Львів, Второк дня 20 липня (І серпня) 1899. Річник Ч. 160
і Передплата
на »Р У СЛАНА» виносить:
в Австри :
: на цілий рік . . . 12 р. ав. { . на нів року . . . В р. ав. ' І на чверть року . . З р . ав. ■
• на місяць . . . . 1 р . ав. ; За границею:
і на цілий рік . . 20 рублів і або 40 франків і
! на пів року . . 10 рублів або 20 франків . 1 Поодиноке число по 8 кр. ав. І
• Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а пе возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. ИІашкевича.
Виходить у Львові щ о д н я •
• крім неділь і рускпх сьвят О ГОД. 8-ІЙ пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і
експедиция »Руслана» під ч. 5 ул. Л їн д о г о — Експедиция місцева в Агенції! Соколовского
в пасажі Гавсмана. ;
і Рукописи зверта*. ся ліпне "
і на попереднє застережене. —
! Рсклямациї неопечатані вільні І
| від порта. — Оголошена звп- ] чайні приймають ся по ц ін і
10 кр. від стрічки, а в »Наді- . сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по
» 15 кр. від стрічки.
і
Щоби не встидати ся вічно за своє дотеперішнє лінивство чи за малодушність і не відповідати перед власною совістию та перед руским загалом — народом, з б е рім ся всі, у к о г о лиш к р и х іт к а л ю б о в и до с в о є ї р ід н о ї м у з и к и — б е з в з г л я д у , чи він яко д іл є т а н т п р о б у в а в с в о їх сил яко к о м п о з и тор, а б О 'Д іір іґ е н т , а б о с ь п ів а к , аб о г р а ч на якім ін с т р у м е н т і, аб о про
сто я к о л ю б и т е л ь і п о к р о в и т е л ь с ь п і в у -м у з н к и , — щоби с п іл ь н о на
р а д и т и с ь н ад з а р а д ж е н є м зл о м у , яке п р о я в и л о ся в в и д і б е з г р а н и ч - н о г о з а с т о ю на поли н а ш о ї м ало- р у с к о ї м у зи к и , т а к д у х о в н о ї як і с ь в і т с к о ї !
Точки нарад того першого музичного руского з'їзду будуть слідуючі:
I. Засноване „Союза приятелів мало- рускої музики“ (чи як єго там назвуть), т. є. одного товариства центрального, в ко
трім злучили би ся всі вже єствуючі това
риства сьпівачі і музичні, як також компо
зитори та сьпіваки, хотьбн і з нанглухшого гірского закутка, в ц їл и п л е к а н я п е р е д о в с ім с а м о ї ш ту к и м у зи ч н о ї а в ід т а к і з нею с п о р ід н е н и х ш ту к .
Щоби дати почин такому »Союзови«, треба конечно, щоби всі Бояни і иньші сьпівачі і музичні товариства та хори мі- щаньскі і сїльскі — коли не можна буде инакше — вислали бодай по кількох від- норучників-делєґатів; треба конечно, щоби всі сприяючі рускій народній пісни, так духовній як сьвітскій, а желаючі їй роз
вою і слави — прибули як найчисленнїйше, щоби на тім першім загальнім з’їзді рус- ких музиків і сьпіваків порішити справу сполученя і заснованя »Союза приятелів малорускої музики».
II. Сьніволюбива Русь, з’їхавши ся на то перше музичне галнцке віче і засну
вавши »Малоруский музичний Союз», по
Відозва до співолюбивих Русинів.
Вік девяіьнацятий, вступаючий нинї серед судорожних дрожань борб національ
них і політичних в неумолиму вічність -- 1 був для нас Русинів галицких досить спри
яючим віком. Він двигнув нас з пятьсот-;
літної неволї та коли не ласощами то бо
дай буками старав ся приводити нас до:
самопізнаня та сьвідомости своїх сил.
Переглядаючи всю інтелектуальну пра
цю за час пятьдесятьлїтного нашого на
ціонального житя, слїдно великий поступ на поли народної просьвіти, мимо пеколь- ної борби духа темноти та всяких нньших ворогів самопізнаня національного. — видно вже прояви слабонького розвою на поли національної економії, тої підстави будучої сили народної, — видно і закрій самопо- мочи на поли штук красних в виді спілок лїтератів і артистів малярів, — всюда про
кидає ся житє, хоть на разі і як слабе, всюда охота до роботи, хоть обставини ча
сто і як неснрияючі...
Лиш одна галузь штуки, котра колись найиевнїйше може рознести славу малору- ского імени та вибороти єму право горо- жаньства межи культурними народами, ле
жить твердим облогом.
Ся галузь штуки красної — то наша малоруска музика з єї невичерпаним же-
релом народної пісні у простолюду.
Щоби не бавити ся в довгі вступи та 1 сентименталізмі!, починаючи від • реторич-' них питань а 1а: чи-ж ми вже такі бідні?!
чи нема вже у нас людей? і т. п. — лучшеі приступити просто до самої річи.
Що могли другі рускі робітники на народній ниві, можемо певно і ми с ь пі во
лю би в і Р у с и н и ! Ганьба нам лише, що ми йдемо послїдні за приміром других сьмілїйших і охотнїйших до праці. Сю терпку правду мусимо собі сказати публич- но в очи!
ставить єму за задачу найпершу: в и г о т о влене в ід п о в ід н и х п о п у л я р н о о б р о б л е н и х п ід р у ч н и к ів до н аук и м у з и ки і г а р м о н і ї а п е р е д о в с ім с ь п ів у , щоби тим способом положити підставу до раціонального плеканя сьпіву і музики по школах, бурсах і товариствах сьиівачих музичних.
III. »Малоруский музичний союз», ма
ючи повагу величавого з’їзду, м у с и т ь пе
р ев ести в и д а в н и ц т в о так ц е р к о в н и х як і с ь в і т с к и х м а л о р у с к и х м у
зик а л їй , щоб не допустити до затрати наших давнїйших композиций, як також видаванєм що-найиерших і найлучших те- гіерішних музикалїй, заохотити малоруских композиторів до успішної і поважнїйшої праці. Пожадане було би, щоби сей »союз«
видавав найцїннїйші наші оригінальні ком
позицій' поруч тексту малоруского з тек
стом нїмецким, італїйским або француским, розуміє ся метричним, щоби цивілізованій Европі дати можність пізнати красоту на
шої малорускої музики, а нашим музикам композиторам нагоду представити ся сьві- товій публицї.
IV. »Малоруский музичний союз« му
сить занити ся а бодай дати товчок до р е о р ґ а н ї з а ц и ї н а ук и с п ів у і м у з и ки в ш к о л а х , як н а р о д н и х т а к і с е р е д н и х , д а л ь ш е в б у р с а х д я к ів - с к и х і ш к іл ь н и х , щоби тим способом дати підставу розумному гілеканю співу і музики серед Русинів.
V’. »Союз приятелів малорускої музи
ки» м ає з а н и т и ся п л е к а н е м м у з и к и ін с т р у м е н т а л ь н о ї по більших товари
ствах музичних, хорах міщаньских та еїль- ских, а передовсім по бурсах дяківских та шкільних.
Наведені ті точки вимагають щоби на сей з’їзд зібрали ся не лиш делєґати різ
них вже єствуючих Боянів, товариств му зичних та зорганізованих хорів, так мі- 2
Омелько Цуциня.
Оповідане Олександра Катренка.
(1897 р.).
(Далї).
Якось раз, сидячи біля череди поруч з сво
їм урядовим старшиною-носередником, ДЯДЬКОМ
Антоном, Омелько аж не стерпів, щоб не заба
лакати, не попитати ся у свого старого, що че
рез те на єго око і дуже статного товариша про де що, з боляче цїкавиющого єго:
— Дядьку Антоне! А дядьку Антоне!
— А чого ти?!
— Та я вас дещицю трішечки хотів поспи
тати?
— А що саме?
— Через віщо воно пани панами, а люди людьми?
— Так Бог дав.
— А землі так богацько панам теж Бог д а в ?
— Тю, дурний! Цар їм землі дав. Вони ца
рю службу служать, а він за те їм землі дає.
— А чомуж, дядьку, ми панові службу слу
жимо, ось хоч біля череди зараз, а він нам зе
млі не дає? Цар єму додав, а він нам не дає.
— ГІан наш за кашу службу гроші платит.
— А панам цар хиба не платить грошей.
— А тобі на що те знати?! Ач розпатякав ся як! Чому, та чому, хиба, та хиба! Біжи он, перісту корову перейми!
Аж розгнівав ся на єго дадько Антон. Р оз
гнівав ся він, бо не знав, що єму вже і відпо
відати на питане. Омелько рантом схопив ся і побіг завертати перісту корову.
— Гей! ти ідолова худоба! А куди!? А гей!
і добігши, він швиргонув в неї кийком.
— А гей до череди, бодай би ти здохла!
Розгнівавши ся лаяв він корову, яка по покладу єго виною була тому, що дядько Антон розсер
див ся хто єго й зна чого на його і не відповів єму на єго цікаве запитане.
Повернувши ся, Омелько хотів знов сісти і знов де об чому попитати ся, коли дядько Антон не попустив єму того і підвівши ся у сво- ю чергу запитав ся вже у Омелька:
— А за що ти, гемоньська дитина, корову лаяв так погано. Хибаж вона ідолова? Та! вона Божа, та паньска! Усе знаєш того?! А ти ідо
лова!? бач! Та ще й бити не хто єго знає й за що!? От я тобі!
І схопивши з Омелька шапку, дядько Ан
тон намняв єму чуба, добре смиконувши аж два рази єго туди і сюди, ще і примовляючи:
— Оце тобі за »ідолове«, а аце за те, що вдарив! Геть міні з того боку, де от то пшени
ця посіяна, череду стерегти! Та й прогнав єго.
Після того Омелько не насьмілював ся вже розпитуватись у дядька Антона, про набігаючі у єго голову, різні мрії не за т е він де про що кра
ще допитав ся у панича, коли той лїтком приїхав був до дому на відпочинок. Панич по старій па- мятцї, по звиклости, не зовсім був забув това
риша всего свого дитиньства, Омелька. Часто- густо верхи він наїздив у поле до череди, спи
няв ся там біля Омелька і балакав з ним, грав ся. Омелько бач задля панича вільними хвили
нами біля череди робив різні іграшки. Ножем який він мав у себе з кінчика каси,- Омелько було вирізував і складав то віз маленькій, як справдішній у всему і з колесами, і з віями і з підтоками і з ярмом навіть. Маштак Омелько вдав ся до таких річей великий. Зробе було та кий візок, вилье було зараз пару гаврашків, та і запряже їх в того воза буцім наче волів. Пу
сте їх а вони і везють було возика несамови
то, аж торохтить, а Омелько з паничем і раді радісінькі, любують ся було, втішають ся, аж підскакують. А то було саночки він збудує такі маленькі, що тільки мишей у їх і запрягати, або млинок вітряний удере було такий, що на — і з ступами. Поставе було єго на вітер і камінь.
2 щаньских як і сїльских, але треба конеч
но, щоби всі добре сприяючі народній спра
ві явились, і то як найчисленнїйше, не жалуючи ні труду ні видатку, бо сей пер
ший з’їзд руских музиків стане ділом па
тріотичним першої ваги.
Потреба лише, щоби як найширші круги співлюбивих Русинів понили свій1 власний інтерес і для него троха одуше- вились, а чим численнїйше зберемо ся, тим більшої віри наберемо у власні сили, тим більшої ваги і надамо собі перед чу
жими.
Тому прибудьмо на се перше руске музичне віче, радьмо, як би нам нашою відродженою піснею пробудити ще снячих, оживити завмерлих, піднести упавших на дусі, покріпити борців за справу народну та рознести славу руского імени ген дале
ко в чужину!
Няші братя Славяне-Чехи послугували ся в борбі о своє національне єствованє найважнїйшим словом, т. є. людовою пі
снею і єї плеканєм; пробуймо і ми йти за їх приміром, виписавши на разі на своїм стягу ческе мотто: /реуеш к згсісі (наро
ду) згсісеш к уіазіі (своїни-вітчини).
У всяких справах, дотинаючих музич
ного руского віча просить ся відноситись до о. Віктора Матюка в Карові п. Угнів.
В своїм часі оповістить ся означений день з’їзду, як також вичерпуюча програ
ма нарад і місце, де се віче співацке від
буде ся.
За комітет скликуючий перше віче му
зичне руске:
о. Василь Л а п о к , проф. В ол. Ш ухееич, о. Л . Копко.
З американьскої Руси.
(Наші здобутки на поли церковнім за 15 літ.) (Конець).
Після Генеральної сповіди за душехватство і за другі грішні річи, постановлено з’їхати ся всім до Олифант на день 14. липня 1896 р. і норучено о. Обишкевичови, щоб вистосував ві
дозву з запрошенем і всім гр. кат. священикам розіслав. Всякі формальності! полагоджено і на
ступив з’їзд в Олифантї дня 14. липня 1896. При
сутні були: Ханат, В. Балог, Обушкевич, Кон
станкевич, К. Лавришин, І. Сабов, Н. Шерегели, Іван Ардан і Н. Дмитрів. Предсїдателем зборір був о. В. Валог, секретарем II. Дмитрів. Зробле
но начерк статутів, після котрих братство має носити назву надану єму на зборах в Скрантон Па. 6. серпня 1895 р., а ціль братства запрова
дити любов і мир поміж сьвящениками і вспо- магати в разї немочи, рішати спори і т. д. і старатись о єпархіальну власть для гр. кат.
церкви в Америці'. В тій остатній цїли мав ви
готовитись дотичний мемориял до всіх диеце- зіальних єпископів в Европі і до папского делє-
що наш нарід прийшовши до самосьвідомости національної і зрозумівши, що руска віра, то не айришска віра, покине ті епископскі церкви, ло
мимо того, що на них тисячі наложив, побудує свої народні церкви, а від тих своїх духовних про
водирів відверне ся. Такий перший приклад ма
ємо в Уоикегз, N. У. і таких примірів можемо мати більше, єсли лиху завчасу не зарадимо.
Зреасумовавши все разом, якіж наші здо
бутки на поли церковнім за 15 літ? Ніякі. Ми за 15 літ істнованя нашої церкви маємо лиш самі страти. За 15 літ ми віддали добровільно 10 церков айришским єпископам і кілька цер
ков, як в Міппеароіія, \Уі1ке8-Вагге, Озсезіа. 016- Гогде, БЬеріоп, Вгіб^ерогі, Сопи, московским єпи
скопам. Деж наші здобутки? Они заключають ся в наших вспільних сварках. Єсли дальше так пійде — наслідки звісні. Недалека будучність покаже. Для тих проводирів духовних, що прий
шли лиш тимчасово до Америки і побувши кіль
ка літ, вертають до краю, річ байдужна, яка до
ля чекає руску церков в Америці — не байдуже се для народу, котрий крім церков і кілька тих мізерних шкіл, ніякого маєтку для своїх дїтий не лишає. ІІослїдна пора серіозно призадума тись над тою вельми важною справою.
Єсли вже ми маємо з’їхатись дня 18. липня с. р. до Филядельфиї на збори, повинні пере
довсім ті люди, що покликані, виробити начерк статутів, поставити ясно справу, означити до
кладно, якої нам орґанїзациї потрібно.
Наш з’їзд в Філядельфиї, Пм. не може мати характеру соборчика сьвященників, бо нам треба далеко більше дбати о справи церковно-народні,
як о наші власні справи.
Нестор Дмитрів.
З політичного поля.
Закипіло тепер в західних краях Австро- Угорщини. Незадоволенє з теперішного стану рі- чи пхає найбільше уміркованих до табору чер
воних і радикалів. Що дня майже відбувають ся по ріжних містах зібраня і протестують про
тив самовільного поступована правительства, та нових тягарів податкових.
Всі державні чинники в особах комісарів, прокураторів, полїциянтів та ріжного рода аген
тів мають тепер богато до роботи. Розвязують збори, конфіскують часописи, розганяють мо
рально і фізично демонстрантів — одним сло
вом стережуть як можуть, щоби хто не дай Бо
же не поважив ся скритикувати поступованє ґр. Тупа.
Вчерашне засїданє товариства «приятелів поступу», що відбуло ся в Відня розвязав комі
сар Причина ясна. Посол Перґельт поважив ся піддати критиці угоду Австриї з Угорщиною.
Манїфестация перенесла ся на віденьскі перед
містя. Ту однак почала свою господарку полї- ция зневажаючи послів Фурнїра Врабеца. ІІр.
посол др. Фурнїр дістав навіть від полїциянта кілька штурханців, бо не м іг « р о з ій т и ся».
ґата в Вашингтоні. Установлено на кождого чле
на 5 доларів вступного і 2 дол. місячно.
Вибрано слідуючий виділ:
Предсїд. Н. Ханат;
Містопред. Т. Обушкевич;
Секрет. Ів. Констанкевич;
Касиер К. Лавришин.
Виділові:
Т. Демянович, Гавр. Мартяк, Ів. Ардан.
На тім то з'їзді і ціла діяльність Братства скінчила ся. Єго розбила таки своя партия, та- сьвященики з мукачівскої єпархії, котрі не при
їхали длятого до Олифанту, бо скликуючий на збори не був їх, ними вибраний предсїдатель дня 6. серпня 1895 р. в Скрантон Па., але о. 0- бушкевич І ті сеціонїсти, як о. Демянович, Са- тала і др. з’їхали ся в Ряваів >. Д. дня 14. жов
тня 1806, щоб заложили своє братство. Як до них відзиваєсь бл. п. о. Н. Ханат, може кождий перечитати собі в ч. 42 »Свободи« за рік 1896.
Цілу половину 1896 р. і половину 1897 аж до конвенциї «Соединенія« в Вгаббоск, Ра. і до конвенциї «Союза» в Майфильд Па. були свари в таборі »Соединенія«, коли К. Лавришин вика
зував неправильности урядників, а Н. Ханат по
лемізував з голов. предсїдателем «Соединенія».
Непорядки в парохіях росли між тим дальше, креовано нові парохії, розбивано парохії, деко
трі сьвященики за рік були аж на 3 парохіях;
церкви здвигнені кровію і потом людским за- нисовано із-за своєї вигоди на айришких єписко
пів. Рим видавав розпорядженя за розпорядже- нями, та не смів таки порішити, що вільно гр.
кат. переходити добровільно на латиньство і сли він верне до краю, може в рим. кат. обряді о- ставати. Правда, спромогли ся раігея раїгіае і спромогли ся на конвенциї «Соединенія» в Вгаб- боск Ра. 1897 р., щоб виписати величезне, ви
черпуюче і приснопамятне меморандум до Ри
му, єпископів і до краєвих гіравительств, в спра
ві нашого невідрадного положеня церковного, тай здаєсь вислано ті славні меморандуми, на певно не знаю, але знаю то на певно, що були поміж ними одиниці, котрі поважали ся входи
ти в компакти з тим підлим угорскнм прави- тельством, котре каже стріляти бідних, виголо
днілих хлопів, сли они при жнивах домагають ся більшої плати за свою роботу.
Нема ту місця, щоб вичислити всї кривди, які наша церков, наш народ і наші сьвяіценики дізнавали і дізнають від айришских єпископів, а прецї ще до тепер знаходять ся сьвяіценики, котрі для власної вигоди віддають церкви здвиг
нені потом і кровию робучого народу під власть нам зовсім чужих єпископів. Записані на еписко-1 пів церкви суть слідуючі: Раззаіе, N.9., Вгоокіуп, І N. У , Уопкегз, N. У., Тгеиіоп, N. «І., РЬіІабеїрЬіа, Ра., Е>идие8не, Ра., Егееіапб, Ра., Зсгапіоп. Ра., Ьеі8егіп£, Ра., 81геаІог, 111.
Отже як видно поважне число наших цер- квей в чужих руках. Я однак маю тверду віру, Крутить ся, мов меле ступи товчуть, грюко
тять, — лихо, та й годі! Все те Омелько відда
вав паничеві, а той, як і ранійіп, привозив єму за те різних ласощів, найбільшеж сала, якого Омелько у панича і прохав найбільше.
Якось раз Омелько і виписав ся у па
нича :
— Паничу! А чому вас там вчать у Гім
назії ?
— Е, богацько чому! — відповів єму па
нич. Почав перелічувати і справді' де чого бо
гацько, та такого, що Омелько нічого і не втя
мив, не второпав з тих чудних задля єго на- звів.
— А читати книжки, та писати по папері вчать вас? — спитав ся він, пильно вислухавши панича.
— Тю, дурний, відповів той єму, цего до
бра я й дома ще навчив ся. Дома ще будучи, я умів вже і читати і писати, як хоч; без того й у Гімназію ж не приймають.
— От такі ви щасливі! А що воно дуже важко навчити ся і читати і писати?
— Ні, нісенітниця, зовсім легко.
— О? Та невже? Паничу! Навчіть мене.
— Тебе?! Колиж я тебе вчити му?
— Та хоч і зараз. Покажіть, покажіть чо
го небудь трохи, а я і буду вчити, поки навчу,
І подарував єму ще і книжку з різними віршами і сказками.
Зимою без панича Омелько сам побрав ся був вчити ся і писати ще. Поки постачило в йо
го олівця, дарунка павичевого, то він ним на кождому шматочкові паперу, які він часто зна
ходив біля паньских горниць, і на калному і на чистому, і на білому і на задрюкованному, ви
водив дрюкованими літерами, списуючі з книги різні слова. Як же олівця у його не постачило вже, то пішли в діло шматочки і вугильків і крей
ди. Місце паперу заступили різні дошки і са- няшні і возові й инчі, а часом і стіни надвірні ианьскої хати, що була задля людей. За послїд- ні то не раз доходило ся Омелькови коштувати і стусанів, від тітки Домахи, яка була людскою куховаркою і якій доводило ся обмазувати ті Омельком покаляні стінки; не раз і чуб єго трі
щав від неї.
— Ач, ідолове хлопця! каля, та й каля!
Іграшки иньчої собі не знайде! — Жалкувала ся Домаха сама собі що разу, метушучи ся бі
ля печі
(Далі буде).
а завтра знову ще трохи покажете, а я знов і вивчу. Навчіть бо, а я вам за те, що небудь таке гарне, таке гарненьке зроблю... що захоче
те те все і зроблю.
Панич засьміяв ся, єму головне сподобало ся бути вчителем, хоч Омельковим. Бачь, є він і пообіцяв ся:
— Добре навчу! Тількиж ти як слід міні щоб вчив ся! Чуєш?
— Та я ось буду як!
— Ну, добре! А зробиш міні'?... Знаєш що зробиш?
— Ні, не знаю. Все зроблю.
— Зроби міні цілу хату, та дивись, щоб була така, як і справдішня, щоб і з кришею й з усім. Зробиш?
— А зроблю, справдішню зроблю. 11 з ди
марем буде.
— Ну, так я завтра привезу тобі абетку, у мене є стара, привезу тобі і наперу, й олівця і всего.
— Спасибіг вам! Та привезіть же і дерева задля хатки, а то тут у мене не має й у степу нігде взяти.
— Привезу дерева, привезу і сала тобі ще й шматок булки.
І впродовж літа, за яких місяця півтора , Омелько навчив ся добре читати. їздячи, панич■
Ческа радикальна нартия остро критикує політику і поступованє молодочехів. Часопись їх «РгаУО Ідсіи» ось як промовляє до них: Нази
ваєте ся праводержавниками а посилаєте Кайцля до централістичного кабінету, запевно для того щоби сповнили ся слова п. Крамаржа »щ о с и ни ч е с к о г о л ю д у не л и ш е с у т ь п р и з н а ч е н і на п о р т и є р і в а л е т а к о ж і на м і
н іс т р ів » . Ви приятелі державного права а ваш Кайцль робить § 14. і тягарі звалює на нарід.
Против підвисшеня податку від цукру проте
стують всі, а ти народе ческяй мусиш єго тер
піти, звичайно як для висілої політики. Так вам завернула голову політика »правицї« і «лівиці., що нараз знайшлисьте ся в таборі найбільшої реакциї і мов цапи на всьо, що робить прави- тельство киваєте головами. Ви є закалою і про- клятєм свого власного народу.
Н о в и н к и .
— Всіх П. Т. предплатників просимо вирівнати залеглости, аби адмінїстрация не була примушена здержати дальшу висилку нашої часописи.
— Від Тов. ’ Сїльский Господар, одержалисьмо ось яке письмо до уміщеня: Сим подаємо до ві
домості! Вп. Членів товариства »Сїльский Госпо
дар. слідуючі рішеня Виділу: Виділ постановив роздати даром в осени по дві щепи, то є, по 1.
яблони, а також по 4 зернівки. Колиж би хто 3 Ви. Членів хотів при сій сноеібности спрова
дити для себе більше щеп або зернівок, то не
хай пришле до кінця серпня на руки Вп. о. Ле- вицкого в Одеську відповідну квоту а іменно по 20 кр. на трилітні яблїнки і груші а по 4 кр. на зернівки; дальше по ЗО кр. на волоскі оріхи чо
тирилітні. Також по 20 кр. можна дістати ще
плені вишні і сливи. Що до родів щеп треба порозуміти ся осібно з Виділом, бо вибір щеп є дуже великий і ріжнородний. 2) Хто хотів би ді
стати штучного навозу під озимини під назвою,
»І8% суперфосфату* нехай до 15. серпня при
шле на 100 кі.іевий мішок 5 зр. 40 кр. а відбе
ре єго в своїм часі настациї Заболотцї. На один морґ треба сего навозу 133 кґ., єго треба на кілька днів перед сїйбою в рілю в орати або врадити, але для переконаня о ріжници плодів добре є лишити пояс землі без сугіерфосфорату.
Каініт і жужлї Томаса спровадить ся пізнїйше а о часі і ціні сих навозів повідомить. 4) В другій половині вересня уладжує Виділ прогульну до двора в Липниках, мостнского повіта, де нахо
дить ся взірцева обора розилодова голєндерскої раси, молочарня і рознлодовий хлів свиний,
«Иоркжір». Кошта зелїзницї винесли би около 4 зр. однакож в разі численної участи можна би узискатп знижене білетів. Приїзд зі стацнї до двора і гостина в дворі даром. Провід про
гульнії обійме п. Хлопецкнй, для того можна буде з неї- богато скористати. Отже хто В. 11.
Членів мав би охоту взяти участь в сій про- гульцї, зводить повідомити Виділ як найборше в цілії виєднаня знижки білетів їзди в Дирекцій зелїзницї. За виділ товариства «Сїльский Госпо дар«. О. Т. Дуткевич голова, І. Петришин се
кретар.
— Варварский гнет україньскої мови в Росиї.
Як ми свого часу звіщали, перед Пушкиновим ювілеєм подало було кількох Українців до цен
зури збірку перекладів з Пушкина на українь- ско-руску мову. Однак цензура заборонила пе- чататн сесю збірку. — Як казить ся тота цен
зура, можна зміркувати по тім, що она заборо
нила передрукувати популярні поучаючі кни- жочки М. Комарова: »Про земні сили, і «Роз
мови про небо і землю», котрі доси було вільно друкувати, бо-ж се книжочки трактуючі о хма
рах, дощи, росі і т. п. Але най україньский на
рід буде темний, най не знає о сьвітї Божім,—
то система самодержавного православного царя Росиї...
— ЗІ Станіславова. Сими днями прибув сюда з Ненадови митрополит Куїловский та обняв на ново управу енархиї станїславівскої. В кругах добре поінформованих уважають се за заповідь резиґпациї з метрополії, а митрополит сам не перечить сего з уваги на що раз то нові «об
ставини. випереджаючі інтронїзацию. Між инь- шим справа обсадженя Суфраґанїї, котра після інформаций з найневнїйшого жерела уже пола годжена, мала довести до цілковитого розриву між митрополитом Куїловским а його протекто
рами. То є певно, що деякі сфери дуже уже те
пер завели ся, а щож донерва пізнїйше?... На щастє ми Русини пе маємо чим так дуже жу
рити ся, бо як каже приповідка: не має злого, щоби не вийшло на добре.
— На закупно соли для худоби призначив Ви
діл краєвий 2000 зр. в цїли розданя єї між гро
мади, котрі навістила повінь.
— 50 літ минає нині, як в борбі за свободу Угорщини згинув славний угорский поет Але- ксандер Петефі. З тої причини готовлять ся Угри до великого народного сьвята.
— Дванайцять тисяч відозв під заг. «До ро
бітничого населеня в Австриї., що видала со- циял-демократична партия роскинено вчера у Львові між 8 — 9 годиною вечером. І полїцийні аґенти що в великім числі увихали ся по місті не помогли нічого. Рівночасно роскидувано ві
дозви по всіх улицях міста. Арештовано одного кольпортера і відобрано єму сім відозв. Відозва виступає остро против неконституцийному нра- вительству ґр. Туна і против накладана великих тягарів на нарід.
— Другий погріб. В р. 1831. умер у Львові го
ловний командант галицких війск бар. Йосиф Стутенгайм. Поховано єго на городецкім кла- довищи. За старанєм нок. Генерала Шулємбурґа зізволило міністерство на перенесене мощів на личаківске кладбище. Другий отже погріб від
буде ся дня 7. серпня з цілою помпою. Стутен
гайм належав до найздібнїйших Генералів свого часу. Відзначив ся в битві під Асперн в 1809 р.
доводячи 9-тим полком піхоти.
— Борба з медведем. Перед кількома днями в зоольоґічнім городі в Штокгольмі притрафив ся слідуючий випадок. Два медведї поміщені в одній клітці учули нараз якусь ненависть до свого дозорця і хотіли кілька разів кинути ся на него так, що він мусів входити до клітки узброєний і в товаристві свого помічника. Коли так раз ввійшов до клітки, кинули ся на него обидва медведї. Помічник з страху утік а до
зорець скочив до бочки з водою. Медведї за ним і в воді розпочала ся страшна борба. На крик нещасливого збігли ся иньші дозорці і увільнили єго в обійм розлючених зьвірів. На тілі єго знаходило ся трийцять глубоких ран.
— Вибух бензини став ся причиною страшної пригоди в Ішль. В тамошній хемічній пральни вилетів в воздух бензиновий мотор. Пять осіб тяжко ранених. Кімната в котрій знаходив ся мотор цілком знищена — дві муровані стіни завалили ся. Згоріли також убраня — переважно єдвабні дамскі сукні. Шкода, котру понесли ку
пелеві гості, виносить до 5 тисяч зр. Власти
тель пральні звернув ся з просьбою до гостий, щоби не жадали відшкодована, бо чекала би єго дїдївска торба.
— Дрібні вісти. В Тульонї дало ся чути тря
сене землі. — Павло Загнович, 13-лїтний хло
пець впав вчера з черешні при ул. Стрийскій і зломив ногу. — Іван Кобиляньский 6-лїтний хлопець зближив ся вчера до коня так, що той вхопив єго за голову і страшно покусав. — Вче
ра невислїджені злодії обікрали склеп Балабана при ул. Галицкій. - Повінь в повіті нїскім зни
щила 700 господарів. Шкоду обчисляють на пів мілїона. — Великий огонь вибух недавно на ста
цнї Тернова в Уграх і знищив цілком 15 вагонів і склади дерева.
Т е л е г р а м и.
Відень, 31. липня. Презес віденьского тов.
цукерників Коп, отримав в двох днях 40 письм від ріжних цукорничих товариств, котрі містять в собі обурене промислових кругів з причини підвисшеня податку від цукру. Цукерники заду
мують вислати до цісаря депутацию.
Прага, 31. липня. В молодоческих кругах послів до Ради державної панує нсвдоволенє з причини несповненя їх жадань, поставлених в своїм часі в Раді державній. Посли старають ся отримати від мужів довіря уповажненє в тім напрямі, щоби їх поступованє при голосуваню над призволенєм на заряджене в дорозі §.14 зробити залежним від здійснена тих постулатів.
Білгород, 31. липня. Суд доривочний видає давні вироки. Вчера розслїджувано справу об
рази ворогів Александра і Мілана, при чім одно
го урядника засуджено на десять літ вязницї за те, що мав десь там сказати: «Нещасливий той край, що має двох господарів».
Рим, 31. липня. Пана принимав на авдиєн- циї знаного банкера Єрляндера, котрий в імени пані Гайне вручив папі 200.000 франків.
Гаґа, 31. липня. Мирову конференцию зам
кнено. Деклярациї в справі заказу киданя з ба
лконів вибухового материялу не підписали: Ав- стрия, Німці, АнГлія, Швайцария, Італія, Сербія і Японія.
М алий фєйлєтон .
З т е к и с а м о у б и й ц я
Псіїхольоґічиий образок.
(Далі.)
16. лютого.
Щораз поганїйше приходить ся мені жити.
Бачу, що всьо, чого я бажав, не сповнилось І тепер мов сей пророк Єремія на звалинах Єру
салима, так я на руїнах своїх надій стою тай гірко ридаю.
Богато-ж я від долі домагав ся?
Я син батьків, що в нужді загибали, Що їм весь вік недолі простягав ся Тернистий шлях?... О, бідні! ви не знали, Яка судьба для вашої дитини
Припаде!
Ненько! в сю тяжку годину,
Як я родив ся, ти сльозоньки ллила!...
Ти знала, нене, як ти породила На горе й муки немічну дитину.
(Кілька годин опісля) О не багато я в житю надів ся!
Боротись з нуждою, гидкою темнотою І правду сіяти між братню рідною — Тай то не довелось і в тому я завів ся.
Гадай: увю колись я кубелечко миле, Родинне щастє, тихе заведу;
Хоч хвилю в раю тихім поживу — Надії завели і се вже не сповнилось.
А так дівочих ласк, любови так хотілось!
* * *
І іцож тепер діять? кудою повернусь?
У кого приспати сю долю химерну?
Ох, де прихилить?
А хоче ся жити,
І хоче ся дуже! Дармо вже бажати...
Ні волі, ні долі, ні рідної хати, — Нічого не має. Ніде прихилитись, Хиба у людий у чужих упроситись, Щоби пригорнули...
О, Боже! і деж те рожевеє небо, Яке вигрів в серци, в душі під грудьми?
Де люба подруга, звізда в темній пути ? Ох, де тії красні поділи ся сни?
— Не має, а важко, так важко забути!
О, тямлю ті хвилі, щасливії літа!
Та ні,— не щасливі!... Вродив ся без вісти І перше вже слово «болить, було в мене;
Так весь вік ступав я по шляху тернистім.
—Пощо-ж ти привела на сьвіт мене,—нене!
(ще пізнїйше) І я плекав мрії, любив ідеали,
І мав тверду віру, — люди відобрали!
І я любив, людскість — тепер вже не вірю...
Мерзкий мізантроп я, — вже тону в безвірю.
В скептизмі... Коби то!...
20. лютого.
Як та мара мені явилась.
Один поклін, один усьміх — І знов марою мов розплилась, Збудила лиш бажаннє втіх, Давну тугу знова збудила.
21. лютого.
До мого серденька всі ріки зіллялись, І з громами филї з собою змішались,—
Постав із них хаос: гроза, шум і стони.
Кипить моє серце — важкі, глухі тони.
Страдаю! страдаю! Господь тільки знає, Що діє ся в серцю... Отеє виливаю Хоч каплю одную кипучої трути, Бо годі, не сила всього проковтнути!
28. лютого.
Сам! ні батька, ані неньки.
Сам! сирітка я кругленький:
Без родини, без підпори, — Де обернусь, всюди горе...
Сам! ви знаєте?
Я сам!
Най бють громи, — всім байдуже.
Він є сам, не жаль там дуже...
Най він сам виливає сльози, Сам терпить жару, морози,
Сам! ви знаєте?
Він сам!
Не бажаю в поміч руки, Сам я му терпіти муки.
Лиш сльозинки я бажаю, Та дарма о ню благаю...
Сам, круком один Я сам!
27. лютого.
Моя цитро, цитро, •— моя ти потіхо!
В тобі топлю горе, розпуку, тугу;
Ти житє солодиш, розгонюєш лихо, Ох, подруго! ти душу веселиш мою.
Ти одна на сьвітї, — ти знаєш зітхання Мої сльози і мрії вечірні і сни;
Бо ти знаєш муки, і тихі ридання, І ти чуєш горе і біль зза туги.
Не потішить жаден, бо жаден не знає Туги, горя, муки, думок, снів ти мрій.
Як ридає серце ніхто не зважає,
Бо глухий сьвіт, цитро, бо сьвіт ледовий!
Тож заграй ми, цитро, — звени мені тихо Розілий чар звуків, — тугу розжени;
Суши сльози-цьвіти, приспи моє лихо.
Воркуй ніжно, мягко, жалібно звени!
Ось так: тихо, тихо, чарівні сі тони Най заплачуть, виллють мою біль-тугу, Нехай хлинуть сльози і виринуть стони І Я тихо сонний, спокійний засну.
(Далі буде).
