Ч. 223. Львів,., середа дня ЗІ. вересня (14. жовтня) 1908. Річник XII.
Передплата
на »РУСЛАНА« виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 20 кор.
на пів року . . . 10 кор.
на чверть року . о кор.
на місяць . . 1-70 кор.
За границею:
на цілий рік . 16 рублів або 36 франків на пів року . 8 рублів
або 18 франків Поодиноке число по 10 сот.
•Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, б о ^ у с к е ми серце і віра руска.« — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвяг О о’Із год. пополудни.
Редакция, адмінїстрация і експедицпя »Руслана< під ч. 1. пл. Домбровского (Хорун- щини). Експедицпя місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише напопередне застережене.—
Рекламацій неопечатані є вільні від порта. — Оголо
шена звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч
ки, а в >Надісланім< 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донесеня по ЗО сет.
від стрічки.
Політичний огляд .
Заграниця.
С е р б с к а с к у п ш т и н а зі
брала ся в суботу на надзвичайну сес. ю.
Засїдане відкрито о 10-ій годині' і зараз проголошено его т а й н и м. Правитель- ство розпоряджае великою більшостю, бо із 160 послів належить около 120 до радикальних сторонництв, з котрих по
кликано теперішнє міністерство. Прези
дентом вибрано старорадикала Й о в а - н о в и ч а, котрий в промові висловив надію, що скупштина попре правитель- ство, щоби »охоронити гноблену але
•гарну вітчину*. Відтак відкрито сю над
звичайну сесию скупіптини відчитанвм королївского указу і назначено слідую че засїдане, котрй мало піднести п р о т е с т п р о т и з л у к и Б о с н и ц Г е р ц е г о в и н и , на неділю. Провід
ники сторонництв заявили, що в сій хви
лі будуть о д н о д у ш н о піддержува
ти правительство. Рівночасно висловили невдоводене нерішучим змістом ноти протестуючої правительства проти злугси Босни й Герцоґовини.
Скоро тепер справу злуки Босни й Герцоґовини в Білгородї перенесено з улицї до скупіптини, то можна мимо роз- ятреня умів сподївати ся троха спокій- нїйшої оцінки положена тим більше, що й промова бар. Еренталя в делвґациї і представлена европ. держав, які там на
спіли задля воєнного настрою в Сербії, неперечно причинять ся до охолоди роз- горячених умів.
Мимо того протиавстрийскі демон
с т р а н т тривали дальше, а товпа пере
важно молодих людий з криком і глум
ливими окликами переходила попри па
лату скупіптини до конаку і домагала ся, щоби явив ся король, котрий і вийшов, одначе не промовляв до народу. Товпа передала скупштинї петицию, в котрій домагає ся обезпеченя інтересів Сербії за всяку ціну війни. Відтак перейшла товпа на площу театральну і перед па- мятником кн. Милоша спалила кілька чорножовтих прапорів.
Невідрадною для внутрішнього спо
кою в Сербії і для заграничного поло
жена проявою е зростаюче невдоволенє королем Петром, котрого взивають випо
вісти війну Австриї або зречи ся в ко
ристь паслїдника престола, котрий на
строєний вельми войовничо.
Хоч войовничий рух в Сербії троха охолонув, одначе австрийска управа вій- скова видала ріжні розпорядки, щоби обезнечити нагляд кордону і не допу
стити сербских висланників до Босни й Герцоґовини. Рішуче становище заняв австрийский амбасадор в Парижі ґр. Ке- венгіллєр супроти сербского руху. Він заявив: »Австрия бажає спокою, одначе не треба виставляти на пробу єї терпе- ливости. Сербія, котра забула нисьвідче- ні їй добродійства, помилялаб ся, дума
ючи, що ми знесли би байдужно викли
кану проти нас аґітацию. Я просив п.
Пішона, щоби се подав до відомости Сербії. В Білгородї задумують орґанїзу- вати наїзди на Босну й Герцоґовину.
Сподїваю ся в інтересі мира, що там роздумають ся з такими починами".
Представлена вислані до Білгороду з Парижа, Льондону, Петербурга і ин- ших держав причинять ся неперечно до втихомиреня войовничого духа в Сербії і охорони єї перед катастрофою, котра скінчилаб ся упадком королівства і само- стіиности сербского народу. Непевність що до рішена скупштини тривав дальше, хоч 2еіі доносив, що вже на соботнім тайяім засіданні більшість мала заявити ся проти війни з Австриєю. Імовірно од
нак ціле зворушене скінчить ся уступле- нєм теперішнього міністерства і покли- канєм коалїцийиого з усіх сторонництв.
Тим способом відрочено би рішене а се вийшло би в користь мира. Також заря
джене австр воєнної управи, висилка воєнної фльотилї, котра на 35 кільоме- трів перед Білгородом закинула якорі, причинить ся до усмиреня розятреня в Білгородї. Очивидно всякі инші зарядже
на австр. воєнної управи усуваю ть ся з під прилюдного обговорюваня.
Чуйність австр. воєнної управи тим більше зрозуміла, що з Білгорода наспі
вають всеж таки вісти про невідрадні там прояви, а іменно мав там утворити ся р е в о л ю ц и й н и й к о м і т е т з цїлию викликати революцию в Боснї й Герцоґовинї.
В Білгородї розійшли ся вісти, що король П е т р о має зречи ся престола в користь с и н а Ю р і я і справді по
ложене короля має бути вельми трудне.
Добре відомий давний мінїстер Микола П а с и ч напирав на короля, щоби у с у нув розважного міністра загр. справ М и- л ь о в а н о в и ч а , бо тамтой бажав утворити нове міністерство. Наслідком того відбув король нараду з м і н і с т р о м в і й н и , а коли з Відня на
спіла вість, що в міністерстві загран.
справ не принято протесту сербского по
сла С і м и ч а проти злуки Босни й Герцоґовини, запанувало велике розяре- нє і після того відбула ся в Білгородї в а ж н а р а д а . Король напоминав до уміркованя, але се викликало велике огірченє між загорільцнми. Дневники ви
ступають вельми різко проти Австриї.
Провідник поступовців Н о в а к о в и ч мав висловити ся, що більшість скуп
штини заявить ся за війною. Зголошу- ють ся добровольці молоді, котрі хотять творити лєґіони (доси має вже бути 15.000, а за кілька днів сподївають ся зібрати до 30.000) котрі мають розпоча
ти »сьвяту війну», щоби пособляти серб- скій правильній армії.
Також відбули ся демонстрації пе
ред палатою н а с л ї д н и к а п р е с т о л а Ю р і я , котрий промовив до товпи: Чую ся щасливим, що далисте мені нагоду до заяви, що я сином серб
ского народа і горджу ся тим, що я жовнір і коли буде потреба, б у д у
п р о в і д н и к о м д о б р о в о л ь ц і в , що готові умерти за свій нарід і честь.
В се готов я за поважане і честь свого народу вирушити до борби разом з вами і разом з вами кров пролити. Я щаслив, що я сином сербского народа, того улю
бленого цьвіту в городі Славянщини.
Най жив, хто готов умерти, най гине, хто хоче жити! Най жив сербский на
рід*.
На засіданні скупштини предложив мінїстер війни домаганє кредиту 16 м і- л і о н і в д и н а р і в на уоруженє вій- ска, і се відоелано до комісиї, а відтак всіма голосами проти голосу социяліста ухвалено резолюцию з похвалою дотепе
рішнього становища правительства і зая
вою народу, що віддає своє добро і майно до розпорядимости правительства.
Париский дневник Маііп оповістив під
писку на сербских добровольців і сам жертвував на ту ціль 15.000 франків.
З Б і л г о р о д у наспіли грізні вісти, що кілька відділів добровольців вируши
ли над Дріну, а тим способом може прийти небавом до пограничного за колоту.
С е р б і я намагає ся направити вза
ємини з Чорногорок» і в тій цїли се р б ский посол С у б о т и ч виїхав до Це- тинїї, а тим способом зазначено п о л ї- т и ч н у с о л і д а р н і с т ь обидвох держав с у п р о т и А в с т р и ї . С ерб
ска скупштина ухвалила крім того висла
ти привітну толеґраму на надзвичайну с е сию чорногорскої скупштини, котра з і брала ся вчера. Одначе та солідарність не виглядав так грізно, бо князь Микита занадто хитрий володар, щоби свому при- рідному ривалеви, Сербії, своїми руками загрібував жар. До того ще й Італія о- стерігає чорногорского князя перед не
розважними починами. Мимо того відозва видана князем до народу довела також в Цетинїї до протиавстрийских демонстра- ций перед австро-угорским посольством, так що офіцирский патроль приневолений був вистуг ити в обороні.
В Ц а р г о р о д і від кількох днів не устають пововори про у с т у п л е н є с у л т а н а з п р е с т о л а . Уоаз. 2,1%
звіщала з Берліна, що м и н у в ш о і н е д і л і мали до сего приневолити сул
тана, а підчас останнього селямлїку не брали участи европ. дипльомати та й між народом не було одушевленя. Султан має бути вельми пригноблений. В Туреччині зростають вспятні змаганя, одначе су л тан заявив, що скорше готов умерти, як відкликати надану конституцию. В Цар- городї відбули ся також демонстрациї Сербів, Чорногорців і Турків проти Ав
стриї, одначе Порта намагає ся згнобити се зворушене.
Г р е
ц
и я віднесла ся до европ.держав з домаганєм, щоби на конґресї, який має відбути ся, крім болгарскої і боснїйскої справи порушено також справу к р е т и й с к у . З Крети звіщають, що кретийска мілїция зложила присягу кір- ности для королівства [грецкого. Тимча- сом Порта доручила грецкому послові! в
2 Царгородї ноту з заявою, що наколиб
Греция приняла злуку Крети з Грециею, то Порта буде се вважати зачіпним по
чином.
Турецкі дневники звіщають, що Р о
син, Анґлїя, Франция й Італія урядово згодили ся нз конґрес. Тимчасом »Новое В рем ж виступав проти скликана конгре
су і і редвиджув великі трудности. Ав- стрия не допустить до того, щоби підно
шено справу Босни й ГерцоГовини, а на
віть доходять вісти, що й Туреччина не порушить сеї справи. Також Болгарин не позволить, щоби її трактовано там як вазаля. Росия не може поставити вираз
ної програми а без того не здобуде собі поваги, бо она не потребує конгресу, але ясної програми в заграничній політиці.
В Р о с и ї внутрішняя народогоспо- дарский стан, як і межинародні запута- нини задля заостреня на Балканї не ві
щують нічого доброго і тому навіть так оптимістично настроєне „Н овое Времн"
накликує, щоби раз скінчити з сим вну- трішнам розладом, що обезсилює від тілько років росийске царство. Тимто д е р ж а в н а д у м а , котра збирає ся в найблизших днях, повинна приступити до далекосяглих реформ, котрі би стали підвалиною дійсних відродин Р о .и ї. Вже тепер приготовлюють ся до нової сесиї думи. Президию держ. думи, як пише
«Слово*, виберуть з самого початку дум
скої сесиї. Головою знов буде вибраний Н. Хомяков, на якого голосуватимуть октобристи, умірковано-праві, мирнообно- вленцї та ще, мабуть, кадети. Кадети, хоч трохи і не вдоволені з Хомякова, але вважають за краще мати головою єго, а не М. Родзянка. Старшим товаришем го
лови виберуть князя В. Волконьского.
Другий товариш голови А. Мейвндорф хоче зречи ся участи в президиї, бо має велику охоту працювати в комісиях дум- ских та у фракциї октобристів Але окто
бристи мають надію вмовити М. Мейєн- дорфа, щоб він зістав ся на своєму міс- ци. Я к що й справді він піде з президиї, то можливо, що на єго місце виберуть Н. Н. Львова, мирнообновленця, канди
датуру якого піддержують і октобристи.
Недавно б. президент думи Х о м я к о в висловив ся в розмові про нову се- сию в розмові із співробітником „Б. В Ь д.“
між иншим: »тепер ще невідомо, чи поч
не дума свою працю з буджету. Се за
лежатиме від постанови буджетної комі- сиї. Я к що вона схоче працювати так, як велить справжня фінансова спритність, то доведеть ся дожидати аж поки роз
глянуть всі обрахунки окремих відомств і зроблять загальний доклад у справі буд
жету на 1909 рік. Та, опріч буджету, в нас тепер є готові законопроекти. Коли зайшла річ про вибір нового голови ду
ми Хомяков казав: »Я сам з більшою охотою брав би участь у законодатній праці, аніж в її формальному боці. Я к би найшов ся хтось инший такий, щоб згодив ся поставити свою кандидатуру і мав шанси бути вибраним головою, то я з охотою вступив би ся зі свого місця.
А як ні, - то мені не доведеть ся зрі- кати ся тоді, коли дума схоче, щоб я зістав ся на своєму місци“ .
В розмові з співробітником »Бирж.
В1>дом.« він заявив, що думска праця єго зовсім не задовольняє „В країні повний брак законности, п о т р і б н і н е г а й н о р і ш у ч і р е ф о р м и , а дума не проявила ніякої законодатної інїциятиви, розглядаючи тільки те, що подавало ся з мінїстерских канцелярий". Хомяков за
ходить так далеко, що навіть не признав законною ту перешкоду, на яку звикли в тих випадках покликатись оборонці тре- тої думи, себ то, що йти шляхом д р і б них справ* примушував думу уряд. На думку Хомякова, уряд тільки користував ся „непротивленьским" настроєм думи, й
колиб того настрою не було, тоді й пра
ця думи пішлаб иншим шляхом, цїкавій- шим і кориснїйшим.
Д о сеї розмови Хомякова з співро
бітником Бірж. Б ід . додає „Р а д а " ось які замітки: »3міна в поглядах п. Хомя
кова моглаб дати ще оден наслідок. Я к голова державної думи, п. Хомяков без
перечно може впливати на напрямок її праці в той чи инший бік. Отже льоґічно булоб сподіватись, що свій новий погляд на задане думскої праці п. Хомяков по- стараєть ся прищепити цілій думі, або, бодай більшій в ній частині, щоби таким чином усунути надалі всякий ґрунт для закидів у байдужности й »непротивлен.
стві«. На жаль, д Хомяков не тільки че
сна людина, а ще й окгобрист. Як чесна людина, він не може не бачити всіх хиб
«своєї* думи, але як октобрист, він бо їть ся й тїни опозициї й тремтяче зая
вляє: «Як тільки буде призначено новий кабінет міністрів, дума значно полївійшає й запанастить себе*...
В Р о с и ї не перестає с п р а в а Х о л м щ и н и бути предметом дневни- карскої розправи.
Д-й І. Філевич в „Н овом ь Времени"
„чіклуєгь ся* про Холмщаків. Дивлячись на те, як Холмщина бідує, хоче він їй допомогти, та тільки «допомога* ся обі
цяв Холмщакам в будучинї ще більше, може, страждань, ніж терплять вони те пер. »8 вересня вся Холмска Русь сьвят- кувала свій храмовий празник. Голосно залунав тут в сей день місцевий народньо- релїґійний гимн: „Пречистая Діво, Мати руского краю", пригадуючий розрізненим всякими перегородками Холмщакам, Бо линякам, Галичанам про їх национальну едвість!". За останні роки се нагадуване має для Холмщини особливе значінє. В Росиї було штучно відділено її від «рус- скаго ц ілаго* (чомуж не украіньекого?), звязано з Царством 1Іольс<им, щоби тер
піти на собі вплив цілком виключних у- мов та обставин". Д й Філевич, що трохи вище зазначив племенну єдність Холм
щаків з Болиняками та Галичанами, далі уже ладен підвести Холмщину під вели- корусску країну, бо каже, що прилучене її до Польщі зробило шкідливий вплив
«для русскаго характера Холмской зе- мли«.
«Цілком згож уємося з д. Філевичем
— пише «Рада — що в 70 роках, коли згадали про Холмщину і почали про неї
„дбати", то „не оказалось никаного по- ниманія ся характера и дійствятельньїх'ь потребностей*. Замісць того, щоб дати змогу україньскій людности краю розвер
нути на всю ширину своє национальне й культурне жите, яке перешкажалоб роз- виткови польонїзациї краю, тут вжито най- пильнїйших заходів для обрусеня. Н а
слідки були сумні, яких й не сподївали ся. «Ц ільїе в ік а * перед цим «холмщане геройски стояли на страж і* рускої землі.
«Несмотря на в с і невзгодьі народчь соб- ственннмгь горбомч, отстоялч. ся нацио- нальньїй характерчь. Но и героизму пре- д 1л гь бьіваегь. Холмская Р усь пережи-
ваегь теперь несомнінньїй кризись".
„Д-й Філевич каже,, що „политиче- скій разумчі и справедливость" давно у- же вимагають віддїленя Холмщини від Польщі. А ми з свого боку додамо, що й саме відділене сього украіньекого краю від Польщі мало запобіжить єго денацио- налїзациї, як що місцевій людности і на далі не буде дано змоги вільно розвива
ти своє национальне культурне житє та коли і на далі тут практикуватимуть ся такіж обрусительні експерименти, як до сього часу".
До того зробимо ми з свого боку примітку, що не досить дати Холмщинї змогу вільно розвивати своє национальне житє, але й свободу релігійну. Якраз на- маганя Росиї до оправославленя Х олм
щини з підмогою «Ґалїцких Русских* По
пелів, Дячанів, Цибиків, висиланих там Дїдицким і Як. Головацким після 1864 року довели до того, що Холмщина за
тратила не тілько свою укр.-руску иацио- нальність, але й тепер після проголоше- ня маніфесту про віротерпимість у вели
кій части зголосила перехід до латинь- ского обряду з боязни, що колиб при
знала ся до давної своєї унїятскої віри, поверненоб її знов у православіє.
Д о п и с ь.
З Брідщини.
(С пілка всеполяків з москвофілами. Щ о сказав митрополит о. Антонїй унїятскому сьвящени- кови в Почаєвї? Дещо більше правди о прогуле- ц ї кацапів до Почаева і Києва. „Вольінецеи з Г аличанина під монастирскими мурами в ІІо- чаєві і єго >разоблачєнія<. Торжество ев. Нова в Берестечку яко репйапі до всеславяньскої ідеї.
Наше народне і р е л їґій н е становище в Брід- щ инї за останних 2 0 лїт і в 1908 роцї).
(Дальше).
Для того хибив стріл вимірений про
тив нашоїю народу нашими недругами.
Не зібрали пядесять тисяч, не перекона
ли анї одного до апостазиї, протверезили і тих 150 збаламучених «Русскою Волею*
селян, а тих кількох платних рублями аґітаторів остало платною зволочею, не удалось вивести їх до «чина* т§г6\у віа- пи. Кіе ибаїо ві§ гарготужігіс сЬос ІгосЬи зсЬ ігту, як бажав Бгіеппік Роїзкі. Т а, панове, озвемось ми. Посіяти вітер не тяжко. Вже нять літ підпомагають наші надграничні приятелі людий ворожих на- родови і Церкві, всякий рух прихильний україньскій ідеї тлумить ся, наших людий переслідують за найщиршу роботу для народної ідеї, для Церкви, для династиї, а потім кричать в сЬ угта £гогі! Явно го
лосить ся, що Українці мають бути тою ціною, якою окупить ся мир польско- московский і жадібна медвежа лаба ви
сувавсь. Та наслідки як раз противні, хотяй може трафитись, що в часі борби будуть і жертви. Прецінь загально відо
мо, як тяжко навернути платного агіта
тора. Але з другої сторони тому чотири роки ніхто був би не припускав, що др.
Дудикевич, побитий яйцями, буде соро
мно утікав з віча і то... в Залозеччині, котра забивала хрунями всю народну роботу.
Однакож і до наших сьвящеників твердого закала малень е слівце. Не грай
тесь з огнем, отці! Ревнуючи о обще- русскую ідею і затираючи нашу народну ріжницю від Москалів, ви несьвідомо за
тирали і ріжницю межи католицтвом а схізмою. Вам імпонувала могуча Росия, дешева Росия, мнимий добродій Росиї, але треба народови показати і слабі сто
рони єї устрою і єї віри. А сего не ти- калось, а тепер прийшов ворог і хоче се використати. А ворог є і в дома і за кордоном. Бо вже всякий переконав ся, що між нашими руссофілами а офіци- яльною Росиєю є тісна сполука. Але мо
же і не всякий ще знає, що і в Росиї робота «істинно русских* людям обридла і все, що чесне і справедливе, відвертавсь від них. Се відчув на собі і о. Виталїй і митрополит „Антонїй" ба і «Галича
нина*. Недавно впали нам в руки числа Галичанина, де в фейлетоні під заголов
ком „ІІод'ь монастьірскими мурами", на
писав якийсь «Вольїнец'ь* цікаві для нас уваги. Що до особи «Волинця* не тре
ба довго додумуватись. С е оден з наших платних аґентів, а може і оден з «госпо- динів депутатів*. Цілий фейлетон, се одно велике кацапске «На ріках вавилоньских*
Гей! гей! ви мури Почаівскі' Сидить у
з
вас така доблесна сила, як о. Виталїй.
Кілько то він натрудив ся для нас істин- но-русских. В своїм Листку Почаввскім вирізав всіх Ляхів і жидів, відкрив бом- бовщиків і укранцїв, показав їх прави- тельству, знищив крамолу, просьвітив хло
пів своїми процесиями на „істинний путь"
вибудував навіть „Народний домгь “ , де гостять дурно поломників (віс!), тай ніхто ему того не хоче порахувати в ріиз Пра- вительство лише терпить, інтелїґ нция брудить ся, а народ — ах той нарід!
він не хоче розуміти. Подивіть ся в Ні
меччині, Франциї, в Чехах навіть, всюда на заваді всьо просьвіщавт ся на „сновм родном" грунті, ах! а ту, ту саму робо
ту назвали назадницкою, не ліберальною, хулїґаньскою . О. дрт. В олинець богато їздив по западних краях, на кождім вічу величав ся тим, аж виплакав свій жаль під монастирскими мурами в Почавві, що мовляв о. Виталїя і его ;дею, котрої пер вим представителем в Відни встм »азгь«, не восхотягь разуміти. Т аж він в своїм Почаївскім листку учив виразно, та в своїх проповідях учив виразно, що на оден ніж можна брати їно сім жидів, а ось- мого вже ні, таж для добра »русской«
ідеї можно палкою валити всіх, таж він виразно похвалив салдата, котрий заоу- бар жида за те, що наївшись і напившись не хотів заплатити, а жид поважив ся сказати, що »салдат свиня*. Таж д-рь Волинець був в Німеччині і т. д. і всю
да так само.
Але поправдї жаль »Волинця» пов
став з іншої причини і слези свої випла
кав він в Галичанин! ось для чого.
(Д аль ш е буде).
Просимо щ ш і т ї передплату.
Н о в и н к и
— Календар. В с е р е д у : руско-кат.: | По
кров. П. Д. М.; римо-кат.: Каликета Папи. — В ч е т в е р : руско-кат.: Кипріяна, Юстини;
римо-кат.: ЯдвиГи і Тереси.
— Від комітету основателїв „Земельного Банку гіпотечного" дістали ми до поміщеня отсю відозву: На наш поклик поспішив знач
ний гурт нашої патриотичної суспільності! з субскрипциєю акций «Земельного гіпотечного Банку», так що протягом тижня підписано і задатковано звиж четверту часть всіх акций
Матеріали и іеториі з в и Галичан з Буинипцямн.
Ч. 169.
Занятя Осипа Барвінськогз.
Шляхтинцї, 1871, 4. липня 3 листу Осипа Бар- віньского до Із. Воробкевича.
— Сиджу тепер в Родичів та займаю ся моїм давним любим трудом: перекладаю серб
ські народні думи на наш язик, з котрого по
силаю Вам хоч частину на показ. Може коли прийде такий час, що появлять ся сї думи печатані, а поки що треба сидіти та ще справляти.
Другою роботою моєю є св. письмо для народа в скороченню; коли схочете, перешлю Вам на показ хоч з пару кусничків.
Ч- 170.
Григорій Воробкевич про себе.
Чернівці’, 1871, 7. серпня. Григ. Воробкевич до Олекс. Барвіньского.
Обстоятельства всілякого роду, скорби, недуги, журби застановили мене, мовчати;
і ми не сумнїваємо ся вже, що цілий основ
ний капітал „Земельного Байку гіпотечного"
буде покритий субскрипциєю. Щоби однак уникнути довшої проволоки в дальшім пере- веденю цілої справи, звертаємо ся ще раз до нашого патриотичного загалу з просьбою, щоби поспішив з субскрипциєю дальших ак
ций та щоби всі, що відносять ся прихильно до сеї справи і розуміють єї вагу, надсилали як найскорше підписані лїсти і заяви суб- скрипцийні з відповідними задатками, най- пізнїйше до дня 23 жовтня с. р. а також роз
вели відповідну аґітацию в цїли позисканя дальших субскрибентів. Рівнож просимо ті наші Товариства і тих наших Ви. прихильни
ків, котрі займають ся збиранєм субскрипциї, аби субскрибовані рже лїсти і заяви безпро- волочно відсилали до нас. Субскрибовані лї
сти, заяви і задатки треба відсилати під а- дресою: Товариство взаїмного кредиту „Дні
стер" у Львові, улиця Руска ч. 20. У Львові, дня 12 жовтня 1908. — Комітет основателїв пЗемельного Банку гіпогенного».
— В справі протесту соборчиків пише „Ни
ва": В „Ниві" піддано гадку, щоби соборчики своїми ухвалами і адресами протестували про
тив напасти, поміщеної в „Ділі" на Ексц Ми
трополита Сьвященики белзкого деканата дали початок, як доносить „Руслан" (ч. 194).
„Діло" (ч. 202) вважає такий протест за без предметовий, „бо (зс. протест) звертаєть ся проти статі, якій ті політичні чинники, що відповідають за напрям дневника, відобрали всяке значінє". Силу протестів м ає ослаблю
вати — на думку „Діла" — факт, що проте-, стуючі не веї предплачують „Діло". Обі за
мітки неузасаднені. Протест духовеньства лиш тоді був би безиредметовий, по звісній зая§і видавництва »Дїла«, єсли би протесговано виключно против национально демократичної партиї і «Діла», яко єї офіцияльного орґану.
Тимчасом протест відносить ся до самого факту оклеветаня Митрополита, менша з тим, хто і де того допустив ся. Дальше, факт оклеветаня дає ще і нагоду, заявити духо- веньству свій пієтизм до невинно оклевета- ного Архієрея, іцо конечно викликує потребу заняти ся згаданою статию і «Ділом». Але і в відношеню до партиї і єї орґану протест ще зовсім не став безпредметовим. Партия і видавництво відпекали ся статі бувшого р е
дактора, яко вислову єго особистих поглядів.
Але на них ще тяжить обовязок дати окле- ветаному Митрополитови якусь сатисфакцию що до тепер на жаль не стало ся. Протест може проте відносити ся і до занедбаня того очивидного обовязку, занедбаня тим тяжшого, що партия завинила неґативно і морально, недоглядаючи відвічального редактора, звісного вже перед тим зі своїх ліберальних вибриків.
глубоко мовчати, але з того не можна заклю вати, будь то би я забув на моїх щирих при-1 ятелїв Ні, не забув я і не забуду на вас, мов крізь сон вижу я і сегодня ваші приві
тливії, ніжнії лиця, очи ваші блистящії ся огнем правди і ревности для доброго і кра
сного. З іскренним сочуствієм слідую я за вашими працями, тішу ся їх успіхом, смущу ся їх запоном.
Гадав і я раз належати до нрацьовняків на полю літературнім, вівів і я на поприще ніякі (!) твори поетичні, але розчароване прийшло скоро. Плохі і мізерні були ті твори простісінька простомова в римах — і як з а служили, так ся і стало їм, ізчезли, заніміли мої недотепні звуки, мов голос вопіющого в пустиня. Завісив я тому мою бандуру на клинок, засохла жила поетична в моїх гру
дях, зостало ся тілько глубоке пошановане тих людей, котрі з істинним талантом працю
ють для добра і хвали нашого бідного наро
ду. Бог най благословить труд ваш честний, а я з мої сторони жичив бим бути Ротшіль- дом, абим міг з гордостию здїлати ся меце- насом рускої літератури! Але то знов неіспо- мнимії мрії — і більше нічого. —
Обставина, що деякі з протестуючих не пе
редплачують «Діла», ослаблювала би силу протесту хиба тоді’, єсли би протестовано про
тив політичного напряму дневника, до чого мають право лиш ті, що підтримують днев- ник за єго політичний напрям. Але протести соборчиків звертають ся против ложи і кле- вети, отже против морального зла, поповне
ного в дневнику, а до такого протесту мають право веї ті, що їм залежить на тім, щоби руска преса була чесна. Відтак, хотяй не кождий сьвященик передплачує „Діло", але і єго не поборює, а бере ся до поборюваня аж тоді, коли дневник промахує ся морально.
Так отже і сьвященики непередплатники
• Діла» можуть посередно впливати на мате- рияльне положене «Діла», можуть підтинати єго бит. І так будуть робити, єсли „Діло" не заперестане своїх промахів, а протести суть заповідженєм тогож. З тої рациї протест має своє значінє. Не можна собі легковажити опі- нїї, яку „Діло" може мати серед суспільної верстви, так зрослої з народом, як духовень- ство, дарма, що не веї члени тої верстви під
тримують материяльно „Діло". А та моральна сторона також щось значить! Єсли „Діло" не думає числити ся з огіінїєю духовеньства, о скілько потребує єго препумерати, то тим самим викличе против себе і ту частину ду
ховеньства, яке єго материяльно попирає.
В кождім случаю, протест непередплатників зовсім не є так маловажний, як би се кому могло видавати ся. — о. Он. Воляньский, пред- п л атн и к «Діла».
— Шпіоньске кодло. Кружить чутка, що сп ій - манєм одного шпіона росийского, Ярослава Мончаловского, не скінчить ся афера кацап- скої шпіонажі в Галичині. При домашній ре- візиї у Мончаловского найдено крім мапи Га
личини з зазначеними фортифікациями та їх описом ще купу листів, які компромітують більше осіб з кацапского табора, замішаних в ту справу. Шпіоньство їх датує ся не від нині і запевно, що згадану мапу арештований Мон- чаловскнй лише доповняв, одїдичивши єї по своїм батьку, редакторі „Ґалїчашна". Тимто
„Ґалїчанїн" дуже сердить ся на своїх прияте
лів з \¥ іе к -ів і Сіопс-ів за то, що широко розмазують шпіонажу Мончаловского, а на оборону наводить, що і між Поляками були подібні індивідуа як Мончаловский. Немепіне галицких кацапів скомпромітував ся їх Губер
натор консуль Пустошкин, в якого сусідстві (при ул. Домбровского) мешкав Мончаловский, і був єго щоденним гостем в консулаті та не
відступним єго товаришем на проходах по Львові і околиці. Тепер, як загально говорять,
Пустошкин буде відкликаний.
При сій нагоді годить ся пригадати теле
граму з Петербурга до віденьского N. \У. «Гоиг- Ч. 171.
Поема „Немай“, Сборник пісней і Мизікіекге Із. Б а.
Чернівці’, 1871, 8. серпня. Із. В. до братів Бар- вінськпх у Ш ляхтинцях.
— Пишете Ви мені про мого Н е ч а я.
Шкода, братя, щоб той твір марно пропав.
Возьміть ся Ви, мої голуби, до працї, по
правте єго, роздумайтесь над ним, додайте і одно і друге і віхарте єго так, щоб наші лю
де ним втішились, щоб з него ганьби не на
братись. Я дуже рад би, щоб він ві Львові печатав ся, а то тому, що в нас нема гарних черенок. Там булоб і для Вас лекше коректу
рою займати ся. Будьте Ви- такі добрі і на
пишіть мені, кілько ме друк стояти, щоб і я міг з грішми застосувати ся. І тепер міг би я Вам щось грошей прислати, но найстарший мій син і жена мусять після ради доктора у купіль їхати і тому мене великі видатки че
кають. Но у Новембрі і Декаврі с. р. буду в стані сю справу залагодити.
(Дальше буде).
