Ч. 34. Львів, Пятниця дня ІЗ (25) лютого 1898. Річник II.
Передплата
на »РУСЛАНА» виносить:
в Австриї:
на цілий рік . . . 12 р. ав.
на пів року . . . 6 р. ав.
на чверть року . . З р . ав.
на місяць . . . . 1 р. ав.
За границею:
на цілий рік . . 20 рублів або 40 франків на пів року . . 10 рублів або 20 франків Поодиноке число по 8 кр. ав.
«Вирвеш ми очи і душу ми вирвеш: а не возьмеш милости і віри не возьмеш, бо руске ми серце і віра руска.» — 3 Р у с л а н о в и х псальмів М. Шашкевича.
— --- — -
Виходить у Львові що дня крім неділь і руских сьвят С С-ій пополудня.
Реданция, адміністрація і експедиция «Руслана. під ч. 9 ул. Копернїка. — Експедиция місцева в Аґенциї Ляндонского в пасажі Гавсмана.
Рукописи звертає ся лише на попереднє застережене. — Рек.тямацнї неонечатані вільні від иорта. — Оголошена зви
чайні приймають ся по ц ін і
10 кр. від стрічки, а в .Наді
сланім» 20 кр. під стрічки. По
дяки і приватні донесена по 16 кр. від стрічки.
: .
„Отче, відпусти їм, не знають бо. що ро
блять!“
(+) Хто слідив прилюдне житє рускої суспільності! і помічував пильно прояви се
ред неї в сїм десятилїтю, а особливо в о- станних роках, мусить признати, що наша суспільність жиє якимсь неприродним а на
віть хоробливим житєм. Коли перший ре
дактор і основатель «ДЬла* ще перед єго заснованєм, отже мало що не перед двома десятками лїт, писав: «ми хорі, тяжко хо
рі!* то з тим більшим правом можна сї слова того глибокого знавця рускої су
спільно сти п рил ожити до нинїшних обставин.
Вже то справді' споконвічна прикмета ру- ского племени, унаслїдувана по Рурикови- чах, що у нас ніколи не збувало на усо
бицях, партийних суперечках, коромолах і тим подібних злиднях, та що наш поет Єремія Галка не міг відповіднїйших слів вложити в уста словутному сьпівцеви Ми
ту сї, як отсї:
.Ріжтесь, кусайте ся, бийтесь! попелом Русь [посипайте, Пийте братернюю кров, умивайтесь сльозами
* [пароду*.
Однак сї прояви всеж можна було зрозуміти в тих давннх віках, коли сьвітло Христової науки ще не обгорнуло було всеї рускої суспільності!, не проникнуло в ши
рокі єї верстви. А НИНІ при КІНЦ1І ХІХ-ГО столїтя, того столїтя, що чванить ся по
ступовими ідеяламн, свободолюбивостию, чиж бачимо що ліпшого?! Зовсім ні! Нав
паки помічаємо всі пороки і хиби погань- ского сьвіта посеред християньскої сусиіль- ,ности. Такої сліпої ненависти і пристрасти, такої злости, нетернимости і заслїнлеия не
бувало ще мабуть посеред суспільності!, як останними роками. Якже-ж можна серед таких обставин сподївати ся спокійного, нредметового осуду ДІЯЛЬНОСТІ! людий, що виступають на політичній, суспільній або навіть літературній видівнн і бажають після свого найліпшого розумінн і своїх сил до- ложити цеголку до спільної будівлі народ
ної? Як можна тут сподївати ся, щоби мо
жлива була яка небудь спільна робота лю
дий, що може ріжнять ся в способах, дорогах, але йдуть до одної і тої самої цїли ? Те, що перед пятьдесяти роками сьпівав галицко-руский поет, а з ним кож- дий щирий Русин з нагоди нашого відро
дженії культурного:
.Разом руки си подаймо і як братя ся любім,»
стало нині майже недостижимим бажанєм, майже фантастичною мрією, що наче пу
стинне марево щезає перед очима зближа
ючого ся нутника.
Отсї прояви бачили ми посеред рускої суспільности і підчас сегорічної сесиї сой
мової, а між иньшими справа адреси до цісаря вивела частину рускої суспільності!
з рівноваги і довела єї до нестями. Тим-то годить ся ще раз вернути до сеї адреси, а не зашкодить навести тут слова поважно
го політика, поміщені в однім місячнику.
«Наколи адреса мала бути знаком і доказом рівноваги і спокою краю, пише він, то очивидно не могло бути виразом ніякого частинного змаганя або політики,
програмою ' ніякого сторонництва. Адреса повинна була доказати, що хоч можуть бу
ти ріжницї і суперечності! межи Поляками І і Русинами, однак єсть між ними спільних 1 засад і змагань стілко, що рівновага краю мимо тих ріжниць не є захитана, хоч як і відомо, є такі, котрі працюють над тим, щоби стала так захитаною, як на ир. між Чехами а Німцями.
З того знов виходило, що адреса мала виражати не лише се, що думають Поляки, але й то, що думають Русини — з виїм
кою очивидно сих Русинів і Поляків, з ко
трими в політичних і суспільних розумінях і цілях не маємо нічого спільного.
»Скоро се мала висказати адреса, то знов не могла зовсім відповідати тому, що думає або бачить кожда часть Сойму чи краю з окрема. Згідність всіх, в тім слу- чаю, як в кождім иньшім, можна осягнути лише тим способом, що кождий щось із своїх домагань опустить або промовчить, з огляду на потребу і добро всіх. Мус'їла отже бути адреса такою посередною, ком- промісовою і такою була. З свого власного становища, кожда часть чи партия в Соймі може їй не одно закинути. Деякі бачили-б радо крінший вираз катоднцких переконань і сеї потреби власті! і поваги правлїня, ко
трих недостача виявила ся так наглядно і шкідливо в многих недавиих подіях. Для соймової лівиці адреса не була досить де
мократичною і ліберальною. Селяньскі по
сли волїли-б довший уступ про потреби ріль
ничого стану, а один їх відтінок (людовцї) уступ про надужитя властий при остатних ви
борах. Кожду з тих Груп можна носуджува- ти, що зійшла із свого становища і не досить енерґічно боронила того, що уважає до
брим і потрібним. Але як в австринскій державі цілість під тим лише услівєм єсть безпечна, що части не доходять своїх до
магань абсолютно і беззглядно, так подібно згідність галицкого сойму на ґрунті спіль
них засад і змагань дала ся лише тим способом осягнути, що жадна єго часть своїх власних засад і змагань не схоче акцентувати абсолютно і беззглядно— отже адреса мусїла бути компромісова: не по- жертвованєм своїх засад з якої небудь сторони, але визнанєм і ствердженєм всіма, що є засади, на котрі всі так само годять си і пишуть«.
Наша екранна опозиция бажала мати адресу, котра би висловила лише єї по
гляди і змаганя; забула однак, що се не має бути адреса сконсолідованої опозиціїї, але адреса цілого сойму. Тим то і не див
ниця, що »Д^ло« назвало сю адресю «поль- скою«, хоч ще ніколи в публичнім акті галицкого сойму не була так виразно за
значена окремішність рускої народності! і засада рівноправності обидвох народів — а «Свобода* навіть бачить в адресі прямо
«відбудоване ГІольщі«. Коли-ж львівскі керманичі консолїдацнї з такою недоста
чею иредметовости, з таким заслїпленєм і упередженєм осуджують сей акт, то чого-ж ліпшого можна було сподївати ся по «про
вінцій*?! »Провінцію« готова все до де
шевих а пустих манїфестацчй пішла в ча
сти за покликом львівского штабу консо- лїдацийного і н. пр. «Селяньска Рада в Бе
режанах*, про котрої житє і роботу зовсім
не чутно, здобула ся під предсїдательством сьвященика В. Мащака і адвоката дра А.
Чайковского на акт, котрим висказує «Дру Окуневскому і Новаковскому щиру подяку і повне узнане* яко «одиноким правдивим заступникам* руского народа, «послам Бар- віньскому і єго товаришам (значить руско- му клюбови соймовому під проводом Преосв.
Владики Р ед.) за їх з р а д у нригнетеного руского народа, котрий при тій дебатї хо
тіли своїми голосами з а п р о д а т и (щастє що лиш х о т іл и а не запродали! Р ед.) пануючій кліці висказує свою п о г о р д у *
— а «нрочпм послам руским, що соромно опустили свої становиска — свій жаль«.
Чи чоловік безпристрастний, предме
те ви її може з адреси виснувати зраду ру
ского народу? Чи поступок «Селяньскої Ради в Бережанах*, на котрої чолі стоїть сьвященик о. Мащак, подиктований хри- стияньскими засадами?! Нї се злість, при
страсть і ненависть, якою визначав ся хи
ба поганьскпй сьвіт в часі найбільшого упадку морального! Предметовість вима
гала, щоби не підсувати адресі того, чого в ній нема, а крім того, коли суд мав бути предметовий, треба було виждати, який бу
де ВИСЛЇД роботи руских послів сеймових за час сесиї.
Але при тих спонуканих, якими руко- водить ся консолїдация, чиж можна сподї- вати ся спокійного, справедливого і нред
метового осуду ДІЯЛЬНОСТІ! руских послів соймових. Хоч рускі посли перевели пер
ший раз в публичнім акті сеймовім при
знане окремішности і рівноправності! ру
ского народу, хоч своїми інтерпеляциямн спонукали нравительство публично признати справедливість їх жалоб і що до покрив
дженії руского язика в судах і урядах і торжественне приречене усунена сих наду- жнть, хоч в перший раз спонукали СоЙм, щоби візвав нравительство до виконуванії розпоряджень що до руского язика в уря
дах, хоч сіюводувалп санацию відносин в брідскій ґімназиї, хоч виключно їх захо
дом війде в житє четверта руска ґімназия в Тернополі!, хоч рускі посли рішучо під
держали домаганє о дальші підмоги з фон
дів державних для хліборобів наслідком непороди, — все те в очах консолідаций- ного штабу є н ічи м , позаяк оно не вий
шло від сего штабу і єго шефів. А хто хоче переконати ся о тім партийнім заслі
пленні, о перевертаню всего горі дном, о замазуваню дійсної правди, потребує лише переглянути відзиви о тих справах в скон
солідованім з «Галичаниномт.* — «ДФл’Ь*.
ІЦе-ж так недавно писало оно, що внесене поставлене її. Барвіньским що до обовяз- кової науки краєвих язиків міг поставити хиба Поляк, бо оно вийде в користь Поли
ків, що оно повставало против рільничих спілок, що напало мокрим рядном її. Вах- нянина за єго внесене о фонд на каси Райфайзена і т. д. і т. д., а тепер те саме
«Діло* обертає спосіб полагодженя сих внесень против руских послів. Де-ж тут консеквенцпя?! Та-ж з свого становища оно повинно бп як раз тішити ся з того.
Але ціль такого поступованя є зовсім ясна.
Не ходить тут о хосенну, позитивну робо
ту, о осягненє певних, хоч би постепениих придбань, але о підсичуване пристрасті!,
— 2 — ненависти, о піддержуване невдоволеня в
рускій суспільносте, бо у тих людий нена
висть — се патріотизм, невдоволенє — се житє! Супротив тих поганьскнх інстинктів і спонукань годі нам оглядатись на все те, а з окликом божественного Спасителя:
»Отче, відпусти їм, не знають бо, що ро
блять « — іти своєю дорогою, щоби ХОЧ постепенно, хоч поводи, але безнастанно дбати про дальші потреби для руского народу.
Голоси праси про руску справу.
81олуо Роїзкіе в статі під заголовком «Ро 8е^иііе» зазначує, що сегорічна сесия соймова не лише була повна позитивної праці, але була і політична. Так само і адреса мала значінє політичне. Засади, висказані в ній о рівноправ
ності! обох народів, найшли навіть приміненє.
Ухвалено засновати руску ґімназию в Тернопо
ля, заведено науку руского язика в всіх шко
лах середних яко взглядно обовязкову, а на по- слїднім засїданю сойму ухвалено завізвати пра- вительство, щоби строго виконувало обовязуючі розпорядженя що до уживаня руского язика в урядах і судах. 8їоко Роїзкіе називає сі ухвали
— без потреби — жертвою з польскої сторони, а додає, що рівноправність, обнята адресою, не була пустою фразою, але дійсною волею сойму.
Сойм зазначив сим, що бажає народні спори лагодити дома, замість щоби їх виносити перед форум центрального парламенту.
Инакше подивила ся на полагоду внесеня язикового пос. Вахнянина і товаришів віденьска N. £г. Ргеззе. Повної статі, написаної на сю те
му, не маємо ще під рукою. Але з телєґрамів можемо вже вносити, що N. £г. Ргеззе невдово- лена ухвалою сойму. Она каже, що иольскі по
сли постарили ся о те, щоби давнїйший стан річи удержати в цїлости. Нема вже бесіди про законодатну рівноправність язика руского (?).
Частина польских послів узнала, що ухвалена резолюция робить за великі концесиї Русинам.
Се «галицке* іпсегтеияо не перешкодить одна- кож польскій делєґациї, ставати в раді держав
ній в обороні Чехів. Так отже Поляки зовсім инакше розуміють рівноправність у себе дома, а инакше на широкій арені політичній, у Відни.
І длятого рівночасно копає ся гріб для консти- туциї у Львові, Празі і Задарі, щоби сю рівно
правність замкнути в обсягу країв і сим спосо
бом відняти меньшостям національним спро
можність, виволікати свої кривди перед загаль- нїйше форум. Длятого у всіх трех коронних краях припускає ся формальний штурм адрес до корони, яко манїфестацию проти діяльно
сте (?!) ради державної. Длятого то сойми ма
ють ломити скиптр всемогучости своєї над Г1И-
танєм язиковим в Чехії, Галичині і Дальмациї.
Штучки т. зв. федералістів суть дійсною шар- лятанериєю. Треба лише питане рівноправносте язикової взяти за точку виходу, а легко пере
конати ся, до чого змагають аспірацпї федера
лістів. Такий федералізм — се Обезпеченє себе і патент на угнет національних меньшостий.
Длятого дійсно є загадка, що Н ім ц і с а м і му
сять зводитй бій з такою реакциєю і гидрою, а иньші не-нїмецкі меньшости стоять байдужно або помагають навіть своїм томителям».
Таке пише »К £г. Ргеззе». В чиїм імени?
А вжеж в імени колишних всемогучих Німців, що розпоряджали в своїм часі долею і пра
вами в с іх народів австрийских. >К £г. Ргеззе»
бере тепер в оборону всі меньшости національні, неначе би кликала: Меньшости, ходіть до Нім
ців, лучіть ся з ними, піддержуйте їх! Они оди
нокі возьмуть вас в оборону перед насильством і гяетом більшосте, ваших томителїв. Сойми хо- тять загарбати всю власть над вами в свої ру
ки. Русини! подивіть ся, що зроблено з вами в соймі галицкім. Поляки не дали вам рівно
правносте, а лише здержали зІаПіі дио, свій стан посїданя. Се кривда велика! збирайтесь до вкола нас! Ми вам дамо — що? рівноправність?
»Н. £г. Ргеззе» не докінчила своєї альокуциї, а лише дивує ся, що сі меньшости лучать ся з сво
їми томителями.
Зробім же тепер короткий рахунок і спи
таймо Німців: хто дав галицким Полякам ши
рокі права язикові на Руси галицкій? — Нїмцї- вірноконституцийні з Гербстом на чолі. Хто при
коротив національні права руского народу в Га-|би спеціфікувати, а тоді вийшов би дуже сум- личинї ? — Німці. Хто заєдно піддержував ге-! ний образ, бо шкоди, які принесла консолїдация, ґемонїю Поляків над Русинами галицкими?
Німці. Хто спольщив всі середні школи і уні
верситет львівский в своїм часі? — Німці. Хто десятки літ слухав байдужно жалі руских пос
лів в центральнім парламенті на оскорбу своїх
прав? — Німці. А наколи Німці, маючи повну! то уповаючи на патент назвали народовців «вред- власть тоді в своїх руках, не зважали на галпц-
ких Русинів і н е п р и д б а л и їм р ів н о п р а- в н о с т и , то чи може бути нині сей зазив »Х.
£г. Ргезз-и», виголошений в імени Німців, щирий?
Чи се не пуста примана? Чи се не проба, щоби розбити нинїшну більшість? Чого-ж не кличе тим самим голосом »Х. £г. Ргеззе* до Німців стирийских та каринтийских, щоби они не гнет- лн Словінців яко національних меньшостий в Сти-
риї і Каринтиї? Ні, панове Німці! Лєкция, яку ! відповідь: віднесіть ся з тим до »котізуі піа£кі«.
ви нам Русинам дали, почавши від 1867 року—
ся лєкция не вийшла нам з памяти. Трицять повних літ водили ви нас за ніс, а на се не ста
ло терпеливосте вже і в довготерпеливого Ру
сина. Коли ми жалувались па дійсний угнет че
рез Поляків в 1867 році, то ви сказали нам у- стами Ґіскри: ідіть до сойму! Ми пішли, ми ро
здобули собі вже і кілька середних шкіл і яку- таку поруку на дальший наш розвій народний, а ви тепер кличете, щоби ми завернули з сеї дороги? Побачимо, якої пісні засьпіваєте нам не
бавом в раді державній, яка буде дійсна ва
ша ироґрама?
Ми в своїм часі предвидїли, що ви удари
те в сю струну, в яку ви дійсно тепер ударили.
Ми предсказали, що Німці аж тоді відчують кривду меньшостий національних, коли їх Чехи
троха бодай придавлять до стіни. Се і сталось Львові? Де ті повні ідей молоді сьвященики на- вже мабуть. І длятого шукаєте ви алїянтів в мень-
шостях національних. Тількож обстаньте перше за Словінцями, а тоді повіримо, що ваша про
грама о рівноправносте іцирійша від польскої.
д о п и с ь.
На сл їдки консол їда ц и ї.
В 26 ч. з сего року помістив «Руслан» ста- тю «Буковини* під заголовком «Братня борба».
Статя дійсно обєктивна і дай Боже, щоби тра
фила до закаменілих сердець. Опозиция львів- ска поступає зовсім по катоньски. Взяла патріо
тизм в монополь і величаючи тілько себе, від
суджує других навіть від імени руского. Але чи має она до того право? А кілько то опозиций- ників навіть в самім центрі, у Львові, що їм всяка рускість байдуже?! Щож доперва на про
вінциї! Мені відомі повіти, де вся рускість спо
чиває на роботі «новоеристів,» а є і такі опози- цийники, що звичайно тілько в чотирох стінах обявляють свою роботу і відвагу. Коли-ж знай
дуть ся в товаристві поляків або коли треба за своє постояти перед властями, то опозиция хо
ває ся. Але нехайно такий борець знайде ся в гурті Русинів, то тоді дасть він волю язикови, щоб вигорювати на так зв. Барвіньщуків. Та годі, рота не замкнеш. За те насуває ся питане, що думають львівскі менери консолідації» ні? Чи знають они, яку шкоду наносять они тим на
родній справі? Чи може ще вірують, що робля
чи «Дії лом« прилюдну опінїю, они зуміють вля- ти житя в гнилі провінціональні колоди? Може хотять їх загріти для ідеї украіиьско-рускої?
Панове, адже вже звиж три роки ведете ту кон- срдідацийну роботу, а чи можете похвалити ся, що придбалисьте діячів для руско-україньскої ідеї з поміж сконсолідованих вами? Чи знайшли ся може проводирі, що перше задля нової ери отягали ся, а тепер ободрили ся опозициєю яко достойнїйшою? Покажіть тих, що для єдности відреклись ідей панмосковских і станули під ваш прапор народний? Покажіть тих, що для сконсолїдованя сил відреклись всіляких »0б- ществ», заложених для кириненя, «Галичанинів*
і других, щоби ширити одну ідею украіньско- руску? Нема їх, хоть я від давна шукаю за ними і хоть на те покладав одинокий батько Руси.
Та зате є на провінциї ціла пачка таких, котрі поневіряють Просьвіту, Товариство ім. Шевчен
ка, педаґоґічне, наше письменсво, школи, фоне
тику і т. д., яко діло тільки Барвіньщуків, яко сепаратизм, покриваючи ся вами, котрі немов то самі виступаєте проти того! Се факт і се однаково відчуває кождий Русин. То все можна
є дуже великі, Найперше дістали патент на па
тріотів всілякі перекінчики, дволицеві люди, що все зазначували в урядах куакіозс, а в гурті Русинів вели ревельверову політику, котрі одна- кож мали зовсім иньші задушевні бажаня. Они ньіи дклатели» і не маючи любови до свого і перед другими їх споневіряли. Они авторітетом своїм висьміяли цілу ідею руеко-украіньску, все те, для чого правдивий народовець живе і дї- лає. Не диво отже, коли на одній гіровінціональ- ній нараді над ювилеями підніс один народо
вець, що перш усього нам годить ся сьвяткува- тн память відроженя рускої мови та виходу Е- неїдп Котляревского, одержав від патентованого От хосен консолїдациї.
В часі виборчім і повиборчім засипували патентовані «Д'Ьло» дописями, повними клевет на народовців, що не хотіли з ними ставати до акцпї виборчої, хотяй були і за опозициєю. Та
ким робом розділено народовців на двоє — о- дних готових до капітуляциї перед кацапами ними славлених — других, ними анатемізованих, що не хотіли кацапскої Спілки. З того пішло, що нині кацаиня піднесла голову, хотяй за ча
сів нової ери новели переводилась, а до роботи народної не стає рук, чого найлучшим доказом послїдні загальні збори Просьвіти. І не диво, бо одних знеохочено лайками по «Галичанинахь» і
«Дішах», другі не годячи ся на спілку з каца
пами усунули ся. Бо і деж сотки тих молодих діячів, що вийшли з самої рускої ґімназиї у родовцї, що нераз хрест поносили від братії ка
цапскої, поки в часі «нової ери» побіднли їх так, що і духом кацапскнм не пахло вже в се- минари, а «Галичанин» не лиш до Читальні се- минарскої, але і до нікого в семинари не мав приступу! За тими молодими питали ся панове консолїдатори па послїдних загальних зборах
«Народної Ради», нарікаючи, що молодші не бе
руть участи в політиці. Те дарма, в виду за
гального остракизму они усунули ся не мо- гучи згодити ся, щоб лучено огонь з водою. Та зате патентовані доводять до того аґітацпєю консолїдацийною, що деякі збори філій Прось
віти не могуть відбути ся, по читальнях висьмі- вають мову і видавництва Просьвіти, наше нись- меньство, ідеї наші, а що то мож було чути, коли веда ся полеміка про з’їзд руских учених!
Зате розносить ся слава про ріжних Савів, 0- сипів, Страхопудів, Дудів, Явдиків, Цуциків, Кур- дидиків. Сьмітя а 1а «Руское слово», Істория Дуди, «русская бібліотека» і така иньиіа грязь, тисячами примірників розкидує ся по Галичині*
а ти братику мовчи, бо то патентоване. Адже-ж на послїдних загальних зборах Просьвіти були селяни тої гадки, що хто не має «Русского Сло
ва», той не член Просьвіти. Для розпродувана сеї грязі! суть до розпорядимости всякі рускі інституциї, їх розпродують всякі «ради», а на
родовець не сьміє озвати ся з заохотою до під
пирана своїх видавництв, бо знайде ся сейчас патентований, що обкидає гнилю і письмень- ство наше і фонетику і єго самого.
Загально сказавши, рух народний на про
вінциї упав, а всякі збори з деякими виїмками ограничають ся на «пустословіе» консолїдато- рів, на якім справа народна лишень тратить.
І не диво. Адже все що народовцям сьвяте, спо- невіряно, а провід ведуть всяки «вольфи». Яка мета? Де нас заведете панове зі Львова? Отям
тесь, бо теперішня консолїдацийно-капітуляций- на робота подобає на те, як один жид бажав, щоб всі дуби були один дуб великий, всі сокири о- дна велика сокира, всі води одна велика вода, бо мовляв, як зітну моєю сокирою сего велико
го дуба, який то буде великий «хляп». М.
ВІСТИ політичні.
З Праги доносять, що молодоческий клюб згодив ся иа се, щоби буджетову розправу по
ставити на дневнім порядку перед розправою адресовою. Засїданя сойму потривають аж до перших днів марта. КеісЬзигеЬг догадує ся, що не прийде в ческім соймі до ухваленя адреси.
Нові розпорядженя язикові мали би бути опові_
