Ч. 32. Львів, Середа дня II (23) лютого 1898. Річник II.
Передплата
на »РУСЛАНА< виносить:
в Австриі:
цілий рік . . . 12 р. ав.
пів року . . . 6 р. ав.
чверть року . . 3 р. ав.
місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
> Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. ІІІашкевича.
Виходить у Львові що дня
І крім неділь і руских сьвят
2 ГОД. '1-ій пополудни.
Редакция, адмінїстрация і
експедиция «Руслана» під ч.
9уд. Конернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Линдовского в пасажі Рансмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. —
Рекламацій нсоїіеч.ттані вільнівід норта. — Оголошенії зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. під стрічки. По
дяки і приватні донесена по 16 кр. від стрічки.
Етики!
(=) Руска праса станувши на опози- цийнім становищи зрозуміла єго зовсім хибно; єї здає ся, що всяка робота, котра не виходить від опозицийних сторонництв і по мисли опозициї, мусить бути злою.
Те хибне і погубне розумованє, старає ся та праса вщіпити в найширші маси руско- го народа. Щоби осягнути ту ціль не пе
ребирає она в ніяких средствах, не увзгляд- няє ніякої етики. Ми хочемо розуміти на
шу опозицию лиш в добрім значіню. Після нашої думки то опозиция у нас має на цї- ли полїпшенє тяжких услівій биту руского народу. Цїль се неоспоримо добра і спра
ведлива. До осягненя такої цїли потреба безперечно сполучена і солїдарности всіх широких верств народа. Але та злука по
винна витворити ся средствами лєґальними і моральними. Тимчасом у нас на се кар
динальне право етики позабуто. Хто днесь не стоїть під стягом опозициї, хто не го
дить ся на приписувані нею ліки, сего на
ша опозицийна праса рада би чи то фізичним чи моральним насильством або стягнути під свій стяг або усунути з поля народ
ної роботи. Такий поступок не годить ся з етикою. Етика через насильство розуміє кождий ґвалт заданий свободі і осуджує єго рішучо в кождій формі, чи то він буде бойкотом, чи наругою, чи фалшивою інси- нуацию, перекручуванєм, недосказуванєм фактів або простою ложию. Хотьби опози
ция справді була одиноким ліком на все руске горе, то треба таки тямити, що на
віть найвзнеслїйша ціль не усьвнчає средств.
сли ті средства є самі в собі злі і немо
ральні. Теория, що голосить, мовби кожде средство було добре дл я ц іл и й д о б р а с у с п і л ь н о г о , є моральною облудою. Хто пильно слідить за способом поступованя рускої ираси опозицийної, сей мусить ска
зати, — хотьби був єї найбільшим нриклон-
ником, — що на днї тої праси не знахо
дить ся ні крихітки етики. Згадаймо лиш як та праса осудила завязанє руского клю- бу, єго голосованє в справі адреси і »Про- сьвіти*. До унаглядненя недостачи етики в опозицийній прасї, вистарчить ч. 29 »ДЬла«
і 27 »Галичанина*. »ДЬло«, щоби предста
вити в злім сьвітлї тих послів, що прома- вляли в інтересі »Просьвіти«, не наводить їх бесід, але по просту каже: »пожаль ся Боже такого становища, яке заняли рускі посли — історики Барвіньский і Вахнянин.
Аж Епискон руский мусів »просити* п. Цє- лєцкого, щоби цофнув своє внесене*.
Читатель »ДЬла« буде розуміти, що посли Барвіньский і Вахнянин станули на становиску противнім »ІІросьвітї« разом з Цєлецким, коли аж Епископ мусів »про
сити* Цєлєцкого.
А скілько знова іронічної злоби проти
! ІІреосьвященого містить ся в тім наведе
нім слові: просити! Та на сїй інсинуациї і »ДЬло« не перестало а кладе ще більшу, тілько в иньшій формі. Як ЗВІСНО ГІ. Цє
лєцкий вирвавши з одної книжочки >ГІро- сьвіти* реченя без звязи старав ся пред
ставити, що діяльність »ГІросьвіти« є во
рожою Полякам. На се сказав Преосьв.
Егіископ, що постарає ся, що того, чого п. Цєлєцкий так лякає ся, не буде в кни- Іжочках »Г1росьвіти«. Так а не инакше мусить розуміти кождий безсторонній! чо
ловік річ Преосьв. Епископа. Тимчасом
»ДЬло« ставить от яке хитре, а злобне за
питане: »Щоби чого не було?Правди істо
ричної в книжочках »Просьвіти«? Необ- знакомлені з докладним ходом соймової диспути увірять на слова »ДТ.ла« і порозу- міють, що Преосьв. не желає собі історич
ної правди в книжочках »Просьвіти*. Така то етика у нас всюди. — Стане кісткою в горлі дописувателеви »Галичанина« Д. В.
Я...кгь-ови руско-народне слово, руско-като- лицка Церков, так він заговорить про раб
ство Руси і вийде тоді у него, що того
лиха накоїли: руско-народні учебники, ру- ско-народна література, реформовані оо.
Василияни і баденївский (!) Еиископат. Лож, затаюване правди і злобне перекручуване фактів, то оружє опозицийної праси, то средство, котрим она хоче всіх будь стягнути під стяг опозициї, будь инакше від неї думаючих убити в опінїї народа.
Поминаємо питане, чи опозиция є одино
кою дорогою до осягненя добра снецияль- но рускому народові!, та чи має той нарід відповідний засіб фізичної і інтелектуаль
ної сили до так тяжкої і необрахованої в наслідках роботи, а скажемо хиба тілько, що навіть в найлучших даних народа— тре
ба заховати природні правила і етику в кож
дій роботі. Яка небудь акция народна, на коли має мати животну силу і посідати певність, на котру мож завсїгда числити, мусить основувати ся на внутрішнім пере- конаню. Тої дороги не хоче розуміти опо
зицийна праса мабуть з тої причини, що видає ся єї за довгою. Инакше працювала би она переконуванєм, висьвітлюванєм правди і творила би сильнї, сьвідомі цїли орґанїзациї, а викинула би всякого рода насильства і неморальні средства. Впрочім історичний досьвід учить, що коротка до
рога в народних сп р авах буває звичайно найгіршою і нераз далеко відводить від цїли. Користи добуті насильством не були ні
коли тривкими; до їх задержаня потреба вічно насильств, а таке поступованє є дуже тяжке. Всяка орґанїзация примусом добута є домом збудованим на піску, що перший сильнїйший вітер повалить єго. Бітом для народної орґанїзациї мусить бути ннутріїпна сила, а всякі клевети і неморальні средства убивають ту силу. Опозиция повинна се зрозуміти в своїм власнім інтересі і інте
ресі добра народа, сли дійсно обходить єї добро народа а не користи єї менерів.
4
Істория поцїлуя.
З Угорского В арт олом ея Сальочого.
(Дальше.)
Коли я так ще роздумував, відчинились сквапно двері і війшла Маруся.
— Добрий день, преподобний отче!
— І тобі доброго дня бажаю, Марусю. Я тебе вже давно не бачив. Як тобі веде с я ?
— Спасибі за память, доси вело ся добре.
— Отеє твій чоловік був тут також.
— Він тут був, преподобний отче ?
— Так, але жалував ся на тебе ; він каже, що ти не сповняєш свого сунружого обовязку, як він хоче.
— Я, преподобний отче?
— Ти, моя дитино.
— Так, то я не сповняю свого обовязку!
Але як-ж е він може таке говорити ? Чи-ж я єму не варю, як треба? Чи-ж він недавно не говорив, що з роду не їв таких добрих клю- сок, які я єму зготовила ? І чи-ж я не клопо
чусь всім хатним ладом, товариною, слугами ? Отже як він може се говорити?
— Але-ж, моя дитино, я так не думав. Не те він говорив, і я те не говорю, що ти не до
бре господарством ведеш, лиш... лиш... словом одним сказавш и, що ти єго цілувати не хочеш Отеє є, се, коли хочеш знати.
— Що я єго цілувати не хочу ? А се, отже се є провина? Отже задля сего прийшов він жалувати с я ? Дивіть но. дивіть! Отже він ще голову дре до гори! Що се за облудний чоло
вік! Бачите, панотче, відколи я у него в дома, хотіла я завеїгди сюди прийти, щоб на него пожалувати ся, але я тілько терпіла і терпіла.
А тепер — ну дивіть ся тепер ще він приходить, щоб пожалувати ся!
— І в чім же він тобі не до вподоби?
— В чім ? Ви би зовсім не повірили. Ви вірите рішучо, преподобний отче, що сей Гаври
ло Пастович якийсь сьвятий. Так сьвятий!
Коли він до вас приходить, нехай буде сьвятий.
Але сли-б ви лиш єго в дома побачили! Вірте, преподобний отче, — тепер кажу вам се цілком на ухо — він є саме такий, як старий Михайло Деркач, що панотець добродій так ви
разно єму вичитали, як він Олену Дудашову хо
тів обнимати. Вірите може, преподобний отче, іцо[Гаврило“ Пастович є ліпший від тамтого?
Так, сей ліпший! Ніколи не дає мені спокою.
Вже часто таке діялось... що...
— Ну, що діялось?
— Отже таке сталось... е, що я маю мов
чати, нехай діє ся, що хоче... зайшло таке, що він, відколи я пішла до него мешкати, мене, коли тілько прийде єму на думку, хоче обнима
ти наче молодий нарубок, ба вже кілька разів на силу мене цілував, що мені з сорому майже очи вигоріли; опісля... Але-ж так, панотче до
бродію, чи годить ся такому старому чоловіковії, котрий ще до того сидить там в консисториї?
— Чи оно годить ся, люба дитино? Якже не мало-би годити ся, та-ж ти єго жінка!
— Єго жінка, єго жінка, і він з тим завеїг
ди виходить. Хоч я і єго жінка, задля того пре
цінь не можу забути тих божих річий, котрих панотець добродій мене учили. І я їх таки не можу забути, Ні, правду кажу, я єго не поці
лую. Пощо він так дуже сего ж а д ає?
— Пощо жадає, пощо сего ж адає ? Він жадає, бо має на се право, бо, як я тобі вже сказав, ти є єго жінкою. Та й на тім конець!
(Далі буде.)
2
Р іч пос. Вахнянина
над предложенєїи банкової комісиї, виголошена в соймі краєві»! дня 18. лютого.
Високий Сойме!
Я поставив на однім з перших засідань вис. Сойму внесене, щоби вис. Сойм зволив при
значити 100.000 зр. на ту ціль, щоби доставити нашому селяньетву як найдешевшого кредиту і щоби ту суму розложити на чотири рати, по 25.000 зр. річно. Гріш той мав бути ужитий н а о р ґ а н їз а ц и ю позичкових кас системи Рай- файзена.
Причини, що спонукали мене до ноставле- ня такого внесеня, лежали в невідраднім поло- женю селян, як і в тій обставині', що після мо
го пересьвідченя к р а й наш н е п о м іг д о с и с е л я н а м в і д п о в і д н и м к р е д и т о м . Наколи
розважимо, що від 1868 р. гріш мав повну сво- З Відня впевняють, що рада державна бу-
боду оборотову, що можна було від сего року де скликана між 10 а 20 мартом. На нед' " не СТрЄМЛЯТЬ до переваги одного народу над брати проценти лихварскі, то певно, що в тих авдиєнциі. б авча у цісаря ма у ь пор єно д угими але
с п і л ь н очесно і явно те роблять,
.. V • ____________ : п о п и а п п і Р Н П Я К Я Н Я ПЯПСТ П Є П Ж Я В Н О 1 . , 1 З 1 1 ‘
часах, по 1868 році, сей гріш був заразом і ередетвом до економічної руїни нашого селянь- ства. Найшли ся небавом спекулянти, що в різний спосіб подавали єго в формі позичок селянам і тим їх нищили. Я пригадаю лише сумної па-
де просто зруйнований. Ми — сказав він — да
ємо вправдї 5-процентові позички, але як сей кредит перейде через касу задаткову в Сокали, як прийдуть кошти інтабуляциї, проценти про
волоки і т. д., то будьте певні, що сеся позич
ка вийде на згубу вашого клієнта. Він буде пла
тити що найменьше 9—10% за свою позичку.
Я був вже тоді против того, щоби давати по
зички селянам в Банку краєвім, коли тут перед двома літами рішено для селян відкрити кре
дит в тім банку. Я знаю, що до тепер роздано вже З мілїони позичок межи селян. Нащо? Про
сто на їх руїну. Земля запозичених переходить з рук до рук. А яка господарка можлива на та
ких землях?
(Конець буде.)
В ІС Т И П О Л ІТ И Ч Н І.
дефінїтивно речинець скликаня ради державної.
З ческих кругів доносять, що маршалок кн. Льобковіч згодить ся на поставлене дискусиї над адресою перед розправою буджетовою. N.
... ... ... __ _ __ ____ £г. Ргеззе надіє ся, що нїмецкі посли в часі
мяти діяльність банку рустикального, відтак так адресової дискусиї опустять сойм. Nагогіці Бізіу
званого «Заведеній» для Галичини і Буковини, дістають з Відня противні вісти в тій справі.! той котрого найбільше ціните, котрі то Банки певно скажу з душі цілого. Німці не опустять сойму, але противне в / . у , Народи Австриї в наслідок того зійшли ся сойму — були інституциями, що причинили ся участь в адресовій дискусиї і зажадають^ від. в найтїснїйшім союзі' тих наро- найбільше до материяльного упадку селяньства. намістника поясненя, яке станависко займає , Двс д пісдя мои} най,,лубшоі.о „е.
ппавительство до мереторичних жадань адреси, і . . ...
п р а и и і с . ш ь м н н
. 1 реконаня відповісти своїй історичній задачи:
Вісти про мниме захитане становища кабі-. спинити <зоєве зіткненє Німців, Славян і Роман нету б. 1 авча дали нагоду для „ЬсЬІез ви-.. заразом перешкодити, щоби з’єдиненї Славя- сказати ось такі політичні конєктури. Сли т о і ни | Романи не знищили Німців. Таку то зада- правда, що люди, - про котрих розійде ся по-, Австрия, а єї довершить лиш в щирім голоска, що померли довго жиють, ю геІ,е- і союзї св0їХ всіх народів. Було би се нерозумно рішний президент кабінету буде ще дош о у пра-.. несПравЄдливо вести таку національну полїти- вляти. В кругах політичних нема майже нікого, | К0Тра як раз готовила би небезпеченьство, котрий^ мав би бодай крихітку довіря до зьвіз- і щоби д встрия не могла виконати своєї великої ди б. Ґавча. Для всіх є більше як певне, що І
теперішний кабінет не вийде на зелену пашу І і розуміє ся, що веї вже знають, хто буде на-
іслїдником б. Ґавча. Навіть коли докладно зва-]
жить ся всі трудності! теперішного ноложеня, і мале довірє до тривкости кабінету б. І авча я-І Не маю чисел під рукою, але се певна річ, що
десятки тисяч селян заставило своє майно в ру- стикальнім Банку на те, щоби сей банк відтак видїдичив їх з їх землі і пустив з жебрачою торбою.
Здавало ся, що закон з 1877 р. проти лих
ви здержить по части сю о ф іц и я л ь н у лихву.
Однакож стало ся инакше. На місце приватної лихви і лихви згаданих банків прийшли всякі інституциї фінансові, котрі вправдї подавали селянам позички на низший процент але позич
ки о гіпотекарній ґваранциї і проте дорогі; по
зички, що після статистичних дат і справоздань бюра статистичного виділу краєвого давались що найменьше на 5%, але і на 13%- Інституциї
ті, беручи проценти проволоки, зробили позич-! вляє ся неоправдане — радше можна би єго ки свої ще дорожшими. Всякий кредит, що о-
пирає ся на движимости, приносить з собою і значні кошти, так, що після найсовістнїйшого рахунку позичка взята нині' приміром в краєвім Банку, а подана через якусь задаткову касу на провінциї, є що найменьше 9—11 процентовою.
Се факти явні, котрих ніхто заперечити не в силі.
В виду того мусимо собі нині сказати, що край яко такий не подав доси селяньетву від
повідного дешевого кредиту, а се було причи
ною, що я, чуючи недостаток дешевого креди
ту, мусів тут упімнути ся, щоби наш сойм вже раз заняв ся сею справою і позакладав інсти туциї на взір інституций кредитових надреньских,
які нині розширили ся і в Австриї, іменно в Австриї Долішній, Стириї і деиньде.
Я хотів спонукати краєвий Сойм до того, щоби ухвалив на сю ціль 100.000 зр. і думав, що наколи звяжу з сею справою справу цїсарского ювилею, то може се стане моральною спонукою для нас, щоби ми визначили 25.000 зр. річно на орґанїзацию кас позичкових системи Райфай- зена.
Стало ся однакож инакше, як бачу з ухва
ли банкової комісиї. В ухвалі тій сказано, що лише на кошти розслїдів пожиточности кас Райфайзена вставляє ся певна сума в буджет до диспозициї виділу краєвого. Чиж ми тепер не знаємо, як сї річи стоять? Чи виділ краєвий скаже нам по році щось иньшого над те, що статистичне бюро краєвого виділу вже провіри- ло і сконстатувало? А принайменьше не розу мію мисли банкової комісиї і уважаю єї ухва
лу за легку відправу для мого внесеня. Длято го і зазнаную зараз на сім місци, що доки бу
ду засідати в тім соймі, буду домагати ся змі
ни системи кредитової для селян. Я уважаю, що нинїшний кредит зовсім невідповідний і є та
кож родом лихви. Я знаю се з досьвіду. Я слу- чайно посередничив для одного селянина пові
ту сокальского невелику позичку в Банку кра
євім. І тоді совістний урядник Банку краєвого
сказав мені, що сей селянин сею позичкою бу- ність в минувшости зачепив він прусофільскі
стремліня нїмецких націоналів і навязуючи до них сказав: Видячи в цілім публичнім поведе- ню останних днів той сильно прусофільский ха
рактер, я дуже підозріваю, що тут ходить о від
ділене Німців від Австриї і думаю, що ми і ни
ні не можемо говорити в тім взглядї, з обструк- циєю про нїмецкість, бо ми в першій лінії Ав- стрийцї, мої панове. Те становиско марковано тут (в соймі) завсїгда і як довго обструкціоні
сти публично в своій прасї, устами своїх пос
лів, провідниками своїми узнають мужів, що виявили власне ті погляди, про які я згадав,— як довго они не відпекують ся їх публично, так довго можна буде підозрівати, що они вправдї не явно, але в души з тими стремлінями екран
них нїмецких націоналів солїдаризують ся. В та
ких однак справах не може бути мови про по
єднане, лиш про борбу. Ми хочемо бути правди
вими Німцями, але в Австриї, Німцями, що хо- тять бути щирими для всіх народів держави
що принесе в кождім часі' щастє Австриї і вий
де на добро нашій династиї. Під тим лиш услі- вєм могли би они жадати від нас солїдарности, в чисто народній політиці'. Історичний розвій ви
тиснув в своїм часі нїмецких Австрийцїв з нї- мецкої держави, а головним чинником був тоді
! вадачи державної.
З Сойму.
(ЗО. заеїданє, 21. лютого).
Маршалок відкрив заеїданє о годині 103,4.
.. .. „„„„„в і По полагоді деяких поменьших справ розвела пояснити собі цілком не політичним харакге-
ся ширша дискусия над внесенєм пос. Солєско- ром того кабінету, що рівно осторонь держить 5
• .. ■ в т і м ’ ГО,
щоби учителям шкіл народних признати
єго від всіх партии. Має то свою причину в тім ’ 3 , г,
о р ч
! емеритуру вже по 35 літах служби. Супротиви-
що партиі бажають заступленя теперішного оез- в жл і і в , лопай
с г а п р-ли ся сему внесеню, полагодженім 1
В КОМІСИЇбарвного кабінету партииним або бодай єю не- ) ’
~ т,
п п п ї«я шкільній позитивно, головно клюби подільскої
реміни. Такі змаганя проявляють ся в двох на- . . тт
■ ; -н о г л я я к и !м я ї у
І шляхти, автономістів і станьчиків. Проти вне-
прямах: в консервативнім і ліберальнім, а їх , в
..я я г м ,;. и я м і и и и к Гп і
сеня комісиї і виділу краєвого виступив головно репрезентантами є давшій ческии намістник гр.
р. з ві
т • , в
„ш ї я-гтліпЛяп У™- пос. Козловский, неначе речник згаданих клю- Фр. Тун і бувший нрезідент міністрів оар. ллю-і „ . ’ н
в ґ 1 % Я КЛУЛК т і п п і п я Ч Р Р К О Ї !
бів. Прочі
ПОСЛИ В И С Т уїІИ Л И В О б О р О Н І ВНЄСЄНЯ.мецкии. Гр. Іун є передовсім муж довіря ческоі|
в _ „. ■ • „„„„ог.пятпг.т РЯЧ плплк! А промовляло їх з 15. Нічо не помогло. Ьіль-
февдальної шляхти: він консерватист, сам однак в т. .
, . . ппмігттпкпм шість остала ся незрушимою. Результат такий,
назвав себе кілька разів німецким поміщиком. ні з
V , я й л ; „ с , „ р Лпт-отсту н н я
І що учителі будуть мусїли 1 на дальше служити
Було се може одною з найбільше ооіатих в н а - і слідки похибок ческих Німців, що они в грудня 1895 р. не піддержали ґр. Туна з цілою силою против Молодочехів і не спинили усуненя єго зі становиска ческого намістника. Останний по
бут ґр. Туна у Відня казав прасї здогадува
тись, що він буде наслїдником теперішного чес
кого намістника, ґр. Куденгове. Зле здогадуєсь праса. Ґр. Тун візьме участь в активнім полі
тичнім житю лиш в характері презідента мі
ністрів; тому лиш не хотів він приймити ста
новиска першого маршалка двору при архикн.
Фр. Ферд. Есте. Партия ґр. Туна не стремить, як твердять, до утвореня виключно партийного мі
ністерства, але до вїмецко -ческоі коаліційної більшости, в котрій визначні національно-лі
беральні елементи: Молодочехи і нїмецкі на
ціонали мали-б себе гіаралїжувати. Партия Хлю- мецкого має на оці ту саму комбінацию, але з тою різницею, що в ній не консерватисти але ліберали надавали би новоутвореній більшости краску і характер. Все те однак є, розуміє ся, ні більше ні меньше, лиш музика будучности, бо-же прецінь кабінет Ґавча ще не уступив, а в наслідок конкуренциї тих, що ждуть єго смер- ти буде він як раз держати ся довше, нїже би того хтонебудь сподївав ся.
Про теперішну обструкцию і обструкцийну солідарність нїмецку не від річи буде навести слова п. Ебенгоха сказані в соймі висілої Ав- ериї. Давши історичний погляд на німецку єд-
40 лїт, а рада шкільна буде могла назначувати їм лише тоді повну емеритуру, наколи покаже ся, що якийсь учитель або постарів ся так вже дуже, що не буде міг успішно учити в школї, або наколи учитель вже по 35 літах служби по
каже ся неспосібним і свою неспосібність дока
же сьвідоцтвом лїкарским.
Нині (ві второк) відбуває ся вже послїдне заеїданє сойму галицкого. На дневнім порядку суть три важнїйші справи, іменно справа пере- казаня фонду пропінацийного на річ краю, спра
ва одноцїльної школи середної (внесене Ротера) і справа управильненя язикових відносин в ц. к.
урядах державних в областях мішаних Галичи
ни. Нині можемо вже подати до відомости чи- тателїв наших, що адмінїстрацийна комісия по довгих нарадах і великій опозициї зі сторони деяких консервативних клюбів (з виїмкою клю- бу краківского) згодила ся на таке внесене:
»Вис. Сойм зволить ухвалити: Сойм взиває ц. к.
правительство, щоби і на дальше виконувало істнуючі приписи (розпорядженя) що до прав язиків польского і руского в адмінїетрациї по
літичній, скарбовій і в судівництві, іменно з огля
ду на нову процедуру цивільну і нові закони податкові». Завтра забере голос в тій справі внескодавець, пос. Вахнянин.
(31. заеїданє, 22. лютого).
Маршалок відкрив заеїданє о год. 11. Пе
ред дневним порядком заявив маршалок, що до
депутациї, яка має доручити цїсареви адресу,
з
вибрав ЗО членів враз з собою. До депутациї у- війшли би: еп. Чехович і еп. Пузина, відтак Абрагамович, Барвіньский, Бойко, ґр. Борков- ский, кн. Чарторийский, Дунаєвский, ґр. Ґолу
ховский, Яворский, Адам Єнджейович, Козєброд- ский, Крамарчик, Малаховский, Мандичевский, ґр. Пініньскій, ґр. Андр. Потоцкий, ґр. Роман Потоцкий, Романович, Щепановский, ґр. Стад- ницкий, ґр. Станіслав Тарновский, ґр. Водзїц- кий, Заячківский, Залевский, і ґр. Замой- ский. На внесене Яворского ухвалено ще вибра
ти аклямациею ґр. Каз. Баденього до сеї депу
тациї, а наколи би хто з членів був перешко- джений взяти участь в депутациї, то дано мар- шалкови повномочіе доповнити єї після свого добромнїня. Приступлено до порядку дневного.
На сали проявив ся великий рух. Рознесли ся слухи, що пос. Райский поставить внесене, що
би сойм над внесенем язиковим пос. Вахнянина перейшов до порядку дневного. Поділе руши
лось. Пос. Ґорайский предложив доповнене об
валована Висли і Вислоки. Предложенє принято.
Пос. Скалковский здав справу з внесеня посла Щепановского в справі переходу права пропіна- циї на річ фонду краевого. Маршалок відрочив відтак засїданє до 2. години з полудня на же- лане — як сказав — богато послів.
ІІольскі посли збирають ся, щоби наряди
ся, що зробити з внесенем пос. Вахнянина. На
ради тревали від 12 до 2 години. Результат на
рад позитивний. «Коло ухвалило голосувати за внесенем адмінїстрацийної, т. е. рішимо візвати ц. к. правительство, щоби істнуючі розпорядже- ня язикові були точно виконувані в користь прав язика руского. Година 2 1/,. Засїданє ще не відкрито. Клюб руский нараджував ся також в павзї під проводом еп. Чеховича. Ухвали ріше
но задержати в тайні.
Засїданє відкрив маршалок но перерві о годині 2. м. 35. На лавах соймових не богато послів. Недостає головно Подоляків і Станьчи- ків. Також демократична лівиця слабо засту
плена. Видко лишили ся лише політичні мужі сойму. Пос. Гіілят яко справоздавець, увільне
ний від читаня мотивів відчитав лише резолю- цию адмінїстрацийної комісиї, взиваючу прави
тельство. Маршалок запитав: Чи хто зголошуе ся до слова? Ніхто не зголосив ся. Хто за вне
сенем комісиї? — спитав маршалок. Присутні до 70 послів піднесли всі як один руки і — вне
сене принято. Всї засьміялись, неначе раді, що так стало ся і справа що стілько на- псовала крови, порішилась зовсім спокійно З послів польских були більше меньше присутні:
Адам Єнджейович, Стан. Єнджейович, Йордан, Ґолуховский, Козебродский, Борковский, Ста- ржиньский, Стецкий, Країньский, Целєцкий, 0- суховский, Андр. Потоцкий, Созаньский, Тше- цецкий, Онишкевич, Ценьский, Кратгайм, Ґно- їньский, ґр. Замойский, Бодзиньский, Чартори- ский, Гошард, Крамарчик, Жардецкип, Гіоточек, Дата, Важеха, Кнаніньский, Клєменсєвич, Альф.
Чайковский, Вайсінґер, Ротер, Ґольдман, Со- лецкий, Бойко, Кремпа, Стила, Ольпіньский, Гаморак, Новаковский, Остапчук, Заячків
ский , Барвіньский, Вахнянин, Охримович, Небиловець, Винничук, Сцігііо, Віснєвский.
Коратницкий, Савчак, Мілян, Слотвиньский, Руд- роф, Міхальский, Мархвіцкий. Деякі посли удали ся на обід і заявили відтак свій жаль, що не мали нагоди голосувати також за внесенем ко
місиї. — 3 черги прийшов на порядок дневний внесок пос. Ротера о одноцїльній школї середній Референтом був пос. Цоль. Дискусия була не довга. Внесене Ротера, щоби скликати, анкету
в тій цїли принято малою бїльшостию.
Н о в и н к и .
— Св. Отець, Лев XIII. о цивілїзациї. В парискім мі
сячнику Кеуце без Кеуце находимо статию п. з.
«Катехизм суспільний XIX. віку», написаний після запевнень редакциї — Львом XIII., коли ще був кардиналом. Провідні гадки сеї праці є такі:
Бог сотворив суспільність і чоловік без суспіль- ности не міг би дати собі ради. Суспільність
розвиває і видосконалює ся: давнїйще у поган праця була в погорді, християньство піднесло працю високо і через то Церков принесла вели
ку користь цивілїзациї. Однак та праця повин
на бути уміркована і ми не повинні посьвячати дочасним занятям днів, призначених на працю над власною душею. Тимчасом нині забувають о тім, що недільний відпочинок користно віддї- лює на працюючого в напрамі фізичнім і мо
ральнім. Церков окружае завсїгди правдивою о- пікою дійсних учених, бо знає, що наука не відвертає, але навертає до Бога. Коперник, ве
ликий астроном, був чоловіком глубоко релі
гійним. Церков виповіла за те війну «сучасній цивілїзациї», котра має назву лише спільну з давною, оживленою духом християньским. Йи- ні наука уважає материю вічною і прямує не
потрібно до зваленя біблійної космольоґії.
— Повітове віче відбуде ся в Белзї дня 26-го лютого з такою проґрамою: 1) про внутрішну орґанїзацию Русинів; 2) про раду державну і сойм; 3) про справи потівові і громадскі; 4) про найважнїйші потреби економічні.
— Віче в Слободі', скликане на день 22 с. м., заборонило бережаньске староство з тої причи
ни, що по околици могла-б рознести ся епідемія віспи, що будинок (стодола), призначений на віче, не є відповідний і що делєґат від старос
тва міг би в неопаленім льокали легко «утрати
ти здоровлє».
— Посьвященє памятника. В неділю 27-го лю
того минає рік, як в часі правиборів в Чернїє- ві, станиславівского повіту, жандарми тяжко ра
нили кількох людий баґнетами, а господаря Йе- тра Стасюка закололи на смерть. На могилі сеї жертви поставлено з добровільних складок мар
муровий памятник і власне в суботу 26-го лю
того відбуде ся в Чернїєві на кладовищи по
сьвященє сего памятника. йісля поминального богослуженя удасть ся нарід нри співі «Пречи
ста Діво Мати руского краю» на кладовище, де відбуде ся торжество посьвященя.—Не маємо ні
чого против почитаня людий заслужених, що на
ложили житєм для добра загалу, коли-б в ни
нішнім случаю таке торжество не виглядало трохи на надужитє поваги Церкви в аґітацийних цілях. Годі заперечити, що бл. п. Стаюк упав жертвою виборів, але чи жертвував він себе з тою вірою і сьвідомостию, в якій представля
ють цілу справу єго почитателї, чи радше упав він сліпою жертвою простого випадку. В такім разі подібних героїв найшло-б ся дуже богато.
Тимчасом путящий чоловік видить в згаданім торжестві, трохи иньшу ціль і згодить ся на се, що до ширеня політичного фанатизму ніяк не яло ся уживати аж церковних процесий. Церков висша над партийні змаганя. Наконець спитаємо чи ті пани, що зааранжували се торжество, справ
ді такі релігійні і чи скидають они хоть шапку не ред Хрестом або сьвятинею божою. А з огляду на радикальний дух тих аґітацнй можна би о тім дуже сумнївати ся.
— Дирекция „Народної Торговлї“ доносить, що управляючий Совіт рішає оплачувати з фондів Товариства весь податок рентовий від відсотків капіталу, зложеного тамже на книжки вкладко- ві. Інтересовані не потребують також повисших відсотків подавати до фасиї податку рентового ані дальше журити ся тим податком, позаяк Дирекция буде за них платити прямо до каси державної.
— Любовна траґедия. Перед кількома днями зайшов в селі Булька гамулецка, віддаленій о милю від Львова, трагічний випадок. Вісїмнаця- тилїтна дівчина з того села, Євка Баран, залю- била ся в парубку Івані Чернику, котрий одна- кож не хотів на неї й дивити ся. З розпуки під- ложила огонь під хату Черника і сама скочила в полумінь, де найшла смерть в страшних му
ках. Пожар огорнув хату і обору, в котрій спа
лили ся надто 4 корови і кінь.
— Процес кс. Стояловского. В суботу відбула ся перед звичайним трибуналом в Сяноку роз
права против кс. Стояловского о публичне на
сильство, якого мав допустити ся на особі пра- вительственного комісари на вічу в Риманові.
Розправу переведено заочно,' мимо того, що об- жалований не ставив ся на термін. Що до за- кидуваного злочину насильства увільнено кс.
Стояловского, але за переступлене закона о зборах засуджено єго на ЗО зр. кари або 6 днів арешту.
— За підроблене векслїв арештовано онодї у Львові Іцка Фаєрштайна, нафтярского фактора з Дрогобича. Висота підроблених векслїв дохо
дить понад 70.000 зр. і обманьство повисше бу
ло на шкоду Лїбермана, урядника банкового до
му Сокаля і Лїлїєна. Заряджено слідство.
— Осторожно з морФІною. МечиславДембиньский, 23-лїтний диєтар у Львові, замешкалий при ул.
Вірменьскнй ч. ЗО у свого вітця, пенсіонованого урядника зелїзничого, иомер в суботу о 7-ій го
дині рано трагічною смертию. В пятницю вече- ром боліли єго зуби і отець, аби біль втихоми
рити, застрикнув ему за шкіру морфіну. В на
слідок за великої скількости морфіни наступи
ла смерть мимо помочи візваних лікарів до кількох годин. Трупа відослано до трупарнї і за
ряджено тайне слідство.
— Докори совісти. Онодї около 8-ої години вечером зголосила ся 29-лїтна служниця Анна Волощук на львівскій полїциї і зізнала, що в цьвітни 1897 р. кинула свою 9-місячну дитину, мужеекого пола до Йолтви. Волощук виглядала як божевільна. Єї замкнено поки-що в полїций- нім арешті.
— В скільских горах сніг засипав так землю, що тяжко виїхати в ліс по дерево, або в поле по сїно. Сніг лежить майже на метер високо і все ще паде. Тепер перервана майже всяка ко- мунїкация з села до села. В Погарі, де вже від давна показує ся нафта, викупили спекулянти вже досить селяньских парцель. В тій громадї нема чоловіка, котрий би послужив доброю ра
дою людям, то й ідуть на осліп в пропасть, бо усуваєсь їм з під ніг земля і їх майно.
— Побите конзуля. Генеральний конзуль пер-
СКИЙ І. З...КО
