Ruslan. R. 2, č. 266 (1898)

Ч. 266. Львів. Пятниця дня 27 падолиста (9 грудня) 1898. Річник II.

.»■ І» ■ --- - • —•---

Передплата ;

на »РУ СЛАНА» виносить:

в Австри :

на цілий рік . . . 12 р. ав.

на пів року . . . (і р. ав. 1 І на чверть року . . З р . ав. .

• на місяць . . . . 1 р. ав.

За границею:

на цілий рік . . ?О рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів

або 2*'франків І Поодиноке число по 8 кр. ав. ! - і— ---— --- 4..

А і

*

»Вирвеш ми очн і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.

Виходить у Львові іцо дня • і крім неділь і руских СЬВЯТ і

о год. 6-ій пополуднії.

Редакция, адмінїстрация і експедиция «Руслана» під ч. 5 ул. Л ї н д о г о. — Експедиция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсмана.

Рукописи звертав ся лише ' на попереднє застережене. — і

Реклямацнї неопечатані вільні від порта. — Оголошена зви­

чайні приймають ся по ціні 10 кр. від стрічки, а в «Наді­

сланім» 20 кр. від стрічки. По­

дяки і приватні донесеня по

’ 15 кр. від стрічки,

і

і

~Г--- ---

„Дйло“ про руску катедру.

На нашу статю з дня 14 (26) падо­

листа »До істориї нової рускої катедри«

спромогла ся редакция »Дїла« в послїднім числі своєї ґазети на вязанку софістериї і вигадок. Довго надумували ся, але не да­

ром : вийшла довженна стати, де перфідия сидить на перфідиї і перфідиєю поганяє.

Далекосяглі а »докладні« інформації вка­

зують на те, що ся сгатя є витвором ціло­

го гурточка людий, між котрими не дар­

мували інтересовані в тій справі особис­

то сти.

Ті особистості! намагають ся предста­

вити річ так, мов би нова катедра церков­

но - славяньского язика і церковної лі­

тератури вже з гори була призначе­

на для др. К. Студиньского, ба навіть установлена тілько в єго личнім інтересі.

Як доказ того наводить »Дїло« »тревожні вісти з Відня*, які були наспіли на почат­

ку теперіпіної сесиї ради державної, що

»між пп. Вахнянином, Барвіиьским а ґр.

Туном ще не прийшло до згоди в деяких

»особистих* справах; а тою особистою справою мало бути засноване нової кате дри. Не будемо переконувати того, хто не хоче знати правди. Не пишемо сего для

»Дїла«, ан'ї для єго загорілих консолїдато- рів, але тим кругам, що не заморочені безголовою політикою того орґану, мають ясний погляд і иеугіереджений осуд на на­

ші народні справи, хочемо пригадати фак ти, що стоять в прямій нротиворічости з такою низькою інсинуацнєю.

Перед початком теперіпіної сесії від­

був ся з’їзд руских послів в Станиславові, а попередила єго наша статя »До руских послів*, в котрій вказано на незавидне по ложенє »вижиданя« наших народних за­

6

Пригоди в ніч під новий рік.

Новела Генрика Чокого, перевід С. Єзєрского.

(Дальше.)

Пилип пішов за муриьом до бічної кімна­

ти осьвітленої якимсь понурим блеском кількох сьвічок. Мурин кинув ся тут, мовби єго завіяло на софу і зітхнув на голос. Пилип найшов тут по при добірних винах деяку перекуску і сам запросив ся.

— Не піймаю, як може Ваша королївска Високість при сїй клятій істориї бути так спо­

кійна! — рек мурин. Коли би хоч сей гультай, Неаполітанець Салямоні був тутечки, що грав ролю заклинача духів. Сей урвитель хитрий як біс. Він зміг би нас може якою там хитрою штукою уратувати.Тепер по нїм і місце застигло!

— Тим лутше! — отвітив Пилип і налив знова склянку, зложіть на нього цілу вину. Він дав драла.

— Як маю на нього зложити? Князь знає, що ви, я, маршалкова і некарівна входили в сю кабалу, щоб з його забобонності! зхіснувати. Він знає, що ви підкупили Салямонього, щоби за­

клинав духів; що я підмовив пекарівну, в якій він залюбив ся, що дістав ся у лайку, що я був

* духом, котрий го повалив на землю і йому ви­

чесав шкіру, коли би я був тілько не задалеко

ступників. Вказано було там на найбільше пекучі потреби і домаганя руского народу, та про згадану катедру не було згадки.

Так само, о скільки ми знаємо, не підно­

шено єї на самім з ’їзді в Станиславові і взагалі не трактовано, як якої принци- піяльної справи.

Треба ще зазначити, що ціле виступ­

лене руских послів з загрозою ухиленя ся від правиці, підпринялп оии не осібняком, на власну руку, але в тіснім порозумінні з членами славяньско-християньского союза, заступниками полуднево-славяньских наро­

дів, для котрих чейже справа рускої ка- тедри у Львові не була міродайною. Ко- лиж тепер »Дїло» говорить про особисті справи, то можемо хиба повторити те »Сло по правди*, яке замістили ми в ч. 219 у [відповідь на подібні клевети.

В тій справі сказано в згаданій статі:

ЯІідносимо головні моменти з авди- єнциї делегатів у ґр. Туна, щоби спросту­

вати ті вісти, які появились на днях в ріж- них дневниках в тім напрямі. 1 так подали, (приміром, віденьскі дневники, а за ними!

і галицкі, вість, мов то ґр. Тун обіцяв ру-|

ским послам дещо на поли шкільництва, але відкинув їх постуляти що-до справ

»церковних і особистих*. Вість та є чи­

стою в и д у м к о ю , в з я т а п р о с т о з воз- д у х а . Рускі посли не мали і не мають на увазі якісь »особисті* справи, а виключно добро загалу, розвій руского народу, роз­

ширене єго прав національних та політич­

них і придбане рускому народові! потрібних до сего розвою інституций. Істория т. зв.

> нової ери« не виказала доси, щоби рускі посли мали на оці свої »личні інтереси«.

Тож всякі нідозріваня їх о личні амбіциї були і остануть ся безосновні, полишать ся пустою балаканкою дуже незрілих а ще в більшій мірі несовістних руских політиків.

посунув мого жарту. Але я хотів з него любов до моєї любки витріпати. Се клята сваволя! Я зажию отрую.

-—• Вихиліть радше скляночку вина, воно добре! — рек Пилип і взяв з великим апети­

том сьвіжий кусень торта. Взагалі’ мушу вам, любий полковнику, отверто сказати, що ви на полковника надто боязливі та хочете ся • адля блазеньскої істориї сейчас стріляти, топити, троїти та вітати. Одного було-б тут вже за бо- гато. По друге мушу вам сказати, що я з ва­

шого поплутаного базїканя і за годину не бу­

ду мудрий.

— Королївска Високість ласкаво дарують, я сам не знаю, де тепер моя голова. Пазь кня­

зя, він мені' старий друзяка, повірив мені' се в отсю хвилю, що маршалкова, томлена чортом, ось що-йно приступила до князя і сказала йо­

му: сю кумедию в домі пекаря виплатав вам принц Улян, котрий вам своєї сестри не спри­

яв. Чарівницею, котру ви бачили, була я, і мене вислала нринцизна, щобим була сьвідком ва­

шої забобонности. Принц Улян має спис ваших довгів, котрий ви кинули у яму, з котрої мали скарб добути, рівнож ваш запис для пекарівни, котру ви по звіньчаню з принцизною мали взя­

ти за любовницю і винести у шляхоцтво. А сей дух, що вас обложив киями, був полковник Студ, помагач принца. Для того йшло ваше звін­

чане черепашою ходою. Не робіть собі довше

Рівнож і »церковні« справи не були пред­

метом постулатів руских послів. »Церковні«

постуляти могли би вийти з иньших, ком- петентнїйших кругів. А що так діла зло­

жили ся а не инакше, покаже недалека будучність.

Які постуляти поставили рускі посли державної ради до правительства? — се поки-що, остане ся тайною. Рускі посли не ловлять риби поперед неводу, не хвалили ся м н о ж е с т в о м постулатів, але за те дбають з більшою інтензивностию о вико­

нане сего, о що упімнули ся і що узнали конечним для скріпленя і розвою народу руского в Галичині і на Буковині. За ті постуляти постоять они за те з всею рішу- чостию. Про се знає ґр. Тун, про се знає і правиця, котра доси до постулатів »Сою­

за* відносилась з всею льояльностию.

З постулатів руских послів доси осу­

шений тілько один, се є, засноване рускої ґімназиї в Тернополя. Сего за мало »Дї- лу« — і нам сего за мало. Але лекпіе

»Дїлу« сипати як з рукава голословні до­

маганя, чого би то нам всего потрібно було: Нехай би рускі посли подбали, щоби заміщено катедру по пок. Олександрі Ого- новскім рускпм кандидатом, щоби наші учені професори, як др. Борисикевнч, др.

Горбачевский, др. Пулюіі найшли місце в краю; нехай би подбали, щоби міністер­

ство не видавало на жадане краєвої ради шкільної так понижаючого руску мову і кривдячого руский нарід розпорядженя, як се, котрим зреформовано науку рускої мо­

ви в середних школах польских, а тепер мають так само зреформувати навіть і в руских ґімназиях; нехай би постарали ся, щоби шкільні книжки не то польскі а навіть і рускі були вільні від ІЮЛЬСКОГО

шовінізму, щоби раз вже перестали мучити руских дїтий по сїльских чисто руских

І*.

надії; ви ждете надаром. Так сказала маршал­

кова князеви і зникла.

Пилип покрутив головою і проворчав: Се мені гарні історийки! Таких псот соромить ся найпростійша чернь. Що за кляті вибрики і не­

ма їм кіньця!

— Ні — закликав полковник,— більше по дїдьчому і простацки не можна було здїлати, як зробила маршалкова. Се женьщина певно родом з пекла. Всемилостивий пане, ратуйте мене.

— Деж є князь? спитав Пилип.

— Пазь мовив, він схопив ся і покликав:

Іду до короля! — Виставте собі, принце, коли він ніде до короля і нашу історию в свій спо­

сіб змалює.

— Чиж є король тут? — спитав Пилип.

— Вжеж то! Він грає в прибічній кімнаті з архиєпископом і міністром поліциї ГНогаЬ.е.

Пилин перейшов широкими кроками через кабінет. Тут була добра рада на норі.

— Королївска Високість, — промовив му­

рин, — ратуйте мене. Ходить туть о вашу вла­

сну честь. Вам прийде се легко. Впрочім я рі­

шив ся на всьо а при першім злім вітрі дмухну за границю. Я спакую ся. Завтра вижидаю ва­

ші останні прикази, що маю дальше робити. По сих словах мурин зник.

(Далі буде).

2 школах нольскою мовою; нехай би пости­

рали ся вперед о богато-богато иньших далеко пильнїйших річий, хоч би може і не так гарних, як лектори рускої мови і катедра церковної літератури — як все те перевести в дїло руским послам. А супро- тив »кпин« »Дїла« про »інтензивну« полі­

тику, »могучих речників« і »впливи в пра- вительстві« мусимо хиба тим задоволитись, що здоровіла частина нашого загалу ба­

чить щирі і непохитні змаганя нащих по­

слів для добра і розвою нашого народу і вірить в їх випробовану сумлінність в по­

літичних справах.

Ті »кпини« »Дїла« ідуть на перерізі „ ,

з льоґікою і правдою ще з иньшої сто-'Юзилеи відродин украіньско-рускої літера- рони. Закидає нам на кождім кроці брехню і тури в Чернівцях.

і лукавство, а тимчасом те праведне-сьвяте

»Дїло« само промахує ся разячо в своїй правдомовності!. «Ходило тоді — каже — о «особисту« справу нової катедрн. «Реа-;

лїсти« грозили навіть опозициєю. Вкінциі ґр. Тун не видів иньшої ради, як поступи тись і постановив утворити нову катедру.

До львівского університету прийшло неба-ічисленно вбраного мужицтва, такого огню, за вом запитане з'міністерства просьвіти, ЧИІпал^ одуп.евленя буковиньска Русь ще не виді

Велике народне сьвято, що відбуло ся в су­

боту дня 3-го груднД в Чернівцях описує «Бу- іновина* ось як:

Може й не видїла ще навіть буковиньска _і Русь такого народного сьвята як що й-но ми­

нувшин ювцлей! Такого з’їзду інтелїґенциї, так

потрібна катедра церковно - славяньского | язика і церковної літератури, що мала бі служити до успішнїйшого образованя гр кат. богословів.

Тимчасом мінїстер був ся ще 20. цьвітня

просьвіти звернув до львівского на-

містника о ошнію, а намістництво відосла-■сьвято у р о ч и с т и м р а н к о м

ло акти до львівских виділів так богослов-1г0 товариства, що битком була набита інтелї ского, як і фільозофічного. Виділ

словский відбув заеїданє в п е р ш ій по­

л о в и н і л и п н я с. р. і заявив ся за по-

бого- і ґенциєю, молодїжию і мужиками. На льожах бу­

ло много жіноцтва, а крім того був там пан президент краєвпй бар. Б у р ґ ін ь о н , бар. М у- требою такої катедри ОДНОГОЛОСНО, з і с т а ц а ’ владика радовецкий Р е н т а і ґенерал- тим однак застереженєм, що поміж сьвя-'ма“°Ри М ат і Р е б е р ґ е р , радник нравитель- іцениками відповідно образованої сили д о іственниц П о м и є, директор правосл. рел. фон­

ду У л ь м а н , представителї иньших властий ци­

вільних і війскових.

Естрада була гарно убрана цьвітами, між занятя сеі катедри не,ма, задля чого виділ

радить, щоби тоту катедру основано на виділі фільозофічнім.«

Отже ціла справа з новою, рускою ка- котрими лишав ся гарний портрет Котляревско- тедрою є далеко давншшої дати, як

ступлене руских послів «з погрозою зициї» і їх переговори з президентом

нїстрів ґр. Туном, щ о-до заснокоєня стулятів руского народа. А однак «Діло

не вагало ся оба ті факти звести до куии ; сьпівав сю пісню справді з прецизиєю.

у відношене причини до вислїду.

Як бачимо з иовисшого, теольоґічний

видїл сам висказав ся: »з огляду, що між стптуцни, згадав про ювилеи цісаря і вніс з тої нагоди тріїчи «Нац жиє!«, котрий то оклик зі-

| брані з одушевленєм повторили, а хор відсьпі- сьвящениками н е м а в ід п о в і д н о о о р а ­

з о в а н о ї с и л и до занятя тої катедри, щоби нову катедру засновано на фільозо­

фічнім виділі*. Але »Дїло« приписує се то­

му, що иос. Вахнянин не старав ся у ґр.

Туна о теольоґічну катедру з того взгляду, щ о б и » єго з я т ь не п о т р е б у в а в г о ­ л и т и в у с ів і н а т я г а т и р е в е р е н д у ! Впрочім »Дїло« не відказує др. Студинь- скому кваліфікацій! заняти таку катедру.

Др. Студиньский — каже — є нам також добрий» і ми раді би, щоби тих докторів було у нас як найбільше. Тілько у него є одна хиба: він є зятем посла. Нехай би він без помочи того посла заняв як най- висше становище, — ми були би тому ду­

же раді. Але з другої сторони мусїли би зганити, коли би він лише завдяки захо­

дам тестя-посла став простим собі учите­

лем ґімназияльним; бо знаємо, що такий

«здобуток* пана посла відобє ся на нашій шкірі. Чи ясно сказано?...

Так ясно, аж нїчо не видко! Чи може посол помагав зятеви в єго наукових пра­

цях, в єго студиях? Чи може др. Студинь­

ский не був одним з визначнїйших знато- ків руского язика і літератури, нїм ще став зятем посла? Яка-ж се така провина, що він случайно є зятем посла?! А коли-б по установленні нової катедри для церковно- славяньского язика посол звернув в ком­

петентних сферах увагу на свого зятя, ко

вав «Гимн народний*.

Дальше поясняв др. Стоцкий в довгій про­

мові значінє і вагу Котляревекого і Енеіди для нас Русинів-Українцїв. Відчит сей оброблений дуже совістно і старанно, кидаючий ясне сьві- тло на Енеіду і розсьвічуючий єї вагу для нас в найдрібнїйших подробицях, подамо в цїлости в «Буковині*.

По відчитї, котрий приняла публика оду- шевленими оплесками, відсьпівав хор наш на­

ціональний гимн: «ТТТе не вмерлаУкраїна!* і на тім ранок закінчив ся.

* ♦ *

Представлене в театрі випало, можна ска­

зати, знаменито. Білети розкуплено вже перед тим так, що в касі театральній білетів не про­

давано і дуже много гостий мусїло відійти без карт, бо театр наш черновецкий за малий, щоб помістити тих всіх, що бажали взяти участь в тім представленні і тим самим віддати честь Котляревскому і причинити ся до звеличаня ювилею відродин нашої літератури... В театрі бачили ми паню І І р е з и д е н т о в у к р а є в у з д о ч к а м и , Впр. Владику радовецкого Р е п т у , конзуля росийского п. Г І а н ч у л їд з е в а з же- ною, родину Генерала М ата, бурмістра барона К о х а н о в с к о г о і иньших представителїв власти...

Перед представленєм грала музика війско- трому навіть противники не відказують вся- ва 41-го полку твори музичні, написані на тлі кпх квалїфікаций на таке становиско, т о ’ народних наших пісень і танців, котрими нубли- чн було би в тім щось такого дивогляд- 1 ка просто одушевляла ся.

ного, ЩО так тривожить опозицийний ор-і Піднесла ся занавіс... Там в далі клуби ґан? Таж прецїнь і др. Колесса завдячує диму, огонь, пожежа, — се горить Троя-Укра- своє теперішнє становиско не лише ви- їна, а єї сини під проводом Енея відходять вже ключно своїй науковій діяльності!; були і в чужину шукати иньшої матери, бо нема в них

хоть собі

не на- такі, що і за ним вставляли ся,

були єго тестями, анї не робили дій зістатн ними.

Ціла тота балаканка »Дїла« є такою плиткою і недобросовістною, те відсуджу­

ване людий від чести і доброї воді таке низьке і простацке, а вивнещуванє себе самого на котурни патентованих патріотів таке наівно-зарозуміле, що не варто тра­

тити слів на таку писанину. Не відбираємо ему зовсім тої сумної слави, бо се хиба одинокий «здобуток* політики »Дїла« і єго адгерентів!

I ла. То був день, котрим буковиньскі Русини да­

ли доказ, що вони тут живуть, розвивають ся, і що національна ідея згуртовала їх в одну еїмю і що дальший розвиток буковиньскої Руси вже запевнений...

Рано о і 1-ій годині розпочало ся народне в салі музично-

го, кисти нашого артиста п. Івана Труша.

оио- Програма розпочала ся відсьпіванєм пісни мі- ’Бо-м красна Буковина* композициї Млаки-Во- робкевича. Хор зложений з місцевих і замісце- вих Русинів від диріґентурою д-ра Стоцкого від- ви-

по-

Потім повитав проф. Пігуляк зібраних го- стшї, а передовсім представителїв властий і ін-

сили полишити ся на згарищах і нову хату збу­

дувати.

Старий козарлюга, представитель колиш­

ньої «слави україньскої* не годен сего етерні­

ти. Він накликує до повороту, але годі. Підлість і нікчемність обсіла Україну, козак з болю кла­

де ся в могилу.

Довгим сном спить козак-невмирака. Здо­

рово, по козацки сотню літ проспав він і вер­

тає знов з могили відмолоднївший. І що за ди­

во! Де були колись згарища, руїна, там нині цьвітучі села, наша мова і пісня лунає всюди, хрести на старих могилах уквітчані руками у- країньских дівчат. Україна ще живе! Се-ж зі­

брали ся Енеєві потомки сьвяткувати народне сьвято. Б кождого • оку искри огня блищать, старий козак-невмирака видить в тих пскрах заповідь ліпшої будучностн і кидає огненну про- ■ Граму праці для того нового ноколїня:

Довго нас недоля жерла, Доси ще наруга жре, — А ми крикнім: Ще не вмерла, Що не вмерла і не вмре.

Отеє і гадки заключеиі в «Великих Роко­

винах*, в сім з великою силою написанім про- льоґу Івана Франка, що виголошений з глубо- ким відчутєм і артизмом п. Лопаткньским про­

мовив до кождого серця і душі... Ми виділи, що під виливом того прольоґу деяким участникам сльози канули з очий... Нослїдні слова: »Ще не вмерла* відбили ся грімким відгомоном в гру­

дях участників і в театрі залунав гимн: »Ще не вмерла Україна!* Се цілий театр сьпівав стоячи сю пісню, даючи тим вираз тому, що криє ся в рускій груди, які ідеали єї одушевляють.

Між прольотом а самою виставою « Н а т а л к и П о л т а в к и * відограла музика Лисенкову увер- туру, а далї піднесла ся куртина, і чудова на­

ша нісня: «Віють вітри, віють буйні!* понесла ся мельодийними тонами по салі. Се пані ДГола- тммьгях» сьиівала Наталку. Талант єї сьпівацкий, як видно, ще більше виробив ся, а голос так чистий, звучний і мельодийний, що нерворядні оперові сьпівачки могли би єї иозаздростиги.

Відограно взагалі' Наталку дуже добре так, що вражінє було велике не лиш на свою, але і чу­

жу публику. Дружина руского театру: и. Ґ е м - б і ц к и й , О л ь ш а н ь с к и й , О с и н о в и ч е в а , Р у б ч а к і Ю р ч а к старали ся удержати на тій висоті, на яку в своїй роли станула пані Лопатнньска і се їм вповні удало ся. Петро (п.

Юрчак) був трошки слабший, але він, о скілько знаємо, грав сю ролю по раз перший, тож як на перший раз роля єго випала дуже сьнітло.

До належнтого відограня «Наталки* причинила ся також не в малій мірі капеля війскона під батутою п. К о с т е л є ц к о г о.

Образ з живих осіб попередила декляма- ция Шевченковоїо. «На вічну память Котля­

ревскому* послом Пігуляком. При словах «Будеш батьку панувати...* піднесла ся занавіс і очам публики представив ся чудовий образ, котрого вражінє побільшали ще сьвітляні ефекти. Се Муза з зірницею вінчала золотим вінцем Котля- ревского, держучого в руці «Енеіду*. Довкола них зібрала ся Русь, всі єї стани: інтелїґенция і мужицтво. В образі брали участь і діти, а крім того вражали і костюми селян знад Прута і гуцульскі з гір. Вражінє образу величаве, так що кілька разів треба було єго відслонюватн публиці. Укладав образ проф. П а в л о в с ки й, защо і належить ся єму щира подяка. На тім закінчило ся пополудневе представлене.

* * *

Вечером коло 8-ої г. зачала численно гро­

мадити ся публика в сали Музичного товари­

ства. На естраді виднів образ Котляревекого, здалї за цьвітами було місце для знов музики.

Саля була вкрита довгими столами. Ся н, слїдна часть сьвята зачала ся від промови д-ра Стоц­

кого, що згадав про се, що лиш в Австриї мо­

жемо наші народні сьвята так зовсім свобідно обходити і вніс на честь Цісаря тричи оклик:

«Най жиє!* Далі повитав др. Стоцкий гостий з Галичини, що приїхали з Коломиї, Снятина і Станиславова, Сербів і Чехів, д-ра Р о т т а і о.

каноніка Ш м і д а, а потім переплітали ся про­

мови з нродукциями музикальними капелі вій-

скової. Замітні були промови інсп. П о п о в и ч а )

з

Американцями борбу на житє і смерть. Коли би повстане вибухло на ново з цілою силою, А м е -.

рика мусїла би вислати на острови до 100.000 війска. Положене комплїкує ще та обставина, що в неволі у повстанців знаходить ся до 10.000 іспаньских вояків і повстанці не хотять їх ви­

пустити, але старають ся втягнути їх в свої ря­

ди. Они держать в полоні також 40 іспаньских черцїв та сьвященяків, а за випущене їх ж ада­

ють від іспаньского або американьского прави- тельства викупу в сумі 7 мілїонів пезетів. Инак­

ше грозять вимордованєм полонеників. Нині до­

носять, що вашинґтоньский кабінет поручив ґе- нералови Отіс в Манілі", щоби від Аґвінальда, начальника филиииньских повстанців, заж адав виданя всіх іспаньских полонник'в.

о. Є р е м і й ч у к а , п. і в а ш к а , яко представи- теля молодежи, Серба П о п о в и ч а , Чеха П а- в л ї р ж а , г. Г р и щ у к а , п. В л а с ю к а , яко представителя міщаньства, селян К о п а ч у к а з Вовчинцїв і К н я з к о г о з Карапчева н. Ч., проф. К о ц ю б и яко представителя Галичан і проф. К о б и л я н ь с к о г о . П. М а р т о в и ч зі Снятина в своїй промові згадав за рівночасний ювилей д-ра Івана Ф р а н к а і підніс заслуги ювилята. В іменн жіноцтва промовляла п. На­

талка П е т р о в с к а з Вашківцїв н. Ч.

Далі прочитав др. С т о ц к и й наснівші на ювилей привітні телєґрами. Ось і вони:

Львів. Братній привіт при сьвяткованю так великого національного сьвята. Наукове това­

риство імени Шевченка.

Станиславів Честь тямучим буковиньским братям сьвяткуючим память відроджена руско- го слова. Наколи серед так нещасних обставин Русь-Мати зі сну вікового пробудилась, то вона вже не вмре, не загине. Крнлошанин др. Гро- бельский.

Львів. Львівска ‘ Академічна Громада* заси­

лаючи буковиньским Українцям з великим сьвятом сердечний привіт, кличе: «Ще не вмер­

л а Україна !<

Львів. Авторовії «Наталки* честь віддають учениці жіночої учитемскої семинариї.

Львів. Слава і честь черновецким Русинам сьвяткуючим 100-лїтні роковини відроджена у- країньско-рускої літератури. Товариство будови руско-народного театра імени Івана Котлярев­

ского.

Станіславів. На сьвятї иамяти батька нашої літератури ми духом з вами. Станиславівекі украгньско-рускі ґ 'їм нацисти.

З Надвірної телєґрафуе молодий україньско- ! рускиіі письменник: Привіт громаді сьвяткую чій' народне сьвято. Черемшина.

Львів. Сьвяткуючим память Котляревского сердечний привіт. Товариства „Руський Сокіл".

До малих своїх братчиків і сестер телє­

ґрафуе дитина зі Львова: Братчикам і сестрич­

кам на зеленій Буковині в день народного сьвя­

та бажає всього найкращого — Ннкольцьо Бо- цовский.

* * *

Весела забава вже йшла до кінця. Др. Стоц- киіі згадав в промові ще і подякував ианьству Л о н а т и н ь с к и м і дружині театральній за участь в сьвятї, бо в дуже великій мірі успіх сьвята зависїв від них, а передовсім пані Л о ­ п а т и и ь с к а надала просто своїм сьпівом той чаруючий характер виставі «Наталки*.

Далі промовив п. Манастирский і запросив до складки на будову «Народного Дому*; про­

мова мала усьпіх, — бо зібрано звиж ЮО зр.

Поволи зачало вже коло столів ріднїти і о годині' 1-ій по півночі! скінчила ся та трета і послїдна часті, сего нашого сьвята.

Н О В и н к и .

— Памятник цїсаревій Елисаветї власним кош ­ том виставила громада Черниця, в повіті жида- чівскім. Посьвяченє иамятника відбуло ся дня 24. падолиста по поминальнім богослуженю, від­

правленім о. Яковом Вергановским, парохом в Київци, при участи дуже численної людности громад Черниця і Пасічна, урядників повітового суду в Миколаєві і шкільної дітвори з Черниці.

Посьвяченя доконав о. декан Константнії Строц- кий, парох з Рудник, в сослуженю о. Верганов- ского і о. Василя Кузьмича, пароха Пасічної. По богослуженю урядила читальня «Просьвіти* в Черници в своїй комнатї скромний пир, при ко­

трім о. Кузьмич взнїс перший тоаст в честь ці­

саря, а зібрані і дітвора відсьпівали «Многая літа!*. Посьвячений памятник поставила Черни­

ця з добровільних складок, до котрих першим датком причинила ся читальня «Просьвіти*. З і­

брані гроші вручено о. Кузьмичови, котрий до- ложив певну квоту з церковної скарбони і за ­ мовив памятник. Має він вид обеліска з теса­

ного каменя, взнесеного на чотиростоповій під­

ставі, а на обеліску видніє панись: «Громада Черниця на памятку смерти б. п. Цїсаревої Ели- савети дня 10. вересня 1898*. — З а приміром Черниці пішла громада Рудник, де небавом ста­

не подібний памятник.

— Іменоване нового владики на Буковині. Сен- зацийну новину — пише Буковина — принесли в суботу телєґрами, а іменно то, що Генераль­

ний вікарий Р е н т а , став титулярним єпископом радовецким. В Радівцях було також колись єписко­

пство, але коли ^встрия прилучила до себе Букови­

ну, то сотворила одну лиш митрополію черновецку, а тепер повертає знов до старої традициї і іме­

нує знов хоть титулярного єпископа радовецкого.

Се іменоване лиш радувати нас може, бо се додає лиш блеску нашій прадїдівскій право­

славній церкві на Буковині; церков православна стає сильнїйша і міцнїйша і покриває ся суиро- тив иньших віроісповідань більшою повагою і величавостию. Але крім сеї радости, що ви­

пливає з чисто релігійного ночутя, ще й що иньшого приходить нам на гадку. Сей крок правительства заставляє нас призадумати ся над можливими дальшими наслідками. Від довшого часу, коли дотеперішна консисто- рия зачала нехтувати права руского наро­

ду, а декотрі єї ромунїзаторскі члени стали у- живатн релігії до цілий національних, то Руси­

ни домагали ся розділу консисторії!'. І ми ви­

димо, що се наше жадане оправдане історично, се не нове жадане, але жадане привернена да- вного стану, —- чи отже правительство повинно, тому опирати ся? Єсли отже правительство тим іменованєм хоче поставити перший крок на дорозі до ліпшого, то ми Русини можемо тіш и­

ти ся лиш тим і мати надію, що будемо мати церкву свобідну від впливів ромунїзаторских, — а се певно скріпить лиш і зміцнить нашу сьвя- ту православну церков.

— Ювилей відроджена рускої літератури в Дро- гобичи будуть обходити тамошні Русини дня 21.

грудня с. р. Програма буде оголошена пізнїйше.

— Др. ЙОСИФ Дакура, Русин, родом з Яворова, яко лікар при однім віденьскім шпитали одер­

жав на предложенє галицкого Виділу краєвого цїсарску стипендию І <>00 зр. і удає ся з кінцем сего місяця до Парижа, де буде образувати ся в бактеріольоґічнім інституті Пастера. Минув- шого року відбував він такі студи! в Берлині.

— Перестають ПИТИ пиво Львовяни, як пока зує ся з отсих цифр- Дохід з пива, випродукова­

ного у Львові в десяти місяцях сего року, ви­

носив’ 250.000 зр., коли тимчасом в тім самім періоді часу року 1897 виносив 400.000 зр. Зате підніс ся дохід' з пива, спроваджуваного до Львова, о звиж 50.000 зр. більше як в 1897 р., так що загальний убуток в консумциї виносить до 100.000 зр. Утрата так значного доходу з коніумцийного податку відбила ся діймаючо на буджетї міста Львова. — Так само і у Відни зменьшив ся дохід з пива, бо в сім році, мимо ювилейної вистави, упала консумция о 400.000 зр. в порівнаню в 1897 р.

ВІСТИ політичні.

Т о р ж е с т в е н н е в і д к р и т е н ї м е ц к о ї р а д и д е р ж а в н о ї відбуло ся онодї в білій сали цїсарскої палати в Берлині. Цісар Віль- гельм виголосив престольну бесіду, в котрій знаходили ся отсї характеристичні слова:Відно­

сини Німеччини з иньшими державами — ка­

зав цісар — суть незмінно добрі. Н а й в и с ш о ю ц ї л її ю м о є і п о л і т и к и є у д е р ж а н є м и р а.

Длятого з великою радостию приняв я інїция- тиву, підняту моїм приятелем, царем Росиї в ці­

лії роззброєна. Моє правительство приймає для­

того прихильно нредложеня конференцій миро­

вої і буде їх підпирати. З великим горем мушу згадати о злочині', котрий мому вірному союзни­

кові! цїсареви і королеви Франц Иосифу забрав єго супругу. Злочин сей, що потряс цілою Ні­

меччиною, спонукав італїяньского короля до скликаня конференцій против анархістів. Гото­

вість, з якою держави приняли то нредложенє, робить надію, що конференцій! осягне наміре- ний успіх.

На Ф и л и п и н а х повстають нові клопоти для Сполучених Держав північної Америки.

Вість про підписане мирового договору з Іспа­

нією занепокоїла тамошних тубильцїв іцо-до їх дальшої судьби. Повстанці мали остаточно рі­

шити ся не признати власти Америки і поста­

новили в обороні своєї независимости вести з

— Сила душевних зворушень. Всі знаємо, що кожде сильнїнше зворушене дїлає шкідливо на орґанїзм. Инакше бють живчики у чоловіка в цілковитім спокою, а инакше підчас перестра­

ху, гніву або великого смутку. Психічне звору­

шене дїлає особливо на кровні судини, в наслі­

док чого червоніє шкіра, а передовсім на лици.

Подібні прояви підчас гніву бачимо й у зьвіря- ти, як у малп і индиків. Тоді з почервонілого лиця кров дістає ся обильнїйше до очий і на­

дає їм вогкости і характеристичного огнистого блеску. Підчас приспішеного битя серця тиснене крови на дрібні судини є так сильне, що они часом можуть навіть пукнути, а тоді кров ді­

стає ся на верх і спричиняє у чоловіка смерть.

Чим довше треває зворушене, тим більше чо­

ловік терпить на здоровлю. Страх відбивавсь найтяжше на людскім організмі. Під єго впли­

вом найчорнїйше волосе часом сивіє. В пере­

страху виступає звичайно зимний піт на тілі, забарвлений брунатно, жовтаво, зеленаво, голубо або навіть чорно. У одного моряка, наляканого бурею, як се обсервував учений Павлїнї, висту­

пав піт кровавий, який може лучити ся також в наслідок надмірного фізичного утомленя. В по- слїдних часах замічено, що навіть типові шкірні недуги слідують по сильнім зворушеню. При розбитю фреґати «Елїза* один моряк, як се твердить урятований лікар, дістав висипку на цілім тілі. Психічне зворушене т. зв. дермографізм є то стан, в котрім шкіра має то свійство, що на ній можна виконувати пальцем розличні ри­

сунки. Ті рисунки лишають ся на шкірі часом навіть довше як годину. Француский фізіольоґ, Павло Ріше, подав ось який иримір дїланя вра- жінь на шкіру: Одна мати иереразилась страшно тим, щб єї дитину мало не убив спадаючий ко­

мин і дістала сейчас висипку в тім місци на своїй шиї, на котре у дитини мав упасти камінь.

Фізіольоґія ще не одну прояву в людскім орга­

нізмі під впливом сильного зворушена не вміє пояснити.

— Вартість Льондону. Одна анґлїйска часо- нись пише, що як би коли треба було продати місто Льондон, то не вистарчили би гроші ці­

лого сьвіта. Вартість важнїйших будинків Льон­

дону представляє ся ось як: «Мапйоп Ноіієе*, мешканє льорда-майора, коштує около 20 мілїо­

нів франків. Льондоньска біржа враз з площею, на котрій стоїть, вартує 48 мілїонів фр. Вели- каньский будинок анґлїйского банку оцінюють на 200 мілїонів франків; в єго касах находить с я 500 мілїонів фр. Великий дім головного з а ­ ряду почти має вартість 50 мілїонів фр. Мону­

ментальна палата снраведливости коштувала 75 мілїонів франків. Катедра св. Павла, онатство вестмінстерске і «Ноизеє оҐ Рагіінтепі* варго- стию перевисшають мілїярд. Відтак в Льондонї находять ся славні музеї, котрі коштували ка- зочні суми. Кришталевий дворець вартує 37 мі­

лїонів фр., а Нуде-Рагіі коштує найменьше 200 мілїонів фр. Декотрі улицї з блестячими від зо­

лота палатами перевисшають своєю вартостию мілїярди. Гранітові береги Тамізи коштували 650 мілїонів фр.; на будову електричних трам ­ ваїв видано 300 мілїонів фр.; каналїзация кош ­ тувала 100 мілїонів фр. Після середної оцінки 770.000 льондоньских домів, що належать до при­

ватних осіб, представляють вартість 25.000.000.000 фр. Коли додати до того маєтки льондоньских магнатів і мілїонерів, то наберемо деякого ви- ображіня о великій вартости скарбів, які криє в собі найбільше місто на сьвітї.

Т е л є ґ р а м и.

Будапешт, 8. грудня. Ходить чутка, що ка­

бінет Банфіого подав ся до димісиї. Потвердже- ня сеї вістки нема ще поки що.

Брукселя, 8. грудня. Іпрепйапсе Ве1§е, обго­

ворюючи престольну бесіду цісаря Вільгельма звергає увагу на обставину, що в ній не згада­

но нічим про тридержавний союз. З того виво­

дить згадана Газета, що майже певного річию є розвязанє тридержавного союза по упливі те- перішного речинця трактату.

Мадрид, 8. грудня. Тутешні Газети виска- зують надію, що Филипини стануть колодою для Сполучених Держав і зруйнують їх так, як зруйнували Іспанію.

Новий Йори, 8. грудня. З Вашингтону доно­

сять, що американьский уряд поручив Генерало­

вії Отісови в Манїлї, щоби безпроволочно за- візвав Аґвінальда, начальника филипиньских повстанців, видати Американцям всіх іспаньских полонників. В разі відмови Генерал Отіс має ужити як найенерґічнїйших средств.

І