Ч. 169. Львів. Четвер дня ЗО липня (II серпня) 1898. Річник II.
Передплата
ва «РУ СЛАНА» ««носить:
в Австриї:
■а цілив рік . . . 12 р. а>.
ва пів року . . . 6 р. ав.
ва чверть року . . З р . ав.
«а місяць . . . . 1 р. ав.
»Вирвеш ми очи і душу мв нирвеш: а не воаьмеш милости і віри не воаьмеш,
•о руске ми серце і віра рускж.« — 3 Р у п л а н о в и х псальмів М. НІашкевичж.
За границею:
■ж цїдви рік . . 20 рублів
«бо 40 франків нж вів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число но 8 кр. ав.
--- — ---
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят З ГОД. 6-ій пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Линдонского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Реклямациї неопечатані вільні від порта. -- Оголошена зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесена по 16 кр. від стрічки.
Поляк о Русинах.
Уже кількадесять літ чуємо в Гали
чині, як Поляки журять ся нашою долею
— і все приходить ся нам чудувати ся, що онн так мало нас знають. Про відно
сини на Кубі і Філїиінах мають докладні інформація, японьскі і хіньскі новелі дру
кують по Газетах, а про Русинів як гово
рили тому кількадесять літ нісенітниці, так говорять і нині. З цілого народного жити Русинів виловлюють сквапно тілько полі
тичні події, осьвітлюють їх, розуміє ся, зі свого вузкого становища, все иньше у нас ігнорують (н. пр. народну просьвіту), гак як би самі не знати вже як потрудили ся для своїх селян і міщан — а тут иротив- жпдівскі розрухи Мазурів сьвідчать о не- меньшій темноті, як у наших селян — і в результаті все виходить для нас рада:
»Сгаз Ьу-ГЬу орггуіошпіес і гасгас шузіес о рггуагіобсі. Шкода народу, киненого на поталу політичних шарлятанів*.
Таку раду давали нам польскі Газети давнїйше, а тепер дала нам знов Хо^а Кеі'огта з 24. липня с. р. і умотивувала єї звичайними аргументами польских днев- никарів, в котрих не знати що більше по
дивляти, чи іґноранцию, чи відвагу, з якою говорить сліпий о красках. Якийсь п. В.
в статі >Про рускі партиї і будучність на
роду« сказав, що знав, а радше що не знав про Русинів і закінчив: »Сга8 ЬуІЬу орггуїотпіес*. А вже-ж час був би она- мятатн ся і польским дневнпкарям. щоб не виставляти себе на сьміх незнанєм того, що діє ся в них під носом.
У Русинів, на думку п. В. в Хо\у-ій
К еі’огш -І, у ВСІМ 8И1ИЇП0, і в політиці і в лі
тературі і в економічнім добробитї. Що у нас в неоднім є сумно, так само як у По
ляків, се правда. І они мають мілїони своїх анальфабетів, і ми маємо також - не можемо собі завидувати. І в них біда в селяньстві і в нас біда — яке їхало, таке здибало. Не з роскоші втікали поль- скі селяни до Америки, не з роскоші вті
кали і наші. Але коли хто дальше хоче переводити порівнанє Русинів з Поляками, а навіть вязатн долю і будуччину сих двох народів разом, той уже повинен придивити ся докладнїйше обставинам, в яких жиють сї два народи, той повинен не лише кон
статувати: так у Русинів є, але і знайти причини, чом у у нас не у всім так є як у Поляків.
Тнмчасом в констатованю всяких прав
дивих і видуманих злиднів, партнії, хаосів і т. н. у нас польскі дневнпкарі великі майстри — такого вже наторочать про нас, що аж волосє дуба стає, але в вина
ходженні причин злиднів они невинні ягнята.
Русини самі винні, кажуть, — більше ніхто;
їх політичні шарлятани винні — тай годі!
Ну, дуже мудре таке балаканє не є.
Квінтесенция статі Хо\у. Кеіогш-и мі
стить ся в словах, що Русини »без поро- зуміня і згоди з Поляками суть і остануть ся завсїгдн безсильними*. Се в значній части правда — як зовсім правда тому, що муспмо-ж і ми самі мати якусь силу в собі свою власну, без нічиєї згоди і порозумі
нні — але так само кождий Поляк, що ся
гав думкою троха дальше, ніж по копець 19-го столїтя. повинен памятати. що По
ляки без порозуміня і згоди з Русинами також не будуть сильнїйшпми, як суть.
Поляки при своїх політичних обчислених завсїгдн забувають, чим ми є для них на граници з Роспєю, а вже зовсім не хочуть подумати над тим, що колись же може змінити ся політика Росиї суиротив Укра
їнців, а тоді готові настати і в Галичині зовсім иньші відносини між Русинами, як є тепер. І польско-рускі відносний можуть тоді значно змінити ся, і то неконче так, щоб Русини мусїлн притім програти спра
ву. Красше не плювати в керницю. з ко
трої може прийде ся і нізнїйше спільно воду пити...
»Для нас найсимпатичнїнша партия україньска* — каже N. Пеіогта. Але она до сеї партиї не числить ані партиї Бар- віньского, ані радикалів і по стілько літах спільного жити з Русинами друкує таку нісенітницю, що »нинї нема в Галичині двох руских час.ошісий. котрі уживали би тої самої мови. Ба, не лише — каже — кожда партия пише і говорить відмінною мовою: москвофіли пишуть і говорять май
же но росински, народовці уживають мови
»Д4>ла«, — але кожда околиця, кождий повіт, майже кожде село уважає своє на- річіє за окрему мову і що-до якости дуже добру «. — Зовсім москвофільский погляд на нашу мову, мимо того, що 5о\у. Ке- Іогт-і найсимпатичнїйші Українці. Елемен
тарного понятя не має такий польскнй днев- никар про мову руских народовців, спільну і в Австриї і в Росиї, спільну і опозицийни- кам і радикалам, і має ще сьмілість казати дальше: - До того замішаня причинила ся. против свого призначеня, фонетика, що мала бути нормою для рускої правописи, доси несталої, тнмчасом витворила ще по
внії чинник в тім хаосі способів писати руским письмом*. Очевидно II. Б. (чи не москвофіл він який, або може з москвофі
лом був на пиві і взяв єго на іпіег\уіе\\’?) не знає, що крім Д іл а і С в о б о д и , ко
трі також поміщають часом статі писані фрнетичною правописию, всі иньші наро
довці видавництва друкують ся тепер фо
нетичною правописею і власне хаос щезає, а не більшає. І такий денникар, що пони
ти не має пре наше житє, пише з легкої руки статю про нас, а славна Кеі'огта, приятелька Українців, послугує ся зовсім москвофільскими аргументами. Справді, Ке- іогта повинна передовсім зреформувати своє інформацийне бюро про Русинів, або най
ти собі иньших дописувателїв.
В нас смутно — се правда, але з па
ном В. і Хо\у. Кеїогт-ою також смутно, бо коли вже хто говорить про потребу згоди і порозуміня з Поляками, то повинен зна
ти, що між людьми, котрі себе не знають, згода неможлива. Яка може бути згода з п. В., коли ми бачимо, що він табака в ро
зі? А таких проповідників згоди знайде ся сотками і тисячами — і кождий стане тобі на котурни, надує ся як пава, ргебі^ї \¥ая- 8ег ипб Ігіпкі \Уеіп. І як розуміти ту зго
ду і порозумінє? Поляки повинні вже раз освоїти ся з тою думкою, що Русини так само не можуть і не повинні признавати геґемонїї над собою ані польскої анї мо-
сковскої, як Чехи і познаньскі Поляки не
і хочуть нїмецкої геґемонїї. Порозуміня і 'згоди на иньшій підставі Русини не хочуть І знати, а Поляки, засідаючи в парламентар-
і ній правици, повинні також признанєм рів
ноправності Русинів дати, доказ, що згоду
| обох народів розуміють не як згоду слуги
і і пана, але як згоду двох рівних, однако
во потрібних і управнених в державі наро
дів. Всі пануючі в Австриї Славяни, котрим Німці наступили на нагнїткн, страшенно кричали, коли Німці похвалили ся своєю старшою культурою, але ті самі Славяни відтак забувають, що кождому слабшому братови єго власна культура також мила, і обходять ся з ним, як з низшим. Ще
і гірше: тут слабшому братовії десять раз підставлять ногу — і потім кажуть: <ди-
■ вись, наш брат ходити не вмів*.
Ми не маємо охоти і наміру полемі
зувати з цілою статей) Хо\у. Кеїогт-п і се просто сором, що така поважна ґазета без розбору друкує такі нісенітниці. Ся статя є для нас лише новим доказом величез
ної цещирости в міжнародних відносинах.
Батьки народу, великі політики, великі християни, »братя« Славяни тут говорять про мораль, про справедливість, про сла- і вяньску взаїмність, тут молять ся Богу і проповідують любов ближнього, — а тут в перфідний спосіб трактують долю цілого братнього народу, що нераз наставляв свої плечі за них, був для них охоронним му
ром, а тепер тілько гн.м винуватий, що ні
як не хоче покинути свого, бо лучше своє латане, як чуже хватане. Учити їх не по
може — вже учили їх наші попередники довгі літа і нїчо не помогли, бо в ученн- ків не було доброї волі до науки; їм ви
старчають і їх сумлїнє заспокоюють такі собі дешеві фрази про згоду і порозумінє і онп будуть дзвонити тими фразами, як розбитими горшками, поки не прийдуть ро
зумнішій і пригадають їм, що рацию має тілько давне, тепер уже забуте польске га
сло: ХУоІпі 2 м’ОІпуті, г бXV и і 2 г б XV п у пі і! Лише на такій підставі можливі зго- [да і порозумінє. — до того ще на тім гор
дім. але чеснім сьвітогл.ідї, котрий каже:
»я твого не хочу, а свого не дам*. Тим- часом у нас крадене добро по короткім часі числить ся до «стану носїданя«, а о- краденому каже ся: якже у тебе смутно!
Розуміє ся, — звідкиж має бути весело'?...
До ситуацій.
Ре.чьт ЬІоуІ приносить у вчерашнім числі' до нинїшної ситуацій інтересний, іно не знати чи імовірний розговор з якоюсь не названою п о л іт и ч н о ю л и ч н о с т и ю , а зміст єго як раз тим замітннй, що та політична личність нн- сказує ся про австрийску ситуацию в зовсім відмінний спосіб, як се звичайно подають угор- скі часописи. В сути річн говорить ся личність так: «Бажаєте почути мій погляд на політичну ситуацию? Він критичний, дуже критичний, але всеж таки не так десператский. як се загально думають. Передовсім що-до а в с т р п й е к о ї к р и зи . Усі вісти про напрасну єї розвязку чи то способом систованя конституциї чн то октройо- ваним знесенєм безпосереднії* виборів до держав
ної ради не мають на тепер ніякої актуальності!
і тенерішна борба проти таких евентуальностий в
— 2 стовпцях ліберальних часописий, се нїчо инь-
шоі’о як борба з вітраками. Ціле ионятє юви- стриї полишити часу, аби перемогла теперішну лейного року говорить проти таких загадів і кризу, але ніхто не в силі подати точно, скіль- плянів. Барон Ґавч упав, не, як загально при- ко на се треба часу. Се було би найрозумнїйше, нп.мають, в першім ряді тому, що угорске пра-< продовжити сей тимчасовий стан аж до упливу впгельство робило ему трудности справі угоди,, торговельних договорів, отже на нять літ, як іно длятого, що загадував виступити зі силою і вже й ґраф Японій домагав ся сего в році 1896, проти національних завеликих забаганок, чи з і аби оконечну угоду заключити лише до 1903 р.
права, чи з ліва, так приміром, іцо думав р о з в я з а т и г р о м а д с к е з а с т у п н и ц т в о П раги. В тім спинено єго, бо як раз в рішаючій сфері здержує ся всяку акцию, що в тім році спричинила би велике зворушене умів.
Чомуж знова дозволено відтак розвязати градецку раду громадску?
В Празі ходило тілько о національні, в Градци же о в і й с к о в і справи, а виж знаєте в тих справах нема ніяких жартів. Се справи нетикальні, хдож їх доторкне, не може числити на пощаду, най діє ся, що хоче, бож армія се вже одинока певна підпора — на всякі случаї.
Тут поступає ся безоглядно, бо в иньших спра
вах «пересправляє ся». Однак коли пересправи не вінчають ся успіхом, то н е р о б и т ь ся ні
ч о г о р іш у ч о г о , що дало би важні наслідки на будуче, іно п а в з у є с я поки-що, а відтак н а м а г а є ся п е р е с р а в л я т и д а л ь ш е . Се є програма правительственної акциї на рік 1898 для внутрішних відносин Долитавіцини і то так, що колиб в сю хвилю який щасливий случай або комбінация не привели мира або бодай я- коїсь мирнїйшої ситуациї, то правительство рі
шило ся парламенту не скликати сего року зо
всім. Коли вже не судило ся довести ся до за
думаного з початку на сей рік мира, то слідує
єго заховати бодай формально. не що хвилини в своїй практиці стикаєсь, — Як жеж тепер подумати собі управильненє і кожний не то вже щирий патріот, але обізнане відносин з Угорщиною? і бодай з елементами катехизму індивідуум по-
Се питане вельми трудне але не треба пре- винно-б розуміти дещо з природжених п р а в цїнь попадати в розпуку. Що-до удержаня госпо-
дарских взаємин межи обома половинами дер
жави, то тепер відносини навіть лучші чим не
редше. Тут і там послїдувало отверезїнє. Пере- не бачимо всего того! Обманюючи центральні еьвідченє, що спільне поступованє і взаїмне д о -[ власти і сьвіт цілий (а може й себе самих...) новнюванє двох розличних продукцийних обла-1 гарними, безсоромно-гарними окликами і слів- стий, котрі управляють головно дві ріжні галузками раді-б нам деякі люди видерти без по
зи продукциї, зробило замітці поступи не лише! щади все! — добре, що єще воздуха нам за- в умах правлячих, але і у публики. Обради надібрати не в силі, ті добрі братя наші... Бідні самоуправною угорскою цловою тарифою вика-іони! бідні!
зали наглядно, що усі міродатні угорскі політи
ки прихильні, удержати цлово-торговельний со
юз, а всякі обави в тім зглядї тих, що зле по
інформовані про угорскі відносини, зовсім днесь безосновні. В Австриї замітний тут також поступ.
Демаґоґи-горлачі та дурителї народа теряють в загалі, особливо в економічних справах, вся
кий вплив. Клича: »Гайда на Угорщину!» вже не так понадна. В чим раз ширших кругах впо
ює ся пересьвідченє, що Австриї грозила би не
минуча економічна катастрофа, коли-б для збу
ту витворів в продукциї стратила она область Угорщини.
В який жеж спосіб прийде до цїли та уго
да, коли австрийский парламент не спосібний до праці?
Коли-б угорске правительство і парламент Угорщини, як слідує досадувати ся, витривало на тім становищи, що до заключеня оконечної угоди не вистарчає формально-конституцийна полагода в дорозі §. 14, іно потреба предмето- вої обради і ухвали парламенту, то треба-би про той случай утворити н о ву п р о в із о р и ю .
Опір Угорщини проти продовжеия провізо
рні вправдї на перший погляд понятний, але при близшім розборі справи неоправданий. Угор
щина противить ся дальшій провізорні раз то
му, що рада-би вже мати взагалі якусь рішучу розвязку, а друге для того, бо она в уговорах для оконечної угоди дійшла до деяких кори- стий, іменно в питаню банковім і в посередних податках.
Також і австрийске правительство волїлоб уже оконечну угоду ніж продовжена провізорні, але оно бідолашне не знайшло ще способу по
рішити халепу парляментарної обструкциї. З тим станом річи мусять числити ся реальні політи
ки, як они є серед Угрів, тож не можуть ще більше запутувати австрийскої кризи ще й за- остренєм кризи угодовоі.
На я к ж е ж д о в г о слідує заключити но- новну провізорию?
На ч и м д о в ш е , т и м л іп ш е . Треба Ав- і Мазі рам — руского. Час т р а ч е н и н на се
Коли-би се було неможливе, то можнаби з’єднати нову провізорию на 1 до 2 років, котру введеноби в Угорщині законом, а в Австриї, як можна, також законом, а як годі, — то на осно
ві §. 14. Австрия мусить в нинїшних обставинах домагати ся зі сторони Угорщини такої уступ- ки, а Угорщина мусить на се пристати з огля
ду на »дружні взаємини», як і тому, що се не сполучене для неї з ніякою шкодою».
ц
. к. власти а руска мова.Коли приглядаємо ся нашим тутешним від
носинам, то справді годі нераз вийти з подиву
— які се властиво основи, установи й товчки сего нашого житя? На кождім кроці стрічаємо ся з справжніми політичними и етичними з а
г а д к а м и . До дивоглядних загадок таких на-;етий у відношеню Австрш д о Угорщини зале лежить і поступованє ц. к. властии з мовою
рускою. Закони є ясні, відносини фактичні не меньше, люди на становисках (\'В. урядових) чейже бодай з е л е м е н т а р н о ю(?!) загальною, науково-фаховою та й етичною осьвітою, а пре- цї —! Кождий урядник судовий чи адмінїетра- цийний, з сяким-таким образованєм фаховим повинен знати бодай іцо-важнійше з з а к о н і в о с н о в н и х і з сих припи.чв, що з ними трохи
б л и ж н ь о г о , — та й найбільша імнертиненция і заїлість повиннаб у чоловіка старшого і як небудь поважного мати деякі межі — а таки
Они д о б р е знають, що відоме розпоря- дженє міністерства з 5. червня 1869 ч. 2354 В. з. д. відносить ся лише до ц. к. у р я д і в державних і до в н у т р іш н о г о язика урядово
го (нольского) сих ц. к. урядів, — они-ж пре
гарно розуміють, що хто (в мисль законів основ
них, а опроче й дотичних приписів) не о б о в я - з а н и й у м іт и по п о л ь е к и , від сего з а сі домагатись знаня й уживана сего язика! А пре- цїж, помимо того, • виступив саме в послїднім часі — і то, як нам відомо, воиреки виразному порученю львівскої ІІрезидиї — ц. к. Суд окруж
ний золочівский до одного з сьвящеників з жа- данєм, щоб приймав п о л ь с к і п и с ь м а!! Як то добре ще, що не міг на взір деяких ста
рости забавитись в післанця карного! Руки були таки за короткі.. Бідні они! нарікають ніби на Бісмарка, а як то сверблять їх руки і язички забавитись в бісмарчиків... Розумієсь, що сьвя- щеник не уступив і ц. к. Суд — смирив ся!
Дарма — мусите панове згодитись з зако
нами, коли вже не з власним ночутєм чести й совістию. По у р я д а х п а р о х і я л ь н и х — черга на г р о м а д и ! Любимо вас братя, дуже любимо, вірте нам, — або й не вірте, але з а сі вам домагатись від нас зневаги нашої народно
сті! і мови.
А по громадах, т. зн. у р я д а х г р о м а д ок и х, прий де черга й на ш к о л и . Яким чолом і яким правом завели ви собі в руских школах польску мову яко обовязкову ? — А чом же то Мазур з під Нєполоміц не учить ся силоміць по руски? Учіть собі своїх дїтий приватно, а не насилуйте нам нашого і так нужденного народа.
Нині трохи не ціла наука шкіл людових схо
дить на цвеньканє по польеки, а се чейже не є призначенєм сих шкіл. Ми й самі не від того, щоб в послїднім році науки в наших т. зв. одно- клясових сельских школах діти пізнали знаки латиньского (нольского й нїмецкого) письма, але поза те — вара! Н ам с е г о не п о т р іб н о ,
т я м т е с о б і! так само, як не потрібно вашим зовсім безпідставне є те, що подає згадана ґа- треба обернути продуктивно, на справжню осьві- ту народа, а не на ломанє язика дїтнй задля диких фантазий шовіністів. Польскої мови на
учить ся наш селянин досить з практики, цвень- канє-ж і так забуде, тож вже ліпше учити єго бодай через рік податків мови нїмецкої.
А яким се правом урядують паші школи, так людові як і середні, в зносинах з властя
ми, хочби й шкільними, п о польеки? Вибачайте панове! — мова у р я д о в а , признана вам міні
стерством, відносить ся до ц. к. у р я д і в ,» шко
ли —■не уряди, але інституцій' (АВ'їиИея), і то інституциї р у с к і. Не ноеягайтеж руками за сим
— що в а м не н а л е ж и т ь ся!
ВІСТИ
політичні.
Неудалі конференцію аветрийекого і угор- ского премієра, ґр. Тува і Баифі-ого суть пред
метом широких толків акстринских та угорских Газет. Підносять те, ще» Ванфї розійпюв ся з ґр.
Туном не конче добре, та що Банфі і Люкач конферували навпослїд тілько з др. Кайцлем.
Ре-Іег Ьіоуй заявляє, що полагоджене трудно- жить цілковито від ґр. Т\на. Тим зазначує сей орґан, що угорске міністерство не гадає ані кро
ком уступити зі становиека, яке заняло супро- тив Австриї. Ще яснійте виражає ся Хеихей, що Угри бажають угоди, але не за ціну злома- ня конституції'! і колиб один їх хорунжий упав в тій борбі, знайде ся другий і третин і цілий ряд їх аж до послїдного Угра.
ГгетйеиЬІаи констатує, опираючи ся на вістях з Будапешту, що конференції не довели до жадного задоволяючого результату. Стано- виско угорского міністерства доведе хиба до
МОЖЛИВОСТІ!, що розвяже ся цлово-иолїтична спільність обох половин держави. Однак ще і в критичнім випадку остає иньший вихід, як розділ. Між Австриєю а Уграми може ще ста
нути торговельний трактат, котрий змінив би тілько форму дотеперішного відношеня обох держав, а на річи відношене само не зміни- лоб ся.
Кагойпі Ьікіу виражають ся різко против всяких нових конференций, які опирали би ся на уступствах для Німців і з гори вже апробу
ють розділ цлових округів і заключенє торго
вельного трактату з Угорщиною. »Тому що оста
точно не можна в нічім уступити Німцям, пи
ше ся ґазета, не лишає ся нич иньшого, як зго
дити ся на послїдне, угорске внесене і заклю
чити новий торговельний і цловий договор з У- горщиною, як з самостійною державою. При енерґії і рішучости нашого правигельства підчас укладів, ті переговори могуть вийти користнїй- ші для нашого рільництва і промислу, чим теперішна угода.
Князь Микола чорногорский принимав в Це- тин'ії болгарского князя Фердинанда. Витав єго дуже сердечно, як брата, нрддетавителя брат
нього народа, що судьбою і інтересами спорід
нений з чорногорским народом. На ґалевім обіді заявляли оба князі сердечну прихильність до себе, що допоможе обом народам до спіль
ного розвою, який вказує їм істория, народність і спільна віра. По перегляді чорногорского вій- ска, відбув ся офіцирский обід в кошарах. Оба князі взяли участь в тім обіді. Ряд тоастів за
чав князь Микола здоровлєм царя росийского, яко покровителя Чорногорії і Болгарці. Відтак пив на здоровлє князя Фердинанда, на честь болгарскої армії та на побратимство обох ар
мій. Князь Фердрнанд відповів тоастом на здо
ровлє князя Миколи та на честь завеїгди побідо- носного чорногорского війска.
Н О В и н к и.
— Осирочений престол митрополичий подає нагоду ґазетам до ріжних толків і комбінаций.
8ІОЖО роїккіе нотує поголоски, після котрих ми
трополитом мав би стати перемиский єпископ Чехович, на єго місце прийшов би еп. Куілов- ский, а в Станиславові став би єпископом о. ми- трат Туркевич. До тої комбінациї додає ще 8І0№0 від себе оо. Шептицкого і Смоликовского.
На нашу думку ще завчасно на всякі вістки, що могли би мати яку-небудь стійність. Але
