Ч. 148 Львів. Второк дня 6 (18) липня 1899. Річник
І І
»► • » * - • ---- « •---.■
Передплата
на «РУСЛАНА» виносить:
в Австри :
на цілий рік . . . 12 р. ав.
і на пів року . . . 6 р. ав.
І на чверть року . . З р . ав.
• на місяць . . . . 1 р. ав. •
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків
• Поодиноке число по 8 кр. ав. І
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові іцо дня ;
* крім неділь і рускпх сьвят о год. 6-ій пополуднії.
Редакция. адмінїстрация і експеднцня «Руслана» під ч. 5 ул. Л їн д о го . — Експеднцня місцева в Аґенцнї Соколовского в пасажі Гавсмана.
і Рукоппсп звертаь ся лише ; і на попереднє застережене. — ’ Рекламації! неопечатані вільні І від порта. — Оголошена зви- і чанні приймають ся по ціні і 10 кр. від стрічки, а в «Наді- І сланім. 20 кр. від стрічки. По- ' дяки і приватні донесена по ' і 15 кр. від стрічки. ’
Справа руского університету.
Про оногдашні збори руских академи- ків подали основні і вірні справозданя всі польскі дневники. Всі приняли число уча
сників віча на 300 голов, хотяй по правді було там ионад 400 академиків, а число наспівиїих телєґрам на 85, хотяй їх було звиш 130. Пішло се з того, що при та
ких численних зборах годі точно зорієнту
вати ся що до числа учасників, а богато телєґрам надійшло в послїдній хвилі, так що відчитано їх доперва на комерсї. Та завсїгди таки, беручи сей, чи той рахунок за підставу, всякий безсторонний мусить признати, що рускі академики тут виявили свою силу моральну і чисельну, зібравши ся в такім поважнім гурті на простий за- зив львівских товаришів. Не було майже жадної аґітациї, майже не підношено зо
всім сеї справи по часонисях — она вири
нула так нагло і з такою імпонуючою си
лою, що здивувала собою навіть близше стоячі круги до молодїжи, та всіх застала неприготованих на таку величаву манїфе- стацию. Видно, що потреба руского уні
верситету стала пекучою потребою для са- моїж унїверситетскої молодїжи, так що ко- мітетови, скликуючому се віче досить було видати пароль, аби сотки товаришів з близь
ка і з далека як один муж станули під спільний стяг.
Коли зважити, що тепер є для акаде
миків горячий час перед самими іспитами, що богато з між них пороз’їздили ся на провінцию, аби в домашній затиши кінчити підготовлюванб до іспитів, та що наша молодїж не така засібна, аби кошти подо
рожі і перебуваня у Львові не зробили їй різниці у «і видатках, то тим більшою від
радою стане для нас многочисленне віче руских академиків. З далеких Чернівців прибуло 11 >Союзан<, з єще дальшого Ві
дня кільканайцять »Січовиків*, з Кракова,
16
Е Л Ї З А О Р Ж Е Ш К О В А .
Недосьпівана пісня.
(Дальше.)
Виґрич не призирав ся їй дуже, слухав то
го, що говорила, часами призадумував ся хви
лину, але не гірко анї понуро, як раз противно, якась немов радісна усьмішка блукала ся по його жовтих устах. Франя, що від кількох хви
лин вернула ся із міста та слухала оповіданя сестри, відозвала ся нараз гострим голосом із роз’яреними очима:
— Ет! Але міні здавть ся, що з того ніщо не буде. Той пан Пшивмський любить ся у Клярцї, але, аби із нею одружив ся, сумнїваю ся. Він за великий пап для неї... Такі пани ли
ше баламутять бідних дївчать та відтак поки
дають.
Виґрич затряс ся увесь.
— Тихо сиди гадино! — крикнув — все мусиш кусати сестру. І Хто тобі наговорив тут про яку любов або подружв?...
Почав дуже кашляти, обі доньки кинули ся до його з водою, чайом, порошками, але хоч
Лєобен і Пшибраму приїхали делєґати та- мошних нечисленних тепер кольонїй сту- дентских, а львівскі техніки-Русини взяли так само живу і численну участь у вічу. Се управняє нас вповні до висказу, що наша молодїж є щиро народна і патріотична, са- мосьвідома і з’орґан’зована, а спосіб і по
вага, з якою відбула ся манїфестация за руским університетом стає явним доказом зрілости і правдивого образованн нашої молодїжи.
Москвофільска частина академічної мо
лодїжи не взяла жадної участи у зборах, їх поминув комітет, узнаючи справедливо, що не належить втягати тих до маніфеста
цій за руским університетом, що нехтують руску мову і національність, а гонять за фантомом росийскої єдности. Хотяй тих молодих відступників не велике число, то всеж таки, додавши до них ще споляче
них Русинів-академиків, байдужних до за
гальних справ та иерешкоджених приїхати на віче — можемо приняти їх число на 100 голов разом, або і більше. Хотяй они не взяли участи в зборах, домагаючих ся утворена окремого, руского університету, то все таки можна рішу ю сказати, що не
хай лише піднесена гадка здійснить ся, ті всі будуть так само становити контингент учачої ся молодїжи на рускім університеті.
А додаймо ще до того число питомцїв ду
ховної семинариї, яким зборонено взяти участь на вічу, то само з себе вийде імпо
нуюче число понад 600 академиків, які з днем отвореня окремого руского універ
ситету вписали би ся до него.
Якжеж дивоглядно, аж сьмішно су- против того стану річи виглядає виступле
не Вгіеппік-а роїзк-ого, що завсїгди є пер
ший там, де ходить о сліпе, ненавистне нехтованє, о неправдиві вигадки і поруганє супротив руского народу. Між арґумента- ми, які Ягіепаік роккі найшов против у- твореня руского університету, найважнїйші
напад скоро минув та Франя стала ніжною для батька та сестри, веселість Кляри щ езла, як здута сьвічка.
Вона-ж знала, що молоді дівчата, коли лю
блять та коли їх люблять, віддають ся. Але ду
мала про те дуже рідко та що до Пшиемського не подумала проте ні раз. Досї бачити його та товаришити з ним було для неї верхом бажань та щастя. Сестра брутально зірвала дівочий серпанок із того, що діяло ся у її серці. В її мізку, як муха у павутині застрягли слова Фра- нї: »Се за великий пан для неї». Все чула його висшість над собою, висшість розуму та пове
дена. Тепер прилучило ся іще становиско. Хоча лише княжий слуга вищого ряду, все-ж таки у порівнаню з нею був великий пан. Називав кня
зя своїм приятелем, ґаздував у княжій хаті, як у своїй власній; хто знав? може був богатир!
Останній сей здогад заболів її найсильнїйше.
На дні однак серця мала се почуте, що хоч в порівнаню із ним була убогою дівчиною та простою, все-ж таки не ділило їх ніщо не- побориме.
— Коли любить... — думала. В її серці зву
чало чарівне слово: «Любить! Любить!» Коли лише батько пішов до своєї кімнати із часопи
си) позиченою від бюрового товариша, яку зви
чайно перечитував та зараз засипяв, коли і Ста-
ось які: Жадане рускої академічної моло
дїжи називає » сьм іш н и м і д и к и м уро- ен єм « і сей арґумент поставив на чолі статі. Віче академиків порівнує до припо- Івідкн: ж о н я ку ю ть, а ж а б а н а с т а
в л я є ногу«, бо після Бгіеппік-а універ
ситет руский мав би заледви но » к іл ь к а - н а й ц я т ь с л у х а ч ів » і був би «справж - ною п а р о д іїє ю в и с ш о г о н а у к о в о г о з а в е д е н я « . Самаж молодїж є після поль- ского тромтадрати » іґн о р а н т н о ю « , бо не знає, що до сеї пори »Русини не ма
ю ть ж а д н о ї с т р о г о н а у ч н о ї л іт е р а ту р и » . Причиною жаданя руского універ
ситету уважає Бгіеппік жадобу »ам біт- н и х і ж а д н и х з о л о т о г о к о в н їр а о д и н и ц ь , я к и м у с ь м і х а л а би ся годі л е г к а і с к о р а к а р и є р а « , бо треба би шукати кандидатів до катедр «між п е р ш и м -л іп ш и м з к р аю « . Наконець ви
гадав Бгіеппік нову іюсловицю м ір о на
т у р у р у с к о г о х л о п а : п о д а й єм у п а л е ц ь , а він х и т р о в х о п и т ь з а р у к у » . Ну, такої пословицї ми ще не чули, а що Пгіеппік скомпонував єї при тій нагоді, яка не стоїть в жадній безпосередній звя- зи з »хлопом», то хотів очивидно усю на
шу інтелїґенцию, а в першій лінії акаде
мічну молодїж поругати «хлопскою» в зна
чінні шляхецко-паньских понять польских.
Відповідати на таку безглузду лайку, на яку не здобув би ся навіть польский мужик, хиба який міский «апііги»», було би низше нашої чести. »Рвіе §1дзу піе ніа IV піеЬіозу», а простаковатостию польский орґан понижав хиба сам себе.
Над народним і державним значінєм утвореня окремого руско-україньского уні
верситету застановимо ся другим разом.
Кацапнїяда а Перемишли.
Подаємо допись, яку надіслав п. У. 3. до
«Діла» в справі перемиского Інституте для дїв- сьо вже заснув та Франя почала забирати ся до сну, вибігла на ґанок.
Вечір був теплий, але хмарний, тож зьвізд не було видно: тому то тим яркійше жеврів у темряві ряд осьвітлених вікон палати. Хвилями зривав ся із під хмар доволі сильний вітер, хвилями притихав цілком. Р аз зірвав ся та роз
ніс по обох городах сильну филю музичних внуків. ' ... г ■ - -г ..-. ■ " •
Із за високих, вузких вікон, що жевріли від сьвітла, почали фортепян та віолїнчеля ляти у темряву городу музику великого стилю, по
важну та спокійну.
Кляра перебігла город та станула при ш та
хетах коло бозової альтанки. Оперта об штахети слухала та не думала вже ні про що, лише чула невисказану роскіш, що розпливала ся по ціло
му її тїлї.
Було в сій роскоші почуте краси, зложеної з хмарної ночі, із високих вікон, що сьвітили у пітьмі, із зітханя вітра та з моря музики, що обвівало всьо те сьвяточним настроєм. Але най
більше було в ній нїжности, дяки, пристрасного злїтаня душі до сих осьвітлених вікон, що ски
дали ся на прозори раю, кріз які било райське сьвітло та гармонія.
Із очима піднесеними до ряду жевріючих точок дивила ся та слухала, у її тямцї віептали
2 чат, бо не хоче ся справді вірити своїм очам,
шо такі тяжкі закиди против консолїдациї помі
щені як раз в тім »Дїлї«, що держить ся єї, як слїиин плота. Ось она ся відозва у повнім змісті':
Вже то від давна у нас так веде ся, що одні працюють кілько лиш змога для добра свого народу, а другі не то що нічого не роблять і безглуздно всьо критикують, але ще й псують кожде патріотичне діло, неначе поставивши собі за задачу; помагати нищити кождий прояв на
родного житя. Ті людцї віднекують ся свого на
роду, тлумлять ся з єго мови і літератури, не- ґують єго самостійність, ідентифікуючи єго з моековским — і при всім тім мають чоло жа
дати, щоби щирі патріоти »шанували їх переко
нане*... Алеж тото їх ^переконане* — зрада свого народу! — а зрада не заслугує на поша
новане, але на погорду. А яких нечистих спосо
бів уживають ті перевертні в своїх змаганях псувати честну і розумну роботу щирих патріо
тів, ось вам примір з нашого Перемишля:
Маємо тут інститут для дівчат. Розвиває ся він гарно, хоч перевертні' були противні єго будові і віщували єму недовге житє. Але їх ба- жаня попливи Сяном та потонули в мори, а ін
ститут розвиває ся так гарно, що сего року по
рішено добудувати ще одно крило коштом 40.000 зр. Так звана »историческая« твердь зрозуміла, що оно було би не зле — захопити в свої руки таку інституцию, ну і — або довести єї до та
кого «цьвітуїцого состоянія* як свого часу »3а- веденіє*, або »мертвечиною« замертвити так, як замертвила неодну інституцию, на котру нарід рускиїї покладав свої великі надії...
Вже торік перед загальними зборами ін
ститути тутешна твердь розіслала була до »своїх<
листи бючі на тревогу: »3’їзджайте ся всї па
тріоти, бо інститут хотять забрати непевні еле
менти!* І з’їхала ся тьма учених на єпархіаль
нім Шематизмі »патріотів*, що неодин з них може вже пів року не бачив Перемишля і — ну-ж вибирати »свій« виділ! Уложено картки, а роздавав їх враз із своєю супругою в ноті чола госиодни надсовітник Несторович, ЩО то мимо тількоразового накликувана в наших часописах упер ся не давати рускої написи на скарбовій дирекцій і на уряді' податковім «страха ради фонетическаго». Ну і вийшов виділ, який твердь уложила.
(Копець буде).
З політичного поля.
Чим близше до о т в о р е н я п а р и с к о ї в и с т а в и , тим більше утихомиряють ся і по- лагоджуютЬ ся внутрішні роздори у Франциї.
Ціла Франция глядить на париску виставу, як на дошку ратунку для 'француского промислу і товговлї, та приготовляє’ ся до неї, щоби як
—
слбва: »Наші "душі будуть при собі!* та дуже сильно відчувала їхню правду. Музика була його душею, що злітала'до неї з гори, всисала ся у неї солодко, палила її.
Заховала лице у долонях, віддихала швид
ко, вдихала в себе музичні звуки як иовітрє;
віддпх&ла ними та думала, що віддихає його
душею. - ■
Чверть години мішала за чвертю. Відтак на кілька хвилин замовкла музика — в палаті стало тихо. Але по' кількох хвилинах відозва.™
ся звуки музики, але вже слабші, тихші, немов би більше віддалені, бо віолїнчеля замовкла та сьиівав лише фортепян. Сьпівав доволі довго, віолїнчеля мовчала; та як раз у алеї коло са
мих майже штахет відозвали ся притишені кро
ки. Кляра випрямувала ся, якби електричною струєю ударена. За штахетами зараз перед нею отояв високий мущина, та навіть у пітьмі мет
кий; він взяв в долоні обі її руки та прошептав:
— Я мусів конче ще нині бачити ся з ва
ми. Коли я грав, все думав собі: »Піду до неї!*
Я перестав грати та прийшов. Лише сказав йому: »Грай далі, грай без упину!* бо я хотів розмавляти з тобою при супроводі музики!...
Яка хмарна ніч та як шумить вітер! Правда, що звуки музики на тлї сього шуму зливають ся у надвоздушну гру? Слухаймо обоє.
Раз-у-раз сильнїйше стискав її руки у своїх, голову приближав до її голови. Хвилинку стояли та слухали. Тужна та пристрасна пісня зливала ся зі шумом вітру, що повіяв із під хмар та
найсьвітлїйше закінчити 19. столїтє. Анґлїйский; на з днпльоматичних иредставителїв при голєн- та нїмецкий промпсл виперли францускі товари І дерскім дворі; єї президентом буде голєндер- не на однім торзі', а через виставу гадають І ский мінїстер заграничних справ. Сеся рада у-
Французи навязати нові зносини з далекими | констатує стале бюро полюбовного трибуналу, краями та відзискати сьвітові ринки. Найбіль-і котре буде під єї контролею. Та сама рада по- ше занимає тепер француску прасу потішаюча
вість, що Менелїк вже напевно прибуде до Па
рижа на виставу. Париж мусить єго ошоломити
одушевити для Франциї. Роздори, які виклика і мованя фунциями трибуналу, іменованя і від- ла драйфусівска справа, мусять до сего часу кликуваня урядників сталого бюра і т. д. ІІри- полагодити ся цілковито, стрейки, які заколо-1 сутність пяти членів тої ради вистатчає до ва- чували хід приготовлюючнх робіт до вистави
мусять счезнути безповоротно. Могучість і бо гацтво Франциї мусить виявити ся в повнім блеску і силї! Бо ще і другий важний, може історичний факт збуде ся підчас вистави. Ото нїмецкий цісар Вільгельм II. наміряє звидїти ви
ставу. На вічливости, які нїмецкий цісар супро- тив Французів внсказав иослїдними часами, від
повідають францускі дипльомати, як і праса рі
вними і упереджаючими вічливостями, та мо
стять єму з всею запобігливостию дорогу до Па
рижа. Півурядова росийска ираса пише дуже прихильно про се зближене обох держав, доба
чаючи в тім найпевнїйшу запоруку европейско- го мира. Друга часть росийскої праси висказує ся про те з нетаєною завистию, що через уго- дову політику Вільгельма II. могуть потерпіти близькі відносини Франциї до Росиї.
Зміст проекту що до м іж н а р о д н и х м и - р о в и х с у д ів подала онодї Ргапкґигіег 2і£.
Держави, підписані на протоколі конференциї зобовязують ся, коли прийде до конфлікту, за- ким ще вхоплять за оружіє, >о скілько на се позволять обставини*, постарати ся о посеред
ництво одної або більше держав. Независимо від того, невтральні держави повинні на случай сварки між сусідами, жертвувати їм з власної інїціятиви посередництво, котре має мати лише дорадчій характер і під жадним услівєм не мо
же мати обовязуючої сили. Принятє посеред
ництва пе може впливати на здержанє мобілї- зациї, або воєнних операций коли єго принято вже тоді, коли ті операциї зачали ся. В кон
фліктах меньнїої ваги, мають справу розслїдити міжнародні слідчі комісиї, щоби полюбовний суд міг відтак видати безстороннє ореченє. Спірні сторони будуть могли домагати ся, щоби ста
лий полюбовний трибунал видав їм свій засуд.
Сей трибунал буде мати стале бюро в Газі. Ко- ждій стороні' буде вільно в данім случаю ви
брати з загальної лїсти певне число судів. Засї- даня трибуналу будуть відбувати ся звичайно в Газї, але можуть бути скликувані також в инь- ших місцевостях. Підписані держави уважають за свій обовязок пригадувати інтересованим, що спір можуть полагодити в сталім трибуна
лі в Газі. По ратифікації! сего акту має бути як найскорше зорганізована в Газі рада, зложе- враз із нею полетів під хмари. Музика розли
вала ся далі по1 пітьмі городу, тйхій, німій..,
— Чи добре, що я прийшов ? Я мусів тебе бачити та покращати ся з тобою на цілу зав- трішню днину. Нині зараз приїде мій стрийко та забере мене на завтра до себе... Побачу тебе аж після завтра. Добре зробив я, що прийшов іще нині на хвилину? Добре?
Упоєна, майже не тямила себе та про
шептала:
— О, добре!
Потягнув її за руку так, що ціла прихили
ла ся до його, та почав знова шептати:
— Йди до ворітцїв у штахетах, я там пі
ду, стрінемо ся, підемо но нашій алєї, на нашу лавочку... добре?
Вона заперечила головою та прошептала молячо:
— Ні... Не просіть мене... о, не просіть ме
не, бо піду...
Сильним рухом відсунув її руки, але но хвилині притягнув їх знова до грудий.
— Так! не йди! дякую тобі, що ти не пі
шла! Най нас розділять сесї штахети. Але не відхиляй головки... приближи її... похили... так! о, моя ти дорога!
Її голова лежала на його груди. У пітьмі то вітряній, то тихій... Фортепян сьиівав, тужив, любив... З лицем при її лиці, з очима у її очах, поспитав:
— Любиш мене!
відомить держави о утвореню трибуналу, а рі
вночасно уложить для него процедуру. Відтак буде она посідати необмежену иовновласть кер-
жности ухвал. Кошта удержаня сталого бюра будуть поносити держави в спосіб, в якій по
носять кошта удержаня міжнародного ночтово- го бюра в Берні'.
Відозва в справі запису дїтий до руских шк /і у Львові.
Р о д и м ц і!
В днях 29, ЗО. і 31. серпня почнуть ся за
писи до шкіл народних львівских.
Є се с п р а в а не лиш для Львова, але і для всего краю н е з в и ч а й н о в а ж н а і вагу сю повинні всі львівскі Русини добре иорозумі- ти і сповнити совістно свій обовязок. Мало ма
ємо шкіл руских, тож користаймо, як слід, хоч з тих, які маємо!
У Львові маємо ч о т и р и р у с к і ш к о л и н а р о д н і: дві мужескі і дві женьскі.
Одна мужеска школа чотиро-клясова: руска школа вправ, уміщена в „Народнім Домі“\ друга школа чотиро-клясова: міска імени Маркияна Шашкевича при улици Скарбківскій ч. 26. Они — знані вже II. Т. Родимцям — р о з в и в а ю т ь ся д у ж е у с п іш н о і вдоволяють найбільшим вимогам 11. Т. Родичів.
Для дівчат маємо чотиро-класову женьску руску школу вправ при улици Стрілецкій ч. 6. а записи до неї відбувають ся в учительскій се- минариї женьскій при улици Скарбківскій ч. 39.
— Школа ся також вже звістна загалови ру
скої II. Т. Публики, розвиває ся н а д з в и ч а й н о х о р о ш о . Родичі, що посилали свої дівчата до неї, не мають слів похвали і для науки і для веденя дівчат та для щирих відносин між учи
тельками та дітьми. Руске Тов. педагогічне отво- рило з днем 1. вересня 1898 клясу К. рускої ді
вочої школи видїлової. В сім році шкільнім бу
дуть вже утворені дві кляси то є кляса V. і VI.
За рік буде отворена і кляса VII. Школу ту госпітував інспектор краєвий і на тій підставі одержала она субвенцию від Високого Сонму.
То є найліпшим сьвідоцтвом, що школа та роз- виваєсь правильно. Так отже рускі дівчата бу
дуть могли кінчити в своїй питомій школі всі сім клас і з них без перепон переходити просто до семинариї учнтельскої.
Всї сі ніколи рускі ведуть ся к повному Кілька хвилин мовчала, відтак як найтих- ший подув, із розхилених її уст вилетів шепіт:
— Люблю!
Дорога моя!
Але в сій хвилині' стало ся щось незви
чайного. Вже перед кількома хвилинами вихи
лила ся з пітьми людска постать та кілька ра
зів то зближала ся на пальцях до розмавляю- чої нари, то віддаляла ся трівожпо. Був се чо
ловік в одіжі з металевими ґузиками, що білі
ли на його груди та рукавах, коли лише най
шов ся у меньше глубокій тїви. Не міг чути шепоту пари,, що стояла коло штахет, може на
віть не бачив жінки, яку заслошовала висока постать мущини, але сесю останню пізнавав до
бре та кілька хвилин не міг рішити ся, що має робити.
При штахетах мущина похилений над жі
ночою головою, яка звисала на його груди, шептав:
— Глянь на мене!... не ухиляй міні уст...
дарма... найду...' візьму!...
У сих словах, як небудь вони були дуже тихі, звучало знасиленє пристрасті та волі чо
ловіка, що звик побіджати. Але кілька кро
ків назад його зазвучав несьмілий та уклінний, однак виразний голос:
— Ясно вельможний князь!...
(Далі буде).
з вдоволеню всіх П. Т. Родимців. Не надто велике
число дїтиж дає можність тим лучше вести в них науку; брак жидівскої дітвори має за со
бою також деякі користи, а вкінци товариство
«Шкільна пом іж запомагає біднїйших дітий сих шкіл як найщедрініе.
Відзиваємось отже до Всіх П. Т. Родимців так місцевих як замісцевнх і п р и п о р у ч а є м о г о р я чо В с ім , щоб не тілько самі з а п и с у
в а л и с в о ї д і т и до р у с к и х ш к іл , а л е і д р у г и х д о с е г о з а о х о ч у в а л и . Нехай ніхто ке здержує ся тим, що єго дитина не володіє добре руским язиком; рускі школи приготовані на се і ведуть науку від початку так, що діти в короткім часі набувають достаточного знаня руского язика.
Тож записуйте II. Т. Родимці свої діти ли
ше до сих чотирох руских шкіл, де учителі і учительки займають ся щиро нашою молодїжню, наука веде ся взірцево, а діти виховують ся на будучих сьвідомих своєї национальностн горо- жан краго і держави.
З Ниділу Руского Товариства педагогічного у Львові.
Н о в и н К II.
Ще про віче. На віче Русинів студентів висшіїх шкіл Австрія наспіли численні телєґра- ми від нашої суспільності!. Між иньшими при
слали професори Русини иньших австрийских університетів як ироф. Горбачевский, Зобків, Пулюй і иньші. Та на жаль не було ані теле
грами, ані ніякого привітного письма від профе
сора руської літератури у Чернівцях, Д ра Сте- фана Смаль-Стоцкого. Чому се так?... Але ось іще другий ф акт: На се віче прийшли Русини професори львівского університету др. Стебель- ский та др. Днїстряньский. А др. Колесса?... Він виїхав як раз день перед вічем зі Львова в ду
же важній справі. Та чи др. Колесса не знав ні
що про в і ч е а к а д е м і к і в в с п р а в і у к р а їн ь с к о р у с к о г о у н і в е р с и т е т у ? Се було наперед оголошене в часописах, а він яко про
фесор руської літератури повинен був бути на сьому вічу. Але возьмім, що справа др. Колесси була дуже важна, що він мусів конче виїхати.
Най буде й так! Але чи др. Колесса занятий важною своєю справою не міг там, де поїхав, найти хоч чверть години вільного часу, аби но- труднти ся на почту та вислати вічевикам, при
вітну телеграму? Чому він свого не зродив?...
А др. Студиньский?... Його також не було тоді у Львові, але міг здобути ся на телеграму!...
Та ж тут така важна справа! Вічевякам приси
лали міщани та мужики привітні телеграми, а три доктори професори рускої мови не могли на се здобути ся...
Деякі додаткові уваги по вічу. Почуваємо ся до обовязку згадати, що між привітними письмами і телеграмами наспіли такі письма від ни. професорів д-рів: Івана Горбачевского, Івана ІІулюя (обох з Праги), та від приятеля рускої народності! Франтїшка Ржегоржа. Зах о дом вічевого комітету вийде ще сего місяця
«Памягкова книжка», що буде трактувати про се. віче. В тій книжці крім передпого слова, буде поданий розвій тої справи від початку, го
ловний реферат з резолю ціями, промови пооди
ноких бесідників, мемориял, привітні письма та відозва до україньско-рускої сусиільности. Книж
ка буде коштувати 50 кр. Чистий дохід призна
чений на фонд україньско-руского університету людового. Замовлена на сю книжку приймає вже тепер в Тов, «Академічна Громада» Михай
ло Круиіельннцкий, студ філь. Комітет.
— Загальні збори львівскиї щадницї: П а'про
довженій зборів щадницї в суботу поставив др.
Тхоржнїцкий слідуючі два внесеня: І. Загальні збори зволать ухвалити: «Б цїлц розслїдженя, чи і скілько поодинокі члени нонередного заря
ду галицкої щадницї провинили ся байдужно- стню або занедбанєм обовязків в неиравильно- стях директора Зїми, внбираєть ся комісию з 5 членів, що має сесю справу розслїдити та пред
ставити її загальним зборам. II. Загальні збори зводять ухвалити: Францїшка Зїми викидаєть с я на підставі §. 9. статута з лїсти членів Га
лицкої львівскої щадницї. — Др. Тхоржнїцкий пояснив, що і дневникарство цїїюго краю пока
зує на давний заряд, яко на виновника не- правильностпй в касі.
— «Бідна на сьвітї пещена дитина», статю, яка появила ся в 75 ч. «Буковини» подали в пере
кладі Викотеіпег МасЬгісйІеп. На се Вик. Розі, пробує полемізувати, але з його стогну видно, що влучна стріла поцілила його в саму брудну печінку, а Раїгіа як побачила, що єї неслюбний муж дре собі волосе з голови — зараз дістала спазми і заявила, що не хоче навіть читати зга
даної статі.
Куля в серци. Численні досліди виказують, що ріжні чужі тіла, між нньшим і кулі можуть
сидіти в людекому тілі без шкоди для жи тя або здоровля. Лишають ся они там по тій | причині, що не можна їх було усунути в доро
зі операцій. Один, одинокий, здаєть ся, є випа
док описаний в лікаревому письмі Сіпсіппаїі Ьаисеї, в якому при секциї тіла старого жовні
ра найдено в серцю малу карабінову кулю, іцо застрягла в мяснях. З а житя жовніра не замі- чано ніколи забурень в діяльності! єго серця.
Сесю рану дістав в 1861 р. Куля впала з ліво
го боку до груднії між другим а третим же- бром, перелетіла через легкі та серцеву торбу від гори до долини, та застрягла у серци. Рана загоїла ся, а жовнір коли виздоровів, віддав ся своєму занятю яко дневний робітник. Тож єго серце містило в собі цілих 38 років чуже тіло без ніякої для себе шкоди.
— Австрия та Японія. Досі всі знали, що Ав- стрия має найліпші війска, а бодай австрийска армія була славна зі своїх музик і зі своїх вій- скових мап, яким дорівняють лише росийскі.
Тепер показуєть ся, що Австрия має іще одну причину до слави. .У Відни звиджує тепер вій
сковий урядник яионьскої інтендантури Іде рі
жні фабрики і війсковий урядник віденьскої ам- басади яионьскої полковник Фуджі. Від них то дізнала ся публіка, що коли Японія перестрою- вала ся на взір евроиейских держав, устроїла свою інтеидантуру на австрийский лад, яко най
ліпший.
—- Праця пянїста. Якийсь учений, що бачить ся не мав вже нїчо ліпшого до роботи, обчи
слив фізичну працю пянїста. Доказав, що тре
ба 110 Грамів сили, аби викликати голос най- лекшого ріачіязіто, коли знов Іогііяяіто потре
бує сили 3000 Грамів. В «похороннім марші»
Шопена є кілька таких тактів, що потребують за півтора хвилини 384 кільоґрамів. Може по
чуємо недовго на концертах: «Я виграв вже 3875 кільоґрамів, лишає ся ще 517, та се вже понад мої сили — не можу*.
— Конкурс краси. Панна Іванна Дорцаль, ар
тистка нариского театру В о д е в і л ь дістала першу нагороду на міжнароднім конкурсі краси, що відбув ся в Парижі. О сесю нагороду стара- ло ся кілька дам з американьского товариства,
кілька Італїянок, Ішпанок, Бельгійок.
— Найвисша камениця на сьвітї. В Новім Нор
ку збудовано недавно каменицю, високу на 119 метрів, себ-то коло 55 сяжнїв. Фундамента сеї каменицї сягають на 17 метрів. Є се велитень на яких більше як 20 поверхів, містить ся в нім коло тисяча магазинів, склепів, та робітиїв, в яких працює 7.000 осіб.
Чому не женить ся.
— Чому не жените ся ?
— Нема, прошу пані, дурних....
— ... що хотіла би віддати ся за вас.
Між волокитами:
— Який той адвокат чемний чоловік... від
вів мене аж до передпокою.
— Мусїло там щось висіти на стіні.
— Ґімназист з VII. клясою прийме на час вакаций лєкцию на селі. Зголошеня з услівями на адр. «А/. Л. Львів, рові, тезі., головна ночта».
— З наукового Товариства ім. Шевченка. На
укова читальня при бібліотеці Товариства ство
рена що дня від год. 2—6 по полудпи і в тім часі може кождий з неї кори'статй. До дому випозичають ся книжки лише за кавциєю. — Канцелярия Товариства, створена від год. 9— 1?
рано і він 3—6 ’ но полудня. В неділі і сьвята і льокаль Товариства зачинений. Адреса:'-Львів, І ул. Чарнецкого ч. 26. і і ‘
Т е л е г р а м и .
Відень, 17.глипня. П%ред йьокалем, де со
юз^ «Соколів» сьвяткував річницю своєго зал’о- женя, відбули, ся демонстрацій, що тривали до 3. години рано. Поліцая арештувала 44 особи.
Опава, 1 7 .'липня. По зібрацю, яке відбуло ся вчера в Моравскій Опаві, що на єго дневнім, порядку був протест проти піднесеня ціни по
живи, зробили участники зібраня таку сильну демонстрацию, що полїция мусїла арештувати
10 ворохобників.
Будапешт, 17. липня. Социяльно - демокра
тичні робітники зробили вчера демонстрацию в справі виборчого права.
Берлин, 17. липня. Віче нїмецких католиків відбуде ся сего року в Нїсї в горішнім Ш леску від 27. до 31. серпня.
Париж, 17. липня. Гі§аго надруковано ме
мориял Християни Естергазого до державного прокуратора про крутійства майора Естергазого.
БІлгород, 17. липня. Король Олександер ви
їде у перших днях серпня до Карльсбаду. В ча
сі єго неприсутности правити буде мінїстери- яльна рада.
Краків, 17. липня. Краківска социяльна де- мокрация давала вчера фестин на тих, що по
терпіли в часі повени. Фестин повів ся дуже добре. Несчислимі товпи народа принесли вели
кий дохід.
Атини, 17. липня. 14-го вечір прийшло тут до кровавої бійки між францускими та італїй- скими жовнірами. Трех француских та двох іта- лїйских потерпіло сильні рани.
Відень, 17. липня. До Роїіі. Соггезр. пишуть з Атин, що Губернатор Крети кн. Юрий грецкий має небавом виїхати у велику подорож, в якій звид^іть Петербург, Париж, Льондон та Рим.
Малий Фейлетон.
Горить
Звук звонів, гамір, крик, гомін,
Тон труб, гук возів, — твердь дрожить;
Ііекольний рев і плач й проклін І крик: горить! горить! горить!
Горить! Товпа садить, біжить,
З страхом, жахом кричить: горить!...
Вир, хаос, крик, — земля дрожить;
Ляменти, стони, плач: горить!
Над містом смерти дух злетів, Страшний мольох, як чорт грізний!
Плащ з людских мук; увесь скипів Сльозами, к р о в ю ..
О, страшний?
Сховав ся в дим, що ген жене В небес простори, — вєсь, сичить;
Наставив лиш лице грізне, І сипле іскор сніп, — жарить!
Крик, гамір, плач, лоскіт, ломіт, І страх і жах, бренькіт, ревіт, Стогін, проклін і море мук, — Мішаєсь всьо в пекольний гук.
ІІолумя все жене й жене, Гуляє, скаче, залива' Нові хати всьо займа'.
Конає всьо, — лиш я живу На гру судьбі, на глум, біду...
0 , я нещасний!...
Минає час. Довкола гук, — А в мене, в серци, море мук.
Дим в очи їсть, огонь пече, В нутрі холодно, — воля рве У рот огня...
Мутить ся зір від диму хмар, Паду омлілий в пекла жар.
В Перемишли 1899.
Петро Гіркий.
Г у . - І . •
В н о ч и.
Душа ся рве, :— летить в фантоми, ІЦоб окритись ген, за сьвітла рій;
Що-б там спалить страшні симптоми:
Любов,, тугу, — душевний бій.
ч •- • І'
Немов о скелі- плеіцуть фалі, Стогнають, плачуть,, родять сум, — Так в серци Ллють ся гірч-печалї, Гірким'акордом 'вічних дум. ‘ ‘ ' Прокляте се{4це!! цить плаксиве, — 1 А то встромлю страшний кинджал!
Застогнеш смертну иіснь, тужливу.
То. буде дум твоїх фінал.
’ В Перемишли 1899.
■ • •'* Петро Гіркни.гт
Після видрукованого в послїднім фейлетоні начерку тогож автора > Наша ідилля». та нинї- шних віршів, які ми замістили з надісланої нам збірки, треба ' признати авторови, що володіє вповні мовою і формою так у прозі, як в по- езиї. Чи у мальовашо настрою, чи в доборі зву
ків для відтвореня природи виявляє велику сна
гу. Тільки що попри гарну форму, в сих поезиях мало є змісту, а часом нсихольоґічний підклад в них є пе конче природний, от хоть би ре- флєксия на вид пожог в поезиї «горить!» По
даємо сю увагу в надії', що автор при більшій критичности що до виразистости і ясности га
док зможе заняти видне місце між вашими поетами.
