Ч. 69 Львів, неділя дня 25. марця (7 . цьвітня) 1907 Річник XI
Передплата
■в »РУСЛАНА< виносиш.:
в Австриї:
їв пГлия рів . ЗО я«^.
V п.ч року . .. .. 10 корі на чверть пику .. 5 вор,-
•>'. нпсябь . . Г70 вор.
За границею:
піаив рік 16 рублів або 36 франків
■в вів реву 8 рублів або 18 фравхів Поодввоке число по 10 сот.
>Вирвеш м и опв і душ у ми вирвеш: а не воаьмеш мплости і віри не воаьмеш, бо руеке ми серце і міра рутка,« — 3 Р у е л а и о и и х псальміи М. Шашкевича.
Ввхадить у Льввві що див крім иедїль і руских еьвят О о ‘|і год. пополудни.
Редякция, адмінїстрация і експедицня >Руслана< під ч. 1. ял. Дембревскогв (Хврун- щики). Експедицня місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмаяа.
Рукописи звертає сялише иапонередне застережене.—
Реклямациї неопечатавіе вільні від порта. — Оголо
шена звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч кн, а в «Надісланім» 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сот.
від стрічки.
- 1 Л Г - - --- -- - " " ■ - ---- --
До&ажний голос б рггедідд-ї 6 укїберсишетскій спрабі.
(Конець).
В третій і останній статі звертає Е.
Домброкский бачність на те, що інтерес науки, спокою і суспільного ладу вима
гає, щоби на університеті вернули нор
мальні відносини, щоби був запоручений тривкий спокій. А до сего можуть до
вести лише поважні люди, становищем, відомостями і патриотизмом визначні ав
торитети. Він предкладае отже довірочну нараду, на котрій булиб заступлені По
ляки і Русини такими людьми, на ко
трих предмет нарад був би наперед сфор- мулований ясно і конкретно. Умовлених условіи обидві сторони мали би обовя- зок додержати насупротив молодїжи й улицї і висловлює надію, що таке поро зумінє дало би ся осягнути, а дальшим вибрикам можна би запобігти дорогою перевазиї і порозумінн. Формулку імма- трикуляцийну можна би на єго погляд заступити латиньским нриреченєм, що до унїверситетских формулярів можна би зробити уступки без нарушеня характе
ру університету, а забезпеченєм руским професорам репрезентациї в сенаті мож на би довести до згоди і не допустити до розпаношеня крайним живлам. З до- маганя Русинів о засновини окремого руского університету могли Поляки впевнити ся, що Русини не думають при
своювати собі стану ноеїданя Поляків, але щоби питане унїверситетске полаго
дити так, щоби настав спокій і лад, тре
ба уладити відносини так, як се було в Чехах. Наколи обидві сторони стануть на основі реальних потреб і забажають згоди, тоді мериторичні переговори до
ведуть до успішного вислїду, а лад і спокій дасть ся привернути, скоро дома- ганя обидвох сторін будуть докладно уло- жені. Предкладае отже автор ось які домаганя:
1. Законодатна запорука польского характеру університету*), але не проти і мимо Русинів, але разом з ними;
2. Сучасне обезнечене здійснена ру
ского проекту унїверситетского по п е в нім, хочби довшім, але законодатно озна
ченім часі;
3. Провізорична уступка що до ім-
*) Тут автор мав очивидио на думці ли
ше признане дотеперішного стану поеїданя Поляків на університеті, як се виходить з его виводів — Р е д . Р у с л .
матрикуляцийної формулки і провізори- чні засновини умовлених з гори катедр в певних умовлених і законодатно озна
чених відступах часу.
З виводів автора доданих для поя
снена наведених точок виходить, іцо він уявляє собі справу так, що на тепері
шнім університеті львівскім мали би бу
ти утворені в певнім законодатно озна
ченім часі дальші рускі к а т е д р и ц и в і л ь н о ї п р о ц е д у р и , е к о н о м і ї , п о л і т и ч н о г о п р а в а і р и м с к о г о на правничім виділі, а к а т е д р и ф і л ь о с о ф і ї на виділі фільософічнім. Таким способом заспоко
єно би пекучі потреби і домаганя Руси
нів, а не була би се утраквізация при
мусова, яка не дасть ся на університеті подумати на такий лад, як се можливо в середних школах або учит. семінариях, бо такої примусової утраквізациї не хо- тнть Поляки а не бажають також Руси
ни. Таке дубльоване катедр мало би та
кий сам політичний ефект, як механіч
ний розділ університету на польский і руский, але не поглублювало би ріжниць між молодїжию, на які нарікають поль- скі політики задля твореня окремих рус
ких ґімназий.
Чи в такій або иншій троха формі дасть ся рішити унїверситетска справа, годі наперед предсказати. Се однак річ певна, що демонстранциями і галабурда- ми, чи то з одної чи з другої сторони она не буде розвязана. Гадка отже порушена дописувателем Рг2Є§1а<і-у про конферен- цию зложену з поважних представників рускої і польскої суспільности, заслугує на те, щоби над нею поважно призаду- мати ся. Задачу таку повинен би взяти на себе намісник яко представник пра- вительства і то як найскорше, щоби пе
ред вписами на друге півріче був обез- печений спокій і лад на університеті, а з ним .також і лад в краю.
Бернстєрне Бєрнсон про Поляків.
(Конець).
Чи думає хто, що польска ш ляхта в Галичині має инакші пересьвідченя ? Відносини є виравдї відмінні, то і від
мінна форма. Так само як польский клюб в думі заключив союз з росий- ским правительством, щоби з єго помо- чию для Польщи назад підчинити давні провінцій', саме так галицка ш ляхта вже
давно заключила союз з австрийским правительством, щоби здержати Русинів в їх розвою.
Після старої офіцияльної статистики з перед пятьдесяти літ було тоді в Га
личині 2,441.770 Русинів а 1,994.800 Поляків. Однак після послїдної офіцияль
ної статистики зросло число Поляків до 3,998.700, а число Русинів лише до 3.074.500. Я к се пояснити? Цілком про
сто так, що до Поляків дочислює ся те
пер 811.000 Ж идів і 200.000 Русинів;
останні на тій підставі, що они є — ла- тинниками. В Галичині є тепер в дїйсно- сти 3,274.450 Русинів а 2,977.334 Поля
ків. Коли фальш ує ся виборчу ордина- цию, шкільні закони і юстицию, чому не можна фальш увати також статистики ? Се право гнобителя так поступати. В сім Поляки не одинокі, тільки наслідки оди
нокі в своїм роді. Рускі селяни в Гали
чині живуть в найгірш их обставинах зі всіх селян в Европі. А коли Поляки (як недавно супротив мене) хвалять ся, чого вони тільки не зробили для руских се
лян, тоді з нужденних хат з глиняною долівкою виходять сотні й сотні тисяч худих, знищених, брудних мужчин, жінок і дїтий і кричать: »Ви кажете неправду, подивіть ся тільки на нас!<
Не одно далоб ся тут розповісти.
Але як старий журналіст я знаю добре, скільки нараз я можу набрати. Тому тілько одну малу прібку їх тактики з послїдних днів.
Університет у Львові є первісно руским університетом. Мимо сего єго так спольонїзовано, що в р. 1901 вели
ке число руских студентів вивандрувало на инші університети, щоби сим зверну
ти увагу авторитетів на стан річи. Се не помогло нїчо; тому, що і всякі инші за конні представленя не помагали нїчо, они прийшли на гадку сего року, зібра
ти ся на сильну демонстрацию, при чім між иншим поломано якусь часть унї
верситетского мобіляра і чинно знева
жено унїверситетского урядника. Моло
дих людий заведено на полїцийний уряд, однак таки того самого дня випущено на волю. Єще іменно була зібрана дер
жавна рада і тоді могло прийти до якої інтерпеляциї. Але заледви розпущено державну раду, іменно дня 30. січня а- рештовано їх наново, замкнено в пере
повнені келиї, де они безнадійно сиділи так довго, що порішили освободити себе самих голодовою смертию. Аж тоді до- перва звернула ся на них увага у Відни і тоді вже не посьміли з ними починати
2
кореспондент «Ради» п. В. Піснячевський описує докладно перехід сего засїданя, та згадує про вечерницї в честь Тараса Шевченка, які відбули ся днем перед тим, а у яких україньскі посли взяли Греміяльну участь.
Вчора — пише п. Піснячевский — тутешні Українці гучно вітали своїх по
слів. Був вечер на користь україньских катедр при вищій вільній школі. Гарячу участь в його улаштованю приняли й де
які посли. На самім вечорі їх було більш 50 душ. Як через се, так і через енер
гійні дуже заходи розпорядників коло репертуару, натовп людий був такий, якого мабуть ще небачила ні одна укра
їньска вечірка в Петербурзі. На прикінцї дуже гарно, хоч із чималими антрактами виконаного репертуару, слухачам, осо
бливо послам, було приємно почути чер- нигівского бандуриста Терешка Пархо- менка.
Після всього для послів земляки улаштували невеличку вечерю з палкими промовами тутешніх україньских діячів.
Вечір закінчив ся геть аж під ранок. Се
ляни таки добре притомились.
Через те треті збори послів поча
лись, хоч в приеуїности майже всіх чле
нів фракциї, трохи сонно і вяло, але пер
ший же пункт оповістки розбурхав зібранє.
Секретар доложив про бажаня Поля
ків, привітать нову парляментску громаду.
Гарячий Семенов зразу одрізав, що з па
нами Поляками трудовій громаді нічого заходитись »Вони віками їздили на на
ших шиях. Знаємо лій їх солодкі речі та братский камінь за пазухою»... Спо
кійний, поважний Чигирик заявив, що хоч у нас і справді дуже мало спільного з членами польского кола, але не тілько привіт треба вислухати, але й чемно від
повісти. Ми будемо мати діло не з па
нами експлуататорами, а з представника
ми Польщі. Будемо балакати до них не як до випадкових людий, а як до пред
ставників народу. Обіцяючи в своїй від
повіді піддержувати Польщу в боротьбі за землю і волю, ми гратимемо на руку не Ґрохольским і Гіотоцким, а нашим же братям-селянам і робітникам. До Чиги- рика пристали: Гріневич, Рубіс і инші посли. Було ухвалено вислухати в дру
гий раз тілько привітане Поляків і всеж таки в коректній формі підкреслити ріж- ницю наших домагань і домагань поль
ского кола.
Другою чергового справою було пи
тане про те, як фракция мусить поводи
тись при буджетних дебатах в думі. Рубіс перш усього радить запросити у фракцию скілька специялїстів, що ознайомилиб членів гурту з подробицями буджетної розписі на 1907 рік і помоглиб послам україньскої фракциї вияснити цифровими даними свою позицию. Назначають скіль
ка день в неділю, колиб можна було прослухати доклади.
Богуславский реферує фракциї, як инші Групи думають віднестись до про
мови міністра фінансів у вівторок. Вия
вилось, що 1907 рік має дати 180 міліонів рублів дефіциту. Се через те, що міні
стерство в порівнянні з минулими роками почислило неправильно деякі доходи.
Коли провірити їх докладно та поправити инакше, як тілько випустити їх на
волю.
»Але тепер отворилк ся очи й ре
шті Европи. Чи се можливо, говорили ми між собою, щоб Поляки, які ведуть і вели таку розпучливу боротьбу з Ро- сиянами й Німцями за свою рідну мову, підступно і скрито неволили инших за те, що вони боронять своєї мови ? І ко
ли тепер хто з нас на ново прочитувати ме історию Польщі, то побачить, що з давна »правдивий Поляк» не міг зро
зуміти свободи инакше, як тільки свобо
ду для себе робити все, що захоче са
тана. Мораль панів!11
Ми мали як найгорячійше співчутє для нещастя польского народа. Ми по
дивляли єго в єго героїчній борбі під Наполеоном, як і єго погорду смерти у повстаню за повстанем. А може еще біль
ше ми подивляли єго героїчний опір у великих і дрібних ділах буденного житя.
Всі угнетені народи находили Поляків по своїй стороні, коли пробували розбити своє ярмо, а великі поети свободи у По
ляків аж до послїдних днів розіпняли ясні веселки над нашим житєм. Але ко
ли знаємо, що з 7 міліонів селян у вла
стивій Польщі 5 міліонів не має землі і що польский клюб у думі вважав і вва
жає земельну реформу непотрібною, — тоді не стає слів. Бож ми бачимо, що тут шлях до відбудованя і свободи Польщі, а вони сего не бачать. Так само в Галичині. Коли польска шляхта ще не розуміє, що всі ліси і всі поля не можуть бути привілеєм немногих, тільки справе
длива виборча ординация і справедливі вибори мусять рішити, як се має бути устроєне і як мають бути усунені всі инші недостачі, коли польска шляхта сего не розуміє, тоді й те, що .вони ро
блять доброго, про що ми всі знаємо, прискорить тільки прихід дня, якого ніхто з нас не бажає дожити — »к ім сатани, що побив їх сліпотою!»
Поважаний руско-україньский народ небавом увійде в кождій часописи цілого цивілізованого сьвіта за сталу тему. Бо тепер вже давно знаємо всі: Від сего старинного народа увійшов постулят роз- вязки питаня землі і рілі до росийскої революцої і до програми в думі. Сей по
стулят можуть усунути на бік, можуть перекрутити, але відмовити єму управне- ня вже не можуть більше; він переді- стане ся до всіх народів і вкінци найде свою форму.
Чи се не дивне? Народ, що був за
суджений на смерть, він уділяє нам всім нової, законодатної сили до справедли
вості! і народного щастя. Зародок лежав в єго власнім, стариннім ладі комуналь- ности. Народна душа, така здорова і жи
вуча, не може ніяк вмерти.
Третє зібране
україньских послів.
Минулої суботи зібрала ся »Трудова Україньска Громада» — як називають україньску фракцию в думских парля- ментарних кругах, — на своє трете засї- дане після уконституовапя себе в окре
мий парламентарний клюб. Петербурский
тенденцийні помилки, то може пощастить звести кінці з кінцями. Як се зробити, яро се у вівторок після Коковцера роз
каже Кутлер.
Пос. Чигирик пропонує громаді не виступати у вівторок при першому роз
гляді буджету, а краще підготовитись до того часу, коли він не повернеть ся з комісиї і знов розглядати меть ся в думі. Він зазначує, що перше, на що требаб добиватись більшого асиґнованя, ніж за попередні роки, се — народна укра
їньска школа, особливо в західній Укра
їні, де нросьвіта народна стоїть далеко гірше, ніж в сусідніх великоросийских Губерніях, не кажучи вже про польскі.
Коли через які небудь причини нам не удасть ся зараз добитись такогоасиґнованя, наше домаганє, голосно висловлене з дум- скої трибуни, буде мати велике моральне значінє для дальших часів.
Рубіс звертає увагу послів на то, що перебрані україньскі гроші при ро- сийскій урядовій політиці, витрнчались на допомогу московс:<им, польским та бикиньски.м фабрично-зачодским капіталі
стам, на підтримане їх справ. Крім то
го уряд, щоб підтримати сих заводчи
ків, обкладав великими налогами закор
донні товари, найбільш потрібні для хлі
бороба: залізо, сталь, чугун і инш. Че
рез се Українці переплачують подвійно
— і при податках, і через таможенні по
бори. Треба вибрать комісию, котра би докладно розглянула буджет при сьвітлі інтересів україньских трудових мас і по- моглаб громаді виступить перед думою зі своєю пропозициєю
Всі згоджують ся і нибірають в ко
місию Щербину, Карачевского - Вовка, Довгополого, Рубіса, Богуславского, Се
меновича і Чигирика з правом запрошу
вать з поза думи знавців сеї справи.
Чигирик довго зрікаєть ся брати участь:
»я там буду, як на «Соломонові» (ора
кул) ворожити» — каже він. [Гід кінець всеж таки згоджуєть ся.
Голова зібраня Рубіс, заявляє, що деякі члени громади по власній інїция- тині вже зібрали материял по рівнопра- вю нациї. Що з ним Група скаже зро- биіь: чи передать єго прямо в комісиї по сій справі при наших фракциях, чи може вперед фракция візьме на себе пе
реглянути і обробити сей материял. Всі згоджують ся на тому, щоб материял було улаштовано і подано на дальше зібра
нє і потім тілько фракция зможе порі
шити, що з ним краще робить — чи самій заступати, чи дати змогу иншим виступить но питанні про рівнопракє на- циональности.
Голова питає, як буде з силою скарг на уряд і прохань, про визволене з тю
рем, що кождий день плинуть в Групу зі всіх кінців України. Він пропонує до
ручити фракцийному бюрови улаштувати материял і підготовляти запитаня, щоб передавать їх в «запросну» комісию ду
ми. В нагальних же випадках уповномо- чить окремих членів для зносин з міні
страми і ирезидиєю думи в сій справі.
Зібранє пропонує від імени усієї фракциї на окремі зносини з окремими інституци- ями уповноважити о. Антона Гриневича, як найбільш авторітетну для урядовців людину. Коли хотіли спитать о. Антона,
з
кінна наукова праця є неможлива та що на
слідком того конечностию є креованє окре
мого руского університету поки що з трема виділами (без медичного). Потрібні катедри на новім університеті належало би обсадити доцентами і суплєнтами і визначати ім З- літний речинець до габілїтациї. Потім зазна
чили бесідники права Русинів до львівского університету та заявили, що тих прав не зре- чуть ся, поки не стане окремий руский уні
верситет.
Кореспонденцийне бюро оповістило отсей комунїкат про ириняте д еп утатів: «Депута- цию руских професорів львівского університе
ту і Тов-а ім. Ш евченка приняв вчера мінї- стер просьвіти М а р х е т. Він напятнував як найострійше сповнені насильства і заапелю- вав до руских професорів, аби також від се
бе успокоювала молодїж та аби тим чином довели до найскоршого приверненя дальшої науки на львівскім університеті. Справи за- ложеня руского університету не можна трак
тувати окремо, а лише спільно з иніпими желанями що до закладаня нових висших шкіл.
Мінїстер мусить вповні прилучити ся до ста- новиска, яке займали єго попередники, після якого найперше мусить ся вдоволити вивіно- ваню єствуючих університетів, головно меди
чних виділів і природописних інститутів та спсциялїзованю поодиноких галузин науки, що потягає за собою надзвичайно великі кошти. Впрочім однак правптельство готове є дбати зі гсїм старанєм про культурні і нау
кові змаганя також і руского народу.
»В дальшій розмові обговорювано також ріжні подробиці, як видані останні дисциплі
нарні вироки, розпочате викладів, габілїтова- нє приватних доцентів та іменоване професо- рів-Русинів.
„Опісля була депутация у президента міністрів бар Б е к а , котрий у відповіді! на звернену до него промову зазначив, що ру- скі студенти допустили ся пожалуваня до
стойного парушеня єствуючих приписів ди
сциплінарних і війшли також в поважну ко- лїзию з карним законом. Президент міністрів може лише так, як се зробив і супроти поль- ских професорів, звернути сч з анельом до руских професорів, аби з цілим натиском зм а
гали до приверненя упорядкованих відносин на львівскім університеті. Студенти мусять рішити ся, вйсказувати свої бажаня в рамах єствуючих приписів у вповні законний спосіб.
Всяке ишие поведене є зовсім невідповідне до викликана якогось рішаючого впливу на правптельство. З другої сторони також по
ступок польских студентів на їх руских това- рішів належить напятнувати !
„Мінїстер зовсім не стоїть на тім ста
чи згоджувть ся він на се — єго вже не було, бо він пішов вже н сам хода- тайствовать по якійсь справі, яких у ньо
го давно вже по вуха.
Далі збори обмірковують техніку вибраня в аґрарну комісию і спиняють ся на торішнім способі — вибирать по одному від пьятьорки, що дасть трудо
вій укра'іньскій громаді провести послів більше, ніж при инших способах.
Гіамять покійного Йоллоса громада пошанувала вставанєм і ухвалила по
слать семї єго телєґраму з висловленєм глибокого спочутя. Бо в особі покійного трудящі маси Росиї і особливо України понесли велику втрату. Він був палким оборонцем і борцем за землю і волю для них, волю в найширш.м значіню сего слова — автономією України.
Не обмежуючись посилкою телєґра- ми, фракция уповноважила депутата Сай
ка з Полтавщини, від котрої і Йоллос, був торік послом, поїхати в Москву на єго похорон і там висловити ті иочутя якими пройнята тепер україньека тру
дова ґрупа до неб'жчика.
Під кінець зборів було оголошено результати виборів до бюра громади.
В нього ввійшли’: Рубіс Н. К., Гриневич А. І., Лось Коллядзян Ів. Л., Довгополий Н. Ів., Нечитайло С. В. та Хвіст В Ів.
Просяно віїиовята перупату.
Н о в и н к и.
— Календар. В с у б о т у : руско-кат.: Арте мія, Захарія; римо-кат.: Келестина. — В н е д і л ю : руско-кат.: Благовіщене", римо кат.:
Германа. — В п о н е д і л о к : руско-кат.: Со
бор арх. Гавр.; римо кат.: Дионїзия.
— Депутация руских проФвсот ів унїверс те- ту і Наук. Тов-а ім. Шевчзнка, в тім самім складі, який ми подали в иозавчераіннім чи
слі, була вчера на авдиєнцвї у президента міністрів бар. Бека і міністра просьвіти д-ра Мархета. Як доносять нинішні телеграми, про
мовляли її. Романчук і відпоручнак Тов-а ім.
Ш евченка. Оба бесідники зазначили, т о но звісних подіях на львівскім університеті сно
новити, аби відказувати якійсь народності!
заложеня університету, яка своїм числом і культурними потребами має до того претен- свї; однак про те можна аж тоді думати, єсли будуть дані до того условини. До тих належить передовсім можність придбана по
трібного числа учительских сил, яких доби руский нарід ще не має до диспозициї. Не належить також не звертати уваги на то. що справа заложеня окремого руского універси
тету не може бут < окремо управильненя, зле взагалі разом зі всіма унїверситетскими справами.
„На погляд президента міністрів, також і в рамах єствуючих уряджень можна узгля
днити культуральні потреби Русинів через утворене доцентур, катедр і т. д. Головною условиною однак є привернене нормальних відносин на львівскім університеті і приміненє законних основ рускими студентами. Прези
дент міністрів закінчив знова анельом до ру
ских професорів, аби уживали свого впливу в тім напрямі".
Депутациї помістили в нїмецких дневни- ках комунїкат про вислїд їх переговорів з обо
ма міністрами. Кореспонденцийне бюро пряно сить сей комунїкат лише у виїмках, менше більше згідно з поданим висше комунїкатом, а дословно наводить єго конець в отсих сло
нах: „Члени депутациї по довшій розмові з обома міністрами вийшли з тим вражінєм, що пранительство хоче утворити переходову стадию через дальше креованє руских катедр, покликуванє доцентів і суилєнтів та що дома- гає ся передовсім успокоєня розбурханих умів рускої молодїжи, аби не вдавало ся, що робить то під примусом".
— Барвіньский — а брати „українець" і
„кацап". „Галичанина. “ а за ним Ггге^ігці подали письмо о. К и р и л а Л е в и ц к о г о , котрий перед роками звертав ся до свого брата В о л о д и м и р а , нотара у Винниках, о протекцию в справі сотрудництва до міністер
ства через п. Б а р в і н ь с к о г о. „Брат укра
їнець" відказав свого посередництва „брато- ви-кацапови“ задля єго кацапских переконань, а сей звернув ся до ґр. Ст. Баденього і ося
гнув свою ціль у тодішнього мінїстра-прези- дента ґр. Кззиміра Баденього. „Чого відказав рідний брат з п. Б а р в і н ь с к и м«, кін
чить о. Кирило Левицкий своє письмо,
„се виробив Поляк для кацапа". — На се можу лише замітити, що я не відказував о.
Кирилові! Левицкому єго просьби, бо єї про
сто не дістав, але в своїм житю поміг і не- одному „каоапови". Між иншим пригадую тут справу недавно широку описану в „Гусланї"
п. Дениса К у л а ч к о в с к о г о , котрого тоді
шній намісник ґр. Баденї мав з службових
Мирі» ® іт]ііі зим Гадиі 18) з Букйвнпммя.
(Дальше).
Ч. 10.
Лист Із. Воробнезича до Д. Танячкевича, писаний 18Н5 р.
Кожда; пісня повинна добре душу, гадку- мисль мати, гди єю не глянути душевньїм'ь окомт. тамт. аби слана лескала яка, ти см а
рагди. рубини и лехо ихт, іци знає — пісня до нічого, мертва, деренина. Гадка єетч, перла, зерно плбдч, — а мова скалка, шкаралуьина.
Я моі братичку-орлеку збирана, и писавч. на
родні думи-пісні черезч, блезко нятнацятч.
літа., незнавч, я ні мука, ні трудбвч., лаз'явч, вч> незку хатчину, пбдч. бідно соломино стріху чеетувавь сліпого лірвака и тонувч, вч, музи
ку складала, и в ь книжочки збирала.. Збор- ники пісень М. Максимовича (Москва 182? и Кіева, 1849) Ж еготи Павлаго, Вац. за. Олеска, Коціпінского и другі менші зборнички пісень и пословена. народньїха., далі поезій Т. Паду- ри, много ота. Кулиша н д. стоята, ва> моема.
невеличкима. книжкоскладі за рядома., пороха.
непрепавд, оха., стораза. я иха. читав'ь, учив
ся — и карактера. наїцоі народноі пісні така, серцу пресвоів'ь шо лиша. вч. тьім ь тону спі
вати знає и б о р те заніміє яка. єго лишитця.
А шо тичетци оповідани исторецкьіха., нашоі
жалко заплакало, вжема. и хтіва, глуху мою бандуру ва, першу ліпшу скалу розбити и на віки заніміти бо батькомчь слабьіха., недуж- ньіх'ь, деревянно душньїха, дітей во віки не- хочу бути. .. не разома. упала ми гадка у го
лову ні! те зроблю, настрою іци тугши струни и заспіваю така, аби сижьіи орела. пбзнала.
шо не збвсіма. такі слабенькі. Перші дві ча
сти Мурашки импровізуванньї, може бути т о и слабі али до третоі, до Мотовила, до двоха, кпзаьбв'ь — до тьіх'ь другиха. и до тоі кра
сної гадки за основаніе монастеря Путня яка, трохи пелнека додама, и за. моєю Хитманщи- ною и другими исторецкими думами д о купи злучу, то зобачиш'ь моі сижьій орле шо к р а сна книжочка будить и шо ю родимці щеро привітают'ь. Скорше на віки занімію, або лиша.
для самого співати буду — а думи исторецкоі до смерти нилишуся.
Пбзнаю моі братічку — орлеку за, тво
ехч, мені дорогиха. и научатєлньїха. слбва. шо ти за, мене лиша. гуцулского поета зробити намірявша., даюти слово шо соткаха. такьіха.
пісень рахувати буденгь яка. „Соловій-Чаро- дій" видиша. самми признаюся шо багато слабиіьіи „Гуцула,-сиротина“ - лиша, тя про
шу — зч, сумно спущеними крелами сокбла»
— мя на дорогу до нашоі исторецкоі думи направити, возбуджати, научати а не страхати словома, то слабенькі — бтдаи и ваша, Львіва.
одноі днени ни збудувався. (Дальше буде).
слави и козацтва, збтколя моі орлику м ате
ріалу назберати ? Може приміром'!, наша на
родна исторецка дума ? Бороііе Боже! На на- піьіма. литиратурньїма, полю трудно иха. гди и здибати. Писавч, сланими Вовчока. гарні ововіданіа за. жетіа нашего люду може и ча-»
стію импровизовані, такьіхч, намч. треба исто- реческьіха., правди ви ха> — але гди оне? Коли они на сена, зяв ятц я? Скажи моі орлику.
Видівши ту видику иотребнбсТь гди щось ва.
нашоі исторіи бта. забетку бдорвати, мова, за, могили вітягнути, примушена, був-ьіма^ сла- вньїха. козацкьіха. оповіданій М. Чайковского (хотяи ліпна, ва. німецкьіма. язику, бо п о поль- скмй ані руїн-ь —- и тута.- причина моей сла- бой мови) и исторецкьіх’ь сочиненій Енгеля, Гопаго, Бен. Каминскаго и д. яка, сліпни пло
та -тримати ся. За. такьіхч, жерела, брава, я матиріала,, али далеко бта, мене було нхч.
често держатися, тоі матеріали, гііхава, я ва.
ступі моего серця, и обдіяв'ь одиждою рбдноі мови. Народні исторецкі думки дуже темно нама, про козацтво, Січа,, атамани, походи и моема, братяма, сказати шо то Січа, була, яка.
козацтво розвивалося процвітало и марніло.
Братичку — Орлеку! при читашо твоехч.
сліва.: „твоі исторецкі думи слабенькі! Братіч
ку! не бери ти такьіха. річей ва. основу твоеі поезій не те щоба. поезію іхч. вбірава. ні Го
лубе! воно за тяж ке завданье було для тебе"
— щ ось мя яка, ножами ва, серце закололо, и бідне — Бога, свідока, — німимьі зліізамьі
