Ч. 116. Львів. Второк дня 25 мая (6 червня) 1899. Річник III.
Передплата
на «РУСЛА НА* виносить:
в Австри :
на цїлпй рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
І на чверть року . . З р . ав.
‘ на місяць . . . . 1 р . ав. ;
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . Ю рублів
! або 20 франків
. Поодиноке число по 8 кр. ав. І
— и..-.---
>Вирвеш ми очи і душу .ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Піашкевича.
І _—---... --- .. • ;
Виходить у Львові що дня • І крім неділь і рускпх сьвят
о год. 6-ій пополудня.
Редаиция, адмінїстрация і експеднция «Руслана» під ч. 5 ул. Л ї н д о г о. — Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертаь ся лише І і на попереднє застережене. — і
Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошеня зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесенії по і 15 кр. від стрічкп. ?
Поміщалось в головоньці.
«Дґло* боронить пос. Танячкевича і его відкритого листу до пос. Барвіньского і розуміє ся — дає правду свому »не- занисимому*. Оборона »Д1.ла« однакож така млава і повна суперечностий. що о. Та- няНкевич міг би сказати: Господи, захо
вай мене перед моїми приятелями!
»ДТ.ло« починає свою оборону тим, що чудує ся, як носьмів гіос. Барніньский на
звати себе і своїх товаришів жонституций- ними« заступниками руского народу, коли досп «ДЬло* не видало пос. Барвіньскому і єго товаришам патенту на «конституций- них« заступників Руси.
»Дґ,ло« каже дальше, що пос. Бар
віньский «удає* лише якесь почуте обо
в’язків супроти руского народа; що «рускі*
посли відчули вже безвихідне своє поло
жене і раді би видобутись з тих кайданів, якими себе добровільно сковали.
Слідує відтак Белеївске: та ба! — »ру- скі« посли не в силі розірвати сих кайда
нів, бо? — бо они в соймі розпинали ся за польскою адресою, що хоче лише (?!) розширена автономії краю , а в державній раді стоять при програмі Войтїха Дїдушиц- кого (?!). Якжеж — питає »ДЬло« — мо
жуть они н а р а з домагати ся від правиці і правительства управильненя національно- політичних відносин в Галичині і на Буко
вині ? Спитавши: я к м ож уть'?, відповідає І собі «Діло*, що м о ж у т ь , але — та ба! і
— они не мають до того сили. Може би ще иос. Барніньский м ав таку «зухвалу відвагу* проти польского «Кола*, але та ба! — він не н а й д е між своїми товари
шами другого такого відважного. А який буде ефект, як би пос. Барвіньский відва
жив ся на таку зухвалість'? — питає »ДЬ- ло«. Правиця відкаже ему. А він?. Він не перейде до опозициї, ані не з л о ж и т ь мандату. А як би і з л о ж и в мандат, то
міг би нам сказати, що сила «руских* по
слів лежить в їх союзі з полудневими Сла- вянами? Се ч и с т е с а м о д у р с т в о ! Ру- скі посли кріплять лише силу Чехів, по
лудневих Славші та Поляків, а не на від
ворот. Они кріплять Чехів і Словінців в їх борбі з Німцями, а Полякам помагають розширити автономію Галичини. Русинам, що борють ся з Поляками, не поможуть ані Чехи ані Словінці а тим меньше По
ляки. Як би Русини воювали з Німцями, а! — тоді могли би Русини числити на
віть на поміч Поляків (!!!), а так Русини є для Поляків тим, чим ягня для вовка, а для Чехів і полудневих Славян — Гекубою!
«Д ІЛ О *
кінчить свої виводи тим, що фактами (!?) доказує, що «неконституцийні посли не з д о б у л и д л я г а л и ц к о ї Руси н і о д н о г о п р а в а , хоч забуло притім сказати і вичислити все те, що здобули і
«вольним* голосом вибороли для Руси по
сли Танячкевич і Окуневский.
Чи спорити нам з «Д
іілом«? Г
оді! Д
отої політичної саламахн нема як і присту
пити. В богато справах «ДЬло* перечить само собі, а на політичну програму «Діла*, що рускі посли змогли би лише через со
юз з нїмецкою лівицею поправити долю руского народа — на сю програму ми не підемо. Длячого не підемо?
Не підемо, бо в 1869 р. Німці прода
ли нас Полякам.
Не підемо, бо недавно ще (в 1894- ро
ці) пос. Романчук указував нам, що лише через «аптикоалїцию славяньску*, т. є. че
рез сполуку руских послів (навіть і «зави- симнх*) з Чехами та Словінцями галицка Русь змогла би прийти до своїх прав.
Не підемо, бо галицку Русь не спасли в своїм часі ані Люеґер, до котрого зали
шив ся Романчук, ані Периерсдорфер, з ко
трим під конець старого парляменту Ро-
; манчук так дуже симпатизував.
Не підемо, бо послів Танячкевича і єго товариші будуть раді тому, бо одному
з них дістане ся провід «руских* послів і в «рускій* політиці.
Намотавши в кількох стрічках стілько інсинуаций і гіпотез, припустивши «сеє і онеє« і усумнїншись в те своє «сеє і онеє«
— »ДЬло< вірить, що руска справа була би взяла зовсім иньший — розуміє ся ко- ристнїйший — оборот, наколи »рускі« по
сли були би дійсно жонституцийними* за
ступниками Руси. Тоді були би м о г л и і мали би повну «волю*, допоминати сн в ра
ді державній о управильненє національно- політичних відносин в Галичині і на Буко
вині. Тоді змогли би они «загрозити опо
зицією і вимусити те, чого би їм не хо
тіли дати по добрій волів. Тоді — треба догадувати ся— голос їх лунав би по салі віденьского парламенту так грімко, як лу
нав доси >вольний голос* о. Тянячкевича і долунав би ся того, що нїмецка лівиця—
ся покровителька «независимих руских, чи- сто-конституцийних та «Ділом* опатенто- ваних послів — над постулатами о. Таняч
кевича в своїй програмі п е р е й ш л а до д н е в н о г о п о р я д к у , сказавши Полякам:
«ви не мішайте ся в наші справи з Чеха
ми та Словінцями, а ми дамо нам за те в з а ім н іс т ь і не будемо мішати сн в ва
ші справи з Русинами*.
»ДЬло« промовчало однакож весь той великаньский дотеперішній! успіх послів Танячкевича і Окуневского в державній раді і, щоби просто одурити своїх читате- лїв, каже: «8—10 послів руских не є ще велика сила, але?... але « б у ваю ть хвилі*
як ось і тенерішна, що і таке невеличке число солідарних жонституцийннх* заступ
ників народа набирає в е л и к о г о з н а ч і- нн«. О. Танячкевич зробив проте добре, що не увійшов в «коншахти* з Барвінь- ским, а тим меньше з єго товаришами, о котрих нема що і говорити. Але — ре
флектує сн «Діло* — пос. Барвіньский
2
Присяга вірности
повеля
Марні С
офіїШварц
перевід
С. Ь'зерского.(Дальше.)
II.
В кілька день опісля був І астон одного, ясного вечора на Вердевілю, щоби з кралею свого серця попращати ся. Він мусів тепер від
ходити, щоби бороти ся за честь і свою любов.
Се були єго останні відвідини перед від’їздом.
Обоє молодята, зійшли в огород, щоби там по
серед цьвітних пахощів, посеред шелесту листя і журчаня води себе на взаїм о любві запевни
ти. При звуках шездари пересьпівав Ґастон па
ру любовних пісень, іцоби також і єго перепо
внене серце могло виговорити ся. Закіньчивши скнів, з ’імив він руку Зоі, положив під рами і сказав:
— Ходи, поглянемо єще раз на море, мо
же нам вже не доведе ся ніколи разом на сей образ дивити.
Предовго стояли они там, оперши ся о по- ручє, іцо було тут над морем і З о а говорила з мрійним запалом о своїй любови та будучно-
сти. Ґастон наслухував, а на гарні черти єго І лиця налягла хмара глубокої задуми. Се було якесь смутне перечуте, що веселі дні єго щ а
стя ось тепер закінчили ся. Нараз огорнув вій рукою стать Зой, відвів єї від поручя і сказав пригорнувши до свого лона:
— Не хочу вже довше споглядати на м о
ре, бо єго филї так якось дивно шепчуть, що мені' ввижає ся, неначе би до мене покивували ся, щоби ми обоє у єго глубінь кинули ся. Тоді Зоо, ти на віки була би моєю. А нужно! О господи! Коли би я повернув з бою, тп вже мене позабула!
Зоа обняла єго шию, глянула в єго палк і очі і шепнула:
— Ніколи не вийде Зоа за нікого, тілько за тебе; ніколи тебе не забуде!
— Відсутність, Зоо, се вельми небезпечний ворог вірности.
— Ґастоне! — промовила Зоа опалисто.
Клену ся Пресьвятою Дівою, що остану тобі вірною. Коли наложиш головою, тоді монастир мене захоронить, там оплакувати ме Зоа того, котрого на сім сьвітї до загину любила. Нако- либ я зломила дотеперішню присягу, тоді тобі вільно мене як безчестну, невірну женщину пе
ред цілим сьвітом знеславити. Ось гляди! — додала вона і витягнула медаль, у якім був
вправлений єї образ. — Сей образ нехай тобі товаришить яко талісман. На єго окранови пи
сано: «Вірність до загину!»
— О Зоо!.. — Д овіє обняте і горячий по
цілуй закінчили сю справу.
Місяць, що розсипав своє срібне иром
іієна землі і морю, заплив саме тоді за хмару, неначе би не хотів довше на розстане сих мо
лодят дивити ся.
Коли тропіка пізнізнїйше Зоа сама при ві
кні своєї кімнатки сиділа і мокрими від сліз о чима у глуху ніч визирала, тоді жаліло єї сер
це сеї розлуки і докоряло їй, що- вона Ґастона піти на війну намовила.
— О! коли би він упав, тоді пукло би моє серце* — шепнула вона. — Але він не упаде, а верне полковником оздоблений почестним за ступом, тоді стану полковницею. Ах! се буде не
беснії розкіш! Ніхто тоді не посьміє сказати, що я дочкою крамаря!
По сих словах розради удала ся молода дівчина на випочинок і їй снило ся, що Ґастон десь прийшов у блискучому полковницкому мундурі, на єго грудях повно хрестів і з нею мав іти до шлюбу, але саме тоді, коли мала ему подати руку, він десь подів ся.
(Далі буде).
Окуневского, котрі так вірно через два роки служили нїмецкій
О П О З И Ц ІЇ]і обструк- циї, — ся онозиция нині в сввїй програмі, просто сказавши, пустила — в трубу.
Не підемо, бо ми і в краєвім соймі і в державній раді при укладаню адрес ска
зали і застерегли собі найвиразнїйше, що і ми і полудневі Славяни приступаємо до більшости лише під услівєм, що ся біль
шість п е р е в е д е рівноправність в с іх ав- стрийских народів, отже і руского.
Як би пос. Танячкевич та Окунквский були в силі висказати нам хоч один дріб
ненький позитивний успіх своєї фільонї
мецкої політики в державній раді, ми би скапітульовали перед ними і навіть перед
» Ділом*. Впрочім — час покаже чия візьме? фільонїмецкої політики мали ми в нас доволі. Ми були вірними союзника
ми Німців від 1861 — 1891 року, повних т р и ц я т ь літ. Побивали з ними заодно Поляків та Чехів, а по трицяти літах за
мітили, що нас побито. Вже навіть пос.;
Танячкевич в своїм відкритім письмі запо
відає, що буде піддержувати Німців (нако
ли они сего потребують?) лише в їх чи
с т и х змаганях, а тут »ДЬло« велить нам | за всяку ціну летіти в табор нїмецкий, бо? і
— бо надіє ся(???), що Німці подадуть нам наші права і бо там — в тім таборі нї- мецкім — нема на разі Поляків. «Діло*
страшно рутеньске! Перед єго очами є ще заєдно політика иок. Рутенцїв ідеалом, хоч в души оно иересьвідчене, що аж по 1883 році звільна, а по 1891 році в скоршім темпі ми без Німців таки постепенно при
ходили і приходимо до своїх прав. В 1883 р. зірвав Романчук в соймі з рутеньскою політикою, а в 1891 р. в раді державній.
Тількож в редакциї »ДЬла« — коротка на- мять, а ще коротший політичний досьвід і
— може і розум...
Маєві науки тримає др. О. Хомишин, віка- 1 рип катедральний. Щоденно є церков катедраль- на переповнена в неділі і сьвята, а богато не- могуть ся буквально до церкви дістати — по т р е б а д р у г о ї церкви конечна і очевидна.
Третого з ряду Епіскопа Станїслазівского ґр.
Шептицкого надїють ся вже за місяць в Стані
славові (19. червня заповіджена єго преконїза- ция). Епіскоп Шептицкий повернув з Льоврано, з побережа адрнятского в повнім здоровлю.
Митрополїт Куїловскин прибуде до Станї- славова з літного побуту 3. червня с. р. Як до
носили часописи, то інжинер Осостович записав реальність на дівочий руский Інститут під заря
дом епіскопскої Капітули. Є се реальність ч. 106 при улицї Заболотівскій
—але він тілько п о- л о в и н у с в о є ї р е а л ь н о с т и записав
—- другаполовина є власностию єго свояка.
Є надія, як упевняють обізнані близше з сею справою, що капітал зложений на палату епіскопску в Залїщ иках виносячий до 4000 зр.
без відсотків, а оетаючий в депозиті у одного дідича і одного пароха буде звернений. З а до
зволом жертводавців, при данім факті, що ре
альність вигляджена на палату вже спродана і наміряють ужити сей капітал на той Інститут дівочий. Богато надії покладають на нового Епі
скопа що до зреалїзова я замислів добродійних епархіян.
ІІелеша стипендия виносить 800 зр.; має бути заіпотекована на Рускій Бурсі. Товариство Руских Ж інок узбирало також більший капітал на Інститут дівочий. Добре би було, щоби ті і окремо придбані фонди служили до одної цїли \ спільними силами і хоть би Тов. Ж інок хотіло І затримати свою власну управу фондом своїм
— 'але щоби з відсотк’в капіталу і доходів своїх в тім Інституті утримувано кілька спосібних і ' бідних дівчаток, котрі би ся могли приготовляти на учительок в приватній женьскій семинариї тутешній.
При катедрі завязало ся товариство «Са- маранин» для підмоги найбіднїйших парохіян.
Бідних парохіян {-помагають квітками на 2 0 ,І 30 кр„ за які бідні можуть в склепах (Русинів) християн купити що потребують; також обдїлю- вано на Великдень • богато бідних печивом, по
надсипаним рускими парохіянами.
Допись.
Станіславів 29. ман 1899.
В перших днях мая відбув ся в Станісла
вові з'їзд відпоручників Вдовичо сиротнньского фонда тутешної Епархиї. Відпоручникам пред- ложено проект позички з вдовичого фоида в су
мі 35.100 зр.,*котру Братство катедралі.ие св. о.
Николая затягнуло на будову каменицї двопо
верхової на ґрунті Бурси рускої при улицї Ґолу- ховского ч. 5. З ’їзд відпоручників уділив тую позичку на 4 ’/,°/0. Позичка буде загіпотекована на реальності! «Бурса руска», і кромі відсотків іде на сплату капіталу, чистий дохід з новоїка- меннцї. Камениця буде мати 6 помешкань так уладжених, щоби могли бути винанятими і для крилошан капітульних, котрі тепер в нанятих домах різних мусять мешкати. По при певности уміщена капіталу вдовичого фонда і більших відсотків, як до тепер (було іно 4°/0) створить ся можність і збільшити число вихованців
В :Бурсі рускій, котре змаліло до 40 (а було 45 та і 53 давнїйше), бо від 1. мая 1890 прибуде ще цілий перший поверх в давній каменицї Бурси
— котрий буде можна ужити на приміщене бурсаків. Отже є надія, що число бурсаків збіль- і шить ся і в тім навіть випадку, коли одну офі-
цнну стару розвалять, бо на Бурсу можна ужи
ти ще одно помешкане (3 покої), котре займав приватний льокатор. А потреба розширена ру
скої Бурси від давна пекуча. Допитувана о при- нятнє молодїжи не уставали, але про брак місця не були увзгляднювані.
Управа Бурси в виду, як в Перемишли, Тернополі, Коломиї а навіть в Саичу рускі Бур
си розширяють, не може оставати по за други
ми, позаяк в Станіславові є осередок Епархії, 16 руских сьвящеників стало там перебувають,
— а околиця чисто руска і охота до науки ве
лика. Ж алували ся вдови, що сего року випла
чувано замість давних 60 зр. на голову (для вдів і сиріт) іно по 56 зр. Але на то дано ви-і ясненє, що з того потрученя 4-ох зр. на кожду ' голову, формує ся капітал, на запомоги більші для тих вдів, котрі дару ласки з релігійного;
фонда не мають. Роботи коло обнови катедри
іпоступають поволи; ще мулярі не скінчили сво- і їх робіт, около підготовленя ґрунту під мальо
ване.
доказ слабосильности теперішного правительства і щоби вкінци ска'зати: нема другого виходу, як той, щоби ґр. Тун уступив, а на єго місце прий
шов ліберальний кабінет. Так принайменьше каже БеЩчі-Ьея УоІквЬІаМ, що ціле змаганє N. Гг.
Р
гє-
із-
извернене лише на воскресенє лібералі
зму в Австриї. Орґан антисемітів додає одна- кож, що надії лібералів марні. Австрийскі на
роди не дадуть ся вже одурити. Хто угорску угоду вяже з лібералізмом, сей обдурює австрий- скі народи. Ліберальне правительство продало би в одній хвили економічні інтереси Австриї зжидоватїлим Мадярам. Ліберали не суть на
віть Німцями. Се кліка політичних спеку
лянтів.
Лише нїмецка праса правиці радить ш ука
ти за компромісом в угорскій справі. Компро
міс мусить найти ся — кажуть Тігоіег Зсіїшпеп Катрайна — все одно чи для ґр. Туна, чи для якого-небудь другого кабінету. Уступленє ґр.
Туна значило би одно, що розбите теперішної правиці. Чи яка парламентарна більшість змогла би відтак перевести угоду з Угорщиною? — су- мнїваємо ся. Таж опозиция нїмецка з гори від
кидала нову орґанїзацию банкову і за ніяку ці
ну не хотіла Угорщину допустити до рівнопра
вності!, а націонали нїмецкі і антисеміти за зя - ли в
угодовійкомісиї становище Угорщині край- но неприхильне. Ті два сторонництва голосува
ли за розривом дотеперішної спільної области торговельної і за задержанєм старої орґанїзациї банку.
Франция заняга ціла справою Драйфуса.
Касацийний трибунал рішив знести засуд на Драйфуса і перевести нову розправу перед но
вим воєнним судом. Вість про увязненє Паті де Кляма потвердилась в цїлости. Він і Естергази враз з иок. Генрієм фальшували докази на обвиноваченє і засуд Драйфуса з розказу вис
ілих властий війскових. Так, приміром, каже Естергази вже зовсім отверто, що бордеро на
писав він власнзю рукою з розказу полковника Сандгера. Драйфус етане імовірно перед новим воєнним судом в Рен. Симчасом, щоби увагу Франциї відвернути від тої «палати» війскової, виправляє мінїстер війни великі овациї для Маршанда, а нарід зносить оклики в честь сво
єї армії. В неділю скликав президент кабінету Діпуй раду міністрів, щоби придумати міриосто- рожности проти заворушень, які могли би по
встати по повороті Драйфуса до Франциї. Се- мітскі дневники триюмфують. Драйфуса пові
домлено вже о зрішешо касацийиого три
буналу.
В ііїмецкім парламенті внесло правитель
ство иредложепє до закони в справі «охорони промислу фабричного» перед робітничими стрей- ками. Иредложепє визначує дуже сурові кари на тих, що сиинюють розвій фабричного проми
слу і розривають зносини межи робітниками а їх хлібодавцями. Найнизпіа кара виносить рік вязницї або 1600 марок. Наколи би рух робі
тничий загрожував приватну власність або інте
реси держави, то виновники руху будуть карані вязницею від 1—3 літ, а агітатори навіть вязни- цею до пятн літ.
В послїднім дни мая з’їхав ся сір Мільнер ґубернатор анґлїйскої Капляндиї, з Кріґером в Блємфонтен в справі навязаня мирних перего
рів що до Иітлєндерів в Трансвалю.
З Александриї доносять, що чума, яка по- явила ся там і в Каїрі, не має пошестного ха
рактеру, а є лише т. зв. бубоновою чумою, не- зарадливою.
З політичного поля.
Угодова акциз не посунула ся ні кроком вперед. Угорскі міністри не прибули ДоСИ до Відня. Мабуть аж в половині сего тиждня прий
де
ДОзрішеня. Нині провірено вже, що супе- | речність межи обома кабінетами лежить в и- к л ю ч н о в банковій справі. В справі самоїж угоди та реґуляциї валюти оба правительства однаково думають, а за підставу до всего бе
руть договор, який заключив Банфі з Баденїм і оба правительства з банком австро-угорским.
Рівнож і справа квоти полишена на боці і єї порішить остаточно сам цісар в виду того, що дотеперішні
КВОТОВІ КОМ ІСИЇне довели ДО
Н ЇЯ - Ікого вислїду.
Иоки-що, ужито минулих днів на вислу- і ханє волі корони. І так в суботу нриняв цісар на пополудневій цїлогодинній авдиєнциї д-ра Кайцля, почім конферовав др. Кайцль з ґр. Ту- ном. В суботу в полуднє явились також перед цісарем ґр. Біляндт-Райдт і бар. Каст. Рівноча
сно конферовав ґр. Ґолуховский з презесом пра
виці Яворским, а відтак зійшов ся Яворский і з ґр. Туном.
Ситуацию заострюють іменно угорскі днев- ники. І так каже Ре«іег ЬІоуй: Сель міг знати о протесті ґр. Туна проти звісної формулки, але Сель не догадував ся, що ґр. Тун нарушить до
говор в справі австро-угорского банку. Сельови не лишає ся проте инакший вихід, як подати ся до димісиї. Вініареяіі Харіо не велить від
давати ся ніяким ілюзиям. Криза є і то дуже поважна, а ситуация не поправляє ся. Ревіі Ніг- Іар промовляє за розривом зносин з Австрнєю а то по тій причині, що саміж народи сего до- магають ся. Взагалі, угорска праса випала з рівноваги, гніває ся і грозить. Нїмецкі опози- цийні дневники мотають цілу справу в надії, що при сій нагоді удасть ся їм повалити кабі
нет ґр. Туна. N. Гг. Ргеззе накликує ще заєдно до скликаня парляменту, щоби цілу борбу уго- дову внести ще раз до парляменту, перевести
Справа виміру особисто доходового податку для духовеньства.
Від одного з наших прихильників з Горо- деньского одержуємо письмо, в якім висказує ся ось як:
Тепер, коли від 3 тижнів засідає краєна комісия при ц. к. Дирекциї скарбу і рішає ре- курса скривдженого Духовеньства, прошу усердно Хвальну Редакцию, щоби в
цїлипознакомленя краєвої комісиї, нанечатала як найскорше бесі
ду п. Небиловиця в соймі з заявою, що вільно кождому внести до свого рекурсу доповнене і пояснене.
З Уваги на важність справи і вдоволяючи
сему бажаню, та очевидній потребі Городенщи-
з
ни подаємо бесіду пос. о. Небиловця у повнім
змісті' після сеймового справозданя.
П. Н е б и л о в е ц ь. Записавєм ся до голосу, не щоби боронити адмінїстрацию податкову на
шого краю або єї шефа, але длятого, бо вима
гає слушність і справедливість, щоби тут в сій Вис. Палаті сконстатувати, що шеф нашої ад
міністрацій' податкової потиснув вже шрубу по
даткову так згідно, що нікого ані шляхтача, ані сьвященика, ані селянина, ані міщанина не по- жаловав. Всіх нас той гнет податковий болить.
Для докладного оцїненя доходів, котрі по
датковії підлягають, новий закон податковий приписує, щоби горожанів, котрі мають бути оподатковані, оцінювали їх співгорожанп. То
добре в засаді але не в нашій Галичині. Бо що крім того, позаяк там був маленькій субєкт, ся діє? В декотрих повітах тії цінителі сти
рають ся лиш о приподобанє ся інспекторові!
податковому і єсли інспектор скаже, що дохід і цю. В той спосіб не повинно ся поступати, якогось горожанина ниносив 1.806 зр., то тії к о -|Н а й крамниці ся розвивають, най роблять кон- місарі підносять сей дохід подвійно і потрійно . куренцию жидівским крамнинам, то буде здоро- деколи. І то є достаточний доказ в нашім краю, во для нової суспільносте
що горожани не можуть ся на свого епівгоро- жанпна спустити. А в декотрих повітах оперу
ють кліки махерів, реєсЬеІЇєтап-ів, котрі на дру
гого тягари перевалюють, щоби лишень їх не
тіісло
і з тої то причини як ся показало є 15.000 рекурсів в самім податку заробковім, а в особисто доходовім других тілько рекурсів на
певно буде.
То сказавєм загально, а тепер приступаю до сказана зі становища руского руских послів, як ся на сесю справу задивлюють. Мушу підне
сти декотрі ґраваміна нас Русинів. І так уряди податкові не мають евіденциї. Суть неретяжені
дуже працию, длятого не могуть удержати еві- , меньше кождий сьвященик найбіднїйший дістав денциї. Лучає ся по селах, що умер о те ц ь ' по кілька Гульденів, а ті, котрі трохи ліпше ся селянин і лишили ся молоденькі діти. Отже що
би не платив податку розбирають хатину і ска
жуть в уряді податковім, що їх хати вже нема.
Тимчасом по літах уряд податковий упоминає ся о податок з тої хати, котрої вже давно нема, а з котрої сей податок наріс вже до ЗО і 50 зр.
І як ся то кінчить? Наш селянин непоря
дний, не уміє винайти собі адвоката ані писара, котрий би єго від того тягару увільнив, два і три роки шамотав ся з нашими урядниками а в кін
ця продає остатну корову, щоби міг заплатити неправного податку тілько, кілько ціла хата не була варта.
Дальше роблю закид еґзекуторам податко
вим, що густо часто не зважають на уставу, ко
тра заказує, щоби иодатникови забирали остатну корову, один сїрак, одну подушку з під слабого чоловіка. Під тим взглядом діють ся по руских селах густо часто річи майже неможливі.
Дальше жалую ся на власті! скарбові, що до сего часу в східній Галичині нема руских на-
писів па урядах податкових. Вже тамтого року
•, .. • 3Р- чистого доходу, отже иобираєш разом 3350
я вніс іп гериеляцию з тої причини, а пан к ом і-' є н
___„по„ІІТО1ІГ,„ „ .. V і зр. Но, я не питаю щоби зробив шляхтич, сли- сар иравнтельственнии потішив мене, що нагін- , ., ,
, . . би єму в сей спосіб обчислити дохід. Але ту
си будуть, бо він то накаже, але рік минув, а як 1
тих написів не було так і нема. А що більше в однім і,крузі фінансовім лучило ся, що на-1
чальник власті! податкової в почутюсправедли-і вости наказав такий напис дати. Тимчасом прий
шов наказ зі Львова, щоби усунути той напис руский з будинку скарбового. А що ся стало з тамтогорічним гіриреченєм п. комісари?
Політичний шовінізм грає в наших урядах, властях і в адмінїстрациї податковій дуже ве
лику ролю. Як знаєте Панове Русинів є досить богато в судївництві і в адмінїстрациї податко
вій. Але такий якийсь неприязний дух там віє, що Русин бідний мусить ся формально укрива
ти з тим, що він Русин і не вільно єму по руски поговорити, бо від шовіністичного настоятеля наражає ся на сикатури. А мені ся здає, що не лежить то в інтересі нової суспільності! вихо
вувати якісь криптоґами і кринторусинів. Отже не добре, щоби ми такими сикатурами характе
ри люднії псували. І так лучає ся в нашій адмінїстрациї податковій, що один урядник з і
став перенесений в західну часть краю, як у нас скажут, на Мазури, з тої причини що він з ро
диною своєю говорив по руски,ато ся не подо-
Н О В И Н К II.
— В «Буковині*
читаємо: Співробітник, а вла
стиво редактор »РаІгі-ї* отримав наказ опустити границі Буковини до 48 годин. Стоїть се в звя- зи з дикарскими демонстрациями Волохів і з на
пало певному високо поставленому чоловіковії в і пад™ и на кРаєве правительство^ В »РШГІ-Ї«, ко-
_ V ' е
трі були також причиною конфіскати згаданої
повіті. Другий знов урядник фінансовий го во -! часописі- |де п Бранеіііті за Дессіяном рив з своїми слугами но руски і пан староста 1 там, відки прийшли. — ЇУаасІегп 8іе пиг
аиє!постарав ся о то, що єго також перенесли на — Іван Штравс, знаний нїмецкнй композитор Мазури. Один урядник був перенесений до Ве- умер 3. с. м. у Відни на запалене лехких в 75
лички за то, що говорив в своїм урядованю по руски з сьвящениками і селянами.
Також нарікають наші селяни і малі про
мисловці на іспекторів податкових, що вишуку
ють всі можливі і неможливі жерела доходів.
Повстають крамнички при читальнях, основані на фонді церковнім, щоби зменьшити тягари конкуренциї. Отже інспектори добирають ся до тих крамниць і підносять податок чим раз біль
ше і більше і унеможливляють дальше ведене діла крамарского. В повіті городеньскім був т а кий склепочок, котрий доси платив лиш 9 зр.
подакку, але тому, що громада при виборах не хотіла так голосовати, як п. староста наказав, так інспектор наложив 20 зр. більше податку а отже казав і тому субєктови осібно платити 18 зр. податку но і очевидно забив цілу крамни-
Ж алують ся селяни, що інспектор подат
ковий в городеньскім повіті неправильно собі з ними поступав. В літах 1895, 1896 і 1897 миши з їли там засів, а в р. 1897 ще слота знищила збіже. Селяни подали ся о знижене податків Інспектор приїхав на місце, перейшов ся через поле, подивив ся лиш коротко, не поговорив навіть з війтом і борзо, як приїхав так від'їхав і громада до сего дня надаремно чекає на полекшу.
Дальше хочу в імени духовеньства, поскар
житись на гнет, якого дізналисьмо при фасіо- нованю податку особисто-доходового. Більше-
мають, но кільканацять, а декотрі по 30, 50, 70 і 90 Гульденів.
Знає Вис. Палата, що положене духовень- 1 ства так польского як й руского не єсть най- сьвітнїйше, декотрі мають ся яко-тако а решта бідують тяжко. Достаточно подивити ся як у Льво
ві ходить такий сьвященик: реверенда витерта;
лисий, худий, передчасом сивий, а т о всьо з кло
потів великих. Але інспектор каже, що сьвящ е- никам добре ся веде, бо «кєі^іа шаі^ г гуме^о і птагіе^о*. Так може було давнїйше, але тепер не є так. Майже ціле духовеньство, то низша конґруа і для того то тілько тих рекурсів з ду- ховеньства.
А як поступає такий інспектор при вислї- джуваню доходів сьвященика, дам-маленькі ілю- страциї. От в Гарасимові, повіта городенского, є парох, котрий ся дость добре має, бо має 76 моргів ерекцнонального ґрунту. А що єму зроби
ла коміейя одїнкова, коли він подав дохід з того ґрунту? Она сказала: Ти иароху маєш 76 морґів ґрунту, кождий морґ приносить тобі 44
ходило о се, щоби «показати* тому ксьондзу.
А чому? бо він при виборах може не ішов як то кажуть на руки п. старості.
Я маю то переконане, що но винниеьмо бо
ронити руских справ національних, своє хвалю, а чужого не хочу. Повинннисьмо ушанувати одні гругих. А ще маю сказати, що сли вдасть подат
кова Русинів переносить на Мазури, то для чого такому урядникови добре заслуженому в повіті, котрий щось прошкробає, нїчо ся не стане. Н.
пр. в Перемишлі є такий урядник, називає ся Соя в уряді податковім, котрий поневажпв рус
кого сьвященика. Сьвященик удав ся до суду;
засуджено того урядника, а в слідстві того за- суду повинен був п. Віцегірезидент Коритовский перенести того чоловіка там на Мазури межи Поляків а для чого до сего часу того не учи
нив? Сказавєм, скінчивєм.
році житя. Був се обік Офенбаха найпопуляр- нїйший композитор другої половини сього віка.
Походив він з музикальної родини, боєго батько та брат займали доволі видне становиско на полі музики. Найвизначнїйші твори Ш травса були: вальс «Над синім Дунайом*, оперетки:
«Індіґо*, «Карнавал в Римі*, «Метузалєм*, Ху
стина королевої», «Барон циганьский* та и.
Коли отворено єго завіїцанє, показало ся, що ціле своє майно, що складає ся із шістьох до
мів та половини віллі у Ішлї, записав музично
му товариству у Відни, а жінці, двом сестрам і пасербиці визначив досмертну платню. Єго смерть припала як раз в 50. річницю смерти єго батька. У Фольксґартенї зібрала ся публика, аби пошанувати память єго батька, коли наспіла вістка про смерть сина. Тоді орхестра відо- грала тихо один із найкращих вальсів Ш травса
«Ан Яег єсЬопеп, Ьіаиеп Ьопаи*, та публика ви
слухала єго стоячи.
— Демонстрация робітників у Відни.
Віденьска полїция не позволила робітникам скликати лю
дові збори заповіджені на вчера в салі музи
чного товариства. Тож робітники зробили вчера перед полуднем демонстрацию, машеруючи в збитій масі через Франценсрінґ, а відтак через Бурґрінґ. В сій демонстрациї брало участь 4 — 6 тисячів робітників. Полїция мусїла тричі опоро- жнювати улицї, та коли робітники стали ви
крикувати проти поліцаї, правительству і Люе- ґерови, арештовано 31 осіб, а між ними прово
диря робітників редактора «АгЬейег 2еііи匿
Бретшнайдера.
— Молодий герой.
Віртемберска королева при- няла в сих днях на авдиєнциї 15-лїтного токар- ского челядника Кароля Фронмілєра, аби єму висказати своє признане і дати портрет і гро
шеву нагороду за геройске діло. Свого часу упала сестра сего хлопця в начинє з кипячим солодом і так сильно попарила ся, що лікарі не робили великої надії, аби она жила. Одно хиба могло їй помочи: Шкіра вирізана з живого чо
ловіка, наложена на попарене місце. Один лише Кароль не вагав ся віддати свою шкіру під лї- карский ніж, аби рятувати житє сестрі, що жиє досі та є цілком здорова.
— «Клюб непризнаних поетів*.
В Філадельфії завязав ся «клюб непризнаних поетів*. Єго чле
нами можуть бути тільки такі поети, що їм кіль
ка манускриптів відкинено. Автори, що мають поводженє безусловно не можуть бути приняті, а також член клюбу, як тільки продасть свій літературний продукт — мусить з клюбу висту
пити. Усі відкинені рукописї читає ся на клю- бових засїданях, а відтак «обрабляє ся* літера
турний осуд і характер редактора, що працю відкинув.
— Кавчук 3 кукурудзи.
