Почтову належитість оплачено гуртом.
Рік І.
Незалежний, аполітичний, безпартійний, становий часопис.
Виходить 1 і 15. кождого місяця.
Адреса Редакції й Адміністрації: Коломия, вул, МЩКЄВЙаЧ.51.
ЦІНИ О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто
рона 90 зл., половина 45 зл., */«
стор. ЗО зл., Чй стор. 15 зл., ’/ів стор.
8 зл., 1/м стор. 4 зл-
ДРІБН І О ГО Ш Е Н Н Я : За одно
слово або його місце 10 сот.
Постійні оголошення мають 20%
знижки а оголошення для дяків-
пренумераторів 50%.
О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимається
тільки за попередним надісланнєм
належитости або принайменше за
мету. А н о н і м н и х д о п и с і в
не принимається.
Р у к о п и с і в не звертається.
Передплата:
В ираю чвертьрічно . . . Г25 зя.
За границею річно . . 1% доляра
або їх вартість в иншій валюті.
Чекове конто П. К. О. в Варшаві
ч. 152 951.
Ціна одного примірника
20 сот.
Будьте люпьми !
Серед некульту
гається дуже богато л... о- нань, а між ними також і таке дивне по- наттє, що чим. чоловік є на висшому ста- новищи, чим посідає висші титули, висшу освіту, чи чим навіть гарнійше чи богатійше одягнений, тим має — ніби від Бога да
не — більше право до вигіднійшого життя, до бездільности, до збирання поклонів, до безмежного панування над низшим від се
бе і т. д. і т. д.
Таке поняттє загинуло вже давно-пре- давно в західних, натеперішний час дійсно культурних народів, як на пр.: в Амери
канців Зєдинених Держав, в Англійців, Німців, або хотяйби навіть і в Чехів.
Серед нашого народу знайшло се по
няттє дуже пригожий ґрунт для себе й так тут вже від віків розпаношилося, що на його цілковите викоріненнє не мало часу, сил і труду прийдеться нам посвятити.
В чому проявляється таке поняттє ма
буть кождий з нас знає й бачить.
Не треба хиба тут згадувати про те, як на пр.: наш селянин, навіть цілком собі не- знакомому, першому-ліпшому панкови кла
няється низенько, аж до самої землиці, або як він всіх і вся лиже навіть по руках : приходить до адвоката цілує його в руку, приходить до нотара робить те саме, а як здибає вже де священика, но... то вже по старому звичаю „мусить*1 * З його в руку по
цілувати.
А вже найяркійше проявляється таке дивне поняттє в відношеннюся наших, де
яких людий по селах до священика й дя
ка, як таких. На п р .: коли дяк жадає від сторони за виконаннє якоїсь церковної чинности належну йому одну трету пайку загальної вартости, себто половину того, що дістає священик, то сторона, яка не має охоти тільки заплатити, виправдує се ось як: „ксьондз є більше вчений, як Ви, то йому належиться й більша пайка“ .
Де тут льоґіка, де тут здоровий ро
зум та де тут пошана для самого себе?
З сего виходить таке, що аисоту заплати за працю в загалі належалоб назна
чувати не відповідно до того, що зроблено, але відповідно до сего, хто то зробив.
Наколиб світ такого способу придер
жувався, то вже давно-предавно був би цілком збанкротував.
Ніхто не заперечує, що чоловікови з більшими інтелектуальними здібностями на
лежиться важнійша позиція в суспільности
й певна пошана та винадгородженнє за йо
го евентуальну щиру й видатну працю для добра загалу на такому пості, але й ніхто не потвердить, що чоловік, з меншим чи жадним образованнем, має працювати за будьщо, або й цілком за дармо. Ні, такого права в культурному світі не ма й не буде.
Майже кождий з нас аж надто добре відчуває сам на собі, яку страшну еконо
мічну нужду та инші злидні переживає наш народ під теперішну пору, але одначе сим не можна оправдатися тоді, коли для свя
щеника за виконаннє певної церковної фун
кції знайдеться на пр.: 20 зл. а для дяка, який з малими виїмками не користає ані з кусника ерекціонального ґрунт'’, ані не побирає жадної сталої місячної конґруи (платні), так як священик, або ще дуже часто не має власного кута й платить за хату грубий чинш — 10 зл. т. є половину того, що взяв священик „не ма звідки дати1*.
Таке лоступованне зглядом свойого бідного дяка не дасться нічим оправдати;
підставою є тут хиба лише безхарактерність даної особи та жажда дешевого вихісну- вання праці другого.
Дяки милостині не хотять, они домага
ються лише заплати за свою тяжку працю.
Не треба нашим громадянам забувати про те, що дяки в більшій части мимо сво
його, нужденного, матеряльного положення, руководяться також і гуманністю супроти своїх парохіян. Они, там де сего конечна потреба вимагає, виконують свої службові чинности також без жадної матеряльної хористи для себе, отже цілком безплатно, дарсм.
А треба також тямити й те, що нако
ли дяки будуть бачити, щире відношеннєся своїх парохіян до себе, то вони н а п е в н о винадгородять їм се стократно, не тільки своєю щирою, прикладною прислугою для добра нашої церкви, але також своєю рев
ною, видатною, культурною працею для добра свойого народа, а з окрема для до
бра своїх парохіян.
І. В.
Вписуйтеся вчлени „Р ІД Н О Ї Ш К О Л И "
(членська вкладка тепер 1 зл. на рік). Рів
ночасно з грішми присилайте й спис членів (імя, назвисько, заняттє й точну адресу) до Українського Педагогічного Товариства у Львові, Ринок ч. 10.
Не забувайте, що в „Рідній Школі**
наша будучність!
Привіт „Голосові Д яків ".
Здоровий будь '„Голосочку..
Я тебе витаю І Тобі то усякого Добра я бажаю.
Рости Братіку скоренько, Як верба при ставу, Рости, рости, розвивайся Нам на добро й славу.
Рости скоро, наш Дорогий, Сильно розвивайся
Та до борби з долев дяків Не гайно збирайся!
Дивись, Брате Дорогенький, Щ о вона вчинила:
Славних й мудрих колись людий На жебри пустила!
Скажи її, милий Брате, Щ оби подобріла:
Зрабовану честь і славу, Щ оби нам вернула!
Наколи її поправиш, Н ми жити будем, То за Тебе ми ніколи В життю, не забудем!
А як нужди позбудемся, Станемо панами,
Тоді і Ти Дорогенький, Попануєш з нами!
Тоді разом заспіваєм:
„Славен Бог в Сіоні,
Так на земли, межи людьми, Як в небі на троні*4.
І врадуєсь Україна, Добрими синами,
Щ о поведуть люд свій рідний, Правими шляхами.
Сковятин, дня 20. цвітня 1925.
Тихон Яремків, дяк.
Голос ізСкільщини.
Вп. Товариш і-Дяки! Борба за красшу Вашу долю ще не покінчена, вона щойно розпочалася.
Організуймо всі свої сили під одним прапором та ставаймо з а р а з до боєвих рядів, бо маємо пе
ред собою немалого ворога.
Не всі людці відчувають Вашу кривду, не всі Божі Служителі спішаться направити лихо, они тільки наказують повинуватися, а самі не слуха
ють. Видана „Прагматика для Дяків*4 з дня 1. цві
тна 1925 р. Ч. 9 '0 р д . .декотрих священиків „не о- бовязуе44. От приклад: В парохії Н. дяк домагався в день Поминальної Суботи перед Зісл. Св. Духа, щоби його о. парох наказав провізорам призна
чити 1/3 частину загального приносу в натурі для дяка, бо так постановляє Арт. VI., §. 48, буква ж.
згаданої прагматики. „Нехай так буде, як було44 відповів парох і після того виділено дякови 2 9 части й хліба.
Наколи дяк звернув увагу провізора, що о тім буде знати світ і Митрополичий Орлинарят у Львові, о. парох скликує в понеділок Зелених Свят деяких парохіян до громадського дому, тут підно
сить, що завязалося якесь товариство дяків і ви-
і робило собі прагматику, яка являється для громади