Ч. 36. Львів. Неділя дня 15 (2 7 ) лютого 1898. Річник II.
Передплата п «РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
на чверть року . . З р . ав.
иа місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів
або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. ІІІашкевича.
- — — --- — —
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят 2 ГОД. 8-ій пополудня.
Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Лнндовского в пасажі Гансмана.
Рукописи звертав с»і лише на попередив застережене. — Реклимациі неопечагані вільні від порта. — Оголошенії зви
чайні приймають св по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. від стрічки. По
дяки і приватні довесенн по 16 кр. від стрічки.
»
і ляків) небезпечноетию. Всякий сепаратизм шкід- ний, рівноправність — є енраведливоетию».
З тезою, висказаною редакциєю »Схак-у«, що панслявізм ослабне, в міру, як славянь- скі народи розвинуть сильнїйше свою ін
дивідуальність народну — годимо ся в пов
ні. Лише слабі народи або ті, котрим другі народи не дають розвинути сн належите, шукають для себе спасеня в р а с о в і й є д н о с т и . Мисль сю висказав пос. Вахнн- нин в соймі, мотивуючи своє язикове вне
сене. Годимось також з поглядами »Сга8-у<
що до потреби знаня руского язика хоч би і Поляками як і що до рівноправности язи
кової в прилюднім житю. З непошанованя прав руского язика в урядах пливе анта
гонізм національний межи обома народами.
Не годимось однакож з теориєю »Сгаз-у«, мов-то через окремі шкільні інституциї ви
робляє ся національний сепаратизм. Чим- же має стати Русь сильною і сьвідомою своєї народної індивідуальности, як не че
рез виховане національне своєї молодежи ? Не-національна молодїж хилить ся до інде- ферентизму народного, а руска молодїж не-національна та непатріотична попала би дуже легонько в сїти космополітизму, одно що Інтернаціоналу европейского. Поляки не приносять н і я к и х жертв, подаючи Русинам народні інституциї шкільні. Гер
мафродитів виховувати — се більше шкідне діло, як би мнимих сепаратистів національ
них. В руских ґімназиях виховує сн нині молодїж патріотична, любляча свій нарід.
Она поведе маси народу руского сьвідомо до цїли. Спитаймо себе: чи унія церковна не була би удержалась до нині на цілій Руси, як би не сподіялось се лихо, що шляхта руска стала римско-католицкою?
Шляхта руска унїятска яко верства інтелі
гентна змогла була напевно оборонити
„ С г а ? " про рускі справи.
Краківский »С7.аз« пише про ухвали сойму сегорічного з огляду на внесеня ру
ских послів таке:
«Гармонія межи заступниками обох народів є відрадною проявою, доказуючою, що в рішу
чих хвилях звертаємось на давний шлях істо
ричної спільности. З одної сторони видке осла
блене наколи не цілковитий упадок внїшних впливів і атракцийних струй. В міру, як славянь- скі елементи в монархії будять ся і деякі спіль
ні точки межи ними набирають сили, слабне і банкрутує панслявізм в Австриї. Проявляє ся се в Празі як не меньше і на Руси. Атракцийна сила давних протекторів Руси не дасть ся вже удержати, позаяк в таборі нїмецкім розвиває ся чим-раз більше пангерманізм. Така є внїшна причина уемиреня пристрастий і антагонізмів племінних в Галичині. Однакож треба признати, що удержанє гармонії в соймі не відбуває ся без безнастанних а значних з нашої (польскої) сторони жертв. Ми ще з’окрема про се погово
римо. Тут замітимо лише, що згідно з тради- циєю нашого дневника розуміємо справедливі уступства в напрямі загальної рівноправности і охотнїйше зсолїдаризуємо ся з змаганєм внесень п. Барвіньского, а навіть п. Вахнянина, ніж з си- стемом нових подарунків сумнївої для обоїх сторін вартости, яким була ухвала ґімназиї рускої в Тернополі!. Узнати користь науки руско- го язика у всіх школах цілої Галичини, призна
ти рівноправність обох язиків в відносинах з властями, — на се годимо ся, бо не хочемо допустити в Галичині до подібного процедеру, якого домагають ся Німці в Чехії, с. є. осібних територияльних поділів і анкляв національних.
До сего однакож веде система щорічних дарун
ків на поли заведень наукових з сумнївим для самих Русинів хіеном а з великою для нас (ГІо-
унію берестейску. Маси народа не в силі устоятись проти насильства, бо не уміють цінити ніяких ідеалів і станути в кри
тичній хвилн в їх обороні. Заберіть Ру
си патріотичну національну молодїж, а ма
си руского народу потонуть як-раз в тій пучині панмосковскій, котрої жахаєте ся. Ми припускаємо, що гармонія, яка засвитала на овидї сойму галицкого, має свої внїшні причини, іменно в грозі пан- слявізму і пангерманізму. Послїдний грі
зний Полякам, панслявізм грізний обом народам. Але в виду сеї грози виявляє ся конечність, поступати в галицкім соймі так, щоби оба народи витворили в собі в рівній мірі відпорну силу проти згаданих внїш
них атракций. А средством до сего суть лише національні інституциї, іменно середні школи, що дають молодежи напрям на ці
ле житє. Погляд, мов-то молодїж польска і руска, сидячи на одних лавках в поль- ских ґімназиях, зблизилась би до себе більше, зовсім хибний. Руска молодїж від
чувала би вже молодим умом сю кривду, що їй не вільно образуватись в своїм рід
нім язиці. І з сего як-раз виробляв ся би в зрілім єї віці антагонізм національний.
Не покликуйтесь, панове, на ті часи, коли школи наші були ще на скрізь нїмецкі, що будьто тоді польска і руска молодїж стояла до себе близше. Стояла близше, бо спільно відчувала свою кривду, яку нано
сила їй ґерманїзация. Бито одних і других в рівній мірі, то биті горнули ся до себе.
А чи любили Німців? Ви хочете нині си
стему ґерманїзацийну заступити системою польонїзацийною, а відтак жадаєте любови від рускої молодежи? Не туди дорога до добра обох народів! 2.500 школярів ру
ских шкіл середних в Галичині треба ви
ховати на руских патріотів. Се наша за-
Критичні мінїятури.
Григорий Хведорович Квітка .
(1778—1843).
На зорі нашої літератури, в її досьвітню пору, мало-по-малу зацьвіла і розпустила ся до
ти незнана, невідана на полі україньскої пись- менности квітка. Люди, бачучи її, одні прохо
дили мимо, не чуючи своїм притупленим чуттєм її нового запаху; другі зупиняли ся який час на місці і любуючи на неї, дивували ся, — відкіля вона взяла ся на сему бідному, неораному, не- сїяному полі? А треті, мягкі серця, просто пла
кали над нею і обливали слезами її непоказні, наївні, пахучі листочки. Багато років цьвіла та простенька квітка і цьвіте і досі, і не вяне, і не сохне вся, а тільки потроху, непримітно теряє деяке своє зайве листя.
Та квітка є нї що друге, як автор Марусі і Мертвецкого Великодня — Григорий Хведоро
вич Квітка (Основяненко).
Єго писаня були першими нарисами справж
нього народного житя в нашій літературі і він сам був першим прозаіком літератури українь
скої. То була далека доба, коли він жив і писав, і сам він був чоловік старосьвітский. Він не вчив ся в семинариї, як Котляревский, не скін
чив курсу університету, як Гулак-Артемовский, а був в свої молоді літа тим, що в старовину називало ся словом: недорослий, мало-вчений,
слїний на одне око, — він в той-же час .мав, в собі таку богату, добру, талановиту душу, що 1 притягав, як маґнїт, до себе другі душі за свого | житя, та й тепер не втеряв своєї сили. Єго шу- | каня за парубочого часу «стежки житя» у мо-і настирі накладають на єго постать якісь мягкі, • приємні краски і так згодні з усією єго артистич-1 ною вдачею. Твори єго (на україньскій мові) і по сей час популярні на Україні.
Б сих мінїятурах, як було замовлено рань- ше, ми не дотикаємо ся до історичного порозу- міня літературних творів, а цінуємо їх з погля
ду сучасної їх нам здатнцсти- Щож такого є в творах Квітки, що дає їм ціну і в нашу пору?
Перше за всего треба звернути увагу на мову. Нехай критики кажуть що їм завгодно, а ми чуємо в Квітчиній мові живий букет нашої чисто-народної мови. Жива, барвисто-блискуча і в туж нору — простодушно-гумористична, она : вільна від усякої кованости і потужної робле- ности, що так неприємно вражає в писаних су
часних авторів, особливе галицких.*)
Квітчині повісти, ми сказали, були перши
ми нарисами нашого народного житя і єго се- ляньскі типи були першими малюнками реаль
них людий України, а не ряжених, як у Котля- ревского і Гулака. Ми обмовились, що доба, в яку жив Квітка, для нас давна доба, і справді, вона здаєть ся нам тихими, туманувато-росяни
ми досьвітками, коли те, що далі від нас, ма-
*) і деяких україньских. — Р е д .
люєть ся нам ледви примітними сюжетами, а те. що близько, — видно добре і вражає нас своїм сьвіжим, пахучим холодом якоїсь міцноти і негіорочности.
Так і в Квітчиних творах.
В них не видно широких горизонтів су- спільности, в них не чути могутного руху пи
тань социяльних, не чути роботи фільософічної синтези, але від них віє якимсь чудовим диха- ням селяньскої непорочної поезиї. Квітка був син свого часу і свого народу. Наука, котрої він не добував ніде по школах, не одірвала єго від люду селяньского, і єго сьвітогляд мало чим різнить ся від сьвітогляду розумного селянина єго часу. Очи єго нї-разу не заглянули в чорну безодню все пожираючої аналізи, в ту безодню, до котрої приковані очи сучасного інтелігент
ного люду і він жив, поринаючи душею в про
міні стихійної народної віри. Тим то в єго пи
саних скрізь чуєть ся здоровий, не журний, ма- морний тон.
Ми думаємо, що як твори писані в такім тоні, Квітчині повісти мусять бути положені в фундамент читанок для народу, а особливе для молодїжи. Вони можуть зробити добрий вплив на молоді душі і положити в них початок брат- скої любови до людий і примиреня.
Не знаємо, як кому, а нам любий старо
сьвітский характер Квітчиних повістей. Єго не- затїйливі сюжети, прості і просто розповідані події єго героїв, так вигідно різнять ся від су
часних лїберально-обличительних і ліберально-
І І
родного порозуміня, з котрої при старанних за
ходах зможе виеновати ся мирна тканина. Як в Росиї Острі суперечности межи Росиянами а Поляками затирають ся, так і в Галичині но правилі комунїкацийних судинок проявляє ся змаганє, розправити ся з Русинами льоялно.
В минулій сесиї упали з обох сторін кілька ра- I зів многонадїйні заяви. >Х. Гг. Ргеззе» приходить проте з роз’єднанєм за пізно. Та і який в тім дурний розум! Она докоряє Полякам, що они побивають ся за рівноправностию в Чехії, а в Галичині противно поступають. Як би і так було, то чи має »№. Гг. Ргеззе» право до таких докорів, колиж она в с ю д и противить ся рівно- правпости з виїмкою Галичини, де Німці не ма
ють ніякого становища? Як »К. Гг. Ргеззе» на- магає сн так дуже защищати національну рів
ність, то чого не вступає ся за такою рівностию в Чехії, на Мораві, Шлеску в Стириї та Карин- тиї? Чого не скаже Італїянцям на Побережу, що
би они з Славянами не обходили ся як з парія- сами? Удавати покровительку Русинів, се хиба карнавалова штучка. Мабуть орґан лібералів хо
че в заводи піти з гумористичними дневника- ми а 1а »Г1оЬ«, »Кікегікі», «ГГпуегГаеІзсЬГе іеиі- зсЬе ХУогіе» і др. і зробити їм конкуренцию?
дача. Галичина мусить стати розсадником широкого, кріпкого і сьвідомого руху на
родного руского і лольского. Тут треба -—
поки час — нагромадити ті культурні за
соби, якими стоять і двигають ся народи.
В своїм часі, в анкеті угодовій з 1870. р., була піднесена мисль, з’утраквізувати виовни львівский університет на те, щоби молодїж руска зза кордону могла тут в нас наби
рати і науки і патріотизму і нести сьвідо- мість народну в свояси. Се була висока і щаслива мисль, котрої осущеня ми всі по
винні лише бажати. Сойм краєвий, ухва
люючи проте засноване рускої ґімназиї в Тернополи, не оскорбив в нічім прав на
роду польского, а подбав лише о дальше скріплене руского народу в Галичині, яко рускій Сабавдиї. . . .
„ Р о ІИ ік “ в справі рускій.
«Роїііік» праска під днем 24. лютого при
несла таку відповідь нашій покровительці з Фіх- тенґассе, »К Гг. Ргез8-Ї«:
»ТГ Гг. Ргеззе» — сказано там — упала вчера на капітальну карнЯвалову гадку, яка твердій єї душі дуже не до? лиця. Она ласить ся солоденькими словами до народних меньшо- стцц, іменно до Русинів, щоби їх позискати до союза з нїмецкими лібералами. Чи еї залицян- ки не сьмішні? Коли »Лис-Микита« дістав добре по шкірці, тоді пішов він до курника, щоби хитрими слівцями заманити куряток до дружби з собою. Так зробила і »№. Гг. Ргедзе.» Она про
бувала своїх макіявелїстичниїХ штучок вже у всіх сторонництв, Щоби розбити теперішну пар
ламентарну більшість. Зразу ловила Чехів при
манкою лібералізму. Відтак старала ся відорва- ти ческих консерватистів, виграваючи проти них націоналізм. Коли се не повело ся, приляг
ла до Поляків; А коли і туті дано їй гарбуза, залицяє ся до Русинів, щоби з них здїлати та
ран на розбитя більшости. Однакож »№. Гг. Ргеззе»
втратила вже всюди кредит так, що і єї пай- повійші залицяня покінчать ся гарбузом. При
тім заходить ся она дуже незручно коло діла і приходить з своїм сватанєм не в пору. Она у- казує Русинам, як мало Поляки увзгляднили їх постуляти в галицкім соймі. За рівноправностию в Чехії — каже — побивали ся Поляки дуже рішучо, про рівноправність в Галичині сказали:
гов, хлопе, стій, се друга справа! Відколи-ж взя
ло ся »Л. Гг. Ргезз-Ї» на таку любов до Руси
нів»? Що здїяла она і єї сторонництва для рівно- правности в Галичині в часї, коли Німці мали ще власть в своїх руках? Але не зважаючи на се, тенерішна хвиля не надає ся до таких ма- кіявелїстичних штучок, бо як-раз в минулій се
сиї соймовій кріпкою рукою навязано нить на-1 плаксивих писань. Може ті люди, котрих описує Квітка, і не такі були, але якось вірить ся в їх чистоту, як вірующий йме віру чистоті правед
ників часів перших християн і давних — бі- блейских. Може се любов антиквария; може се притомленість сучасною розпутицею житя, але спасибі авторови і за ті мрії і іллюзиї, котрі будять в душі читача єго твори.
Квітка добре знав свій нарід і любив |єго.
Він, несьвідомо для себе, вірив в єго долю і в єго душу. Як здоровий син здорового народу, він сьміло і ясно глядів на мир божий.
Тим-то гумор єго є простодушний, здоро
вий сьміх і коли переходить в сатиру, то не
рідко теряє всю свою сіль. Квітка не сатирик.
Дуже мягка було у него душа і дуже поверховно він тямив свою сучасність.
Все, замовлене ранї, послугує більше на славу Квітці чим на що друге, але і в него є не мало хиб.
Нічого казати, що в єго творах не можна шукати яких небудь відповіднії на сучасні пи- таня, — відповідий не тілько прямих, а хоч і побічних. То доля ґенїїв. Твори Геніїв живуть віки, і з них, як з криниці, пють десятки поко
лінь людий. А твори невеликих письменників часто не йдуть в рівень і з своєю годиною. Так і Квітка. Він иосклизну.ч ся по своїй сучастно- сти, пройшов по верху, зірвав декілька квіток своєї доби і передав їх нам. Він не був з тих юдий, що, як важкий плуг, розпанахують душу
Промова пос. Барвіньского
виголошена в розправі над справозданьм комісиї краьвого господарства о спілках рільничих на ве
чірнім засїданю кр. сойму д. 18-го 1898.
Високий Сойме!
Хоч пора вже пізна, однакож позволю собі кілька слів сказати о справозданю комісиї кра- євого господарства що до мого внесеня о ріль
ничих спілках.
Насамперед мушу замітити, що* снравозда- нє не зазначує важної ріжницї межи моїм про
ектом, а проектом правительственним, внесеним три рази в радї державній, а ріжниця та є досить значна, бо відносить ся до §. 11. прави- тельственного предложеня, в котрім нема по
тягненої виразної ріжницї між рільничими спіл
ками а заробковими. Се є точка незвичайної ваги, бо власне, коли деякі панове мали значні сумніви що до заведеня рільничих спілок, то сї сумніви відносили ся головно до ризика, яке приймають на себе участники тих спілок. Не о- дин казав: »Добре, я належав би до спілки, але як там буде зла господарка, то потім мушу сво
їм маєтком відповідати за ті шпекуляциї, які спілка буде провадити». І дійсно в иравитель- ственнім проекті', так давнішнім з р. 1893, як і пізнїйшім з 1896 р., нема потягненої докладно ріжницї межи рільничими спілками а заробко
вими. ІІредвиджував я, що найде ся тут значний
• опір що до того і що будуть підношені обави своєї години і кидають в болючі борозни живо
творне еїмя нового слова. Він не будив своєї родини, не казав їй гірких, правдивих слів а тільки щекотав по деяких поверхних струнах.
Квітчина думка носить ся над своїм народом, але не досягає нї єго історичного минулого, н ї, сучасного социяльного побуту. Вона часом пірна‘
в море народне, поринає в нему і хлопощеть ся без жадної думки, любуючи на єго блискучий,!
хвилясто-скляний поверх і не досягаючи ДО ! мутного дна.
з різних сторін* а навіть нині’ чув я приватно підношені такі обави, що один або другий буде ручив потім своїм маєтком за злу господарку спілок, за невдалі шпекуляциї. Для того я той
§. 11. обмежив (в моїм начерку §. о.) виключно лише до справ рільничих.
Справозданє головну вагу, як я се нредви- джував, мотивуючи моє внесене, положило на те, що введене таких спілок рільничих буде на- ложенєм нових тягарів на людність. Є то дуже легкий спосіб страшеня людности і відстрашу
вана від таких спілок. Розуміє ся, як скажемо селянинови: »Будеш нові податки платити, нові тягарі на тебе вложать» — то він поли утне і скаже: »Не хочу такої спілки, анї нічого». Отже мені здає ся, що тут комісия за далеко пішла, висуваючи, се нове обтяженє людности, котре стало би наслідком заведеня рільничих спілок.
Вже при мотивованю мого внесеня я звернув на се увагу, що передовсім обтяженє таке бу
ло би надзвичайно незначне. Випала би може одна корона на середного господара, а в порів- наню до самої ціли і задачі, яку би мали спіл
ки осягнути, є се обтяженє так незначне, що не може бути перепоною до- заведеня тих спі
лок. Але я також указав на другий спосіб, як
би можна се обтяженє обминути і то не є мій власний помисл, не є це, видумка взята з воз- духа, але гадка піднесена в Бавариї, де в та
мошнім соймі посол Рацінґер предложив також подібний проект. Він звернув також увагу на се, що головною причиною опору против спілок бу
де для людности се нове оподатковане і що для того она може неохотно прийме сей проект і у- казав на те, що там на середного господаря се обтяженє не винеслоби більше як 1 марку (мень- ше більше як наша корона), і що можна би в той спосіб прийти людности з помочию, що так як для товариств госнодарских правительство дає субвенцию, так само можна би і тут тим спілкам рільничим уділяти субвенций на покри
те тих потреб, які они мають.
{Дальше буде.)
Вісти політичні.
»Хаго<1иі Ьізіу» Ґреґра стрілили кулею в пліт, зазиваючи австрийских Славян до при- нятя московскої мови яко такої, котрою би веї Славяни мали межи собою порозумівати ся. Ми радили би п. Ґреґрови зробити початок і реда
гувати свій дневник па дальше московскою мо
вою. Се буде для нас крітерия, о скілько єго гадка розумна?
Деякі дневники віденьскі велять собі те
леграфувати з Пешту, що спільні делєґациї ма
ють зібрати ся з кінцем літа або з початком осе- ни. Вибори до делєґаций мали би однакож від
а т и ся сейчас по відкритю державної ради.
молодїжи єго твори, під добру годину, — сущий клад.
Нехай земля єму пером!
II. Нагідка.
Україиьскі мельодиї.
КЛЯТЬБА.
Аіце забуду тебе, Іерусалиме, Забвена буди десница моя!
З погляду естетичного, єго повісти теж не без хиб. Вони розтягнені і обважені непомір
ним грузом сентиментального балаклїйства і єлейних пієтичних мрій. Типи єго не веїгда ре
альні, а часто покриті густою завісою роман->
тичного туману. Дуже часто автор любуєть ся на своїх героїв з якоюсь нудною закоханою усьмішкою. Він сам прикидаєть ся простаком і часто непомірно підкреслює простоту свого на
роду. Гумор єго здоровий, але під час штукова
ний і майже веїгда — підсоложений. Старо
сьвітский гумор. Та і загальне вражінє від єго писаня остаєть ся в душі читача як від чогось старосьвітского, забутого, пережитого, але в той- же час — наївного, милого.
Старосьвітский був чоловік Квітка, але до
брий, гарний чоловік. Плакали над єго творами наші бабки, правди нігде діти, — плакали в мо
лоді літа і ми самі, та може плакати муть і наші діти. Бо ми ще таки раз скажемо, що для
Коли забуду, Україно, Тебе я, радосте моя,
Коли погасне в грудях сина Огонь коханя, і твоя
З докором тінь над мною стане, — О, хай у той нещасний час Як грім ударить божий глас, І час останній мій настане!
Коли я зрадником зроблю ся Вам, заповіти юних літ, Коли від вас я одверну ся, Чужим богам піду во слід, — О, хай безслідно я загину, Щоб більше сьвіту не сквернить, І хай прокляття прогремить Над мною в ту страшну хвилину!
Наум Чермак.
бідних Чехами томлених Німців.— Рівнож і »Ґа- лїчанін* випер ся в послїднім числї свого ви
давництва ’ (25 лютого) всякої солїдарности з . Д і лом*. Помістивши .Осторогу львівского ми
трополичого Ординарияту для .Діла* і перед «Д і
лом*, видану на днях, «Галїчанін* каже дослов- но: .Мьі, які, извістно, не принадлежимт, к'ь приклонникам'ь стремленій и проповідуємьіхт, .Діломт,* идей, мьі находимт, ся ст, єго напра- вленіемт, В'Ь ностоянной открьітой борбі*. .Д І
ЛО*
може тепер на сьміло приложити до себе статю написану недавно на адресу руских пос
лів під заголовком: »Бег МоЬг ЬаЬ зеіиеи Ніепзі
§еіЬаи«. Пішло «Діло* в д у б и н у , куди виси
лало також недавно руских послів. Оправдалось се, що ми предсказували, що кацапи лише на те зсолїдаризували ся з народовцями, щоби їх розбити. Пане Романчук! Деж ваші надії, що сполучивши ся з кацапами ви вилічите їх з ре
негатства, що они зречуть ся своїх мрій і ося
дуть в таборі народовецкім? Мабуть оправдалась на вас пословиця: »/Яара1 когак Таїаггуиа, а Таіагяуп га ІеЬ Іггупіа*. Та не лише держить Марков вас за чуприну, але мабуть держить вас (уважає) за помело, що стерло ся і не годне вже вимести печи. Тому і каже: >Мьі не нале- жим'ь кт> приклонникам'ь стремленій и идей
«Діла*... Дослужились наші!.. Нівроку!
— Аграрний социялїзм
на Угорщині. Один з лі
беральних навіть дневникїв пише між иньшими про аграрний рух таке: «Головною нручиною аграрних розрухів є та обставина, що убогі за- рібники рільничі думають ще завеїгди, що они цілий рік мусять жити з того, що зароблять в жнива. Та житєві відносини змінили ся, ціни продуктів упали, публичні тягарі взросли, а що
денно з зростаючими потребами житє коштує дорозше. Для того потреба осьвідомити рільно- го робітника, що він мусить шукати собі побіч
ного зарібку через годівлю домашного птаства, через пчільництво, садівництво і т. и. Сли се
лянин буде мав з чого жити, не буде він со- циялїстом. Найнебезпечнїйший агітатор соция- лїзму
єтемнота. Як довго в Угорщині по 600.000 дїтий річно іїозістає без науки і учителя, то й найбільша армія не буде в силї навчити їх ро
зуму. Інтензивна просьвіта народна і інтензивна господарка разом з отворенєм нових жерел за
рібку провадить до санациї невидержимих від
носин*. — Рецепту, що правда легко і скоро написано, але виконане?
— Маленький пасажир
переїзджав онодї через Львів. Був се хлопчина, не більше як чотиро- літний, котрий сам один, без нічиєї опіки відбув подорож з полудневої Америки. Родичі дитин виеміґровали перед двома роками з повіту кіц- маньского до Америки. Небавом померли там обоє на жовту фебру, полишаючи малого Іван
ка одинїеїнького серед чужини. Але найшли ся милосерні люди, котрі зложили ся на оплату коштів нодорожи до Кіцманя і повісивши сиро
тині’ табличку з докладною адресою громади приналежности а також просьбу до подорожних о опіку над малим бідаком, виправили єго в дорогу. Так на корабли як і на зелїзних доро
гах дізнавав хлопчина зичливої опіки. Зі Льво
ва виправлено малого пасажира до Кіцманя на Буковину.
— Збожеволів через льотерию.
Перед кількома днями лучив ся у Відни дуже сумний випадок, що становить о'одну карту більше невеселої істо- риї льотериї. Жертвою єї упав купець Вячеслав Краль, родом з Лїтомернць, живучий з числен
ною родиною в страшній нужді. Краль грав без памяти в льотерию і втратив на ній більшу часті, свого маєтку. В кінци убгав собі в голову, що мусить конче відзискати викинені гроші, а відтак занехає гру цілковито. І справді’ підчас недавного берненьского тягненя виграв Краль терно в квоті кількох тисяч золотих. Однак ви
грана справила на нїм таке нотрясаюче вражінє, що дістав помішанє ума. Краль надягнув на се
бе фантастичне одіне і з хоругвою в руках а піснею на устах ходив цілими днями від церкви до церкви і роздавав гроші межи бідних. Не
щасна родина з трудом відшукала божевільного і віддала до шпиталю. Ціла виграна щезла без сліду, а родина остала без кусника хліба.
— Нещаслива пригода.
Горальник в Зазулицях Ришард Ґрундман, узрів на малім пальци пра
вої руки чорну плямку. Занепокоєний тим удав ся о пораду до лікаря в Залїщиках і виповнив єго вказівки. Але на другий день попав неду
жий в сильну горянку, дістав вомітів, стратив притомність і незадовго помер. Показало ся, що небіщик пускав кров товариш, що була зараже
на вугликом і скалічив ся в палець, наслідком чого заразив собі кров.
— Напад циганів.
До села Каменична в Чехах вдерла ся ватага циганів і загрозила публичній безпечности, а навіть напала на війта. Небува
Оба правитедьетва Одержали би через те сво- бідну руку, независиму від внутрішно-полїтично- го розвою відносин в Австриї.
Віцемаршалок чесного сойму, Ліпнерт, в пись
мі до >ТЇ. £т. Ргєєз-п* ударяє сильно на сойм чеекий за те, що там прийде під обради адре
са до трону. В адресі’ сїй має бути в ювілей
нім році панованя цісаря сказано, мов на нару
гу, що ярмо централізму було погубним для ацетринских народів. Ческа февдальна шляхта не повинна прикладати рук до такого терориз
му (!). Се розділить ще. більше жителів Чехії.
Як довго Чехи не' склонять ся до уступств, так довго буде зростати німецкий радикалізм.
Шенерер їздить від якогось часу по різних місцевостях ческо-нїмецких враз з своїм найми
том політичним Іром і піддержує по змозі об- струкцийного духа на народних вічах. Німцям, що случайно вдали ся в які-небудь переговори з правительством, виявляє він всюди свою »по
горду». Рівнож і накликує він Німців, щоби вже раз отрясли ся з ярма жидівского, в котрім хо
дячи они здеморалізували ся. Хоч бар. 1 авч не видав ще змодерованих язикових розпоряджень то Шенерер з гори вже заповідає обжалованє цілого кабінету.
XV. Та§Ь1аМ« заповідає сецесию Німців з праского сойму з нагоди дебат адресових і ка
же, що се буде причиною нової обструкциї в дер
жавній раді. Дебата адресова має почати ся нинї в суботу. Німці не являть ся вже в соймі до кінця сесиї.
Моравскі «ЬН
оуєХоуіпу* називають тепе
рішнє положене критичним. Нїмцї стоять уперто при домаганю, щоби правительство передовсім знесло язикові розпорядженя, а натомість внес
ло проект язикового закони.
. »Ьіпгег УоІкзЬІаіІ* каже, що парламента
ризм знищений обструкциєю мусить оперїи ся на нових підставах.
Любляньский сойм посеред окликів: жівіо!
ухвалив одноголосно вислати до цісаря ювілей
ну депутацию.
Адвокат Золі, Ляборі, вніс алеляцию до ка- сацийного трибуналу проти засуду.
»І5ег1. Та§Ь1а41« приніс з ІІешту неімовірну вість, що кн. Вітовд Чарторийский (син Юрия) має стати Губернатором Крети яко далекий сво
як (?) кн. Фердинанда болгарского. Кн. Вітовд був на днях на авдиєнциї у султана, але лише яко турист. ________
Н О В II Н К ТІ.
— Стипендиї.
Намістництво надало опорожне- ні стипендиї з наукового фонду, призначені для рускої народности в квоті річній но 105 зр., по
чавши від шкільного року 1897/8 слухачам прав:
Григориеви Зацерковному з IV. року і Носифо- ви Матіясови з І. року і слухачеви фільозофії Михайлови Галущиньскому з І. року на львів- скім університеті’. — Анна Лїтиньста, силою при- слугуючого їй права, надала спорожнену стипен
дію з фондациї ім. Модеста Хоминьского в кво
ті річних 200 зр., почавши від року шкільного 1897/8 Володимирови Боровцеви, ученикови IV.
степеня одноклясової школи народної в Камін- цї-Боброїдах, своякови фондатора.
— в Гошівскім монастири відбудуть ся сего року перед Великоднем реколєкциї для духовень- ства. Реколєкциям проводити буде Преи. ігу
мен дрогобицкий о. Лончина а зачнуть ся они дня 14-го марця, т. є. в понеділок по полудни о 4. годині і тревачи будуть через 15, 16 і 17-го до четверга. Точний порядок подасть ся намісци.
З огляду на місцеві обставини Всч. оо. учасни
ки реколєкций зволять взяти з собою постіль і зложити 4 зр. на покрите коштів харчу, опалу і обслуги. Зелїзнича стация до Готова є Болехів, звідки за пів години Можна фіякром прибути на місце.
— Консолідация рве ся!
На днях умістило . Д і ло* допись з Відня, в котрій сказано, що »Сїч<
ухвалила одноголосно, зірвати всякі зносини з кацапскою .Буковиною* у Відни, ба навіть не подавати товаришам .Буковини* чесної народо- вецкої руки. Причина розриву лежить в тім, що члени .Буковини* зсолїдаризували ся з прочи- ми славяньскими студентами проти нїмецких буршів, а .Січовики* (на чолі молодий Таняч- кевич і Сембратович) загоріли симпатиєю для
лий перестрах огорнув цілу громаду. Візвано жандарме рию і перед нею доперва утекли цига
ни до л’їса. Тут арештовано кількох напасників, коли один з них замірив ся на жандарма соки
рою, той вистрілив і положив цигана трупом на
місци. й
— Процес Золі
дав ся почути иариским те
атрам. Тамошні дневники доносять, що публи- ка через цілий час процесу Золї, маючи до- ста комедиї в палаті справедливости, дуже сла
бо учащала до театру; деякі впевняють, що кріза та доведе до руїни кілька приватних те
атрів, видержуть єї тілько субвенціоновані.
— Зьвірска мати.
Настя Капасова, з Лозови в повіті тернопільскім, вдова терпляча на е т - . лєпсию, замордувала дня 12-го лютого встраш-' ний спосіб свою 14-місячну дочку Иосифу. Роз
порола дитині живіт і повиривала всі внутріш- ности, так іцо цілий діл живота випорожнила, витікаючу кров зібрала до посудини і випила, а опісля пішла до сусіда і сказала: »Я вже свою Юзефку вбила, щоби довше не мучила ся*. Старша дитина 8-лїтна хотіла кликати о по
міч, але мусїла сховати ся перед матїрю під, ліжко. Страшний той злочин свовнила Канасова імовірно в приступі божевільства, хоч виглядає на здорову. Єї арештовано і заряджено слідство.
— Дрібні вісти.
Цісар Франц Йосиф переслав Св. Отцю желанц з нагоди Єго 20-лїтної коро- нациї. В відповідь папа уділив цїсареви і цілій єго родині апостольского благословеня.— Львів- ский магістрат призначив 500 зр. на видатки ювілею в честь Папи. — Ір. Казимир Баденї опустив з родиною Ніццу і удав ся до Риму на кількадневний побут; до Галичини поверне з кін
цем марця. — Літературні сходини устроює ре- дакция Літературно-наукового Вістника що су
боти в товаристві ім. Шевченка, де відчитуєсь недруковані твори і отвираєсь над ними диску- сию. - Емеритований гірник Іван Зиґмунт пе
реходячи онодї улицею в Яворнї упав так не
щасливо, що убив ся на місци.
— Афоризми.
Характер женщини обявляє ся в єї суді’ про другі женщини. — Від голови найрозумнїйшого чоловіка ще спорий кусень дороги до зьвізд. — Стягаючи богів на наш уро- ; вень, не станемо через се близше них.
Т е л є ґ р а м и .
Відень,
26. лютого. »®. Гг. РгЄ88Є« велить собі телеґрафувата зі Львова, що сторонництво д-ра Ебенгоха стоїть кріпко при теперішній пар
ламентарній більшости. Небавом збере ся парла
ментарна комісия правиці у Відни.
Прага,
26. лютого. Посли Страхе і Ніче поставили на вчерашнім заеїданю внесене на заведеенє V. куриї при соймових виборах. — На звісну інтерпеляцию посла Іра відповів на- містник, що не істнує таке розпорядженє, котре наказувало би урядникам і учителям виступити з антисемітских товариств. Вчера ухвалили нїмецкі посли сецесию з сойму з початком ад- ресової дискусиї. Хагобні Ьізіу перестерігають правительство перед оголошенєм нових розпо
ряджень язикових, котрі Чехів не можуть вдо
волити. — На вчерашнім заеїданю ухвалено ви
слати до цісаря депутацию з 30 послів під про
водом маршалка з «ягоди ювилею. В часі ухва
ли повставали всі посли з виїмкою Вольфа і 5 націоналів. Вольф хотів промовити, але не міг прийти до слова, бо оплески заглушали.
Прага,
26. лютого. П. Лїперт осьвідчив на нинішнім заеїданю: Позаяк комісия, з котрої Німці з заложенєм протесту виступили, предло- жила проект адреси, містячої самі неумірковані ніякими взглядами жалоби, то Німці заявляють урочисто, що придержують ся одноцїльности австрийского цїсарства. Німці не могли припу
стити навіть, щоби прийшла на дневний поря
док адреса така, що звертає ся проти всего, що Німцям є дороге. Заявляємо проте урочисто, що ані в тегіерішних ані в слідуючих нарадах сойму не возьмемо участи. По тій заяві оп у с т и л и н їм е ц к і п о с л и сойм . По мотнво- вашо адреси заявив намістник, що правитель
ство не годить ся з правнодержавним станови
щем адреси.
Петрбург, 26. лютого. Цариця захорувала на віспу. Кромі сего терпить на запалене уха
кашель.
Олїйок з лупин оріхових до Фарбованя волося.
Недорівнане средство надаюче сивому во- лосю первістну єго барву натуральну. Дїлає відмолоджуючо і на волос, надаючи єму за
разом знаменитий полиск і мягкість.
19 Цїна Флякона 75 кр.
