Почтову належитість оплачено гуртом. <
Ч. 12. Коломия, вівторок 1. вересня 1925. ______ Р і к 1.
Адреса Редакції й Адміністрації: К о л о м и я , ВУЛ, МІЦКВВІЧаЧ. 51.
Незалежний, аполітичний, безпартійний, становий часопис.
Виходить 1 і 15. кождого місяця.
ЦІНИ О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто
рона 90 зл., половина 45 зл., % стор ЗО зл., ’/в стор. 15 зл., ’/ів стор.
8 зл., % 3 стор. 4 зл.
ДРІБН І О ГО ЛО Ш Е Н Н Я : За одно слово або його місце 10 сот.
Постійні оголошення мають 20%
знижки а оголошення для дяків- пренумераторів 50%.
О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимасться тільки за попередним надісланнєм належитости або принайменше за
мету. А н о н і м н и х д о п и с і в не принимасться.
Р у к о п и с і в не звертається.
Передплата:
В краю чвертьрічно . . . 1'25 зл.
За границею річно . . 1% доляра або їх вартість в иншій валюті.
Чекове конто П. К. О. в Варшаві ч. 152.951.
Ціна одного примірника
20 сот.
ють собі те, що їм по людським і Божим законам справедливо належиться а що їх попередники, завдяки нахабности й захлан- ности несумлінних людців, запропастили.
Щ о ж належиться сим сідоголовим дя
ківським Батькам від їх молодших товари
шів за сі великі матеряльні й моральні ко
рнети, які вони вже по части принесли і дальше приносити муть на вівтар загальної дяківської справи?
Я позволю собі тут на сему місци від
повісти в імени всіх Впп. Інтересантів оци
ми словами: „Вони працюють для ідеї, про
те нічого їм не належиться крім доброго слова, бо лише воно може бути тут для Них і одинокою найдорогоціннійшою заплатою й
лише сю заплату, а жадну иншу, Вони не рішилибся приняти.
Отже в виду повисше згаданих заслуг, і такої скромної, малої заплати за них за
гал всіх наших дяків повинен вже, як в найкоротшому часі приступити до вирівнян
ня сего довгу, то є до зложення належних щирих подяк, до закомунікування сего „д о брого слова** своїм дяківським Батькам, а саме: в першу чергу тим, які мають вже за собою що найменше 50 літ прикладної дяківської служби.
В сій ціли належить в тих деканатах, котрі мають честь почванитися такими рід
кими Достойниками, зараз зложити Ю ві
лейні Комітети, в склад котрих повинно ввійти по кількох дяків. Обовязком такого Комітету є м. и : оголосити в часописі „Г о лос Д я ків*: імя, назвиско й літа служби (найменше 50 літ служби) даного ювілята, день, місце й порядок маючого відбутися ювілейного торжества. Підчас такої уро- чистости слід обовязково зробити загальну фотографічну знимку, яку потому належить разом з ширшим описом торжества та опи
сом перебігу життя ювілята переслати на
шій Редакції в ціли поміщення сего всего в нашому Й заграничних часописах. Одним словом сей Комітет повинен доложити всіх старань, щоб таке торжество відбулося не тільки як в найбільшому порядку, але та
кож і як найвеличавійше.
Ті дяківські Делегати, з котрих дека
натів дяки з ріжних причин не моглиб взяти особистої участи в такому торжестві, повинні о б о в я з к о в о в день ювилей- ного свята в імени всіх дяків свойого де
канату вислати ювілятови п р и в і т н і т е л е г р а м и .
Хотяй в теперішну пору ціла увага та всі сили дяків повинні бути звернені голов
но в сторону здобуття й забезпечення сво
єї екзистенції, то все таки з огляду на ріж- ні, дуже важні моменти, для загальної дя
ківської справи, я к : скріпленнє організацій
ної солідарности в дяків, підйом оптимі
стичного духа в них, популяризація перед світом українського дяківського стану і т. п.
і т. п. конечним є, пійти слідами оцих зо
Наес їасіепда еі іііа поп отіііепсіа.
(Треба й те робити й про тамто не за
бувати).
Коли голод і загальна матеряльна нужда почали таки поважно заглядати до бідних хат наших українських дяків, коли в слід за тим почали котитися в безденну, страшну пропасть також вже й рештки їх колишньої доброї слави й поваги, вирину
ли неначе з під землі сильні ряди ідейних, щирих людий і зараз стали до рішучої борби за загальне добро дяківського стану.
Щ о ся загально-матеряльна нужда та моральна кривда дяківського стану зросли були до найбільших розмірів та зближали
ся вже до глубокого дна страшної пропа
сти, свідчить між иншим й те, що взгада- них боєвих рядах бачимо не лише молод
ших, фізично сильних людий, перед якими, загально кажучи, є ще довша будуччина, але також вже й фізично немічних, одначе ду
хом і досвідченим розумом ще сильних і здорових старців, які в часі своєї дяківсь
кої служби не одно пережили, не одно ба
чили й не мало терпінь і горя на своїх плечах перенесли.
Нехай праця сих Впп. Старців, в яких
— дякувати Всевишньому — живе ще мо
лода душа, буде всім молодшим дякам і їх наслідникам цінним дороговказом в їх ор
ганізаційній праці та в їх теперішній, важ
кій , соціяльно-економічній борбі.
Вони, неначе ті добрі батьки, яких го
ловним завданнєм є чесне вихованнє йпев
не матеряльне забезпеченнє на будуче своїх дітий, спрямували тепер ц лу свою увагу на те, щоб своїм добрим прикладом й своєю щирою участю в організаційній праці за
охотити всіх своїх молодших товаришів до так конечно потрібної товариської солідар- ности та до дальшої рішучої борби за по
праву своєї гіркої долі та належного забез
печення морального й матеряльного стано
вища своїх наслідників, які повинні колись за те з гордістю про своїх славних попе
редників згадувати.
Діяльна участь сих Старців а радше —
щ о їх так назву — д я к і в с ь к и х Б а т ь к і в в теперішній борбі є дуже відрадним і дуже потішаючим д/ховим явищем в за
гально дяківській справі. Вона, ся діяльна участь являється тут між иншим безпереч
ним доказом що ступінь розвою соціяль- но-купьтуп і »г »;відомлення дяків знахо
диться вже на належ ;ому місци та що се
ред них виродилася вже й як слід розви
вається п р «» V ; т м в н а (т в о р ч а ) сила, яка є пульс >м іяквєького організаційного
ЖИТТЯ Й ТЄ'ІЄ’'І'І1НОГО економічно-соціяльно- го руху та ' ого розвою. Вона є також сильною в; пою й надією, що всі молодші товари і.-; сих "хінських Батьків підуть за їх добрим П Ич ІЗПОМ і ступати муть їх че
сними, нічим •: і.лимленими, прикладними слідами та, но . пез те вже в недалекому майбутьному з юбу »уть а радше відзиска-
лотих слів старих Римлян, які звучать г.
„Наес їасіепсіа еі іііа поп оті((епсІа“ то Є::
Треба і те робити й про тамто не забу
вати. І. В.
„Да не заградиши устент» вола молотяща!“
Кор. Гл. 9. Зяч 141.
Переважна більшість нашого духовенства по
чала послідними часами тут і там підносити свій голос, що в топерішню пору в громаді з дяка не
ма пожитку, та що повинна бути відповідно унор
мована його кваліфікація. Она на всіх переулках кричить і майже по всіх газетах голосить про те.
Отже я, як заінтересований позволю собі спитати тих „опікунів**, хто з дяків є проти піднесення їх культурно-просвітного ступня до певної висоти?
До сих часів я нігде не читав і не чув про те.
Значить, нема такого дяка, котрий-би був проти сего. А наколи нема нікого проти, то чогож на всіх роздорожах піднявся такій страшний крик?
Задля чого тут заводити спір, і по що тут до чистої води, фарисейського квасу доливати? Кажеть
ся робити, а хліба не дається, кажеться терпіти і за то обітцюеться голодному й обдертому дякови на другому світі „Царство Небесне“ . Чи такі людці думають, що дякови вистарчить до життя лиш те, -щоб він в стайні на причі при їх конях і коровах виспався, або щоби він жив їх лукавими о б іц я н ками? Тепер скажу дещо про той „пожиток** з дяка в громаді, про який Всч. о .Т . Савойна згадав в свойому часі в „Д іл і*. Гірке слово, як жовч і без
підставне. Я, як заінтересований дуже прошу Всч. о.
Савойну в імени всіх наших галицьких дяків, по
яснити заголови дяків, що під тим „пож итком* з дяка в громаді належить розуміти!? Я занимаю дяківську посаду вже 21. рік і розібрав службу тих літ, як свою совість, та на превеликий жаль не міг дошукатися там, який то „пожиток** з мене, як дяка моглаб мати громада крім сумлінного ви
конування дяківських функцій. Чи може, щоби дяк міг дістати кусок ерекц. грунту— треба бути громад
ським пастухом і т. п.? Чи може під таким „п о житком* треба розуміти працю дяка в „ксьондзкій*
стайни, стодолі, поли й Бог зна ще де?
Про пожиток, який дяк, я к г р о м а д я н и н може віддати своїй громаді, свойому народови чи людству взагалі, я ту тепер не згадую й того не маю тепер на думці.
Дяки, від часу утрати дякоучительського цен
зу, є зведені чорною армією ворогів до ролільо- каїв, парібків, комінярів і інших „гідностий* по священичих дворах. На то дам в разі потреби, чи
сленні докази.
Дяки є тепер гноблені, переслідовані Й визи- сковувані більшою частиною духовенства в без- милосердний спосіб і трактовані як чорні раби.
Іспитованих чи свідомих дяків, се свяшенство не терпить і па дяківські посади старається їх не до
пустити хотяйби в них була й найліпша кваліфікація чи рекомендація. Всі спроби дяків двигнутися на висший ступень культурно-просвітного розвою в сей і инші способи злобно припинюється тимже священством, от хотайби на пр. через, відраджу- ваннє а навіть через заборону читані я „Голосу Дяків**, сего одинокого нашого часопис’ , який про-
1
2. Г О Л О С Д Я К І В Ч. 12.
будив нас з твердого сну, отворнв нам очи та веде правим шляхом до певної побіди, через ви учованне в своїх сіайнях підданих, з котрих лото- му рекрутується до дяківських обовязків байдуж
ний а на всякі забаганки сего свяшенства податли- вий елемент. Про сих священиків не мож інакше сказати, як хиба словами св. еванг. Матея:
„Связують, бо бремена т яж ка и бгьднп носи
мо, и везлагають на плеща человпческа, перстомь ж е своимь не хотять двигнути ихь. Вся ж е дпла своя творять, да видими будуть человпки; роз
ширяють ж е хранилища своя и величають воскри- лія риз своихь; любять ж е преждевозлаганія на вечеряхь и преждеспданія на соньмищахь и цчіло- ваш я на торжищахь, и зватися оть человпкь:
учителю, учителюи.
Ясна річ, шо дяки упоминаються за куском хліба не за якісь там „пож итки" в громаді, тільки виключно за дяківську службу, який їм так само як і свяіценству раціонально належиться. Свяшен-^
ство уживає по кількадесяти ба навіть часто й по кількасот моргів ерекціональної землі не за якісь там „пожитки* в громаді, лиш за виконуваннє св о -!
їх священичих обовязків. Чому сзященство до сего часу, мимо уживання такої великої скілько- сти ерекц. землі, не примінилося до тих — на гвалт на плечі дякам накидаючих — „пож итків" в гро
маді? Га! Очивидна річ, що сей рейвах піднявся лиш одиноко тому, що незадовго мабуть будуть мусіли священики, хоч не хоч, виділити дякам з дотеперішного свойого посідання частину ерекціо пальної землі, котрої їм такий великий жаль по
збутися. Ну і давай тепер по всіх усюдах кричати, що дяки задля малокультурности не вартують сего приділу.
Тепер я позволю собі поспитати: хто винен, що загальна освіта деяких дяків стоїть на низшо- му ступні ? Чи не ті священики, що виучують со
бі дяків в своїх стайнях коло коний, а іспитова
них дяків усувають з посад?
Ануж загляньмо ще раз до Св. Письма, на слова: „Братіє, не висте ли, яко дплающіи свя
щенная, оть святилища ядять: и служащ іи олта
рю, со олтарет дплятея". Щ о означають ті слова ? Розуміється, не що иншого лише, щоб священство дало дякови спромогу жити по людськи, до чого дяки мають повне право, защо тепер борються й від котрої то борби так довго не відступлять, доки не осягнуть те, ЩО ЇМ справедливо належить- ся. Та частина духовенства, котра шкодить нам в нашій теперішній борбі за поправу нашої гіркої долі, повинна собі усвідомити, що їх підпольна праця не принесе їм жадної користи, бо вона лише з є д и н и т ь н а ш і с и л и до завзятійшої борби проти них за той гіркий і тяжкий кусок хліба, я
і кий нам правно належиться, і в здобуттю якого
! священство робить нам всякі можливі трудносте ій перепони так, як сей евангелський раб „егоже
■ поставивь господинь его, над домомь своимь, еже даяти им (клеврети своя) пищу во время ихь".
і А злий раб подумав в серци своїм: „Коснить ю - . сподинь мой прійти и начень бити клеврети своя,
\ясти-же ч пити с піяницами".
Та частина духовенства дістала вдасть над домом христіянським та йде в відношенню до нас слідами сих рабів; дяків гнобить, безмилосерно використовує, переслідує й противиться ще спра
ведливому наділу дяків ерекціональною землею.
Но „бдите убо, яко не вмете вь кій чась Господь ваиіь прийдеть", бо може прийти в день „воньж е не чаеть, и в чась в оньже не вєсть и растешеть ею полма, и часів его сь незпрньїми положит ь;
ту будеть плачь и скрежеть зубовь". „Блюдите, что слмшите: в н ю ж е мпру мприте, возмпритея вамь, и приложитея вамь".
А. Хома.
Бодро вперед!
Хвальна Редакціє!
Прошу ласкаво помістити в нашому часописі
„Голос Дяків" мій слідуючий проект, з котрим звер
таюсь до всіх звоїх Впп. Товариш в Дяків в межах і поза межами польської держави, а саме:
Наша дяківська організація стала тепер і му
сить стояти дальше на твердому фундаменті солі
дарносте се є: о д и н з а в с і х, а в с і з а о д н о г о . В 11. числі нашого дорогого часопису чи
таю, шо між иншими й наш Вп. Товариш Роман Гишка, дяк в Тростяний впав жертвою суспенду
вання за діяльну участь в Дяківській Організації.
Щ оби показати передсвітом, що ми дійсно д я к и а не ч и ї с ь там ф о р н а л і й п і д л и з а й к и , Щ > МИ уміємо постояти за гідність нашого стану, що між нами істнує дух сильної солідарносте, та що нас не поборе жадна ворожа сила, звертаюсь до всіх Впп. Тов. Дяків, щоби при кождих дяків
ських зборах або й поодиноко складали відповід
ні лепти на тимчасову підмогу для жертв теперіш
•ної борби — на адресу нашої Редакції „ Г о по су Д я к і в о котра сі лепти переллє разом куди на
лежить і оголосить се в часописі.
Ми покажемо сим світови, шо ми „безбожні"
дяки (так прозвав нас заліщицький Собсрчик) умі ємо бути більше милосердними й справедливими, як декотрі наслідники Христа, що за дл-і своїх особистих примх відбирають свойому братови лослідний кусок чорного хліба, та не журяться тим, як він і його родина примирають з голоду.
Ми покажемо світови, що ми дяки добре ро
зуміємо золоті слова зі Святого Письма: „днесь мені, а завтра тобі". Щ о війна без жертв бути не може, що ми: „по нитці, а бідному сорочка".
Наколи ми так будемо будовати й кінчити наше розпочате діло, то можемо бути певні, що наші противники не будуть довго робити нам пегепон,
бо побачуть, що їх марні зусилля не придадуться їм ні нащо. М іж нами є вже такі Борці-Герої, щ о тримають боєвий фронт неустрашимо, а се каже нам вірити свято, що недалекий вже той час, коли ми всі як один скажемо тим, що нас гнобили:
не проганяйте нас, а ще й без причини зі служби, бо не масте до сего найменшого права 1
К . Л . дяк зі Скільщини.
Геть з байдужниками!
. Збір Дяків скальського деканату відбувся дня 10. серпня с. р. в Озірянах коло Борщева.
На збір прибуло лише 16 дяків, а решта че
кає з заложеними руками „на все готове.
Впп. Братя Д яки! Наш дорогий часопис „Г о лос Д яків" подає, що богато дяків до сеїпори не прислало передплати! Чи ми можемо вважати та
ких дяків байдужників за днків і за своїх товари-
Ш ‘ В ? Таж такі плюгаві байдужники руйнують то,
що ми будуємо. Ми мусимо з байдужниками по- с і упите так, як они собі на се заслужили.
В нашому деканаті є один дяк, що дуже л ю бить робити службу донощика-шпігуна перед свя
щениками на дяків.
Ми його напоминали кілька разів, але се ні
чого не помогло. На ниніціному зборі ми його цілком з помежи товариства дяків усунули.
Не подаємо на разі його імени бо думаємо, що ще може поправиться, а надто дяки скальсь
кого деканату знають хто то є. Впп. Д яки! таких осібняків є між нами мабуть більше. З ними слід так зробити, як ми зробили в скальському дека
наті, бо инакше не дійдемо до того, до чого стре
мимо. Ми мусимо насамперед виполоти будяки й лиш при помочи здорового елементу провадити дальшу борбу, наколи хочемо її виграти.
Високоповажаний Пане Редактор! Бутьте ла
скаві та подайте нам тих дяків зі скальського де
канату, котрі не пренумеровали або не платять за часопис „Голос Д я ків" а ми вже поступимо з ни
ми так, як они собі на се заслужили.
Ми наколи буде треба, заплатимо самі за них і будемо всіх сил докладати, шоб наш часопис
„Голос Дяків* як найкрасше розвивався та прова
див нас до красшого завтра. Подайте до прилюд
ного осуду всіх байдужників-дяків з цілої Галичи
ни, щоби ми знали, хто є в рядах нашої армії й бореться за загальне добро дяківського стану, а хто є дезертиром а тим самим і нашим ворогом.
Тут повинні Впп. Делегати кождого деканату на основі оголошення в часописі припильнувати, щоб кождий дяк з їх деканату передплачував наш оди
нокий часопис „Голос Дяків". Наколиб котрий дяк відмовився від солідарносте і організаційної праці, слід оголосити на найблизших зборах як найо- стрійший бойкот проти него і оголосити його в часописі. Так Впп. Товариші мусимо поступати, бо інакше до ладу не дійдемо ніколи.
Ліпша мала армія з добрим, хоробрим і від-- важним військом чим велика з лихим.
Глухий.
Се число з технічнічних і фінансових причин вийшло о 3 дни пізнійше. Р е д а к ц ія .
Розвід Мустафи-Кемаля-Паші зі своєю ж інкою Лятіф-Ганун.
Мустафа-Кемаль-Паша, який в послідннх ро
ках повалив султанський (цісарський) престіл в Туреччині та опісля зістав вибраний президентом турецько-республиканської держави, рішив тепер розвестися зі своєю ж інкою Лятіф-Ганун. Причи
ною сего розводу має бути те, що його жінка безнастанно вмішувалася в державні справи.
Ся подія є інтересна головно тим, шо се д і
ється в Туреччині, там, де жінка до недавна не мала майже жадного права й була прямо невіль
ницею свойого чоловіка.
З сего видно, що турецьке жіноцтво взялось горячо до суспільної праці, та що вже в корот
кому часі зробило дуже великий поступ в еманці- лації, т. є в домаганнюся рівних прав з мужчи
нами. *
На особу жінки Кемаля-Паші Лятіф-Ганун звернув тепер цілий культурний світ свою увагу.
Німецький Часопис „КеІпіасЬе 2еіШпб* пише про неї та п знакомство з президентом Кемаль- Пашою таке:
У Смирні жив богатий турецький купець Уша- кізаде Муаммер-бей. Він був найбогатшою лю ди
но ю не тільки міста, але й в цілій Анатолії. Його лрегарпа донечка Лятіф отримала дбайливе вихо- ваннє; вона перебувала довший час на студіях в Европі, де вивчила плавко німецьку, француську й англійську мову. Коли підчас великої війни Греки здобули Смирну, Муаммер-бей утік, але його донь
ка залишилась; вона зорганізувала у свойому д о мі рід прибіжища для своїх земляків і брала живу діяльну участь у підпольній турецькій роботі.
Ш видко потім Мустафа Кемаль підняв в Анатолії повстання проти Греків і зумів розпалите таке мо
гутнє полумя, шо в ньому згоріли наїзники. Ту
реччина отримала свою свободу, а Мустафа-Кемаль став першим її героєм. 1 ось трапилось таке, шо Кемаль-Паша, приїхавши як тріюмфатор до зруй
нованої Смирни, отримав картку з осторогою, що його життє в небезпеці. Авторкою цеї картки бу
ла Лятіф. Тогож дня Мустафа-Кемяль-Паша пізнав патріотку особисто; в її домі, як найкрасшому й найбезпечнійшому в місті, визначили йому коротку кватиру. Розмовляючи з молодою господинею про актуальні справи, Кемаль-Паша з подивом по- бач«^, що вона володіє надзвичайним знаннєм по
літичних відносин та організаційним хистом. Див
ним збігом обставин вкоротці потім найшла в го стинному домі Лятіф прибіжище старенька мати Мустафи-Кемаля-Паші, яка в дорозі тяжко захо- ріла. Лятіф піклувалась нею, як рідною, але вра- тувати хорої не було зм о ги : вона померла на ру
ках Лятіф, переказуючи перед смертю свойому синові, шо бажалаби собі, щоби він одружився з цією дівчиною. Приїхавши на похорони своєї ма
тері, турецький диктатор знав вже про останню волю своєї матері, яку надзвичайно любив і ша
нував і якої всі бажання були йому святим запо
вітом. 1 ось вже в кілька днів пізнійше відбулося вінчання Мустафи Кемаля; його жінка мала в день вінчання; ледве 19 літ,
Сталося це з весною 1923 р. Лятіф товари-
шила свойому чоловікові в його подорожах і при кождій нагоді ломила старі турецькі звичаї, висту
паючи всюди як наскрізь модерна жінка. Така по
ведінка жінки президента викликувала в його окру- жені, а ще більше в широких кругах населення, помітне невдоволення; вірні магометане, які не могли на протязі кількох літ вирвати з душі старі закорінені переконання й переробити до грунту вроджену психіку — не тямилися з обурення, ба- чучи ж інку найвисшого державного достойника, наслідника султана, в білий день на улицях міста без заслони на обличчі в мужеському одягу на коні. Д о того — молода Лятіф щораз більше на
бирала звичок пануючої княжної. Недавно просто як скандал уважали її розпорядження, щоб чужин
ні дипльомати, які хотілиб бути прийняті нею на послухай ні, являлись у парадних уніформах. Одно
часно вона почала впливати на актуальні справи політики. Наслідком поведінки Лятіф терпіла що
раз більше популярність Кемаля-Паші. В останніх часах він почав міркувати, що його престіж не на жарти захитаний. І ось, як видно, він рішився да
ти сатисфакцію публичній опінії — однак робить це знову таки у наскрізь модерний спосіб: по вза
ємній згоді обох сторін подружжя бере законний розвід.
Маючи на увазі, шо жінка турецького прези
дента Кемаля-Паші, яка викликала стільки шуму в Туреччині, має ледве 21 літ, признаємо, що нале
ж и ть вона до небуденних індивідуальностей, яких було вже чимало та яких щораз більше є у ж іно
чому світі.
Ч. 12. Г О Л О С Д Я К І В з
Важне лише для дяків львівської Епархії.
1) Стабілізацію одержати можуть зараз лише ті дяки, котрі в поданню про стабілізацію залучать краліфікаційне свідоцтво бездоганної служби.
2) Дяки, котрі не мають кваліфікаційного іспиту, але мають за собою около ‘20 літ безпе- реривної дяківської служби і 45 літ життя можуть подаватися о стабілізацію і мають до подання долучити крім свідоцтва бездоганної сл)^кби також прошеннє о звільненнє від кваліфікаційного іспиту [конкультованого через уряд парохіяльний].
3) Всі прочі дяки, котрі занимають тепер по
саду старших дяків або молодших (в прилучених церквах) а не мають кваліфікаційного свідоцтва уважається як провізоричних дяків і по думці слу
жбової прагматики мусять найдальше до двох літ зложити кваліфікаційний іспит, а щойно після зло- ження іспиту внести поданне о стабілізацію.
4. Кваліфікаційні іспита відбудуться в осени, з першу середу після покрови Пр. Діви. Кождий, вже приготований кандидат може вносити просьбу вже тепер до Ординаріяту о допущенне його до
іспиту.
I. З р а з о к .
(1. сторона аркуша кандел, панеру).
Всесвітлійший і Високопреподобний Ординаряте!
Я, низше підписаний про
шу уклінно о ласкаве підне- сеннє мене до стану стабілізо ваних дяків, та долучую п ід : 1. Кваліфікаційне свідоцтво.
(Прошеннє про звільненнє мене від кваліфілаційного і- спиту).
2) Свідоцтво бездоганної дяківської служби.
Співак Іван.
II. З р а з о к .
(4. стор. аркуша кандел, паперу).
Д о
Всесвітлійшого й Високопреподобного Митрополичого Ординаряту
у Львові.
Співак Іван дяк
_____в Крилосі пч. Церковники просить о ласкаве піднесеннє його до стану стабілізованих
дяків.
2 прилоги.
Крилос, дня 1. 9. 1925.
III. З р а з о к .
(На половині аркуша канц. паперу).
Д о
Всесвітлійшого й Високопреподобного Митрополичого Ординаряту
у Львові.
Я, низше підписаний про
шу уклінно о ласкаве звіль
неннє мене від кваліфікацій
ного дяківського іспиту, моти
вуючи своє прошеннє тим, що я маю вже за собою . . .л іт дяківської служби та . . літ життя.
. Співак Іван,
дяк в Крилосі пч. Церковники.
Крил ос, дня 1. 9. 1925.
Відозва.
Подаю до загального відома всіх Впп. Пре- яумераторів нашого станового органу .Голосу .Дяків*, що я обовязки відповідального редактора зложив одиноко лише і причини моєї старечої немочи та мойого слабого здоровля.
При сій нагоді складаю щирі подяки всім тим Впп. Дякам-Товаришам, які відносилися з пов
ним довірєм до мене на згаданому постерунку, та прош у рівночасно, всіх Впп. Товаришів Дяків-У- країнщв в межах і поза межами польської дер
жави, щоб з таким самим довірєм відносились та
ко ж і на дальше до Начального Редактора нашого згаданого часопису Вп. Івана Волошина, який на мою просьбу перебрав на себе також немалі обо
вязки ще й відповідального редактора.
Остаю з належною пошаною
Нестор Волчук, дяк і був.
редактор .Голосу Дяків*.
Коломия, в серпни 1925.
Надіслане.
Наша Редакція дістала на днях слідуючий лист, який з огляду на його актуальний'зміст по
даємо тут в цілости:
„Високоповажаний Пане Редактор!
Долучую в цему порученому листі 4 зол. на пресовий фонд „Голосу Дяків* та бажаю, щоб Всевишній на далі поміг Вам продовжувати Вашу так хосенну працю в користь нашого бідного дя
ківського стану, щоб Ваш труд приніс сторичний плод на свіжо зораній ниві, для блага наших без- долених до сих иор всіма забутих церковних уря- довців-дяків. Красно булоб наколиб всі дяки, як один мужно стали під прапором організації .Г о лосу Д яків", та піддержували сю свою одиноку пресу, тоді то напевно- швидко усміхнуласьби їм красша доля, бо отворились би їм очі, що вони не раби деяких своїх парохів та не є їм на при
ватні послуги, але що вони церковні урядовці, які також мають повне право до людського життя та яким належиться відповідна пошана також зі сто
рони духовенства.
Остаюсь з глубоким поважаннєм
Сильвестер Калинець.
Ходорів, 1. V III. 1925*.
Дяки чортківського й сусідних деканатів, позір!
З б і р Д я к і в чортківського й сусідних де
канатів відбудеться дня 14. вересня (в понеділок) о 10. год. передпол. в Чорткові, в „Бурсі Качков • ського' (коло поль. Гімназії), вул. Шкільна, на котрий то збір всіх іспитованих і неіспитованих Впп. Дяків зі згаданих деканатів обовязково за
прошується.
Справа: 1) Матеряльне забезпеченне дяків (головно приділ ерекціонального грунту для них та ухваленнє відповідних резолюцій). 2) Звіт рах.
тимчасового касієра. 3) Вибір нових, сталих про
відників, а т о : голови, його заступника,секретаря і касієра. 4) Внески й інтерпеляції.
Неприсутність Впп. Товаришів мусить бути безумовно на час перед цілим збором на письмі або курієром оправдана. Осібних запрошень не- висилається.
За Тимчасовий Комітет:
Ворса Антін, дяк Кляштофорський Іван, дяк і гол. орг. д. в Чорткові. і секр. орг. д. в Шульганівці.
Бойко Іван, дяк і касієр орг. дяків в Білобожници.
_________________________________ _____________
І ---—
Дяки бучацького й сусідних деканатів, п о зір !
З б і р Д я к і в бучацького деканату відбу
деться дня 18. вересня 1925. о 11. годині перед- полуднем в Ковалівці, в домі місцевого дяка, на котрий то збір всіх Впп. Дяків сего й сусідних деканатів рішучо запрошується.
Ті, що з оправданих причин не зможуть яви
тися на зборі, мають прислати на сей день свої умотивовані оправдання. Крім сего запрошується на сей збір також всіх тих Всеч. 0 0 . згаданих де
канатів, які є прихильниками поправи дяківської долі. Дневний порядок: 1) Відчитаннс протоколу з попередних зборів. 2) Стислі наради над приді- лом ерекціонального грунту для дяків. 3) Порішен- нє справи про безпідставне віддалювання дяка зі служби непокликаними до сего чинниками. 4) Вне
ски й запити.
Кухтин Павло, дяк Бернатович Михайло.
і дяк. дел. в Переволоці. дяк і дяк. дел. в Ковалівці.
Устецький і сусідні деканати, п о зір !
З б і р Д я к і в устецького й сусідних декана
тів відбудеться дня 10. вересня 1925. о 11. годині передполуд. в Зеленому Устю, в домі місцевого дяка Вп. Стефана Шпирки, на котрий то збір всіх Впп. Товаришів Дяків сих деканатів запрошується.
Тогож дня о 8. год. рано відправиться там- же Служба Божа на інтенцію добрих успіхів в тепер, борбі за поправу дяківсько7 долі.
Когут Юрко, дяк і дяк. делегат в Бобрівниках.
Доповненнє.
В склад Комітету Скликання Загального Краєвого Збору Д я ків входять ще слідуючі, через ошибку пропущені Впп. Члени, а саме: Мисак Григорій, дяк і дяк. делегат в Володимирцях пч.
Журавно, Глушій Олександер, дяк в Ляховичах Подор. пч. Соколів к. Стрия і Кізимишин Михайло, дяк і управ, хору в Чертежи пч. Журавно.
Всячина.
Реформа закона подружжа в Чехословаччині.
Чохословацький Уряд затвердив недавно но
вий подружно-родинний закон. На основі сего закона жінка має ті самі загальні права, що муж.
Коли н. пр. одно з подругів зміняє мешканнє, то це не накладяє ніякого обовязку на другого по
друга йти за першим. Майно, яке здобудуть по
други спільною працею в часі свойого спільного пожиття, є спільною власністю обоїх. Коли о д но з подругів не має средств до життя, або є не
здібне до праці, то обовязком другого є йому помагати, якщо суд признає, що він в спромозі те робити.
Розвід допускаємий. Можна його дістати за згодою обох сторін, як також на бажаннє одного з них. Обовязок удержування дітей спадає на о- боїх однаково. Діти обовязані удержувати своїх родичів, коли вони того домагаються, коли вони нездатні до праці, або не дістають від держави ніякої допомоги.
Модерні ватажки в Румунії.
(0. Р.) Шляхом: Букарешт— Сінай їхало кілька- найцять осіб автом. В дорозі посипалися на них стріли так, що авто мусіло стати. З укриття вий
шли молоді й гарні ватажки та забрали подорож- ним всі гроші й дорогоцінкости. Після сего за
просили вже ограблених подорожних до ліса та погостили їх там суто, частуючи навіть шампаном.
Гостина тревала через 2 години. Після гостини ватажки попращались, уцілували паням руки та вдалися в глубину ліса.
І жебраки мають вже свій часопис.
То лише в нас є по селах такі нібито „му- драгелі*, котрі говорять, що газета — це панська вигадка, і непотрібна селянам, а ще до того мор- ґовим і нумеровим газдам! А в просвічених краях ніхто не обходиться без часопису: ні богатий, ні бідний. Усім він потрібний, бо він у ч и т ь , о р г а н і з у є , о б о р о н я є проти ріжних кривд, зві- домляє про все у світі і т. п. Це сильна . зброя проти темноти, визиску і т. п. Цікаве, що на пр.
в Парижі, головному місті Франції, виходить ч а- с о п и с ь н а в і т ь д л я ж е б р а к і в і називаєть
ся: „Часопис для прошаків'-'. Газета їм радить і охороняє їхні інтереси. В ній є такі цікаві оповіст
ки : „Треба сліпого жебргка, що грає на флоярі*;
„Зараз треба каліки до жебрання під костелом*.
— Так то, часопис потрібна і міліярдерові і же- бракови!
Чи кров потрібна для думання.
У німецькому журналі „Космос* подається ви- слід дослідів, роблених німецькими лікарами, я кі виказують, що для думання потрібний додатковий засіб крови. Досліди роблено в слідуючий спосіб;
Чоловіка положено на дошку, підперту лиш, по середині, так, що вона могла гойдатися (на зразок гойданки з дошки). Чоловіка умішено так.
щоби він разом з дош кою мав рівновагу. Опісля дано йому якесь важке питаннє до розвязки. Так скоро, як лежачий чоловік почав думати над тим питаннєм, кінець дошки, де спочивала голова,по
дався в долину. Це знак, що в тім місці дош ка зробилась тяжшою. Лікарі це пояснюють так, що додаткова скількість крови наплила до мозку, к о ли чоловік почавтяжше думати йтому дошка п о далась в діл, бо голова стала тяжшою. Значить, що кров і взагалі енергія чоловіка зуживаються при думанню.
15 літ невинно в вязницї.
Перед 15 літами в одній місцевости коло Штрасбурга обікрав хтось господара Ціллєрта.
Ціллєрт посуджував о сю крадіж свою дочку, а якою від довшого часу жив в везгоді. Се підо- зріннє потвердив поліційний пес, який запровадив поліцію аж до дому його дочки, яку суд опісля засудив за сю крадіж на довголітну вязницю.
Щ ойїїо тепер по 15 літах, вийшла її невинність на
верх і випущено її на волю, коли в Айпісгайм, в
вязниці, умираючи один злочинець, признався, що
то він а не хто инший обікрав був тоді Ціллєрта.
До всіх Впп. Співробітників
„Голосу Д яків“ .
Всі Впп. Співробітники нашого органу, яких праці (дописи, звіти і т. п.) дотепер ще не помі
щено в часописі, зволять приняти до ласкавого відома, що одинокою причиною сего є велике пе- реповненнє надісланого нам часописного матерялу, та що праця кож дого співробітника з окрема знай
де в свойому часі відповідне місце на сторінках;
нашого часопису.
Редакція.
