ч. 50. Львів, субота дня І. (14.) марця 1908. Річник XII.
Передплата
■» »ГУ«ЛАИА< ввхеем»:
• Аветрмі:
» рік .. . » яць
!• в.ч рожу .• 10 м р IV -»м»£у 5 к«р
«V М1С&&І. 1*70 мер
Зо границею:
■Ххяя ріж 16 рублі»
аЬо 36 фражк:»
М вів режу 8 рублів в ів 18 фраахів В м д ж в в м чвело по 10 со«і
■ сх ц в е к т вч« і ш і вараеаі. в пг и п л о о т в і и ів м не повьмпц,
< • руежг «я сжр«г і вірв руекв.* — 3 Р у е л в я о в и х пглльмів М Швшкяввчв.
Вахедить у ЛввввІ ч о д ш крім ведїль і рускнх еьвав
• о ‘|, гол. иоволудаж.
Редакция, адміністрацій» і
•ксигдвцил >Русляяв< під ч. 1 пл. Двмбрввсквгв (Харуя- іцкниі. Експедвцвя місцева в Аґевциї Соколовского в пасажі Гавсмана.
Рукописи ввертав сяламв ва попеоедие вастереженв.—
•Реклямаияї неопрчатажів вільні від порта. — Оголв- шеяя звичайні приймають ся по ціні 20 с. від стріч кн. а в «Надісланім» 40 е.
від стрічкв Подяки і при
ватні донесеня по ЗО гот.
від стрічки
Вибори до галицкого сейму в сьвітлї дневникарскім.
(Конець*).
В понередних статях подали ми ви
їмки з руских часописий национально- демократичних, радикальних і соиинл-де
мократичних, крім тої о з москвофільських і иольских а навіть нїмецких дневникін про вислїд виборів до галицкого сойму, а до тих виїмок дневників, котрі відпо
відно свому иартийному становищу о ось' ІтлюютЬ сю справу, додали ми свої замітки і робили свої висновки. Одначе хоч так широко був обговорений вислїд галицких еойюоних виборів, не'перестав він бути предметом дальшого розважува нн і обдумувана.
В 48 числі подали ми свої погляди про становище руского парлнментарного клюбу з нагоди зїзду послів д 6.. марця і оіювіщенн після того комунїкату та статі д-ра Евгена Левицкого „Н а пово ротній точці" (в 51 і. „Діла") а тепер зно.і маємо перед собою статю „Гром.
Голосу" з 9. ма|зця н. з. „Пониборчі думки", котра пояснює відносити ради
калів до национал-демократів і москво
філів.
Коли нац.-демокр. »Дїло« зараз пі
сля виборів попало в роздратоване, ра
дикальний „Гром. Голос" в назнаній ста ті є зовсім иннюї думки. Автор сеї ста
ті, якийсь М. Вуський (очивидно прибра
не назвиско) висловлює ся в сій надісла
ній статі про вислїд виборів ось як:
„Вибори з сїльскої куриї принесли для всіх україньских партий вислїд про
сто страшний. Потерпіли ми невдачу, я кої навіть найбільші песимісти не сподї- нали ся і яку наш народ через кацап- ску кириню в соймі довго відчуватиме иа своїй спині Прямо вірити не хоче сн щоби наші вороги мали над нами таку безмежну силу, щоби могл бавити ся нашим народом немов той велиіень з байки маленьким ліліпутом, тим більше що Нарід наш в НОСЛЇДНИХ роках так ви робив сн політично. Щоби на 47 східно- галинких мандатів Поляки з своїми при служниками москвофілами видерли нам їх аж 26 і то в найкрасших . наших по вітах як Збараж, Косів, Коломия, — пе
реходить всяке понятє.
„Отсей фатальний для україньских партий вислїд виборів викликує сумні думки і спонукує розслїдити причину на шої невдачі. Очевидно, найбільше шкоди наробив нам польеко-москвофільский а- лїянс, але виключно сам той алїяне не видер би нам тільки мандатів. В и н н а
*) Див- „Руслан" ч. 47.
т у т т а к о ж п о л і т и к а у к р а ї н ь с к и х в а р т и й , а також наша м'жпартийна Фактика підчас виборів. Ч е
рез иартийне непорозумінє межи нацон,- демократаМи а радикалами пропало кіль
ка певних мандатів
»До послїдної хвилі здавало ся, що на Покутю, в осередку радикального ру ху не повинна би і при найбільших .ви
борчих шахрайствах перейти ворожа нам кандидатура, бо се найсьвідомійші і н«- красше зорганізовані повіти. Тимчасом що виходить? В Косові переходить Трач, в К Л'їмиї 3 іячук, в Станисланові Винни- чук... І вірити не хоче ся! Деж там тіль
ки моекш фільских голосів набрало ся, тим більше, що Поляків в тих округах, котрі помирали би москвофілів, дуже ма- л ? А то Трач дістає 80 голосів, Заячук 116, Винничук 127... Я ка тому причина?
А от ся, що ми звикли москвофільство іґнорувати уважати його за політичного трупа*), котрий не варта, щоби ним за- нимати ся, а не предвидїли того, що того трупа Поляки притягнуть до себе і звернуть проти нас. На тій т чцї ми по милили ся і програли. Що москвофіль- екі посли виходять з Вродах. Ж овкві або Рускін Рані, се нас не так дивує, але на Покутю, в самім серни радикалі
зму — се аж неімовірне».
Тепер і радикали норозуміли, що та сила їх, якою они так чванили ся перед ськітом, основує сн на вельми слабих підвалинах і се признає виразно М. В у- с ь к и й в згаданій статі:
„Виходить з того, що на Покутю ми не є такі сильні, як здавало ся, що там москвофільство загнїзджене не гірш як де інде і ми наперед мусимо викорі- чити його, коли Хочемо закласти там тривкі підвалини радикалізму. Иньша річ, що тепер та робота піде н ім тнжше, бо москвофільство, маючи з Покутя своїх репрезентантів в соймі, буде вважати Г1 ікутє за скою власну хату. Радикали ний рух треба звернути на иншу дорогу.
Треба його передтим поглубити, бо по- верховне ширене радикалізму серед се- лнньских мас, оперте на самій ф разео- льоґіі**), не на багато придасть ся. Не вистарчить іще, коли мужик впише ся до »Січи« і залежить ленту. То т е не радикал! Тоеба людям лектури, нехай образують сн, нехай з них кождий буде сь' ідомий ідеї радикалізму, а тоді, як будуть з них еьвідомі, інтелїґентні ради кали, то своєю умовою висшістю можуть впливати і притягати до себе несьвідо-
*) От в тім був справдешній самообман, що нац.-демократи в »Дїлї« і в „Літер. Наук Вістнику* і в київскій „Раді" (недавно М. Ло- зиньский) величали ся виробленєм політичним, а москвичів, котрим довголїтною консолїда- циєю допомогли скріпити ся і здеморалізувати широкі верстви народні, все представляли трупами. — Ред. Русл.
**) Отеє може послужити доказом, що радикалізм справді між нашим селяньством новерховний і не так закорінений, як се зда
валось би на основі шумної фразеольоґії. —
?ед. Русл.
мих, запоморочених москвофільством бра
тів. А так як є тепер, де справді і н т е л і г е н т н и х м у ж и к і н - р а д и к а - л і в л и ні н е в е л и к е ч и с л о , а більшість тому р а д и к а л и , б о н а л е ж а т ь д о „ С і ч и " , — то ще за мало і тим еелян-москнофілів не притяг
немо до себе. їм треба показати духову висшість над ними, тоді вони до нас пристануть".
Окрім того „Гром. Голос" приписує значну вину такого вислїду виборів нац.
демокр. иартиї і їх р у т е н ь с к і й по
літиці.
„Щ ож до укр. нац. демократичної партиї, то на ній знов мсиїть ся р у- т е н ь с к а п о л і т и к а ще старих на- родовцїн-українофілір, котрої і нині нац.
демократи не зовсім ще позбули ся Та політика мстить ся і на цілім укр. наро
ді в Галичині. Бо через щож нас нині так Поляки як і пранительство вважають хиба за віхоть, як не через рутенстко провідників нац. дем ократії, від поперед- них аж до нинїшного Романчука і коми.?
Ті провідники все вели політику уступ- чиности. політику »в межах лєґальности», щоби, борони боже, нарід не вивести з терпеливости.
Я к автор надісланої статі, так і сама редакция »Гром. Голосу» в примітці до
даній ва кінці приписує головну вину ви
слїду виборів н а ц и о н а л ь н о - д е м.
п а р т и ї :
„Ч ерез її кириню перепали н йне- внїйші радикальні кандидати. Нщионалг демократичні посли робили на шкоду у- країньскої ідеї, нац. дем. виборні голосу
вали на кацанских і старої тиньских мер- закцї'в. щоби тільки повалити укр. ради
калів, своїх вірних союзників!"
Відтак пише дописуватель »Гром.
Голосу» дальше про народ вців:
„Тоді, коли ІГ'Ляки в найбрутальнїй- ший спосіб доптали прана нашого ваго да, а австрийске нракит льстно мовчанкою або ще й обороною Поляків одобрюнало ЇХ поступованє. тоді нац. демократичні
»провідники» т о в к л и с я в р у к а в и ч к а х п о к а б і н е т а х .м і н ї с т р і в , і а б о ж е б р а л и в і д н и х о б о р о н и в і д д а в и т е л ї в *), представляючи наш народ покірним, смирним, в рнопіддан іт м иравительству, або перепрошували нра • тельство, як ко
ли з тої причини прийшло до остр Й ІІІО Ї демонстрації серед рад кальних заступ
ників народних в парламенті. А приіївь з самих просьб, жалів, і нарікань а навіть із страпіеня вороїа тим. що
„може вичерпати <я“ терпеливість народ
них мас, анї правитель!тво, анї Поляки нічого собі не роблять. Супроти ворога треба було від самого початку вести по
літику безглядну а не с т р и м у в а т и
*) Алеж і др. Трильовский звертав ся до тих „рутеньскиу народовців", щоби „жебрали"
для него У ВІДОМІМ процесі оборони. — Ред.
Русл.
2
сеї задачі, позаяк д р у г е ч и т а н е б у д ж е т у аовинно би розпочати ся 7. цьвітня, щоби скінчити буджетову розправу до 25. мая, коли знов збирає ся д е л є ґ а ц я (в Пеінті). З огляду на все те великодна перерва тривала би лише тиждень (по лат. Великдень).
Після всякої імовірности делєґациї будуть радити в Пештї аж до початку липця, а тоді держ. рада вже не збира- лаб св на дальшу сесию, бо в л и п ц ю мають бути скликані с о й м и г і л и ц к и й,
країньский і ческий для уконституованя.
Можливо, що літом буде скликана до Відня н є у с г а ю ч а к о м і с и я для наради над предлогою ііравительствен- ною про о б е з її е ч е н є н а с л у- ч а й с т а р о с т и і р о б о ч о ї н е- с п р о м о ж н о с т и. Сю поедлогу вне
се правительство на весняній сесиї держ ради, а тепер відбувають- ся в міністер
ствах наради її р о о б с я г с е г о о- б е з п е ч е н я . Як зачуваємо, м і н і с т р и х р и с т. с у с п і л ь н і і ч е с к і наста
ють на се, щоби се обезпеченє було х л ї б о р о б с к и х р о б і т н и к і в д р і б н о г о п р О М И С Л V.
Д е л єГ а ц и і постановлено скликати ні певно на 25. ман по Пешту на нову сесию, а Мадяри не будуть сему опира ти ся. позаяк бажають, щоби т і с а м і д е л е г а т и брали участь в сесиї, що не було би можливим в осені, бо угорский сонм має бути ио літній < есиї зачинений, отже на осіяну делеґацийну сесию треба би вибирати нових делегатів Спільний буджеі вже тепер укладають і рада о б у р е н а народних мас. Як би так
було до тепер, вороги не сьміли би і не мали би відваги доконутати на нашім на
роді таких ганебних експериментів, бо бонля би ся г н і в у н а р о д а * .
А дальше пише він:
»Ми повинні переконати ся вже раз, що дотеперішним способом нічого не вді
ємо, що при таких обставинах треба змі
нити політику і обрати иншу тактику в борбі з противником. Годі себе дальше дурити, що ми політикою, веденою в »лє ґальних* межах потрафимо утримати ся проти брутальної навали зі сторони на
ших ворогів*
Взиваючи отже послів і суспільність, щоби понехали політику ведену ♦легаль
ною* дорогою, вказує М. В у с ь к и й, таку тему і тактику:
„В виду сего нас всіх Українців жде борба завзята, беззглядна і тяжка, бо ведена на два фронти. Особливо наших московско-польских запроданців ми му
симо як найрішучійше поборювати і хо
ронити від них наші селяньскі маси як від дикої зьвірини, бо вони тепер хоч самі безсильні і навіть в спілці з Воля ками не встані знищити нас. але н о н н
р а н і н и м и м о ж у т ь н а ш о м у н а ц і ї о н а л ь н о м у р у х о в и б о- г а т о ш к о д и н а н е с т и .
♦ Рівночасно з борбою в краю ми мусимо і центральному пракительстну у Відни сказати своє слово. Досить нас на
кормило ся обіцянками і назводило ся.
щоби ми мали з ним панькати ся. Треба Бекони показати, що україньский народ не дитина, з котрою можна робити, що кому захоче ся, та що він живцем зако пати себе в могилу не дасть! Нам на нікого спустити ся в нашій борбі з тем
ними ворожими силами, наш народ і самі зуміє показати ворогови свою силу так.
що той задрожить перед нею*.
Отеє все лише иншими словами пе- реповіджені погрози, з якими можна бу
ло зустрінути ся в »Дїлї«, »Свободі* 1 т.
и. Ми вже мали приклади виконаня та
ких погроз при хлїборобских страйках, унїверситетских бучах ітд. Що тим ося- гяено. річ відома, отже і тепер нехай і посли і редактори і суспільність тямить латиньску поеловицю: ^и.і<1^иі^ а§із, рги- ііепіег а§е еі геврісе Гіиепі! Не є се, як ми вже на иншім місци виказали, накли
куване до опортунізму і податливості-!. Ми вказали иншу дорогу, якою можна дійти др значіня, впливу і позитивних вислїдів
Не помагаймо мимохіть москвичам затре
бувати нашу справу!
розширене і на р о б і т н и к і в і
спільних цьвітнї.
М о р а к с к и й
міністрів одобрить єго в т а і с т р и й с к и й с о й м має бути скликаний 28. марця па коротеньку сесию ( 3 —4 засіданя) для ухваленя б у д ж е т о в о ї провізорні.
Розклад парламентарних робіт.
(+ ) На основі дотеперішних вісгий мала би держ. рада зібрати ся в п о- н е д і л о к 23. м а р ц я о 3-ій з п о- л у д н я н а в е с н я н у с е с и ю . На першім заеїданю має бути внесена пра вительегвенна п р е д л о г а п р о п о б і р н о в о б р а н ц і в і приділена війсковій комісиї, одначе найімовірнїйше після першого читаня, котре мало би зараз почати ся, сподїкають ся н а- г л и х в н е с е н ь п р о в и б о р и з боку Р у с и н і в , С О Ц Й Я Л Ї С Т І В
к а т . н а р о д о в ц і в і ґр. Ш т е р н - б е р ґ . а , котрі виповнять кілька почат
кових засідань Наколиб будж. комісия не упорала са до 23. марця з полагодою буджету і звітом, призначено би ще їй перший тиждень цьвітня для довершена
дань, що хотять слухати мого голосу, можуть бути о тім пересьвідчені*. (Уа- тегіапсі ч. 107.)
Анатоль Вахнянин.
Спомини з житя.
(Дальше).
В Росиї оп и тів ся відтаї? син Анатоля Добряньекого (старший) яко сьвященик, Го- шовский, Іван Лаврівсьий (композитор) і ціла плєада духовних і сьвітских людей з всіх сто
рін Галичини, ось як: Цибик і Попелі, (кате- хити ґімназияльні), др. Дацан, проф. Насаль- ский і богато других. Всі они приняли в Ро
сиї правоелавє і змосковщили ся. За ними пішов відтак і сам Яков Головацкий, що враз з Дїдицким вербували нашу сьвітску і духов
ну інтелїґенцию туди за границю будьто для оборони руськости в спольщеній Холміцинї.
На ділі покинули ті люде Галичину, бо в Ро
сиї, іменно сьвященпків в Холміцинї, дуже добре плачено. Як звісно, то небавом вислано туди для ратованя унії церковної і крил. Ку- земского, а по єго повороті як-раз галицкі е- міґрапти приняли враз з вірними правоелавє.
Галичина, іменно ґімназиї, втратила тоді бо- гато ум них людей. Місця їх занили Поляки.
Зправдї, дехто оправдував ся сим. що ґр. Ґо- луховский яко намісник єго переслідував, але чи других не переслідувано? Ґолуховский ви
чистив Галичину з насланої нїмецко-ческої бюрократиї, а руські люде інтелігентні самі уступили, а місце їх забрали Поляки. До Оор- би з Ґолухонского системою не стало в їх о- хоти, ні сили, бо, бо дуже їх не одушевляла нациоиальна ідея і любов до с в о г о народа.
х >ра1гіа* була там, „иЬі Ьепе“ було.
На IV році теольоґії загостив літом на Гімн, матуру інспектор Амврозий Янівский.
Він став інспектором по катастрофі, яка лу- чила ся Черкавскомс в Кракові, де єго моло- дїж академічна потурбовала на тїлї (під ма- ґльом в камяницї, куди сховав ся утікаючи) за те, що не пустив ґімназиястів на якусь
»пагойо\\-у« демонстрацию. Неркавский пішов відтак на інспектора до Градцч стнрийськогоі До Янівекого пішов я з Іосифом Мохнацким, спитати єго, чи би не дав нам якої суплєн- тури при ґімназиї. Янівский, видко, сподобав собі мене більше, чим Мохнацкого, бо оста
точно в падолисті 1863 р. як-раз в день мого весїля (24/11) привіз мені проф. Никола Усти- янович з Перемишля декрет на суплєнта до перемиської ґімназиї.
V.
Покінчивши теольоґію, я поїхав домів до Сїняви. В мене вже від двох літ була своя любка Іосифа Ваньковичівна, з Доброї, донь
ка Іосифа Ваньковича (мати єї Юлія з Вито- шиньский померла давнїйше, мабуть в 1853 р.).
Дівчиною ховала ся моя суджена у свого Стрия (жонатого з чешкою) Віктора, який був комісарем скарбової сторожі в Онаві (на Шлейку), відтак в Оломунци і в Берні морав- скім. Дитиною пішла туди, тож по повороті говорила лише по нїмецки і но чески. Подібно і єї молодша сестра Емілія, що вийшла від
так за Івана Войтовича, нитомця (тенерішного крилошанина в Перемишли). Молодий цік — веселий вік, а мені спецйяльно на веселости ніколи не бракувало. Гож в часі ферийнім я, мій арат Клим, мій пізнїйший шваґерТеофіль Ванькович, гуляли по празниках в цілій Яро- славщинї. Але з тим гулянєм вносили ми в сьвященичі хати і рускість. Ярославщина. пе-
Святійший Отець про Росию.
Росийский історик, професор Ми
хайло Іванов, котрий перебував в цілях наукових н Римі і був приняіий на при
ватнім нослуханю Папою Пієм X., по
дає в »Новое Время* дещо з розмови при тій нагоді.
Сьввтїйіиий Оіень сказав:
Я хотів би радо мати заступника в Росиї — нуниий був би дуже користиий як для нас, так і для Росиї. Скільки ре лїґійних справ та питань, яких нолагода тягне ся місяцями, можна би тоді пола годити скоро з обопільною користию.
Справу нунциятури порушив мій попе
редник, але при всій енергії і при най
ліпшій волі не міг в к довести їх до кінця. В Петербурзі відповідали завеїди дуже приязно, але виминаючи. Від тоді не поступило ся в тій справі ані крок наперед. Маємо нунциятуру навіть в ма лих американьских републиках, а в Ро
сиї, де проживає стільки католиків, нема ні одної. Ж иемо в тяжких часах як для Церкви, так і для держак. Я к можна домагатись в державі спокою, де не у знає ся конечності! мира і любви ?
П р и р о д н о , щ о д о с е г о п о т р е б а ч а с т и х , в з а ї м н и х у с т у п о к О д н а к б е з т а к и х у с т у п о к с у с п і л ь н е ж и т є в з а г а л і н е м и с л и м е Маю надію, що ласка Божа успокоїть вкінци зворушені уми в Росиї. Таке ду хове заворушене не може довше трива
ти. Оно мусить добре скінчити ся, а се може скорше стати ся, як надїємо ся.
Так було завеїди і так буде завеїди. З моєї сторони, як се діяло ся постійно з висоти папского престоли, послїдує ли
ше поклик до успокоєня умів і присгра- стий, відповідно наукам, які є основою християньства. Не тільки католики, але також приклонники инших віроіспові-
редтим польска ва скрізь, бо ми кавалїри (питомець
стала русчитись, мав тоді велике значінє в очах кождої панночки) не говорили инакше, як лише по руськи, а панна стояла о нашу ласку. По празниках співало ся. Пісень сих учились не лише панночки, але і служба, сїльскі дівчата. Коротко кажучи — висунена на захід інтелїґенция (доми сьвященичі) рус- чили ся по трохи. Рущина ся пішла відтак в
з Сїнявщину і за Сян, до Лежайска. села Дубна
а вкінци і до Миротина, де мій шваґер Паш- кевич Петро був нарохом, отже аж під Нере- ворск, хоч в Лежайску і в Миротинї проповіду
вати мусїли сьвященикп по польски, бо паро- хіяни (іменно в Лежайску) говорили виключно лише по польски, хотя держали СЯ СВОГО Об
ряду дуже Вірно.
— Скорочене шкільного року. Кореснонд.
бюро дізнає ся, що мінїстер просьвіти заря
див, аби шкільний рік 1907-8 у всіх середних школах, учительских семінариях мужеских і жіночих, торговельних і промислових, як також по иніних споріднених заведенях, в я кнх шкільний рік кінчить ся звичайно дня 15. липня, виїмково закінчено вже в соботу 4. липня, розумівсь, під тою условиною, єсли перед тим не буде ферий з причини спеки.
- Русин доктором музики. П. Станислав Людкевич, професор ґімназиї і звісний руский ЕіІ'ТіШК КОМІЮЗІ,ТОР’ ЗЛОЖИВ Д,ІЯ 11" С- м-У віденьскім
університеті' докторский іспит з музики з від- значенєм. II. Людкевич має вибрати ся на дальші музичні студиї за границю, між ин
шим також на Україну.
(Конець). _ ц0 Василияни в Ярославі. Ексц. Митропо- 3 того всього виходить, щ о наш лит Шептицкий набуває в Ярославі дакний шан. автор знову помилив ся що до | монастир Бенедиктинок з добре удержаним адреси, говорячи, що «все, щ о пописав костелом св. Николая і має осадити тям Ва- др. К опач проти а н а р х ізм у ... 6 собі ніщо ’сю.иян. В будинках давних монастирів Бене-
(Дальше буде.)
иніве як примітивно-наївна софістерия...*
1 не розумію, для чого »в науці не до
зволяють ся. . говорити про анархію як про хаос, безнорядок?* Чн може для того, що оно правда'?
« ІІО Я С Н ІН Н * свої кінчить п. М. Л...ИЙ
ось як: «Кінець кінців— як жеж повинен Русинії будують дві церкви. Обі ще недокін- виглядати „чсеукраїньский о р ґ а н '?« Л і
тературний відділ обмежити до тем. ЯКІ можна читати дітям, а в на\ копо-публі
цистичнім відділі, щоб і духу анархізму не було, — ось бажане нроф. д-ра К о пача. Ну, а коли хтось инший забажав викиненя з літературного відділу суспіль ницких тем. а ще хтось инший з нау
ково публіцистичного відділу сих чи ин- ших суспільно політичних тенденций? А всі ті критики будуть також такими са мими добрими і щирими Українцями, як проф. др. Копач, будуть також домагати ся сего чи того в і.мн «історично кори
сного житя нашого н а р о д у Ч лише нроф. д ра Копача м ає послухати ре- дакция «всеукраїньскої о журнала" — чи когось иншого чи всіх разом і дати пу- блицї замість «всеукраїньского журнала*
якісь недогризки, чи може нікого і дер
жати оя і на далі своєї теоретичної про
грами, змагаючи тільки до того, щоб вона була виповнена як найліпше?!"
Щ ож на сю краснорічивість віднові еги? Хиба те, що бідний сей «всеукра- їньский журнал* — та єго редакция, коли ио викиненю з него тем немораль
них і духа анархізму — самі тілько —
«якісь недогризки" в цім позісталиб.
А кого редакция має послухати? Ч ом уж би не мала послухати к о ж д о г о р о- з у м н о г о чоловіка, коли щ о с ь р о з у м н о г о говорить або радить? Так поступають неї стагочні і розумні люди.
А на питане: «як повинен виглядати вееукраїньский журнал?* — відповідаємо словами д-ра Копача: просім «редакцию
»Л. Н. Вістника* — щоби радше нічого не друкувала і евентуально в браку лї- ніцого материнлу навіть радше випусти
л а м е н ш у о б є м о м к н и ж к у, ніж мала би друкувати річи, котрих мо
же н неоден член самої редакциї не дав би прим власним дітям до рук« і котрі н і к о м у ніякого пожитку не принесуть, а за те неодному можуть накоїти богато лиха.
П. М. К.
Просімо в і п ш т і їїередп.іату.
Но в и н к п
— Календар. В с у б о т у : руско-кат.: Евдо- киї прпм.; рвмо-кат.: Матильди | Сук. — В н е д і л ю : руско кат.: Теодота ещм.; римо- кат.: Льонґіна.
диктинок і Єзуїтів находять ся касарнї, котрі війскові власти постановили тепер опоро- жнити.
— З рускої оселї Антонїо Кандідо в брази- лїйскій Парані доносить Пилип Терешка до курітибскої «Зорі* між иншим, що тамошні чені. Одна 4 клм. від дороги, а друга при до
розі на 11 тім кільометрі від Порто Унії. Місце під церков при дорозі' посьвятив Всч. о. Мар
н і ш і Шкириан в р. 1904, а що в тім році вже
скінчилисьмо і головний вівтар, тож знов 110- сьвятив Всч. о. Клементий Бжуховский, за що складає їм Комітет церковний сердечну по
дяку. Маємо — пише н. Терешка — і то- ї вариство імени Івана Котляревского ще від 1904 року; але щож з того, коли в нас за м а ло житя. Всьо йде дуже повільно через брак довіри межи нашими Русинами. Тепер поча
ло по трохи оживлятись житя в нашім то варистві і вже задумали побудувати власний дім. де помістилаб ся і руска школа. Коб Господь Бог осьвітив наших братів, то вже внедовзї дочекаємось власного дому, бож пре
цінь дерева не бракує, лишень троха доброї волі, тай хата буде готова. Допоможи нам Боже! В бібліотеці маємо тілько 70 книжо- чок, а в касі ледво 25 мілів. До Старшини вибрані головою Пилип Терешка, заступником голови Григории Флисак, нисаром Максим Флисак, а бібліотекарем Микола Мительский.
— Оо. Василияни в Канаді'. „Канадпйский Фармер" доносить, щ о законопроект інкорпа- рована чина св. Ваеилия Великого в Канаді перейшов вже трете читане в домінїяльнім парламенті.
— Обезпеченє приватних урядників. Як зві
сно, примусове обезпеченє приватних урядни
ків входить в житє з днем 1. січня 1909. О- повішене виконавчих приписів до пенсийного законе і реґуляміну для краєвих бюр має на
ступити небавом. Предсїдателем іменований бувший мінїстер рільництва Гр. Аверснерґ. З Групи роботодавців іменований членом між иншими Самуіл Горовіц, президент львівскої палати торговельної, з Групи працюючих Ста
нислав Баль, директор товариства взаїмної помочи приватних урядників у Львові. Засту
пниками членів з Групи роботодавців стали Гр. Каз. ІІІептиокий, а з Групи працюючих Генрих Шатковцкий, заступник директора тов.
взаїмних обезиечень.
— Амнестия для дезертирів. Австро-угорске кольонїяльне тов-о у Відня (VII, МагіаЬіПег- вігавзе 8) оновіщує, що уділяє безплатно ін- формаций в справі амнестиї всім австро-угор- ским підданим, без ріжницї народности та віроісповіданя, котрі не сповнили війскової служби. Згадане тов-о уділяв також інформа- ций в инших еміґрацийних справах і повороту з еміґрациї та веде кореспонденцию у всіх мовах австро-угорскої монархії.
— Цікава загадка. Дня 12. ст. ст. жовтня минулого року вийшов був від Синоду указ, що по двоклясових учительских школах на Поділю можна завести науку україньскої мо
ви, істориї та письменства. Указ сей був при
ємною несподіванкою для Українців, що по
бачили тут сліди нового напряму в шкільній справі на Україні. І справді те, що перше бу
ло заборонено, зробилось дозволеним. Правда, на невеличкому чомусь клаптику україньскої землі, а не по всій Україні. Та для початку і то добре, — говорили... Минуло кілька міся
ців, а початку все якось не видко було. Але ось недавно в «Раді* надруковано звістку, що з нового року початок таки буде зроблено: «по двоклясових учительских школах подільскої єпархії, а також в подільскій духовній семіна
ри!' почнуть ся курси україньскої літератури та істориї України*. («Рада* ч. 4). Ну, нарешті;
таки діждались! •— думали собі Українці, чи
таючи наведену звістку. А то вже непевність брала була, бо, напр., у томуж таки Камянцї в ґімназиї п. Славутиньскої дозволено було завести лєкциї україньского письменства й істориї, а коли до діла дійшло, то й вияви
лось, що завести їх не можна, бо учителів з дипльомами Біг дасть. Мимоволі виринало пи
тане, а якуж собі дасть раду подільске духо- вепьство з тими дипльомами? І чи не станеть ся й тут так само: заводити, мовляв, заеодь не боронимо, а тільки справді нічого з сього не вийде, бо законних учителів ні звідки взя
ти... То й право само собою зникне через сю невеличку формальну причину. Наведена звістка збивала таку непевність, бож катего
рично сказано, що україньска наука таки на щасливому Поділю буде. Нумо знову ждати...
І знов діждались. В ч. 15 «Ради* надрукова
но ще й таку звістку: »Камянець иодільска шкільна рада прислала ще перед Різдвом в с. Сутиски, винницкого повіту, місцевому
„совіту* второклясної церковно-парафіяльної школи запитане, чи ма'є «сов’Ьт'ь* які кошти, щоби платити за научанє україньскої мови учнів у «вн'Ьурочнбе время". Сими днями сутиске правлїиє відписало в Камянець, що нема зайвих грошин ані трохи". Ось - де за
копано, як той Німець каже, собаку в сій справі. Синод доззіл дав — учіть ся, голубя- та, але тільки »во вігі, — урочное время"
місцевим коштом. Час, хоч і се важко ду
же було, ще можнаб і знайти, а от кошти...
які можуть бути зайві кошти у просьвітньої нституциї в Росиї ? Коштів нема, — нема у Сутисках, нема, можна думати, й по инших школах. А нема коштів, то не буде й укра
їньскої науки. Чиновник знає, що робить.
Коли дух часу силує ного йти на устуики, він прибере їх в такі форми, за яких уступ
на всяку ціну свою втратить. Так було з до
зволом міністерства, що розбив ся об ди- нльоми; так виходить воно і з дозволом си- нодскнм, що „апоров ся же на иіднодне ка
міне „місцевих коштів*. І не без задньої думки, здаєть ся мені, зроблено отой дода
ток про місцеві кошти: розумні її вигадливі чиновники сидять у Синоді — не ЗГІріІІ ОД мінїстерских... Цікаво тепер розгадати ту з а гадку, що вигадали синодальні чиновники:
чи буде україньска наука на Поділю ? А про те й розгадувати мабуть нічого... — Сергій Сфрсмов.
— Арештоване польских обманців в Канаді.
З Монтреаль доносять, що канадийска ііолї- ция арештувала в половині лютого двох По
ляків, які користаючи з ліберальних законів анґлїйских через півтора .року обманювали перебуваючих там емігрантів з Галичини і Королівства. Одним з них був знаний у Льво
ві Ян Новіцкий, 25-лїтний мужчина, бувший диєтар краєвого виділу, який перед дво
ма роками виїхав до Америки, зарвавши ріжні особи на кілька тисяч корон, немов- то в цїли видобути мілїонової спадщини по давно помершім в Аргентині бар. Ґостков- скім. В Новім Йорку знюхав ся Новіцкий з голодранцем Стефаном Вернером чи Ваґне- ром, що звав себе ґр. Иотулїцким або капі
таном Парком і разом з ним поїхав до Мон- треалю. Там вдаючи доктора прав і адвока
та, отворив „европейску канцелярию для справ правних, війскових ітд.“ що до Австро- Угорщини, Росиї і Німеччини. Оба обманці почали свої операциї поміж польскими робі
тниками в Канаді, витуманюючи від них ве
личезні винагороди за ведене ріжних справ.
/
