Ч. 184. Львів. Середа дня 19 (ЗІ) серпня 1898. Річник II.
Передплата
■в >РУСДАНА< н и о с т ;
8 Австриї:
■а цілій рік . . . 12 р. ав.
■а шв року . . . 6 р. ав.
■а чверть року . . З р . ав.
■а місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
■Ж ЦЇДЖЖ рік . . 20 рублів жбо 40 франків вж вів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
--- 1
• Вирвеш мв очи і душ у мп нирнеш: а не воаьмеш милости і віри не нозьмеш,
• • руске ми серце і віра русмж.« — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові що дня
крім неділь і руских сьвят С ГОД. 5-ій пополудня.
Редакция, адміяїстрация і екснедицпя >Руслана« під ч. 9 ул. К опернїка. — Екснедиция місцева в А ґенциї Ляндонского в пасаж і Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застереж ене. — Р еклам ацій неопеча гані вільні від порта. Оголшиеня зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і.п р и в а т н і донесеня по
! 16 кр. від стрічки.
І
Розброенє Европи!
З далекої півночі! залунав могутним голосом оклик росппского царя: ІІроч з оружним миром! Досить видатків на вій- ско! Звернім сю пращо і капітали на куль
турні цїли!
Розброїм с я ! І сей оклик викликав голосний відгомін в цілій Европі. Із зди- вованєм і недовірчивостию поглядають всі народи в сторону Петербурга,, чи справді від могутного володаря найбільшої держа
ви міг вийти такий пароль. Ціла европей-!
ска праса заговорила про сей відзив царя до народів Европи, що гак тяжко відчу
вають гнет мілітаризму. Всі віддають по
клін тому високо гуманному зазивови. що справді становив би нову еру в культурнім розвою Европи. Але — кожда річ має своє
»але« — і ся висока акция молодого царя має свої причини, що звертають загальне одушевленє на дорогу всяких толків і пі- і дозрінь.
Дотичний комунїкат росийского міні-і стра заграничних справ Муравєва подаємо в »політичних вістях« в звязи з сьвітовими подіями, серед яких формують ся тепе
рішні міжнародні відносини Росиї. ІІа тім місцн хочемо означити вражінє. яке викли
кав сей комунїкат в прасї поодиноких на
родів Европи.
Віденьскі дневникн повитали з великим одушевленєм роснйскпй комунїкат і при
писують єму епохальну вагу. Не сумнїва- ють ся, що трпдержавний союз попитає з радостию сю відозву Росиї і допоможе їй перевести сю велику ідею в діло. Деякі часописи задивляють ся більше скептично і вказують на те, що Росня піднесла гадку розброєня доперва в тій хвнли, коли за-
оезпечила свої азийскі посїлости великими транспортами оружя і війска, а ще перед кількома місяцями замовила воєнних ко
раблів за 200 мілїонів рублів.
Велике значінє царскої інїциятиви під
носять угорскі дневникн і висказують ся о ній з великими похвалами. Кождий ци
вілізований край попитає з вдячностию ве
лику гадку царя.
В Берлині викликав царский маніфест загальне здивоване. Несподіванка викли
кала дуже різнородні погляди. Одні оду- шевляють ся нею, другі відносять ся з край-
! ною недовірчивостию. Вказують іменно на те, що царска нота припадає як раз в хви
лю небезпечного заостреня анґлїйско-ро сийских відносин в Азиї. Ціла діяльність Росиї противорічпть разячо думкам, виска- заним в царскій ноті.
Найбільше інтересним для берлпньскої праси, яке вражінє зробить царска неспо
діванка на союзників-Французів. Впрочім не можна ще нині оцінити, яку можливість має за собою здійснене висказанпх в ноті думок. Нема на разі причини доси ^о цар
скої ноти відносити ся з засадничим недо- вірєм. Хотяй-бн трпдержавний союз, і Фран- ция нриняли прихильно нредложенє царя, то легко дійти до теоретичного порозуміня, але далеко тяжше перевести єго в прак
тиці.
Француска праса приймила дуже зим
но, подекуди з насьмішкою царский відзив.
Ідея розброєня народів може бути хоро
шою мрією молодого царя і она приносить єму честь, але Французи мусять заявити в тій хвили, що вважають єї тілько мрією.
Єї здійснене треба хиба відложиїи на да
лекий ще час. Покривджений народ фран- цуский не може тепер перековувати збрую на знаряди. Могутніш союзник не відчуває
того в своїх безпечних границях, але не повинен був своєю мировою акциєю при
мушувати фрянцускнй народ або відказати участи в проектованих нарадах мира, або висказати явно услівя, під якими він міг би згодити ся на се. Французам ходить о Альзацию і Льотаринґію. Поза тим онн не мають нїчо против такої спільної акцпї на
родів.
Італїйска праса нриняла взагалі дуже скептично царску ноту. Декотрі дневникн таки просто підозрівають щирість того ко- мунїкату. Дивують ся, що голос за загаль
ним оозброєнєм вийшов від .тої держави, що так в Европі, як в Азиї веде заборчу політику і своєю тактикою найбільше за
грожує міжнародний мир. Тай в успіх дп- пльоматичних нарад над загальним, без’о- ружни.м миром не хотять вірити. Ті наради доведуть як раз до глубоково роздвоєня межи державами, бо при тій нагоді виявлять ся всі суперечності! їх замислів, бажань і
ц і л і ї
її.
Нарешті анґлїйскі Газети відказують царскій ноті всякого значіть 3 цілої сеї акцпї витягають для себе хиба сю науку, що анґлїйска днпльоматня повинна тепер против Хін виступити як наііострійше, бо очивидно Росня не скора до війни, коли робить мирові предложеня.
Вісти політичні.
Ледво утихла на далекім Заході іспаньско- американьека війна, звернула очп Европи па се
бе росипско-анґлїиска ривалїзацця на далекім Всходї. Ми вже згадували на тім місци про на
тягнене відношене, яке в Хінах витворює ся між Обома могутними еврочейскими державами.
Анґлїпске нравнтельство старає ся полагодити
За б а т ь к о в у вину.
Сьвяточне дідове оповіданнє.
Написав Олександер Катренко.
(Дальше.)
Стоїть нерухомо і так і вияв ся очима в неї, вставив ся й не зводить їх. Боже, і яким тільки поглядом він д„вить ся! Аж вельми мо
торошно стало ся Івзї, коли його постерегла.
Наче або з ’їсти він її хоче, або що. З а роботою то вона і не вчула, коли він і підійшов сюди й чи вже довго стоїть тут, не знає. Не інак, як мабуть тихенько, лисячою ходою, з нечистою думкою підкрав ся. І справді, не встигла Івга ще гаразд і обдумати ся, як він ось вже н бі ля неї, прискочив іт каже: — »Івго*... — й за
мовк. Сам червоний, дихає важко, голос зробив ся у нього якийсь чудний, незвичайний, глухий.
Ніколи ще вона не бачила його таким і ніколи він до неї так не балакав. Здавало ся Іявї, що він наче або плакати хоче, або-ж вже й пла
кав. Счудовала ся вона. Глянула несамовільно на нього і несамохіть задля самої себе непри
мітно ледви усьміхнула ся. Опинили його той погляд і усьмішка її. Рантом, несподівано, як кинеть ся він скажено до неї, як ухопить її в обійми й нумо палко, горяче, божевільно ці
лувати.
— Ой пустіть, дядьку, що бо ви робите!
Мовчить вона. Переждав він яку хвилину нема відповіді. Ще раз спитав:
— Так згоджуєш ся?
Потім подивив ся на неї всю червону, як жаром обсипану, довго з присмаком, смачно по
цілував, покинув і вийшов. Зостала ся Івга і си
дить, сидить й не ворухнеть ся. Забив він їй всі иамороки. Не знає вона й досі, що з нею бу
ло, є і що станеть ся. З думками ніяк не збе- реть ся. У голові*немов все переметушило ся, перевернуло ся, перетрусило ся. Груди швидко і важко хвилюють ся; серденько в них цок- цок-цок раз-у-раз, так і стукотить, так ходором і ходить, як не виплигне. Палить її всю і в се
редині її зверха. Душно їй, аж гііт градом ко
тить» ся. Ноги і руки тап все тіло немов не своє, чуже чиєсь, важке зробило ся і не двигне ним.
Не слухають ся. Коли тут:
— Івго, Івго! — хтось гукає. — Івго, йди сюди!
Схаменула ся вона, схопила ся несамовито з ослінця і вискочила на двір. А там стоїть вже у бричку запряжений кінь.
— Сідай! — приказує їй Онанас Іванович.
— Чого?... куди-ж це? — ледві запита
ла вона.
Але натомісць, щоб відказати, Онанас Іва
нович вхопив її в оберемок, підняв легенько, як дитину, посадовив обережено у бричку, поруч сам скочив швиденько і що сили обперізав ко
няку батогом так, що вона з місця на вскокн припустила й понесли ся вони. Поторохтіли, аж пустіть, ой кричати му! ой! — шипотїла стро
га і стидлива без краю, перелякана дівчина.
— Цить, цить! Івго, любко, голубонько, ле
бідочко, не кричи, цить! Ось послухай, що я то
бі казати-му! От слухай бо, сядь бо! — задиха
ючись, прошепотів в свою чергу і Онанас Іва
нович, силкома садовлячи її на ослінцї.
Посадовив і сам сів біля неї на другому.
Присунув ся дуже близенько і держить її, не випускає. Злапав гемонське одоробло дівчину, як шуліка курчатко. Нема їй ратунку, як та пе
репілочка. А він припав своєю поганою пикою до її гарної головоньки й шепоче, скушає дія- вол янголя.
— Івго, серденько, квітонько найдорожша, радосте моя всесьвітняя, зроби ласку, згоди ся бути моєю, господинею моєю, моєю дружиною! | Все, що анї но є у мене, все твоє, все тобі від- і дам. Панїєю зроблю тебе. Кохати-му, любити
му, як нїхто нікого й в сьвітї ніколи не кохав.
Пилини не дам на тебе осїсти, здувати-му. Но
ги мнти-му й ту воду пити-му!...
І інчого такого богацько їй він навернякав.
Вона-ж на те все одно знай мовчить; анї пари з рота, анї пів слова, наче набрала повен рот води. Перелякала ся дівчина й навіть хоч би і бажала що, не сила їй н слова вимовити. Тру- і сить ся у його обіймах, як та ягничка у вовка в зубах. А він па те не потурає, все своє про
вадить.
— Зараз звінчаємо ся. Сьогодня-ж одру
жило ся. Згожуєш ся?
— 2 —
хіньску справу на дипльоматичній дорозї. Про |всесьвітний ідеал, до осягненя котрого повинні тив того виступила опозиция в анґлїйскім пар змагати всі правительства. Єго царске величе- ляментї зі сильною критикою иоступованя пра-]ство, мій пан і цар, є цілковито перенятий тим вительства. Виказуючи, як анґлїйске значіне в гуманітарним і великодушним поглядом. В пе- Хінах упадає а Росия будує там щораз нові зе-
лїзницї, та ще і загорнула найліпші пристани, домагала ся опозиция рішучих кроків против Росиї, а в першій лінії против Хік, котрим на
лежить просто загрозити збрійною силою.
Ми вже виказували, які малі вигляди ма- і народної дискусії! приступити до винайдена най- ло-б анґлїйске оружє в Хінах, за котрими певно] успішнїйшогосредства, котре могло би запевнити вступила би ся Росия. Воєнна фльота анґлїйска І всім народам добродійства правдивого спокою не змогла би знищити сили Росиї а про війну
на суші супротив Росиї не можуть і думати Ан- ґлїйцї. Правительство анґлїйске має ясний по
гляд що до евентуальностий репресалій в Хінах, котрі конечно потягнули-б за собою виступлене Росиї.
Рівночасно виступйлб-'б небезпбченкство для анґлїйских інтересів в Індиях, де ціле на
селене величезних просторів чекає тілько хвилі, коли-б могло скинути з себе зненавиджене ан
ґлїйске ярмо. Всі народи Індиї жиють мов у глу
хім причутю, що З П ІВ Н О Ч І! прийде месия, котрий визволить їх з під неволі анґлїйских ексгільоа- таторів. А тим месиєю не може бути хто инь- ший, як білий цар росийский. Перший вистріл росийскої пушки против Анґлїйцїв був би зна
ком для всіх індийских народів, що настав час їх визволеня. Настала би війна против Анґлїй
цїв майже усіх азийских народів. Тому то'льорд Сельсбері зносить терпеливо закиди загорільцїв, а волить в мирний спосіб на дипльоматичній дорозї вести пересправи з Росиєю.
Але і для Росиї така війна не принесла би пожитку. Поминувши вже і те, що ся держава запрятана тепер, так сказати-б, приготовляючи
ми роботами для своєї колишньої могучости в Азиї, будованєм зелїзниць і портів, заселюванєм безлюдних степів та укріплюванєм місцевостий, то навіть найкористнїйший вислїд евентуальної війни з Анґлїєю не приспорив би для Росиї жадних користий. Бо Росия не має того, чим Анґлїя сильна, з чого витягає найбільші зиски
— не має розвитого промислу, сьвітової фа
бричної індустриї. Заволодіти величезними про
сторами арийских країв, було-б без цїли, коли-б не можна їх потреби заспокоювати продуктами своєї індустриї. А Росиї ще далеко до того, що
би єї торгова я і промисл доросли до потреб хотьби 440 мілїонів самих Хінцїв!
Тому оправдане се, що Росия виступає в послідних днях в справі загального мира. З на
казу царя мінїстер заграничних справ Муравєв вислав до всіх акредитованих при петербурскім дворі представителїв чужих держав отсей кому- нїкат: Удержанє загального мира і можливе об
межене надмірного зброєня, що тяжить на всіх народах, становить в теперішнім положеню
курява підняла ся по дорозї. Куди вони поїха-'ваша лебідко. Я й сама так думала. Я... й — ли, де їздили і що з ними було, ніхто до якого і скрегочуть, скрегочуть, як ті сороки білохвості, часу нічого не знав і не догадував ся, бо нїко-' Веї кісточки Івжині до одної перетрусили, му тодї навіть і незвичайним те не здавало ся.] перебрали, й перемили. Де не здибають ся, чи Повернули ся вони пізно вечером того-ж дня біля колодця з відрами зійдуть ся, чи на річцї й нічого собі. Прибули і мовчки розійшли ся
кожен до свого дїла. Нікому, кажу, нічого і в око
не впало. Та вже не швидко, так як через рік]і про молитви. Куди там! у них тепер нїчо не- часу, все визначило ся, все виложило ся, як | ма над те важнїїїшого. їм, як чесним, незави-
на долоні. Ідющим жіночкам треба судити, пересуджувати,
та у кал своїми чистими язиками топтати ко
гось бідного бозоборонного. Але попитайте че
рез віщо-ж те? Щож воно їм такого заподіяло?
Чим воно їх так скуйовдило? Та, бачите того нічого не було й нема, а всього на всього й ди- VII.
Боже, яка то счинпла ся буча у Ііисарівцї між дівчатами, найбільш пристаркуватими і між молодицями, найпаче ще такими, що гріх за
ними водить ся. Скільки балачки, скільки кло-Г _„ ___________
" ’ і ва того, що у нещасної, бездомовної, ними-ж по
поту, судів-перееудів вродило ся! ’’ 1 5 1 І всяк час з дитиньства ще кривдженої, сироти-'
— От так, серденько, от так лебідочко, на- і ’ 1 ’ ’ НІ! Івги знайшов ся син. Якже-ж тут не лоиоті-т <г ша сьвята, пресьвята задрїпанка присьвятила ся!' ’ ‘ ‘ ти язиками, як не радіти! Гака красуня просла-„ „ • ■ і -г Чули, голубко? і вЛена, така смирна, така тиха й скромна і ось
— А тож душко, чула. Якже не чути? Та ; ' з з тобі! Не одній з них парубок казав:гі ■ * воно й не диво, перепілочко. Бо хіба-ж виходить >
коли небудь з кат-зна чого то путнє? Подумай
те таки. Ніколи в сьвітї! Як кат-зна що, то кат- зна-чим й останеть ся; й вмре таким. Горбато
го могила виправить! Ууу.. я давно це знала, що воно так буде. Що вона така тиха, строга, та
»не руш мене» здавала ся!? У-у-у, на те поту
райте!.. Що найтихійше болото, то у ньому чор
тів найбільше. А вони думали, Боже! От вона і показала їм себе строга-престрога!
— Еге-ж, це правда, що правда, то правда
реконаню, що ся висока ціль відповідає цілко- ] вито найважнїйшим інтересам і справедливим бажаням всіх великих держав, царске прави- тельсгво уважає теперішну хвилю дуже щасли
вою і відповідною до того, щоби в дорозї між-
і положити конець вічно збільшаючим ся роз
мірам теперішних воєнних узброєнь. В протягу послїдних 20 літ бажане мира змогло ся, особливо в сьвідомости народів цивілізованих. Удержанє мира вказувано яко ціль міжнародної політики;
в імя тої засади великі держави заключили з собдю великі союзи; щоби дійти до еправд'ші- ного запевнена м, ра, розвинено війскові сили до роЗіМІрів доси небувалих І Д ІЯ Л Ь Н І С Т Ь в тім напрямі треває все дальше, не страхаючись нія
кої жертви.
Тимчасом, мимо тих всіх жертв, не мож було доси осягнути добродійного результату сего миротворства. Чим раз зростаюче фінансове обтяженє рівно дотикає в коріни гіубличне до
бро, як і вичерпує інтелектуальні і фізичні сили народів. Працю і капітал, в переважній части відвернені від свого природного призначена, з’уживає ся до виробу страшних знарядів зни
щена, котрі узнано нинї за послїдне слово зна- ня, а завтра в наслідок якогось нового відкрити в тій области, тратять всяку вартість. В наслі
док сего націонали а культура, економічний по
ступ, витворюване добробуту є спаралїжовані, а принайменьше утрудняє їх розвій. Чим більше узброєнє піднимає кожда держава, тим меньше осягає ся цїли, котрі поставили собі правитель
ства. Господареві крізи по більшій части треба приписати надмірним зброєням і вічній небез
печності!, що полягає на громадженю воєнного материялу. Сей оружний мир нашого часу спри
чиняє для народів такі пригнітаючі обтяженя, що можуть їх знести лише з більшим трудом.
З того видко, що наколи таке положене потре- ває дальше, то мусить довести невідклично до катаклізму, котрого страшні наслідки перехо
дять людске виображінє — і о усунене котрого треба старати ся усердно. Найвисшим проте обовязком, що в теперішній хвили спадає на веї держави, є, положити раз конець тим нечуваним узброєням і старати ся, винайти средство, яким би можна усунути веї небезпеч- ности, що грозять цілому сьвітови. Перенятий тим чувством, звеліло мені єго царске величе- ство нредложити вс ім п р ав и тел ь с т в а м , к о т р и х р е п р е з е н т а н т и є а к р е д и т о в а н і при ц а р с к ім д в о р і, п р о е к т , с к л и к а т и
біля сорочок з праниками стрінуть ся, навіть у церкві, стоячи, й то не втреплять; забувають
— Як би ти була така, як Івга, зараз би посватав, а тепер не хочу. Як це вам таке зда- єть ся? Посьмів, не то ще, але більш ніж рівня
ти мене, та іцо й до кого: до покидюшки, до наймички. От тепер нехай! Тепер вже замов
кнуть! Заціпить їм. Тепер і ми гарні будемо!
Але подивимось! Тепер наша змога, наш верх, наша взяла. Віддячимо! Еге, покажемо тепер себе! Так.
Дальше буде.
к о н ф е р е н ц и ю , що з а н я л а б и с я то ю в а ж н о ю п р о б л е м о ю .
Н О В и н к и.
— Здоровлє св. Отця. Минулого тижня кружн- ли непокоячі поголоски о стані здоровля св.
Отця. ІІрибічний лікар, др. Лаппонї, котрий виї
хав був з Риму, повернув назад і заперечив ті всі поголоски. Підчас поїздки в четвер по вати- каньских огородах опустив Папа повіз і відбув пішу ирогульку. Подібно як иередтим, так тепер старає ся Папа, о скілько може, ухилитись від досить численних лїкарских вказівок. На прохо- дї сказав Папа жартом до свого товариша:
»Чую ся цілком сильним, але здає ся, що за богато лічу ся. Ті лікарі приспорять менї смерть, як Бісмаркови».
— Запомоги для погорільців. Цісар уділив з власних фондів для погорільців громади 1 Ілес- няни, в повіті брідскім, запомогу в квоті 50() зр.
— Президент міністрів ґр. Тун уділив на руки ирезидиї ц. к. Намістництва у Львові для пого
рільців в Скалатї з власних фондів запомогу в квоті 300 зр.
До інституту сс. Василиянок у Львові при- няті на кошт фондациї иок. кардинала С. Сем- браторича після статута: а) з родини: Наталія Сембратовичівна і ГІаталїя Ковальска; — б) си
роти по сьвящениках: Теофіля Демчишин і Оль
га Левицка; в) сирота по сьвітскім Русинї: Кли- ментина Байцар.
— Руско-народний театр, під управою н. Ґем- бицкого, давши в Угнові вісім представлень, пе
реїздить до Сокаля і наміряє там виставити слідуючі твори: в четвер 1. вересня .Запоро
жець за Дунаєм», опера Артемовского в 3 актах і музичне діло Нїщиньского .Вечерницї», — в суботу 3-ого .Барон циганьский», опера в 3 ак
тах з повісти Иокая написана Шніцером з му
зикою Штравса, — в неділю 4-ого .Нещасне кохане», народна драма в 5 актах А. Л. Манька,
— ві второк 6-ого .Попихайло», голосна коме- дия в 5 актах Шуткевича в перекладі 0. Стад- ника, — в четвер 8-ого .Подружє на пробу», водевіль в 3 актах Кароля Бере, музика Л. Ку
па, в перекладі Т. Ґембицкого,— в суботу 10-ого .Пташник з Тироля», оперетка в 3 актах М.
Веста і В. Гендля, музика Целлєра, — в неділю 11-ого «Хата за селом», драма з циганьского житя в 5 актах, уложена після повісти О. І. Кра- шевского, — ві второк 13-ого «Ґаспароне», опе
ретка в 3 актах Міллєкера, — в четвер 13-ого
«Торговля жемчугами», конкурсова комедия в 4 актах Гр. Цеглиньского, — в суботу 17-ого .Бідне дівча», оперетка в 6 відслонах"К. Крена і К.
Ляндава, музика Л. Куна, в перекладі Т. Ґем
бицкого, —- в неділю 18-ого .Маруся», народна мельодрама в 3 актах, перероблена з повісти Григория Квітки Основяненка, ві второк 20-ого
«Зі ступеня на ступені.», штука зі сьпівами і танцями в 5 актах Гуґона Міллєра. Руска сцена набула в послїднім часі оперу нашого звісного музика і композитора В. Матюка п. з.
• Нещасна любов», котру автор иредложив видї- лови Рускої Бесіди. Довідуємось, що при най- близшій нагоді опера буде виставлена на сцені.
— До відомости Єго Ексц. Маршалка краєвого.
Недавно тому ґр. Ст. Баденї заказав урядникам виділу краєвого пити »гербатку« по канцеля- риях. Таке заряджене було дуже на часі, бо но бюрах виділу краєвого при нагоді .герба’гки»
відбували ся обильні снїданка зі »снірітуалїями«
всякого рода. При таких сніданках ішов марно час і метеличились голови. Нездібні відтак до праці урядники виходили крадьком .в свояси», а свою бюрову роботу накидували молодшим’
зависимим від себе невільникам. Невигідних для себе .молодиків», що не писались на такі практики, уміли позбутись хотьби несправедли
вими і нечесними способами. В такий спосіб .виїли» одного молодого Русина, що вже перед тим працював сім років при однім повітовім виділі і своєю пильностию яко урядник здобув собі пайкрасші сьвідоцтва. Єго Ексц. Маршалок краєвий може і не додумує ся, яку гниль авто
номічну діткнув тим своїм заказом. Але ре
форма, коли має перевестись, мусить бути основна. Разом з «гербаткою» треба би усу
нути і гербаткові практики.
Іменованя і перенесена. Мінїстер справедли
вості! іменував адюнктами судовими авскуль- тантів. Александра Ґреґлєвского для Винник, Аполльона Патраша для Селетина, Мечислава Шефера для Дрогобича, Йосифа Самуіловича для Бучача, Івана Сосенка для Чорткова, Фе- ликса Слотвиньского для Радимна, Меч. Ямро- зика для Сокаля, І. Іайльгофера для Меденич, Е. Семковича для Мельниці, Стан. Єнджейовича для Ярослава, Аііт. Захара для Садогори, Темі- стокля Бокончея для Вижниці і дра Казимира Мошиньского для округа висшого суду краєво
го у Львові без означеного місця побуту.
Мінїстер справедливості! перенїс судових адюнктів: Адольфа Наймана з Ярослава до Льво
ва, Евгения Ансьона з Радимна до Тернополя,
— з Льва Навроцкого з Чорткова до Миколаєва, дра
Риш арда Лежаньского з Винник до Львова і Рудольф а Іляшевича з Мельницї до Коломиї —■
в кінци іменував нотаріального кандидата дра Кароля Балабана з Печенїжина судовим адюн- ктом в Товмачи.
— Голосного злодія Гната Тиндалу з Зїболок замордував недавно в Передриміхах великих (повіт Ж овква) тамошний селянин Ілько Лесик.
При обдукциї тіла показало ся, що замордова
ний мав поломаних кільканайцять ребер.
— Сумний випадок. В Кентах, пов. Бяла, лу- чив ся дня 16. с. м. сумний випадок. Мурарский челядник Іван Ґавенда упав з висоти вісьмох метрів на нивничне склепінє так нещасливо, що розбивши собі чашку за кільканайцять годин
віддав духа.
— Війско чи розбишаки? Нема тиждня, щоби Газети не доносили о безнримірних случаях не- людского, прямо зьвірского поведеня вояків з
«цивільними» людьми. Случаї ті викликують тим більше обурене серед загалу, що зачіпною стороною при всіх тих кровавих біятиках суть завсїгди вояки. Всякі апелі до віскових властий і надії, що «они доложать старань, аби укарати впновників» остають без успіху, бо як де, то тут приповідка «від голови риба смердить» має найбільше оправдане. Численні випадки доказу
ють, що «цивілнм» уміє розбивати шаблею го
лову, без причини, так простий вояк, як і інтелі
гентний офіцир. Супротив сего даремні суть домаганя всіх горожан держави, котрим не су
дилось носити війскового мундуру, щоби власти війскові заборонили носити воякам оружє поза службою і підчас проходів і в той спосіб поло
жили конець формальному розбишацтву, яке діє ся усюди майже що днини. В доказ на се ось нові случаї:
Є у Львові за жовківскою рогачкою славнозві- стний «іцггбіі хіігоіуіа» а в нїм ще славнїйша рестав- рация Якова Кизика. В неділю грає в огороді му
зика, а при єї звуках, на сонічній спеці і серед туманів пороху танцюють, аж з ніг валлять ся, служниці, вояки і всілякі зарібники. Передпослї- дної неділі відбувала ся там також]така забава.Се- ред найбільшого розгару пять пекарів і стрільців, один драґон і один канонір добули ні сіло ні пало шабель і зачали виганяти з огороду циві- лїв. Прибіг на то найстарший кельнер і хотів їх ублагорозумити, але бідолашний обірвав страшний удар шаблею по голові. Облитий кро- вю і непритомний упав на землю, а роззьвірені вояки знущали ся над ним дальше. Надбіг на то сам господар Кизик, але вояки кинули ся і на него і зачали багнетами і шаблями рубати єго по голові. К изик упав лицем на землю, а тоді вояки збили єго но плечах і голові так страшно, що нещасного віднесено безпритомно- го за руки і ноги до комнати. Візвані два ліка
рі ствердили пукненє чашки, зломанє хребта і страшні рани на цілім тілі. Тимчасом надійшла війскова патроль і арештувала 2 вояків. Иньші поутїкали. Справу віддано війсковому судовії.
Побитий невинно властитель «пдгоііп лйгоетіа*
лежить доси безпритомпий і кождої хвилі м о
же розиращати ся з своїм житєм. — Додати годить ся, що біятики і розлив кровн в тім
«ііцгоЛхіе гйгоиіа* лучають ся майже кождої неділі і вже неодин повернув звідтам, найча- стійше в ратунковім возі, до міста без здо
ров ля.
В понеділок в ночи, дня 13-го серпня, вер
тав з Поморян до Бережан в товаристві одного посесора п. Михайло Кунцевич, вислужений учи
тель і дієтар ц. к. староства в Бережанах. На дорозі, о милю від Бережан, о год. 1-ій в ночи напали на них два драґони, кинулись на фіру і розпочали бійку, очевидно думаючи їдучих обра- бувати. Вивязала ся страшна борба між їдучими а розбишаками, котрі добули палашів. Кунцевича ранили сім разів лише в голову; з того два у- дари, один в голову а другий в ліве рамя, убез- владнили єго. Мимо того удалось напастованнм видертись з рук опришків і дістати ся до Бе
режан. Ранений п. М. К. наслідком великого у- пливу крони стратив був притомність. ГІрибувші лікарі привели єго до памяти і зашили глубоку рану на голові та сконстатували нарушенє чаш
ки і иньші глубокі небезпечні рани. В наслідок віднесених ран і упливу крови Кунцевич помер онодї в Бережанах, осиротивши жінку і 4 дїтий.
Ось третій! такий случай. В Золочеві дня 27-го с. м. вечером зібрала ся перед будою па
норами на ринку товна цікавих і заступила вхід до буди, так що полїциянти з інспектором полі
ц і й завізвали людий, щоби розійшли ся. Коли на се двох уланів з поміж народу прибрало грізну поставу і добуло шабель, інспектор післав
по війскову патроль. Улани утекли і схоронили ся до поблизького приватного иомешканя, де мешкав бідний склепикар з численною родиною.
Занявш и тут оборонне місце, зачали улани всьо довкола себе рубати шаблями та грозити, що посі
чуть в кавалки того, хто до них зближить ся.
В той спосіб ранили двох полїциянтів, що хоті
ли їх арештувати і шість иньших осіб. Навіть ротмістр уланів Лїшка і патроль з 3 піших во
яків мусїли уступити перед ударами шабель бі
шених уланів, котрі грозили смертию кождому.
Доперва патроль уланьска, зложена з 12 людий, обезвладнила ексцедентів і відставила їх до вій- скових арештів.
— Американьскі богам], найбільші на цілім сьвітї, суть отсї: Джей Ґульд (йеу бопііі) родом з малої місцевости в удільній державі Йю-Иорк був з початку малим крамарем, а перший свій фінансовий інтерес розпочав тим, що купував бонди одної малої зелїзницї, котра попала була в конкурс. Єго маєток так великий, що сам по
даток від спадщини обчисляють на триста мі
лїонів. Того маєтку доробив ся він дуже сьмі- лими, але й не конче честними способами, бо нераз зраджував своїх спільників і давав своїм предприємствам упадати, щоби тим способом на них заробити. ІІізнїйше обмежував ся він лиш на немногі нредприємства, котрі по єго смерти л и ш и л и с я єго синам і ще доси дуже добре стоять. До тих предприємств належить спілка телеграфічна, котра обнимає майже всі теле
графічні лінії в .цілих Сполучених Девжавах та зелїзницї в Ню-Иорку, що ідуть понад улнцями.
— Другий богач, Джон Рокфеллєр («ІоЬп Коск- ГеІІег), то також янкі з роду, має літ около 60, єго уважають загально за найбільшого богача на цілім сьвітї. Він є президентом спілки наф тової, котра з виїмкою росийских і япаньских рафінернії, має всі більші рафінерні нафти в своїх руках і він безмилосердно нищив своїх фінансових противників та поменьших конкурен
тів. З а то бодай дає богато на добродійні цїли.
Університетові! в Чікаґо дарував 15 мілїонів зр. — Третий померший вже богач, то Німець з роду, і свого часу австро-угорский Генеральний конзуль Гавемаєр. Він був президентом спілки для рафінерні цукру, котра майже весь рафіно
ваний цукор в Америці взяла в свій монополь.
Від коли заведено в Америці фабрикацию цу
кру з бураків і від коли приходить сирий цу
кор з Гаваї, сій спілці вже не так добре веде ся. І Гавемаєр, подібно як два попередні, не ро
бив богато церемоній і не дуже жалував своїх противників, хоч не був таким деруном як они.
— Корнелїюс Вандербільт, званий коммодором, доробив ся свого величезного маєтку на зелї- зницях і на біржи. Він вів довгу борбу фінан
сову з Ґульдом, але єго мілїони не могли нічо
го вдіяти против сего богача. Єго сини обняли по єго смерти заряд єго зелїзниць, котрі нале
жать до найбільших і найсолїднїйших на цілім американьскім Всходї; они сполучають Ню-Иорк з Бостоном, Чікаґо, Клівленд, Буфальо, Сінсіна- ті і Ст. Люй, а акциї їх належать до найліпших і найпевнїйших цінних паперів. — Наконець пя- тим і ще найчестнїйшим богачем є Джон Пір- понт Морґан. Він доробив ся свого маєтку лиш своєю великою силою волі, своєю рухливостию і бистотою погляду і тим, що брав ся до про
дуктивних предприємств. Морґан є банкіром і має свої банки в Ню-Иорку, Льондонї, Ф іладель
фії і Парижи. Він зискав собі славу розумного реорганізатора упадаючих предприємств, але ка
зав собі за то солено платити. Коли в 1891 р.
зреорґанїзував залізницю МотіЬеги Расуйс, ка
зав собі заплатити за то мілїон доларів (пів- третя мілїона зр.) провізні.
— Жінка за кару. Сіямский король Чуляльонґ- корн, коли хоче котрого з своїх підданих укара
ти, то каже єму женити ся, але не з тою дівчи
ною, котра би караному подобала ся, але котру єму король призначить за жінку. В Сіямі, скоро дівчата дійдуть до якогось віку, і не знайдуть собі до того часу пари, бувають урядово запи сувані і належать тогди до «дівчат державних», т. є. до тих, котрим сам король шукає і призна
чує мужів. Отже коли якийсь Сіямець провинить ся чимсь против законів державних, то єго не засуджують на грошеву кару,, лиш кажуть єму женити ся з одною з державних дівчат. Коли провина мала, то засудженому вільно вибирати собі пару з тих дівчат, коли же провина більша, то він мусить брати ту, котру єму дадуть. В на
слідок того нема в краю Чуляльоиґкорна дівчат, все одно чи они красні чи погані, котрі би не могли сподївати ся, що прецї колись відда
дуть ся.
— Праця а нігті'. Звісно загально, що рука,
котрою звичайно працює ся, є грубша і ширша як друга, а то можна навіть поміром доказати.
У людий, що працюють правою рукою, є та ру
ка о кілька міліметрів ширша як ліва, у ліво
руких є знов ліва більша. Але париский учений Реньоль дослідив, що також і нігті на пальцях тої руки, котра більше працює, суть ширші, як на тій, котра меньше робить і то по найбільшій части ноготь на великім пальци і на показую
чім, так само у праворуких як і у ліворуких.
Та ріжниця показує ся найбільше у людий, що роблять тяж ку роботу: у них рука буває завсїг
ди широка, чиколонки грубі і нігті плоскі; нігті на правій руці бувають не лиш ширші, але й біль
ше плоскі. По тім можна і но смерти пізнати, чи хтось був право- чи ліворукий. Зам ітне ще й то, що у людий, котрі хорують на хороби, від котрих тіло схне, як н. пр. на сухоти або на рака, в котрих то недугах і нігті зміняю ть свій вид, також і ті змінені нігті бувають на правій руці ширші як на лівій.
— Чи волохаті усїльницї суть їдовитї? Звісно загально, що в нашім народі є повірка, що во
лохаті усїльницї суть їдовиті, та що они суть причиною «деяких недуг у людий і зьвірят до- машних. Звісно також, що люди, котрі роблять щось коло дерев в садах або лісах, на котрих знаходять ся деякі роди волохатих усїльниць, коли ті впадуть їм за ковнїр на карк, дістають якоїсь висипки, якихсь червоних, більших і мень- ших прищиків, котрі сверблять. До недавня був такий погляд, що волоски тих усїльниць вбива
ють СЯ ЧОЛОВІКОВІ! в тіло, відломлюють ся там і так стають ся причиною прищиків, отже ніби роблять то само, що і скалка, коли вбє ся чо
ловіковії в тіло. Француский учений Фабр ви
казав однакож в послїдних часах пробами на собі самім, що волохаті усїльницї суть дійсно їдовитї, але та їдь усїльниць не знаходить ся в самих волосках, лиш в їх калі, котрої они набирають на в'олоски, коли ще знаходять ся в спільнім гнізді, занечищенім калом. Він ви
добув з калу усїльниць ту їдь і приложив собі на ніч на руку. На другий день в тім місци рука зараз опухла і зачервоніла ся, а тіло так свербіло і пекло, що він мусів аж масть при
кладати. Червоність тіла уступила ледви по трох місяцях. Він переконав ся дальше, що сама їдь, яка містить ся в калі усїльниць, зна
ходить ся також в тім плині, який випускає з себе молодий мотиль, коли вилазить з кукли.
Коли же волосе волохатої усїльницї очистити, вимочити в алькоголю, то оно вже не буде їдо- вите. З волохатих усїльниць суть лиш ті їдо
виті, котрі жиють разом, але волосе усїльниць, що жиють осібняком, не є їдовите, хоч їх кал має в собі їдь.
Т е л є ґ р а м и.
Відень, ЗО. серпня. В полуднє подали до
ВІДОМОСТІ!, що угорский мінїстер торговлї при
був для сфіналїзованя умов. О год. пів до З мала відбути ся послїдна коронна рада, а від- так мав оголоситись комунїкат про користие довершене угоди. Але пополудня змінила ся ситуацил. 0 год. 12. відбула ся нарада австрий- ского міністерства, а єї вислїдом було, що не
можливо є приняти угорскі жаданя. 0 год. пів до 3. удали ся оба президенти міністрів до ці
саря. Не предложіїли однак рапорту заклю че- ної умови, тілько здали справу з ходу конфе- ренций. .Угорскі міністри зістануть па дальше у Відні!.
Відень, ЗО. серпня. Цісар нриняв на авди- єнциї новоіменованого іспаньского посла І)он «Іозе СНіііегегга йе А§иега.
Москва, ЗО. серпня. До недільного, Тале
вого обіду засіло 1000 осіб. Напротив царя Ми- колая II. сидів австрийский амбасадор кн. Лїх- тепіптайн і нїМЄцйЙй новномочник війсковий, Ген. Вреде.
Бомбай, 30. серпня. Чума проявляє ся з но
вою силою. В самім адмінїстрацийнім окрузі Бомбаю в послїднім тиждни зайшло 2.300 слу- чаїв зарази зі смертельним результатом. Всюди панує паніка між населенєм.
Табака ментолева,
випробоване средство на катар. — Дїлаючи знаменито, десінфекцийно і холодячо, увіль
няє недужого д у ж е с к о р о від прикрої сеї
15. долегливости.
Ціна коробки 2 5 кр.
Головний склад в аптицї
164 1 9 6 -?
Жигм. Рукера
під „Срібним Орлом" у Львові
