Ч. 147 Львів. Неділя дня 4 (16) липня 1899 Річник
і•И V
І
Передплатава «РУСЛА НА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
на чверть року . . З р . ав.
на місяць . . . . 1 р. ав. •
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав. І
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не воаьмеш милости і вірп не вовьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
т ---
---.► •
тВиходить у Львові що дня ; і крім неділь і руских сьвят
о год. 6-ій пополуднп.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 5 ул. Л їн д о го . — Експедиция місцева в Аґенцпї Соколовского в пасажі Гавсмана. ;
» Рукописи звертас ся лише ; і на попереднє застережене. —
Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по ї 15 кр. від стрічки. ’
Галицга паса щаднича.
Вчера перед полуднем відбули ся над
звичайні загальні збори тов. гал. каси ща- дничої, під проводом д-ра Пєнтака. У всту
пній промові зазначив др. ІІєнтак, що снра- возданє, яке виготовлено і роздано членам має довірочний характер, бо: по перше супротив веденого слідства судового в сїй справі, не належить публично видавати передвчасно осуду; по друге в інтересі щадничої каси належить, щоби се справо- зданє не розійшло ся між публику в сен- зацийній формі (!), бо часть сеї публики могла би подумати, що і тепер ще нема ладу в щадничій касі, та викликати такий самий рун на касу, як перед кількома мі
сяцями. А тут ходить о сконстатованє і ви
яснене давних непорядків.
Відтак др. Пайонк здав справу з до- теперіпіної дїяльности нового виділу за час від 1. цьвітня до 10. липня с. р. Снра- возданє вичисляє після відбутих засідань виділу, ті справи, які на них полагодже
но. Між иолаїодженимн справами були найважнїйші: переведене організацій виді
лу і нової дирекцій, вибір цензорів і ухва
лене реґуляміну для виділу, інструкцій для гіпотечного відділу і для комітету, шкон- трум каси і ревізия цілого маєткового ста
ну каси. Полагоджено також справу будо
ви промислового музея, справи доторка- ючі адмінїстрациї Східницї, продажи Му
шинії і Джурова, справу викупу віритель- ности дісельдорфского банку, загіпотекова- ного на Східницї, справу сплати довгів фірми Вольского і Оджевольского, адмінї- ссрацию дібр Братковицї і бої ато других справ.
В дискусиї над сим справозданєм ви
ступлено найострійше против знаної про
дажі! копалень в Мушині і Джурові. На ті
копальні' позичив був Щепановский 2,700.000 зр., а від 9 літ тратив на копальнях пере
січно по 300.000 зр. річно! Сгіравоздавця назвав стан сеї справи переражаючнм. Зна- токи орекли, що вартість тих копальнїв представляє що найбільше 100.000 зр., а на залеглости платні робітникам видала ка
са по принятю обектів яких 10.000 зр. Ні
хто не хотів купити сего предприємства, бо помповане води, яка дістала ся до ко
пальні коштує коло 400 зр. денно, а скар- бови належало ся 12.000 зр. за різні о- плати. З помежи двох оферт, які вплину
ли в иослїдних часах, Ріхтмана на 41.000 зр. і Лїтиньского на 50.000 зр. иовномоч- них п. Домбровский приняв оферту Лї
тиньского.
Против такого полагодженя справи ви
ступило богато членів, доказуючи, що ви
датки при тих копальнях подані після да- вних, фалшиних білянсів, що кошт помпо- ваня води 400 зр. денно є неможливий, бо в других копальнях таку саму роботу ви
конують коштом 50 зр. денно, а міністер
ство виказує, що всі копальні в Галичині всхідній зуживають сили 404 коний. Даль
ше закидувано, що обі копальні про
дано низше вартості! потайки, а се не є знаменем доброї господарки. Само зелїзо з машин, які находять ся в обох копаль
нях, продане на вагу, дало би таку саму суму, за яку продано терен з копальнями і з цілим урядженєм. Тих закидів заступ
ники справи не могли ослабити, а успра- ведливляли наглу продаж конечностию по
ложена, бо кошти адмінїстрациї копалень приспоряли касі видатків з кождим днем, а користнїйших оферт на купно не було.
Остаточно принято в голосованю справоз- данє виділу.
Відтак п. ПєрожиньскиГі реферував справу замкнена рахунків і білянсу за р.
1898. Білянс представляє ся з днем 31.
грудня 1898, ось як:
С тан ч и н н и й :
Готівка 255.847-47 зр.
Ножички на добра 8,936.467-57 „
„ на реальности 9,692.439 05 „ ,, громад і повітів 1,217.864-40 „
„ товариств задат
кових на скрипт 4.350.00 „ Задатки на застав паперів
15.683.00 „Рахунки біжучі на відклад
•паперів вартістних 1,805.338-90 „
Рахунок біжучий Ст. Ще- пановского. Кінеля і Фрелїха
Векслї
Векслї заскаржені
Ефекти фонду оборотового Льокациї в банках
Друки і книги
Уряджене і бібліотека Закладу
Відсотки залеглі за р. 1898
Страта
Фонд резервовиЙ:
Ефекта фон
ду резерво-
вого курсово 2,996.183 80 Купони бі-
жучі належ
ні з д. 31.
груд. 1898 Рахунок біж. фонду з гал. Ка
сою щадн.
Вартість будинку
2,197.519-30
7,830.861 42 210.204-50 296.500 00 54.586-27 8.098-76 18.132-28 271.799-39
1 ,9 9 0 .9 8 9 5 3
43.31100
11.330-55
1,055.23805 4,106.063-40
38,912.945'43 зр.
15
Е Л ЇЗ А О РЖ Е Ш К О В А .
Н ед о сьп ів ан а пісня.
(Дальше.)
На його устах почала малювати ся іронія, морщина поміж бровами стала богато глубша.
Мовчав хвилину та відтак почав говорити.
— Перед кількома днями найшов я у кі
мнаті приятеля книжку, переклад любовних пі- снїв Гайного. Ніколи передше не читав я їх у перекладі. Із самої цікавості! почав я приди- вляти ся їй, читати. Переклад дуже гарний, дуже гарний. Я маю велику місцеву память, тому затямив кілька вірш. Одну сказав я вам вчера; одну скажу тепер. Прошу слухати уважно.
Лице похнюпив у долоні, зором впив ся у її лице та поволи став говорити пісню Гайного:
— «Поважали ся дуже обоє, З любвою признатись не сьміли, Гляділи на себе все боком, Хоч вогнем любови горіли.
Та коли вкінці розлучились, У серця глубокій жалобі,
Померли далеко від себе, Нічого не знали об собі.
— Бачите пані... «любили ся шалено, та померли від себе далеко і не знали ніщо про себе!» та се тому, що «поважали ся дуже». Се є скрегіт та незгода. Велика любов процьвітає із пошани; пошана накладає пута на велику лю
бов. Нема ніщо на сьвітї простого та легкого, всьо є зложене та трудне. Вже може не захо
чете утікати, пані? Може скінчимо читати
«В Швайцариї»? Який я вдячний вам, що ви мене познакомили з такими річами! Більшу частину житя пережив я за границею, в това
ристві загравичних літератур. Але і сеся є чу
дова!... Як богато научив ся я від вас!...
Помимо ріжнородних зворушень засьміяла ся сердечно.
— Ви? Від мене? о, Боже! Чого-ж я кого небудь могла би научити ? Лише Стася я нау
чила читати та писати...
— Чого ви мене научили, поясню може відтак... тепер кіньчім поему.
І знова почав читати:
— «Коли потанаю в минулім думками Не знаю як постать його змалювати...
Хвилини минали; вона слухала його тепер та шила, але шила лихо, поволи та нерівно
Його голос замовк; на леваді за деревами вже майже не видно було золотих плахт, з тем
ного пояса землі щезли вже майже звена золо
ті сїти. Та за те сьвітла заходу михкотїли по деревах та запалювали на їхніх шпилях рожеві факлї та сьвічки. На долині змеркало ся; цьвіт- ник, що передше ярко був осьвітлерий, пошарів тепер та лише білі цьвіти ясно на йому ме
рехтіли.
Кляра випрямувала у руці очіпок, що його оґарнїрувала.
— 0 Боже! — крикнула, — якже се я оґарнїрувала сей очіпок?
— Що-ж? — усьміхнув ся Пшиємеький, — криво?
— Цілком криво! Бачите? В сьому місци богато морщин, а тут їх нема майже цілком;
тут присунені до краю, а там відсунені...
— Катастрофа! Ви будете мусїли їх по
роти ?
— Та вже-ж, всьо треба спороти; але із сим не велика біда, за пів години переґарнїрую на ново.
—* Двом панам годі служити. Ви хотіли служити разом поезиї та прозі; проза не до-
’ писала...
Задумала ся хвилину.
Ч.
— 2
Сель на інтерпеляцию в справі дуже поганій для Угорщини. Отеє виявилось, що так званий 8іиЬ1- гіеЬіег в Мокеї в коморияньскім комітатї, Сабо, надуживав своєї судейекої власти простими тор
турами на увязнених. Він, громадский війт, жан дарми і посіпаки згнущались просто над ареш
тантами, щоби змушувати їх до признаня ся до якоїсь провини. Увязнених силувано голодом на
віть до 6 днів, бито палицями но плечах і пя- тах, вязано, ковано, кручено руки ланцями, ві
шано за ноги по келіях, вбивано їм ножики за ногтї, а екзекуциї ті повтаряно майже що дня через кільканацять днів, почім томлена жертва з болю признавалась до злочину, хоч не була виновата. Дивним способом примінювано ті тор
тури до Словяків. Тортуровані бо звуть ся: Ко- вач і єго жінка, Фервеньский, Вурч, Варанка і т. д. Сель обіцяв покарати Саба і єго помічни- ків-катів.
В Градци в міскій радї прийшло онодї до бурд, похожих на ті, які націонали виправляли в парламенті. Річ ішла о ухвалу, щоби у всіх гостинницях списи страв були писані лише по нїмецки. В дебатї (так важній) взяв участь і проводир націоналів стирийских, др. Гогенбур- ґер. При тім повстали крики, свисти і лопканя пультами, а радний Вільфінґер станув на чолі галабурдників. Посадник звонив і упоминав а- вантурників, але даром. — Не плетіть так (єсЬпаПегн єіе шсЬі) богато — сказав посадник Вільфінґерови, а сей завізвав за те посадника до порядку. Сьміх залунав по сали. А з всего найцїкавше те, що на те все повстав пос. Гоф- ман Велєнгоф, перший обструкціоніст в відень- скім парламенті і заявив: панове, прошу не на- рушати достоїньства ради! Чи не комічно? Чор
ний крук сварить на чорну галку за те, іцо она чорна.
Посол ческо-моравский Зачек здавав оно
дї справу з своєї дїяльности перед виборцями в Визовицях. Зачек сказав між иньшим, що ґр.
Тун за мало розвиває рішучости. Австрийским Німцям розходить ся не о язикові розпоряджен
ня, а о гегемонію, через що загрожене істнова- нє Австриї. Часи гегемонії нїмецкої минули од- накож безповоротно, бо в Австриї не стало вже гельотів. Др. Зачек не дивить ся рожево на си- туацию і не легковажить нїмецкої обструкциї, котра ставить все на одну карту. В Австриї мо
же прийти до катастрофи, бо вже і улиця впли
ває на політику. Чехи повинні під теперішну хвилю вистерігатись всяких аваптурничих кро
ків. Правиця держить Австрию, Збори ухвалили в кінци резолюцию проти програми лівиці.
Поступові Німці ческі нападають в своїх органах дуже остро на Вольфа, котрий в ио- слїдних часах при міских виборах в Трутнові і Лїтомерицях хотів «викурити* поступовців з міских репрезентаций, Вольф не пощадив на
віть старого Функого, котрий є посадником в Лїтомерицях.
З Білгороду доносять, що душею заговору проти Міляна був полковник Влойко Николич.
С т а н д о в ж н и й :
Вкладки 33,250.55519 зр.
Рахунки біжучі громад,
закладів і фондаций 129.796'82 „ Рахунки біжучі фондів
в окремім заряді 67.39662 „ Банк австро-угорский 1,050.000 00 „ Сальдо ріжних належитостий 130.04-2-00 ,, Відсотки побрані на р. 1899 179.088 4-0 ,, 38,912.84-5 43 зр.
Як з того сгіравозданя видно, ще в по- слїднім році страти в гал. щадничій касі виносили 2.000.000 річно, т. є. каса ішла великими кроками у пропасть, бо понад півшеста тисяч денної страти. Очивидно, що вину такої безпримірної господарки по
при головних виновників Зїми і найблиз- іиих єго спільників, поносять також і ті орґани, що були покликані до надзору над майном каси. Тож дискусия розвинула ся над тим, чи дати абсолюторию давному надзираючому видїлови, чи нї. Деякі вка
зували на те, що треба відріжнити винних членів виділу від невинних та ждати на вислїд карної розправи, а поки що лише з д е р ж а т и ся з удїленєм абсолюториї.
Однак ся гадка остала в меньшости і при поіменнім голосованю 29 голосами против 11 (11 здержало ся від голосованя) ухва
лено внесене референта: в ід к а з а т и б у в ш о м у в и д їл о в и у д їл е н я а б с о л ю т о м р и ї з з а с т е р е ж е н є м д а л ь ш и х кро-}
к ів з п р и ч и н и с т р а т , я к і к а с а щ ад-, н и ч а п о н е с л а .
Збори перейшли до провіреня давнїй- шої господарки н. Зїми. Справозданє з ці
лої господарки в гал. касі щадничій за минулі літа реферує радник п. Пєрожинь-і скнії. Подробиці сего сгіравозданя не мо-і жемо подати з огляду на ц. к. прокурато- рию. Справозданє зробило на присутних дуже пригнобляюче вражінє. Навіть після всіх дотеперішних вісток і пояснень не сподівано ся таких тяжких обвинень і звер
нених впрост против давному зарядови, які виходять з того сгіравозданя. В виду важних справ і ярких надужить, які пред
ставляє справозданє, внесено відложити збори на завтрішний день і після дотичної ухвали великою більшостию голосів, даль
ший хід зборів відбуде ся нині в суботу о год. 10. перед полуднем.
З політичного поля.
Угорекий сойм відрочено розпоряджепєм цїсарским (датованим з 10. липня в Іінлю) 12-го липня аж до 28. вересня. На сїм дні зібрали ся обі палати на формальне засїданє. Сель повідо
мив посольску палату о ухваленій угоді в пала
ті магнатів, почім відчитав в обох палатах цї- сарске розпорядженє. При тій нагоді відповів
Він уложив плян атентату. Дневники ворожать, що аж тепер розібє ся в Сербиї цілковито ра
дикальна, москвофільска партия. Деякі радика
ли заздалегідь відпекують ся, мов би они коли- небудь належали до сего сторонництва.
Н о в и н к и .
— Пан Франтїшек Гржегорж, славнозвістний етноґраф, щирий приятель Русинів загостив до Чернівців д. 11. с. м. і перебуває у п. Кобилянь- ских. Не зважаючи на слабе здорове п. Рже- горж відбув далеку, томлячу подорож, бо — як каже — хоче вже упорядкувати руский відділ в музею Напрстків у Празі. Мало хто є таким знавцем ноші, звичаїв наших селян на галицкій і буковиньскій Руси як п. Ржегорж; він вже від кільканацяти років приїздить до нас на літо, студиює житє нашого народа, купує гарнїщі ока- зи до музею і де тільке може, описує житє бу- тє нашого люду; от і тепер працює над розпра
вою про сьвята (різдво, воскресенє, Йордан...) у Русинів: Найпильнїщу його увагу звертають на себе Гуцули, між котрими прожив п. Ржегорж не одно літо. Чернівці зробили на нього добре вражінє своїм иоложенєм і чистим воздухом, але не так вже становиском Русинів. В льока- лях гіубличних жадав всюди п. Ржегорж руских Газет, а вже що найменьше »Буквини«, а що ніде її не найшов, був тої гадки, що Русини в публичних льокалях чзрновецких не бувають.
Запитував також, чи з прислугою в публичних льокалях говорять по руски ? П. Ржегорж зао
хочує Русинів до витревалої праці і завзятої бо
ротьби за свої права, вказує на нримір Чехів, що і у них було колись так зле, як у нас те
пер. II. Ржегорж закупив богато оказів тутешної ноші, а особливо орнаментики а також дїточих забавок. Особисто п. Ржегорж є незвичайно симпатична людина, тож не диво, що не зва
жаючи вже на його праці про Русинів він ті
шить ся у нас такою шанобою і щирими сим- патиями. Здаєсь, що якби його вислано яко речника незнав якої справи, яко агітатора, яко революцийного емісара — він усіх приєднав би своєю тонкостию, впливом, котрому ніхто не зможе оперти ся. Відси їде п. Ржегорж через Коломию до Жабйого; знаємо, що радо його там повитають. Ііайже триває и. Ржегорж, най кріпить ся, най проживе, многі, многі літа! Ка гбаг!!
— Пушкин сопіга Шевченко?! Д. Драганов у новій статі про чужоземні переклади Пушкина («Историческій В’Ьстник’ь* 1899 р. кн. 5) знов говорить про україньскі переклади. В сій статі задержав він всі свої попередні помилки і додав ще й нових. Так, окрім україньских перекладів (стор. 649—650), у його єсть ще «червонорусскія или руссинскія издапія, отпечатаиньїя нарочно(?) в'Ь Галичині}, Угорщині} и Буковині}* (стор. 636) З замітки на стороні 673 довідуємось, що він тут розуміє, певне, москвофильскі видання, хоч невідомо, чому до їх він залічує також і пере
клад «Зимній вичір* що надруковано 1868 р. в
«Правді* (ч. 7). Кінчить свою замітку д. Драга
нов з таким войовничим запалом: «Наконець сообщаем'ь пріятную новость, что во Львові}, какж бьі в'Ь (!) д'Ьйствующему там «Товариству імени Т. Г. Шевченка», открьіваетея «Литера- турное общество имени А. С. Пушкина», зада- чей котораго будетт> служить изученію и рас- пространенію русской литературьі. Лозунгом-ь ново-открьіваемаго обіцества должна бьі слу
жить вторая часть знаменитаго стихотворенія
ч.
— Коли я про се інакше думаю. Міні зда- єть ся, що в кождому, навіть найбільше проза
їчному занятю може бути поезия. Се залежить від намірів із якими робимо...
— Від причини — поправив. — Ваша пра
вда, добре кажете. Але по якій причині Гарні
руєте ви панї Дуткевичевій очіпок?
— По тій, що її люблю, що я є їй вдячна, що, коли надягне на голову такий Гарнірований очіпок, стає така гарна, мила старовинна.
— Яке се щастє любити паню Дуткевиче
ву! — замітив зі зітханєм.
— Чому? — поспитала.
— Бо паню Дуткевичеву можна поважати та враз і сказати, що любить ся її, але у ріж
них иньших разах так дїєть ся: треба поважа
ти та мовчати, або говорити та зменьшити по
важане: «Поважали ся дуже обоє*...
Не докінчив, бо здалека із сусіднього го
роду залунало накликуване Стася:
— Клярцю! Клярцю!
Він не найшов сестри у альтанї та не знав де вона могла діти ся, тому верещав раз-у-раз голоснїйше на два городи. Кляра з кошичком у руці схопила ся з лавочки.
— Мої бідні цьвіти? — пригадав Пшиєм- ський: — чи ви їх не заберете?
— Чому-ж нї, дякую вам — відповіла та
взяла к тицю, яку він ураз із її рукою затри
мав хвилину в своїй долоні.
Вогні стрілили із шафірових очий, рухаві ніздря знова роздули ся широко; по кількох хвилинах опустив руки та йшов поруч неї але
єю, у віддаленю кількох кроків. На скруті алєї поспитав:
— Коли ви у вечір кінчите всі свої до
машні занятя?
— 0 десятій годині — відповіла; — бать
ко та Стасьо сплять вже все в сьому часї та Франя також по більшій части.
— Тож коли вони заснуть та ви будете вільні від... служби, вийдіть до городу послуха
ти музику. Я та мій приятель грати мемо для вас о десятій... Добре?
— Добре, дякую! — відповіла та станула при ворітцях у штахетах, у тїни дерев доволі вже густій.
— Добраніч вам.
Взяв обі її руки у свої та вдивляв ся у неї якийсь час із похнюпленим лицем.
— Коли буду грати, думати му, що ви сто
їте тут десь коло штахет та слухаєте моєї му
зики. Таким чином наші душі будуть при собі.
Швидко підніс обі її руки до уст та поці
лував їх.
В годину відтак сидів Виґрич на вузькій канапі, попивав поволи чай та бавив ся із чу- тєм роскоші гарними цьвітами, що стояли на цьвітовій підкладці у великому, глиняному збан
ку. Майже пестив ся з ними нюхав їх, гладив долоню. Особливо одушевляли його вербени.
«Як зіроньки* — говорив із усьмішкою, що тратила у сій хвилині усьо своє огірчінє.
Кляра сьвітила лямпу, приряджала батько- ви чай, Стасьови давала молоко, вештала ся, балакала майже щебетала. Розказувала, що бут ла у княжому городі, що читала там із паном Пшиємським «В Швайцариї*, що він дав їй се- сї цьвіти, що бачила з далека цьвітник під па
латою та як він виглядав з далека на тлі ве
ликої зелені городу.
Від неї били проміні радости; рухи става
ли меткі, нервові. Видно, що не могла усидіти на місци, що чула потребу ходити, бігати, гово
рити, викидати із себе надмір ефильованого житя. Часами замовкала — в половині слова, ставала непорушно, оніміла— та її зір та думка відбігали де-інде.
(Далі буде).
І
з
«Кіен'ь», принадлежащаго перу А. С. Хомякова, политическаго единомьішленника А. С. Пушки- на (по совміїстному изданію с ь Ж уковским'ь не мен’Ье знаменитаго обличительнаго стихо- творенія «Клеветникамч, Росеіи< (стор. 663).
«Олександер Македоньский був великий чоло
вік, але навіщо стільці лам ать<—сказав Гоголь;
«изученіе и распростаненіе< росийскої літерату
ри — річ незла, але навіщо знадобив ся д. Дра- ганову той «отпор'ь» «Товариству імени Ш евчен
ка»? Виходить, ніби Галичина є вже власністю д. Драганова, «Товариство імени Шевченка» ви
дирає у його сю власність і сим примушує на відповідний «отпорч.»! Кумедне вражінє спра
вляють усякі доброди Драганови і иньші такі фанатики ідеї »обгьединенія« та русифікації!
Далі вони вже й з віртяками полізуть бити ся (Вісгник).
— Крикуни з «Діла» підхопили радо нагоду, що можуть вилаяти ся. Они, що доси мовчали про намірену рускою академічною молодїжию манїфестацию в користь основаня руского уні
верситету, набрали нараз резону, коли прийшло ся накинути на «Руслана». Не легка була се справа, бо «Руслан» зразу заняв щиро симпа
тичне становиско супротив того змаганя моло- дїжн. Пір ми вказали в статі, яка появила ся в дни віча академіків, на історичний розвій те- перішного утраквізму львівского університету, та звернула притім увагу загалу на приналежні нам права у тім унїрситетї, се хиба лише зло
ба може на зле толкувати. У самій відозві спра
ви, над якою мало радити віче, розтолковано зовсім недостаточно, бо попри загальні річи, відносить ся лише одно коротке речене до са
мої справи: «На тім вічу — сказано там — бу
демо домагати ся утворена руско-україньского університету у Львові». Більше про сю справу ані слова. Хто хоче переконати ся, нехай ла
скаво перечитає ще раз сю відозву і нризнасть що се не конче ясне означене справи, в якім виді та на яких основах она буде поставлена на
вічу. — Найпаче обурює ся крикун з «Діла»
на те, що ми сьміли скрнтнкувати «автохтон
ний» уступ у сій відозві. Вживши ся в сесю за
саду, підлещувати заголови та всякі пороки, за кривати патріотичною покривкою і партийною солїдарностию, він (сей крикун) представляє до
тичну нашу увагу як лакенску службу Поля
кам. Він (сей крикун) не може зрозуміти, що нетактовним, безпідставним виступленем можна иідорвати і найсираведливійшу справу, та що ліпше завчасу самому справити свою власну по
хибку, чим би тому противник мав нам нею тицьнути в очи. А вже аж сьмішним є наво
джене голосу одного академіка-фільософа, який ми замістили свого часу, як ілюстрацию сего нрнгнобленя і безвиглядности, що панує між слухачами і потреби реформи на сім виділі. Він (сей крикун) робить нам докір з того і підсуває злу волю відстрашувати людий від учительско- го заводу! Се вже розбишацка служба, яка не перебирає в средствах, аби навіть зі шкодою для загальної справи діпняти своєї наргийиої ц іл і: плавати на верха.
— Істория Руси в 1863 р. Фр. Равіта Ґавронь- скнй хоче писати історию Руси в 1863 р. і тому звертаєть ся до всіх тих, що знають що небудь про той рік, аби єму давали докладні звістки про него.
— З істориї львівскої щадницї. На внесене ди- рекциї львівскої щадницї засуспендовано двох урядників каси: бухгальтера 3 ь о л е ц к о г о та ліквідатора Ґ о н с ь о р о в с к о г о . — Лікарі др.
Ґлюзїньский та др. Вехслєр розслїдилн стан здоровля бувшого директора Зїми та заявили, що він є на стілько здоров, що може далі ли
шити ся в тюрмі.
— Драма Толстоя. У Відни виставлено 15. с.м.
драму Толстоя «Власть тьми», що стрінула ся з нерівною оцінкою публики. Одні били сиьно
«славно» — одні так само енерґічио псикали.
Деякі особи мліли по причині страшних та не
приємних сцен. На представлешо була присутня донька автора.
— Викритий злочин. Два роки тому знайдено в Бистрици під селом Смільна тіло господаря Кароля Райса. Тіло лежало у воді а на далекій кладці знайшла ся бляшанка з нафтою, котра була власностию Райса. Позаяк годі було роз- слідити всі подрібности сеї пригоди, то при
пускано загально, що Райс ідучи з бляшанкою в руці через кладку спотикнув ся і упав слу- чайно або може умисно скочив у воду і утопив ся. Райс лишив вдовицю, котра незадовго опі
сля віддала ся за Михайла Дуткевича зі Сміль
ної і жила з ним спокійно. Аж ось тепер рідний брат Дуткевичевої а давнїйше Райсової зачав розповідати знакомим, що то Дуткевичева уби
л а Райса. Після єго оповіданя, котре дійшло до Підбужа до жандармериї — Райса струтила єго жінка зі скали в Смільній, а коли він вже не жив, затягнула трупа до Бистриці і там вкинула єго у воду, нібито він сам утопив ся. Щоби ще ліпше затаїти злочин, вернула домів і винесла бляшанку на нафту та підкинула єї на кладці.
Наконець все те розповіла братови і радила ся єго: чи добре затерла сліди злочину. Тепер ту страшну женщину вже арештовано разом з єї
чоловіком Дуткевичем, на котрого паде підозрі- ‘ Не, що він міг бути єї спільником.
— Зелїзнича катастрофа приключила ся в Ро-1 сиї коло стациї Слобідка зелїзницї Орел-Ґрасі.
Дощі підкопали насип, наслідком чого від осо
бового поїзду відорвало ся шість возів та з ’їха
ло з насипу. Т р и н а й ц я т ь подорожних та т р е х кондукторів стратило житє.
— Експльодуюче циґаро. Емеритований уряд
ник Адольф Трешер з Марбурґа купив в Ґрацу на зелїзничім двірци циґаро за 5 кр. Коли за палив єго, циґаро експльодувало та осмалило єму бороду. Циґаро зложено в полїциї, та всі цпґара по 5 кр. віддано до розсліду.
— Іменованя в судах. Радниками суду краєво- гого при трибуналах І. інстанциї іменовані се
кретарі судові: Володим. Гладишовский і Волод.
Гащиц для Перемишля і Іоах. Томашевский у Львові для Сянока; заступник прокуратора Йос.
Пашкевич в Золочеві для Сянока, повіт, судия др. Ерн. Мандичевский в Дорнї Ватрі для Суча- ви; секретарі судові Адр. Льорек в Ярославі для Самбора, Ант. Кавчиньский у Львові, Олекса Танячкевич у Львові для Бережан, Теод. Бордо- льо у Львові’ Конст. Миронович в Сокали для Тернополя; Стан. Вербицкий у Львові, Щас. Бер- нацкий в Бібрцї для Коломиї, Ем. Прокопович в Сучаві; повіт, судия Іл. Дан в Кіцмани для Сучави і адвокат др. Віктор Маньковский в Ро
гатині для Коломиї.
Радниками суду краєвого і начальниками повітових судів іменовані повітові судиї: Ант.
Твердохлїб в Ярославі, Евст. Терлецкий в Судо
вій В итни, Йос. Струтиньский в Ж идачеві, Во
лодимир Несторович в Устріках, Чавдерна в Де
лятинї, Ів. Вокрой в Одеську, Стан. Чєрвиньский в Косові, Мих. Фединьский в Підгайцях, Йос.
Райхтер в Борщеві, Кароль Риботицкий в Ходо- рові, Модест Каратницкий в Калуши, Вол. Лука- вецкий в Войнилові, Вол. Кишакевич в Оберти- нї, Йос. Білиньский в Балигородї — всі з иоли- шенєм па догіерішних місцях урядованя.
Радниками суду краєвого і начальниками судів повітових іменовані секретарі судові: Йос.
Радїховский в Золочеві для Чорткова, Теоф.
Ґелитович в Оттинї для Березова, Генр. Ґораль- ' ский в Косові для Бєлзця і Теоф. Грохович в Бережанах для Динова.
Дальше іменовані судиями повітовими ад
юнкти судові: Ів. Стефанович в Чернівцях для Вижницї. Ем. Томоруг в Дорнї Ватрі для Садо- гори і Юр. Тарнавский в Сучаві для Кіцманя.
Секратарями судовими при висшім крає- вім суді у Львові іменовані адюнкти судові: др.
І Стан. Ромме в Буську, Тад. Рибицкий у Львові і Волод. Зигадлович в Щирци.
Секретарями судовими при трибуналах І. !
; інстанцій іменовані: заступник прокуратора дер- і іжавного Йос. Майснер в Чернівцях для Чернів
ців, адюнкт судовий Володислав Дембский в З о лочеві, др Людв. Дильский в Долині для Льво
ва, ґр. Володим. Руссоцкий в Бродах для С трия,!
Володим. Грабовецкий в Коломиї для Львова і Павло Войтасевич в Дрогобичі! для Львова.
Секретарями судовими при судах повіто
вих іменовані ад’юнкти: Альфред Сохацкии в Сїняві, Лазар Розенфельд в Путили для Стано- вець, Каз. Богданович в Долині для Рожнїтова, Волод. Кульчицкий в Калуши для Мединич, Лев Березницкий в Бурштині, Вас. Маляркевич в Під
гайцях для Мостиск, Макс. Коппстяньский в Бу- дзанові, Володисл. Доніхт в Косові, Йос. Зборов- ! ский в Ж уравні для Лїська, Филимон Метеля в Чорткові для Ж уравна, Иос. Ш мериковский ( в Минулинцях для Комарна, Едм. Галїк в Яро- ’ славі, Орест Дембицкий в Бродах, Володим. Лї- тиньский в Сокали, Ів. Огоновский в Рогатині для Борщева, Конст. Павликів з Нижанкович для Винник, Єрон. Вержховский в Бучачи для ; Товмача, Ром. Дмоховский в Ярославі для Яно- ва, Євг. Ансіон в Тернополя для Ж овкви, Адольф ; Фельсич Нехай в Рудках для Олеська, Стан. ! Новосельский в Теребовли для Заболотова, Мих. і Фельштиньский в Підгайцях для Гіотока золо- і того, др. Володисл. Хїхоцкий в Судовій Вишни, І Волод. Курилович в Мільници для Р и м ан о ва.!
Щас. Оржельский в Скалатї для Рогатина, Яро- І слав Лепкий в Дрогобича для Бєлзця, Лев Йа- ; вроцкий в Миколаєві, Юл. Ґарлїцкий в Калуши для Болехова, Макс. Розенштайн в Раві, др. Во
лодислав Гошовский в Куликові для Камінки струмилової, Казим. Пйотровский в Буську для Лопатина, Кароль Ляйбшанґ в Кутах, Тад. Дія- ковский в Будзанові для Сколього, др. Верль Горовіц в Збаражи для Козови, Вартоломей Ма- дейский в Тисьменици для Бібрки, Юл. Ґурков- ский в Садагорі для Заставної, Симеон Виднів- ский в Садагорі для Дорни Ватри, Іл. Семака в Чернівцях для Сольки, Ів. Шнайдер в Камінці струм, для Отинїї і др. Стан. Дроздовский в Під- волочисках для Грималова; ад’юнкт суду при краєвім нравительстві в Сараєві Кароль 1 ранов- ский для Копичинець і кандидат адвокатский Стан. Годолї в Ярославі для Турки.
Заступниками державних прокураторів іме
новані ад’юнкти: Волод. Русин в Делятинї для Золочева і Еман. Сверчиньский в Долині для Львова.
П е р е н е с е н і радники краєвого суду і на
чальники судові: Кароль д ’Абанкур з Ж уравна до Львова, Конст. Правецкий з Б єлзця до Пе
ремишля, Макс. Фіпкельштайн з Березова до Самбора, Йос. Сваричевский з Бережан до Льво
ва, Альойзий Добжиньский з Тернополя до Сам
бора, Иос. Крістель з Вижницї до Чернівців і Йос. Цайлєр з Сучави до Чернівців; — повіто
вий судя др. Ад. Пілєцкий з Динова до Ж урав
на, — секретарі судові: Макс. Кобиляньский з Заставної до Сучави, Епамінонд Воронка з Сольки до Сучави, Іп. Федорович з Ходорова і др. Руд. Найман з Бєлзця до суду краєвого у Львові, Ант. Негребецкий з Рави рускої до Пе
ремишля, Мар. Раппе з Борщева до Ходорова, Володисл. Фрайнд з Бурштина до Бережан і Ів.
Фединкевич зі Стрия до Перемишля.
Т е л е ґ р а м и .
Відень, 15. липня. Вчера по полудни від
була ся ґабінетова рада під проводом президен
та міністрів ґр. Туна.
Прага, 15. липня. Цагосіпі Ьіяіу кажуть, що правительство мусить добре приготовити ся на випадок, коли би Німці не погодили ся зі Славянами.
Відень, 15. липня. Перед тутешнім трибу
налом відбула ся вчера розправа проти деся
тьом участникам останніх демонстраций; ві
сьмох засуджено на кару арешту, а двох у- вільнено.
Париж, 15. липня. З нагоди вчерашнього народного сьвята повівали на каменицях хо
ругви.
Париж, 15. липня. Вчера відбула ся дефі- ляда війок, що стоять постійно в Парижі. Пу- блика, що придивляла ся єї кричала безвиинно:
«Най жиє армія!» Най жиє Любе! Най жиє ре- публика!
Білгород, 15. липня. Вчера арештовано Бля- зо-Петровікса, свояка князя Чорногори. Зі згля- ду однак на тяж ку хоробу єго жінки, лишено єго в мешканю під сильною сторожию.
Білгород, 15. липня. Далі арештовано тут адвоката Мартінака в Чурпії та білгородских лікарів Нїколїча та Ґеорґевича.
Мадрит, 15. липня. Є чутка, що по причині опозициї зглядом фінансових проектів, мінїсте- рияльне иересиленє є неминуче.
Малий Фейлетон.
Наша іділля.
Зближав ся вечер. Підгірска природа лаго
дила ся вже до відпочинку; всьо відмовляло тихонько свою вечірню молитву. Сонце схиля
лось до самого краю внднокруга, купало ся у бистрих, пустотливих филях молодого ще, гір- ского Дністра, краснїло та соромливо крилось за Земний, шумячий верх. Наче соромлива дів
чина скрило ся за вершки ялиць і лиш одно око вихилило цікаве. Щ е раз поцілувало ся з любкою землею «на добраніч» і спалахнувши загасло.
Тимчасом всьо відмовляло свою молитву.
Нишком грав ся вітерець з галузками ялиць.
Завзяті пустотливі филї Дністра лили ся бистри
ми струями; підскакували, спадали з високих камінних лав, і знова вдирали ся на каміне — калічили ся об острий кремінь, зітхали, стогнали шуміли, гуділи. З полонини чути було дзелень- канє дзвінків. Повагом лунав звук тримбіти.
Всьо то: легіт вітру, шум филь, дзеленьканє дзвінків, звук сопілок та гук тримбіти — тво
рило якісь чаруючі акорди, що зливали ся в сумовиту мельодию. Мельодия тая звенїла мов щира, благальна молитва нещасливого люду пе
ред престолом Всевишнього. «Тут нужда, тут горе, тут сльози як вода течуть» — чути в пі
сні слова. Сумна мельодия несла ся бистрою струєю, не спиняючи ся на низонькім вівсом порослих нивах, — відбилась відгомоном об скелі, скупала ся у холодній росі, та лягла в темних лісних дебрах на вічний спочинок.
Ніхто єї не вислухає, дарма, що день за днем видирають ся з нутра природи ті самі звуки молитви, дарма, що день за однем пли
вуть щораз ряснїйші сльози чорного бойківско- го люду.
Природу томлять і людий томлять... Ва
лять ся підтяті ялиці з страшним стоном та грізним скреготом. Ллє ся піт і кров бойківско люду по лісних дебрах, гине замучена худоба,
