ч . 110. Львів. Второи дня 19 (З І) мая 1898. Річник !II.
Передплата
аа «РУСЛАНА» в и н оси »:
в Австриї:
вв цїяжй рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
■а чверть року . . 3 р. ав.
аа місяць . . . . 1 р . ав.
За границею:
аа цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
»» --- - . —--- ■»..
РУСЛАН
.Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не вовьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.. — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
- -
Виходить у Львові щ о дни
крім неділь і руских сьвят 0 ГОД. 6-ій пополудня.
Реданция, адміністрація і експедиция «Руслана» під ч. 9 ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Ляндонского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертав ся лише на попереднє застережене. — Рекламації! неонечатані вільні від порта. — Оголошенії зви
чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді
сланім» 20 кр. 1іід стрічки. По
дяки і приватні донесена по 15 кр. від стрічки.
г
г
Постепенно !
«Славяньский благотворительний комі
тет < в Петербурзі відбув минулого втор
инна під проводом Гр. Ігнатієва ювілейні збори 30-лїтного свого істнованн. Ґр. Ігна
тієв, відкриваючи збори, не лише пожелав комітетові! дотеперішних у с п і х і в , але і прояснив головні моменти ДІЯЛЬНОСТІ!
і змаганя єго. Славяньска ідея, по словам ґр. Ігнатієва, приняла ся не лише в Росиї але розширилась — дякувати пособіям ко- мітета — і на п о з а р о с и й с к і с л а в я н ь - с к і к р а ї. Росия своїм істнованєм ободрює Славян, боронить їх і вливає в томлених Славян надію на лучшу будучність. «Ми*
— сказав Ігнатієв— »віримо в славну бу
дучність Росиї і, не закладаючи рук, хо
чемо трудити ся для основної ідеї славянь- скої Кирила і Методія(’)*. По річи Ігнатієва обговорював Кірґієв потребу ширеня ста- рокатолицизма, а проф. Ламаньский гово
рив про а в с т р и й с к и х Славян. Як? — сего не розказало «Новоє Время* в своїм справозданю про сї ювілейні збори »Слав.
благотв. комітетах.
К о р о т к а ся р е л я ц и я г о в о р и т ь д у ж е б о г а т о . Три уступи впадають імен
но в око: Провіренє, що дотенерішна діяль
ність »Сл. благотв. комітета« межи Славя- нами мала успіхи; що ідея славяньска — все одно що обєдиненє московске — роз
ширила ся у Славян позароснйскнх і що
«комітет* інтересує також австрийскимн Славянами, стараючись посеред них защі- нити старокатолнцизм і вливаючи в них надію, що по «обєдиненю* буде їм вже лучше...
Ми не будемо входити в розбір нита- ня, якими успіхами може новеличати ся
«Слав. благ, комітет* між другими сла- вяньскимп народами? Пас обходять лише успіхи, якими може похвалити ся сей ко
мітет в Г а л н ч и н ї,
„Іп йеіпет КісЬІв й і ісЬ (1а$ А1І Гіік1еп“.
(Дальше.)
І такі статті вважають ся за енравоздання з безпосередного вражіння. О, ні! безпосереднє вражіння буває тільки од твору, а не зачіиа авто
ра його; тай в за га л і критиці підлягає тільки твір, а не автор і його жнттє, про те д. Лівобічному треба було занотувати при розгляді »Двох доль», що д. Мордовець відомий всім »создатель ка
цапсько хохлацького алїансу». Минаючи вже те, що до достот і хиб «Двох доль» се зовсім не сто- суєть ся, ми поправдї не розуміємо, що власне розуміє д. Лівобічний під наведеним в горі ви
разом; може те, що д. Мордовець виступав кіль
ка раз в обороні україньскої справи в россійсь- кі пресі, або те, що дякуючи між ииьшим і йому до україньского руху прихилили ся симпатії дея
ких відомих прогрессивних письменників росийсь- кпх? Сором і одповідальність за ці безсоромні слова складаємо цілком на д. Лівобічного. Ми могли-б дати ще богато прикладів, аби показа
ти, як правдиво і безсторіннє написані сї розпра
ви, але вважаємо, що й сего досить.
Про те суть і иньші погляди. Так наприклад д. «Читач з України» називає статтю д. Лїво-
У спіхисутьі то д у ж е з н а ч н і. А що
би нас не посуджувано о необєктивність, то ми наведемо передовсім статю, уміще
ну «обєдиненим* Галичанином Драгомі- рецким в С. «Петербурских Вєдомостях*
з 26. цьвітня с. р.
В статі сій, Драгомірепкий, згадуючи про факт, що галицкий сойм зложений
»изт> враждебнаго русскому народу еле
мента*, відкрив ч е т в е р т у р у с к у ґ ім п а зи ю в Тернополі!, поясняє дуже докладно, які успіхи осягнув вже »Слав. благ, комі
тет* в Галичині. Він каже іменно, що в Га
личині лише дві часописі >Д"Ьло< і »3оря«
— меньшість — п р о п а г у ю т ь с е п а р а ти зм м а л о р у с к и й , намагаючись витво
рити окрему від московскої літературу.
Крім сего сепаратизм сей піддержують ще ґ ім н а з и ї як і взагалі школи і прави- т е л ь с т в о . Але б і л ь ш і с т ь « р у с с к о г о * н а р о д а в Г а л и ч и н і с т р е м и т ь до «ду
х о в о г о о б є д и н е н я * з Р о с и є ю . Біль
шість та витворила вже язик «приближа- ющін ся кч, общерусскому лнтературному язику* і шипе таким-же язиком. І тут Дра- гомірецкий вичислив всі ті письма і лю- дий, що заходили і заходять ся по нині в «русском Подкарнатью* біля «духового обєдиненія* з Росиєю.
На першім МІСЦІ! в списі стоїть, розу
міє ся, «Галичанин!)*, а за ним слідують:
«Православная Буковина*, «Буковиньскія Відомості!*, «БесЬда*, «Русская Библіо- тека«, «Литературньїе Сборники Русскон Матицьк, »Страхонудгь «, «ВЬстник!. Народ- наї’О Дома*, «Наука*, «Русская Рада*,
«Русское Слово*, «Просві'.щеніе*, «Селя
нин!) «, «Листокь*, «Книжки Общества Кач- ковскаго* і др.
З писателїв же, що трудили і трудять ся невтомимо над ,,духовим обєдиненєм“ , вичислює Драгомірецкип такі лнчности, як:
Головацкий, Адольф Добряиьский, Іван На- умовпч, Богдан Дїдицкий, Петрушевич, Зу- брицкий, Шараневнч, Свистун, Гушалевпч, І
бічного «одною краплею правди», що нею д. Лі
вобічний «бризнув на стоячу воду!» Автор об
винувачує критика в фальсіфікациї, критик не винравдовуєть ся в сім, а читач з України ка
же, що ся розправа єсть є д и н а к р а п л я п р а в д и . Який тяж кий сором читати се в с е ! Не вжеж загублено й останнє розуміння правди?
О, тоді нема чого дивуватись критику, коли він за вчинок, що повинен викликати огиду, одер
жує ще назву сьмілого вістника правди! Щож Теї таііге, іеі уаіеі! який читає такий і критик!
Але минаючи всю неправду заміток, зліс
ний тон «який годив ся би « М о с к о в с к і м В є д о м о с т я м » і нашому «Кі є в л я н ін у», ми интаємо, хто писав сї розправи? Вони, як ве- деть ся у нас, підписані псевдонімами: Читач, Лівобічний, д. Руслан. Д. Читач пише: «Темрява боїть ся сьвіту» і ся аксіома справдилась на їх псевдонімах.Очевидячки шановні добродії сороми
лись підписати під розправами власним імям. В за
галі ні в одній лїтературатурі ми не зустрічаємось з таким неприємним фактом, я к у н а с :з с е ю без- лїчю псевдонімів. Буває так, що письменник ви
бирає собі один псевдонім і увесь час підпису- єть ним, тоді сей псевдонім стає літературним імам. Так на ир. робили і Ж орж Занд, Щедрій і др. поважні літератори, але у нас стало мо
дерним мати по кілька псевдонімів і таким ро-
Залозецкий, Хиляк, Ник. Устиянович і бо
гато других. «Се* — каже — «люди, що становлять гордість «галицко-русскаго* на
рода, єго просьвітителї, руководителї і уче
ні*. їх змаганєм було і є: « п о с т е п е н н е зближене місцевого книжного язика з »об- щерусским літературним язиком*.
Як бачимо, то вязанка сих успіхів
«Слав. благ, комітету* на галицкій Руси досить спора, так, що ґр. Ігнатієв міг з чистою совістию і з гордостию пожелати собі і членам «комітети* о б и л ь н и х пло
дів на поли пропаганди панмосковскої.
Трицять літ заходить ся «Слав, бла
готворительний комітет* над ширенєм так званої «ідеї славнньскої*, а в нас минуло як-раз ЗО літ від хвилі, коли Богдан Ан- дриєвич проголосив «адін народ*. Анахро
нізму нема. З того часу росла посеред нас пропаганда московска. ширила ся, кріпила ся, поки в 1897 році через так звану »ко н- с о л їд а ц и ю * не обєднила і значну части
ну »сепаратнстів-народовцїв *.
Не знаємо, чи член «комітету*, проф.
Ламаньский, здаючи на зборах специяльно справу з того, о скілько пропаганда иан- московска воплотила ся вже посеред ав- стрийскими Славянами, згадав і про до
вершену в нас « к о н с о л їд а ц и ю * і про недавнє львівске віче? Як ні, то подаємо до єго відомости, що львівска експозитура панмосковитизму у п о р а л а ся в ж е ща
сливо з частиною народовців галицких і обєдинила їх цілковито. Прапор націо
нального малоруского сеператизму, так ду
же небезпечного для славнньскої ідеї)?!) Росиї, передав вже давно п. Романчук—
Маркову і то за дуже дешеву ціну, бо за м н и м е піддержуване своєї кандидатури — сесіє своїх иять кандидатур — до ради державної. Ііроф. Ламаньский яко спе- цияльний покровитель галицких Русинів буде міг через рік на зборах комітету ска
зати, що «пособія*, ужиті на пропаганду
«духового обєдиненія* галицких народовців
бом автори мають м ож ливість видавати свою думку та голос кількох людий, або навіть спе- рати ся на себе самого, або під новим псевдо
німом скласти діфірамб своїй дїяльности. Справ
ді «темрява боїть ся сьвіту». Звертати все на небезпечність з боку політичного тут нема ра- циї, літературна критика до політики не стосу- єть ся. Але колиб тйкі патріотичні вигуки, яки
ми сповнив свою статю д. Руслан, прочитав і сам наш київский невсипущий аргус, вони викликали-б у него тілько легку усьмшіку на у- стах. Отже, хоч ми не можемо знати, хто властиво написав сї розправи, за те можемо сьміло ска
зати, що написала їх зовсім нелїтературна лю
дина.
Коли критики вважають усіх А, Б, В, Г вете
ранами, то се одно слово повинно викликати пошану й повагу до них, а не зневажливий сьміх. Ж аден воїн не сьмієть ся з старого по
карбованого жовніра, який вже не має сили три
мати в руках меча. Єго рани і карбіжі одер
жані в обороні вітчини викликають повагу у вояків молодих. Правда у деяких диких на
родів був звичай «нзбієщя старцев», але тож не приклад для нас. Ми бачимо нераз в літературі, як нове поколїнє письменників, незадовольняєть ся школою старших, воно засновує свою школу виголошує свої принципи, так на ир. робили ро-
— 2 — з ґенеральним штабом наймитів москов-
ских, не п іш л и м а р н о .
»Любимець« галицких народовцїв-се- паратистів лежить вже в раменах — мо- сковскоїекспозитури, а п о с т е п е н н о прий
дуть і дальші успіхи....
Головна запора для ц і л к о в и т о г о обєдиненя лежить лише в рускій патріо
тичній молодежи, Барвінщуках, школах, ґімназиях, університеті, в соймі, в австрий- скім правительстві і в тій обставині, що галицкі Русини не змогли ще доси одуше- вити ся нї язиковим указом Александра II.
з 1876 р. для України, ні м о с к о в с к о ю ідеєю славяньскою....
Брідска ґімназия а Русини.
(Статя надіслана).
(Конець.)
В такий отже примітивний та через те важкий спосіб пробивалось сьвітло нашої націо
нальної ідеї крізь мури кацапскої ґімназиї, та здобувало одиниці для себе. Загал однакож як стояв так стоїть і доси »непоколебимо«. Вла
стиво не є се сьвідоме кацапство, москво
фільство, лишень якесь наслїдованє кацаиства, нездеклярована поява, а полягає головно в тім, що уживаєсь при підписі' раїгопітіспт, на кож- дім кроці чути «господине* і «иоштениє*, як не меньшою цїхою тих людців є, нічого, що руске, не читати. Не дїєсь те в наслідок посторонних аґітаций; такий боляк в орґанїзмі рускої моло- дїжп, викликують усї ті анормальні відносини о яких я вже споминав.
Вийшовши з ґімназиї творять ті, що сто
ять кріпко при девізі' «пай буде як бувало*, по
між молодїжию сили навіть неґативної варто
сті!. Кладуть особлившу вагу на те, що знають дещо більше по нїмецки, та ба, колиб прийшло з Німцем побалакати об чімсь поважнїйшім, то вийде се не так дуже славно! А найсумнїйше є те, що не дізнавшись в школі нічого, або ду
же маленько про свій нарід, уважають за зли- шне і маловажне поступити в перед, та вірні своїм засадам стають кандидатами на зера в на
шій суспільності!.
Розваживши отої обставини, мусить кож- дий здоровомислячий чоловік прийти до заклю- ченя, що коли залежить нам на нашій молодї- жи, новинни ми ся старати всіма силами, при
вернути в тій ґімназиї такі відносини, котрі-б уможливляли інтелектуальний розвиток усіх учеників в нашу користь. Найголовнішою запо- рою є — поминувши сегорічні пересьлїдованя Русинів — задержанє на дальше викладової мови нїмецкої. Неменьше причинявсь до погор- джуваня своєю гідностию національною, як передше вже сказано, надобовязковість науки руского язика, та маловаженє єго зі сторони мі- родайної. Коли пр. на 8 Русинів-матуристів в р.
1896 училось руского 6-ох, а з того лишень
манїсти проти клясиків, реалісти проти роман
тиків, сімволїсти проти реалістів і навіть дека
денти висловили власні принципи. Але деж прин
ципи, деж школа наших нових критиків? Нічого сего нема, єсть тільки фальсифікациї, ущипливі вирази, лайка і ганьба.
У нас нема критики, бо коли би ми мали хоч трохи дійсне критичного погляду, такі роз
прави не побачили-б сьвіта. До кождої дїяльно- сти людина новинна мати якогось ценза, швець, кравець, тесля повинні скласти іспит в Ремес- ницькій Управі, тільки українським критиком і літератором може бути всякий, хто вміє три
мати перо в руці. О всьому винні редактори, тільки вони; вони допустили в храм літератури людий, яким не дороге ні власне діло, нї власне письменьство, ні власні олтарі! З сьвятого сві
тича критики, який осьвічує шлях штуці, вони зробили вогонь палія. З слова критика зроблено якусь тарчу, за яку безпечне ховають ся кати- напастники.
Ми згоджуємось з редакциєю Буковини, що вільне критичне слово єсть єдиний ратунок лі
тератури, але те слово повинно бути й розум
ним і чесним. Ми згоджуємось і з тим, що справжньої критики у нас не було, (минаючи розправи д. Франка, Грушевського і др.), але
двох нас питано при матурі з того предмету а з прочими то сяк то так покручено і дано лишень ноту в сьвідоцтві, то таке поступованє будить очевидно байдужність та погорду до свого рідного.
Аби отже першу запору усунути, аби мо- лодїж наша у брідскій ґімназиї не заснїчува- лась через нїмецку викладову мову — є єди
на конечна зарада у т в о р и т и , побіч істную- чої, я к н а й б о р ш е р у с к у ґ ім н а з и ю в Б р о дах. Не є се жадна мрія. Хто цікавить ся сею справою, зволить терпеливо пійти дальше за мною, а побачить, що потребу такої ґімназиї узасаднюють не лиш мої на фактах оперті ви
сновки, але також статистичні дати що до та- мошпої молодїжи (беЬиІЬегісЬі їїїг їїав ІаЬг 1897).
В р. 1897 при кінци II. курсу було в тім закладі' загалом 502 учеників, а іменно 223 жи
дів, 155 Поляків і 124 Русинів; в І. клясї в обох відділах було Русинів 33, Поляків ЗО, а жидів 45. Дати ті вйказиють, ще раз позтаряю, скіль- кість з кінцем другого курсу; отже з початком року шкільного мусїло записатись до І. кляси около 40 Русинів, коли по двох курсах лиши
лось ще 33. Коли дальше поглянемо на дати у висших клясах, спостережемо, що процент Русинів і Поляків за сильно зменьшаєсь в порів- внаню з процентом жидів (н. пр. в VI. кл. було в р. 1897 Пол. 8, Рус. 5, а жид. 20; то в тім разі судячи пересічно, зменьшив ся процент Русинів і Поляків в четверо, наколи жидів відпало в про
тягу 6 літ половина). ІІовисша обставина дока
зує наглядно, що усунене нїмецкої мови викладо- вої улекшило би науку в загалі, а через те фреквенцию нашої, молодїжи побільшило би.
Зваживши ще обставину, що в р. 1888 записа
лось до І. кл. 21 Русинів, а в р. 1896 около 40, то побачимо, що цриплив Русинів за тих 8 літ подвоїв ся — і вели так дальше пійде, то не
бавом становили-б Русини велику силу, коли-б не ріжні перепони. В кождім разі поминувши всякі припущена, 40 Русинів в І. кл. се вже аж надто вистарчаюче число, потрібне до утворена для них окремої рускої ґімназиї, де би не по
требували боротись з т р у д н о с т я м и н їм е ц кої' м о в и , тим більше, що інструкторів до по
мочи они не в силі брати, бо се переважно се- ляньскі діти, — де би не голюкали на них: У/ег кине ВїїсЬег ьісЬ ап/д)8<9іаГ£ец іт к ія ш іе і«і, <1ег
Іа іщ і пісЬі. ҐІІГ8 Оуіппачіит — де би одним сло
вом могли побирату науку в з р о з у м іл и й та п р и с т у п н и й с п о с і б , а через те виходили би з відтам люди образовані, осьвічені, сьвідомі своєї задачі зглядом рідного народа, а не якісь закостенілі, заснїчені мамелюки. Тоді не малиб по що утікати Русини з Бродів до рускої ґім- назиї до Львова, де їм о много лекше прихо
дить учитись, та знов з другого боку є нара
жені на дорозше удержанє у Львові ніж в по- близкім провінціональнім місті, де житє де
шевше; а сего року виеміґровало до Львова 9, між тими 6 селяньских синів!...
_____Иньші запори для Русинів, як: надобовязко-
зовеїм не згоджуємось з тим, що «вона була довгі часи славословієм*. Вона була засобом — або запобігти в когось ласки, або оддячити та так, «щоб довго памятав!* Тепер ми маємо вже деякі приклади порядної україньскої кри
тики і бажаємо їй від щирого серця найшир- шого розвою. О скільки чесна, розумна критика причиняєть ся до розвою літератури, о стільки невдатна і небезстороння дискредитує її і де
моралізує суспільство, привчаючи зневажати друковане слово. Критик повинен бути завжди більш осьвіченим, більш розвиненим ніж сам літератор. Часами у письменника трафляють ся несьвідомо глибокі талановиті речі. Критик по
винен показати достоти твору, що складає їх, від чого вони походять. Така критика користна і для иньших письменників, читаючи її вони починають розуміти таємничі секрети худож
нього виконання. Розумна, справедлива критика підбадьорує, живить письменника, наддає охоту до творчости. Найгостріший але справедливий осуд ніколи не має злих наслідків; у письмен
ника або з’явить ся пекуче бажання позбутись уеїх хиб свого пера і дійти до перших рядів літератури, або він сам переконаеть ся в спра
ведливих словах критика і впевнить ся в свої нездатности, залишить на віки письменство.
вість науки руского язика, брак бібліотеки рус
кої, легковаженє рускої мови зі сторони офі- цияльної і т. д. зійшлиб з дневного порядку з хвилею усунена першої головної перепони, а до того не потреба великого напруженя,—жад
них сцен у Соймі! Вистарчить, щоби знайшлось з тих 40 лишень 25 родичів, котрі би зажадали для своїх синів удїлюваня науки ґімназияльної в язиці рускім, а їх жаданю вволити мусить ся в адмінїстрацийній дорозі.
Даючи отею мою думку під розвагу Руси
нів з Брідщини, гадаю, що єї радо усї тямущі люди приймуть і сподіюсь, що може знайдуть ся і такі, котрі би готові сею справою занятйсь і сю гадку в діло переведуть.
Львів 15. мая 1898.
Олекса Б а р и ляк.
ВІСТИ політичні.
Нравнтельство розвязало міску раду в Град- ци, а управу передало комісареви, радннковн намістництва, Гамер-Бурґшталевн. Причина до розвязаня сягає ще в часи кабінету ґр. Баде- нього. Тоді вже Градец демонстрував громадно по улицях. До здавленя розрухів ужито війска.
Притім пав жертвою робітник Рітиер. В часі єго похоронів прийшло оиять до демонстраций.
Рада міска, социялісти, студенти і навіть резер
вові офіцири ішли за домовиною Рітнера, ко
трий мимоходом сказавши, за житя свого сидів кілька разів в Івановій хаті за звичайні, дуже нехороші переступства. Від сего часу ііублика Градця почала бойкотувати війско. В слід за тим здеґрадовано 47 офіцирів і приділено їх до різних полків. Се долило олію до огню. Імено
ване ґр. Ґляйспаха президентом суду роз'ярило ще більше уми. Прийшло до нових демонстра- цпіі. Г ада міска, палата адвокатів і студенти університету висилали протести, а конець такий що ґр. Тун розвязав нині міску раду, а в Градци думає міску полїцию заступити державною. Рух сей викликали первісно нїмецкі націонали враз з социялїстами. Тепер социялісти відтягнули ся від демонстраций, зражені сим, що Шенерер в своїм чаеї в радї державній виступив проти внесена Феркавфа на знесене мита від збіжа.
»Ргапкі'игіі-г /і£.« каже про внутрішну си- туацию в Австриї таке: Ґр. Тун не є автором язикових розпоряджень і ему на них не зале
жить богато. Але він не може їх знести, доки між Чехами а Німцями не прийде до порозу- міия. Внесене розпоряджень язикових бар. Ґавча в тій хвили значило би одно, що викликане че
сної опозициї. А тут кожда хвиля дорога, бо парламент безчинний а справи з Угорщиною повисли в воздусї. Державна рада повинна про
те чим скорше вибрати язикову комісию, щоби воюючі сторони бодай в принципах порозуміли ся з собою. Годї вже можна буде подумати про відкликане і так ировізоричних розноря- джень бар. Ґавча.
— в » — — а — —
Але-ж чого досяга псевдокритика дд. Лівобіч
них, 1 усланів, Іитачів і иньших, що її надси
лають доміна з росийської України. Навіть най
ближчої мети — запевнити автора в його хи
бах вона не досяга. Перечитавши таку розпра
ву, повну злістних, ущипливих слів і натяків, а часом неправди — жаден автор не повірить щи- рости її, тим більш, що критики виголошують свої вироки цілком безпідставно, не повірить автор навіть щирости вражіння, яке справляє єго твір на критика і коли-б випадково той критик означив справжні хиби твору, автор не звернув би уваги на се спостережіння, прий
нявши його за тіж самі ущипливі, злістні слова.
Далі вони деморалізують наше суспільство, ви
творяють зайви, суперечки і чвари, привчають його зневажливо відноситись до критики, шу
каючи в ній якихсь особистих причин. Нарешті вони дискредитують всю нашу справу перед очами росийської і польскої публики.
(Конець буде).
з Про реляцию плат урядників пише N. £г.
Ргеззе, що правительство думає в червня пред- ложити палаті закон о підвишцї податку від цукру і сим покрити загал видатку 16 мілїоно- вого на підвисшенє плати державних урядників.
Як палата не ухвалить сего закону, то годї, що
би правительство дорогою розпорядженя підне
сло сей податок о 6 зр. на сотнарі метричнім і придбало собі потрібне покрите на лучшу пла
ту урядників. Вість ся є родом пресиї на раду державну.
У Франциї по виборах. З 581 послів пра
вительство присвоює собі 254 републиканцїв, роялїстичних 38, реакціонерів 44, націоналів 10—
разом 346 послів. Опозиция посідала би проте лише социялїстів 57, социялїстів-радикалів 74 і 104 чистих радикалів — разом 235. Однакож після обчислень опозициї виходить иньший ра
хунок. Правительственних послів було би лише 162, або в найлучшім разі 230—254 послів. Сим і толкує ся вість, що Мелїн думав уступити від управи кабінету.
Нїмеччинна заходиться коло нових виборів до райхстаґу. Доси аґітация розвиває ся спо
кійно. Вість, мов то правительство думало об
межити загальне право виборче, показалась неправдою. _ _ _ _ _ _
Н о в и н к и.
— Стан здоровля Еміненциї Кардинала С. Сем- братовича є повні нормальний. Еміненция прохо- джують ся по комнатї а при сприяючім воздусї і по бальконї палати. Вісти подавані прочими дневникамн, що Еміненция мусять оставати в ліжку, є зовсім хибні. Вправдї др. Ренцкий відвідує Еміненцию три рази денно, але не по причині грізного стану здоровля Еміненциї.
— Чи то по католицки ? З Чешанова доносять, що там онодї вдбула ся в лат. церкві місия оо.
Редемптористів з Кракова. Під конець місиї візвав оо. Редемториста вірних до такого при- реченя: «Ргаузіе^пусіе ті, ги бо сегкчгі с.Ьобгібі а» бо
ти ро гизки тб«гі<5 піе Ь§бгіесіе!« Дописуватель подає, що наводить дословно висказ о. пропо- повідника і додає, що від початку місиї позва- ляли собі оо. Редемтористи різні напасти на греко-католиків. Ми сему не дивуємо ся, коли в часі великодного посту можна було почути на місиї оо. Редемтористів навіть у Львові та
кож ріжні вискази ворожі проти греко-католиц- кої Церкві. Сподіємо ся, що наші Ординарияти розслїдять близше ту справу і постарають ся положити конець тій язві загонистих недоуків.
— В обороні руского язика Духовеньство пе- ремиского деканата рішило на соборчику з 24.
мая всїми голосами против одного не приймати від властий иисьм писаних або адресованих не по руски або не рускими буквами. Ухвала ся має обовязувати від 1. липня сего року, з ко
трим то речинцем всякі того рода письма буде сьвященьство відсилати до декана, а декан до Консисторпї.
— Стояловский і Кірґієв В своїм часі доносили польскі дневники, що о. Стояловский мав пе
рейти до Росиї, осісти в Ченстохові і з відтам ширити старокатолицизм межи польеким наро
дом в Конґресївцї. Чи вість ся опирає ся на фактах, не хочемо судити. Але те є фактом, що член «Славяньсвого благотвор, комітета*
в Петербурзі на ювілейних зборах сего товари
ства Кірґієв, виголосив, як каже «Новоє Вре- мя« довгу річ на тему сего ним «специяльно культивованого предмету*. Росия думає про за
ведене старокатолицизму в своїх границях, щоби розстроїти римску Церков а відтак найти но
вих адептів для православія навіть і між По
ляками.
— Роковини смерти Паляцкого Двяцятьлїтну гіамять смерти Паляцкого сьвяткують Чехи на днях в цілім краю з великим торжеством.
— Запомоги на місиї католицкі. Виділ краєвий уділив з суми 3100 зр. на місиї католицкі: гре- ко-кат. єпархіям: львівскій 800 зр., перемискій 300 зр. а станиславівскій 200 зр., разом 1300 зр.;
прочу часть розділено межи латиньекі єпархії а іменно: львівскій 400 зр., краківскій 600 зр.
тарнівскій 400 зр. а перемискій 400 зр.
_ Стан зас'вів. Міністерство рільництва опо
вістило справозданє зі стану засівів в половині мая. Як з него довідуємо ся, стан всіх родів збіжа є доси вдоволяючий і, сли так дальше буде сприяти відповідна погода, можна надія
тись добрих жнив.
— Громадска рада в Дрогобичи уконституова- ла ся, вибравши бурмістром Ксенофонта Охри- мовича а заступником Йос. Шраєра. В скад ма
гістрату увійшли: Леонард Висневский, Теоф.
Яблоньский, Ів. Баторович, Мориц Лїнденбавм і д-р Іс. Тавбенфельд.
— П. Ів. Савицкий, секретар міністерства скар
бу, іменований старшим радником скарбовим при галицкій краєвій дирекциї скарбу.
— Хмаролом. Минувшого тиждня прорвала ся ся градова хмара в повіті турецкім і наробила великих шкід в селах: Вовчім, Жукотинї, Лімнї і Боберцї. Град падав майже годину, покрив зе
млю майже на пів метра і лежав до другого дня. Засіви цілком знищені. Отеє доля хлібо
роба!
-- 3 виборчого руху. На округ Тернопілль-Зба- раж-Скалат появляють ся нові кандидатури.
Консолїдацийний комітет має ставити п. Бу- дзиновского, сотруднпка «Д-Ьла* і б. редактора
»Праці* на Буковині, а кромі сего мав би охо
ту кандидувати і фізик з Тернополя др. Гладишов- ский, що недовзї пійде на ненсию. В сей спо
сіб було би аж 4 кандидатури.
— Смерть з голоду. В суботу рано повідомле
но поліцию у Львові, що в домі при ул. Хору- щипи ч. 6 спостережено через вікно в однім номешканю мужчину без житя. Полїцийна ко- місия вислана на місце, найшла тіло мужчини в віці около 50 літ, помершого з голоду. Небі- щик називав ся Фердинанд Чімара і був укін- ченим фільозофом матиматики і співробітником
«ОІсдуап-и» а відтак через кілька літ *Киг)ег-а Бтеодавк-ого*. Від часу, коли покинув дневникар- ске занятє, був позбавлений всяких ередегв до житя і терпів в послїдних часах тяжку нужду.
Від тижня не виходив з дому і мабуть тоді вмер, бо тіло улягло вже розкладови.
— Недостача надзору в шпиталю. Минулої се
реди з вікна І. поверха в головнім шпиталю, з відділу положничого, кинула ся молода жи
дівка Хая Чорих Мундшток на иодвірє і по
товкла ся так тяжко, що за годину померла.
—- Смерть в погони за золотом. З Аляшки, країни сьнїгів, леду та золота прийшла така вість:
150 Росиян удало ся на Аляшку, щоби там шу
кати золота, котре находить ся після давних переказів в земля під ледівцями. Коли ті люди підкопали ся під лід, усунула ся величезна кри
га і засипала всіх. При житю осталось чотирох иньші погибли.
— «Защита землі*, — так називає ся стова- ришенє у Львові, з ограниченою (дворазовою) порукою, що на основі ріпіеня суду ще з дня 9. мая 1896 ч. 17.236, входить тепер в жіітє.
Цїлию товариства є уділяти кредиту на купно землі, на иарцеляцию більших посїлостий і на поправу господарства. Товариство приймає та
кож вкладки на процент. Дирекция складає ся з д-ра Иос. Олеськова, д-ра Вас. Лаголи і Ром.
Ьачиньского. Один членьский уділ виносить 25 зр. і 1 зр. внисового.
З Лопатина доносять до польских дневии- ків, що там засаджений підчас торжественного обходу . 100-ої річниці уродин Мицкевича »6аЬ Міскіетсісга* хтось вирвав.
— Сумна подія склала ся дня 25-го мая в Ви- тилівцї, кіцманьского повіта на Буковині. Річ мала ся так: Молода і гарна дівчина, дочка ви- тилівского коваля Емілія Брандль, навязала лю
бовні зносини з п. Антоном Ґутовским, (як сей представив ся їй) економом. Родичі панночки го
дили ся на се подруже, однако брат єї народний учитель, вивідавши, що наречений не є еконо
мом, а звичайним льокаєм, на тиждень перед вінчанєм рішучо супротивне ся сему нодружю, мотивуючи своє супротивленє тим, що він, яко учитель ніяк згодити ся на се не може» щоби єго будучий шваґер був слугою і майже при
мусом виміг се на своїй сестрі, що та дала єму слово, що за него не вийде. Давши брату слово, дотримала єго, і дня 25-го мая отруїла ся вітріо- лем. Всіляка поміч оказала ся вже безуспішною.
— І так молода, бо ледвп 18-лїтна паннавслю- бній сукни замешкає в зимній могилі.
— Громи і бурі. Дня 27-го с. м. перетягла ве
лика буря понад селом Іспасом. Один грім убив працюючу недалеко двора жінку Іхтиму Якови- шок. Другий грім вдарив в хату коло" церкви і забив жінку Софію Матрюк, а приголомшив хлопця Николу Мінтича.
— Філія «Просвіти* на округ Кути-Косів устро- їла в Неділю св. Отец 29-го н. ст. мая в Косові в Касинї о 8 годині вечером В е ч е р н и ц ї в па- мять 50-лїтного ювилея знесеня панщини і від
роджена Руси з такою програмою: 1) Вступне слово. 2) Відчить о знесеню панщини і відро
дженні Руси. 3) Деклямация і сьпїви славно звї- стного хору селян з Печенїжина.
— Розсаджений паровець на Велтаві. Комісия, що слідить причину експльозиї на парівци
«Франц-Иосиф* в Празі, дійшла, що з парового котла не лишило ся ні сліду. Розірвані кусні витягнені з води суть дуже коньчасті, з чого вносять, що сила розриву була дуже велика.
Трупів не найдено доси ніяких.
— Сегорічне літо заповідає ся дуже громович- ним і тучливим. Холод, що від неділі панує в Галичині, є наслідком градових туч, що від 18 до 25 мая мая пронесли ся день по дні по
над чесними Карконошами. В деяких місцево
стях, як Часлява, Колін, Клядрава, Хрудим і др.
град величини оріхів і курячих яєц знищив по
ля і сади до крихти. Громи убили кільканайцять людий.
Наука, штука, література.
— «Правда* ч. 20. містить: Як сьвяткували у Львові 50-літний ювілей свободи ? — Промо
ва дел. Барвіньского на заеїданю австрийскої делєґациї в ГІештї дня 23-го мая 1898 в розпра
ві над буджетом міністерства заграничних справ. — Руский інститут для дівчат в Пере- мишли. — Хазяйка і челядки. — Американь- ско-ішпаньска війна о острів Кубу. — Тринцять мілїонів надзвичайних видатків на австрий- ско-угорске війско.
Т е л є ґ р а м и.
Льондон, 29. мая. В Вешінґтонї незнають рішучо де обертає ся фльота Ц е р в е р ія ані Ш л ея. Тут хотять пускати воздушні бальони, щоби розслїдити, чи Цервері знаходить ся в Сан Яі о де Куба.— Панує велике невдоволенє супро- тив ПІлея, що не приспів на означений час до Сан Яґо де Куба то є 23. мая, коли тимчасом ви
їхав доперва ві второк 24. мая з Ціенфуґос.
Льондон, 29. мая. Воєнний кореспондент Цаііу ТеГ-^гарЬ що на приватнім корабли товаришить фльотї Шлея, доносить, що фльота та подибала минулого четверга американьскнй корабель пливучий з Сан Яґо де Куба; залога того корабля оповідала, що Церверія нема в кор
ті Сан Яґо де Куба. — Після иньших відомо
сті!!! Цервері мав ще 22. мая опустити Сан Яґо де Куба.
Льондон, 29. мая. Бюро Райтера доносить з Кінґстону (Ямайка), що на високості! Сан Яґо де Куба прийшло до великої битви між Іспан
цями а Американцями. А м е р и к а н ц і п о б и т і н а г о л о в у . А д м і р а л С е м п с о н у б и т и й . Вість ся потребує потверджена. — Ца біржі ту
тешній курсують також приватні телєґрами, що Іспанці по побідопосній битві над Американця- ми зловили адміральский корабель і разом з Семпеоном забрали до неволї.
Мадрид, 29. мая. '1 ут держать ся в резерві що до мнимої побіди Церверія. — Фльота, що виплила з Кадиксу під командою Камарія має відбути на отвертім морю кількадневні маневри і чекати приказу, куди має поплисти. Удасть ся або на Филииини, або на Кубу або до берегів Сполучених Держав, після того, який одержить приказ.
Ню-Йорк, 29. мая. Ню-Йорский Геральд оио- віщує з Панами: Тут приїхав італїйский кора, бель 25. с. м. з Картаґени, котрого залога опові
дає, що бачила 7 кораблів пливучих імовірно в напрямі до Костаріки. — Той самий дневник доносить з Пуерто Лиман (Костаріка), що бачено 8 іспаньских кораблів, минулого четверга в від- даленю 10 миль від Пуерто Лиман пливучих в північнім напрямі.
Бостон, 29. мая. З Кінґстону на Ямайці дій
шли тут нові вісти, що Шлей дістав ся до за- ливу Сан Яґо де Куба, п о б и в е с к а д р у Ц ер в е р ія і б о м б а р д у є м іс т о .
Зела Др. Зебурґера
загально вже відоме і успішне еред- ство против кашлю, хрипки, катаруі т. и.
Ціна пуделка 2 0 кр.
9
Головний склад в аптицї
161 157—?
Жигм. Рукера
під „Срібним Орлом“ у Львові.
