Рік 1.
; у/ /
, 5 гЬ я ' у
Почтову нал еж и ткть оплачено гуртом.
Ч. 11. Коломия, субота 15. серпня 1925.
Адреса Редакції й А д м ін іс тр а ц ії: Коломия,
ВуЛ, МІ1ІКЄВІЧ8 Ч. 51.
Незалежний, аполітичний, безпартійний, становий часопис.
Виходить 1 і 15. кождого місяця.
Ц ІНИ О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто
рона 90 зл., половина 45 зл., ’ /«
стор. ЗО зл., */8 стор. 15 зл., ’/м стор.
8 зл., ’/я стор. 4 зл.
Д Р ІБН І О ГО Ш Е Н Н Я : За одно слово або його місце 10 сот.
Постійні оголошення мають 2О°/о знижки а оголошення для дяків-
пренумераторів 50%.
О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимається тільки за попередним надісланнєм иалежитости або принайменше за
мету. А н о н і м н и х д о п и с і в не принимається.
Р у к о п и с і в не звертається.
Передплата :
В краю чвертьрічно . . . 1*25 зл.
За границею річно . . 1% долара або їх вартість в иншій валюті.
Чекове конто П. К. О. в Варшаві ч. 152.951.
Ц іна од ного примірника
20 сот.
- і
Перші стріли -
із за плота.
Скрайна матеряльна нужда, подоптана й зневажена колишня добра слава й повага дяківсько го стану пробудили наш их дяків з твердого сну та візвали їх голосом роз
п уки до негайної, ріш учої борби над за
гальною поправою незавидної своєї, дяків
ської долі.
Сей голос розпуки промовив до глубини серць майже всіх галицьких дяків, які зараз стали в ряди борців, щ об спільними силами та власними руками здобути й відзискати собі те, щ о їм колись несовістні лю ди неспра- дливо забрали.
Н ині, коли борба д я ків стає найгоря- чійш ою , коли треба зєдинити всі сили під одним прапором, коли муситься цілу увагу борців звернути на ціль сеї найважнійш ої, бо економ ічної борби, борби за істнування, коли треба, я к найбільш ої карности й со
лідарносте в рядах борців — падуть пер
ш і стріли роздору, як раз з відтам, з відки падати не повинні.
О тже дня 1. липня с. р. почав виходи
те у Л ьвові, на чію сь команду, листок під назвою „Д я к ів с ь к і В ідом осте", який таки в 1. числі почав гороїж итись на наш часопис, закидую чи йому, щ о ніби то всі кривди д я
ків, які він пом іщ ує, є чистою видумкою . Наш а Редакція вважала за відповідне не реагувати на те, б о: 1. жалувала часу й місця на та кі справи в нашому часописі, оставляючи се до порішення загальному, здоровому осудови дяків, а по 2. думала, щ о то гороїженнєся вже на сему й скін
читься.
Наколи одначе сей листок посунувся в своїй нахабности й свойому нетакті супроти наш ого часопису а тим самим супроти за
гального інтересу дяківської справи так да
леко, щ о аж відважився в свойому 2, числі сфальшувати ухвалу З бору Д я ків ходорів- ського деканату з дня 23. V II. 1925 р., при
писуючи сему Зборови, що він нібито о го
лосив бойкот нашого часопису а тим са
мим і зломив фронт боєвої солідарносте, то наша Редакція в імя загального добра д я ків ської справи мусить супроти сеговсего заняти відповідне становище та стати в ріш учій о- бороні загальних дяківських інтересів.
Цікаве, чи „Д я к ів с ь к і В ідом осте" уя
вляють собі, яку то вони велику моральну а може й матеряльну ш коди булиб запо
діяли не тільки дякам як таким ходорівсь- ко го деканату, але також загальній дяківсь.
кій справі, сфальшуваннєм згаданої ухвали,
наколиб інтересовані свойого відносного заперечення, поміщ еного як раз в ниніш - ному числі наш ого часопису, були не по
дали на час до загального відома.
Чи „Д я к ів с ь к і В ідом осте" не здаю ть собі з сего справи, що вони вже не малу ш коду заподіяли загально-дяківській справі тим, що забрали даним лю дям тільки до
рогого часу, а нашому часописови місця на ниніш ні, хиба загальним дяківським ін тересам цілком непотрібні, спори,
- --- щ и и а ^ Л М У Д С Д У В ’
Дум аю , що красше булоб, наколиб сей, го адмініструвати парохію, утворену зі своєї філії.
змарнований час та місця в часописі, були посвячені на щось хосенного й культурно-
го для загальної дяківської справи, і ТО як ^ ьог° зажадає напевно і наш малограмотний му- раз в так преважному для неї теперішному жик 1 буде ГР°ЗИ™ владиці всім, що лиш приду- моменті.
' ’ . . і свойого села. А що той парох буде голодний, ш Чи „Д яків сь кі Відом осте" свідомі сего,! це. мужика о б х о д и т ь ? Й о г о п с и х о л ь о г і я Ж '. ’ ИПНМ НР ГМІШТЙ ГНАЇМИ ТПІЙЛИНИМИ СТПІ- К.ЧЬПНПЗ м-т« -гл ..
щ о вони не смію ть своїми трійливими стрі лами бурити й нищ ити того, щ о загал д я ків своїми тяж ким и трудами, своєю мозоль
ною працею та своєю гір к о ю лептою по- будовав ?!
„Д я к ів с ь кі Відом осте" повинні хиба д у же добре знати, щ о то не так легко буду
ється як руйнується!
Чи „Д я к ів с ь кі В ідом осте" думаю ть, що то ніхто не знає, чому то вони прийшли на світ, яка їх мета та чому то вони в свойо
му 2. числі вбрали на себе таку маску, як перша стаття?!
Думаємо, щ о наразі досить та що „ Д я ківські В ідом осте" не будуть вже на буду
че пускати жадних трійливих стрілів в здо
ровий організм, дяківської справи, та не да
дуть причини, не тільки нашому часописови, в якому концентруються думки, бажання, почування і т. п. всіх наших, свідомих дя
ків,але тако ж цілому, дяківському загалови, до витягнення з сего відповідних і не милих для себе консеквенцій. І. В.
З справі парцеляції паро
хіяльних ґрунтів.
(Духовенству на увагу).
Цими днями єпископські консисторії зверну
лися до деканатів з покликом, щоби в порозумін
ню я духовенством виготовити плян розподілу парохіяльних грунтів, які по думці конкордату підпалиб під парцеляцію. Притім додають, шо у ряд згодився на те, щоби філії стали парохіями і також дістали по 1 5 -3 0 гектарів орного грунту, а парохів успокоюють тим, що вони будуть у тих філіяльних парохіях доїзжаючими завідателями, тоб то страти в доходах з епітрахиля не матимуть ніякої, а ерекціональний грунт або вратується в ці
лосте, або зазнає лиш невеличкого зменшення.
Отже тут треба сказати, що це ніщо и ни к, як пастка або лапка. На неї консисторії вже зло
вилися, а духовенство може зловитися. Творення
з філій самостійних парохій це проста дорога до зубожіння клиру. За зубожінням клнру мусить Не
відклично прийти обниження його культурности, а з т и м : занепад села і народу. Історія повторю
ється, але в поправленому виданні. Наше духо
венство вже р а з ураговало люд, хоч само було малокультурне. Але тогди на мужика н і х т о не зважав, бо він був лише тяглом. Нині не те. Му
жик став громадянином. Противникові стало ясно:
або того мужика треба добути, або дома не бути!
1 він його при обниженні культурности духовенства загорне в сак.
Бо нехай ніхто не думає, щ опарох буде дов- Уряд має право зажадати дефінітивної обсади кож- доі парохії. Цього домагаються і церковні закони.
має — аж доки не добється окремого пароха для свойого села. А що той парох буде голодний, що
як кзьондз схоче їсти, то буде робити так, ЛЯК ми схочемо". Чи такий священик зможе постояти за своїм і за своїми?...
Може священиків забракне? Алеж уже під ростають ,біритуалісти“ (двообрядовці) і добрі люде допоможуть їм потрапити до нас. Таж то все одно — адже річ у тім, щоби спасти душі.
Не перечу, в наших консисторіях думають мо
же Й щиро. Але чи клир має вплив на добір кри- лошан або владик? Чи не можуть і до консисто
рії прийти „двообрядовці"? Чи вже й нині деякий владика не припусує свому клирові, що має чита
ти, що підпомагати, як ходите люзом („ко ж ни й за себе нехай відповідає*)? А що буде, як „невиди
ма рука" забажає „зреформувати* наше духовен
ство і посадить, як кажуть у Римі, „правдивого католика" на владичім столі?
Ось ті думки нехай кермують нами в тепе
рішню поважну хвилю. Душпастирське духовен
ство і лише воно ще є силою і основою церков
но-народної справи. І як буде так буде, то наша ширша справа буде поставлена здорово, коли над виш кою теперішних парохіяльних грунтів до
рогою парцеляції п о с т а в и м о н а н о г и якна й більше малоземельних мужицьких господарств, тобто допоможемо дійте бодай до т іп іш и т ехі- зіепііае, бодай до 6 (шести) моргів грунту. Все ин- ше буде робота помилкова. Вліземо самохіть у безвихідну лапку (пастку), бо треба прецінь все тямити, хто конкордат виєднав і хто дає нам д о бродійства : творите з філій парохії.
І нелай не баламутить це, якщо й л а тинсікий клир буде з філій робите парохії. Вони при владі.
Від зубожіння їх захоронять иншою дорогою — т гк як нині прецінь деяким латинським парохам на заході єпископ відбирає то часть конгруи то цілу*
конгруу, а дає трудівникам „на кресах".
Врешті треба сказати, що рівночасно з д о тацією ц е р к о в н о ї п р и с л у г и і д я к і в — а л е к о н ч е р і в н о ч а с н о — повинна бути унормо
вана відповідно і кваліфікація дяків, бо щойно тоді може бути в громаді з дяка пожиток.
о. Тіодор Савойна.
П р и м і т к а р е д а к ц і ї : Сю допись пе
редрукувала наша редакція з часопису „Д іл о " й підчеркнула в ній відповідні місця. Тут бачимо між иншими, якто Шан. Автор цілком слушно під-
2. Г О Л О С Д Я К І В Ч 11
черкує, що „за зубожійнем клиру мусить неяід.
клично прийти обниженне його культурносги...,*, -се як раз сказано в пору, т. є тоді, коли від г о лодних і нужденних дяків вимагається всіма ш ко
ли й громадянської праці а про матеряльне їх забезпеченнє майже ні словечком ніхто не згадає, а як вже де хто від нехочу й кине тут яке слово, то воно чомусь таке гірке й зимне, що радше, щоб його цілком і не було. На пр. прикінці повисшої дописі бачимо, як то Шан. Автор кладе на першо
му місці церковну прислугу, себто паламарів а по
то м у аж згадує про д я к і в і вимагає для них конче, рівночасно з унормуваннєм матеряляного забезпечення, також унормування відповідної ква
ліфікації.
Хотяй редакція не заперечує, шо дякам є без
умовно потрібна відповідна кваліфікація, яка в певній мірі не тільки причинилабся до піднесення їх подоптаної колись немалої поваги й пошани серед громадянства до певного ступня, але також дала їм змогу до відповідної культурної праці в громаді, то все таки не може сего зрозуміти, чо
му Шановний Автор підчеркнув, щоб справу ква
ліфікації таки „конче рівночасно...” унормувати, та чому понизив дяківський стан перед світом, згаду
ючи про дяків на другому місци після паламарів?
Чи не віє з тих кількох слів холодний вітер в напрямі бідних, нужденних дякіз та їх теперіш- ної економічної борби? Чи се має бути будован нєм мосту згоди та щирої, конечно потрібної спів
праці між священством з одного а дяками з дру
гого боку?
На се все нехай дадуть відповідь ті чинники, які вину незгоди між священством а дяками при
писують виключно лише дякам.
Регісиїит іп тога.
(Не відволікайте справи, бо грсзить небезпека).
Впп. Браття-Дяки! Зближається для нас дуже гр із л і хвиля. То все, що ми здобули в послідно- м у ^ Я к , деякі індивідуа хотять одним махом шер
хнути й роблять вже навіть відповідні приготован
ім до сего. Се все опярасгься на певних даних, одержаних з достовірних жерел. В тих пригото- ваннях криється щось непевного й неясного для нас. Отже справа матеряльного забезпечення дяків поважно загрожена. Зразу казалось, що дяки д і
стануть призначену законом скількість ерекціональ- ного грунту, а тепер говориться: „хто знає, як то ще буде І.?*
Найбільшим і найсвятійшим обовязком тепе- рішних дяків е, всіма можливими, легальними спо
собами боронити здобутих і законом вже пр и знаних прав до придіпу їм ерекціонального грунту.
Занедбаннс тут хотяй би навіть найменшої дрібниці з нашої сторони, булоб великим гріхом супроти загального добра дяківської справи та стягнулоб на нас велику відповіпальність перед майбутною історією дяків.
Отже в ціли оборони дяківських інтересів за- вязусться Тимчасовий Комітет, в склад якого вхо
дять всі дяки, педані в низше поміщеному „П о іменному списі*.
Кожний Вп. Член сего Комітету мас з а р а з віднестися писемно до Головного Виділу Т-ва „Вза- їмна Поміч Д я ків ” у Львові, вул. Личаківська ч. 82, щ би він скликав Надзвичайний Загальний Збір Дяків евентуально їх віяпоручників (по кількох з кождого деканату) всіх трех діецезій до Львова в справі приділу ерекціонального грунту дякам.
Реченець сего З б о р у належить назначити на день 11. вересня 1925 р.
Наколиб Головний Виділ на сей день не о г о лосив згаданого Збору, тоді Комітет возьме сю справу в свої руки.
Ксмітетові повинні вже зараз зі собою пи
семно чи устно в сій справі порозумітись.
П о і м е н н и й с п и с членів Тимчасового К о мітету для оборони дяківських інтересів:
1. Баранишин Демян, дяк в Кукольниках, пч.
Бовшовеиь. 2. Баслядинський Василь, дяк в Черчу пч. Рогатин. 3. Бойко Михайло, дяк в Кізловій, пч.
Милятин Новий. 4. Берекета Теодор, дяк Нове Се ло. пч. Іосо. б. Волощакевич Михайло, дяк в Зба
ражу, пч. Іосо. 6. Волчук Нестор. дяк в Коломиї, пч. Іосо. 7. Голуб Яків, дяк, Конюхів, пч. Іосо. 8.
Горинь Василь, дяк, Стрілиська Нові, пч. Іосо. 9.
Гриценко Микола, дяк в Золочові, п ч .іо с о . 10. Гу- менюк Павло, дяк, Курїєці, пч. Глубічок Великий.
11. Змія Василь, дяк, Гонятичі, пч. Черкаси. 12.
Кунинець Теодор, дяк в Дубровици, пч. Лозина.
13. Кушнір Йосиф, дяк, Щирець, пч.іосо. 14. Л е г
кій Василь, дяк, Молодиньче, пч. Бортники. 15.
Лечнюк Володимир, дяк, і(амікка Струмилова, пч.
Іосо. 16. Матиціовський Микола, дяк, Тарнавка, пч.
Лавочне. 17. Матіїв Дмитро, дяк в Тухли, пч.іосо.
18. Никлевич Микола, дяк в Ліщині, пч. Стрілись
ка Нові. 19. Павлюк Василь, дяк в Стар. Косові, пч. Косів. 20. Плютач Михайло, дяк в Жидачеві, пч. Іосо. 21. Проказюк Іван, дяк в Бродах пч. Іосо.
22. Пшанецький Петро, дяк в Скороднім пч. Лю товиська. 23. Соя Григорій, дяк в Петрикові, пч.
Тернопіль. 24. Струтинський Василь, дяк в Нагорінц пч. Бучач. 25. Філь Ілія, дяк, Криве, пч. Скалат. 26.
Хома Андрій, дяк в Ліску, пч. Іосо. 27. Цьорох Микола, дяк, Долгомостиська. пч. Судова Вишня.
28. Цюга Володимир, дяк в Чагрові, пч. Букач>вш.
29. Чоловський Йосиф, дяк в Довговойнилівській, пч. Негівці. 30. Швак І лія, дяк, Тернопіль, пч. Іосо.
31. Яремків Тихон, дяк в Сковятині, пч. Королівка к. Борщ. 32. Яструбецький Захарій, дяк’в Кізловій,
пч. Іоср.
Тих Впп. діяльних Дяків, яких тут, в сему списі хиба через похибку пропущено, проситься о вибачення.
Цьорох Миколо, дяк і дяк; дел.
в Долгомостисках, пч. Судова Вишня.
Один будує а другий руйнує.
В надзвичайному числі „Голосу Д яків” заці
кавив мене ■протокол Загального Збору Дяків стрийського деканату з дня 27. мая с. р. в тому місци, в котрому Вп. Голуб Як:в, дяк з Конюхова порушив дуже важну справу, а саме: щоби Виділ Т-ва „Взаїмн. Пом. Д я ків” у Львові ввійшов в контакт з Редакцією нашого улюбленого часопису
„Голосу Д я ків” , котрий пробудив нас до організа
ційного життя та котрий е одиноким, нашим, щи
рим провідником в теперішній,економічній борбі.
Ся думка Вп. Внескодавия є дуже влучна і безпе
речно з нею годяться всі здорово думаючі Впп.
Товариші-Дяки.
На днях дістав я від Виділу Т-ва „В. П. Д “ 2. ч. „Дяківських Відомостий” в яких між иншими находжу дуже поганий та для всіх дяків соромний виступ Збору Дяків ходорівського деканату, в я- кому проголошується бойкот нашого, дорогого часопису „Голос Д яків* а тим самим засуджується його на смерть.
Тепер питаю Вас Впп. Товариші ходорівсь
кого деканату, на якій підставі Ви посміли щось подібного робити ? , Чи не кермувала тут Вами я- кась чужа, невидима рука ? Бо, щоб Ви самі се зро
били, якось не хочеться повірити!
Чи може Ви вважаєте виною те, що сей наш рідний часопис виносить кривди дяків на денне світло та домагається їх усунення? ! А х т о ж т о , як не наш улюблений часопис „Голос Д яків” зумів в так короткому часі зорганізувати таку численну й сильну армію дяків, яка за короткий час своєї вмілої борби може з гордісттю вже почванитися немалими, хотяй ще як слід незабезпеченими здо
бутками її.
Дещо про церковний спів перших христіян.
(Популярна розвідка).
Введення співу до Богослуження сягає непа- мятних часів. Вже в старому завіті музика й спів були нерозривною частиною майже всіх обрядів старого (Мойсеевого) закону. Також у всіх инших культурних народів старини, як: у Египтян, Греків і Римлян музика й спів мали велике значіннє в ре
лігії.. А коли на світі засіяло світло правди Хри
стової науки, музика й спів ще більше піднеслися.
Апостоли не тілько самі величали Бога піснею, але й заохочували до сего вірних, бо слів убла- городнюе духа, підносить його до Бога і зближує до ідеалу.
Але богато довгих віків минуло, заки церков
ний спів дійшов до сего ступня розвою, на якому стоять тепер наші церковні хори.
Христіянська вокальна музика (спів) розвива
лася в найдавнійшій добі під сильним впливом ж идівської й старогрецької музики. Причина сего цілком проста: першими христіянами були пере- довсів Греки й Жиди. Від Жидів взяли христіяни псальми, котрі в них стали невідлучною частиною літургії.
Псальми виголошував звичайно один діякон.
була се звичайно співна деклямація в обсягу кіль
ко х томів; від часу до часу протягав співак по- слідний склад слова (звичайно при кінці пісні) і витягав на ііему ріжні мельодії, так звані мелізма- ти. Сей улюблений на Сході спосіб вокального (голосового) співу називається нині кольоратурою.
Тепер співаєтьтя в церкві подібно на приклад
„Аллилуя” .
Учені музики дослідили, що з часом, коли ме- лізмати дуже розвинулись, зайшла потреба за- осмотрити їх словами; отже під кождий тон ко- льоратури підкладалося один склад нового тексту, або на одному складі співано кілька тонів. В сей спосіб почали творитися нові роди церковних пі
сень я к: Тропарі, кондаки (вставлювані між «Сла
ва* і «нині” ) прокимени і т. п. Тексти до сих н о вих пісень укладали св. отці церкви. Найбільше однак і найкрасші кондаки компонував св. Роман Солодкопівець з Сирії (+ 610).
Инший тип представляли антифони. Форма ся дуже стара й походить так само як більша части
на всіх церковник пісень з Антійохії (Сирії). Тут в співі брали участь вже всі вірні і то на переміну мужеський і жіночий крилоси. Після церковного передання св. Ігнатій Богоносець, єпископ антійо- хійської церкви (+ 107) мав видіннє, в котрому ба
чив, як ангели величали Бога антифонами, і по сему явлінню впровадив сей новий рід співу до Служби Божої.
Третою, дуже важною формою були єктенії.
Сей тип заховався майже незмінений до нинішних часів: священик чи діякон виголошує короткі бла
гальні молитви (молення), а по хождому моленню відповідає хор вірних (на пр. „Господи помилуй” ,
„Подай Господи” , „Тобі Господи” і т. п.).
Ось найголовнійші роди церковних співів ста
рих христіян. Але, коли говоримо про „хори*, то мусимо собі уявити, що первісний хоральний спів і далеко не був подібний до нинішного. Христіяни перенили від старинних Греків цілу теорію музики, а заразом і дивний тепер для нас погляд, що тер
ція й секста не є згідними інтервалами (консонан
сами). А миж знаємо яку велику ролю грають сі інтервали в хоральному співі. Отже тоді не могло
бути й бесіди про гармонійні звучности ані про самодільне провадженнє кількох голосів нараз»
Цілий хор співав в тих часах одним голосом (у н і- соно), а що вже було найбільше то другий голос поступав слідом першого в октавах. Тепер дивус нас ся убогість і примітивність (простота) первіс
ного церковного співу. Коли одначе згадаємо пр о тяжкі обставини, серед яких жили первісні христі
яни, про страшні переслідовання, на я к і вони б у - ли наражені зі сторони поган, та що всі Богослу
ження відбувалися в темних, підземних печерах (катакомбах), то годі й подумати про висілий сту
пень розвою церковного співу.
За панування цісаря Константина Великого поліпшилася доля христіян. Медіолянський едикт з 313 р. признав Христову науку державною ві
рою. Христіянство могло вже тепер без ніяких перепон розвиватися. Сам Константин звернув ве
лику увагу на церковний спів і закладав спеціяль- ні школи церковного співу, з котрих виходили рутиновані (вправні) співаки.
Не з меншою ревністю плекали церковний спів також єпископи й висші церковні достойники.
Крім вже повисше згаданих достойників заслужи
лися коло церкви найбільше: св. Ефрем з С ирії ( І 373), св. Григорій з Насіянзу ( | 390), св. Васи- лій Великий (357—378), св. Іван Золотоустий (344—
407), св. Андрій з Крети ( | 767), св. Косма (+ 760).
що писав канони, св. Іван Дамаскин (674—780, я- кий зібрав і упорядковав церковні пісні після вісь
мох гласів), св. Теодор Студіт (жив в першій по
ловині IX. в.), се. Йосиф Піснописеиь ( і 883) і богато, богато инших.
В сей спосіб розвивається на Сході ірм оло- гіон, коли на Заході, в латинській церкві повста
ю ть: Амврозіянський, Григоріанський а відтак
паліфонічний співи. О. Б.
Ч. 11. Г О Л О С Д Я К І В 3.
Чи Ви Впп. Товариші ходорівського деканату
■уявляєте собі ге, що такого організаційного руху т а такої живої організаційної пращ, ще не було серед нас від коли дяківський стан взагалі істнує?
А комуж ми маємо завдячити се як не тому -нашому часописови .Голос Д ’ ків", який Ви засу
дили на смерть?!
Чому Ви даєте водити себе на ланцуху СПІ
ШИМ ЛЮДЦЯМ?
Чому то Ви забуваєте на ту притчу Св. Пи- як то сліпий водив сліпого та як они оба том у й до ями попадали ?
Миж дякувати Всевишньому вже не сліпці й не потребуємо, щоб нас сліпі водили та, щоб ми
■через них до ями попадали. Нехай они самі туди
•падуть!
Я вже читаю .Голос Дяків* від першого чи
сла й не знайшов ще такого місця, деби він ви
ступав проти священства, а знаходив лише кривди дяків, які він подав перед Найвисший Трибунал, в -склад котрого входять всі дяки всіх трех діецезій.
Щирий товариш К. Л.
Дописи.
Наша редакція дістала на днях слідуючий лист, який з огляду на бажанне автора, цінний його зміст та здорову думку подаємо тут в цілости.
.Хвальна Редакціє!
Прошу ласкаво помістити в найблизшому чи
слі нашого дорогого часопису .Голос Дяків" кіль
ка прикрих слів задля загального осуду.
Читаючи „Дяківські Відомости* ч. 2. з дня 1.
серпня 1925 завважив я. що дяки з ходорівського деканату на свойому зборі дня 23. 7.1925. рішили одноголосно оголосити бойкот нашого, одинокого щирого часопису „Голос Дяків" ніби то за занад
то разячий виступ проти священства.
„Честь* Вам Панове Дяки ходорівського де канату за такий „приємний" привіт! Чи Вам за
бракло вже предмету до Ваших нарад? Чому Ви оголосили бойкот нашого дорогого часопису „Г о лос Дяків*, котрий збудив нас зі сну і показав нам дороґу до світла ?!
Чи ми дяки також »мусимо платити каменем за хліб ?
Я — Богу дякувати — читаю вже 10. ч. „Г о лосу Д яків" і не завважив ще, щоб там взагалі було що писано проти священства. Я сконстату- вав там м. и. тілько помішувані кривди дяків і на
дужиття деяких священихів у відношеннюся до місцевих дяків, а крім сего більше нічого. І Ви ва житеся за те бойкотувати наш дорогий часопис?!
О — н і! Д о сего ми, свідомі дяки, ті що бажа
ють нашому станови добра й культурного розвою, ніколи не допустимо! Ми Панове дяки мусимо йти лише тим шляхом, який нас провадить до світла! А на сей шлях випровадив нас і прова
дить ним дальше лише наш дорогий часопис „Г о лос Д яків".
Ми повинні тішитися, що знайшлися такі лю ди, що не жалували ані своєї праці, ані свойого гроша на сей наш часопис „Голос Д яків*. Прецінь наш часопис сам не воскрес, але мусів хтось до
«его на початках доложити не мало праці і гроша.
Слава й честь тому, хто піднявся так великого ді
ла, як редагування нашого часопису! А Ви дяки, замість відвдячитись тим людям за їх щиру працю для нас і у власному інтересі піддержати сей наш одинокий часопис, посміли оголосити бойкот його?!
Чи Ви уявляєте собі, яку Ви величезну шкоду за
подіяли сим нашій загальній справі?
Тепер звертаюсь до Вас Впп. свідомі Дяки всіх трех Епархій, станьте в обороні нашого до
рогого, одинокого, щирого часопису „Голосу Дя-
«ів*. та вискажіть своє обуреннє тим, котрі посмі
ли оголосити його бойкот та котрі хиба со стра
хом і трепетом — читають наш
дорогий часопис. Даймо нашому часописови змогу розвиватися та доложім всіх старань, щоби він виходив не два рази в місяць, але шо найменьше два рази в тиждень, бо ми л и ш е за посеред, ництвом „Голосу Д яків* а не якого иншого часо
пису виборемо собі те, що нам слушно належиться.
Ліщин, дня 4. серпня 1925.
Никлевич Микола, дяк.*
Складайте добровільні датки на фонд сво-
« ї преси, щоб она мала змогу, як слід розви
н у ти свою діяльність.
Справа правілу
ерекц. ґрунтів дякам.
Ті деканати, в яких є так мало ерекціональних грунтів, що дякам замало, або взагалі нічого з них не остає, мають у власному інтересі негайно скли
кати Збори Дяків та ухвалити на них відповідні резолюції на зразок ухвали Збору Дяків косів ського деканату, поміщеної в 10, числі „Голосу Дяків*.
Такі резолюції належить вислати крім всіх інстанцій поданих в 2. ч. нашого часопису, також до свойого Староства й Воевідства.
Чи довго ще так буде?
Доносять нам, що парох в Волковиї усунув місцевого дя»а з дяківської посади за те, шо він брав участь в Зборі Дяків, який дня 11. червня
1925 р. відбувся в Ліску, та шо сей дяк з ж інкою й 4 дрібними дітьми остав тепер без куска хліба.
Каша Редакція апелює тому в першу чергу до дотичного Всеч. Деканату, шоби н е г а й н о положив кінець такій самоволі дотичного пароха, та уможливив пошкодованому безпроволочний по
ворот на його посаду, бо таке й подібне відно- шеннеся священства до дяків не то, що н і к о л и не побудує так конечно потрібного їм мосту згоди, але ще поглубить пропасть між ними.
Дяківські гаразди.
Наша Редакція дістала на днях від одного діяльного й свідомого дяка лист, в якому читаємо між иншими таке:
. . . . Наколи дяки нашого деканату дові
далися про Збір Дяків у Львові, що відбувся дня 29. 4. 1925 р. зараз скликали деканальний Збір Дяків і ухвалили на нему одноголосно, щоб кож - дий дяк обовязково взяв участь в сему зборі.
Я. як карний член дяківської організації, по- винуючись справедливій Г доцільній ухвалі збору, вишкробав послідний крейцар з кишені на кошта подорожі та поїхав до Львова, радуючись в ду
ші, що все таки колись, а може й незадовго у- сміхкеться нам красша доля.
На зборі, як Шановній Редакції відомо, було богато голосів невдоволення з дотеперішного ста
новища духовенства супроти дяківського органі
заційного руху та борби за красшу долю дяків
ського стану.
Наколи я повернув зі Збору зі Львова, о. па
рох усунув м е н е несподівано, без подання най
меншої причини з дяківської посади й я опинився тепер без средств до життя.
На моє місце взяв о. парох свойого льокая, а до помочи йому жидівського побережника.
Як виглядає тепер „відправа" в церкві, не треба хиба тут розписуватися, бо се кождий може собі дуже легко представити.
Парохіяне*вже кілька разів апелювали до па
роха, щоб він приняв мене назад до служби а то тим більше, що я в нічому тут не провинився, але о. парох, покликуючись мабуть на свою ста
рість, т. є. на 74-тий рік життя, заявив, що йому ніхто не має тут до розказу.
Не легка то справа боротися на місцях за поправу своєї долі, але й немож сидіти з заложе- ними руками, бо тоді ще гірша стрінулаби нас доля . . . *
Гшика Роман,
суспендований дяк в Тростянци.
Редакція звертається зі свойого боку до Всч.Дека- нального Уряду в Бережанах з просьбою, щоб Він як такий н е г а й н о полагодив сю справу та уможли
вив пошкодованому безпроволочний поворот на його посаду і тим самим дав йому змогу екзи
стенції._______________________________________
Друкарська ошибка.
В почтовій скринці 9. числа „Голосу Д яків"
поміщено через друкарську ош ибку: „М розякВ ой- тіх, дяк в В ойїковій..* Має б у ти : „М розек Войтіх, дяк в Бамівці...*
Спростованнє.
Ми низше підпгсані дяки ходорівського де- канату заявляємо оцим прилюдно, що оголошенье в „Дяківськ, Відом." ч. 2. дем. и, є сказано, що ми нібито оголосили бойкот нашого часопису : „Го- лос Дяків" є цілковитою в и д ум ко ю тих людий, яхі мають за ціль поширити хиба роздор між дя
ками в теперішному важному момент», бо ми ні
коли також і на нашому Зборі дня 23 7. 1925.
бойкоту нашого щирого часопису „Голос Дяків"
не оголошували й про жадні бойкоти нічого не згадували.
Дяки ходорівського деканату:
Л ю кс Осип, Швед Антін, Голяк Григорій, Мато- фій Дмитро, Красповський Гаврпїл, Сирота Іван, Коцовський Володимир, Проців Павло, Дудич Гри
горій, Стахів Теофіль.
Ход'їрів, дня б. VIII. 1925 р.
Відозва.
Взиваєтьса всіх т»х Впп. Пренумераторів. які до нині ще не прислали передплати ані за мину»- ший, ані за теперішиий квартал, шоб зараз ви
рівняли залеглість, бо послідні два числа „Ґолосу Дяків" видруковалося вже за позичені грош і а се лиш одиноко тому, щоб часопис на втіху воро- гам не перестав вихоаи ги.
Тим Впи. Пренуменаторам, які зложили п е редплату з гори вже до кінця сего поку, Редакція складає щирі подяки за їх точність і кладе їх як добрий приклад для других.
Р е д а к ц і я .
Судово-вишенський і сусідні деканати, п о з ір !
Надзвичайний Збір Д я ків деканатів : Судово- вишенського, мостиського й яворівського .відбу
деться дня 20. серпня о 1. год. сполудня в«Судо- вій Вишні, в салі „Народного Дому", н а ко тр и й то Збір всіх Впп. Дяків згаданих декатів обовазково запрошусться. Справа дуже важна й понаглююча.
Одначе наколиб котрий з Ьпп. Товаришів не м іг з важних причин на сему Зборі явитися, мусить на сей день — хотяйби умисьним післанцем — прислати своє оправданнє.
Всеч. О. О. Парохи і Завідателі парохій,.
котрі є прихильниками поправи дяківської долі, зволять ласкаво не відмовити нашій просьбі та рівнож взяти ласкаву участь в сему Зборі.
Микола Цьорох, дяк і дяк. дел.
в Долгомостиськах.
Дяки лупківського деканату п о з ір !
Збір Д я ків лупківського деканату відбудеться дня 20. серпня 1925 р, в Радошицях в домі Вп.
Івана К&марця, місцевого господаря, вараз коло дяка, на котрий то збір всіх Впп. Товаришів.Дяці»
сего деканату запрошується.
Хто з важних причин не зможе на сей зб ір прибути, той мусить обовязково на с ій день при
слати на руки підписаного Володимира Л отуш ки своє умотивоване оправданнє. )
Радошиці, 7. 8. 1925.
Володимир Лотуиіка, дяк і дяк. дел.
в Радошицях, пч. Команьча.
с
Сяніцький повіт, п о з ір !
Збір Д я к ів сяніцького повіту відбудеться дня 26. 8. 1925 р. о 8. год. рано в Сяноці, на котрий то збір всіх Впп. Товаришів-Дяків сего цілого по
віту запрошується.
Ті, котрі з важних причин не зможуть на збір прибути, мають обовязково на сей дань прислати на р ік и підписаного свої умотивовані оправдання
Сянок, дня 12. 8. 1925 р.
Г натусько де Добрянський М ихайло, дяк в Сяноці.
