Коломия, неділя 1— 15. падолиста 1925. Рік 1.
Почтову належитість оплачено гуртом.
Ч Ч . 16 і 17.
А д р е са Р е д а к ц ії й А д м ін іс т р а ц ії : К о л о м и я , ВУЛ, ІІЦКВ8ІЧ8Ч. 51.
В и х о д и т ь 1 і 15. к о ж д о г о м іс я ц я .
ЦІНИ О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто
рона 90 зл., половина 45 зл., 1,4 стор ЗОзл., % стор. 15 зл., 11встор.
8 зл., 1 за стор. 4 зл.
ДРІБНІ О ГО ЛО Ш Е Н Н Я : За одно слово або його місце ІО сот.
Постійні оголошення мають 20%
знижки а оголошення для дяків- пренуліераторів 50%.
О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимається тільки за попередним надісланнєм належитости або прйнайменше за
мету. А н о н і м н и х д о п и с і в не принимається.
Р у к о п и с і в не звертається.
П е р е д пл а та :
В краю чвертьрічно . . . 1*25 зл.
За границею річно . . долара або їх вартість в иншій валюті.
Чекове конто ГІ. К. О. в Варшаві ч. 152.95!.
Ц ін а о д н о го п р и м ір н и ка
40 сот.
Остання відозва до Впп. довжників.
Взивається о с т а н н и й р а з всіх тих Впп. Пренумераторів, які до нині не вирівнали ще належитости з а Ш е м а т и з м Д я к ів н а 1925 та передплати за „Г олос Д я к і в “ з а І. і ї ї . к в а р т а л и с. р., щоб зробили се д о 3 ( т р ь о х ) д н ів післа одержання сего числа, бо в про
тивному випадку передасться їх через нашого синдика (адвоката) на судову дорогу.
II (о Впп. довжники будуть мусіли через тепла ги ги м а й ж е в д в о є б іл ь ш і к о ш т а , як виносить с а м д о в г , то вина за се спаде не нашу Редакцію, але на довжників самих.
Редакція й Адміністрація „Голосу Дяків“ .
і глупі фрази про безбожність.
В ЇЇ8ЇМШЛІ І
Е п а р х ія л ь н и й З б ір Д я к ів в П е р е м и ш л і в ід б у в с я д ня 29. ж о в т н я с. р. пр и уча сти о к о л о 120 д я к ів .
П р е д с ід . З б о р у в и б р а н о В се світл . о.
п р а л а та М р и ц я . Т а к , я к на д н е в н о м у п о р я д к у , к р ім в и б о р у д е л е га тів д о В а р ш а в и в ід б у в с я м. и.
йв и б ір н о в и х чл ел ів д о В и д іл у Г-ва „ В . П . Д . “ В с кл а д н о в о го В и д іл у м. и. в в ій ш о в т а к о ж і В п. А н д р ій Х о ма, д я к і д я к ів с ь к . дел егат з Л іс к а , к о т р о г о те м н і д у х и в п р е з и д ії З б о р у старалися за в с я к у ц ін у не д о п у с т и т и д о й о го в и б о р у , але — р іш у ч и й і п р о т е с т у ю ч и й п р о ти са м о в о л і те м н и х д у х ів — г о л о с в с іх д я к ів З б о р у , п р и н е в о л и в си х те м н и х д у х ів п о ста в и ти В п . А н д р ія Х о м у , на д р у г о м у м іс ц і в числі с ім о х членів В и д іл у .
З а р а з після сего, п р и с ту п л е н о д о в и б о р у 2 д е л е га тів д о В а р ш а в и , та в и б р а н о о д н о го л о с н о в и с ш е н а зв а н о го В п . А н д р ія Х о м у , і б іл ь ш іс т ю го л о с ів в ід В п . Івана М а й б и , д я ка й д я к ів с ь к . делєґ. в Я р о сл а в і
— В р . М и к о л у Ц ь о р о х а .
Х о т я й невелике ч и сл о у ч а с н и к ів п р и б у л о , т о б о д р и й ї х на стр ій с в ід ч и в , щ о д я к и а ж н а д то с в ід о м і с в о є ї за д а чі, я к у вони в т е п е р іш н ій в а ж н ій — для д я к ів — д о б і, м а ю т ь в и ко н а т и . А д о ка з о м сего, б у в о д н о го л о с н и й в и б ір с в о й о го о д н о д у м ц я В п. А.
Х о м и в с кл а д В и д іл у Т -в а „ В . П . Д .“ і в с кл а д д е л е га ц ії д о В а р ш а в и а н а д то виде- л є ґо в а н н є й о го в д е п у т а ц ії тр е х д о П рео- с в я щ е н о го , щ о б там в ір н о передати всі ж а д а н н я д я к ів на сему З б о р і. А л е на пр е
в е л и ки й ж а л ь , м овл яв п о п р и ч и н і н е д уги , П р е о с в я щ е н н ії д е п у т а ц ії не п р и н яв . З а с т у п н и к П р е о с в я щ . Всеч. о а р х и п р е з в и те р Л а - ко та , о б іт ц я в всі ж а д а н н я д е п у т а ц ії в ір н о передати їх П р е о с в я щ е н с тв у й п о п е р т и їх в с ім св о їм а в то р іте то м . А ж а д а н н я б ул и с л ід у ю ч і: В и го т о в и т и п р и с п і в у ч а с т и д я к і в д ля д я к ів с л у ж б о в у п р а гм а т и ку , і
( з м і н и т и в н ій у с ту п пр о в и н а д го р о д ж е н - ( (ня за ц е р к о в н і треби 2 0% на 33% . П р и -!
и о р у ч и т и п ід в л а д н о м у д у х о в е н с т в у , за р а з!
в ід с т у п и т и д я к а м п о к и щ о (д о з а к о н н о го в и р іш е н н я ) п о к іл ь к а м о р гів ере кц. по л я і з а б о р о н и т и т о м у ж д у х о в е н с т в у , з п р о п о
в ід н и ц і п р и л ю д н о в и с ту п а ти п р о ти
д я к іві їх о р га н у „Г о л о с у Д я к ів “ , а на д то , щ о б с п о - ‘ ри м іж д я ка м и а с в я щ е н и ка м и п о р іш у в а т и пр и с п ів у ч а с ги д я к ів с ік о г о д елегата в д о т и ч н о го д е ка на .
Р іч н у чл е н сь ку в к л а д к у в с та н о в л е н о на 6 зол . а вп исо ве на 1 зл. з в а ж н іс т ю в ід
1. січня 1926 р о к у .
П р и са м о м у к ін ц і п. М и ко л а Ц ь о р о х в и с т у п и в щ е з з а п и т о м : к о т р и й часо пис м авби б у т и о ф іц ія л ь н и м о р га н о м д я к ів , ч и : ( „Г о л о с Д я к ів " чи „ Д я к . В ід о м о с т и " , п о я с -і н ю ю ч и пр и т ім , щ о по й о го д у м ц і т а ки м І о р га н о м п о в и н е н б у ти сей д р у ги й часопис.
З а р а з п о н ім забира ли го л о си два у н і
ф о р м іс т и з л ь в ів с ь к о ї а р х ід іе ц е з ії, а сам е:
пп. Ігн а т К р и ш т а л ь с ь ки й зі Л ь в о в а і И о - сиф К у ш н ір з і Щ и р ц я , я кі силувалися д о ка за ти а н т и р е л іґій н іс ть „Г о л о с у Д я к ів * 1 а н е п о м и л ь н іс т ь і н е п о р о ч н іс ть „ Д я к ів с ь к . В і
д о м о с т е й ".
С еред сего всего н а с ту п и л о серед д я к ів сильне з в о р у ш е н н є З д а в а л о с я , щ о ту й - туй десь гр ім лусне й с в о є ю с и л о ю п р о ч и с ти ть . і в ід с в іж и т ь т я ж к у атм о сф ер у, я к у в и кл и ка л и л ь в ів с ь кі а гіта т о р и з п ід знам ени
„ Д я к . В ід о м ." .
С еред т а к о ї б у р і п р и й ш о в д о слова В п.
А н д р ій Х о м а , й р іш у ч о за п р о те с ту в а в п р о ти т е н д е н ц ій н о го в м о в л ю в а н н я в д я к ів не- іс т н у ю ч о ї а н ти р е л ігій н о с ти „ Г о л . Д я к ів " . В п . Б е с ід н и к д о ка за в м. и. ясно, я к два а д в а є ч о ти р и , щ о на ко л и ви н о си ть ся на д е н не с в ітл о кр и в д и , я к і д у х о в е н с т в о (з д у ж е м а л и м и в и їм к а м и ) р о б и ть д я ка м , т о се щ е не є б е з б о ж н іс т ь і в и с ту п п р о т и р е л ігії, бо
д у х о в е н с тв о не є те саме, щ о р е л ігія . Н а ко л и д я к и , р о з п о ч а л и б о р б у п р о ти ча сти н и д у х о в е н с тв а , я ка їх в и з и с ку є Й пе р е сл ід ує, то ти м сам им в о н и с к р іп л ю ю т ь х р и с т ія н с ь к у р е л ігію , б о в и с т у п а ю т ь п р о ти кр и в д , я к и х х р и с ти я н с ь ка вір а й р е л ігія не н а в и д и гь і в в а ж а є н а в іт ь в е л и ки м гр іх о м . Ш а н о в н . Б е с ід н и к д о ка з у в а в , щ о та ч а сти на д у х о венства, я к а є п р о ти д я к ів , є ча сто т а к о ж і п р и ч и н о ю р іж н и х сект, я к і тепер у нас т а к д у ж е п о ш и р ю ю т ь с я . Щ о д я к и п р и п о м о ч и
„Г о л о с у Д я к ів " в е д у ть кл я с о в у б о р б у за к у с о к їм н а л е ж н о го х л іб а та п р о ти с в о їх гн о б и те л ів , і щ о їм т о г о н іх т о н е с м і є з а б о р о н и т и і н е з а б о р о н и т ь .
Всі д я к и З б о р у н а д го р о д и л и В е л ь м и - ш а н о в н . Б е с ід н и ка б у р н и м и о п л е с ка м и , щ о й яв ил о сь п о б ід н о ю п іс н е ю для п р а в и л ь н о ї й ч и с то ї ід е о л ь о ґії, я к у п р о п о в ід у є н а ш д о р о ги й о р га н „ Г о л о с Д я к ів " .
В в и д у т а к о г о о б о р о т у д іл , в н е с о к п р о о ф іц ія л ь н іс т ь „ Д я к . В ід ." с у м н о пр о ва л и вся з д о д а т к о м с в ід о м о го й д о с в ід ч е н о го д я ка - гр о м а д я н и н а В п . Івана М а й б и , щ о ми д я ки не д іт и , ш о б и нам х т о с ь м ав п р а в о за б о р о н я ти ч и та ти н а ш о р га н „ Г о л о с Д я к ів " , або п р и к а з у в а т и нам, я к у Газету м а єм о читати.
П р и к ін ц и в честь с ід о гл а в и х д я к ів с ь к . Б а т ь к ів , я к і н е п о к и д а ю т ь ф р о н ту б о р ц ів , але м и м о с в о є ї ста р е чо ї нем очи к р іп к о б о р ю ть с я за з а га л ь н у д я к ів , спр а в у, в ід с п ів а но д р у ж к о „ М н о г а я л і т а " й з а кін ч е н о сим ко н ґр е с н і д я к ів с ь к і на рад и.
X а й.
Від Редекції.
Т і В п п . Д е л е га ти , я к і д о тепер не п р и слали щ е д а т і з а д а т к ів д о В е л и к о г о Ш е - м а т и з м у Д я к і в н а 1926 в ід в с іх д я к ів с в о їх д ека н атів, не ха й зр о бл я т ь се я к на й с к о р ш е, щ о б не п р и п и н ю в а т и вж е р о з п о ч а т о ї вели
к о ї п р а н і на д п р и го т у в а н н є м ш ем атизл^у д о
д р у к у .
2. Г О Л О С Д Я К І В < 16 і 17.
Під увагу Ви; Дяка», вийдем
на делегатів до в історії галицьких д я ківі
Д н я 10. падолиста с. р. обходив В п.
Містор
. . . ... В о л ч у к, дяк і був. відповідальний редактор „Го -
Г0Л0ВН0Ю метою
Д Я КІВ С Ь КО /делегації , ТУ><. тУяків" {5 Коломиї 57 літний ювілей Своєї не-
в Варшаві е постаратись 7 відповідних чин- ників о те, щоб в дотичному земельному
ілосу ДБ
ЗАВИДНОЇ ДЯКІВСЬКОЇ
служби,
О 9 гол. рано розпочалося торжество Бла годарстненіюю Спужбою Божою, яку відправив
дяківської служби, не мало шикан і переслідувань- зі сторони Своїх нарохів. Він, шукаючи за дяків
ською правдою, був приневолений & тому часі майже що року оглядатися за все то свіжою по
садою, іг так в відповідно короткому чзєі перебув- він аж на 7і посадах.
В 1881 році обняв Шановний Ювілят дяків
ську посаду в Коломиї, де й до нині, як приклад
ний дяк виконує чесно й сумлінно- свої обовязки, та є вдоволений зі Свойого життя, до чого при- чинюються в першій мірі Його Дорога подруга.
законі чи в його виконавчому розпорядку була виразна згадка йро дяків грек, кат.
обряду а надто, щоби польський уряд не відмовив негайно видати відповідний р о з п орядок, приказуючий духовеиетву зараз, провізоричио відділити дякам за
коном призначену скіяькість ереквЕон.
ґрунту під осінні засів». Се все належить»;
умотивувати крайною, матерядьиою нуждою- дяківського стану. Дуже важною обстави
ною е також і те, щоб всі члени делегації,, а ніколи лише її провідники, або десь хтось з членів, були присутні й брали ан- тивну участь в дотичних авдіснціях, бої на Вас, Впп. Дяки-Делегати тяжить тепер і
місцевий парох і декан коломийського деканату’ ,Щ° числить вже нині 70 ліг життя і тішиться ще Впр. о. Олександер Русин, а яку відспівали ярл-
буваїі на торжество дяки.
с
Ювілят Нестор Волчук.
повним здоровлєм, та діти, з котрих одинокий син є нині парохом а донька є замужаа за шкільним інспектором.
Наколи » Коломиї зорганізувався гурток ідей
них людий пКі проводом енергійного організатора Вп. Івана Волошина, головного й відповідального редактора нашої ’, одинокого незалеж ного-орга
ну „Голосу Дяків*, Шановний Ювілят, мимо Сво
його пізкого віку та мимо Своєї вже старечої не- мочи, п е р ш и й став з ряди теиерішних борців за- красшу долю дяківського стану.
І Тому то Йому, як одному з поміж многих ще дяківських Б а н ків — припало відсвяткувати п е р ш и й ю в і а е Ге дяківської служби.
П р и с у т н и й.
Впп. дякіббькі Батьки-Ювіотн.
Пригадується всім Впп. Дякєм низше згада-
„ . „ , „ .„ . , . - них деканатів, щоб негайно заснували в себе Ю ві-
. . . п о ттл и ї
Після Служои Божої, на якій, крім дяків, бу - л е н • к о м і т е т и а, т; щ об як в найкоротшо-
така велика відповідальність перед загалом; ло також богато місцевих парохіян, Вир. о. декан „ о б о и ПОТ7І6ні заХодд до відтвятку- ... -- 11 • ' ’"* 1 1 "'** 1 вюп> ПГ.АІДППО г» лкіїі \,І -лг 14 ПЧГМЛЇ» ҐД'ЧиП ДОГІ/ПОВ - г ‘ _
дяків і їх наслідниками, що Ви й не всі може се собі уявляєте. Редакція бажає Вам там з цілого серця, як найкрасших успіхів для загального добра дяківського стану.
111 об збогатити память та дяківський музей теперішної рішучої борби за красшу долю дяківського стану, Делегація в повг
мав промову, в якій між и. дуже гарно зясував ва(<ня Ю8|. сігідуючи<<> дотепер акт з-олошених також вагу й значене такого торжеетва-ювілею В(|П Д Я К ІВ С і , к и х Б а т ь к і в - П Д о р о яч ука для загадьеого добра дяківського стану. . Земена в Журавнц дек. Журавко; І ) Киряна Пе-
ОДНІ
З ГОСТИЙ ЗЛОЖ ИЛИ Ш а н О В Н О М у Ю В ІЛ Яв ПереВоЛОці; дек. Буск ; 3) Вжслоцького Я- тови щирі привіти таки зараз в церкві, а д р у гі, (,ова в Глад МІП„в і дек.
Горлиці; П К о б р и н сь ко гоудалися до в тій шли гарно удекорованої салі і В асиля в Го іім Равськім, дек. Рава Ру ька; 5) іТ ва „Просвіти*, де після зложення щирих приві і с яновського Єтефана в Сновидоеі, дек. Бучач;
тів відчитано Вп. Ювілятови кількадесятьтелєграм і листів з горячими ірагуяяціями від деканатів всіх трьох дієцезій, та від поодиноких дяків, я к : Впп.
Иосифа Гуменюка з Лисця-Міста, Петра Щ итин- ського з Дозжнева, Гарасима Тимчука з Старих
йому свойому складі-мусить зробити там Кутів та від других многих дяків, »к також і від
спільну фотографічну знижку та пересла- своїхй ^ спільна фотогра-
ти її до нашої редакції в
ц іп и п о м іщ е н н яї ї в часописі. / Р е д а к ц і я .
6) Ш гохма.ча Ййколи в Петричахс дек. Одесько;
7) Голови Олександра- в Липі, дек. Вірча, Ь) яіа-
лика Михайла в-Куропатниках, іе к . Бурш тин ; 9) Х ад ж ая Тймотея
в Сороцьку; дек.
Скалат; 10) М атвій це в аПетра
в О зіпній. д о к . О зір н а * ”пень ко го Іван* в Тури
нці, дек Ж свква 12) Ц а- повича Івана зкВелдіжи, дек.. Д&пина ; Щ ) П о гр и -бенчка Івана
в Рибн>>, дек. К овів. Як належить_. відсвяткувати такий Ю вілей є подано «в перш ій
дуже радувався тим, Що Й о го товариші, анакомм статі| , а . . а Д і а о с у Д я кіо ” ^срім- сегя .також В і з , 16. 17. числах, сєр© часотиеу. ‘ Редакція.
фія, та приня,ітє„гдстцй в дамі Вп. Ю вілята. який
та приятелі про него не забули та своєю присут
ністю Його ювілей звеличали.
- ■ --- - ; Шановний Ювілят, який прибув ма світ 19.
Ті Впп. Дяки, які не мають власної хати лютого 1853. р. в Золотому Більчу, де як 15 літ мають се до кінця сего року подати до відома і Ний молодець обняв першу Дяківську, ^ с а д У їД е - нашої Редакції. Редакція, і ребуд, головно в перших кільканайцяти роках Своєї
Присилайте н алеж ю ї .хгь за іядзвичгй іе (8.) число!
Ф Е Й Л Є Т О Н.
В. Д я ч о к .
К олись а нині.
(Розвідка до Історії Українських Дяків).
З заведеннєм християнської віри за часів Во
лодимира Великого почав священичий а з ним в парі й дяківський стан, відогравати значну ролю в культурно-просвітній праці нашого народе. Во
лодимир Великий спровадив грецьк. священиків а з ними мабуть і дяків, без яких Богослуженнє не могло відправлятися. Отже без сумніву першими дяками на Україні були Греки. Літописець згадує, що Володимир Великий приказав був боярам та богатим родинам віддавати синів на науку. Учите
лями по тодішному звичаю були священики та не рідко заступали їх і дяки.
Син Володимира Великого, Ярослав Мудрий спровадив з Греції співаків а ті завели церковний, хоральний спів. Ярослав Мудрий заложив в Нов
городі школу (на 300 учеників) і там священики та бояри мали учити своїх дітий З то. школи ви
ходили священики та дяки в такій ск.лькости, що від того часу вже непотрібно було спроваджувати їх з чужини.
Князі та бояри були ревними християнами.
Любувалися церковним співом і училися залюбки його від перших дяків. Зідношениє князів та 00- яр до дяків було дуже гарне. Дяки поруч з свя
щениками бували на княжих вічах, а в церкві були учителями співу та обряду, не тільки бояр- але і цілого народа.
Під проводом наших князів сходила зоря просвіти та розганяла тьму. А до загального по
ступу культури, просвіти й науки причинювалися дяки в великій мірі. Вони бо від найдавнійших часів аж до тепер все відгравали важну ролю по
середників між найменше свідомим елементом а духовенством.
Тодішнє духовенство, яке рекрутовалося п о части й з дяків відзначалося бистрістю і спокоєм ума, великою повагою а передовсім набожністю.
Були то люди на тодішний час досить образова- ні та займалися в вільних хвилях переписуваннємта перекладаннєм книг. Переписувано ті книги, щ о прийшли з Болгарії а перекладуваноті, що були з.
Греції. Таке переписуваннє чи перекладаннє книг вимагало багато часу й гроший. Звичайно перепи- сованнєм займалися монахи по монастирях. Нераз цілими літами писано одну книжку... Були то най- гарнійші часи для нашої церкви і для наших дяків...
Та на жаль, з упадком Київа, зруйнованого Москвинами 1169 р. культурно-просвітний розви
ток на Україні на деякий час припинився... Ко
ли в часі княжих усобиць (спорів), наступили на
пади диких орд (Печенігів, Турків, Половців, піз
н іш е Татар), коли „витоптала орда кіньми ма
ленькії д іги “ а „великих забрала... під хана пігна- ла“ , — тоді то упала слава українського народа, упала церква — зруйнована наїздником. а еї вірні слуги гинули від меча або гнили по тюремних казаматах.
В слід за тим, вороги самостійного розвитку українського народа вводили між ним незгоду та сварню а церкву старалися всіма способами зни
щити. Вельможі та бсяри відреклися єї. Духовен ство було страшно понижене... Одні дяки, хоч як їх здесятковало лихоліттє, лишилися вірними си
нами своєї твердині церкви. Бо в нашому народі, закріпощеному своїми й чужими, містилася живо
творна сила, яка зберегла його від повної заглади.
Наш нарід, хоч всі його опустили, хоч всі цура
лися того темного, закріпощеного мужика, хоч кнут і нагайка відбирали не тільки охоту до ду
ховного розвитку але й до життя — заховав у своїм серці віру в Бога і та віра вирятувала його
аід неминучої загзади. „Ел нарід тільки тодЬ можна знищити, холи івх«е зруйновані його бо
ги, себто його моральні ідеали, його найкрасшк почування?;*)
Підчас, панщизняно-ісріпацького лихоліття не тілько, шо-. не упало значіннє дя«в, але ще й під
неслося. Б. селі, між зачріпощеійім народом під.
кнутом тд нагайкою, хтсчперебував?... Хто ніс мо
ральну пом-іч своїм брагтям?... Хто учиьмолитися молодіж,. що зросла під нагайлою?... 1 коли то д і нарід не зробив н іч о го ,т а к о го щоби суперечило його чести, хто був йог.о провідником?... 1 коли хто забажав пізнати світло, науки то до ко го у- давався?... Часом д-д- свяиданика, але майже все до дяка, бо він був Йому ивйблизшим... Одні дя
ки були тоді сівачами з е р і» науки (хоронителями цілости обряду. Бо а тім. часі, як сказано, занепад нашого священства буд великий... Дійш ло до того, що священики, як вже гкависше згадано, рекруто- валися з дяків.., Виинтодений в своїм званню, мо
ральний дяк виходив звичайно на священика. Та
ких примірних дяків Орав єпископ до себе на на
уку й практику а за якийсь час висвячував... Ба
чимо зі сказаного, я к велику ролю відограли дяки в той час, коли здавалось нічо нас не спасе перед неминучою загладок».
Коли опісля, австрійським урядом видано розпорядок, що священики мусять кінчити середні школи й богословський факультет, то значіннє дя
ків однаково не упало. Такі священики виучува
лись чужої мови, всього що було потрібне або й ні та — не уміли лише того, що МОЖР було й найважнійше тоді для священика, се є церковно- словянської мови.
Кандидати на священиків удавалися до дяків, а ті їх учили грамоти, церковного співу та уставу.
*) Тальмуд.
Ч. 16 і 17.
Самогубство.
(З кругів духовенства).
Українське духовенство це мабуть одинока у нас верства досі ще незорганізувана. Навіть таке оспале донедавна селянство береться тепер до своєї станової організації. Одні тільки священики ходять і дальше одинцем.
Серед теперішних політичних і церковних від
носин організація українського духовенства біль
ше конечна, як колинебудь. А почуття солідарно- сти між священиками тепер якраз далеко менше,
якбувало давнійше. Чому воно так — про це можна багато говорити, але фактом є, що до нас міг би сьогодня з більшим правом поставити за
пит пок. о. Д. Танячкевич: „Де є руський клир?“
Перед роком мали ми своє „Товариство св.
ап. Павла". Політичні власти розвязали нам його, мовляв, за переступлення статутів. На місце роз- вязаного товариства повинні ми були до кількох тижнів постаратися про нове товариство, та ми
нуло щось сім чи вісім місяців, а такого товари
ства нема. І ніхто цим не журиться, нікого це не болить, все наче в порядку. Здається, що ні один священик із провінції навіть не був настільки ц і
кавий, щоби спитати відповідальних людей у Львові, шо вони роблять чи думають робити?
На весні ц. р. основано у Львові свяшеничу кооперативу „Власну Допомогу". Повідомлено про те весь край, писано в нашій пресі, вислано до всіх деканів і до всіх „рухливійших* священиків поклики. А вислід цього? Д о останніх днів стало членами „Власної Допомоги" п я т ь в і д с о т к і в наших священиків.
А „Власна Допомога" не дармує. Вона набу
ла й уладила своїм коштом в осередку міста гар- ний льохаль, зложений з двох кімнат, вона вида
ла досі два шкільні підручники до науки релігії, вона береться до торговлі світлом, вона розпочи
нає й иншу роботу. Та щож ? Льокаль коопера
тиви світить майже пусткою, бо львівські свяще
ники його бойкотують. Ш кільні підручники заля
гають полиці, бо священики-катехити їх не купу
ють, або не поручають купувати. А передовсім останній підручник о. С. Білецького „Наука віри"
(д о третьої кляси народніх шкіл), заслугує вповні
на те, щоб Мого до кількох тижнів розхопити.Т а к гарно виданого підручника, з такими гарними
З
того часу походить навіть пісня, зложена ма
буть якимось дяком:
„Буб собі Грицько родом з Коломиї, Учився барзо мудро на фільософії.
Пятнайцять літ в письмі гмиргв А все по латині гдирав...
А на шісняйцятий —
І перечитати псалтирки не знав..."
За панщини селянин боявся учити сина, шо би мандатор не віддав письменного в рекрути.
Звісна річ, що мандатор не терпів грамотних лю- дий а коли не міг таких перетягнути на свою сто
рону, то старався віддати їх до війська. Через те найбільше в тім часі забракло дяків. В деяких церквах не відпривлювано Бггослуження після уставу церковного (литія, утреня) а їх місце зани- мала читана Служба Божа. При подаванню дея
ких св. Тайн, н. пр. сопружества, священики обме
жувались тільки на читанню молитов. В памяти народе слабнув обряд нашої церкви. Нарід ста вався байдужним до віри, не слухав своїх пасти
рів... Вслід за тим упадала й жертвенність нашого народа — з тих сіл, де від довшого часу не було дяка, не впливали майже жадні датки на тодішний шкільний фонд, А нині...? Дяків, які ще тут і там були, брано в рекрути і вони були страчені для церкви раз на все. Щ оби піднести дяківський стан та охоронити його перед військом а тим самим забезпечити церкву перед моральною загладою, рішено зробити дяків учителями... Мимоходом за
значу, що по знесенню панщини, становище свя щеників піднесло-ь а дяки стали учити по народ
них школах...
Для нас той час буде цікавий тому, що від упадку дяко-учительства ми лишені судьбі, а го лос наш, се „голос вопіющ ого в пустини".
Відповідно до тодішного політичного шкіль
ного устрою
„Р оїіІізсЬ е 5сЬиІУегіаазип{>“учитель був вільний від військової служби — отже дяко- учителя не .могли брати в рекрути...
Г О Л О С Д Я К І В
ілюстраціями, такого дешевого, ми ше досі не мали. А всетаки наші священики ним не заціка
вилися...
Ця гнила байдужність, це примітивне неро
зуміння ваги станової організації, ця некультурна відсталість від сучасного життя — мусить дуже прикро відбитися на нашім духовенстві. Ми вже майже зліквідували нашу політичну, просвітну, е- кономічну, загалом всяку громадянську діяльність, ми вже починаємо замикатися в закристіях і над
слухувати, звідки вітер віє; коли ще до того всьо
го роздробимося на атоми (на дієцезії ми вже й так розбиті), так тоді прийде скоро той час, за яким так тужать наші „приятелі".
Священик.
Від Редакції. Сю допись передрукували ми з „Д іла" з 14. X. 1925. і підчеркнули в ній де
які місця, для порівняння організаційного руху се
ред нашого духовенства з одного а між дяками, яких здається, автор даної дописі називає „оспалим до недавна селянством", з другого боку.
Ми певні, що кождий дяк, який прочитає по- висшу допись, мимоволі стане гордим на свій дя
ківський стан, бо в нему організаційний рух є те
пер більше чим 7ОО"/о живійший від організацій
ного життя в нашому священичому стані.
Як бачимо в повисшій статті „до останніх днів стало членами „Власної Допомоги" п я т ь в і д с о т к і в наших священиків", а статистичні дані нашої редакції виказують, що до сеї пори згуртувалося під прапором незалежного органу
„Голосу Дяків" більше чим 73 в і д с о т к і в на
ших свідомих дяків. Отже ріжниця великанська.
Чиж на таку кольосальну ріжницю та на та
кий великанський поступ в організаційному життю і на видобуттє зі себе такої скількости т в о р ч о ї с и л и не мають бути наші дяки горді ?
Тепер головним завданнєм наших дяків є дальше продовжувати розиочате діло з такою силою, з якою воно зачалось, бо инакше можуть они остаги на сором на заді тих, які щойно ду
мають тепер організуватися.
Редакція певна, що незадовго всі дяки згур- туються під її прапором, через що організаційна праця серед них пїйде й дальше вперед такою силою пари як дотепер, і що ніхто їх в ній не ви
передить, та що скорше, як дехто сподіється, о- сягнуть они те, за що тепер так горячо й з таки
ми великими трудами борються.
Щ оби дяки могли бути дійсними учителями засновано в Перемишлі, при єпископській катедрі Інститут для дяко-учигелів. Тут мали учитися сини селянські, дяківські та убогих свящіників. Думка була та, що наколи річно вийде по 10 кандидаті” , то за 10 літ шожна мати 100 сік сібних і вільних від військової служби дяко-\чителів.
Після правительствеьної статистики було в 1817 році 227 парохіяльних шкіл де вчено систе- мом Бель-Лянкастра (старші хченики помагали у- чителеви). Дяко-учителеви мали давати річно но 2— 3 гарці збіжа і т. п. титулом платні.
В тім часі наступає боротьба за викладову мову по школах. Положеннє було грізне. Поляки всюди представляли нас за
„О епіе ВигЬепиз-паїіо- пе Роїспиз*(з роду Русин, але понародности По
ляк). Латинське діхсвенстьо було тої думки, що асиміляція (зближеннє, спорідненнє) Українців з Поляками тоді наступить, коли щезне грецький церковний обряд а нарід стане молитися по ко стелах. Боротьба була зятяжна і оперлася аж в придворній цісарській канцелярії. І впало тоді ось таке важке слово з уст противника: „ У країнські свя щеники с а м і-ж в розговорах уживають по ' м о в и " ...Так воно й було.
ходило о те, щоби нас знищит- ся свойого рідного — міняли „з І аж чужі мусіли вказувати на були засліплені блеском чуж ої б, бідний і тяжко побитий своїми і му;
свідомість зберегли лише селяни-х недобитки міщан. А з духовенства?
священики і дяки. Здається ніхто ніког же, що дяки не були вірними синами свойого народа.
Найгірша боротьба за нашу церкву шаліла в перемиській епарх ї. Як забороло латинщення наших дітий і вірних заложено згаданий Інститут для дяко-учителів. І тут видержали гідно й мужно, хотяй коротко, бо
з
Допись.
Наша редакція дістала на днях від одного з наших Впп. Співробітників листа, якого уривки з огляду на їх актуальний і цінний зміст подаємо ось тут:
К . . . . я, 22. ЇХ. 1925.
„ВПоважаний Пане Редактор
„ Г о л о с у Д я к і в "
в Коломиї.
» • • • • • • ... ... . . ► Тішить мене дуже, що справа поліпшення дяківської долі не стоїть на мертвій точці, але по
ступає вперед. Але дяки попри свої здобутки не
хай не забуваються, нехай все пильно стоять на сторожі своїх прав бо противник їх проворний і хитрий.
Тоді, коли йде боротьба о саме істнуваннє, коли неоден дяк переживає холод і голод, заспо
коюється голод уніформами для дяків від 50—120 зл.
Священики по більшій части поступають з дяками так, що одні нібито попирають дяківську справу а инші стоять проти. Через таке поступо- ваннє вони держать дяків в „ш аху". Дяки-ж на
коли йдуть проти — то не мають стриму, а коли за — то готові за папафію, і по руках вицілувати...
Час би покінчити д ію ч у гру. Тому, що велика часть дяків мало очитана й просвітна, треба стре
міти до того, щоби дяком міг бути лише той, хто має покінчену що найменше низшу середну ш ко
лу. Инакше дяки будуть — „хромими від уро
дження".
Щ о до „Голосу Д яків", то він свою задачу виповнює совістно й чесно. Він свідомий бороть
би, яку рішився вести — побажатиб тільки біль
ше предплатників а Вп. Редакторови богато сили й енергії.
Наколи будете потребувати, то я можу опі
сля ще прислати дешо до друку (переважно істо
ричні праці) — в такім випадку прошу мене по
відомити.
Остаю з поважаннєм
В. Будиволя".
Складайте добровільні датки на фонд сво
єї рідної незалежної преси.
ше поверх двайцять літ.
Наазір над школами в Галичині віддано но
вій владі у Львові, а саме Краєвій Ш кільній Раді, де засідали майже самі Поляки. Вона зреоргані- зувала всі народні школи. Дяко-учителі мусіли тепер .^резигнуваги, або з дяківства або з учительства.
Від того часу не стадо дяко-учителів, бо одні зі- стали тільки дяками, а другі тільки учителями.
Нині не всі здають собі справу з того, як ве
лику шкоду нанесено нам через те, під обрядово- національним оглядом. Правда, недомоги були ча
сами великі, але деж їх не буває? Обставини скла
далися так, шо дяки були полишені через довгий час поганій судьбі, яка на кождому кроці нищила і так незабезпечену їх егзистенцію, а коли роби'”
ся заходи, щоби знищити нашу церкву, ” сгво й націю, то і дякам, тим піп- ' жалувано перепон та шикан
щеники, піднявшись ?■
над дяками, не ж*
