарем иос. Ґрабмайр скаже на зборах виборців в Меранї щось мудрого в імени більшої тирольскої посїлости, котру засту
пає. Тимчасом — паєсіїиг гисіісиїий піиз.
Пос. Ґрабмайр промовив як звичайний і то радикальнїйпіий член нїмецкої »(теіпеіп- Ьиег£8сЬаїс« і повторив ті самі фрази, які перемололи в часі послїдних трех літ ні
мецкі »лїнкс-менери«. Ґр. Таффому заки
нув він славянщенє Австриї, Баденього о- судив за часткове виконане XIX. артикулу основних державних законів, а ґр. Ту на назвав політичним банкрутом зате, що пере
вів угоду з Угорщиною і поборював прусо- фільскі змаганя лївицї. Ідеалом єго став лише Клярі, бо сей грабчук нарушив від- кликанєм язикових розпоряджень на довгі часи авторитет держави і став причиною ческої обструкциї. Наговоривши всякого, иос. Ґрабмайр радить, вкінци: 1) розвяза- тн парламент, 2) октроювати язиковий за
кон з нїмецкою державною мовою і 3) ок
троювати новий реґулямін для нової пала
ти. Все, що. лівиця робить, видалось Ґраб- майрови добрим, не злими видались єму Поляки і кат. людовцї, а чорта побачив він в »новій правицн«, котру велить побо
рювати. Для цїкавости наведемо дещо з річи нос. Ґрабмайра.
»Ґр. Таффе — сказав Ґрабмайр - наніс Австриї найбільшу шкоду тим, що розбив ко
лись солідарну нїмецку лівицю і двигнув ав- стрийских Славян. (Хоч лівиця сама розбилась, а ґр. Таффе не журив ся ані Русинами, ані но-
лудневими Славянами, ані Поляками на Шлеску, ані Чехами, що двигнулись своєю силою. Прим.
Ред.). Гр. Баденї поплив иньшою струєю, ніж зразу наміряв, а ґр. Тун з своїм дорадником Каіщлем довів Австрню до банкроту. На щастє Австриї явив ся на овпдї ґр. Клярі і увільнив Німців з тяжкого ярма, яке на них нложено.
(Ярмо се мабуть лежало в тім, що звільнивши нїмецких урядників ВІД ЗН 'НЯ других язиків, по
рішив в їх користь урядннчу ВгосИгаре, над ко
трою нераз плакав Функе. Прим. 1‘ед.) Посва
ривши на Чехів за їх обструкцию, а забувши, що таку обструкцию вели єго товариші три пов
ні роки, иос. Ґрабмайр зажурив ся застоєю го- сиодарних інтересів Австриї в хвили, коли другі европейскі держави поступають різько вперед і добувають для себе нові торговельні області!
сьвітові. ІІарлямент - править дальше Ґрабмайр
— номер на маразм (з чим вповні годимось, знаючи, що лівиця воювала лише неґациєю, та що правиця була на скрізь анемічною. Прим.
Ред.). Чехам не заподіяно ніякої кривди через знесене розпоряджень^!). їх зсаджено лише з високого коня, на котрім сиділи (а на котрого тепер вилізли Німці. Прим. Ред.). Теперішна си- туация така, що правиця розбита, а нова біль
шість родить ся. Вмраиді не бої ато успіла опа доси здїяти (а фіяско з 8. червня ?), але засно
вок покладений. Поляки і католицкі людовцї зґруповалиеь к о л о л ї в и ц ї . Поляки дістануть за те ширшу автономію, а кат. людовцї без при
чини боять ся лібералізму на лївици. Нічого боятись! Таж не всі клюбн лївицї суть лібе
ральні. Поза новим уґрупованєм полишила ся лише т. зв. «нова правиця», зложена з полуд
невих Славян, ческої шляхти, центра і Ру
синів. Отеє — каже Ґрабмайр — наші непри
миримі вороги, котрі будуть нас поборювати.
(Певно! і то нроґрамою практичної рівноправно- і! Прим. Ред.). Але ми їх не жахаємо сн. Ми
чейже розбили правицю, а наша сила зростала в міру, як на нас наступали: правительство, парламентарна більшість і Чехи. Ми стоїмо при нашій зелено-сьвятній проґрамі, що є проґра- мою дефензиви (??). Лише при тій проґрамі мо
же Австрия спокійно і успішно розвивати ся (??).
Болить нас однакож се немало, що Шенерер нас безнастанно нападає в найпоганїйший спо
сіб. Єму мусимо сказати виразно, що Австрия не є для нас. «гіпе \УигЛ» (хоч лівиця робить все те, що 'велить робити Шеперер в хебскій і лїнцкій проґрамі. Прим. Ред.). Ми уважаємо Ав- стрию «своєю* хатою (здаєсь: хатою Німців.
Прим. Ред.). На нас кричать за те, що ми не згодили ся на відкликане інструкций Кіндінґера і що ми запротестували проти зміни реґулямі- ну ? На те не було часу (не так часу, як доброї волі, а пое. Кайзер сказав виразно в своїм часі, що він' не' може скапітульовати з обструкциї в виду, що Німці становлять в парлямеиті мень- шісгь. Прим. Ред.). Д-рови Керберови закидають нерішучість і кунктаторство. Н — каже ҐраО- майр — бачу в нїм оглядного і обережного по
літика. Він жеж не міг більше вдіяти, як вдіяв.
Одно лише можна (?) єму закинути, іменно те, що він язиковими предложенями не обняв і державну нїмецку мову (після цроґрами Ш ене- рера, проти котрої недавно ще на мирових кон- ференциях виступив навіть Функе. Прим. Ред).
Тепер не час мирити ся з Чехами Они мусять передовсім зречи ся свого державного права, а відтак будемо з ними говорити. (Велика вели
кодушність!). Тепер треба взяти ся за діло, іменно треба розвязатп парламент і октроювати язиковий закон (після інструкций лївицї) враз з реґуляміном. Суть се вправдї драстичні еред- ства, але і положене Австриї є незвичайне.
«Смерть царляментови; най жиє парламент!» — такою пустою фразою закінчив свою балаканку Ґрабмайр.
22 О. ФРАНЦ МЕШКО.
Д Р А М А Н А С Е Л І .
з словіньского переклав ІЛ Ь К О К У З ЇВ .
(Конець).
Отворив румяні, горячі і спалені уста та віддихав поволи. Ізза них визирали дрібні, білі зубки...
Та знов почав:
— Мамо — а чи ангели в небі мають ко
ники ?
— Мають — красні... живі!
— Красні! — тішило ся дитя.
— І живі — не деревляні?
— Ні... ні... живі по облаках на них їздять.
— По облоках!... Мамо, а якби я умер..
і прийшов до неба.... до ангелів... то чи дістану там коника?
— Дістанеш!
— І крила дістав-бим ?
— Дістав-бись, серденько!
- г - То потім не потрібував-бим коня — лї-
тав-бим по Облоках —- правда?
Ті запити дитини занепокоїли матір.
— Забудь тото, Стасю, забудь ! Незадовго подужаєш — а до неба треба йти дуже довго.
Дитина лишила ся прих своїх думках.
— І до вас ирилетїв-бим* часом, мамо — і до Галюсї... і до тата. А де тато, чому так
довго не приходять ? Казали, що в полуднє бу
дуть дома.
— Незадовго мають прийти.
Хорий замовк і замкнув очи.
.Мати молила ся.
Зівялі, дрібні, дрожачі губи иорушали ся скоро. Просила Всевишнього о милосердне: — най оставить, що найдорожше для єї серця, нехай не забирає одинокого, найбільшого єї
щастя... •
З переляком дивила ся на дитину, що ле
жала на убогій постелі, спокійно, мовби без
ЖІІТЯ.
Молила ся горячо з надією... Серце мате рине, повне любови, дрожало, заумирало на гадку, що кождої хвилі можуть замкнути ся ясні очи дорогої дитини до вічного сну...
Єї перестрашене серце то попадало в роз
пуку, то відживало надією.
Молила ся і молила ся дальше.
На хвилю отворила дитина широко очи, що якось дивно блищали. Говорив тяжко, ти
хенько:
— Мамо... я вас так люблю... так дуже лю
блю... І Галю люблю... і тата... мамо... я такий...
слабонький...
Шептав дальше щось невиразно, пезро»
зуміло...
Віддихав спокійно, рівнцмірно...
На лице виступив непевний, ніжний і неспо
кійний румянець, який звичайно красить лице
умираючого перед смертию та кілька хвиль остає ще і по пій...
Єще раз порушила ся бурливо і сильно і кров в його жилах. Єще раз піднесла ся поло- мінь догаряючої сьвічки, щоби по хвили згас
нути на завеїгди... ч
По хорім тілі котились кровлі поту. Кілька разів задрожало молоденьке тіло, стряслось в смертельній борбі..
Руки опали безсильно, ноги стали зимні, 1 ледяні, тверді...
По хаті потягнуло якимсь холодним, не
наче смертельним подувом... а мати держала на руках малого, мертвого сина... передвчасно зі- вялу цьвітку...
Гляділа на мертву дитину, мовби на спо
чиваючу в глубокім, страшнім сні.
Дрожачою рукою погладила кучерики і ті
ло та почула, що оно вже холодне, зимне, що вже костеніє.
Бліде лице материне задрожало від вели
ких болів. Кожда жилка, всі мязи єї стрясли ся в тів страшній хвили, коли пізнала, що дух розлучує ся з тілом дитини.
Мовчки, сьвітячими очима гляділа на спо
кійне, холодне, мертве тіло, на сині, стиснені уста, на широко отворені згаслі оченята, на чорні кучерики, що вінцем вили ся около тіла...
Умивала його гіркими слїзмн.
Мертвий... мертвий... мертвий...!
Страшна гадка прошила єї серце.
Га надармо старала ся обудити дитину
2
Гіос Ґрабмайр уходив доси за уміркова- ного тирольского консерватиста, а навіть за кандидата до якогось мінїстерияльного порт
фелю. Нині поплив він струєю звичайного нїмецкого шовінізму і дивить ся на внутрі- піну ситуацию крізь окуляри лівиці. Про него можемо сказати з чистою совістию:
»Яе<іепі ґарреп §ТаШ з е і п е Карреп«. В своїм часі належав Ґрабмайр до сих полі
тичних велитів, що обжаловували ґр. Баде- нього за надужитє §. 14-го в справах язи
кових. Нині горлає він сам за октройова
нєм язикового закони на основі сего нара- ґрафу, а навіть, за октройованєм реґуля- міну — розуміє ся — лише під услівєм, що октройований язиковий закон буде ви
даний в дусі лівиці. Се гарна політична штука сей п. Ґрабмайр. Шкода, що уро
див ся на землі Гофера.
ють уличні розрухи, які крім того викликали чужі держави. Чужинці хотіли би нас бачити такими тому, щоби против нас направити нена
висть китайскої голоти. Але ми того цілком не бажаємо.
Напротив японьска праса напирає на опі
йно і правительство до як найенерґічнїіїшого, чинного виступленя. Ж адаю ть висланя цілої армії до Китаю. Се вказує на те, що Японці раді би не лише удержати зіаіиз (рю в Китаю, але і здобути для себе, чи поруч з евронейски- ми державами, дальші користи на китайских териториях. З прочих держав ще і Німеччина проявляє більше горячковости в приготованих до китайскої експедициї. Анґлїя замотала ся так в ріжні клопоти у своїй кольонїяльній полі
тиці, що мимо свого звичаю, не бере ся до гри на першій скріпці. Отже тим способом рівнова- жать ся сили держав з їх спроможностию і можна сконстатувати, що в Китаю є концерт держав в повній гармонії. «РіЛіІ. Соггевр.» доно
сить з Відня про розмову з одним российским дипльоматом, в якій він заявив, що при акцнї держав в' Китаю не розходить ся о воєнний обрахунок з китайскнм правительством, лише о нове упорядковане відносин в Китаю що-до без- печеньства всіх горожан та о створене ґваран- циї, що такі розрухи другий раз не повторять ся. Ходить о поліпшене зіаііі; цио, при чім жа- даня не можуть іти так далеко, щоби викли
кали переворот китайскоїм» правительства.
Події на Сході.
Два найблизші сусіди Китаю з між інте- ресованих в теперіїиних заворушених держав, Японія і Россия, а властиво їх праса, заняли дияметральпо відмінне становиско. Россия не має таких великих інтересів, в Китаю, бо на своїх величезних просторах в північній та сере
дущій Азиї має доволі поля для кольонїзаций- ної дїяльности. Внрочім не маючи великого про
мислу, не шукає китайских ринків. Японії про
тивно і потїсно і при розвиваючій ся там тор- говлї та промислі дуже доскульно, що Китайці уважають їх так само чужинцями, мимо спільно
сті! раси. Виступлене российскої прари цїхує спокій та резерва. Ось що пишуть про ситуа
цию в Китаю Ст. ІІетербурґскія Вєдомостї«:
Захід своїми насильствами розбудив дрімаючі народи жовтого Сходу. Можемо боліти над судь- бою европейскпх місіонарін і інжпнєрів, можемо плакати над тим, що кров вже полилась і ще буде лятись. Але рівночасно з точки погляду китайского патріотизму не можна не згодити ся з тим, що бідний нарід, котрому навіть в часі мира забирають порт по нортї, мусить вкінци пробудити ся з вікової Дрімоти. Загального руху народного доси вправдї, Богу дякувати, ще нема, але то, що з рухом ворохобників годять ся ши
рокі верстви китайского насел»ня, і що кулаків»
підпирає п отайно і кйтайске правительство — всьо то велить здогадувати ся, що ми стоїмо перед великою катастрофою. Супротив того му
симо висказати лиш одно бажане: будьмо ми, Россияни, о скілько можна, безсторонними вид- цями теперіїиних подій на Сході. Кождий острій- ший крок під Пекіном може лиш погіршити і без того грізне політичне положене. Нехай в ки- тайскій крови купають ся ті, що зачали діло руїни Китаю т. є. Німці і Англійці. Ми не потре
буємо виступати як иолїцияити, що втихомирю
З політичного поля.
В лоні польскої, галицкої суспільности за- вязало ся нове товариство політичне під на
звою Ж люб реформи». Се товариство засновало ся у Львові і тамтого тижня уконституовало ся.
Головою товариства вибрано інжинєра Геприьа Чаплїцкого, заступником адвоката д-ра Ашке- назого, видїловими: д ра Адама, інжин. Гавзне- ра, Кшишковского, . Іясковнїцкого і д-ра Райте- ра. На першім засїданю новооснованого товари
ства Лясковнїцкнй виразно зазн ач и в ,; що онб не буде репрезентувати ніякої політичної окре
мої иартиї, а буде осередком, де можуть зійти ся всі иартиї, хочби ворожі, коли лиш можуть найти спільні точки. Програмою товариства бу
де борба з пануючою системою. «Клюб рефор
ми» є наскрізь вільнодумний, а до житя покли
кали єго стараня лібералів зі <81о«’-а РоКк-ого»
і мимо застережень се нове товариство так в суспільних як і національно-політичних справах піде за напрямком сего органу.
В ос. Ґрабмайр виступив перед кількома днями в Меранї з бесідою про політичну і пар- ляментарну ситуацию під теперішну хвилю. Б е
сіда посла 1 рабмайра є дуже довга. Перша часть виказує, що нїмецка обструкция була поваж
ною, коли чесна була лише комедиею і зухва- лостию. Більшість дневного порядку вправдї поцілунками, дармо пригортала до груди, щоби
оживити та розігріти застиглу кров в жилах.
Дарма, що ллють ся сльози на мертве лице ди
тини, що єї кличе найсолодшими с л о вам и — без’- уснішна розпука...
Тільки глухі стіни чули єї крик і плач; ні
мий місяць заглядав через вікно та видів єі нещастє, єї горе. Галя плакала з нею — та не за братом, бо смерти ще не знала — а тому, що мати плакала...
Схилилась над мерцем.
Мертвий! .
Мертвий — зівяв в ранньому розцьвітї,. зір
ваний в ранній молодости... вирваний єї на все...
взятий на віки...
Мертвий... той, з ким було злучене ціле єї єство, що був єї житєм, душею...
Блідий, мертвий і твердий лежав перед нею!
Се був єї біль.
По твердім, скаменілім лици вже не коти
лись сльози... а тільки очн блищали мов два ясні сьвітила.
Б ез сліз — стогнала від болю. Цілувала неначе ляльку мертве і зимне тіло дитини, єї очи, брови... довгі кучерики... маленькі, тонкі руки...
Кликала його найсолодшими словами, ту
лилась до него та слухала, чи не бє молоде серце.
істнувала коротко, але нема сумніву, що она воскресне наново. Але щоби се стало ся, після Ґрабмаєра, президент міністрів др. Кербер ви
нен сповнити три услівя: розвязати палату, зм і
нити на підставі §. 14. реґулямін і при пОмочн сего самого средства впровадити язиковий за
кон. До обох сих материй дасть примінити себе
§. 14. — після гадки п. Ґрабмайра. Тирольскнй посол представив австрийский парламент в ду
же чорних красках. Сказав, що такого здемора
лізованого, збезчещеного полїциєю, насилєм і підступами, криком та лайкою парламенту не варто було навіть піддержувати. Бесідник при
знав слушність д-рови Керберови, що замкнув сесию, та висказав переконане, що найліпшим виходом з ситуациї є розписане нових виборів.
Аи. Дльойз Лїхтенштайн виголосив в сере
ду сего тижня, в католицко-иолїтичнім товари
стві у Відни, бесіду про політичну ситуацию, яка майже в кождім слові ріжнить ся від ви- сказів пос. Ґрабмайра. Ґр. Лїхтеніитайн уважає ческу обструкцию о стілько усправедливле- ною, о скілько она була наслїдуванєм нїмецкої, у т іш н о ї обструкциї. Обструкция є взагалі не- щастєм Австриї і против неї, як такої, без о- гляду, з якої сторони виходить, належить боро
тись. Що може стати ся тепер і що повинно стати ся? Можливими евентуальностями є три евентуальнасти: або нове, язикове розпорядже- нє, видане на підставі §. 14. для Чех, Моравії, Ш леска, — або могло би правительство розвя
зати парламент і зарядити нові вибори, - або правительство накинуло би новий реґулямім па
латі. Видане язикових розпоряджень на підставі
§. 14. правдоподібно не мали би пожаданого на
слідку, бо в обох таборах є богато радикаль
них агітаторів, які з ’уміють довести до того, що незадоволенє лишить ся по одній і
п о другій стороні. Розвязанє державної ра
ди було би найнебезпечнїйшим средством і най- мепьіне успішним: вийшов би парлямент ради
кальний. Поляки та ліберали прийшли би осла
блені, а радикальні стороннпцтва зміцнені. Тре- тпм средством є накинене палаті реґуляміну.
Нинїшний реґулямін не варт нічого. Для палати треба острійшого регуляміну. Однак бесідник не заявляє себе виразно за накиненєм реґуляміну, а кінчить твердженєм, що в літі політичне по
ложене не змінить ся в нічім, а політична си
т у а ц ії вияснить ся аж в осени.
Угорский сойм покінчив на днях свої нара
ди і відрочив ся аж до осени.
Вибір президента Сполучених Держав неза
довго зворушить державу до глубини. Шалена, правдиво американьска аґітация пустила вже в гру пружини. Кипить як в муравлиску. Однак вже тепер шанси ионовного вибору Мак-Кінлєя стоять дуже добре. Кандидат демократів Бриян иозістане в значній меньшости. Кандидатура адмірала Девея зовсім' притихла.
Змучила ся, ослабла та успокоїла ся
трохи... »
Мимо волі зложила ручки дитини до мо
литви, замкнула великі, чорні, безбарвні оче
нята, поцілувала сині, зимні, тверді у с то ч к а ..
, А потім затопила ся в темні гадки та роздумувала над тяжкою і крутою недолею.
Думала, за що она терпить, хто огірчив єї молодість, хто попхнув єї в недолю, в нещастє, в терпіне, в недостаток.
Всьо зло, терпіне, біль, яке она перетерпі
ла, відколи муж віддав ся піятицї, занедбав Господарство, рідню, попродав майно, наробив довгів — всьо в тій хвили стало єї перед очи ясно, живо, в повній грізьбі і наготі.
Серце єї повне було страшної, пекучої не
нависті! до того, котрому віддала сврю першу, молоду любов, котрому присягала на Бога Все- відучого і Всемогучого, що заховає єї до самої смерти.
А він був батьком тої дитина! Не досить, що не дбав про того хробачка, не дбав, що оно голодне, пів наге, не полишив, не прищадив для дїтий нїчо — та єіце нині, в тій тяжкій хвилі житя иозабув на рідну дитину!
Міг йому помочи; міг його урятувати, ско
ро був би приніс лїкарство.
Та де там! — Сидить десь в господі, грає в карти, регоче ся весело з такими як він про
павшими товаришами, заливає ся смердюхою — забиває душу і тіло, забув на всякі сьвятоїці...
В дома умирає дитина! — Ж інка зломана горем, терпінєм, недолею... змучена, зломана на душі і тїлї!...
А душу єї переходив могучий, сьвідомий голос:
— Він, він сам завинив!
Розлючена на безсовістного, нелюдского батька в гніві і розпуці крикнула:
— Убійник!
Та в тій самій хвилі сьпівали жаби в мо
чарах смертельну пісню мертвому Хмарі.
* . * *
На другий день около полудня задзвонили, заплакали церковні дзвони — сумно, жалібно...
В околиця рознесла ся скоро вість, що в мочарах біля дороги з міста найдено мертве тіло Хмари.
Тої самої ночи умер його син...
Та кождий, що чув трогаючі, сумні звуки дзвонів церковних, хрестив ся побожно і шеп
тав: — Отче наш... — за душу, що пересинила ся на другий сьвіт...
А дзвони дзвонили і дзвонили...
Львів, 24. січня 1900.
