Ч. 186. Львів, неділя дня 19. серпня (І. вересня) 1907. Річник X I
Передплата
■в »ГУЄЛАНА» кииоет*.;
в Аветриї:
-йлви рік . 9 8 м р.
V п.ч року . 10 И«рі
■ч. чверть Пику .. о кор.
»•. міспьь . . Г70 пер.
Зи границею:
пізнії рік . 16 рублів
*бо 36 франків
«ж вів ргку 8 рублів або 18 фралхів П о о д и о к е ввело по 10 сот.
«ьарвеш ш <гчп і душу мж вврпеш: а не воаьмеш мплостк і в ір и не н о а ь и к ш , бо руехе ми серце і віра русла.» — 3 Р у е л а в о в и х псальиів М. ІПяшкеляча.
Вихєдить у Льввві що два крій яедїль і рускях еьвят О о'Іі год. пополудня.
Редакция, адміністрацію і експедяция >Руслана< під ч. 1. пл. Дамбрввскеге (Херун- щнниі. Експедяция місцева в Аґенциї Соколовского в пасажі Гавсиана.
Рукописи ввертай сялиїво на попереднє вистережене.—
Реклнмациї неопечатаиів вільні від порта. — Оголо- шеня звичайні приймають ся по цїнї 20 с. від стріч ки. а в >Надіслапім« 40 с.
від стрічки. Подяки і при
ватні донеееня по ЗО сот.
від СТПІЧКИ.
Задачі рускої інтелїґенциї а передовсім духовеньства.
(Дальше).
В попереднім числі ми вказали на те, що • не тілько сьвященики, але й сьвітска інтелїґенция повинна взяти ся до народної роботи на основі християнь- ско-Суспільної проґрами. Однак не тіль
ко наша сьвітска інтелїґенция не зрозу
міла того, у яку пропасть ведуть наш нарід социнлїсти, що заходять ся уже о- коло єго орґанїзациї, і всякого рода ра
дикали, але навіть не всі сьвященики розуміють як слід сю справу Н а йл іп
шим доказом є стати безіменного сьня- щ еника-Українця, яка появила ся в ..Д і
л і" небавом після виборів до державної ради. З баламутними поглядами і виво
дами сего сьвященика розправила ся редакция „Н и в и ", а ми наведемо для присадки деякі уступи сеї статі, позаяк они виразно вказують, якими дорогами повинна іти та народна робота і як по
винна бути переведена в тій цїли орґа- нїзация, а до сих уступів навяжемо ще и свої замітки.
Ось що пише редакция „Н и в и " у відповідь сьвящен. кови Украінцеви :
„Х т о ж би не згоджувавсь з автором в тім, що обовязком кож дого сьвящени
ка і патриотичним і церковним е пра
цювати на всіх областях суспільного житя наш ого народа, скажемо більше:
нині та праця всть конечнїйш ою як ко- линебудь: однак шкода велика, що ав
тор не вмів висказатись нснійше про характер тої праці. От возьмім хочби пр осьвіту: н е в и с т а р ч а т ь тут зо
всім, щоби книж о чка чи часопись б у- л а н а п и с а н а п о н а р о д н о м у , треба б льш у вагу привязувати до с а м о г о з м і с т у , а під тим зглядом — признасть мені сам автор — у нас дуже зле. Чи „сьвящ еник-українець" не ви дить, які м іж нашим народом ширять ся н а с к р і з ь н е р е л ї ґ і й н і к н и ж о ч к и і ч а с о п и с и , я к мпо- го р о з с т р о ю в р е л і г і й н е ж и т а н а ш о г о н а р о д а в н о с я т ь навіть письма таких людий, ко трих ми всїми силами підпираємо, як н.
пр. „С вобода" „ Д іл о '1 і ин. Автор і на се має мудру раду: треба, щоб сьвящ е- ник всюди втискав ся, де куесь доля народа і всюди вносив Христового духа.
Ми згоджуємось з тим цілком і самі вже нераз в „ Н и в і" висказали погляд, щ о с ь в я щ е н ь с т в о м о г л о б в ж е х о ч б и с в о ї м в е л и к и м ч и с л о м с е р е д н а р о д н о ї п а р т и ї п о п р о в а д и т и ц і л у р о б о т у в н а п р я м і і д у с ї Х р и с т о в і м ; нам не потреба віддїлюватись від нікого, але лишень не позволити,
щоб в партиї, до котрої належимо, пере
магали елементи ліберальні, індеферен- тні і ворожі відрі іж е н ю наш ої суспіль
ності! на виразни'. основах християнь- скої віри і етики. Ми лишень жалуємо, що „сьвящ еник-українець" не вмів чи не хотів сказати я с н ій те , яв іменно має сьвнщеник вносити того Христового ду
ха у всі товариства, орґанїзациї еіс. Д о гадуємось, що ангор статі „П о виборах11 мусить бути дуже горячим і діяльним членом нашої партиї, а однак ми ще
ДОСІ! ніколи не чули, щоби хто небудь із сьнящеників в роді „сьвнщ еника- українця" відізвав ся якимсь слоном критики чи то на зборах „П р осьніти"
чи „Н ародного Ком іте ту", чи на зборах Тов. ім. Шевченка. Для ч о го ж не зро
блено ніколи доси навіть найменьшої проби вношеня того Христового духа у ті інституциї? Знаємо прецінь аж надто добре, як много би треба було там вне
сти того духа...
„М и все готові йти і йдемо разом зі сьвітскою інгелїґенцією в справах, в котрих можемо йти, не ію кидаю чи за
конів Божих і Церкви; але не сьміємо йти враз з нею тоді, коли праця єї при
носить шкоду душам вірую чого народу:
тут радше нашим обовязком ужити ц і
лого нашого впливу і всіх сил, щоби такого сою зника поборювати. Автор д у же вдоволений, що клич, щоби утворити клерикальну партію (?), на щастє прого
монів без шкоди, бо як каже — „Т во р я
чи клерикальну партію, ми самі мимо
хіть замкнемо собі дорогу до всіх неклєри- кальних товариств, зборів, віч і т. д. від
трутимо від себе всі інтелїґентні сили, котрі цілком не суть ворожі церкві, а о- днак клерикальними не хотять бути“ (!).
Сьвященик-українець, здаєеь, окрім „Д ї- ла“ , котрого духом і поглядами наскрізь перейняв ся, нич більше не читав, бо сам наперед був би не повтор в за „ Д і
л ом " сплетнї про клерикальну па ртію " а дальше був би вичитав в „Н и в і", що то п и с а л о с ь п р о п о т р е б у п е в н о ї с п і л ь н о ї а к ц и ї д у х о- в е н ь с т в а в ц ї л и в н е с е н я і з а х о в а н я т о г о х р и с т о в о г о д у х а , п р о к о т р о г о з г а д у є в с в о ї й с т а т і . - І ми не хоче
мо зовсім відручувати від себе інтелїґен
циї сьвітскої; противно, хочемо враз з нею працювати, належати до їх това
риств і т. д., але хочемо, щоби наша спільна праця мала на метї правдиве добро народа, хочемо, щоби та інтелї- ґенц’ я не лишень не була ворожа на
ш ій рускій (!) Церкві, але щиро була прихильна католицкій вірі і привязана до католицкої Церкви і еї науки, хоче
мо, щ о б и т а с ь в і т с к а і н т е
л ї ґ е н ц и я п о м а г а л а н а м щ и р о , о с о б л и в о с в о ї м и ч а с о п и с я м и , в б о р б і з р а д и к а л і з м о м і с о ц и я л ї з м о м , щ о- б и н е в і д н о с и л а с ь і н д е ф е р е н т н о д о т о ї р о б о т и , щ о с ї є б е з в і р є с е р е д н а ш о ї с у с п і л ь н о с т е
«Інакше обовязком нашим є відділи
тись під інтелїґенциї*), йти з нею ли
шень в справах, на котрі з нею зго д ж у ємось, але виступати навіть проти неї, наколи єї діяльність на невластивий звернена шлях. Тоді ми обовязані булиб відтрутити від себе навіть тих 9 0 % на- іпої інтелїґенциї, прихильних, як каже дуже недотепно допиеуватель сьвнщеник, нашій рускій Ц еркві: не сьміємо за жад
ну ціну знизувати собі рук тоді, коли ми повинні взяти у ті руки — меч. Я к низько отаксував сам автор вартість тої інтелїґенциї. хочби навіть для самої рус
ко ї Церкви, показуєсь з клясиф ікациї са
мого автора, котрий тих прихильних дї- дить на три класи (не подаючи вже % ) : одні з переконана, д р угі з патріотизму(!), а треті з иризвичаєняЦ). Признаю ся, що не виджу жадної користи для „р у с ь ко ї*
Церкви з таких прихильників, що лише з патріотизму або призвичаєня належать до неї і для того не дуже лякає мене евенгуальність, що ті «прихильники* мо
ж уть цілком відпасти від Церкви, як лиш скристалїзуесь клерикальна гіартия: всьо, що нї тепле ні зимне, не пригоже для Христової Церкви і все лиш шкоду а не користь приносить, дарма, що автор на ту справу дивить ся так рожево і без застереженя каже нам йти «плече о пле
че* з інтеліґенциєю... Але «сьвященик- українець* не лишень підлещуєсь тій
«прихильній* інтелїґенциї повтаряючи єї звичайні фрази, — він робить їй навіть великі концесиї, а концесиї, котрі впрост негідні суть Христового слуги. От послу
хаймо, як автор дивить ся на християнь- ску школу по єго власним словам:
«Гарна річ віроісповідна ш кола; але чи на часі?! Чи ж ивучість Церкви поля
гає в тім, щоби вертати до старих від ж итих форм, чи противно, щоби в нових условинах вишукувати нові способи і но
ві форми, щоби проникнути наскрізь но
ву суспільність?* Отже так, нині, коли весь сьвідомий христіяньский сьвіт боре ся всїми силами о те, щоби м іг свої д і
ти виховувати по хр и стіян ьски ; нині, де рішавсь та борба, — знаходить ся като- лицкий сьвнщеник, котрому віроісповідна школа не на часі, для сьвященика- укра
їнця школа, в я кій виховувалиб дїтий по Божому, де би не сьміли мати вступу учителі без віри, де не впоюваноб дітям нашим недовірства, вже не на часі. Ав
тор, здаєеь, навіть не зміркував, яку дур
ницю написав він, видно, не має навіть докладного понятя про те, що то єсть віроісповідна школа, не знає того, що кождий христіянин знати повинен, плете нісенітниці про «віджиті форми*, а такі клясичні порівнаня з інквізициєю , публич- ною покутою та всенародною(?) сповідию
*) Сего не потреба, позанк велика часть нашої інтелїґенциї сьвітскої стоїть ще вірно при Церкві і противна сему затроюваню на
роду социялїстичними науками, але треба ли
ше ясно поставити справу, а тоді та частина социялїстично-радикальна інтелїґенциї сама піде своєю дорогою. — Ред. Рус..
2 суть дуже мізерним сьвідоцтвом інтелї-
ґенциї і теольоґічного образованя автора і не ворожить се нич доброго, єсли та
кого »духа« він би хотів вносити в то вариства, віча, Січи еіс.
»Лучше вносїм ясність і щирість в наші погляди, лучім ся до кождого доб
рого діла, але виступаймо огверто там, де ськятий обовязок нам се наказує і не говорім про мир, де того мира нема; і- накше приляжуть до нас ті страшні сло
ва, котрі пророк Єремія висказав про своїх сьвящеників — сучасників: и ц!>- ляху сотреніе людей своих'ь, уничижа юще и глаголюще: мирь, мир'ь: и гд’Ь єсть мирь?»
Отже ми вповні згоджуємось з ві- званєм автора сеї відповіли, щоби вно
сити ясність і щирість в наші погляди, а додамо також і до народної робо
ти, як хибною і шкідною була консолї- дация з москвофілами, скілько она на робила лиха, показує ся тепер. І добре стало ся, що они відлучили сн та не бу
дуть затемнювати нашої народної ідеї і киринити народної роботи. Але такої я- сности і щирости вимагає наша народна робота і супроти социялїстів та радика
лів, котрі подібно, як москвофіли бажа- либ нас ужити лише яко орудє до осяг- неня своїх цілий. Та про се поговоримо в дальшій статі.
(Дальше буде).
Допись.
З і Станиславова.
(Еонець.)
Закидає ся дальше дирекгорови і у- чителям »шпігуньство«, коли они дрожа- чи о моральне здоровлє своїх вихован
ців щирою радою і з батьківским серцем силують ся удержати дитину далеко від моральної отруї, підкопуючої єї віру і деправуючої єї серце. А як-раз такі з а киди виходять від тих, що неначе тайні аґенти полїцийні окружили школу і ви
тягаю ть від дїтий все. що говорить ся в школі, щбб се вихіснувати для своїх ці
лий та на свій лад. Вжеж о повагу шко
ли не може розходити ся тим, котрі В очах учеників не вагають ся піддавати найострійшій критиці школу і єї керма
ничів, щоби в той спосіб відчужити не- досьвідчену молодїж від ЄЇ природних провідників, а замотати в зрадливі сїти своєї злобної роботи. Ш кола має право і обовязок знати все, що відносить ся до єї вихованців, — але витягати від у- чеників подробиці шкільного житя в тій цїли, щоби мати материял до дивовижних сплетень і байок, до підкопувана на ко- ждім кроці поваги школи — се правдиве шпігуньство, що деправує молоді душі!
Та дарма — се певно не зібє ґімна- зиї з властивої дороги!О на буде і даль
ше, як доси, вести своїх вихованців в імя здорових етичних правил, що їх кличами братолюбя проголошує не лиш релігія католицка: »Люби ближнього свого, як самого себе*, але і цивілїзация иогань- сі.ого сьвіта, а так лиш в .згоді позіста- не виховане молодїжи також з кличем нашого безсмертного кобзаря, що благав Бога:
»Мій Боже милий! Даруй словам сьвятую силу — людськоє серце проби
вать... щоб милость дущу осінила, ...щоб навчились путями добрими ходить, сьвя- того Господа любить і брата миловать' -— бо ( на иншім місци) »добро най кращеє на сьвітї — то братолюбіє*.
II) В станиславівскій, рускій ґімназиї віє дух щиро руский; збір учительский в своїй праці около вихована і виобра- зованя молодежи є перенятий щирим па- триотизмом. Та питриотизм сей зовсім не короткозорий; хто знає, чи не сягає він на дальшу мету, чим крикливий па- гриотизм наших сердечних менторів, що мастять провідників молодїжи ґімназияль- ної високо парламентарними епітетами ренеґатів народного кариєровича, людий безхарактерних, індикідуів з під темної зьвізди іти. Будучність нехай розсудить!
Ми інтеліґенциї народа не міримо скіль- костию патентованих голок, нке якостию, силою їх інгелїґенциї, проте і думаємо, що найкрасше заслужить ся ґімназия свому народови і найліпше сповнить діло патрнотизму, коли з під неї вийдуть ко
лись на арену суспільного житя не не
доуки і мірноти умові, що нерідко тіль
ки шкоду заподіють народови, але люди правдиво киобразовані, силачі духа. І ті дияментрально ріжні погляди учительско- го збору станиславівскоі ґімназиї, а єї противників суть другим жерелом б езп о щадних нападів на поодиноких членів у- чительского збору.
Патриотизм учителя Русина, не по
лягає на перепиханю з класи до класи найбільшого числа учеників— без огля
ду на їх спосібність і належне підгото
влене до висшої класи і без огляду на їх моральну вартість. Таку роботу ува
жали би ми за діло найбільше неііатри- отичне. Хто щирий патриот, хто бажає свому народови зробити визначнїйше мі
сце в ряді цивілізованих народів, той мусить ставити школі як-раз противні вимоги і радше каменем кине на тих, що в вихованю і оцїнювавю молодежи поводять ся шкідливим сентименталізмом і для вироблена характерів і для розвит
ку умового, чим на тих, котрі вимагають від тої молодежи ревної праці, точного сповнювана обовязків, правдивого знаня.
Сентименталізм, як є проявом хоробли- вого настрою душі у одиниці, так і в житю народнім лиш шкоду приносить, а вжеж найбільше лиха заподїває в вихо
ваню молодого иоколїня і то не тілько з огляду на будучність народа, але і са
ме на ті одиниці, котрі завдяки переса
дній чутливости і поблажливости деяких гісевдочедаґоґів пересувають ся лиш штуч
но зі степеня на степень Практика ш кіль
на учить, що ученики, особливо низших кляс, перепихані штукою з класи до кла
си, в класах висших £нераз помимо не
всипущої праці і пильности з браку зна
ня підставних річий перепадають, зража- ють ся до всякої праці, зогиджують со
бі науку, і доперва — зкихають ся не- раз на все; звідси ті огірченя і не
рідкі в житю шкільнім, деколи навіть дуже яркі випадки промахів, що відтак відбивають ся сумним відгомоном по ц і
лому краю, — то наслідки нездорового сентименталізму в п е д а ґо ґіц ї!
Впрочім міг би я покликатися в т и х квестиях на дуже поважні наукові твоои змісту пздаґоґічного, але — побоюю ся,
чи може і ті не є написані лиш в тій цїли, щоби »знищити руску ґімназию в Сганиславові — в порозуміню з ц. к.
радою шкільною краєвою, — як се за
кинули були * патентовані* патриоти ди- рекгорови ґімназиї др. Сабатови, виря- джуючи ему тим доскульну і незаслуже- ну кривду, а самій інституциї велику м о
ральну шкоду.
Безосновні напасти.
Від якогось часу став станиславів- ский владика предметом заїлих напастий польскої праси, підпираючої своєю симпатиєю кацапских репеґатів по ми
сли засади „біуіде еї ііпрега*1. Особливо в провінциональних ґазетках як „ Б агеїа ко1оту)8ка“, Оопіес рокискі і в львів- ских брукових крейцарових свистках по- являють ся огидні пашквілї, повні інси- нуаций та ругань. О скілько поминаємо з догордою такі нікчемні напасти поку
тної прасі*. то не можемо поминути без наннтнованя вступної статі Оагеї-и па-
госіо\уо-ої, ч. 198, яка мусить обурити до живого своєю брутальноетию, а за разом грубим, прямо скандалїчним не- знанєм обговорюваної квестиї.
Поставивши парадокс, немов то ,,фактом є, що ціла з нечуваною при
с т р а с т ю ведена борба межи народовця
ми а москвофілами, не є нічим лишим як тілько оборонною борбою консервативно настроєного, москвофільского клиру про
тив социялїстично-гайдамацкої аґітациї народовців» — згадана статн виводить дальше:
„Але що є найболеснїйшим для кон
сервативного клиру, що витворив ся те
пер цілий заступ чисельно чимраз чи сленнійший, руских сьвящеників ЯВНО симпатизуючих (!) з антирелїґійним ру
хом, зручно і невидимо защчілений в народовецкий рух, кермований властиво соціалістами 3 горичею називає ,,Гали- чанин“ тих сьвящеників радикалів »по- пиками*. 6 се переважно хлопскі сини(!), що зросли у всіх упереджених (!) свого стану, які душпастирство пониміють чисто материнлїстично (!!), як занятє для хліба, чужі сферам інтеліґенциї (!!), цілою душею і цілим серцем — хлопи, подібно як посол Сгапіньский, який ми
мо унїверситетского Образованя і тала
ну, до нині остав в скірі мазурского хлопа, записного і завзятого ворога ко
ждого, хто не є хлопом**.
Апострофа зі Стапіньским мала по
служити несовісному авторови за опра
вдане до брутальної напасти на руского владику, яка зараз слідує. Однак тут мусимо зазначити, що підсуване хлопови якоїсь виїмкової „записти і ненависги“
є оперте на грубім незнаню єго психо- льоґії. Стораз більше є оправданий та
кий закид супротив міских робітників, яких що дня кидають ся в очи класові ріжницї серед міского населеня, а з дру
гої сторони часто приступає до них спокуса уживана і комфорту. Але селя
нин, живучи на лоні природи заховує свою краткість і чує себе щасливійший • від міского сурдутовця, а ціла єго »не
нависть* звернена хиба до дідича, який і іатить за мало, або де остала ся тра-
з
диция, щр при упракильненю сервітутів покривджено громаду на лісі чи пасо- виску, — що в богато випадках безпе
речно в оправданим фактом, який однак тепер вже належить до істориї. Тож треба дивувати ся вже не авторовії, а редакциї, що на чільнім місци свого ор- ґану позволила умістити ось які ви
сновки :
«Архитипом руского хлопа в рясі (!), до глубини душі перенятого становою завистию (!!) до ипіпих кляс населеня, в станиславівский єпископ о. Хомишин.
І тому він є зненавиджений (!!) в своїй диецезиї у тутешнього (з того слова видко, що статя прислана зі станисла- вівскої єпархії — Ред.) руского клиру.
перенятого давними традициями руского сьвященьства (розумій: москвофільскими
— Ред.) Заховуючими якусь дистинкцию клиру під товариским і суспільн м згля дом (золоті ліжка і ненецкі зеркала ?— Ред,) о. Хомипіина уважають за свого тілько сьвнщеники-хлопи (нема то, як кацапскі аристократи-хрунї! — Ред.), які не під
носять свого стану, але вироблюють но- вочасний сепаратизм товариский (?) ру- ских сьвящеників і цілий стан ведуть до схлоповаченя (!!)<
Мотиви і жерело сеї безличної на
пасти виявлять ся, коли сконстатуємо, що день перед тим появила ся в »Киг]ЄГ-і Іи'Ои’йк-ім* ось яка нотатка зі Станисла- вова: В послїдних днях відбув ся тут ду
ховний суд в справі гр.-кат. пароха в Коломиї, о. др. Семенова. Розправа тре- вала кілька днів, а закінчила ся ні нто- рок вироком, потверджаючим заряджене єпископа о. Хомипіина о стілько, що о.
Семенів має уступити з коломийскої иа- рохії, натомість є »1іаЬі1І8« на кожду хо- тяй би більшу від дотеперішної парохію.
Обвиненя, внесені против о. Семенова були еротичного і фінансового змісту.
Обжалованого боронив перед духовним судом адв. др. Гачевский з Коломиї.
Трибунал складало вісім деканів, вибра
них но’ половині з.між народовців і мо
Матерняя зо історії звоєм Ганив з Іігамюм.
VЧ. 54.
Лист Із. Воробкевича до братів Барвінських, писаний 13 (25) липня 1867.
(Дальше).
Любій мій Олексеку, якій ти ділікатний, ти цишипгь міні, т о може я огнівався, шо ти міні книжки приславч,, — ні, мій дорогій бра- тічку, противно я тобі за іхч, щиро дякую, и нетерчиливо чикаю, щобч, ти міні и III. т.
Словаря Партецкого надославч,. Гарне діло, моя права рука. Я мисливч,, шо тебе у Львові уже нема, томумч, піславч, до редакциі Прав
ди 10 р., щобч, собі відтягнула мій довгч, и мені преслала приказки Номіса и написала, котрі твори Костомарова мігби я собі купити.
Номіса мені дуже треба, а на Костомарові ді
ла незабаром^ — лиш'ь коби яку вістку ді- ставч, — прешлю гроші. Нині відсилаю тобі усі книжки, щось мені до читаня иреславь, дякую тобі за іхь, мой брати, и тобі, мой до
рогий Осипи, за Стороженька — ту книжку забути неможу — и за письмо Народівцівь.
Незадовго пришлю до Правди одну росправу про нашу народну иоезию и народну музику,
сквофілів, а обвиняв яко прокуратор о.
Шмериковский з УТорник.
Сей засуд поважного і нічим не у- передженого трибуналу сьвящеників по
винен би здержати раз нагінку польскої праси на станиславівского владику задля москнофільских дерунів і деморалїзагорів з «аристократичними традициями* в роді Семенова.
Просимо
іішнтіпереївшу.
Н о в н н к її
— Календар. В н е д і л ю : рускокат.: Ан- дрея; римо-кат.: Егідия. — В п о н е д і л о к : руско-кат.: Самуіла; римо кат.: Юста еп. — В і в т о р о к : руско-кат.; Тадея апост.; римо- кат.: Ізабелї, Бронисл.
— Вісти з півн. Америки. В амер. „Скободї**
з 15. с. м. подано програму иринятя Преосьв.
Епископа Ортиньского. Приїзду Владики до H. Норку еподів али ся на день 27. с. м. перед полуднем: Гіять членів комітету а іменно: о.
К. Лавришин, о. Й. Чаплиньский, о. І. Янпц кий, о. II Кешеляк, и К. Кирчів, осібним бов
том виїдуть на всгрічу Епископа до корабля
„Каізет ХУіІЬеІт II.“ і приїдуть разом з Пре- осьвященним до Гобокен. де цілий комітет буде очікувати. В комітет той входять отсї члени: о. К Лаврипіин, о. Н. Сгефанович, о.
Чопей, о. II. Чаплиньский, о. І. Яницкий, п.
Мих. Бабій, п. Г. Ґеля, її. А. Овсак, о. Г. Чо
пей гол. духовний управитель Соєдиненія, и.
I. Угрин гол. предс. Соєдиненія, о. Стеф. Ма- кар дух. управитель Р. Н. Союза, ц. Кост.
Кирчів, гол. предс. Р. II. Союза, Т. Обушке- вич дух. управитель Общ. Р. Бр., п. Іван Шмід гол. предс. Общ. Р; Бр., п. II. Ж іт к б - вич ред. Вістника, и. А Цурковский ред. Сво
боди, о. Т. Обушкевич ред. Правди, п. І. Ад- зїма, п. С. Ядлпвский і І. Ж ідив. В імени к о мітету привитае на доку Е іископа о. Т. Обуш- кевич. Цілий комітет по залагодженні фор- мальностий на осібнім бовгї разом з Пдеось вященнпм поїде на 22 гу улицю до Ню Йорку, там пересядуть на повози і п йдуть на 20-ту улицю (Е. 20-іЬ 81.—332 межи 1-2 Асе.) Всі отці дух . делегати парафій і бр.ацтв і всі у- часть брати хотячі очікувати будуть на Пре-
про нашу музику, гакь ще ніхто нічого
неписавь. ’
У критиці про «Олену» закидали ви ме
ні, шо зл ем ь описувавь гріхь Олени — шо оно неестетично... Правда, моі любі, али п та
кі моминта мусить пясатель описати (правда осторожно и ділікатно, не такі сокирою руба
ти), бо коло такіхь нераз'ь н цілій Кпоііеп- рипкі діі, цілоі повісти, интріга и т. д , а у
• Петро и Настя» мусівч. я про сласголюбіе Воронского споминати... и мислю, що я грани цю еститіки не переступив!.. Я кь Ш екеиірь у симь взгляді иисавь, най торі буде послу
хать слова из'ь Огелля: Л а ^ о : ІсЬ Ьіп еіп Мапп, Негг, <1ег Ьіі-Ьег к о ш т і, и т аисЬ ги аа^еп, сіаз еиєге ТосЬіег т і ї Л е т МоЬгеп )сІгІ сіаз Тіег т і ї улусі Нііскеп т а с Ь і, або вь Гам леті:
Н а ш 1 е 1. Ггаиіеіп, сіагі ІсЬ іп е и е г е т Бокове Ііедеп ?
О р Ь е 1 і а : Исіп, т е і п Ргіпг.
Н а т і е і : ІсЬ т е іп е : Меіп Наирі аиі е и е г е т ЗсЬозе... и у другихь місцяхь, а наш ь Стороженько такі фріволно писань у своі »су жені< н. пр. смотр. Стр. 207 — 298 »Якч> вам'ь, дядьку, не обридне одному спати ? Чомч. ви не оженитись?* або „А тонкого полотна со
рочка таке и обхватує пишне стегно; на та кій подусці не погребав'ь би (?) виспатись и самч. султані. Турецкій**... Ябь бігми сю по
вість недавь читати 16-літному хлопцеві.
Ти, Осици, мені писавч., шо соловій ні
осьвнщенного в виспіє сказаній церкві. Сьвя- щенпки мають взяти з собою реверенду і сьвітлі ризи. В церкві привитае Епископа в дверох церковних місцевий парох о. И. Ча- плиньский з духовеньством, почім відправить ся молебень. По молебнії привитае Епископа о. Лаврипіин в імени цілого духовеньства і на- рода руского.
Гіо промові Преосьвященного відспіває цілий нарід враз з духовеньством „Тебе Бога хвалим** і многолїтствіе. По полудня точно о год. 5. відбуде ся бенкет (обід) в честь Єго Преосьвященьства в КеіЬегІапсІ Ноіеі (783 І ЕіііЬ Ау. межи 59 8іг., апЛ 5 Аує.) На бен- і кеті кождий має явити ся в чорній одежі
! (Егіпг АІЬегІ соаі) і в чорнім твердім капе-
•люсї. На бенкеті возі.муть участь тілько муж
чини. Вступ на сей бенкет вільний так ду
ховним як і мирянам делегатам і неделеГатам за зложенєм 5 доларів за тикет у кас. о. Чо- пея в РегіЬ А тЬ о у . Припадаючий празник Успенія з дня 28. с. м. мають сьвященики пе- ' ре дожити на слідуючу неділю, обяенивши се людям, а самі всі як оден мають явити ся в Ню-Йорку на привитане Епископа і бути при
сутніми до асисти Єго Преосьвяоденьству в Службі Бі.жій на день Успенія в церкві ню- йорскій. До сеї програми привитаня Владики, підписаної оо. Лавриіпином, Чаплиньскнм і Чопейом, долучено програму величавого кон
церту, який мав відбути ся дня 28. с. м. в честь Преосьв. Егі. Ортиньского в Новім Йорку.
— На отворенє промислово-рільничої вистави в Яворові виїздить завтрішної неділі рано п.
намісник ґр. Потоцкий і з тої причини не бу
де удїлювати звичайних недільних авди- єнций.
— Цїсар жертвував з власних фондів на будову цер.-ви в Брідках, льчівского повіта, 200 К запомоги,
— Санкция соймового закона. Цїсар санкцио- нував ухвалу галицкого сонму, з дня 12. мар- 1 ця о. р., на основі якої краєвий виділ може затягнути позичку до висоти 10 міїїїонів ко- роо на запомоги для шкільних фондів місце
вих на будову нових шкіл в отсих громадах:
а) де конкуренцийну розправу що до будови нової школи вже переведено, конкуренцийні сторони зложили в ЦІЛОСТІ! або в більшій ча
сти 120% припадаючі на них конкуренцийні датки по думці арт. 9. згаданого закона, а ґрунти під будову школи вже заінтабульовано на власність місцевого шкільного фонду; б) де доси не зорганізовано школи лише задля недостатку шкільного будинку, або де школу внравдї зорганізовано, але задля недостачі шкільного будинку вона не могла війти в жи-
коли віщуномь бути не може, але чему єго у моімь »Соловій-Чародій< — >Нива« за такого преймила ? Скажи-жч. мені, чи та критика не химерна? У року 1865 вінь віщунцмь чи ча- родіємь бувч>, а теперь уже ніть!
Г. Стратулать теперч. коператоромь у Р а д і в ц я х ь , щирій Русинч., и гарній сьвя- іциникч., при симч, случаю направлю я твою увагу, мій милій Осипи, на два мужа, котрі якби до н аш е ’абору прилучились, многоби ми зискали. 0 найдаровиті люде на наші Буковині. Оден ь . ...ій мившій братгь Грігорій (незпаю, чи вінч, пренумерувавч, Правду, я єго просивч.), вінч, сьвящинникомч. у Горошівцях'ь, (1. Р. йавіатопа), такого историка и філесофа, якч, вінч,, рідко де и знайдемч,; знає вінч, и нашу мову, бувч, черезч, два роки и професо
ром!, той мови у Чернівцях!,, правда, шо не при ґімназиі, але яко алумнч, при дяківскій школі. Вінч, често науковий человікч, и подав
ся на капеланію у Львівч,, якби туде вінч, прийшовь, то периконалибистися, шо не бре
шу. Неборака лишч, рікч, зч, свою живою живч>, она померла, а вінч, такій закритій и дивний ставч,, шо якч, разч, на рікч, до мени напиши, то ласка вилика, сидить лишч, надч, книжками, читає и при науці своі горе забуває.
(Дальше буде).
