субота 1. мая 1926. Рік II.
Л очто в у належитість оплачено гуртом
Ч. 9. (28).
Адреса Редакції й А д м ін істр а ц ії: К о л о м и я , вуд, МІЦКевїча Ч. 51-
Виходить 1 і 15. дня кождого місяця.
ЦІНИ О Г О Л О Ш Е Н Ь : Ціла сто
рона 90 зл., половина 45 зл., */4 стор. ЗО зл., стор. 15 зл., */ів стор.
8 зл., ’/яа стор. 4 зл.
ДРІБНІ О ГО ЛО Ш Е Н Н Я : За одно слово або його місце 10 сот.
Постійні оголошення мають 2О°/о знижки а оголошення для дяків-
пренумераторів 50%.
О Г О Л О Ш Е Н Н Я принимається тільки за попередним надісланнєм належитости або принайл\енше за
мету. А н о н і м н и х д о п и с і в не принимається.
Р у к о п и с і в не звертається.
Передплата :
В краю :
Ц іл о р іч н о ... 6-00 зл.
п ів р іч н о ... ... . З’ОО „ чвер тьр ічн о ... 1-50 „ За границею річно . . . 2 долари або їх вартість в иншій валюті.
Чекове конто П. К. О. в Варшаві ч. 152.951. (аж до відкл. замкнено)
Ціна одного примірника
60 сот.
В Е С Е Л И Х С В Я Т ...!
З нагоди сегорічного Світлого Христового Воскресення, наша Редакція пересилає всім своїм П. Т. Пренумераторам як також всім П. Т. Читачам та Прихильникам нашого органу, і всім тим нашим П. Т. Громадянам, що щиро бажають як найкрасшого майбутьного дяків
ському станови — найщирійші бажання веселих і щасливих свят, кріпкого здоровая до праці, й всего добра, а надто сильної витревалости в теперішних претяжких умовинах життя та не
похитної віри й надії в красші часи для нашого народа й цілого людства.
Редакція й Адміністрація „Г О Л О С У Д Я КІВ “ .
Христос ДосЯрес!
„Д р у гь друга сбнимімь
і такь р ци м ь: „Христос Воскрес. !“
Я к щ о року так і тепер звенить по ц і
лій У раїнській Землі і там, де лиш беться українське серце та де лиш чується укр а
їнське слово прекрасна пісня: „Христос Воскрес...!"
Се свято та прекрасні його пісні мимо
волі вливають в нашу д уш у м. и. силу віри й надії, щ о так як свойого часу воскрес Г.Н Ісус Христос, так мусять воскреснути ко лись т а ко ж : правда, сп р а в е д л и в ість і за
гальна л ю б о в на землі, що вони мусять встати з тих могил, в я кі їх лихі лю ди лиш для власних зисків і вигод давно погребли
Том у, щ о сі найвисші чесноти лю дсь
к о ї д уш і є як раз тими шляхами, я кі про
вадять всіх до досконалости й до правди
вого, загально-щасливого лю д ського життя на землі, ми всі повинні не тільки плекати в собі сі чесноти, але ціл о ю своєю силою й ці
лим своїм знаннєм вщ іплювати й по ш и р ю вати їх тако ж м іж другими, бо тільки в сей спосіб зможемо причинитись до скорого їх воскресення.
А наколи воскресне правда, наколи воскресне справедливість і наколи воскре
сне загальна л ю б о в на землі, тоді напевно воскресне м іж людьми й правдиве життє, перед якого сяєвом теперішнє дикунство не зж ож е знайти оправдання й безпечного місця.
Щ о прийде час, коли правда запанує над неправдою, справедл ивість над фари
сейством і облудою а загальна л ю б о в над самолюбством і захланністю, та щ о разом з тим запанує на землі правдиве й щасливе людське життє, каже нам свято вірити вже само наше призначеннє на землі, бо Всевиш
ній сотворив нас, лю дий на землі на те, щ об ми стреміли до пізнання правди... й через те зближились до Него. А воля
Найвисш ого мусить здійснитися.
Доля людства, доля поодиноких народів, чи навіть доля суспільних клас є залежна В'Д них самих і е неначе термометром не
лише їх культурно-просвітного розвитку, але та ко ж їх душ евних прикмет, чеснот і ха
рактеру.
В виду сего треба уш ляхотню вати не лише наш розум, але також і душ у та ста
ратись воскресити в ній та покликати до праці всі дрімучі, занедбані добрі прикмети,
як: правду, справедливість, любов ближ
нього, віру, надію і т. п. і т. п.„ бож і на те Всевишній обдарував нас ними.
В обороні сих чеснот повинні всі, за- всігди й всюди як з найбільшою р іш учістю та добрим прикладом виступати й тямити те, щ о хто не шанує сих чеснот, сей висту
пає проти Бога І
Отже й наш і дяки, коли борються за кусо к щ оденного хліба та за пош ану гід- ности свойого стану, то тим самим стають в обороні загальних добрих чеснот а надто беруть активну участь в творенню нового ж ит
тя, памятаючи при тому дуже добре, щ о без
цільність є початком упадку, нуж ди й за
гибелі...
П оодинокі народи чи кляси людий, які хвилево стогнуть в чужому ярмі неправди, несправедливости, самолюбства, захланно- сти і т. п. не повинні нарікати на свою до
лю, лише на себе самих, а то тому, щ о м. и не плекали в собі добрих чеснот, ними ке жили і їх як слід не боронили.
Головним завданнєм ко ж д ої поодино
ко ї людини на землі є нищити всяке зло а плекати в собі, в своїй душ і всі добрі че
сноти йприм іню вати їх в щоденному життю , бо тільки вони є тими головними звенами, що злучую ть ціле людство в одну велику громаду та хоронять його перед дикими варварськими війнами, та цілком непотріб
ним, звірським пролиттєм лю дської крови.
Наколи всі одиниці людства підуть вска- заними шляхами, тоді вже й цілість, себто людство само собою зблизиться до доско
налости, до одного Бога, а на землі вос
кресне правда, воскресне справедливість, воскресне загальна любов б л и ж н ь о го й во
скресне загальне щ астє, якого ціле лю дс
тво з дуже великою спрагою від віків очі
кує. І. В.
Воскресеннє Твоє Христе Спасе Ангели славять на небеси, А ми України сини,
Плачем на рідній батьківській земли.
Весь світ хрещений днесь веселиться, Свято побіди витає,
А наш люд бідний тужить-сумує, И Зельманам пісні співає.
По всьому світу лнесь дзвони дзвонять.
Свято радости звіщають,
Тай у нас дзвонять, але їх звуки, Нам з очий слези витискають,..
Ісусе Христе, Спасе наш і За що так караєш нас?
Допустив на нас долю лукаву, Щ о в свої кайдани нас закувала, Нашу землицю зрила,
Та могилами вкрила, В кладбише замінила, Сиріт і калік наробила?
Чи за ті щирі молитви й пости, Щ о ми приносим Тобі в сгориці?
Чи за криті колись золотом і сріблом,.
На Твою честь церкви й дзвінниці?...
Н і! не за те караєш нас,
И лукаву долю допустив на нас, Лиш за наші гріхи,
Незгоду й брато убійчі війни, За нашу байдужність,
Та плач наших героїв,
Щ о з голоду й холоду загибають, И свою лукаву долю проклинають.
За опущеннє бідних, Вдів і сиротів по тих, Щ о V темні могили, Свої голови зложили,
За нашу молодь, що зараз забував, Які обовязки сповняти мас,
Щ о чужим чваниться, своє рідне кидає.
И в нечистій атмосфері марно загибає...
Ради молитв і віри святої, Яку має народ наш, І тих мучеників святих, Щ о мучаться за люд наш, 1 тих бідних сиріт малих — Та нуждарів, що з голоду, Нужди та холоду загибають.
И на свою судьбу не нарікають.
Ісусе Христе, Спасе наш!
Помилуй бідний народ наш!
Гріхи його йому прости!
Та добру доленьку пішли!
А тоді люд наш напевно ввесь, 1 на Вкраїні і дальше десь...
З радости крикне мов грім з небес:
«Христос Воскрес!“ .Христос Воскрес!*
Сковятин в цвітни 1926.
Тихон Яремків, дяк.
2 Г О Л О С Д Я К І В
Чи йпїнй ? і одначе се правда!
Причинок до „Документу часу** і суспенза дяків з посад.
Перечитавши в 15. ч. нашого органу „Голосу!
Д я ків" славне в Історії Дяків „Окружное посланіе|
П. Т. гр. кат. духовенству дек. Грибівского", о. дек.
Курилли, я думав, що воно одиноке в свойому роді та, що щось подібного може десь істнувати лише в Богом забутій закутині, але воно на пре
■великий жаль, як я випадково довідався, практи-
і кується й по инших сторонах нашої „Галилеї", і то таки під боком нашого престольного города.
Отже система видалювання дяка з посади, не і ' кажу вже за якийсь каригідний, доконаний і доказа-1 ний чин, але от за таку справу, як за жаданнє за порахіяльні треби відповідної пайки, не кажу вЖе
’/в части загальної вартооти, але навіть хотяйби тої,
•яка на основі „Службової' прагматики** в львівсь кій Архиепархії припадає, себто 20% від загальної квоти — посунулася так далеко, що ввійшла вже]
в тиранську моду а радше в надужиттє.
Більшість нашого духовенства є великими приклонниками сеї тиранської моди й горячо її яопирає, „забуваючи" на те, кільки би то нале
жало суспендувати священиків і то таки з місця, за подібні „требованія"? Но, але де там - „То со іппе^о".
Як я навів в 4. ч. нашого органу, від непа- мягних часів дяки побирали % пайку загальної вартости за парохіяльні треби, та сей звичай наші
„сердечні" настоятелі таки з простої зависти, щоби дяки — борони -Боже — не збогатилися, скасува
ли й доходи дяка знизили аж до смішности. Но, щоби се в нинішних часах могло діятись, я прямо не хотів вірити, бо се сором м. и. і для самих!
священиків. Пригадую собі подію, яка мала місце в самому Перемишли:
Пок. мій тесть Іван Кордасевич, катедр. дяк, просив о підвишку сталої платні, та коли прий- шлось рішати справу, то одні казали: „так, так, ми підвисшім йому пенсію, то його жінка зараз буде капелюх вбирати". На се один із членів ска
зав: „У порядного пана, повинен бутийпорядний слуга"! Отже видно ясно, що тепер хиба нема|
„порядних панів", наколи їх не — слуги, але по- мічники-співробітники, ходять голодні й обдерті та мають вдоволятись і бути ситі аж ’/ю (одною десятою, пайкою парохіяльних доходів), і наколи
Василь Костинюк.
Тут бачимо перед собою одного з най
більших прихильників поправи дяківської долі та з найпсважийших сталих Співробітників нашого І органу, Вп. Василь Костинюк є сином дяка, якого І незавидна доля вже не раз і не два в голоді й
| холоді гнала з місця на місце. Мабуть тому то наш Шановний Співробітник поставив Собі за одно з головних завдань, завсігли й всюди боронити які .слід дяківської справи. В цінних Його статтях, під- ьписаних псевдонімом, видно здорову демократичну Ь ум ку та широкий світогляд. Се все пророкує на- Гшому Шановн. Співробітникови гарну будучність та поважну позицію в суспільному життю, чого]
ми Йому з цілого серця бажаємо.
за домаганняся належних і справедливих прав, от дек. Курилло й йому подібні узурпують собі пра
во карати дяка суспензією.
Один молодий товариш, який старався о дя
ківську посаду в ліскому деканаті, говорив, що дотичний священик сказав йому, що він перший є противником підвнсшення дякам напежитости за треби по над 1 1„ пайку. А я випадково довідався, що в сінявському деканаті, священики по правилу!
виплачують дякам лише 1/щ пайку, з якої дяк му
сить ще й паламареви */» пайку уділити. А що ся пайка дуже часто не перевисшає 30—50 сот., то|
М. 9.
І дяк має вдоволятить 20—ЗО сот. Ради Б о га ! Чи се І не гріх взиваючий до неба о пімсту? Деж тутсо- І вість тих, що звуть себе Наслідннками Христа?
І Чи нема вже ради проти такого надужиття й та- Ік о ї кривди? Чи наші Виділи є безсильні в таких І справах ?
Чи наші деканати всіх трех єпархій не мог- Ілиб гвеміяльно упімнутись і запротестувати проти І сих кривд? Чейже се не буде хиба тою видума- Ін о ю й нам завсігди витикуваною безбожностію, І та нападом на священиків?
Отже священик, який має в найгіршому ви- Іпадку кількадесять а в найліпшому й кількасот і моргів ерекц. грунту та хотяй не велику, але все І таки сталу пенсію, має лишати собі аж 90%, а дяк, І який майже завсігди не має ніччого, крім тих мі*
Ізерних доходів, має жити з 10% парохіяльних до- Іходів!? Чи се по Божому? Чи так казавХристос?
Правда, де котрі священики чваняться своїми І студіями, алеж і дякам їхня наука не впала готова Із неба. А порівнавщи удержаннє священика з ] грунтом, сталою платнею і доходами, то побачи- Імо, що дяк не має навіть ані одної сотої части Ісего, що священик.
Тому, що воно в світі вже якось так є, що
«ніхто якогось права, чи хотяй би привілею набу
т о г о , або уживаного правним, чи навіть дуже ча- Істо й неправним способом хотяй би й з якою ве
л и к о ю кривдою для другого добровільно не зре- ] четься, то і ми, дяки ніколи не сміємо думати про те, щоби наші настоятелі (з малими виїмками) до
бровільно зреклися дотеперішних привілеїв і до
тепер! ШНИХ Мв'ОД получених для нас з великою матеряльною ш кодою та спрямованих проти на
ш ої теперішної економічної борби.
Отже всякі нам належні права ми мусимо самі еобі вибороти. Борбою і то солідарною з кличем:
„один за всіх, всі за одного" зможемо здобути, собі красшу долю.
Справу належитости за треби належить обго
ворити спільно на деканальних зборах дяків, ж наколиб де подібні надужиття діялись, вислати де
путацію до даного декана з просьбою, щоб спра
ву негайно полагодив і на найблизшому деканаль- ному соборчику припоручив священикам не робити жадних трудностий дякам, наколи вони домага
ються винагородження за парох. треби % пайки загальної вартости, а в найгіршому випадку бодай тої пайки, яку признає службова прагматика, т. є 25% зі суми жертвованої священикови.
ФЕИЛЄТОН.
І в а н М а й б а, дяк.
Дещо про наш церк. спів.
Наше церковне Богослуженнє є також Богослу- женнєм всенародним, молительним, просительним і благодарственним, а бачимо се найкрасше от хо
тяйби в оцих словах: „ / даждь намь єдинімиусти і единімь серцемь славити і воспівати пречестноє і великоліпоє ім я Твоє, Опща і Сина і святаго Духа? і нині і присно і во віки віковь".
І нема може нігде красшої музики, наколи всі вірні в церкві, від найменшого до найбільшого:
мужі й ж інки, хлопці й дівчата разом з крилосом, неначе одними грудьми й одними устами на два, а- бо й три голоси співають церковні пісні. Є се не штучна, але природна краса нашого церковного співу, й насолода нашої душі. Д о сего не треба ані постійних проб, ані так тяжкої праці як при хоральному співі, бо тут раз привчені, співаючи, передають се завсігди молодшим і так йде се в безконечність. Головним завданнєм тут є : добре зачати, провадити, поправляти й викінчувати, що одначе без відповідно приготованої до сего лю дини є не мислиме. Вже в перших початках хри
стиянства вибирали до сего відповідних людий, які мусіли насамперед спеціально приготовлятися а щойно опісля проводити в церковному співі.
Титули сих людий були такі: церковний причет, діякон, дякон, дяк. Они мали також обовязок роз- ділювати приноси між бідних і вважати, щоб жад
ному з них не заподіяно кривди.
Многі може й не здають собі з сего справи як слід, яка се велика краса та насолода душі, наколи в церкві всі вірні разом співають. Лише щ об ще деякі наші дяки старались не скривляти своїми вигуками, підскоками, гикавками і т. п. пре
красних, давних мельодій церковного співу. Буває часто, що наші деякі дяки наколи почують де хо
ральний спів, то зараз і собі дану арію насліду
ють, незнаючи, що в хоральному співі часто пере
ходить мельодія з одного голосу в другий, так, що часом навіть і бас провадить частину арії — по . . . . пріму. Деякі дяки, наслідуючи таку під
слухану арію і співаючи її в себе в церкві на са- молівку, роблять в сей спосіб з прекрасних наших церковних мельодій, безмисльні дивогляди.
На пр. я чув в одному селі чудові старинні напіви, впроваджені туди давно одним дякоучите- лем, які вся церков так соборно й милозвучно їх співала, що аж любо було послухати, а народ пі
сля такого Богослуження виходив з церкви на ду
ші цілком вдоволений. Я просив тамошного моло
дого дяка-самоука, щоби посписував сі мельодії й мені їх передав, не знаючи про те, що він навіть і ірмологійних нот не знає і не знає, як має мені бажані мельодії списати. 1 що ви скажете на се?
Сей сомоук почув про хоральний спів, бігав туди, прислухувався — розуміється лише першому, найвисшому голосови — тай зачав у себе впрова
джувати висше згадані дивогляди. В виду сего після якогось часу нарід давні напіви вабув, нових не навчився і в церкві стало сумно, бо тепер ли
ше майже крилос сам співає свої „композиції" а ціла церков мовчить та тужить за старими, чудо
вими мелодіями, які пішли в забуттє.
От так часто затрачуються старі, милозвучні чудові напіви черев несвідомість деяких дяків, які думають, що згадані ними скомпоновані мельодії є гарнійші.
В виду сего всего, булоб в сказане, щоб там, де всі вірні беруть участь в церковному співі, не впро
ваджувати наразі хорального співу, а продовжувати всенародний, та плекати наші стародавні милозву
чні напіви, а не скривлювати їх новими чудернаць
кими підскоками й вигуками, але старатись, щоб вони були гладкі, малофилюючі, молебні й бого- духновенні. Бо наколи раз скривлену мельодію на
йд підхопить, то вже не так легко се направити.
На пр. я застав на одній зі своїх посад пісню-коля- д у : „Б о г предвічний..." так покривлену й поломаму.
що направляв їі через 35 літ тай не міг як слід виправити.
Тепер ще, що до нашого церковного хораль
ного співу.
В свойому життю чув я вже не один хораль
ний спів, та думав, що воно так має бути як е„
але наколи почув я хоральний спів наших братів з Великої України, де спів взагалі так церковний,, як і світський допроваджений до досконалосги, т о аж тоді побачив я, яка велика ріжниця є між хо
ральним співом нас Галичан а наших братів П ри- дніпрянців.
В хоральному співі Придніпрянців, мимо сего, що там не брак сильних голосів нема рику, нема вигуків, підскоків, але є легкий, милозвучний, гар
монійний спів, що аж мило й любо послухати. А в нас ?
Як крикнуть розпочинаючеся ипііопо „Амінь", то здається, що аж церков валиться. А що вже найдивнійше, що часто самоуки, не маючі поня
ття про хоральний спів беруться управляти хором, при чому як зачнуть вимахувати руками та тупати ногами, то глядачеви аж смішно робиться.
Мені оповідав п. Х о п т , що один священик, чуючи спів його хору, просив його, щоб дав йому ті ноти до вивчення в себе хорального співу. Пі
сля якогось часу приїжджає сей священик і жа
лується перед п. X., що він не дав йому ті ноти, які він просив, бо в його дяка з сих нот ВИЙШЛМ инші, не такі мельодії, які він вперед в хорі п. X.
чув. Отже мельодії не вийшли добре, а не ВИЙШЛИ ТОМ), бо не було кому хор вивчити як слід, т .є н е було вправного дирігента. А щоби бути добрим вправним дирігентом, треба над собою безна
станно в тому напрямі працювати та мати відпо
відну вправу й практику та знаннє, як навчити А
другмх- Дальше буде І
ч. в. Г О Л О С Д Я К І В 3.
При обняттю нової посади належить обовяз- ково й точно вивідатись про причину її спо рож нення, а наколиб зайшов випадок суспендування дяка безпідставно, без доходження і без доказання йому вини, такої посади принимати не вільно, доки справа не буде остаточно вирішена й оголошена в нашому органі „Голосі Дяків**.
Наколиб котрий дяк важився сю солідарність зломзти, то належить на дожити на него загальний товариський бойкот, вичерхнути з товариства і дя
ківського стану взагалі та оголосити се все в ча
сописи. Справу суспендованого дяка не належить лише принимати до відома і бідькатися над ним, але рішучо упоминатись о його реституцію доти, д о ки справа не буде в користь покривдженого о- статочно полагоджена.
Проти самовільного принимання самоуків-не
доуків на посаду дяка належить греміяльно вно
сити протести до наших консисторій, щоби сі над
ужиття вже раз усунути. Я, а думаю що й ширший загал дяків не є противником перестарілого Иоси- финьского привілею, щоб приняттє дяків, але ли
ше дяків на посаду було залежне головно відпа- роха, доки та с.ірава не буде остаточно унормо
вана. Бо ніхто не уповноважнював священиків р і
шати про кваліфікацію дяків. Одинокими в тій справі компетентними чинниками є іспитові комісії, установлені нашими Владиками.
Тут не маю на думці тих неіспитованнх дяків, я кі є передплатниками свойого незалежного ор
гану „Голосу Дяків**, беруть живу участь в орга
нізаційній праці дяків, стану та є чесними борцями за поправу його назавидної долі, але тих девято- глясників, хвостовязів та лаполизів, що своєю рабською вдачею та сервілізмом лише шкодять та наносять нечесть дяківському станови.
Отже наколи усунено де дяка з посади, як то часто в нашому органі читаємо, там належить зараз за таким дяком упімнутись і то не раз, але так довго, аж доки справа не буде в його ко-
ристь полагоджена. І М , дяк.
Історичний документ.
Недавно попав до нашої Редакції в відписі слідуючий документ, який з огляду на його зміст, без жадних ортографічних змін отут поміш уємо:
2389.
По мимо упомненій і приказбв-ь консисторс.
к и х і. виданих!» п б д і дн. 23. червня 1845, Ч. 130 т и » .; 2 то листопада 1847, Ч. 943 т к і. ; 14 го сер
пня 1855, Ч. 1412 ткт».; 29. жовтня 1861,4.4814—
и 14. мая 1863, Ч. 1927. видаряю ті ся такій слу- ча'Ь, лихого трактованія и не людского обходже
ння ся з і дяками церковними, которіи споводовали безименні поданія б т і д я к б в і певного округа на руки одного и з і послбвт» сельских в і Соймі кра-
< в о м і, жал я ще ся чрез мірно на розмаїті поиме- мованія злоупотребленія священикові в і т ім і згляді. В т ім і поданю с т о іт і между инними дослов- но т о є : „ Тепер до т ої міри прийшло вже, що ми дяки удаємося до Вас Високопочтенниї Сенатори Сей
му Краевого і просимо щиро, заговоріть за нами бідаками дяками хоть слово до Сойму Краєвого, або до его Високо-Преосвященства Митрополита, аби і нам, хоть яку маленьку свободу уділити, аби священики не забирали наші доходи, аби нас ги кривдили на здоровлю, та славі і мастку, аби нас випустили із своей неволі і роботи, і аби на- шое нужное состояніе поліпшене було*.
Не ва т и м і оно іде, щоби допускати, же та- киї і подобниї кривди д ію г ся всюдосторонпо, но жалко уже и то, єслиби одно зло діялося по де- ко тр и м і, другоє по иннемі містцямі і т а к і дало повід м но ги м і дяка м і, совокупивше веї свої до- знаваємії притісненїя, оги д ни м і кало м і кинути ся на честь цілого Почтенного Клєра в і Душспатир- иицтві.
Благоразумно учинилі єще той Честний По
сол сельский, же не заподалі зогидженіе тоє до Сойма, но ім и л і ся другої дороги і по дал і до Консисторії т а к і бо уникнена спосібність чути го
лоси противниківі з і клеветами на цілоє Почт Духовенство, що запевно може мало і декотрих токмо із него тичити ся мусить.
Консистория в и д и ті ся тому споводованою бути т и х і і з і Почт. Клира в і Епархії, ко то р и х і ся тоє касає єіце раз упімнути, даби ииноє, служ бі отвітноє поступованє с і Дяками у себе завели я во обще всего стерегли ся, щоби само, будь якоє, підозрініє в і т ім і дїлї на них кидати могло, інакше, бо самії собі тоє приписати должиД, єсли
в і
перш ім і лучш б м і случаю ізчерпавши всю міру упомненій і приказіві по всей конечной строгости закона з ними поступати ся буде.Львів, дня 3-го Мая 1866 р.
Куземскій, в. р.“
. '--- ——
Григорій Шумськив.
Один з ряду найвизначнійших наших Спів
робітників та активних організаторів дяківського стану, народився 4, 2. 1871. в Корениш, лов. Яро
слав. В рр. 1889/90 скінчив дяківську школу в Пе ремишли а після військові ї служби обняв посаду дяка в Млинах, пов. Яворів, на якій остав без пе
рерви через 16 літ. В 1899. р. скінчив писарський курс і перенісся до місточка Великі Очи, де дістав посаду громадського писаря та де як Українець зазнав не мало переслідувань і шикан з боку не
совісних людий.
Через цілий час світової війни перебув на фронті. Розпад Австрії заскочив Його в таборі в Домбю, де він через 9 місяців просидів. Знищений фізично й матеряльно, (2 рази погорів) а до того усунений ,з дяківської посади боровся через дов
гий час з нуждою, недостатками й злиднями та ми
мо сего не упадав на дусі й не тратив надії на красше майбутьне...
В році 1924 обняв провід в організуванню місцевого хорального співу й отримав з поворо
том дяківську посаду.
В таборі на Домбю скінчив курс торговель
ної бухгальтерії.
Мимо сего, що наш Вп. Співробітник жиє в дуже глухому куті, між чужими людьми, бо міс- точко Великі Очи залюднене переважно Поляками й Жидами, то все таки як один з гранітних дяків
ських філярів бере живу участь в організаційному життю дяків та всюди, де лише сего потреба ви
магає виступає широ й отверто, як пристоїть чес
ному громадянинови й борцеви, в обороні правди й в обороні загального добра дяківської справи.
Коли творимо оцю ґалєрію знимок наших Впп.
Співробітників, то мимоволі насувається нам на думку, що дяківський стан посідає вже в собі тільки т в о р ч о ї сили та енергії, шо зуміє легко відбити всякий наступ проти себе та дійти а ко роткому часі до бажаної мети.
З церковних справ.
Тайни, щ о виходять на денне світло.
На днях вислано до римського папи меморіял від оо. духовних, членів і учасників провінц'ональ- ного Собору у Львові 1891 р. В. меморіалі ствер
джується, що рішення того Собору в справі цілі- бату і вибору єпископів в Римі пофаЛьшовано, і так представлено папі до затвердження. Мав це зробити кард. Лєдоховський, Поляк, який тоді був префектом „Проиаганди,,,якій тоді була лідчинена наша церква. З того меморіалу виявляється, що брошура „Висвітлення до історії львівських сино
дів з рр. 1891 і 1897а яка в 1924 р. вийшла накла
дом Івана Кудлака, подає вповні вірне висвітлення фактів. На синоді папський делегат Чяска всіма силами натискав, щоби синод згодився на введен
ня целібату.
Коли це не вдалось, то Чяска жадав, щоби Собор помістив у своїх рішеннях оцей вирваний текст з св. письма: „Х то без жінки, журиться про те, шо Господнє, як приподобатися Господеві. А хто оженений, журиться про те, що світове, як приподобатися жінці* Очевидно, шо цей текст ки
дав би пляму на наше жонате духовенство, і отці Собору не хотіли згодитися на форсовану пропо- зьііію папського делегата. Зате гішили, що має бути поміщений ось я к и й текст з св. письма: „Х то жениться, добре робить; хго не жениться ліпше
робить*. Але „ліпше є женитися, як розпалюватися*.
Пофальшування рішень Синоду пішло втому напрямку, що таки поміщено текст, за яким обста
вав Чяска, і поручено настоятелям дух. семинарії намовляти питомців до целібату. Без рішення Со
бору всунено в Римі поміж постанови Собору та
кож те, що єпископом може бути тільки целєбс,»
вдовець ні.
Отці, підписані під меморіалом, просять папу, щоби приказав справити пофальшований текст рі
шень львівського Собора і щоби заборонив на
шим єпископам своєвільно вводити целібат. Доте
пер, кажеться в меморіялі, синодальні отці мовчали, бо думали, шо з того пофальшування не будеть- ся робити ніякого ужитку. Але тепер... І вийшло
— збігом обставин — на пікантний скандал для Риму. В сам час, коли папа дав скритий дозвіл е пископам на введення целібату, приходить до Риму демаскуючий меморіял наших синодальних отців, що ще остали живі. Виходить тайна на верх... і взаїмно поличкують себе...
Найважнійша річ у тому меморіялі це підписи.
Є їх 12. А на перших місцях о. Андрій Білецький, препозит львівської капітули, і о. Алек. Бачинсь кий, генеральний вікарій. Обидвом старцям історія нашої церкви запише цей їх відважний виступ у вічну честь і добру славу. Дотепер проти целібату квно боролося тільки „сіре* духовенство. А тепер ось відозвалися й найвищі наші церковні достой
ники і певна річ, шо тим дадуть вони добрий при
клад своїм однодумцям у Перемишлі, а може на
віть у Станиславові.
Як Рим проковтне цю цігулку, це Його річ.
Але нас підбадьорує явище, що давня, також у церковних справах заголюкана ру генія підносить голову, відроджується...
Меморіял розіслано ріжним кардиналам у Ри
мі, всім гр. кат. єпископам у світі і ріжним латин
ським єпископам. „Д іл о *.
Де що про діяльність Івана Майби.
Коли Вп. ветеран Іван Майба був ще гро- мадськ. секретарем, пропонував Йому тодішний податковий інспектор Михальський державну по
саду в податковому уряді. Сеї пропозиції він не приняв, бо з любови до Бога, церкви й народа, рішив посвятитися таки дяківській службі й то ми
мо сего, що від своїх найблизших мусів за се до
кори зносити.
Вп. Ветеран обсервуючи довший час нужден
не життє наших дяків, зачав роздумувати над тим, в якійби то спосіб усунути так сильно розкоріне- ну нужду в дяківському стані, та бодай трохи піднести колишнє його значіннє та колишню його повагу, а з окрема, щоб усунути диктаторство клиру (з малими виїмками) над дяками, яке посу
нулося було вже так далеко, що примушувало дя
ків мешкати разом з худобою по приходських стайнях і шопах, та виконувати найгірші приватні роботи по приходствах.
Щ об бодай трохи зарадити матеряльній нуж
ді дяків, Вп. Іван Майба поширював думку, щоб кождий незаможний дяк старався всіма способами дістати по при дяківство ще й посаду громадсь
кого лисара в парохії.
Коли бл. п. Полотиюк зачав будити дяків з довголітного сну на „Сході* то нинішний Вп. Ве
теран розпочав живу організаційну працю серед дяків на „Заході*. Він скликав перший Збір Дяків до Ярослава, за Його ініціятивою й заходами ви
слано депутації до консисторії, намісництва й кра
євого маршалка. Се все спонукало дотичні чинники до зміни конкуренційного закона, а наколиб була не заскочила війна, то дяки булиб діждались і ста
лої платні по 120 злр. річно.
Коли вже мала рішатися судьба, а депутати жалувались на низький вимір платні, то пок. мар
шалом Бадені сказав:
„Беріть панове такого шімля (коника), якого вам даю ть; а як сядете на него, то лекше вам бу
де злапзти й великого коня*.
Ті всі поїздки відбувались на власний кош т депутатів, бо жадних фондів на се, так як і нині, не було, і ніхто їх нікому не звертав, а дяки ли
ше часто допитувались: „коли то вже раз та пен
сія буде?"
Вслід за тими зборами й депутаціями зачав і ширший загал свідомійших дяків будитись з д рі
моти, а вислідом сего були заснування товариств
„Взаїмної Помочи Д яків*, перше в Перемишли а відтак в других єпархіях. Де лише потреба вима
гала там нашого Вп. Ветерана не бракувало. Він виступав завсігди і всюди отверто й непохитно в обороні дяківського стану.
Бачучи, що без станового органу — всяка організаційна праця та соціяльне освідомленнє дя
ків є страшно тяжке й прямо не мислиме, бо по
одинокі відозви, статті і дописи в инших часопи
сах з ріжних причин, майже жадного хісна не при
носили, Вп. І в а н М а й б а з пок. Полотнюком, катедр. дяком в Станиславові основали дяківський орган п. з. „Диковский Гл асі*. якого віпавництвов свойому часі переняв Шанови. нинішний Внеран на себе і виконував принятий на себе об іл язо к
СОВІСТНО сЖ до кінця.
