Почтову належитість оплачено гуртом.
Ч. 5. Коломия, понеділок 1. червня 1925.
Незалежний, аполітичний, безпартійний, становий часопис.
Виходить 1 і 15. кождого місяця.
Адреса Редакції й Адміністрації: Коломия, ВУЛ, МІЦКББІЧЙЧ. 51.
ЦІНИ О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто
рона 90 зл., половина 45 зл., % стор. ЗО зл., % стор. 15 зл., ’ /ів стор.
8 зл., '/зз стор. 4 зл.
ДРІБН І О ГО Ш Е Н Н Я : За одно слово або його місце 10 сот.
Постійні оголошення мають 20%
знижки а оголошення для дяків- пренумераторів 50%.
О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимається тільки за попередним надісланнєм належитости або принайменше за
мету. А н о н і м н и х д о п и с і в не принимається.
Р у к о п и с і в не звертається.
•
Передплата:
В краю чвертьрічно . • • 1'25 зл.
За границею річно . .1 % доляра або їх вартість в иншій валюті.
Чекове конто П. К. О. в Варшаві ч. 152.951.
Ціна одного примірника
20 сот.
Досить кривди!
В цілому культурному світі, в кождій культурній державі існує право, яке не забо- ронює своїм горожанам організуватися в ріжні, законом обняті товариства, комітети, інституції, гуртки і т. п. п о д у м ц і о р- ґ а н і з у ю ч и х с я .
Організаторам прислуговує право, ужи
вати до ведення організаційної акції ріжних, правосильними законами дозволених спо
собів. Отже, наколи хто нарочно ділає на шкоду якоїсь організації, то інтересованим можна, між иншими законними средствами піддати се також і прилюдній критиці. На- колиб така критика колідувала (суперечила) з карним або иншим того рода законом, то пошкодований може шукати собі сати
сфакції на правній дорозі, а ніколи не має права полагоджу вати справи самосудом зі шкодою для других.
Чим більше культурний є народ, тим культурнійші має закони й тим точнійше придержується їх.
У нас, на деяких ділянках культурної праці діється цілком противно: коли на приклад якась поневолена, ріжними людця
ми визискувана кляса л ю д и й пробудить
ся до організаційного життя й виявить стремліннє до борби за поправу свої екзи
стенції, то зараз знайдуться свойого рода типи-людців, які всіма можливими, дикими, нелюдськими способами поборюють то при
родне й культурне явище.
За доказ повисше сказаного може по
служити на пр. такий факт: Недавно від
бувся у Львові Загальний Збір Дяків, на котрому деякі бесідники-дяки піддавали від- ємній критиці відношеннєся нашого свя- щенства — з малими виїмками — до дя
ківського, організаційного життя та до по
прави дяківської долі в загалі. Се так по
діляло на одного з наших священиків, що він дяка своєї парохії, зараз після його по
вороту — зі згаданого збору до дому — усунув зі служби, не зважаючи на брак йому компетенції до сего та на те, чи сей чоловік має средства до життя, чи ні.
Другий анальоГічний випадок предста
вляється так: Дяк домагається від місце
вого священика, справедливійшого розділу церковних доходів і не виконує приказа- иих йому приватних послуг у священика, за що сей сердиться на него, скликує до громадської канцелярії двох радних та ста
вить рішучий внесок, на негайне усуненнс дяка зі служби, н а щ о л и ш е т і д в а чле
ни громади безправно годяться й дяк — хрч-нехоч — мусить сему рішенню пови-
Вписуйтеся в члени „Р ІД Н О Ї Ш К О Л И "
(членська вкладка тепер 1 зл. на рік). Рів
ночасно з грішми присилайте й спис членів (імя, назвисько, заняттє й точну адресу) до Українського Педагогічного Товариства у Львові, Ринок ч. 10.
Не забувайте, що в „Рідній Школі0 наша будучність!
нуватися й шукати иншого куска хліба, я- кого одначе в теперішних часах не так лег
ко можна найти.
Се є лише одні з многих найновійших фактів. Таких і подібних випадків з попе- редних часів можна навести не мало й они будуть повтарятися так довго, доки ініція- тива дяківської, організаційної праці не пе
рейде до рук самих дяків.
Редакція покищо апелює зі свойого боку до дотичних священиків, щоб ОНИ ЗМІ
НИЛИ дотеперішну систему свойого відно- шенняся до даних дяків та зараз направи
ли заподіяну їм кривду, у м о ж л и в л ю ю ч и їм п о в о р о т на ї х с т р а ч е н і п о с а д и , бо в противному випадку редак
ція посвятить для них, під їх особистими адресами відповідну рубрику в часописі.
Тут на сему місці апелює редакція також до наших свідомійших громадян, а з окрема до громадських урядів та церковних комі
тетів, щоб они безумовно не позволили на те, щоб їх священики з їх дяками так по
водилися, бож прецінь д я к и н е є с л у г а м и с в я щ е н и к і в , а л е с л у г а м и г р о мад, і лише громада як така а не хто ин- ший має право на основі заключеної з дя
ком угоди надати чи виповісти йому дя
ківську посаду.
Священик, який самовільно, без поро- зумінняся з покликаними до сего чинника
ми своєї парохії, принимає або усуває дяка з дяківської посади, переступає свою ком
петенцію та нарушує м. и. також достойність і повагу цілої, даної громади.
Щоби на будуче такі неправні й не
людські усування дяків з їх дяківських по
сад не повторялися, повинен кождий дяк, а з окрема такий, що не є певний своєї нинішної посади на разі, то є доки дяків
ських справ взагалі — остаточно не унор
мується, зробити зі своєю громадою писем
ний, службовий контракт найкрасіге в но- тара або адвоката.
Контрактовий дякбуде міг вже спокійній- ше сидіти на своїй посаді та бути певним, що ніхто його самовільно з неї не від
далить. 1. В.
Кілька слів
про дяківські збори взагалі.
Такі збори є дуже для справ дяків потрібні.
Одначе хосен дадуть лиш тоді, коли всі постано
ви зборів, будуть всіма дяками виконані. А вико
нані будуть тоді, коли будемо мати дйків залеж
них від організації, а не від таких людців, я кі уважають дяка за щось підрядного. На жаль у нас поки-що такі дяки водяться. На пр. коли од
ного року посходились дяки на збори в Станисла- вові, то до своєї справи так обоятно відносились, що аж сам предсідник зборів і голова Т ва сказав їм всім до очий, що вони до справи о власний кусок хліба так байдужно відносяться, як би се розходилось о хліб для якихось африканських Му- ринів.
За се показалися наші дяки цікавійшими в ч о му иншому, а саме: коли вернула депутація від Пре- освящ., та заявила зібраним, що Преосвященийїх
„файно* прийняли, „усміхнулися" і т. д. то зараз за сим пішло під адресою Преосвященого сильне:
„Многая літа* а все те, що мало полагодитися на зборах лишилось по старому.
Отже таких дяків, котрі розумілиб, що то є організація, та що таку організацію треба поперти не лиш словами але й власною кишенею в нас — дуже мало. Щ оби такі дяки вже не виводилися й не забирали місця таким дякам, котрі уміють бо
ротися за загальну дяківську справу, то по моїй думці, ми дяки повинні самі стреміти до сего, щоб здобути собі відповідну освіту.
Д як повинен бути надаваний на посаду сво
єю організацією в порозумінню з даною конси
сторією, а не так як оно тепер діється, шо при- няттє дяка на посаду або усуненнє його з неї залежить виключно від примх одиниць. Д як по
винен дістати мешканнє, ерекц. грунт, дрова, па
совисько, збіже „гарці* і т. п.
Щ о до так вв. „гарців", то дяк не повинен сам їх збирати, бо се чисто по жебраиьки. Се по
винна йому громада зібрати й доставити додому.
За в с я к і церковні треби повинен дяк по- бирати зі всего */» часть, а не лише на пр.третий хліб, як то се по більшій части дяки дістають.
Третину грішми дяки розуміють хибно. На пр. ко ли священик дістає за похорон 10 зол. то дяк по
винен дістати 5 зол. а ие 3 33 зол., бо 3 33 зол.
є */« частію з того, що сторона платить. Крім се
го, що дана парохія може дати дякови, дяк по
винен діставати також ще й з державної каси ся- ку-таку платню.
Кождий дяк повинен бути обезпечений в пен
сійнім інституті приз, службовиків та щоб на ви
падок нездібности до праці, я к ; страта слуху, го лосу, хороби очий і т. п. побирав якусь підмогу.
По смерти дяка вдова й сироти повинні та
кож діставати якусь підмогу.
Накопиб се було запевнене дякам, тоді сему званню віддалився люди спосібні й меткі, вони пілнеслиб повагу дяківського стану до відповід
ного ступня та сповнялиб як слід і свої грома
дянські обовязки на місцях.
Знаю й тяких дяків, що чваняться дяківськи
ми испитами, а не мають належного поняття о
дяківських справах взагалі та відносяться до них
байдуже, а що відноситься до громадянських обо-
вязків як засновання кооператив, курсів для негра-
2.
мотних і т. и., то хиба й не згадуй нічого. ! чорна година дальшого дня, марево голоду й при Але як каже польська яословиця: „па Ьеггу
Ьіи і гак гуЬа“, таке саме і з нашими дяками. Коли тебер бесіда про щось красшого й поправу долі сих „Рабів Боших", то уважаю отеє за відповідне:
виджебрачо; торби на старі літа. На зборі довга, горяча дискусія над незносимим, матеряльним по- ложепнєм дяків, браком службових доходів, не
щирим відношеннемся священства зглядом дяків, Люди, що стоять на чолі дяківської організації і його ворожим виступом перед роком проти заря- повинні прийти з поміччю дякам в їх борбі за! дження Еписькопського Ординаряту, наділити дя- поправу своєї гіркої долі та поробити відповідні
ік івкількома моргами ерекціонального грунту Одно- заходи до засновання дяківських шкіл но більш их! згідна резолюція що до наділення дяків як цер- містах а найрадше катедральних по думці пере- ковких функціонерів ерекшональним грунтом, що ського „Українського Голосу* а не такі як тепер
при нашій станиславівській катедрі, де питомців учиться в крилосі штовханцями. Наколи буде все те дякови запевнене, що я висше навів, тоді до тако ї школи дадуть родичі й своїх здібнійших ді- тий і будуть їх там власним коштом удержувати.
Крім сего всі наші інституції підуть на стрічу та.
кій школі, та будуть її підпомагати, бо в ній бу.
дуть бачити будучих, щирих робітників для церкви й народа, незалежних від примх одиниць.
Голос „Волі Народа“ про Збір Дяків у Львові дня 29. 4. 1925.
„Збори „Дяківської Самопомочі” відбулися у Львові при участи 600 членів. Над зборами по
ложив свою тя ж ку руку „священический клир“, хоть слідна була спроможність деяких дяків ви
зволитеся з під сеї „о піки * і є надія, що се по- слідує, єсли дяки змінять статут та возьмуть ор
ганізацію в свої руки. Чи можуть робітники від
дати організованнє своє, професійне капіталістам, які їх визискують? Чи зробив коли що доброго капіталіст робітникам добровільно? А звісна річ, як зависимі дяки від парохів, а головно сі дяки- професіоналн, які, не маючи свого господарства стають економом у ксьондза. До сеї справи ще вернемо*.
найменше третиною тої скількости поля, яка при
паде парохам, що до евентуального установлення постійних платень з релігійного фонду та зао- смотрення не лише дяків, але і вдів та сиротів по ' них вислана до всіх установ, заподаних в другім
числі „Голосу Дяхів".
На зборі виявилося, що судьбою дяків заін
тересувався вже і польський уряд, бо на приклад копичинецьле староство вже віднеслося до всіх , і'Р- кат. парохіяльних урядів в повіті, щоб они Роздольський Пантелеймон, дяк ! предложили точні звіти про матеряльне положен- в Тисьмениці. не дяків. Дивним і незрозумілим е, чому більшість
духовенства так байдуже відноситься до поправи дяківської долі та не хоче зрозуміти, що дяк та
кож є людиною й має право до людського життя.
На жаль наше священсгво дбає тілько про себе.
Порушена справа є дуже болючою: на сю тему далобся списати грубі томи. Може в коротці дя
ківська організація о се постарається і спорядить сумний документ, з котрого можна буде довідати
ся, як „піклувалося" добре ситуоване священство, незавидною долею дяків.
Дальше напишемо другим разом.
Глухий.
Відділ правної поради.
Дещо про збори і довірочні наради.
Про збори обоеязує покищо австрійський закон з дня 15. падолиста 1867. року ч. 135 В. д. з.
Найважнійший з того закона є § 2, після котрого 1 всякий, хто хоче уладити народне зібраннє або вза-' В ІД Г О М ІН Д Я К ІВ С Ь К О Ї, Є К О Н О М ІЧ Н О Ї! Г *ЛІ збори’ для всіх приступні, без запрошень і без
обмеження на запрошених гостей, мусить повідо-
Оорои. мити про те письменно вдасть (Староство) най Борба дяків за поправу свойого магеряльно-І3дОр1в
го положення відбилася вже належитим відгомо- зборів
НОМ у ПОЛЬСЬКОМУ