Ruslan. R. 11, č. 1 (1907)

Передплата

■в »РУЄЛАНА« » и м » » >

в Аветриі:

ч» цілий рі*.

. ЗВ

я«р.

V п.в року „■ .. 10

Квр

на чверть рику .. о кор

місяць . Г70 пер.

За границею:

цілкі рік . 16 рублів або 36 франків п вів року 8 рублів або 18 фраикі»

Ооодввоке ВВСЛО по 10 сот.

>Ьврвеш на 0-»п і душу ми варееаі:

л а е

воаь.чеш мплосги і віри

н е

тмьикиї, бо руеке мв серпе і віра руска.< — 3 Р у с л а н о в п х оса.іьмів Я. ІПашкевича.

Ввхбдмть у Львові що два

крім неділь і руских

еьвят

о о*|, год. пополудня.

Редакция, адміністрацій і

екснедиция >Руслана< під ч. 1. пл. Двмбрввсного

(Херун-

щини'І. Експеджция місцева в Аґенциї Соколовского

в

пасажі Гавсмана.

Рукописи звертай сялигав вапопередне застережене — Реклямацнї веопечатанів вільні від порта. — Оголо- шеия звичайні приймають ся по ціні 20 с. від с т ш і ки. а в »Надісланім» 40 с.

від стрічки. Подяки і при­

ватні донесеня по ЗО сот.

від стрічки

З Новим роком!

(+ ) 3 новим роком є звичай пода­

вати огляд подій минувиюго року а до того навязувати вигляди на найблизпіу бодай будучину. Сим разом зміна року має більше чим звичайне значінє, осо­

бливо в нашій державі, а тим самим і для нашого народу, має значінє почи­

ну нової політичної доби. З минувшим роком закінчує ся в Аветриі доба полі­

тичного устрою і розвитку, основаного на давних станових привілеях, а почи­

нає ся дальша доба розвитку, опертого на участи широких верств народних в політичнім і суспільнім житю та в дер­

жавнім перестрою. Тим то теперішня зміна року має справді історичне зна­

чінє.

Виборчу реформа, основана на праві загального голосованя викличе без най­

меншого сумніву так важні переміни у вигляді та державнім житю старинної Габсбурскої монархії, що они не можуть остати без вельми важного вплину на­

віть в дальшій будучинї. Задля того мо­

жна без прибільшувана назвати виборчу реформу, яка небавом стане законом, і сторичною подією, котра закінчує оден розділ державного розвитку а підгото­

вляє перехід до розділу зовсім но­

вого.

пом вперед, всеж она подає вже спро­

могу перегодом направити сі хиби, по­

повнити сі недостачі, які в ній задерж а­

ли ся. Вийшла она з компромісів на всі боки і яко компромісове діло має свої слабі сторони. Два міністерства упали через сю реформу, але на останку тре­

тьому повело ся її з великими перепо­

нами довершити. Давна Ш мерлїнґівска державна рада з верховладою нїмецкого живла пережила ся, инші народности, а також недопущені до законодатної уча­

сти народні верстви домагали сн також щоби й їх покликано до законо, датної роботи. Здавало ся ще перед ро­

ком, що неможливо буде так далекося- глу реформу перевести. Одначе угорске пересиленє, події в Росиї і внутрішня потреба перестрою державної ради на нових основах приспішили се діло і до­

вершили єго. З новим роком починає сн і нова доба в законодатнім житю Ав- стриї.

Алеж так само в другій половині старої Габсбурскої монархії, в Угорщині, склали ся многоважні події, які впрова­

дили важні зміни в сїй державі і підго­

товляють в недалекій будучинї ще даль­

ші далекосяглі переміни к державнім у- строю. В минувшім році обняло там владу сторонництво независимцїв а при державній кермі стануло вправдї коалї- цийне міністерство, одначе в дїйсности Вже перед десяти роками виступили

на перше місце парламентарної видінні домаганя виборчої реформи, але тоді в державній раді панував такий невідрад- ний розлад і заколот, що годі було пе­

ревести таку велику реформу. До того ще й серед парламентарних сторонництв був так сильний опір проти розширена виборчого права, що переломити сей о- пір не було так легко.. Але й в тепе­

рішній раді державній обставини не бу­

ли прихильні для переведена так дале- косяглого і трудного законодатного діла.

Ослабленій кількалітною обструкциєю носольскій палаті яложено в останнім році єї єствованн таку трудну задачу.

А переведенє сеї задачі було в Аветриі тим труднїйше, що крім політичних і су­

спільних ріжниць тут так яскраво стоять проти себе ріжницї национальні. Від с а ­ мого почину конституцийної доби веде ся в Аветриі национальна боротьба і не повело ся доси її закінчити, отже о скіль- кож більша була тут трудність уложиГи виборчу реформу, щоби її серед тих национальних суперечностий перевести в державній раді.

Якнебудь однак теперішня виборча реформа випала викривленою і латаною, якнебудь она заподїває великі кривди слабшим народностям а особливо руско- му народови, всеж таки супроти застарі­

лої дотеперішньої системи є она посту­

Н евм ірака.

Історична фантазия в одній дії.

Написав

Зенон Наколесник.

О С О Б И :.

Дівчина Улан Ґвардист

Козак-невмірака.

Улани, Ґвардисти, Народ.

Річ діє ся над Дніпром в минувшині, теперішности і будуччинї.

В глубинї стен, на якім розляв сн широко Дніпро. На лівій стороні замок з тяжкою, кованою брамою. На правій серед вишневого садка достатня хата, пошита соломою. Чудові згуки несуть сн над околицею: між тихим жужанєм бжіл, чути коротке, уриване лящанє соловейка, тремтючий спів жайворонка і веселе піть- пілїтькане перепелиці. Довкола соняшно, любо.

Д і в ч и н а .

(Виходить з хати убрана пишно в роз­

кішний україньский стрій; на голові в неї стрічка з цьвітів, а між ними сяє ясне ськітло, наче зірка; на грудях богате намисто. Поглянувши напротив на палату,

жахнула ся).

Що се там по той бік ш ляху З каменя, окуте в бляху ?

Через ніч якась палата Станула напротив хати?!

(розглядає ся довкола) От і степ мій викошений І ставок спущений,

Череда пішла в ростоки Й челяди нема!

Смутку ти мій чорноокий, Ж алости німа!

За тобою я не бачу Сьвіта білого, а плачу Плачу, сльози проливаю, Як на милого згадаю !

Деж ти, рицарю мій славний Деж, побіднику ти давний Де, козаче — невмірако!

Я тебе люблю однако Хоть минуло сотки літ,

Я к пішов походом в сьвіт, —

Поверни коханий мій, В серце влий нових надій!

У л а н .

(в богатім мундурі, нагадуючім давне польске війско, виходить з двора).

Гей, а що отеє до дїтька Виспівує так сусідка?

Я звик до полудня спать, Як ти сьмієш верещ ать?

Д і в ч и н а . Хто ви, пане, розкажіть?

У л а н .

Хто? не зн ає ш ? Твій сусід!

Д і в ч и н а . Як ви трафили сюди?

Ч ерез той широкий степ?

У л а н . Вжеж найшов я ті сліди, Де течуть молбка й мед!

Звідки сонце рано сходить, Де земля пшеницю родить!

Д і в ч и н а .

Алеж се моя земля,

Україна їй імя!

2 є се правительство. независимцїв, котрі

нині розпоряджають більшостю і в краю і в соймі.

Ще перед трема роками почало ся політичне і парляментарне пересиленє за міністерства Селя і перегодом показало ся, що се б пересиленє дуалістичної форми монархії, придуманої перед соро­

ка роками Деаком. Спільне війско яко видимий знак сеї звязи, щ о лучить оби­

дві половини монархії, стало предметом безнастанних нападів з боку незави­

симцїв. Ще міністерство ґр. Тіси, хоч вже й оно значно віддалило ся від пер­

вісних основ угоди з 1867 р., намагало ся спасти дуалістичну форму, але стра­

шне поражене ліберального сторонництва в соймових виборах, сеї головної підпо­

ри дуалізму і ідеї Деака, положило ко- нець дотеперішній політиці. Вправдї ще на око держить ся давна будівля дуалі­

стична, а змагане до економічної і вій- скової самостійности Угорщини стрічає ще супротивности в Короні і економі­

чних потребах краю, але доля угоди з 1867 року є вже майже рішена сею об­

ставиною, що владу в свої руки взяло сторонництво независимцїв.

Сі події відбивали ся очевидно та­

кож і на Австриї, де правительство без призводу делєґациї а навіть без означе­

на квоти давало засоби на спільні по­

треби. Скоро лише завиеимцї захопили державну керму в свої руки, дали Ав­

стриї і монархії відчути свій вплив і свою силу. Они повалили міністерство кн. Го- генльоге, що не хотіло піддати ся в спра­

ві автономної цлової тарифи волі коалї- ци'і угорскої. Они повалили ґр. Ґолухов- ского, котрого підозрівали, що ставав в суперечности з їх змаганями, они прине­

волили міністра війни Пітрайха усунути ся, коли побачив, що всі єго обіцянки роблені в користь коалїциї не зможуть її приєднати для збільшена засобу ново­

бранців. Як уложать ся економічні вза­

ємини між Австриею а Угорщиною, про котрі ведуть ся безнастанні пересправи між обопільними правительствами. годі

{ У л а н Україна, Україна!

Се нічия ще країна,

Без границі і без краю, — Тож собі єї займаю,

Коли вже сюди прийшов.

Д і в ч и н а . Наша тут засохла кров, А границю позначили Костий високі могили?

Яким правом ти палати На степу став будувати І луги переорав,

І ставочки поспускав, Череди заняв, побив, Мою челяд розгонив!

У л а н : Скажу тобі мудре слівко, Тілько слухай, дурна дівко!

(показує на шаблюку).

Моє право — ся шаблюка!

Моя мудрість, моя штука Сьвята правда і добро — Тут злучили ся в одно!

Д і в ч и н а . Як поверне мій козак,

ще в сїй хвилі сказати. Міністерство бар.

Бека сподївало ся частковим спарлямен- таризованєм здобути собі більшу силу супроти коаліцийного міністерства, одна­

че доси не осягнуло видимого успіху, лише взяло назад умову зроблену між Кербером а Сельом. Се одно майже пе­

вне, що угорске правительство виступає із щораз більшими Домаганями і новий рік може в тім напрямі принести Австриї немилі несподіванки.

Рік 1907 є хвилею многоважних 40- лїтних роковин — довершеня австро- угорскої угоди з 1867 і вінчаня цісаря Франц Йосифа угорским королем, а також 40-лїтних роковин грудневої конституциї.

Ся остання наслідком виборчої реформи багато втратила наслідком значного пере- строю конституцийних підвалин, а сї ро­

ковини буде вже обходити инша держа­

вна рада, зложена на зовсім инших о- сновах. Чи ся нова рада вспіє рішити довголітні спори национальні і язикові, чи принесе она рівноправність також ру- скому народови, чи зможе она економіч­

ну роботу повести в напрямі хосеннім для широких верств народних, се все пи­

тана, котрих користної полагоди можна бажати і сподївати ся, але на се нема ніякої певної поруки. Те саме можна сказати і що до уладженя взаємин з дру­

гою половиною монархії.

Чи новий рік принесе також руско- му народови красшу долю, сего також можна лише бажати і сподївати ся, одна­

че всі наші надії, всі сподїваня треба покладати на сю Всемогучу Руку, яка кермує долею народів і всего сьвіта, яка і рускому народови не дасть пропасти а подасть силу і сгіромогу навіть в тру­

дних обставинах добити ся ліпшої долі.

Під „Новий рік“

Ой иущу я сьпіванкя

— сьпіванки — Най летять ио полю,

— по полю —

Славний лицар, невмірак В него є також шаблюка І спис довгий як гадюка!

Твої замки він спалить І тебе прогонить в мить!

У л а н .

Що, ти грозиш? Гей, сусідко Вистроїла ся ти чисто

У стрічки та у намисто, — Закохав би ся сам дідько!

І я люблю тебе знай, Оттаку, як той цьвіт маку, Лиш ніколи не згадай Більше ти про невміраку!

Д ї в ч и н а.

Проч, нікчемо, геть від мене Я свобідна дочка волї! . Радше смерть понесу славну, Чим з тобою жить в неволі!

У л а н . , , Хочеш долі, хочеш волї В сім безмежнім, дикім полі?

Я зігну твою натуру,

Щоб втягнуть тебе в культуру, (тягне єї за руку, она виривавсь).

Та най дзвонять, як дзвінки

— як дзвінки —- Про долю й недолю

— недолю — Та най будять з дрімоти

— з дрімоти — Заспані повіки;

— повіки — Чи ви хочете, брати,

— гей брати — Спати так на віки ?

— на віки ? — Подивіть ся! хмаролім

— хмаролім — Вже навис над нами,

— над нами — Розвалить наш дряхлий дім

— дряхлий ДІМ — Й понесе сьвітами

— сьвітами — І розмече по степу

— по степу — Змбрвлену солому,

— солому — Гей, беріть ся завчасу

— завчасу — До ріднього дому!

— до дому — Чи міцний, огляньте, зруб,

— хати зруб — Розширіть комори,

— комори --- Що часу сторощив зуб

— острий зуб --- Най скріплять підпори!

— підпори — Висші двері просічіть,

— просічіть — Розширіть віконця,

— віконця — Більше воздуху впустіть,

— гей впустіть! — Більше сьвітла й сонця!

— більш сонця! — Та не стійте близь воріт

— близь воріт --- Як які приблуди;

— приблуди --- Відмінив СЯ бо.і.ий сьвіт,

— божий сьвіт — Нині всі ми люди!

— всі люди — Тож на плачте, як діди:

— як діди —

„Бідні ми, нещасні!"

— нещасні — Вирятують вже з біди

— вже з біди --- Ваші руки власні.

— так — власні! —

Д і в ч и н а . Не буду тобі слугою,

Хоть знущай ся, хоть катуй!

У л а н . Ти пручаєш ся зі мною?

Гей, там варта! тут ратуй!

(виходять з замку гайдуки).

Беріть дівку сю до замку, Буде в нас діти плекати, Як зробите з неї мамку, Буде нам пісней співати По обіді до дрімоти, А як набере охоти, То розкажем танцювати!

Д і в ч и н а . Невміраче, мій козаче!

Дай ратунку: любка плаче!

(Два гайдуки заволікають єї у замок).

У л а н .

Ідіть до хати, розбийте скриню І самі справтесь за господиню!

(Гайдуки відходять до хати).

У л а н .

Бісова дівка, як репетує,

Невжеж то справді єї почує

До сильних належить сьвіт

' ,і . — весь наш сьвіт — Сили тра добути!

— добути — Ви собі вже раз скажіть:

— раз скажіть —

»Вути, чи не бути ?*

— не бути? — І зведіть рішучий бій

— лютий бій -- З ворогом й з собою;

— з собою — Правда йде на перебій

— перебій — И побіджае в бою!

— у бою — Той, кого болить наш біль,

— лютий біль — Най іде враз з нами!

— враз з нами — Зерно з зерном, а кукіль

— а кукіль — Най летить з вітрами!

— з вітрами. — До нових належить сьвіт,

— весь наш сьвіт — Той побідить в бою

— у бою --- Кому п р а в д а — заповіт

— заповіт — В о л я — хоругвою!

— хоругвою! —

* *

* Ой пущу я сьпіванки

' — сьпіванки — Най ідуть но полю,

— по полю — Та най дзвонять, як дзвінки

— як дзвінки — Про долю і волю!

— і волю —

« - <»<’ '» ■ і’ '■•*>» '-а і і ', ■ 'V- Л Най розгонять стада хмар,

— стада хмар — Як дзвін розганяв;

— розганяв — Знайде в пісні дивний чар —

— дивний чар — Тож, хто лиш шукає

— шукає!

Богдан Лепкий.

Україна а Гайана і Вуюява.

Написав Ол. Барвіньский.

Ледво почало в Галичині в трийця- тих роках XIX. ст. на сьвіт благослови­

Той невмірака, страшний козак, Що за ним згинув вже слід і знак?

Хай би явив ся осьде, в сю хвилю, На нім покажу я свою силу!

(побачив, що хтось надходить з глубини зза хати дівчини).

Пробі! Що бачу! Чи се мана!

Якась стать суне сюди страшна!

Се велит дужий. Може невмірака Сей сподіваний козак-забіяка ? Треба в безпечне місце заховатись.

Г р е н а д и р.

Хтось кричав тут: дай рахунку!

Може се причулось з трунку ? Уф, бо й душно, сонце гріє, То від водки й чуб пянїє!

Ул а н (зза угла).

Аг, він пяний, то й наскочу, Юху з него як стій сточу!

(вискакує і замахує ся шаблюкою).

Ґ р е н а д й р . Га, мошенник, ти зо мною Стаєш до борби в двобою?

(замахує ся могутним мечем і переко­

тись, а під проводом незабутнього Мар- кіяна Ш ашкевича виступили перші робі­

тники на словесній ниві, проявив ся благодатний вплив України на Галичину.

Вже раньше за приводом західних і по­

лудневих Славян почала Україна з ви­

ступом Івана Котляревского відроджувати ся до нового жити, а народні пісні укра- їньскі і твори перших україньеких пись­

менників Котляревского, Квітки, Гребін­

ки, Ш евченка і ин. вказали М. Ш ашке- вичови й товаришам дорогу, якою треба піти в роботі па ниві словесній. З самого почину відчув М а р к і я н Ш а ш к е - в и ч с ю н а р о д н у с п і л ь н і с т ь і є д н і с т ь д у х о в у Г а л и ц к о ї Р у с и з У к р а ї н о ю і се почува- нє, ся сьвідомість одноцїлости України- Руси проявляє ся в усіх творах М. Ша- шкевича і єго товаришів. Також при за- сновинах Г о л о в н о ї Р у с к о ї Р а ­ д и у Львові і Г а л и ц к о - р у с к о ї М а т и ц і були тодішні провідники Ру­

синів сьвідомі сего, що хотять трудити ся »для добра 15-мілїонового народу* *) україньско-руского. М и к о л а У с т и- я н о в и ч, що дав почин до зїзду »ру- ских учених* у Львові в 1848 р. в сво­

їй річи, проголошеній на засновинах Гал.-рус. Матиці 19. жовтня 1849 р. вка­

зував на твори Котляревского, Квітки, Ш евченка і Ш ашкевича яко в з і р ц і для наших письменників (гл. Очеркчь оси. Гал. Рус. Матиці, ст. XXI. і 9).

І справді сею дорогою, вказаною першими україньскими письменниками, а витиченою у нас в Галичині М. П іаш ке- вичом, ішли перші галицко -рускі пись­

менники трийцятих і сорокових років XIX. ст. Колиж деякі захитали ся в тих поглядах на задачі і потреби нашого письмеиьства і стали повертати то до цер- ковщини, то

ДО МОСКОВЩИНИ,

висловив проф. київского університету, М и х а й ­ л о М а к с и м о в и ч , свій погляд в письмі до Д е н и с а З у б р и ц к о г о в 1840 р., що »для Русинів Австрийскої

*) Після тодішнього числена. — Ред.

лює Улана, який паде на землю з за­

стромленим в грудях мечем.) Ось, тобі за те заплата!

/ У л а н (умираючи).

Гідна ката, гідна ката!

Ґ р е н а д й р . Гей, а деж моя дружина?

(надходить ватага ґренадирів).

Ставте столи, точіть вина,

Миж прийшли в південний край — Се обіцяний нам рай!

Йдіть в палату —> забирайте Й діть у хату — всьо здирайте Най нїчо ся не остане — А людям — вложіть кайдани!

(Ґренадири . йдуть в палату і до хати;

остають два).

Сего трупа, геть, тепер Киньте у ріку Днїпер, Най про него згине слух, По вік щезне єго дух?

(два ґренадири виносять на ліво трупа з застромленим мечем).

імпериї ж и в и и я з и к ю ж н о - р у- с к и й < , що >для наших молодих пись­

менників* »наші н а р о д н і п і с н і повинні бути не лише гарними памятни- ками, але й ж й в и м и о

^б

р а з а м и рускої мови, що там і форми вже готові для галицких поетів*. Замітив крім того сей знавець укр,-рускої мови, що добре зрозуміли се Шагпкевич, Головацкий, Вагилевич і Устиянович і тому він з більшим вдоволенєм читає ’ їх твори, як твори Йосифа Левицкого і т. и., Які від­

били ся від народної мови, а до Москов­

щини не пристали. Тимто дораджує Ма­

ксимович, щоби г а л и ц к і м о л о д і п и с ь м е н н и к и п и с а л и ч и с т о ю ю ж н о р у с к о ю м о в о ю , як она представляє ся в п і с н я х і д у м а х у к р а ї н ь е к и х і ч е р в о н о р у с к и х . (гл. Галичанина, Литер. Сборникть, вида­

ваний Я. Головацким і Б Дїдицким, кн.

І., вип. П. стор. 106 і сл. Львів, 1863).

Мимо всяких перепон і змагань до омосковщеня руского письмеиьства в Га­

личині,, пішли всі спосібнїйші письменни­

ки вказаною в горі дорогою, а живій- ший рух літературний на Україні в 60-х роках XIX. ст. не остав також без пова­

жного впливу на Галичину і захопив і сусїдну Буковину (Федькович Ізидор і Григорий Воробкевич). Тоді то почали ся крім письмень'жих і о с о б и с т і в з а є ­ м и н и поміж Галичиною й Україною, (гл. листи Я. Головацкого до ГІ. Кулїша, Основа 1867), особливож важний був вплив Кулїша, котрий надавав тоді на­

прям украіньско-рускому письменьству, а в своїх белетристичних творах і научних та научно-популярних розвідках оставив нам по всяк час многоцїнні взірці мови і складу. Побіч названих уже творів Квітки, Ш евченка, були писаня Кулїша, Вовчка і ин., а також устна словесність народня сею школою, в якій вироблю­

вало ся молоде галицко- і буковиньско- руске нисьменьство. Твори україньеких письменників появляли ся в галицких і буковиньских виданях, давнїйші українь- скі твори перепечатувано, щоби зробити

Д і в ч и н а .

(вибігає з палати бліда, з розпущеним волоеєм убрана убого, драно).

І Дайте, батечку, ратунку

Захистіть ви сироту!

Ґ р е н а д й р : Має вже досить частунку Той, що кривдив тебе ту!

Д і в ч и н а Єго люди ограбили З всього, чим мене еїмя Обдарила, богатила Твої люди збезчестили Мою честь, моє імя!

Г р е н а д и р.

Щ о я спас тебе з неволі, То за те така подяка !

Д і в ч и н а.

В мене муж є невмірака, Він шукає в сьвітї долі!

Я к найде, сюда прилине Він безсмертний, він не згине!

Г р е н а д и р.

В диби я єго закую,

4 їх приступнїйшими нашій суспільності^

а таких взірців було нам тим більше по­

треба, позаяк Галичина почала підгото- влювати шкільні учебники в рускій мові, почувала потребу розвивати в своїй мові дневникарство і послугувати ся рідною мовою в урядах і з соймової мовницї.

В листі з 8/20 червця 1869 писав до мене з Відня П. Куліш, вказуючи на красу К о л о м и й о к ось щ о : »Чом Ваші Галицькі поети не мають такого чи­

стого смаку в слові і в почутті речи?

Думаю тому, що мало хто з них добре знав таких поетів, як Шиллєр, Ґете, Міцкевич, Пушкин, Байрон, Дайте, а всі зависли на Ш евченкові тай Шев- ченкового грунту — народньої україньскої літератури добре не штудирують. При­

гадайте собі, як Дайте споминає про Вергиліеву мову, як він зустрів ся з ве­

ликими писателями Грецькими на тім сьвітї, як Байрон говорить про Гомера і про инших високих Геніїв, як Пушкин шанує в своїх є д и н и х у Росиї віршах кожного високого таланта, якої великої сьвідомости в чужих словесностях були Ш иллєр і Ґете! Доки ваші писателї вер­

тіти муть ся в узенькому очертї, доти не захоплять своїми крильми сьвіжого вітру понад землею. Науки, науки треба Гали­

чанам, а перш усього — рідної етноґ а фії й істориї*.

Отже і Максимович і Куліш вказали виразно те жерело, з якого черпати мо­

жуть і повинні не тілько галицкі і буко- виньскі але й україньскі письменники, висловили ясно, якою то богатою 1 ЦІН­

НОЮ скарбоною нашого рідного слова є устна словесність народна. Але й така велика на полі язикознавства повага, як пок. проф. М і к л ь о ш і ч , зазначив ви­

разно, звідкіля нам черпати вислови в наших літературних творах, сіав кіеіпгиаа. ^УбгіегЬисЬ апіап^ь (розходило ся о те, які материяли має пок. Ж елехів- ский використати для свого словаря), зо з і і т т е ісіі ЬіпзісЬНісЬ сіев іп сІаззеІЬе аиГ- яипектепсіеп ^апг ипЗ §аг пііі Одо- по\узкі (др Омелян) йЬегеіп, іп й е т іеЬ.

Під три замки запроторю, Змушу єго пить отрую, Руку наложить у горю, Вщіплю холеру і рака — Й згине прецінь невмирака.

Д і в ч и н а .

Страшно, лячно! Хто се ти'!

Я боюсь!...

І Ґ р е н а д и р . (гордо, спокійно).

Отак і слід!

Я ж є прецінь твій сусід!

З ПІВНОЧІ! прийшов погрітись, Меду хмільного напитись, Закусити колачом.

Д і в ч и н а .

Коли так, то просим в хату...

Ґ р е н а д и р . Не хапайсь перед часом!

Ми уже там розгостились.

Д і в ч и н а . В моїй х а т і? Сеж напад!

Ґ р е н а д и р . Се новий, державний л а д !

пиг Фе УоІкзПіегаіиг иші ЗсЬ гіґзіеіІег 8еіі Коііагеїузку жиг ВегйскзісЬіі^ип#

ешрГеЬІеп тбсЬіе< (Лист Ф. Мікльошіча до Ол. Барвіньского, Правда 1891, III.

196 ст.).

Отже на тих основах почало виро­

блювати ся руске письменьство в Гали­

чині, почавши з Маркіяном Ш ашкевичом, на тих основах ставили свою роботу пись­

менники галицкі й буковиньскі в 60-их роках XIX ст. і опісля, а В е ч е р н и- ц ї, М е т а , Н и в а , П р а в д а , опісля З о р я і инші галицкі виданя виходили при значній участи україньских письмен­

ників. В 70 их і 80-их роках, коли побу­

довано зелїзницї в Росиї, і подорожі бу­

ли тим самим улекшені, навідували ся часто україньскі письменники до нас, а наші на Україну і тим способом скріплю­

вала ся та духова єдність і. взаїмність державно розділеного населеня українь- ско-руского. Із сего вийшло, що й Укра­

їна уважала твори галицких і буконинь- ских письменників своїми, Драгоманів ви­

дає в 1876 р. П о в і с т и Ф е д ь к о - в и ч а в Києві і зазначує, що через те зявляє ся якби новий писатель і для ан- стрийскої Вуси а о с о б л и в о д л н У - к р а ї н и (стор. ЬІУ.). Виданий в К и є в і в трех томах великий збірник п. з. В і к містить не лише україньскі твори, але й чимало творів галицких і буковиньских письменників. Тим самим зазначили У- країнцї, що й твори галицких та українь­

ских письменників їм так само рідні, як твори Шевченка, Кулїша, Вовчка і ин.

В Галичині й Буковині утворено ка- тедри україньско-рускої мови й літера­

тури (у Львові, опісля в Кракові і Чер­

нівцях) і з унїверситетскої катедри вже Яків Головацкий викладав про українь- ско-руске письменьство (три вступ, пре- подаваня; на зіздї руских учених читав розправу о южнорускім язиці). У виїм­

ках для ґімназий і семінарий учитель- ских, а навіть в читанках для шкіл ви- дїлових і народних находимо взірці з у- сеї україньско-руского письменьства. 0 - крім того головно змаганям України, а

Всім ми тут розпорядились.

Тобі хати й так не треба...

Стільки степу, стільки неба!

Будеш нам отару пасти, Ж ати жито, лени прясти, Можеш часом і сьпівати,—

Лише для начальства знати Треба наш язик! Тож вчи ся!

А будучим не жури ся!

Д і в ч и н а . Піду я в степ сиротою Оплакувать долю свою...

Ґ р е н а д и р . Вишумить тобі сї речі Як нагайка зпоре плечі!

(відходить до замку).

Д і в ч и н а . Доле, моя доле.

Я к дитятко голе,

Без батька, без неньки, Пущене маленьке . У сьвіт, мов на море,

На бездонне горе!

Нещасна країно, Сьвята Україно!

при участи Галичини й Буковини утво­

рило ся Н а у к . Т о в а р и с т в о ім. Ше­

вченка, котре має пособляти розвиткови науки й літератури в укр.-рускій мові.

(Конецьбуде).

Іван Коссак.

Новорічна зірка.

З годину вже блудив далеко за мі­

стом.

Сам не знав, як і коли тут знай­

шов ся.

І дивив ся на ліс, що тихий, заду­

маний стонв перед ним, в цьвітах зі срібла, в коронах зі снігу.

Так тут тихо, так дуже тихо.

І нікого тут — НІКОГО.

Він сам, зовсім сам.

Білий сніг, ясний срібний сніг і ліс, глухий ЛІС.

Здаєсь єму, що з тим білим снігом, з тим срібним снігом, глубока гадка якась замерзла, що скаменіла, що стоїть без руху.

Із страхом дивним вглуб лїса вди­

равсь і чогось шукав, шукав в тім лїсї(

Зимно дуже в глубокому лісі, зимно дуже під могучим дубом, зимно дуже І під тою ялицею, що гордо— пишно аж під небо вдерла ся.

А в серцю також зимно, так дуже, так дуже...

* *

* І вийшов з лїса.,.

А на небі зірка, зірка небесна зій­

шла на край неба...

Дивить ся на зірку...

Може й мати рідна на неї сп о гля­

дає, може споглядав і плаче сердечна, плаче, що самонька до вечері сяде, плаче, що не вчує щедрівки від него, плаче, що синок її далеко, далеко, мов та си­

ротина блудить між чужими на новий рік, у веселий вечер безжурної маланки

— сам мов палець в сьвітї...

Тричи твоє тіло Кровю обкипіло, Тричи серед муки Конаєш з розпуки!

Чи нема вже ліку На рани до віку ? Нема в стену зіля, Щоби біль вкоїло, Щоби сил додало, Надію підняло ?

Піду в степ широкий Над байрак глибокий, Хоть не найду долі, Скину свої болі, Кину їх у воду Як тяжку колоду, Кину їх на филї Бо носить не в силі!

(Стає над рікою і глядить пильно в даль на ліво, заслонюючи очи від сонця).

Хтось пливе, знакомий наче!

Чи се ти, гей, невміраче!

(На лодцї скоро прибивав до берега Не- вмірака, убраний по козацьки).

(Конець буде).

5

Блудив по с н ігу повільно, мов відор- ваний листок, мов пух зі снігового цьвіту стручений, хотів так йти, йти з вітрами далеко далеко до своїх...

М рії, мрії, солодкі мрії.

Несли вго до своїх, несли

ЄГО

до тої хатини скривленої, до тої комнати великої, засіяної соломою, до то го стола закритого єще сїном під біленькою ска­

тертю, до снопового— діда, що у кутику стоїть від Різдвяного вечера... несли вго до неньки, батька,, до своїх...

Вечеряють... а так сумно... мов по похороні... бо вго нема м іж ними...

Щ едрують... а так жалібно... бо єго нема м іж ними...

Завтра встануть раненько, желати муть собі щасливого року, а єго нема м іж ними...

А мати ходить з кутика в кутик, б і­

лим фартушком оплакані очи обтирає.

* *

♦

Бродив по с н ігу , навертав до міста, до людий, до сьвітла...

Обтирав очи... заплакані очи... і в іьм іха в ся до зірки, що любо моргала до него на небосклонї, усьміхав ся як дитина.

Сеж новорічна зірка!...

Коросно, 4. І. 1907.

Чи знаєш ти?

Чи знаєш ти турботу сю тяж ку І біль сей лютий,

Коли то серце сиалюєсь в о гн ю Чутя, котрим йому не вільно чути?

Ой, чи ти знаєш біль сей лю тий?!

Чи знаєш втому сю від палкої любови, Сподівання, жадання — і відмови?

Ч и знаєш м уку сю — коли ти мусиш [жити, Хоч ти чутя не в силі погасити ? Се так неначеб вже улетіла душа Й сама, сама

Блукаєть ся у про.-торі цілому, А в кр у г тобі тут мертве все І серце тільки ще живе

І тільки біль сей, що в нїм укриваєш, Ж ивий — сей біль

Один тут правдою іще,

А в кр уг весь сьвіт улудний і мертвий, Нема в нїм сьвітла, нристанї, н і дому...

Д уш а блукаєть ся у просторі цілому Сама...

І серце сиалюєсь в о гн ю !

О, чи й ти знаєш сю т я ж ку утому, Чи біль сей знаєш ? — — Так.

У л я н а Кравченко.

Образа чести.

Учениця 4-ої кляси школи вправ, 11- лїтня панна Зеня вертала ся з товаришкою із школи до дому. Одна їм була дорога і то­

му вони звичайно ішли разом.

— Вчера у нас були іменини тата — оповідала Зеня товаришці. — Панів тілько зійшло ся, що страх.

— А ти сиділа з ними ?

— Сиділа, розуміє сяі Знаєш, мені вже

„ви" кажуть. І то не хто будь, старші панове

„викають*1. Адюнкт Зборовський зо дві годи­

ни бавив ся зі мною. Помаранчі мені давав, чеколядки.... Ти єго не знаєш ?

- Ні.

— Дуже ґречний ііан. На улицї мені кла- няє ся перший.

— Та се правда, — замітила товаришка з жалем — є такі, що й не кланяють ся. — Я з одним Гімназистом нераз бавила ся по подвірю в кота і мишку, але на улицї він ме­

не і знати не хоче.

— Бо ґрубян... Мені мама казала, що як побачу знакомого старшого папа, то я повин­

на перша єго поздоровити; але якось так складає ся, що я спізнаю ся. От диви ся. От диви ся, надходить Турчанський Ану, чи по клонить ся ?

— Се хто такий?

— Е, він вже на університеті вчить ся!

Я єго знаю.

Пан Турчанський уже здалека поклони в ся панні Зенї; на те вона йому так Граціозно і з усьмішкою махнула головою та почерво­

ніла ся, що студент аж пристанув на дорозі та промовив:

— Зі школи, ванно Зеню ?

Панні Зенї було се питане не до смаку;

вона не любила сих книжок, що їх несла на ремінци в руці, бо зраджували, іцо вона ще до школи ходить. А вонаж уже панна!....

Зеня почервоніла ся і висунула свою ру­

сяву головку та румяне, повне личко з вели­

кими синіми очима з поміж білого волохато­

го ковнїра, щоби студент бачив, цо єї вже можна і про що иньше спитати.

— Чому ви не ходите на совганку? — спитала ся нона студента.

— А будете сегодня ?

— Буду.

— Ну, то до побачена!

Турчанський подав руку Зенї і пішов, а товаришки собі.

— З тобою звитав ся, а зі мною ні — замітила товаришка. '*

— І не представив ся навіть.

— Бо ти незнакома з ним.

— Але стояла коло тебе.

— То я повинна Сула тебе ему предста­

вити.

— Ні, то він повинен був сам представи­

ти ся. Ми панни...

— Правда! — згодила ся Зеня.

По дорозі надійшов старий сивий радник суду, також знакомий Зенї. Вчера був на іме­

нинах батька.

— Яч ся маєш, Зеню!

І не ноклонив ся і не подав руки Зенї, за те вхопив єї досить кріпко за шдбородок та заглянув в очи.

— Виспала ся добре ?

— Виспала ся.

— Ну. на! Іди обідати!

Панні Зенї старий радник не подобався.

Коли він тілько відійшов, вона сказала з обу- ренєм:

— Так як дитину гладить но лици, і то при людях, на улицї.

З єї великих очий блиснув гнів. Вона по­

правила собі на голові ка’пузу, оглянула свою одежу і, піднявши носика в гору, йшла пишно до дому.

— Колиб уже раз вйрости! — Зітхнула вона. — Знаєш, я сего року виросла на три центіметри. Я міряла торік і сего року на од­

вірках, а потім метром.

— І я виросла також — похвалила ся товаришка.

— Моя торішна сукенка вже на мене за коротка, і мама мені дала вшити нову, та­

ку красну, синю, бо то мені до лиця.

— А мені мама на Великдень купить.

Панна Зеня йшла поважно, як панні при­

стало, і знову дуже низенько схилила головку на привіт якомусь знайомому, але добре обміркувала, щоб не скорше, як він, покло- нити ся.

Коли тут у таку поважну хвилину з дру­

гої улицї надбіг брат Зенї, Гімназист, може рокбм-двома старший від неї, і не дбаючи про те, що випадає говорити такій пбвджній панні, а що не випадає, на цілий голос кри­

кнув до сестри: „бегуїіз, пульката11!*) так, що аж один перехожий оглянув ся.

Панна Зеня забула нараз усю свою по­

вагу, почервоніла ся і зовсім но дїточому ки­

нула ся з нігтями на братове лице та хотіла єго подрапати.

Але брат відскочив, засьміяв ся і ще раз сказав:

— „бегуиз, нульката!"

Образа чести була занадто тяжка. Панна Зеня з пересердя показала єму свій язик, а Потім розплакала ся і так зі слїзми в очах прибігла до дому, скорше ніж брат. Стала скарг.-ити ся мамі:

— Він мене на улицї прозивав! При людях каже: „Пульката1*!

— Ну ну, успокій ся, вже я єго покараю.

На, маєш яблоко!

Яблоко було таке гарне, що можна було і рідного брата забути. Панна Зеня зараз за ­ топила у нїм свої білі зубки, і почала їсти.

Тільки ще дві сльози бренїли якийсь час на єї румянім здоровім личку, тай ті небавом щезли, стерті рукою.

О. Маковей.

З орґанїзациї народного учительства.

В житю учительства в Галичині скоїв ся ф акт незвичайного значівя.

Ото в дни 27. грудня 1906 р. відбуло ся засїдане комісиї зложеної з десятьох пред- ставителїв Товариства „Взаїмної помочи га- лицких і буковиньских учителів і учительок*' у- Львові і з десятьох репрезентантів „Кгаіо- мге£о ХиіщгЬи паисгусіеІ8І\уа Іийомгедо** в Кракові, на котрім через аклямацию одного­

лосно ухвалено, що у всіх справах заводових, обходячих загал учительства народного в Г а­

личині, оба сї товариства підуть завсїгди згі­

дно і солідарно. До ведена сеї акциї вибрано окрему спільну делєґацию, зложену з вісьмох членів учителів народности рускої і з вісь­

мох учителів народности польскої.

Яко місця зїздів назначено на переміну міста: Львів і Краків.

Ся подія є перворядної ваги,, бо в сій делєґациі виступати муть в інтересах заводо­

вих учителі обох народнсстий, яко рівні з рі­

вними.

Рішеним сеї делєґациі має піддати ся все учительство народне Галичини.

Рівночасно орґанїзация видала ось яку відозву.

Товариші і товаришки!

Кривда і нужда материяльна народного учительства надто широко звісні загалови, тому і не потребуємо малювати їх тут ярки­

ми красками. Малі платні, що не запевнюють хоч би навіть найнужденнїйшої екзистенциї, недостача усталеної належите прагматики службової, гоненя зі сторони тих, котрі як раз покликані опікували ся школою і учи­

тельством, — отеє нагорода за нашу тяжку, повну посьвяти працю, за совісне повнене трудних обовязків супроти цілого краю і усеї суспільносте.

Але удармо ся в груди — і по щирости спитаймо самі себе,

чи

причини тих невід- радних обставин не шукатиб і в нас самих, чи велика часть вини не тяжить таки і на учительстві? Бо гляньте! Всі стани і всі уря- дничі катеґориї гуртують ся в кріпкі фалян- ґи, домагають ся полїпшеня платні і службо­

вих відносин і сильні як раз тою карною є- дностю зреалїзовують свої бажаня і крок за і кроком виборюють собі кращу долю — а ми що зробили дози ? Ми розбиті на партиї і та- іоорп, без почутя солїдарности станової, без

*) Значить: великоока.