Golos Dâkìv : nezaležnij, apolìtičnij, bezpartìjnij, stanovij časopis. R. 2, č. 4 (1926)

Лочтову належитість оплачено гу р т о м .

Ч. 4. (23).___________Коломия, понеділок 15. лютого 1926. Рік 11.

Адреса Редакції й Адміністрації:

Коломия,

Незалежний, аполітичний, безпартійний, становий часопис.

Виходить 1 і 15. кождого місяця.

Ц Ш И О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто­

рона 90 зл., половина 45 з л , ’ /«

стор ЗОзл., ’ /яСТОр. 15 зл., */івст0Р.

8 зл., ‘/яз стор. 4 зл.

ДРІБН І О ГО ЛО Ш Е Н Н Я : За одно слово або його місце 10 сот.

Постійні оголошення мають 20°

знижки а оголошення для дяків- пренумераторів 50"/в.

О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимаеться тільки за понередним надісланнєп належитостн або принайменше за­

мету. А н о н і м н и х д о п и с і в не принимаеться.

Р у к о п и с і в не звертається.

Передплата:

В краю чвертьрічно . . . Т‘50 зл.

За границею річно . . . 2 доляри або їх вартість в иншій валюті.

Чекове конто П. К. О. в Варшаві ч. 152,951. (аж до відкл. замкнено)

Ціна одного примірника

25 сот.

До в сіх В пп. С півробітників „Голосу Д я к ів “.

Д н я 1. ц в іт н я 1926 р. буде загал наших Дяків обходити І. д ій с н у р іч н и ц ю іст- нування свойого н е з а л е ж н о г о органу „ Г о л о с у Д я к ів 4.

Щоб сему дяківському святови надати більше поваги, та щоб з а г а л д я к ів бли зш е п о з н а к о м и т и з тими людьми, які й пером через цілий час щиро працювали й працюють для виборення для дяківського стану красшої долі, надто щоб ц іл и й з а г а л д я к ів за о х о ­ ти т и д о в с п ів п р а ц і в редагуванню свойого станового незалеж ного органу — наша Ре­

дакція розпочала вже приготування, щоб „Г о л о с Д я к і в “ на 1. цвітня 1926 р. вийшов у від­

повідно збільшеному обємі, з богатим змістом, та ілюстраціями всіх своїх Впп. Співробітників.

В тій ціли всі Впп. Співробітники, які до нині вже надіслали до нашої Редакції свої цінні праці, як: статті, дописі, поезії і т. п., або надішлють їх до 1. цвітня 1926 р . б е з огляду на те, чи сі праці були вже поміщені на сторінках „Голосу Д я к ів “, чи ще н і-м аю ть з а р а з а н а й п і з и і й ш е д о к і н ц я с е г о м і с я ц я приплати до нашої Редакції Свої фотографії, ко­

роткий опис свойого життя, та квоту по шість золотих від особи на кошта виготовлення до­

тичних друкарських клішів.

Завважується, що фотографії з долученнєм клішів будуть кождому з Впп. Співробіт­

ників звернені.

Тому, що виготовленне друкарських клішів потребує довшого часу, мусить кождий з Інтересованих старатись, щоб все потрібне точно, до реченця вислати.

Р е д а к ц і я „ Г о л о с у Д я к і в 1.'

Дня 17. січня 1926 р. відсвяткував князь гр. кат. церкви Всв. і Впр. Митрополит А н­

дрій Шептицький 25 літний ювілей Своєї мозольної праці на митрополичому престолі.

В ювілейному свят» взяли участь пред­

ставники майже всіх українських і польсь­

ких інституцій у Львові.

Достойний Ю віляг прийшов на світ дня 29. липня 1865 р в Прилбичах коло Я- ворова. Його родичі мимо сего, що були латинського обряду, не забували про те, що їх предки Шептицькі належали колись до старого, українського боярською роду, та що перед 600 роками служили в Пере­

мишли на княжому дворі.

Після покінчення гімназії Достойний Ювілят на бажаннє родичів посвятився правничим студіям, які відбув на універси­

теті в Кракові, а потому в Вроцлаві.

Коли зложив вже правничий докторат вступив до монастиря О. О. Василіян в Добромили.

Після відбуття новіціяту, покінчення богословських студій та зложення доктора- тів з богословія й фільософії єпископ др.

Юліян Пелеш висвятив Його в Перемишли в 1892 р.

ого Достойника в Галичині.

Потому був Він в чині в Крехові про- і фесором богословія, секретарем провінціала і чина, та ігуменом монастиря св. Онуфрія у!

Львові.

Тут заснував Він релігійно-популярний місячник „Місіонар1*.

В 1899. р. став єпископом в Станисла- вові, а 17. січня 1901 р. після смерти львів­

ського митрополита Юліяна Куїловського, обняв управу митрополії у Львові.

Достойний Ювілят був через цілий час!

свойого священичого стану не тільки дба­

лим душпастирем, але також і прикладним громадянином.

Першу українську дівочу гімназію СС.

Василиянок у Львові засновано лише зав­

дяки Його жертвенности. Перед війною у- держував Своїм коштом 40 найбіднійших учеників і учениць у Львові. Він є майже, кождої бурси в Галичині не тільки членом;

основателем, але й членом добродієм. „ Т о ­ вариству Вакаційних Осель" жертвував в тому часі 15.000 К. Львівські українські за- хоронки та захоронки в добрах митрополії удержує Він постійними датками. Для ака-і демічної молоді, яка потрібує лічення й , відпочинку, заснував санаторію в ПідлютіМ, і

а д ія убогих хорих „Народну .Нічницю"

у Львові.

Для української науки й штуки пода­

рував „Національний Музей" у Львові.

Дня 28. червня 1910 р на засіданню палати панів у Відни незбитими доказами виказав конечність заснування українського університету.

Се є одні з найголовнійших Його праць на культурно-просвітному грунті для нашо­

го народа.

Не дивився Він байдуже також і на суспільно-економічну працю, нашого грома­

дянства. Завдяки Його жертвенности Т-во

„Просвіта" заснувало г^сподарсько-огород- ничу школу в Милованю, а при заснуванню Земельного Банку у Львові був Він одним з головних акціонерів.

Т-ву „Сільський Господар" подарував Він в Коршові коло Коломиї двір, великий сад і 20 моргів города, а читальні „Просві­

ти" в Коршові й Лісках наділив відповід­

ною скількістю Грунту.

В 1904. р. видав Достойний Ювілят дуже характеристичний пастирський лист:

„О квестиї соціяльній", де про обовязки духовенства супроти працюючих і покрив­

джених верств, говорить м. и. так: „Стоячи на стор ож і суспільної моралькости, му­

сить духовенство рішучо ставати в обо-

2.

Ч.

но боронити, мусить заставлятися за всі НО1 вартости, себто половину того, що побирав

їх кривди, чавіть з н а р а ж е н н є м : *«">“ "«• яек' Кур„";™ . "а "ерекір вже

к л . с - віть ,Служ. Прагматиці Дяків*, зводить дяківські

в л а с н о г о д о б р а... Опіка над убоги- побОрИ до і/ 1(> часги. Та коби то хотяй на тім був

МИ і оборона тих, що не вміють борони- і КОНЄЦЬі а то в додатку непокірним рабам грозить

тися, рівність, братерсво людий, се лиш _ без сорома — варварською суспензією. От на

закон справедливости й любови ближ- чому полягає „пастирскоє благоразуміс*, не зга

нього, на якому стоїть цілий евангель- р у ю ч и вже про любов ближнього. Чи не з тих Ви,

л н ; о. декан, нащадків, що за панщини за марне сло-

■ЬКИ2! 33 ° Н . - во клали хлопа на землю і> били буками? Таж

Тут мимоволі насувається нам питаннє..;закон не дозволяє <5ез в а ж н о ї причини наганяти

Чому то так дуже мало священиків прино-:ЗІ* СЛужби навіть звичайного слугу, а наколи вже

ровлюється до повисшого цінного пастир-і такий випадок станеться, то слузі належиться від-

ського листа, ог хотяйби в відношенню ли­

ше до своїх дяків, але всякі іхні зусилля Здобути собі належні права називають за­

раз безбожністю, забуваючи про те, що прав ніхто, ніколи, в нікого не випросив, Хиба лише собі сам ї х здобув.

Найважнійшою працею Достойного Ювілята на політичному ґрунті було те, щ о Він 1906 р., коли то наш народ вів завзяту борбу за виборчою реформою до Державної Ради, Своїм авторітетом і Сво­

їми трудами допровадив до ухвали сеї реформи.

Тут слід згадати також і про те, що в 50 літну річницю Своїх уродин, то є 29.

липня 1915 р. перебув Достойний Ювілят на засланню в городі Курську, вивезений туди російськими владами.

З нагоди нинішного Ювілейного Свята всі гр. кат. українські дяки а з окрема ті, що перебувають в межах польської держави, та ведуть тепер остаточну борбу за поправу своєї гіркої й нужденної долі, складають оцею дорогою Високопреподобному Достой­

ному Ювілятови найширійші бажання кріп- кого здоровля та многих і благих літ для дальшнї праці в користь нашого народа, з тою повного вірою й надією, що Достой­

ний Ювілят в сему Памятному Році як в інтересі нашої церкви, так і в інтересі за­

гального добра дяківського стану, зволить взяти їхнє, вже від кількох десяток літ ви­

разно задокументоване тяжке й нужденне матеряльно соціяльне положеннє під ласка­

ву Свою розвагу та причиниться цілим Сво­

їм авторітетом і Своєю компетенцією до можливо як найскоршого полагодження се-, го пекучого питання, в першу чергу заос- мотрюючи їх відповідною скількістю ерек- ціональних грунтів і то в такому часі, щоб они вже з весною сего року могли перебра­

ти їх в своє посіданнє.

Редакція.

З Я рославщ и н и .

У відповідь на „Документ часу“, поміщений в 15. ч. „Голосу

Дяків

Д о чого то вже дійшло, і як то назвати: чи іронією , чи кпинами, ігнорацією, чи дітваць- ко ю забавкою ?

Колись нетільки дяки, але й паламарі кори­

стувались певною скількістю ерекціонального грунту, як се видно з „Історії Єпископів*, вида­

ній у Львові 1893 р. бл. и. Антоном Добрянським, парохом в Валяві, де на 15. стор. дословно чи- тасмо слідуюче:

“ ЛЬу піе ЬуІІ зжїессу сопгегдаомгапі па дгипІасК роЗмп^іпусЬ (прим. ред.: церковних) оргосг «іжйсії:

Огдапізіу і ксвсіеіпедо гііа ивіиді сегкіежпеу ро- ІггеЬпусК*. Дальше, на 33. стор. бачимо, як то єпископ Шумлянський 11. мая 1752 р., запроваджу­

ючи нові епітрахильні права, установив там таке:

„За відправленнє св. Літургії священикови грошей шість, дякови грошей тр и *! Отже від

повідна грошева відправа (відшкодуваннє)’ за пев­

ний протяг часу вже після утрати посади.

Ану, о. декан, вдартеся в груди, та, скажіть правду, скільки би то треба було до... кого иншо- го... вашу систему примінити? „Врачу, ісцілисл сам* !

От так,, такою системою з часом, мало-пома­

лу поусувано дяків та паламарів з церковних ґрун-

тів, і перебрано їх в посіданнє духовенства, д я ків ки ; ними свідоцтвами і т. п. і “т. п. наколи дяки нема- понищеко, або поперемінювано на школи, дяків ють найменшої охорони перед такою самоволею*

лишено при самих мізерних доходах, за-парохіяль-■ чи тиранією деяких наших священиків?

ні треби, за які зобовязувано дяка ще до відро-і В дяківських правилах є м. и, постанова, як блювання безплатної панщини на попівстві, а щ о -Іналежить поступати вразі якоїсь провини, але як денне чищеннє обуви для цілої родини священика, \ вчднмо з новисше сказаного, нема влади, яка схо- то вже було „законом*., ^тілаб виконати ту екзекутиву, щоби вже раз ту

П іп ще й нині ся варварська й дика система і самоволю і беззакрнія усунути,

в відношенню до дяків є дуже часто і,римінювана/ Хмельницький сказав раз до польських по- що проти неї наші церковні влади з невідомих нам Р Л,В: .провиниться хлоп, утяти йому голову;

близше причин не хотять виступати, наведу тут [провинитьсяпан, так само йому зробити*. А тут один з численних прикладів: ;ОДНі гуляють безкарно, а другим за марне слово

З парохії Жапалів, любачівського деканату, і «втинають голови*. . . ■ і.

батько був дяком ціле ящттє, а його син, іспито-І ® „Українському Голосі* вимагається віддяк»

ваний дяк обняв по ньому посаду і занимав її без і ^ ог знає як01 Д|Яльности в громаді, Ьле не зга*

перерви через 31 літ, аж до Великої Світової Війни, і ДУеться в ньому нічого ані про матеряльне забез- В часі будови нашої держави пійшов в’н зі своїм І пеннє» ан* ПР° охорону дяка перед самоволею сином академіком в поле, перебув там цілу неща- і більшости наших священиків. ‘ і

сну кампанію, а наколи повернув домів, то о„ Кру- \ ,|, М. дяк.

па, тодішний тамошний адміністратор не приняві

,Оь нам ьі Бог^ь...!'

Вже більше чим двайцять літ минає від часу, коли наші дяки своєю байдужністю засудили на смерть свій становий часопис „Д я к б в с кій Глась*, що виходив в Ярославі під редакцією тамошного дяка Вп. Івана Майби.

Не всі дяки були тоді ше освідомлені, й пря­

мо не знали, на що виходить часопис і яка йрго мета. Вони встилалися, чи може й боялися призна­

тись до свойого часопису, а на передплату жалу­

вали ‘2—3 К. річно. Отже чекали байдужно з за- ложеними руками, щоб хтось другий прийшов і все погрібне за них зробив. -

О іначе після завішення „Дяковского Гласа*

гурток свідомих, ширих і ідеальних борців-дяків, не упадав на дусі та все мрів про відновленнє редагування свойого часопису. Послідна анкета дяків постановила більшістю голосів в м. липни 1914 р. дальше видавати „Дякбвскій Глась*. Д о сего загрівали дяків т а к о ж Впрп. оо. О ниш ке- вич і Давидович.

В місяць після анкети, настала воєнна заве- руха, котра все перечеркнула. Богато свідомих дяків австр. влади поарештували, повивішували повисилали до ТЬаІегКоЬу, а решту післали на фронт за „цісаря* й „вітчину*.

Отже Велика Світова Війна забрала нам 10 літ дорогого часу. Многі дяки вже стратили були цілком віру й надію в те, що Ми колись пробуди­

мося до нового життя. Кождий думав: „пропало все, — шкода наших трудів!* І дійсно, взятись за таку працю як редагуваннє часопису, то не було легке діло, бо крім сильної віри, треба також немалих грош евих фондів, за які в теперішних часах не так легко. Се все одначе не відстрашило ідейних і сильних вірою людий, які вже на про­

весні 1925. пускають в світ І. число нашого оди­

нокого органу „Голосу Дяків*.

Після отримання І. числа „Голосу Д я к ів * стало всім дякам веселійте, бо відродилась у них свіжа віра й надія на красше завтра, а крім сего втішило їх і те, що вони будуть могли тепер вже довідатись про орґаніз. ж и ття дяків в краю і за- граиицею.

Як видно з часопису „Голосу Дяків*, не всі дяки ще й нині зрозуміли як слід вагу й значіннє

його назад до дяків, служби, але заявив,, що він вже має аж двох місцевих людий, які розуміються на дяківстві, та функції дяка виконують. Ходив сей бідака до декана й до Консисторії, щоби вони тут йому щось помогли, евент., щоб перевели слідство, „.виновника* покарали,чи може й простили, але се все нічого не помогло. Дехто радив, щоб- почекати, аж прийде парох. Прийшов парох, а сей дяк знова просить о приняттє на дяківську поса­

ду* і знова дізнає лише розчарування. Після сего він( знова зачинає .від декана до Консисторії а взідси до в л а д и к и ,... їздить, про­

сить. та все даром, його просьби, то .голос вопі- ющою во яистини*. О. Крупа, відходячи, зробив відповідний заповіт, а о. парох точно .н а сьому бить* його виконує. І скажіть добрі люди, чи ми маємо дальше .маячать, паслу/иать І не разсу- ж ат ь*, отже коритись такій тиранії?

Запитую Всесв. Консисторію^ на що прида­

лась дяківська школа в Перемишли, по що задар- мо морочити голови молодим людям через два роки дяківською наукою, іспитами, кваліфікацій-

Л

свойого не залеж ного органу, а доказом сего є те.

що вони так залягають з передплатою — мимо;

того що вона так низька — що аж треба їх в часописі напоминати, або аж „Ч орною Л істо ю * грозити. Наколиб ми, три тисячі дяків, всі як один точно платили за часопис, то будьмо певні, що він виходивби не два але чотири або й шість разів в місяць. На жаль у нас є ше брак почуттю обовязку. Ми любимо читати часопис, але — „да­

ром*. Може де котрий дяк й є таким нуждарем, що не має навіть з чого вислати передплати, але таких хиба дуже мало. Сей брак можуть замож- нійші дяки покрити добровільними жертвами на фонд своєї преси „Голосу Д я ків *.

Соромом і ганьбою вкрилабся наша добра дяківська слава, наколиб ми не піддержали свойо­

го станового часопису „Голосу Д я ків *. Як риба без води, як візник без б аю га і т. п. пе можуть обійтися певні стани людий, до яких зачисляється й наш дяківсьхий стан, без свойого часопису.

Ніколи ми не зможемо допровадити своєї ор­

ганізаційної праці до кінця, наколи не будемо мати свойого станового органу. Нині цілий світ йде ве- ликанським кроком вперед, а ми дяьи маємо по­

заду стати?! Знаємо добре, що наша теперішня доля є незавидна: до нині ми є на ласці й н е- ласці таких людий, які до нас по більшій части неприхильно відносяться. Матеряльне положеннє дяків є дуже лихе; доходів брак; нема також жад­

ного забезпечення ані натепер, ані на будуче. Сотки дяків на старі літа терплять велику нужду; вони служили церкві, свящ еникови, „всім і вся* і нігде не заслужили собі забезпечення на старі літа.

Наколи дяк постарієсь, стратить голос, слух, очи і т. п., тоді гони дяче з посади — а що не маєш тепер де подітися, се нікого нічо не обхо­

дить : можеш брати торбу та йти просити о „ми- л о стин ню *. Се не є жарти, — але вірні фактй дяківської служби, Така заплата за вірну дяківську службу не одного дяка зігнала вже передвчасно до гробу.

Аж страх збирає не тільки на то дивитись, але навіть і подумати про таку загальну, а з окре­

ма матеряльну нужду наших дяків. Хтож сему ви­

нен в першій м ірі як не ми самі ? Чи ми всі це відчуваємо?

Загляньмо ми нині до других, культурних народів, а переконаємося, шо там всі стани людий

\

Ч. 4. Г О Л О С Д Я К І В 3.

а між ними й дяки красше уміють боротися за

•свою справу, як ми. Вони мають вже забезпече­

ний хліб на старість, та не нримирають з голоду і т. п. як се в нас діється. Ми, нарікаючи на наше теперішнє загальне положеннє, спихаємо всю ви­

ну на наших священиків, а про себе самих, що ще тут і там стоїмо з заложеними руками і чека­

ємо на якісь чуда, то нічого не згадуємо. Частина наших дяків чекає ще на те, щоб другі за них все робили, а вони щоб потому лише з готового хи­

тренько користали.

Я кажу тим байдужникам, що т а к оно не

■буде, та що плоди збирати буде лише той, хто орав І сіяв. Отже не всю вину нашого теперіш-

«ого нужденного положення належить приписува- ' ти священикам, але й нам самим. Бо хтож винен, що в нас брак почуття до організаційної праці, ши в нас ще горує самолюбство над любовію до свойого товариша, не кажу вже чужинця, що в нас іце тут і там почується голос зневіри в красше

•майбутьне і т. д. і т. д. Доказів на те не треба наводити, бо кождий свідомий дяк мав нагоду сам

•се заобсервувати.

Про збори дяків то вже й незгздувати: деякі дяки вдоволяються цілком тим, т о почують з уст третої особи, що десь там на зборі свідомі дяки

■те й те врадили. Або махне рукою й каже: .най но д р угі радять, без мене обійдеться!** На коли такого дяка візветься ще до зложення якоїсь лепти

•на фонд преси, на організацію чи на що инше, то вже зараз без огляду на те. чи він є богатший чибід- нійший опускає руки й старається чим скорше щезнути з очий. Так то оно — на превеликий жаль дійсно буває.

Або наколи скликують Збори Дяків, чи є ми всі на зборах — або чи всі неприсутні оправду­

ються?! Хтож тому винен, як не ми самі? Думаю, -що вже нині нема богато таких священиків, які би грозили суспензою дякови за участь на зборах чи за читаннє свойого станового органу. А наколиб навіть був де такий священик, то сему винен не лише священик сам, але також і дяк, а то тому, що дає священикови пізнати свойого слабого ду­

ха та брак почуття до своєї дяківської справи, а надто дає священикови пізнати також і те, що в ін ! (дяк) лише нині інтересуєТься своєю справою, бо чує, щ о дістане „бо га го * ерекц. гр ун ту, а після фактичного наділення його грунтом, про все за­

буде. Про дяківський чи якійсь инший часопис, ані не згадуй, бо він зараз скаже: .Нема дурних ви­

давати гроші на часопис, бо я без часопису обійду­

ся!* Хотяйби йому давав хто часопис навіть да­

ром, та він не прийме, бо він „дуже мудрий*і без

него „обійдеся*. Дальше буде.

До всіх Впп. Товацишів-Дяків з нагода Нового Року! •

Переступивши поріг Нового Року, складаю Т о б і Хвальна Редакціє з глибини серця щиру по­

дяку, за сі тяжкі труди, які Ти понесла в минуло­

му році для нашої справи. Хотяй з боку наших во­

рогів сипалися громи на наш становий часопис, то він помимо сего не упадав на дусі, але по герой­

ська з більшим завзяттєм йщов вперед та промо­

щував нам шлях до красшого завтра.

Правда, що декотрі оспалі товариші-дяки, са­

мі — може й несвідомо — шкодили свойому, ста­

новому органови, головно тим, що не присилали точно передплати, але читали молодий „Голос Д я к ів * даром, та вимагали від него, щоб він бо­

ровся за нас своїм коштом а ми щоб чекали лиш на готове. Так Впп. Товариші бути не може йтак ніколи не буде. Наколи ми хочемо щось собі ви­

бороти, то мусимо передовсім боротися й то з відповідною зброєю в руках, якою являється тут

«аш становий орган і його фонди.

Невеличка се передплата тих 3 зл. на поло- вину року, бо прецінь і найбіднійший дяк на се легонько спомочися може. А бачите Впп. Товари­

ш і, кілько то ще поміж нами є таких недбалих,

»цо й сего ще не заплатили за 1925 р. але чека­

ю ть аж їх змуситься до сего. Д орогі Товариші! до­

поможім ми в сему році „Г о л о с о в и Д я к і в * , щ об він приходив до нас що тижня зі своєю по­

тіш аю чою цінною радою, вірою й надією в крас-

« іі часи для нашого стану. Я прочитавши одно число, не можу ніяк діждатись другого, бо аж два

тижні чекати на часопис, то таки трох* за довго.

Скиньмо кождий. кілько нас лише є тут в Гали­

чині, на початку сего року по 2 зл, на фонд на­

шого дорогого органу, а побачимо, що він заго- стить до наших хат вже що тиждня та своїм цін­

ним, щирим змістом буде ще більше скріплювати наші духові сили до праці над поправою нашої нужденної долі. Сей маленький видаток на фонд преси покриємо дуже легко в сей спосіб, наколи щодня через ОДИН МІСЯЦІ, собі одного мізерного папіроса відмсвимо. Сим докажемо перед світом, що ми є культурні, й свідомі своєї клясової борби, а надто дамо добрий приклад також і нашим па- рохіянам та покажемо їм. якими середниками та в який спосіб біднійші веі-стви народа повинні здо­

бувати собі красшу долю.

Будьмо карними борцями, бо як довго кар- ности в нас не буде, так довго слаба буде наша армія! Будемо мали сильну й карну армію скорше дійдемо до ціли. Ми повинні добре тямити, шо нами ніхто не журиться та що нікого нічо не об­

ходить, як ми живемо та що ми за нашу працю дістаємо. Нині кождий лише про себе дбає, а ми ще такі дитинячі, щ , віоимо й надіємось, що хтось чужий все за нас зробить, і самі не хочемо про себе подбати. Д о чогож би ми в такій байдужно- сти дійшли?

Тому, що наш орган „Голос Дяків* перший пробудив нас зі сну, і то навіть в найдальших за­

кутках наших гір, та що він вірно й сумлінно бо­

ронить наших станових інтересів, та показав на правдивий шлях до поправи нашої долі, нехай в сему році не буде ані одного поміж нами, котрий не був би передплатником сего свойого дорогого часопису! Дай Боже, щоб в сему році здійснились всі бажання наших Дяків-Борців!

З Богом вперед! Петро Пащак, дяк в Бонарівці.

Виказ маєтків, призначе- них до примусової парце­

ляції в 1926 р.

Рада міністрів видала постанову про уста­

лення земельних нерухомостий, призначених до примусового викупу в 1926 р. На основі 11 арт.

закону про виконання земельної реформи припа­

дає рікрічно 200 тисяч гектарів землі під парце­

ляцію. На основі тогож артикилу земельний влас­

ник має право переводити приватну парцеляцію.

Якщо річний контингент не був би розпарцельо- ваний добровільно, тоді міністер земельної ре­

форми має усталити в межах парцеляційного пляну примусовий викуп тих маєтків. Примусовий викуп мав бути оголошений в цьому році до 10. січня.

Одначе зваживши, що закон про виконання зе­

мельної реформи не ввійщов у життя в 1925 р., призначено на цей рік шляхом компромісу для примусового викупу не 200 тисяч, а тільки 50 ти­

сяч гектарів землі. „

Згідно з оголошеним виказом маєтків, при­

значених для примусової парцеляції на території львівського „Земського Уряду* підлягають цій о- станній ось які маєтки: в б у ч а ц ь к о м у п о в і ­ т і в маєтку Александра Гнєвоша в Стінці 37 гек­

тарів; в маєтку Стінка (та сама) власности Вол.

Цєньского 34 гектари. В ч о р т к і в с ь к о м у п о ­ в і т і підпаде примусовій парцеляції 900 гектарів з маєтку гр. Лянцкороньского. У л ь в і в с ь к о м у п о в і т і 85 гектарів в маєтку Милятичі Мих. і Григ.

Терлєцьких. В п і д г а є ц ь к о м у п о в і т і 164гкт.

з маєтку Ґелєвского; в п е р е м и ш л я н с ь к о м у п о в і т і , 685 гект. з маєтку Альфреда Потоцкого, 150 гект. з мастку Францішки Потуліцкої; Б р а в ­ с ь к о м у п о в і т і , 100 гект. з маєтку кн. П. Са- піги; в с к а л а т с ь к о м у п о в і т і , 200 гект. з маєтку Олександра Федоровича; в с н я т и н с ь - к о м у п о в і т і , 102 гект. з мастку Якубовича; в Т е р н о п і л ь щ и н і , 150 гект. з маєтку Марії М ітровскої; в т о в м а ц ь к о м у п о в і т і , 300 гкт.

в маєтку Артура П о тоцького; в з о л о ч і в с ь - ’ к о м у п о в і т і , 200 гект. з маєтку, що належить до Ротенберга, Рапапорта і Пінєсберга та 115 гкт.

з маєтку Францоза і Густи Вайнфельд.

Решту маєтків визначено в инших „Урядах Зємских*. На території краківського уряду призна­

чено під примусову парцеляцію 5000 гектарів. За-

мітне, що з цілої тої суми 1000 гектарів припадає на маєток кн. Романа Сангушки Вєжхославіце- Гумніска, отже на резиденцію бувшого премієрж Вітоса.

щианізащинв житте дяків по деканатах.

Туринський повіт.

Віче Д я к ів турчанського повіта відбулое*

дня 16. 9. 1925 р. в Турці в салі філії Т-ва „П р о ­ світа*. Вічем, на якому явилися всі дяки турчан­

ського повіта й підбужського деканату проводив Вп. Др. М. Кондрат, адвокат в Турці; секретарює вав Вп. Антін Андрущакевич, дяк з Ісаїв; про ма- теряльне положеннє дяків, про обділеннє їх ерек- ціональними ґрунтами і про дяківську прагматику реферував Вп. Андрій Яворзький, дяк з Явори. В дискусії крім предсідника забирали го л о с: Вп. А н ­ тін Пенцяк, дяк з Турочок, Вп. Стефан Клюка, дяк*

з Ясінки Масьової і Вп. Іван Дудич, дяк зі Завад4 ки, почім ухвалено такі резолю ції:

1) Віче домагається, щоби з призначених на парцеляцію грунтів гр.. каг. ерекції чимскорше виді­

лено від 4 — 8 гектарів землі для дяка ко ж д о ї па- рохіі з тим, що якби в даній парохії недоставалб сеї скількости землі, то ріжницю чи навіть цілу скількість мається покрити з сусідної парохії, або деканату.

2) Віче домагається, щоби гр. кат. дяків при-

нято на державний етат і аби ім признано уродх ничі ранги і державні побори.

3) Віче домагається, щоб покищо гр. каТ. дя­

ки побирали

*/

4) Віче домагається, щоб на випадок пере*

брання гр. кат. дяків на державний етат, признано ім, як державним функціонарям емеритуру, а вдо­

вам і сиротам по них емеритальне заосмотренне.

5) Віче домагається, щоби дяківська прагма, тика, яка обовязує в львівській архидіецезії, увій ­ шла в життє і в перемиській єпархії. ( 6) Віче відноситься до Єпископського Орди- наріяту в Перемишли, щоб він припоручив п а р о хам своєї дієцезії поінформовати парохіян, шо дякови належиться за обрядові ф ункції «/, части загальних доходів.

7) Віче взиває всіх дяків турчанського повіта, щоб передплачували свій становий незалежний орган: „Голос Дяків*.

Сі резолюції відіслано згідно з інструкцією поданою в 2-ім числі „Голосу Д яків* з 15. 4. 1925, Д о „П о в іто в о го К о м іте ту Д я к ів .* увійш л и: Вп.

Андрій Яворський з Явори, як голова, Вп. А н тін Пенцак з Турочок, як містоголова, Вп. Стефан Клюка з Ясінки, як секретар, Вп. Іван Гайгель і Волосянки й Вп. Дмитро Долошицький з Ботелкв, як члени.

З а П р е з и д і ю В і ч а : Голова:

Др, Мирон Кондрат, адв. в Турці н/Стр.

Секретар:

Ант ін Андркщакевич, дяк в Ісаях.

Дяки, бучацького й сусідних деканатів, позір!

Збір Д я ків , бучацького й сусідних деканатів відбудеться дня 25. II. 1926 р. о 11. годиніперед- полуд. в Бучачи, в домі Вп. Винницької коло цер- кви св. Миколая, на котрий то Збір всіх Впп. Дяків запрошується. Дневний порядок;

1) Звіт з діяльности за минувший рік.

2) Касовий звіт.

3) Вибір делегата на 1926 р.

4) Дискусія над дальшою організацією дяків 5) Заснуваннє Ювілейного Комітету.

6) Внески й запити.

Переволока, 4. II. 1926 р.

Павло Кухтин, Дяк і дяк. делєґ

В ід Р ед ак ц ії.

Осіяний курс на управителів церковних хорів з причини ліалої фреквенції кандидатів, не відбув­

ся. Чи й коли буде відкритий другий курс буде оголошено в часописі.

чий провадити хор, кооперативу, годинникар направу машин до шиття, кравецтво і т. п.

По інформації належить звертатися до і Редакції, до ч. 78)26—3.