Ruslan. R. 3, č. 187 (1899)

Ч 187. Львів. Субота дня 21 серпня (2 вересня) 1899. Річник III.

Передплата ча «РУСЛА НА* виносить:

в Австри

* цілий рік . . . 12 р. ав.

[ -І •*нІВ року . . 6 р. ав.

• <черть року . . 3 р. ав.

на місяць . . . . 1 р. ав.

За границею:

-«- ’І лий рік . 20 рублів або 40 франків

• ч «• ч року . 10 рублів або 20 франків І 1оіаноке число по 8 кр. ав.

«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не воаьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевнча.

» т

» т

; Виходить у Львові що дня ;

• крім неділь і руских сьвят і о год. 3-ій пополуднії.

Редакция, адмінїстрация і | експедиция «Руслана» під ч. 5 : ул. Л їн д о го . —- Експедиция | місцева в Аґенциї Соколовского і в пасажі Гавсмана. ; Рукописи звертаь ся лише І і на попереднє застережене. —

Рекламацій неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають' ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім* '20 кр. від стрічки. По­

дяки і приватні донесена по і 15 кр. від стрічки. і

Крайня пора!

( + ) Більш шести місяців минуло з то­

го часу, як ґр. Тун гіо даремних заходах парламентарної полагоди австро-угорскої угоди розпустив послів ради державної до­

мів, вижидаючи втихомирень розбурханих ирнстрастнй політичних. Дкічи відтак від­

бував ґр. Тун наради з виконуючим виді­

лом правиці, якби довести до помирена поміж парляментарною більшостію а мен- шостію а бодай вправити в рух загальмо­

вану парламентарну машину, однак з тих нарад не вийшов ніякий позитивний добу­

ток. Тимчасом наї’лячі потреби державні ждали конечної полагоди і годі було даль­

ше вижидати. В тій конечності! імило ся правптельство обнятого конституцією і до­

бре відомого §-фу 14-го і тою дорогою перевело австро-угорску угоду і видало не лише закон о податку від цукру, котрого хватили ся обструкцийники задля ще біль­

шого роздмухана політичних пристрастий, але й для низших верств суспільносте по­

пулярні закони о нідвисшеню плат для державних слуг і про належнтостн від пе­

ренесена нерухомої власносте.

Се однак не спинило командантів об­

струкцій, іменно Шенерериянцїв і нїмецких народовців дальше підривати головні під­

валини держави, вести прямо ворохобну ровоту. Події недавних часів в Цилєї, Соль- ногородї, в Краслицях, в Цельовцп і т. д.

показують наглядно, що се виразна проти­

державна і протидинастична робота. Так напятнував сю роботу Шенерериянцїв і нї­

мецких народовців не хто иньшпй, як др.

Фукс, президент посольскої палати, довго­

літній'! і поважний парляментарист на збо­

рах католицкого політичного товариства 27. серпня в Сальфельден. А се не одино­

кий голос в тім напрямі. Подібної хоч не

Омелько Цуциня.

Оповідане Олександра Катренка.

(1897 р.).

(Далі).

— А чого я тіка тему? Хіба що? Хіба я який? Признаю ся ему. Неодмінно признаю ся і то я ему колись уклоняв ся, а тепер він мені нехай поклонить ся. А поклонить ся! дарма що він з кокардою зараз і чим колись був він, а хто був я. Еге! Те було колись, а що те мину­

ло, а нехай тепер!

II Омелько забалакав:

— Здравствуйте, Степане Михайловичу, адже не помилив ся, що це ви?

— Я. Здравствуйте. А почім же ви мене знаєте? Я так вас іцось-то не пригадаю зовсім.

Дивлю ся і наче буцім, а не пригадаю.

Хе хе-хе! Не пізнаєте? Давно бачили ся А нути-ну иодивіть ся, приглядіть ся ще трохе, ще краще, та поворушіть згадками, далекими згадками, то може іі те і пригадаєте хто я.

А нути!

Степан Михайлович, як Омелько єго назвав, того свого колишнього панича, і справді почав ще нільнійше приглядати с'я, почав він мотор- шйше гадками колупати ся у голові своїй, а зга- дом почав він, власно не примічаючі того, раз- зівляти рата, та й зовсім роззявив єго, ще й очі

із такою рішучостію виступив недавно про-і тив тої пропаганди бувший президент по-!

сольскої палати др. Катрайн в Тнролн. а тепер знов др. Керн в Ебензе, вказуючи на те, що навіть урядники сприяють Ше- нерерняньскій пропаганді. Всі ті познаки оказують на те, що так дальше бути не може, що такого розладу і розстрою ніяке правптельство а в с т р н й с к е дальше’ тер­

піти не повинно і що наспіла вже крайна пора подумати над тим, як би ті сумні відносини в нашій державі направити.

Вісти, які в останнпх днях наспіли про і помножене жандармерій в занепокоєних повітах нїмецких в Чехії, вказують на те, що правптельство заходить сн строгими мірами спинити революцийну роботу Ше- нерериянцїг і нїмецких народовців. Однак тим способом правптельство не успокоїть ще австрийских народів, позаяк справдешнє!

і тривке успокоєнє може наступити з ію- лагодженєм національних суперечок, які проявляють ся по австрийских краях, пе­

редовсім в Чехії, в більше або меньше яскравій формі язикового питана. А се по­

лагоджене національних суперечок, ся роз- вязка язикового питана в поодиноких ав­

стрийских краях і цілій державі дасть ся осягнути лише парляментарною дорогою на основі обопільного вирозуміня і поро- зуміня поміж спорячими сторонами.

Тпмто на склонї ХІХ-го столїтя не мо­

же правптельство довший час послугувати сн §-ом 14-им, розпорядками видаваними без ради державної, хоч би онп були як найпоиуларнїйші, оно не може і не повин­

но обходити ся без участи парламенту.

Вже-ж і видані на основі §. 14. розпоряд­

ки в згаданих в горі справах вимагають на основі констнтуциї затверджена ради державної. Задля того правптельство му­

сить погодити ся з думкою, що дальше

вирячив. Роззявив він рата і немов хоче сказа­

ти щось, та і не сила єго, язик ніяк не слуха- єть ся, не ворушить ся. Дивовижа велика обхо­

пила єго така, що відібрала вона у єго розмову навіть. Омелько тим часом все дивить ся на єго, баче все те, що коїть ся з тим, та весело, радїстно усьміхаєть ся, сьмієть ся тільке. Коли ось Степан Михайлович наміг ся таки якось і раптом, як з рушниці вибухнув, аж крикнув навіть:

— Омелько! Та де ти!?

Омелько аж надто голосно зареготав ся і хоч ему таке неповажне до єго привітаньнє і зовсім не сподобало ся, ось як воно не до смаку єму припало, але він те потаїв у собі і бу­

цім то і нічого єму, буцім то так воно навіть і слід все-ж весело, сьміючі ся, відповів!

— Ага! От я-ж казав вам, що пізнаєте. От і добре і добре! Дуже, дуже радий, що зустріли ся. А її давно ми з вами іі се, як же-ж ви со­

бі, Степане Михайловичу, живете, мажете, як старий пан підскакує?

— Еге! Батько давно вже вмерли.

— Вмерли вже!? Ну, так царство їм небе­

сне, вічний спокій! ІІ Омелько зняв свою кош­

товну соболячу шапку і тут ж е на улицї, не звертаючі уваги ні на кого, твердо аж тричі перехристив ся.

— Ну, а ви-ж як?

Надівши шапку знов запитав він.

без ради державної дїлати не може, і мі­

сяць скорше чи пізнїйше оно мусить її по­

кликати.

Неминучість скликана ради державної справляє нові клопоти иравительству, бо тут виринає знов перед єго очи мара об­

струкцій, задля котрої оно розпустило зи­

мою послів ради державної домів. З того часу минуло більше шести місяців і зда­

вало ся, що правптельство ужиє того часу щоби навязати переговори поміж двома супротивними таборами в раді державній і доведе, як не до помиреня то бодай до зближена їх і до уможливлена парламен­

тарних обрад в раді державній. Здавало са, що по усуненій грловної перепони, по пе­

реведеній дорогою розпорядку австро-угор­

скої угоди правптельство промостить собі свобіднїйший шлях до таких переговорів поміж горячими сторонами. По оповіщенні н ац іон а л ьн о - п олїти чн их до м а г а нь Н ім ц ів здавало са, що міністерство ґр.

Туна забирає ся до такої акциї. Ото-ж у- стами ґр. Туна заявило виконуючому впдї- лови правиці, двічі! иокликуваному з вес­

ною сего року, що хоча оповіщені

оііозіі

- цийними Німцями національно-політичні до- маганя в дуже многнх точках пересадні, а деякі з них зовсім не здійсним', всеж таки само оповіщене їх дає нагоду, щоби оби­

дві споряні сторони засіли за стіл і пого­

ворили з собою про сї справи.

У виконуючім виділі правиці не стрі- тив ґр. Ґун в сїй справі спору, позаяк усї клюби правиці бажають розвязки язиково­

го питана і полагоди суперечок та при­

вернена парламентарної роботи в раді дер­

жавної в інтересі своїх країв і народів та в інтересі могучости самої держави. Розу­

міє ся само про себе, що тут повинно бу­

ло правптельство виступити посередником і запросити обидві сторони засісти за зе-

■ ■ ■ М М И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И ІИ І її і і II ■ «X» р - , ;4

— Не дуже то гарно. Поганенько, зовсім навіть погано.

— Чому-ж так?

— Та бідкаго ся. Оженив ся, бач, вже д а­

вненько. Господь сїмю дав чімаленьку, а гро­

шенят заробляю не дуже то богацько. Урядова моя платня невеличка: кінця з кінцем ніяк не зведені.

— А де-ж саме ви служите?

— У телєкграфі.

— Укгу! Кепська, кепська служба, я знаю.

А скільке одержуєте?

— Та 50 рублів на місяць.

— Ге-ге! тільке всього!? Це зовсім! З а 20 років, що служите, тільки і заслужили? Чого-ж це так?

— Та чого? Того що там більше хочь не то що за 20 років, за 100 років не дають і не дадуть.

— А прибутки-ж інчі які небудь, з боку відкіля небудь певно є у вас? Усюди-ж вони є.

— Прибутки! Які там прибутки! Ніяких.

Іноді ще не доглядиш. Чого небудь, помилиш ся в чому, то і заплатиш за те з того малого, що одержуєш от то.

— Це дивовижна, зовсім дивовижна у вас посада ваша Хе!

— Ну, а ти-ж, чи той пак, ви-ж як? — за­

питав ся у свою чергу і Степан Михайлович у Омелька.

2

ленпй стіл до таких переговорів. Однак се- го правительство не вчинило, а помагало собі в державних потребах §. 14-им. Тепер же наспіла крайня пора подумати про скли­

кане ради державної, а дорога до спокій ної парламентарної роботи зовсім не під­

готовлена. Не можна навіть припустити тої думки, щоби міністерство, не підготовивши дороги до того, приступило до скликана ради державної, а по такої підготовляючої роботи почуває оно мабуть само в собі за­

мало снаги. Тут оно мабудь гладить під моги у самої Корони і на нашу думку по­

кликане барона Хлюмецкого на цїсарский двір до Ішлю, перед] самим виїздом мо­

нарха на маневри в Чехії стоїть в звязн з такою акциєю міністерства. Деякі днев- никн виснували вже з тої події далекоси- глі вислїдки і заповідають недовге вже па- нованє міністерству ґр. Туна. Однак навіть такі аскравоопозицийні противники тепері­

шнього міністерства, як N. іт. Ргевве, не добачають в поїздці бар. Хлюмецкого тої ціла, щоб він мав стати спадкоємцем ґр.

Туна. Бар. Хлюмецкий, обнявши по ґр. Тунї спадщину, не міг би стати так само чудо­

творним лікарем проти обструкциї, як сего не вспів бар. Ґавч, обнявши спадщину по ґр. Баденїм, тим більше, що бар. Хлюмец- кий яко дипльомагично настроєний політик, яко противник всяких радикальних гала- бурд тевтоньских не тішить ся довірєм нї- мецкої опозициї, що вважає єго »галь- мою« нїмецкого воза. Цісар покликав єго одначе яко витравного довголїтного полі­

тика, досьвїдного знавця парляментарної роботи, неперечно в тій цїли, щоби з од­

ного боку покористувати ся єго досьвідом з другого боку, щоби через него подати свою волю і думку тим сторонництвам нї- мецкої опозициї, що не зійшли зовзїм з австрийских основ, щоби

ОТЯМИЛИ СЯ

І 0- тверезили поки час. Тим способом монарх став би в пригоді свому міністерству і по­

міг би зближеню деяких нїмецких сторон- ництв до правиці, пособив би переговорам і можливому гіорозуміню, щоби раду дер­

жавну спровадити знов на дорогу хосен- ної і успішної роботи.

ВІСТИ ,

ЯКІ

ІІОЯВИЛИ

ся в »\У. АІІ£. 2еіїші§« і »Резїег Ь1оу<і«, що некликане бар. Хлюмецкого не має на ці­

лії зміни кабінету а лише засягненє єго поради, иіддевжують наші здогади. Поки що не відомо, яка була основа розмови монарха з бар. Хлюмецким. А вже-ж кон­

ференцій бар. Хлюмецкого які він мав з

с І — — — — — — — — —

— Я?! Перепитав ся Омелько, та її замовк.

Він, не поспішаючи ся з відповідні, тим часом роздумував, іцо як би то так найкраще, вира- знїйше відповісти ему, як би так оголомшити єго, щоб він, цеп голий дворянчик, почувши чім тепер є він, Омелько, у загалі людскому, не то, що вразив ся-б, ні того мало, що-б аж затру­

сив ся-б він перед ним, в три погибелї, щоб він іззігнув ся-б перед ним від своєі нїкчемности голотної, від своєї плями бідотної, яка покла­

дена, аж сяє, не всьому ему! і на виду єго, і в очах, і на всій єго одежі і на балачці навіть єго тороткій, та несміловій. Омелько аж ласу­

вав від змоги сьогочасної своєї одним своїм словом визначити своєму колишньому паничеві, перед яким він колись гнув ся і кому він по­

турав колись у всьому, хто тепер, зараз тай і хто він. Я тепер пан, я тепер міч! Зігни ся-ж ти тепер, так я колись, передомною! Зігни ся перед колишнем твоїм свинарем, перед колииі- ним постачателем тобі, бабієві колишньому, всьо­

го живого, що було тобі потрібне задля розпут­

ства твого панського! Вклони ся-ж тепер твоє­

му і справді колишньому підлизі, підніжці тво­

їй! Сором на мене від людей своїх, від усіх знавших мене, товсто тоді наліг на мене, виту­

рив він був мене і з кутка мого рідного і все я переніс, перемучив ся. ГІеремуч ся-ж і ти те­

пер! За одну хвилину від заздрості! до мене пе- ремуч ся стільке і таким, скільке і яким пере­

мучив ся от то тоді через тебе я!

— Я?! Та що я!? Нічого собі. Зовсім нічо­

го собі. Добре! От так добре, як бачите!

(Далі буде.)

деякими своїми сторонниками по візиті в Ішлю, кажуть здогадувати ся, що тут з інї- циятиви Корони почала ся акцпя задля по- лагоди суперечок і уможливлена парла­

ментарної роботи, бо неспіла вже крайна до того пора.

О ••

О політичного поля.

Покликане ґр. Хлюмецкого на цїсарский’

двір в Ішлї зробило велике вражінє в цілім чо-!

лїтичнім сьвітї Австриї. Опозицийні дневники здивували ся та налякали ся тим несподіваним , зворотом та побоюють ся висновувати дуже по­

квапні консеквенциї. Деякі дневники кажуть вже про почислені дні кабінету ґр. Туна, та дають ро­

змові цісаря з Хлюмецким тим більше значінє, що она відбула ся як раз день перед подорожію мон рха до Чех.

Берлиньский »Кеіі Ьвіїпгеірег* оголошує пра- вительственні розпорядженп звернені до висших презинентів в яких сказано: Не лише висші по-}

лїтичні урядники, але також королївскі радники}

мають, задачу та обовязок підпирати та засту­

пати звістці їм погляди правительства, улекшати , переведене правительственної політики, особли­

во у важних справах, та ширити між населенєм зрозумінє тої політики, ніяк однак не сьміють } спиняти правительственну акцию на підставі своїх власних поглядів. Розпорядженя кінчать}

ся сими словами: .Маємо надію, що вистарчить цілком рішучо на тепер звернути увагу полїти-}

чних урядників та заявити надію, що не буде на будуче причини заряджати иньші средства.»

Правительственний болгарский орґан Хоуі Уек виступає у передовій статі проти болгар- скої опозициї, що стараєть ся веїми силами скоміїромітувати правительство Трекова та осо­

бу пануючого князя. Сей орґан констатує обста- ' вину, що богато заграничних письм упало жер­

твою такого брехливого змальована тенерішної політичної ситуациї в Болгариї. Болгарин увіль- няєть ся по троха з того ланцюха трудних об­

ставин в який її' всадило попереднє правитель­

ство. Тож не треба поборювати правительства Трекова хочби тому, що годі всьо нараз на­

правити. _________

Процес ДрайФуса.

Вчера рано по мисли ухвали воєнного три­

буналу почала ся тайна розправа. Но вже о вів до одинайцятої отворено салю і для публіки.

Яко перший сьвідок ставав капітан Лєбрун Ре- ; польт, котрого так часто споминали веї майже попередні сьвідки і на котрого противники Дра- фуса головно покликували ся. Він був при аре­

штована» Драйфуса і він відпровадив єго до вязницї. Перед ним як раз мав Драйфус при­

знати ся до вини, кажучи: що єсли видав якійсь другій державі тайні документи то они були меншої ваги і він видав їх на тоє, щоби для Франциї дістати далеко важнїйші. То мали бути автентичні слова Драйфуса. Сьвідок додав єще, що при тім був присутним капітан Даттель, що чув також сї самі слова. Дальше оповідав сьві­

док, що зараз потім післав єго єнерал Мерсіє до тодїшного президента Казиміра Перієра, щоби ему о всім доніс. Але президент — каже сьві­

док — занимав ся більше тим, що о нїм пи­

сали часописи, він отже слів Драйфуса не міг закомунїкувати президентови, бо як лиш пере­

ступив поріг єго бюра то так був перестраше­

ний і несьмілий, що не міг промовити слова.

По нїм забрав голос обжалований і сказав, що передовсім при єго розмові не було капітана Даттеля як о тім Лєбрун Ремольт споминав. Він же сам (Драйфус) до него нічого більше не го­

ворив як се, що є невинний і що мінїстер дуже добре о тім знає. Вкінци не розумію — сказав Драйфус — длячого перекручено мої слова;

таж се мусить викликати обурене всіх честних людий.

По тім задавав Ляборі питаня Лєбрун-Ре- мольтови і то так зручно, що він вкінци при­

знав, що капітан Даттель нічого з Драйфусом не говорив але присутним при єго розмові був.

Яко дальший сьвідок зізнавав Форчінетті бувший директор вязниці, що в ній сидів Драй­

фус. Драйфус від самого початку зробив на нїм вражінє невинного, длятого він сейчас повідомив о тім єнерала Боадеерра.

Дальше зізнав сей сьвідок, що полковник ді Паті ді Клям домагав ся від него, щоби бу­

див несподівано Драйфуса в ночи і підсував єму запалену сьвічку до очий. Спімнув також о розпуці Драйфуса і о єго намірі самоубійчїм.

Драйфус признав також, що по деґрадациї хотів поповнити самоубійство, а єсли того не зробив то лиш завдяки своїй жінці', що все при- поминала єму о батківских обовязках. При кін­

ці! розправи забрав слово єнерал Боадефр і за­

перечив, мов би то Форчінетті доніс був єму коли о невинности Драйфуса.

На сім відрочено розправу до нині.

В Парижи від якогось часу панує вже на улицях спокій. Лише на улици де сидить зам­

кнений Ґерон з товаришами збирають ся від часу до часу більші товпи людий, що взносять оклики на честь Ґеріна і против жидів.

К іл ь ка слів про р у с к і ко л ь о н її в Канадї.

(Конець).

Кількома словами належить мені згадати про другу часть наших людий прийшовших з Росиї, а то Духоборцїв. Маємо їх нинї до 10.000 котрі осіли в Асинїбоя около 40 миль від Йорк- тон і в провінцій Саскачеван. Народ се добрий, розумний, працювитий, котрому закинути нїчо не дасть ся. Що там писано про них яко би Ду­

хоборці' працювали дешево, о чім ч. дописува- тель з Брандону подав, годї напевно казати. Бу­

ло се зимою, народ був збитий в купі, отже часами брали те, що могли в загалі, але я мо­

жу казати, що в повні' уміють цї'нити за свій труд. Можу сьміло сказати, що Духоборці стоять визше від нас Галичан, а то в кождім відно­

шенні. Дивитись на їх родинне товариске жнтє .

— сеж чиста ириятність. Думаю, що будуть до­

брими горожанами Канади. — Чому не їсть ма­

са? питаюсь. — А якже, відповідає, відбирати житє жиючому? — Нам з початку видає ся до­

сить наївною така бесіда, але коли би троха глубше застановились, так хто знає, чибисьмо до того і ми не прийшли, що не треба убивати, а 'я к уже не звірин, то з певностию не повин- нисьмо позваляти і притакувати як тисячі, а тисячі людий убивають в війнах, мордують і калічать, а ми без застановлена позваляєм. Чо­

му? Босьмо без чувства! мертві не чувствуємо анї заповіли Божої, »Не убивай!» ані не посі­

даєм здорового розсудку, що ніхто не має прч- ва до житя чоловіка анї царі, анї вельможі, бож они нїчо більше, як чоловік. Отже тілько про Духоборцїв, котрих я причисляю до наших, так, що робить 30.000.

Єще раз мушу вернутись до жидів. В чер- вни сего року прибуло 10 родин жидівских з Стрия цілком бідних, котрі приїхали коштом ба­

рона Гірша в Канаду на Кольонїю Тіллєй. По­

були бідаки пару неділь, ну, і вернулись назад в Віпніпеи. Ось яка то еміґрация жидівска! Деж они бідаки будуть без нашого брата?

Належить ся тепер застановитись в загалі які користи принесла еміґрация ? Після мого погляду дуже великі користи. Богато народу, котрий би був марно пропав на паньских ланах в Галичині', найшов тут кусок землі' і то нема­

лий, де може він і єго десять поколінь жити.

Я справді' не можу поняті! яка наша інтелїґен- ция. чи то вузкоглядна, чи безмилосердна. Аби так апатично відноситись до свого народу, ко­

трий гідний иошанованя, наколи він стиснений, утікає, аби спасти хоч дїтий, як не себе, се вже більше як зле. На цілу Галичину найшов ся один лише чоловік, котрий здорово поняв сю справу і причинив ся до єї розширена. За те дістав він добру честь від своїх!

Слухайте братя, що мені' трафило ся почу­

ти від хлопа галицкого. Наш пан-отець дуже любить гроші. Як-єм приніс марки до метрик, то казав за кожду марку, що приліпить, 5 цен­

тів заплатити. 1 сьмішно і мерзко стає, слухаю­

чи тоє. Час дуже прикрий став, браг брата дре, а все по закону, каже, діє ся.

Отже скажу сьміло, сумлінно і щиро, яко син свого народу, що ви інтелїґентники не гіднисьте оцінити, яка то благодать наша емі­

ґрация до Канади. Нині 20.000 народа безмала не Заняла тілько землі як ціла Галичина. Нині брат наш, котрий в Галичині навіть не мав до­

брого понятя о пшеници, маслї, сирі, щоденно

уживає сего дару, яким природа так щедро об­

дарила нас, а через зле устроиство так богато люднії лишені їх. Одно зле, що сили народні вийшли з краю, однак, коли глянемо, яка нужда тисне нарід, ми мусимо се оправдати. Та сі слова, .братя Гяличане, нехай вам не будуть за- охотою до еміґрациї, бо про сю я сказав перше, що не треба рушатись, не ро .важивши, лише нехай не взбуджують у вас жалю до вийшовших через злі поученя від ваших. Ви вже оставші, беріть ся щиро до праці в ріднім краю, будьте тверезі, ощадні, учіть ся любити правду, а буде вам найлучше, десьте ся вродили. Знайте, бра­

тя, хоть як би чоловікови добре вело ся в чу­

жім краю, таки часами стискає єго за серце при спомині рідного краю, хоч признаю ся вам, що кождому з нас ту жіночому, дуже мало остає часу до розваги. В Америці кождий пра­

цює і то тяжше чим в старім краю, тож і час біжить скорше.

При кінця належить ся згадати мені про наших Пенси.тьвенїйцїв Наші Русини з Пенсиль- венії заохочені добрими людьми, вийшли до Канади на господарство. Спора пачка прийшла їх і котрі взяли ся до землі, то нині добре м а­

ють ся і суть приміром для наших галицких.

Ж ивуть они на кольонїях: Стуартбурн, Давфин, Порктон, Едмонтон і Вірден (Манітоба). Кілька, котрі не хотіли працювати, вернулись назад до Пенсильвенїї.

Так отже зіставмо наших галицких Кана­

ді ігцїв та Духоборцїв в спокою, нехай здорові зарабляють гроші та розшивають ся на новій земля, а може колись і з нас будуть люди.

К. 1 еник.

Н О В И Н К I I .

— Митрополит Куїловский приїхав вчера вече- ром о год. 7. до Львова. На двірцп очікував єго мітрат Білецкий сам, без асистенциї, бо приїзд митрополита мав цїху цілком приватну.

З ’явило ся однак на двірци много осіб з рускої інтелїґенциї. Митрополит приїхав в сальоновім ваґопї в товаристві крилошан Литвиновича і Тка- чуника. Нині виїзджає митрополит до Відня.

— Тиф у Львові. Перед кількома днями захо- рувалн на тиф в палаті латичьского архієписко­

па при Театиньскій улицї чотири особи: пані М.

з донькою, покоївка та кухар. Покоївку та ку­

харя відвезено до шпиталя, а дві особи лиш и­

ли ся на домовій курацпї. Міський ф ізикат в порозуміню з намісництвом поробив усі кроки, аби перешкодити розширеню хороби. Цілу пала­

ту десінфекционовано, та керницї замкнено.

— Важне для кандидаток семинаристок 3 огля­

ду на те, що до львівскої женьскоі семинариї приймає ся річно обмежене число учениць 40, а між тими лиш 10— 12 Русинок, а рік річно зголошуєсь до стокількадесять кандидаток до вступного іспиту, отворена зістала за призволом Ради шкільної краєвої і потверджена міністер­

ством ще в р. 1896, приватна учительска жень- ска семинария, з тим самим, що публична пла­

ном наук. Тому то поручаєм горячо всім тим кандидаткам, котрі не зістануть приняті до ну- бличної семинариї, щоби записувались до висше згаданої приватної при ул. Паньскій ч. 16. Всякі інф орм ації уділяє дирекция тої семинариї. Сего року буде перша матура в тій семинариї, а сьві- доцгва мають право нубличности. & Г.

— Новий поділ округів шкільних семинарий учнтельских поміж краєвих інспекторів шкіл у- становило міністерство просьвіти. Новий той по­

діл входить в житє з днем 1. вересня с. р. — В загалі: 1) До краєвого інспектора шкіл п. Бо- л е с л а в а Б а р а н о в с к о г о будуть належали:

семінариї учительскі муж. і жень. у Львові і муж.

в Тернополи, як також округи шкільні: Бібрка, Перемишлянн, Рогатин, Бережани, Підгайцї, Тер- нопіл, Збараж, Скалат, Теребовля, Гусятин, Чор- тків, Бучач, Борщів, Залїщики, Львів округ мій- скнй, Львів округ замійскнй. — 2. До краєвого інспектора шкіл и. Людвнка Д ї д и ц к о г о бу­

дуть належати семинариї учительскі мужескі в Сокали, женьска в Тернополи і округи шкільні:

Перемишль, Мостиска, Цїшанів, Рава, Сокаль, Камінка Струм., Ж овква, Яворів, Городок, Руд- кн, Ярослав, Броди, Золочів, Сянок, Ліско, До- бромі.іь. — 3. До краєвого інспектора шкіл п.

М. З а л є в с к о г о будуть належати семинрия у- чительека в Кракові і округи шкільні: Хшанів, Біла, Ж ивець, Вадовицї, Краків округ мійскнй і замійскнй, Підгірє, Величка, Мислиницї, Бохня, .Ііманова, Бжеско, Новий Тарґ, Новий Санч. — 4. До краєвого інспектора шкіл п. Т. М а р к о в - с к о г о будуть належати семинария муж. в Тар- нові, Ряіпеві і Короснї і округи шкільні: Тарнів, Мелець, Дуброва, Пільзно, Ропчицї, Кольбушова, Тарнобжеґ, Ніско, Грибів, Говлицї, Ясло, Коросно, .Іаньцут, Ряшів, Березів, Стрижів. — 5. До кра­

євого інспектора шкіл, котрого посада не є ще

обсаджена, а заступництво на разї обняв п. Б . : Барановский будуть належати семинария учи- тельека муж. в Самборі, Станіславові і округи шкільні: Самбір, Старе місто, Турка, Дрогобич, Стрий, Ж идачів, Долина, Калуш, Станиславів, Товмач, Богородчани, Надвірна, Коломия, Ко- сів, Снятин, Городенка. — В сей спосіб надзір шкіл цілої Галичини зістав поділений між 5 кра- I них інспекторів шкільних. Доси було їх лише

чотири.

— З'їзд партиї москальоФІльскої з причини 25-лїтного ювилею тов. ім. Качковского відбуде ся у Львові дня 8. вересня с. р. З ’їзд буде по- лучений з зборами, людовими забавами, кон­

цертами та балами.

— Крадіж на почті. Володислав Богачик, кан- целярийний послугач в почтовім уряді на зе- лїзннчій стациї в Новім Санчп украв в бюрі при помочи підробленого ключа грошевий лист з 220 зр.; лист перетяв, гроші виняв а напов­

нивши єго папером знова підкинув. Богачик украв єіце иньші гроші длятого осаджено єго в слідчій вязници. До крадїжи признав ся. При­

знаючи ся до крадежи заперечив, мовби то су­

ма через него забрана виносила понад 310 злр., яку подає иошкодований почмайстер. Богачик любив грати ролю великого пана. їздив ф іакра­

ми, купував ріжні непотрібні товари, і грав в карти.

— Раскольники в Росиї. Число православних сектярів »Раскольпиків« у Росиї не є докладно звісне по тій причині, що ізза переслїдованя криють ся перед правительством. Помимо того можна їх число означити у приближеню на 1'/8 до 2 міліонів людий. Над самою Волгою в ди- єцезиях долїшно-новогородскій, самарскій та са- ратовскій є їх до 270.000, у вятскій диєцезиї 72.000, в полоцкій 90.000, в чернигівскій 50.000.

На Сибірі в трех лише диєцезиях числять їх на ' 300 тисячів. Замітити треба, що раскол помимо переслїдовань правительства збільшає ся раз- у-раз більше та розрастає ся у державі в силь­

ний, ворожий та навіть бунтівничий елемент.

— З малої зачіпки велика бійка. В Градци сти- рийскім ішов оводі в полуднє улицею студент медицини Лїхтенедґер і спотикнув ся на шаблю кадета Ш нека фон Глїкфельден. Медик крикнув до кадета: »Чуєте! держіть шаблю порядно!*

| А кадет до медика: «Чого вам треба? коли маєте яке діло, ходім у сіни*. — Зайшл . оба в сіни до якоїсь камениці і там кадет ударив медика в лице, а медик кадета палицею. Кадет ) добув шаблю і порубав нею медика: розтяв єму

| голову з лівого боку аж до кости і посік руки.

1 Медика облила кров і він повалив ся на землю.

То все виділи люди з улицї і зараз счинило ся велике збіговище. Зробив ся великій рух і лю-

; ди кинулись до камениці та були би там зло­

вили кадета і може на місци убили, але він утік до номешканя властителя камениці і там

і сховав ся. Тимчаеом на улици робило сящ о -р аз 1 більше збіговище, каменицю обступили тисячі людий, по медика приїхав віз рятунковий і з'я- вила ся полїция зробити порядок. Та бл 40 му­

ж а полїциї не могло дати собі ради. Около 4 години пополудни виглядало на головній нлощи в Градци, як би вибухла революция. Поліцая не могла зробити ладу та й властитель камениці, хоч кілька разів промавляв до людий, не міг їх успокоїти; аж коли розійшла ся чутка, що кадет утік вже задною брамою, люди успокої- лись і розійшли ся.

— Бідні цигани. Провадили житє циганьске бо були циганами — дуже просте. Було їх чо- тирох мужчин — чотири женщини і семеро дї- тий. Всі мужчини курили люльки, були дуже спритні, богато мали преднриємства, а мало гро­

шенят — ну і нерпа були дуже голодні. Ж інки : були дуже нехлюйні, курили також люльки і старалп ся ворожити, де тілько ся вдало. Но а діти лишені самі при^ фірі були майже все го­

лодні. їхали все на північ і на північ. Нещастє хотіло, що заїхали вчера до Львова. Доля і тут не сприяла їм. Полїция арештувала їх всіх на двірци. Бідні цигани!...

Т е л є ґ р а м и.

Париж, І. вересня. Процес Золі має відбу­

ти ся дня 23. листопада перед судом прися­

жних.

Париж, і. вересня. Впевняють, що австрий- ский війсковий АіаеЬе Шнайдер не вернеть ся вже на своє становище.

Гаванна, 1. вересня. Проголошено тут вчера проклямацию Мак Кінлєя, що до загального спису населеня та отаксованя майна. Має се бути перший крок до евентуального устрою ав­

тономії на Кубі.

Відень, І. вересня. Тутешня полїция розпи­

сала слідчі листи за Марияном Сьвінцїцким з Галичини що вимантив від фірми >Юрий Ґуле*

в Реме шамнана на більшу суму та утік.

М А Л И Й Ф Е Й Л Е Т О Н .

Г А Р А С Ь К О , а б о т а л а н і в н е в о л ї.

Повість в стихах М ихайла Макаровского.

Вісти про неволю.

(Далї.) XI.

Про ту сопілку чабана І говорились й дивувались, І злидні нею любувались, Війська і черкеська старшина.

В гаремах тілько нуд затявсь;

Там кралі нищечком ридали, Як ніч наступить, сна не мали, А вечір карою здававсь.

Летїлиб і самі туди,

Де иарнї порхали мов птиці;

Так дома нидіть як в темниці Пророк Махмет заповіда.

Но серцю й оку де закон ? Вони його за страх не мають, І стид і сором забувають:

Сі сплять, а тих не бере й сон;

Там з роду жевріє любов, І як порою запалає,

То з толку хоч кого збиває І мозок непутить і кров.

Се і Знеможенко дознав:

Єть як мудривсь, стеріг ся, штив ся, А все таки в забрід пустив ся, На муки сам себе отдав.

XII.

У Баязета у дому

Ж и л а сестра його, дівиця;

Звичайна, гарна як зорниця, І суще диво но уму;

І до хазяйства, й до письма Швидка, охотна і тямуща;

Поклонниця пророка суща;

Вона в гурту, вона й сама Сьпівала так, як соловей;

В розмовах на вирган мов грала, Читала, шила, ткала, пряла, Була моторна для людий.

Очарувалаб і ченця,

Колиб прокляте покривало Брівок єї не тушковало І не туманило лиця.

З під тих невидимих брівок Сьвітились як зірки очиці;

Літа поспіли одиниці' І стан- і удаль під вінок.

Годків сімнадцять їй було, Велику материзну мала А з тим добра вона не знала, Терпіла з мальства всяке зло.

Брат все, що лучше, засвоїв;' Побрав і дукати, й жемчуги;

Дївчину-ж мучив гірш катюги, І тільки що живу не з ’їв.

Та безталанна сирота Терпіла горе та терпіла, Нераз уже втікать хотіла;

Но і здоровлє і літа,

Страх, сором і дівоча стать Єї к двору мов прикували І всякий спосіб однімали На волі сьвіта повідать.

Як-же вподобавсь Гарасим;

То краля стала добивать ся,

Щоб швидче сяк-то-так зазнать ся, І горем поділитись з ним.

От і надумала вона Із під покривала моргати, Тютюн та ласощ підкидати, І задобряла чабана. —

ХНІ.

Левенець довго опинавсь, І серцю не давав потоли.

Бояв ся смерти й кар в неволї, І базаринок тих цуравсь, — Стерігсь, щоб любощів йому Черкеска з ними не сунула, Своїм законом не наткнула І не повадила уму.

Коли моргала, він хрестивсь;

Як підкидала що, обходив;

Від неї оченьки відводив І стоя мовчки вниз дививсь.

Одначе, як ні козиряв, Утратив силу над собою,

Нудивсь, трусивсь, мов з перепою, І через три дні захворав.

X IV.

Лежить в землянці, та лежить...

Хто-ж здума, схоче номогати?

Ні батько зза моря ні мати, Ні дід сїдий не прибіжить.

Хто лустку дасть на чужині, Водицею його напоїть,

Одіне, змиє, припокоїть, І з ним посидить в западні?