Ч. 194. Львів, Неділя дня ЗО серпня (II вересня) 1898. Річник II.
Передплата
на РУ СЛАНА виносить:
в Австри : на цїЛяіі рік . на пів року на чверть року на .місяць . .
12 р. ав.
6 р. ав.
З р. ав.
1 р. ав.
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків і Поодиноке число по 8 кр. ав.
X______________ —_____________
*
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш мплостп і віри не возьмепі, бо руске ми серце і віра руска.< —- 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
Виходить у Львові щ о д н я ;
’ крім неділь і рускнх сьвят ' о год. 6-ій пополуднії.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 5 ул. Л їн д о г о . — Експедиция місцева в Аґенцпї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише І 4 на попереднє застережене. — » Реклямациї неопечатані вільні від порта. — Огологаеня зви
чайні приймають ся но ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні донесеня по 15 кр. від стрічки. ’
Благодати консолїдациї.
На днях появив ся альманах відень- скої »Сїчи«, виданий товариством в намить 30-их роковин основаня. В альманасі умі
щена на вступі коротка історпя »Сїчи«. Ко
лись доповнимо сю історию нашими за
мітками. Нині звернемо увагу наших чита- телїв на момент, зазначений в тій істориї, над котрим стояло би застановитись нашим з москвофілами сконсолідованим народов
цям. Автор істориї Січи, др. Мирон Корду- ба, помітив іменно, що віденьска «Січ* за трицять літ свого істнованя пережила три консолїдациї з москвофільскою віденьскою молодежию. А які були наслідки такої кон
солідація? — розкажемо за автором.
П е р ш а к о н с о л їд а ц и я спинила ся в 1879 році, як-раз в часі, коли у Львові
«Дружний Лихвар* народовецкий сполучив ся з москвофільским «Академическим Круж
ком*. Січовики пішли тоді в сліди львів- ских народовцїв-академнків і пробували
»Сїч« зілляти в одно товариство з відень
скою «Русскою Основою*. Автор істориї
»Сїчи« пише на сю тему таке: «В тім ча
сі під впливом спільних переслїдовань зі сторони ряду (що устроїв нагінку за соци- ялїстами в «Січи* а »Основу« намагав ся розвязати за вислане нельояльної телєґра- ми до черновецкого »Союза«) повіяло ду
хом консолїдацийним між народовскою а москвофільскою молодежию. Делєґати обох сторін урадили розвязати оба товариства та заснувати нове спільне під назвою *Мо
лода Русь«. Однак на щ ас т є — каже ав
тор істориї — намістництво віденьске на се не позволило і «Січ* остоялась яко окре
ме товариство. Лише деякі члени «Русскої
16
З а б а т ь к о в у в и н у .
Сьвяточне дідове оповідане
Написав Олекса/ндер Катрспко.
(Дальше.)
— Ну, то що, твій? Велика штука! Про те нам все однаково, бо як докаже? Нема гіршого сьвідка над дитину, сам добре знаєш. Не назна- рошне, то знехоття промелеть ся, от тоді і цілуй ся н з ним і з тобою. Ото-ж то й є! Вгамуй ся-ж ти сам краще, а не ми, а то й тобі і нам доведеть ся не за понюх табакп пропадати. Так нехай же воно краще згине, ніж нам троїм че
рез його одного, нікчемного. А ти, Афонька, не турбуй ся так дуже, ще будуть! Ще такий, ди
вись, виллєть ся, що й куди тобі цей! Адже Іванька? Ото-ж я сам з ним. Пусти!
— Ні, ні, доки живий не попущу того! Геть к бісу! Не дам! •— зовсім вже грізно, навіть люто спинив Опанас Іванович того. — Він не скаже. Нікому не скаже й не промелеть ся. Він у мене не такий. На батька не докаже. Я при- кажу.
— Ну, коли, кажеш, не такий, то як знаєш.
Хай йому грець, хай живе! Тільки гляди! Але все таки прикажи, йому!
— Миколо, Миколо, синку йди до мене!
Вилазь бо! Лізь! Не бійсь, ніхто не троне тебе!
_ викликав Опанас Іванович сина зпід стола.
Основи* приступили до »Сїчи« під услови- нами, що урядовим язиком «Січи буде галицко-руский народний д н я л е к т та що урядова правопись буде етимольоґічна, приписана 3-им виданєм граматики Осадци.*
Який-же хосен вийшов з сеї консолї
дациї? Др. Кордуба відповідає: »Нові това
риші (з «Русскої Основи«) не внесли до товариства н і я к о г о ж и т я , а ціла консо
лїдация, подібно як у Львові, розбила ся в короткім часі. Се один доказ більше на правду, що л и ш е ті п а р т и і м о ж у т ь в х о д и т и з х іс н о м у з в я з ь зі со б о ю , у я к и х є с п іл ь н а о с н о в а і ціль. Тут, звісно, не було ні одного ні другого. Оди
ноким замітним результатом сеї згоди бу
ло, що через два роки (1879—80) писано січові протоколи етимольоґічною правопи- сею. Аж в 1880 р. в ід ж и в в »Сїчи« на
ново літературний рух. В чотири роки но пробі консолідація з москвофільскою моло
дежию прийшло ся »Січовикам* переконати ся. як м а р н і с у т ь в с і с е г о р о д а про
би та як б е з х о с е н н і були с т а р а н я , п р и є д н а т и с и х в о р о г ів н а ш о ї н а р о д н о с т і!. Коли 20-го падолиста 1883 р.
»81оуепуа« устроїла в честь проф. Мікльо- січа вечерницї, то голова москвофільского товариства «Буковина*, Дудикевич, висту
пив перед цілою Славннщиного з промовою, в котрій брутально нарушив честь нашого народу і обкидав грязюкою своє власне гніздо. Ся безтактність обурила «Сїчовнків«
і виділ «Січи* рішив сейчас зірвати всякі зносини з «Буковиною*. Так покінчила ся ціла згода, заінавґурована з таким шумом.
Потім звернено ся тим інтензивнїйше до р о б о т и в самім товаристві.*
Д р у г а к о н с о л їд а ц и я спинилась в 1890 році. Причиною зближенії «Січи* до
Але дармо, той не показував ся. Далеко не за
спокоїв його батько своїми обіцянками. Не по
кладав ся він навіть і на батька тепер, не йняв і йому віри, ані на крихтиночку-ж. Ще дужче він ухопив ся рученятами за ніжку стола і ще більше там притаїв ся. Чув він, як за нього торжили ся, як батько у силу виторжив йому життє. Вилізу, то хто його знає, як повернеть ся ще: може знов, може й никнути не дадуть, як он тим там — думав він. Не вірив, кажу, він тепер, після того, що бачив, і рідному батькови;
бояв ся його одноково, що й тих. Не батьком тепер він йому здавав ся, ні, такою-ж лихою людиною, таким же душогубом, як і ті обидва.
— Ач, мізерне, притаїло ся! Оттакшї він слухняний у тебе?! А ще хвалиш! Ось пострі- вай, я його зараз! виповзе воно у мене!
І відіпхнувши Опанаса Івановича, нахилив ся, силкома потяг і витяг хлопчину, мов порося, за ногу той перший.
_ Ось тобі він! на! ха-ха-ха-ха! Ну, ставай же неприкаяне й слухай, що батько тобі казати меі _ приказував, ставлячи помертвілу дитину на ноги. — Кажи! — обернув ся він тоді до Опанаса Івановича.
— Тату, тату, таточку! Я не буду, ніколи не буду! Я не зробив нічого! дуже жалібно, не тямлячи себе, благав тпмчаеом Мнколка.
Знов полосунуло те прохане пуще ножа по душі V Опанаса Івановича.
— Не зробив, ти не зробив, моя дитино!
Я клятий наробив! А!...і що я наробив!! —
москвофільскої «Буковини була — після суду автора істориї— обставина, що „Січ"
увійшла в конфлікт з польским академнч- ннм товариством „О^пізко" а пос. Р о м а н ну к з а і н а в ґ у р о в а в в г а л и ц к ім сой- мі н о в у еру. Всі — каже др. М. Корду
ба — надїяли ся, що на Русь спаде дощ благодати в виді високих чинів і ордерів (?).
Одна „Сїч“ запротестувала на окремім теє- , ііп§-у проти згоди з правительством. за що стягнула на свою голову цілу бурю громів у галицких часошісях. Опущена своїми, му- сїла „Сїч" лупити ся з союзниками на ча
сі, які також виступили проти нової ери з москвофілами.
Оправдавши в сей спосіб конечність(?) другої консолїдациї „Січи" з москвофіль
скою „Буковиною", др. М. Кордуба додає зараз: «НІ.о ся спілка була н е п р и р о д н а , виказало ся в коротцї. Коли в літі 1891 р.
загостила у Відень прогульна „Бонна" в повороті з пра'скої вистави і „Січ" в честь гостпй устроїла величавий номере, прийшло знова до бучі через бесіду репрезентанта
„Буковини", д. Алексевича.
Т р е т я , хоч дуже сумнїва і невиразна консолїдация деяких „Січовиків" з членами
„Буковини" закінчила ся в 1893 р. тим, що по демонстрація, виправленій на двірци кіденьскім деякими членами москвофільскої
„Буковини" нок. митрополитови Сильвестро ви, правительство розвязало „Січ" д. 31-го грудня 1893 р. Бід реґенерациі „Січи" за
панувала однакож — каже автор істориї—
в товаристві а иа тия.
Істория «Січи* поучаюча хоч би і для старших віком політиків рускнх. З неї ви
ходить та правда, оперта на потрійнім до- сьвідї, що скілько разів народовці з «Січи сполучились з москвофілами, стілько разів
нечутно, навіть й не язиком, але швидче дум
ками, прошепотів він сам до себе.
Але ту-ж мить оханувши ся і мусячи по
неволі вважати на бажане, виявлене товари
шем, переломив себе, свої пекельні почуваня й грізним батьківским гласом обернув ся до си
на з річию.
— Миколо! Слухай сюди! Чуєш!? — 1 не одержавши, навіть іі не дожидаючи відповідь з опущеними долу очима повів далі: — Щоб ти міні, що бачив, що чув, а нікому, а ніколи, не то що, але очима не промовив ся! Сам забув би! Іпак я тебе задушу! Повішу, утоплю, на двоє розчепірю, на смерть забю! Чув!? А!? Гляди-ж ти в мене! — Почавши з початку звичайним голосом, він вподовж того свого приказу все повисчував й повисчував ного і нарешті, при послїдньому слові, глянув вже на сина так лю
то, що аж стиснув кулаки й заскреготав зубами.
— Кажи! Чого мовчиш!? Заліпило тобі?! Заці
пило! Не чуєш’! ? — й знов заскреготав.
— Нї-нї, чую, чую! Таточку, рідненький, не буду, не скажу, не забуду, — тихим голосом, обливаючись слїзми, благав хлопчина.
— Тож то міні!!! Тільки забудеш!! Попро
буй! Геть відсіля!! — зі всієї сили галасонув Опанас Іванович.
І
Тому-ж тільки того було й треба: інчого кращого над те, нічого він і не бажав. Куди І там! Як блискавка та метнув ся він відтіля. Як І вітер злетів з рундука і як метелик впорхнув
2 —
вільно лучнтись в часі потреби. Союз з ренеґатами — недостойне діло людий- патріотів...
—
ВІСТИ політичні.
В справі виїмкового стану посли кс. Стоя- ловский, Цена і Кубік передали меморандум президентові! міністрів ґрафови Тунови. В тім меморандум старають ся звести мотиви, що промовляють за знесенєм виїмкового стану.
Крім того депутация на авдиєнциї у президента міністрів через цілу годину устно заступала ста- новиско, заняте в меморандум що до виїмково
го стану. Президент міністрів ґр. Тун відповів, що він сам був намістником підчас виїмкового стану в Чехах і не є приклонником таких заря
джень. ГІравительство рішавсь на се но зрілій розвазі і відкликати свій крок може також ли
ше по зрілій розвазі. Буде єго тішити, коли на- містник Галичини зробить гіредложенє, щоби знести виїмковий стан; в такім разі стан виїм
ковий не потревае ані одного дня довше. Але відносини в Галичині були такі, що стан виїм
ковий був конечний і так. само є ще і нині. Пра- вительство само не може знести єго, а мусить чекати на внесене намістника Галичини що до знесеня виїмкового стану.
В угорскім сонмі предложив вчерамінїстер скарбу Люкач буджет на р. 1899 і виголосив широке фінансове пояснене. Звичайні в и д а т к и року 1899 прелїміновано на 460,005.399 зр, с. є, більше о 10,616.000 зр. від минувшого року.Зви
чайні п р и х о д и року 1899 прелїміновано на 482,464.037 зр. с. є. о 11,858.586 зр. більше від мин. року. Н а д з в и ч а й н і видатки виносять 43 міль. зр. а в мин. році виносили 49 міль, зр.;
приходи н а д з в и ч а й н і прелїміновано на 20,839.000 зр. Той недобір покриває знижка при
ходів звичайних. Ординария і екстра-ординария разом виносять в видатках 503,264.446 зр. а в приходах 504,303.603 зр. — Загальна надвиж- ка з усіх позиций буджету виходить на 39.157 зр., коли в мин. році було 48.000 зр.
С п іл ь н і видатки звичайні означено на міль, коли в мин. році було 28 міль. Спільні ви
датки н а д з в и ч а й н і прелїміновано на 6,400.000 зр., отже о 100.000 зр. більше, ніж мин. року.
По тім цифровім представленій буджету мінїстер скарбу Люкач сказав:
Не улягав жадному сумнївови, що для пра- вительства було би дуже пожаданою річею, що
би предложепий буджет ухвалено як найскорше.
Але на столі палати находять ся ще иньші вне
сена далеко важнїйші. Суть се угодові иредло- женя, які для Угорщини представляють такі знатні користи, що для їх полагоджена варто відложити ухвалу буджету і евентуально при- няти провізорию буджету. Ми повинні доложити всяких старань, щоби закони, що дотинать ва
люти, банку і митової звязи, могли чим скорше увійти в житє, щоби нарешті скінчила ся про
візорна, що наносить шкоду краєвій иредприім- чивоети та щоби настали дефінітивні, легаль
ні відносини».
»Сїч« клонилась до упадку, або ледви жи
вотіла, в ід с у н у в ш и с ь в ід в с я к о ї на
ц іо н а л ь н о ї р о б о т и . Станувши відтак о своїх силах, при своїй проґрамі, »Сїч«
заодно відживала і з достоїньствоїм пред
ставляла себе перед другими славяньскими товариствами у Відни. Показувалось іменно заодно, що сполука з неґаторами Руси бу
ла каменем у ноги для народовців і для їх трудів в користь руского народу. Неґа- тори Руси не лише ослабляли духове жито Січовиків, але ще і компромітували това
риство перед другйми Славянами, що жили лише своїми національними ідеалами і че
рез те набирали чим раз більшої сили.
Нас тішить сей погляд Голови »Сїчи«
на справу консолїдациї народовців з мос
квофілами і думаємо, що тяжкі досьвіди не зведуть вже віденьских народовців на консолїдацийні манівці. А з другої сторони ми пересьвідчені, що і наші сконсолідовані в краю небавом зрозуміють, що їх сполука з московскими ренеґатами була і є »не
природним союзом«, позаяк сему союзови недостає також »нї с п і л ь н о ї о с н о в и , ні с п і л ь н о ї ц ї л и«. Благодати консолі- дациї народовців з іредентою московскою видні вже. В табор народовців в краю за- крадає ся звільна апатия і невдоволенє, іменно з того, що ворожба деяких прово
дирів консолїдациї, м о в -т о до р о к у г а ли ц к і м о с к в о ф і л и щ е з н у т ь з о в и- ду, не оправдуйсь. Противно. З недавноі полеміки в росийскій прасї на тему руских ґімназий в Галичині виходило дуже ясно, що аж по довершеній консолїдациї наші москвофіли почули твердішій ґрунт під ногами, так, що могли сказати своїм мос- ковским благодїтелям: Соверши ся! Ми обєдинили вже галицких сепаратистів!
Впрочім, чи Росиї залежить на омо- сковщеню Руси? Ось на днях умістили
»Петерб. Вєдомості« передову статю Гольм- штрема на тему так званої проґрами »абру- сєнїя« не-московских народів в Росиї.1 Гольмштрем каже: ЯЦоби довести до) скріплена Росиї, не можна спиняти роз- вою других народів, живучих в імнериї.
Тим убиваємо самих себе. Противно. Нам треба в рівній мірі дбати о розвій других індівідуальностий народних як і о свою власну. Треба в мирі з ними стикати ся, тягнути їх до себе, а не відтручувати.
Треба їх привлечи до спільної державної роботи. Держава, що убиває національні індівідуальности, ослаблює себе і свою творчу силу. Спиняти розвій других на
родів значить одно, що ослаблювати центр державне, -г- Наколи-ж в самій Росиї на
ціональний централізм уважає ся нині вже п о г у б н о ю у т о п іє ю для держави, то який хосен може вийти для нас з сполуки з тими, що з а г р о ш і н а й м и л и с ь ш и
р и т и сю у т о п ію м іж г а л и ц к и м и Р у
си н ам и ? Партиям національним, хоч би як противним собі в специяльних змаганях,
Перед конференциямн задля розброєня Ев- ропи, пропонованими росийским царем, почина
ють колибатн ся відносини між державами. Ві
дозва царя немило діткнула Францию. Узнаючи 8(аіи« цію теперішних границь европейских дер
жав Франция мусїла би виречи ся претенсий до Альзациї і Льотаринґії. Нїмецкий цісар Віль- гельм виголосив звісну бесіду підчас побуту в Вестфалїї, в котрій сказав, що »приготоване і охоча до війни нїмецка армія є найліпшою запорукою мира»... і дав тим до пізнаня, що не думає зречи ся мілітарної цїхи своєї держави.
Надто Німеччина в послїднім часі наблизила ся до Анґлїї. Але і у Франциї підносить голову во
роже Росиї сторонництво під проводом сіє Ьаі- пажапі-а і пропагує гадку сполучена з Ан
глією.
Про ювилений дарунок для нашого цісаря з окупованих країв Босни і Герцеговини подає РгапНигі 2ід. новий причинок. Ми вже подали вість про такий замір султана. Теперже-ж зга
даний дневник каже, що цісар Вільгельм, під
няв сю гадку, щоби Австрия прийшла в стале посідане тих країв. З нагоди цїсарского ювилею держави, що підписували берлиньский трактат, мали би згодити ся на сю зміну. Нїмецкий ці
сар мав був звернути ся через адютанта ґр.
Мольткого до царя з тим предложенєм, але цар не хотів пристати на таку зміну.
Н о в и н к и
— За упокій бл. п. Кардинала Сембратовича в по
неділок 12 вересня в Архикатедральній Церкві Св. ВМ. Георгия о годині 7і/, відправить ся Служба Божа з панахидою, на котре то Бого- служенє гр. к. уряд парохіяльний при храмі св.
Юра заирашає усіх вірних і почитателїв бл. и.
Сильвестра.
— Вісти з Львівскої Архиепархії. Капеляном в дівочім заведеню сс. Василиянок у Львові (на місце о. Евгения Гузара) іменований єромонах Ч. св. В. В. о. Нестор Веселий. — ІІровізорич- ним катехитом народних шкіл у Львові імено
ваний о. Богдан Копитчак, сотрудник я Болехо- ва. — Сотрудництво в Болехові дістав о. Ник.
Винницкий, завідатель Заланова. — О. М. Ваньо дістав канон, інституцию на Заланів. — Декрет на катехита народних шкіл в Теребовли дістав о. Волод. Соневицкий. — Презенту на Глещаву дістав о. Петро Езерский.
— До рускої Гімназиї в Перемишли записало ся в біяіучім році шкільнім 427 учепиків. В приго
товляючій клясї є учеників 44, в І. клясї 85, в II. клясї 75, в III. клясї 42, в IV. клясї 53, в V.
клясї 34, в VI. клясї 34, в VII. клясї 29, в VIII.
клясї 31. Кляси І. і II. поділено на два відділи.
В порівнаню з тамтим роком фреквенция збіль
шила ся о 60 учеників.
— Віча економічні. В неділю 10. вересня устроє
| «Підгірска спілка» для торговлї безрогами і ху
добою, два віча економічні, а то: в Делятинї, в комнатах уряду громадского і в Тисьменича- нах в комнатах каси задаткової «Віра».
— До бурси св. о. Николая в Перемишли при- нято сего року 82 учеників. Управу бурси пові
рив виділ Товариства о. Несторовичеви, котрий має там постійне поміщене.
у материну кімнату ховати ся під крильце своєї неньки.
А вона, вернувши ся з церкви, де звичайно, як і по всяк час, і тепер горяче молила ся, давно вже з спокійною совістю і легким сер
цем спала тихим, супокійним, праведно-дитиня
чим сном. Міцний той сон обберіг її, не дав їй почути сього, що діяло ся біля неї так близько, над самою головою, бо та кімната, де тепер панувала смерть, виходила одним своїм краєм як раз над ліжко, де Івга спала.
XII.
Кинув ся Миколка до матері, обхопив ру
ченятами її за шию, впав головонькою на груди, припав і захлипав, заридав. Почув він тут себе зовсім безпечним, нічого він з ненею не бояв ся. Попустив він волю виливати ся сльозам.
— Мамо, мамо, ненечко! вбили!.. Подушка
ми... на голову подушками... Мене ледві-ледві..
вже хотіли... — Прокинула ся Івга перелякана зі сну.
Не розбере вона з иросонків, що воно біля неї пристало її вовтузить ся. Втямивши-ж, що
це син, троха заспокоїла ся, але доказів його вона ще не розібрала.
— Миколо, синку, чого ти? Що з тобою?!
Хто тебе злякав ? Що тобі хто зробив ?
— Вбили! вбили!' задавили! — твердив той одно.
Здивувала ся вона тоді й вельми сколо
тила ся.
— Господи, що це з ним стало ся таке?
Чого-б він? Що він верзе таке?! — гадала вона
— Миколо, що з тобою робить ся? Що ти кажеш! де вбили? кого вбили? Це щось таке тобі приверзло ся. Страшний сон мабуть приснив ся, сполохкав й розбудив. То нічого. Розбуркай ся й перехрести ся, та промов молитву й все минеть ся!
— Нї-нї, не снило ся, я не сплю... Справді сам бачив, як вбивали... Там у тій горниці якісь два та батько задусили купця того доброго, пу
затого і його візницю. Подушку на голову клали і сами сідали і дусили. Богацько гроший у ру
ках держали. Мене вбачили. Мене хотіли, намі
ряли ся. Татко не дали мене. Вбили-б... Татко казали, кричали: повісять, задусять... мене... роз-
чіпірять. Мамо, ненечко не кажіть, що вам ска
зав! Не кажіть, убють мене вони!
Слухаючи його Івга все більш і більш не- реняла ся дивом й страхом. Але й досі вона ще не зовсім в яла віри словам сина. Все їй здава
ло ся, що щось та є інче, що так налякало Миколу.
— Що таке?! Вбили?!.. Каже з батьком хтось когось вбили ? А батько щож ? І його вбили? І Миколу хотіли? Батько не дав,сказав задусить, повісить. Що це він верзе за нісеніт
ницю? — перебирала вона думками. — Госпо
ди, що з ним дїєть ся? Невже це він занеду
жав?! Атже буває-ж, чула таке, така хороба, що балакають кат зна що! Миколо, ну. що бо ти кажеш? Чи ти тямиш таки? Охани ся бо Бога ради!
— Ні-ні, я-ж не сплю, не сплю. Правду все кажу.
Дальше буде.
