• /
Ч. 260. Львів, Пятниця, дня 17. (ЗО.) падолиста 1900. Річник IV.
Передплата на «РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цї.рій рік . 10 зр. (20 кор.) на пів року . 5 зр. (10 кор .) на чверть року _2’50зр. (5 кор.) на місяць . 85 кр. (1 к. 70 с.)
За границею:
на'цілий рік . . 16 рублів або 36 франків на пів року . . 8 рублів
або 18 франків Поодпноке число по 8 кр. ав.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — З Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят о год. 6-ій пополудни.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9.
ул. Копернииа (Лїндого ч. 9.) Екс- педицин місцева в Аґенциї Со- коловского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише . на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. -у Оголошена зви
чайні приймають ся по’ ціні і 10 кр. від стрічки, а в «Наді-
* сдаійм» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні^донесена по 15 кр. від стрічки.
Політичні вигляди.
(+) Виборчий рух як-раз у самім роз- гарі, а вибори в західних краях австрий- ских будуть покінчеві аж в половині січ
ня. Було-б отже передчасно вже тепер ро
бити які небудь політичні комбінації і ві щованя про нову раду державну. Однак висувають ся сьвітла і тїни, з яких можна вже тепер здогадувати ся, чого можна бу
де сподївати ся ііо новій раді державній.
Важною подією для будуччини парла
ментарних відносин є неперечно рішуча відмова д-ра Е н ґ л я , бувшого голови мо- лодоческого клюбу, якого кілька раз за
прошували, щоби приняв посольский ман
дат до ради державної. Ся рішуча відмова поновного вибору вказує на те, що ради
кальна струя захопила молодоческе сто- ронництво. Се потверджує недавна розмова молодоческого провбдира д-ра Герольда з одним віденьским дневникарем. Др. Ге
рольд заявив сему дневникареви, що між Чехами проявляє ся велике роздратоване, а коли правйтельство стане дальше зма
гати до переведеня нїмецкого язика у вну
трішнім урядованю, то можна сподївати ся, що виборці ще перед самими виборами за
являть ся за обструкциєю, хоч др. Ге
рольд не подав слушних для сего поводів.
Вказав він внравдї на спенсіонованє пре
зидента висш. кр. суду в Празі, але не умів нічого певного сказати, чи Чехи з за- міщеня сеї посади лібералом нїмецким ро
битимуть яку хрію. Притім зазначив він, що нїмецке дневникарство зовсім безоснов- но втягнуло в сю справу ческого міністра Резека, позаяк сей не є міністром партий- ним, лише мужем довіри корони р ческих справах. Чехи не мають ніякої причини ворогувати проти Резека, навпаки мусять бути раді тому, що в раді корони в тих
С У Д Ж Е Н И Й .
Оповідане Ек. Уманця.
З росийекого переклав Вол. Вербенець.
(Далі).
— Ах ні, що ви, що ви! промовила напо
лохана Клявдннька. — Я дуже слабо граю... Я ніколи вже більше не буду грати...
Вона знову поняла, що сказала щось дуже дурного і іще більше наполохала ся. Він, бажа
ючи її успокоі'ти, промовив:
— Противно, вам потреба частїйше вправ- ляти ся, а не покидати музики. Єсли позволи
те, я прийду коли небудь вечером, то заграємо на чотири руки, а я се дуже люблю. Бувало ми з... Але я з вами мушу нопращати ся — схаменув ся він — батько ваш чекає на мене...
І сильно стиснувши холодну ручку Кляв- диньки, вийшов з сальону. Коли двері за ним зачинили ся, Клявдинцї здавали ся, що все то було сном.
Але нї, через ирисїнок з кабінета Томи Лукияновича доходив до неї голос Теофілякто- ва. Вона зірвала ся з місця і бігцем удала ся до своєї кімнати, а то тому, що доперва тепер
трудних для ческого народу часах засідає муж, котрий всеж таки борониги-ме інте
ресів ческого народу.
Навіть »Х. Гг. Рге8зе« жалує, що др.
Енґель рішучо відказав ся мандату і ви
словлює при тій нагоді великі похвали для сего бистроумного і розважного . ческого політика. Єго постигла така доля, яка вже виперла з політичного поля неодного зна
менитого мужа, котрий в своїх поглядах не згоджував ся з такою політикою, яка видавала ся більше приманливою для ши
роких верств суспільності!. П р ак ти ч н а і р е а л ь н а п о л іт и к а , з в е р н е н а на м о ж л и в і р еч и , — а до такої політики признавав ся все др. Енґель — виходить що-раз більше з моди не лише у Чехів, але й у иньших сторонництв. Тим то й не можна заманювати ся надією, що нова рада державна буде похопнїйшою залиши
ти національні суперечки, а взяти ся за полагоджуванє економічних справ. її.
Рге88е< сказала велику правду, шкода ли ше, що так пізно прийшла до сеї сьвідо- 1 мости і бачить лише тріску в ческім оці, а не видить балька у своїм нїмецкім. Хи- баж з нїмецкого бок> н е. виступали нераз завзято супроти найсправедливійших дома
гань ческих і не збували їх глузованем і наругою?! Коли нині умірковані політи
ки в роді д-ра Енґля що-раз більше усту
пають з політичної видівнї, то се треба приписати також у великій части система
тичному під’юджуваню народних мас, в чім
»Х. їг. Рге88Є« все передувала.
Однак не треба думати, щоби розваж- нїйші елементи в ческім народі згоджува
ли ся з голошеною тепер радикальною тактикою. Староческий дневник »ІІ1а8 Ха- го<іа« остерігає, що сучасна ческа політи
ка не доведе зовсім до побіди і що се була велика політична похибка, видавати оклик, що треба р о з б и т и ц е н т р а л ь ний п а р л а м е н т . Сим доведено до п о в собі пригадала, що вона, як звичайно, в старій, ситцьовій блюзі і розвіяним після вчерашньо- го вечерка волосєм на голові.
«Боже щй! думала вона налякана. — Він застав мене • такім виді!... Що він подумає со
бі о мені!»
Тут вона скоренько підійшла до зеркала і сама собі видала ся не дуже то інтересною.
Але в дїйсности вона в сій хвили була неспра
ведливою для себе, її личка розчервенїли ся із за трівоги, великі, чорні очи огнем розгоріли ся і розвіяне волосе спадало гарно на взрушене личко.
V.
В короткім часі' став Теофіляктов своїм чоловіком в домі Климових. Його вже не всти- дали ся, коли він приходив чи то рано, чи ве
чером. Тома Лукиянович не міг нахвалити ся своїм новим секретарем; панночки вже зрана убирали ся для него, і навіть Олександра Іва
нівна відносила ся до нього дуже прихильно, думаючи в глубинї душі, що він «старає ся«...
Клявдинька розвивала ся і краснїла не то що дня, але що години. Кожде слово молодого чоловіка було для неї якоюсь чудною музикою і під той час конечним правом. Вона тільки ніяк не могла побороти в собі надзвичайного
н о г о в і д о к р е м л е н а Чехів. Друга го
ловна помилка є та, мовби то наслідком обструкциї парламент мусїм ^перестати іст- нувати; а третя і найбільша’ похибка є, що деякі ческі політики сподївають ся обструкциєю довести до здїйсненя ческого державното права. Надія на здійснене чес
кого державного права могла би хиба то
ді заблиснути, колиб Чехи мали в своїх руках бодай всі сойми судетских країв, прагский, моравский і шлеский. Тимчасом в обидвох останних мають перевагу Німці, а ческа більшість в прагскім соймі також оперта на досить хитких підвалинах, по
заяк курия більших посїлостий дає спро
можність одним розмахом переважити від
носини більшости в соймі в користь цен
тралістичної системи державної. Курия ве
ликих посїлостий є отже непоборимим за- боролом Німців в краях ческої корони.
Б е з з г о д и Н ім ц ів не д а с т ь ся п е
р е в е с т и ч е с к е д е р ж а в н е право. Че
хи можуть отже лише одно осягнути — спинити на довший час нарлнментарну ро
боту і довести до абсолютизму, але суд
ном абсолютизму ніколи не допливуть до ческрго державного прана, як заманює Чехів' тепер радикальний др. Ґреґр. На
віть теперішнього міністерства Кербера не в силі они повалити своїм поступованєм, позаяк се міністерство тим іменно держить ся, що тепер неможливе є ані міністерство правиці, ані лівиці. Як довго грозить тепер обструкция то з правиці, то з лівиці, може істнуватн лише таке міністерство як тепе
рішнє, хиба що мав би настати абсолю
тизм, тоді обняв би керму хто иньший.
Характеристика иоезий
Петра Гулака-Артемовского.
(Далі).
З а борбою з Поляками тужить в р. 1830.
в своїх « У к р а й н с к и х т ,. М е л о д і я х т>«, Укра- замішаня, що опановував її кождого разу, коли лише він звертав ся до неї. В його присутності!
вона червоніла і соромила ся як пятнацять- лїтна дівчина. Від якогось часу Олександра Іва
нівна робила їй що дня викиди за се, що вона або якось не так відповіла Миколаєва Микола- євичеви, як повинна, або невідповідно сіла при нїм, або зачервевїла ся не в свій час. Кілька місяців тому назад Клявдинька була би не ви
слухала покірно тих наук, вона уміла би відпо
вісти матери, але тепер була безголосна (німа).
Бути може, вона мовчала тому, що узнавала свої промахи і хотіла поправити ся, але се їй ніяк не удавало ся.
Тільки вечерями ставало їй лекше, успоко- ювала ся на душі при Прасковії Єгорівній. Вона толковала їй, що він є її суджений, що на сьві- тї всегда так діє ся, що дівчата змішують ся при судженім, і що «судженого конем не об’
їдеш». Клявдинька слухала її з утаєною раді
стю і засипляла зі щисливою думкою о «нїм».
А той «він» бував майже що дня у К лим о
вих і ніколи не заводив бесіди о собі самім.
Вже Олександра Іванівна старала ся і сяк і так вивідати, чи нема у нього жінки, чи случайно не очікує якої спадщини, чи не буває в якім домі частїйше як у них, хто йому більшо 11ОДО- бає ся, білявки чи чорнявки і т. д. і т. д. Але
2
їнець, М и к о л а М а р к е в и ч , присьвячуючи польско-руским відносинам XVI і XVII віку три поезиї: »Чигиринч>«, «Гетьманство» и «М ідний Бьікч.*. Перші два важні для нас, бо в них на
ходимо натяки на час, в якім жив Маркевич.
В » Ч и г и р и н - ї< осьпівує поет козацтво:
Т ам ь бьіли козачьи вч> л ісах т. курени, В разсказахч. о битвахч. кагились ихч, дни, Сверкали ихч, копья, ихч, сабли звучали, Котрьі по ночамч, у шатрова, ихч, пьілали.
Тама, конь никогда не стояла, беза, с ід л а , Копьітома, рьіла, землю и грьізт, удила.
Коль скоро Хмельницкій махнета, булавою, — Полковники, вьібігута,, шумною толпою;
Украйна! свобода! она, крикнета, полкама,, — И все понесется, и горе врагамь!
А ньіні... кому мьі готовими, коней?
Кч, чему намч, козачки вскормили д іт е й ? Не нами табуньї отпасли ся но в о л і:
Ужь сч, сьінома, козака, не н аізд н и к и вч, п ол і!
Часи, ота, часу гаснета, ва, У крайні любовь, — И стала кака, льода, Запорожская кровь...* 1)
Душу поета проймає глубокий жаль, що ті часи козацких воєн не вернуть ся. В « Г е т ь м а н ств -і< читаємо:
Булава, бунчуки
Не воскреснути, для наст!
Лишь поюта» старики.
Кака, Хмельницкій погаса,:
Уж не будетт, не будета, ва, У крайні Гетьмана!
По л іс а м ь бунчукова,, на к о н і, са, булавой, Не скакать ужь ему гіреда, козачей толпой:
Скоронили Украйну мьі ва, гр о б і Богдана!
Усачи козаки
Иза, дубовьіха, гробова, Не сберутся в ь полки, Не пойдута, на враговь.
Вьі сокрьілись, сокрьілись, блаженньїе годьі!
Хоть пасется табуна, на зеленьїха, лугахт, Запорожці,і не скачуть в ь обширньїха, степаха,, И лишь память осталась бьівалой свободьі!
Ворогами України в XIX віці у поета не хто иньший, а Поляки:
Бандуристи поюта, О святой стар и н і;
Н о П о л я к о в а, н е б ь ю т а , К о з а к и ва, Ч и г р и н і
И кака, первая капля са, небесь дождевая, При н а ч а л і дождя, заскользита, по листами,, Иза, очей старика по звінящ им а, струнами,, Задрожавши, слеза нокатится сверкая...’)
Може й не надїяв ся Маркевич, коли пи- еав сї поезиї, що небавом прикличе до житя Росин козацкі полки і поведе їх на поле бою против Поляків. Може і не думав поет, що для України вскорі блисне марна надія на утворене окремого україньского війска «близко похожаго са, древні,імч, состояніема, малороссійскихь во
внова, <.
Настав час польского повстаня. Цар Ми
кола рад був єго чим скорше здавити, тому
*) Украинскія Мелодій. Сочиненіе Н и к . М а р к е в и ч а . Москва 1831. Цензура дозволили їх печатати дня 27.
червня 1830. р. «Чигирина,» поміщений на стор. 50-51.
’) Т а м ж е . стр. 41-2.
Миколай Миколаєвич всегда так умів відповіс
ти, що кождий з присутних понимав його слова після власного погляду. Р аз тільки вирвала ся йому ф раза о тім, що він дуже нещасливий і Олександрі Іванівній здавало ся, що він при тім ніжно поглянув на Клявдиньку.
Однак на тім все й ограничало ся; Олек
сандрі Іванівній жадним способом не удавало ся довести Теофіляктова до пояснена. Навіть кар
ти не помагали.
Тимчасом час уходив; настав вже місяць цьвітень. Олександра Іванівна, не могучи довше ждати, рішила ся, не зважаю чи на Великий піст, устроїти в Вербову неділю вечерок з тан
цями, в тій надії, що він все вияснить. Так і стало ся.
Цілу шесту неділю Великого посту Олек
сандра Іванівна робила запрошуючі візити сво
їм знакомим, котрі, знаючи її побожність, з по
дивом здвигали плечима, однак запрошеня при- нимали з вдоволенєм. В столовій сиділа швачка і від рана до пізного вечера шила Машенцї го
лубий, а Клявдинцї білий стрій.
Хозяйка дому була в надзвичайно нерво
вім напруженю. Вона цілком була занята Кляв- динькою; вона учила її, як треба відповісти Ми
колаєві! Миколоєвичови, вели він скаже се або то; просила, щоби не робила дурного лиця, ко
відніс ся дня 20 цьвітня 1831. року до ґенерала- ґубернатора України, кн. Рєпніна з запитанєм, чи не можна би утворити з україньского ко
зацтва, по приміру 1812 р., в можливо найко- ротшім часі кілька полків і вислати їх на поле бою. Князь Рєпнін заняв ся сею справою з ве
ликою дбалостию, а про настрій, який викли
кав зазив царя між козацтвом і україньскою шляхтою, подав Рєпнін цареви такі вісти:
«Вашего Императорекаго Величества при- зьівомт, малороссійскихь козаковь кч, воору- женію, для сод ій ств ія кч, прекращенію мятежа неблагодарньїхч, Полякові,, оказьіваете имт, ве- лцчайшіе д овіріе, коего драгоцінность они вч, нолной. м і р і восчувствують. Народ сей, со- хранившій д о е е л і воинственньїй духч, предковь евоихь, сохраниль и древнюю ненависть кч, Ля- хамгь, подч, коихч, игомч, стеналь край сей бо
л і є трехч, віковт,. Предки оставались непоко- лебимьі вч, Православіи, при всем ь усиліи вве
деній уній и вірньїм и Престолу, не смотря на ухищренія и прельщенія Виговскаго, Дорошенка и Мазепьі. Таковьіми будучи и потомки ихь, н ьін і покоющіе ся подч, мощньїмч,, правосуд- ньімч, и отеческимт, скипетромь Вашимь, я с м іл о ручаюсь, что малороссійскіе козаки сч, радостью ноставятч, изч, себя поборникові, за престолі, и отечество. Таковьіе чувствованія одушевляютч, и дворянство здішнее....»
Небавом утворено з козацтва вісім полків легкої кавалєриї, наділено козацтво деякими дрібними полекшами і обіцяно «по минованіи нужди вч, служеніи сего войека, относительно людей, вч, ономь бьівшихч,, с д іл а т ь о с о б о є распоряженіе»*).
(Далі буде).
З політичного поля.
В Букарештї відкрито вчера престольною промовою звичайну сесию румуньского парля- менту. Король Кароль вказав на конечність за- веденя знатних ощадностий в державнім бу- джетї. Дальше підносить потребу доброго війско- вого образовапя. Відносини зі всіма державами є добрі. Король висказує надію, що непорозумі- нє, яке повстало межи Румунією а Болгариею, вкоротцї полагодить ся. Всі цивілізовані вер
стви суспільности новинні у власнім інтересі ви- стміити против сторонництва перевороту. Вкін- ци престольна бесіда жалуєсь на несунокої, які рибухнули у власнім краю з причини оголоше
на нового податкового закона, однак висказує гадку, що оружна інтервенция властий була до
конечною.
Кріґер, на конф еренції з міністром загра- ничних справ Делькас-им, перевідував тілько е- вентуальне становиеко Франциї супроти всяких комбінаций, які могуть вийти в разі нідпринятя якихсь дигільоматичних кроків. При тім ирези-
’) Н. С. «Кч, Исторіи малороссіиских-ь козаковь...»
К і е в с к а я С т а р и н а з р. 1897. том 59. стр. 115-117.
ли він буде говорити з нею, а головно, щоби старала ся довідати, хто йому подобае ся. Кляв- динька слухала матір з якимсь невиразвим усь- міхом і в тій самій хвили забувала всьо, що почула; перед її очима мелькав милий образ любого чоловіка, що ніжно обняв її стан в вирі вальця... і вона мліла від щастя.
На конець надійшов вечерок. Іван о семій годині засьвітив канделябри в пишних кімна
тах. О осьмій годині роздав ся перший дзвінок і два сильні молодці внесли кн язя Івана Петро
вича. Для нього вже було приготоване крісло на боці, на котре його тут і опустили, а молод
ці відійшли в кухню залвцяти ся до куховарки Домни.
Тома Лукиянович вийшов з свого кабінета в чудовім настрою духа. Хотяй дорогенька жі
ночка не втаємничувала його в домашні справи, але він вже догадував ся дещо і з вдоволеня затирав руки. Генерал був одітий у ф рак яі зьвіздою; його рідке волосе було якось дуже старанно причесане.
В сальон почали сходити ся гості і Тома Лукиянович став з ними любезно жартувати.
(Далі буде).
дент Трансвалю не формулував виразно своїх бажань. Делькас дав до зрозуміня, що Франция не підняла би ся сама інїциятиви, але прилучи
ла би ся до всякої другої івїциятиви, яка-б ли
ше була можливою до принятя. Між тим Гене
ральна рада париского департаменту приняла одноголосно внесене з завізванєм до нравитель- ства, щоби підняло інїциятиву в проекті вибору роз'ємного суду для Анґлїї і Траневаля. Тільки префект заявив ся проти сеї ухвали. Для сего проекту працює Рошефорт, який утворив комі
тет, що має заняти ся скликанєм міжнародної конф еренції в справі Траневаля. До участи в ній запросять також представителїв праси всіх більших міст в цїли обдуманя средств задля пе- реказаня полуднево-африканьскої справи роз- ємному судовії. Рошефорт наміряє також зорга
нізувати міжнародні складки в цїли закупна кількох кораблів та воруженя охотників, які схотять помагати Боерам. Супроти кореспонден
та льондоньскої І)аі1у Маіі висказав ся Кріґер категорично, що Боери розпоряджають ще те пер 30.000-ною армією, яка буде Англичан три
мати в шаху доси, доки они не згодять ся на роз'ємний суд. Баііу СЬгопісІ доносить, що Крі
ґер звернув ся з прошенє.м о інтерненцию до всіх держав. Лише дві держави мали відповісти прихильно. В ІІарижи запевнюють, що Кріґер звідтам удасть ся просто до Гаґі, щоби там вчинити перший офіцияльний, дипльоматичний крок, але ще не знати, чи він хоче Голяндию просити о посередництво в цїли утвореня роз- ємного суду, чи лише єї півурядового запевне- ня. В Газі задержить ся Кріґер кілька тижнів, а голяндске правительство — як доносять з Брукселї — підойме урядову акцию в справі у- твореня роз’ємного суду на підставі звісних у- хвал гаґекої конференції. Др. Лейдс заявив, що Кріґер від’їде з Парижа в суботу, а ЬіЬегіе до- відує ся, що поїде просто до Берліна, а не до Гаґі.
З Китаю надходить мало вістий. Се знак застою а к ц ії держав. Сензацию викликало до
несене, немов Росия заключила з Китаєм осібну конвенцию, після якої в провінції Гіечілї має остати лише 2000 росийского війска, чотири ба- талїони, з яких один, або два мають стояти в Пекіні і Тієнтсінї, а один в Таку — отже в головних стратегічних місцях. Крім сего згадана конвенция нормує відносини в Манджуриї і за- певнює Росиї ріжні економічні користи. В сій справі дїлав правдоподібно кн. Ухтомский, який тепер перебуває в Пекіні. Однак «РоїїІівсНе Сог- ге8ропдепг« доносить з Петербурга, що се доне
сене не є правдиве, і що жадної росийско- китайскої умови нема. Сї вісти розповсюдню- ють китайскі часописи для збудженя недовіри до І осиі. Таких непорозумінь повно в концерті держав. Що хвиля виринають алярмуючі пого
лоски, а то навіть і дипльоматичні ноти, які то загрожують то латають спільну акцию держав в Китаю. Однак ся акция застрягла так на ло- боєвищи як і в дипльоматичних пересправах.
Ґр. Більов поспішив ся, оголошуючи в райхе- таґу, немов в Пекіні уложено вже услівя мира.
Доношено навіть, що посольства вже нараджу
ють ся над дальшими точками. Тимчасом після льондоньских телєґрам з Пекіну виходить, що д. 24. с. м. уложено доперва чотири перші точ
ки условій мира, отже навіть ще не половину оголошеної німєцким канцлером угоди, а і ті чотири точки мають доперва піти під децизию правительств поодиноких держав. Тоді доперва наступлять дальші конференції.
П О В И Н Е Н .
— Календар. В п я т н и ц ю : гр.-кат. Григо- рия новокесар; рим.-кат. Андрея. — В с у б о т у гр.-кат. Плятона, Романа; рим-кат. Елїґіюса.
— Свобода, орґан націонал-демократів, любуї ся безнастанно в поганій брехні, щоби так по борювати своїх противників. Так н. пр. в ч. 42 п. з. «Барвінчуки кандидують» повтаряє давні прилюдно і в часописах спростовану неправду мовби то п. Барвіньский скликав' до Бродії кількох сьвящеників-Барвінчуків, кількох жид ків і дещо хрунїв і представив ся їм яко кан дидат. Таку саму явну неправду подає в ч 44. п. з. «дикии» кандидат, що ніби то п. Б ар
ВІНЬСКИИ заявив, що буде «диким» послом, і тимчасом на зборах в Радехові н і х т о сего ви слову навіть не ужив!! Закидав також «Свобо да< п. Барвшьскому, що « з а м а р н і о х л а п і
